Климпуш-Цинцадзе: о "вирусе Зеленского" в Раде, амбициях Украины в Шенгене и перспективах в НАТО

Среда, 23 декабря 2020, 13:20 — , Европейская правда
Фото УНИАН

Чи був 2020 рік успішним для євроінтеграції України, чи навпаки, провальним?

"Європейська правда" починає підбивати підсумки такого непростого року. Першою ми дали слово Іванні Климпуш-Цинцадзе – віцепрем'єру з питань європейської та євроатлантичної інтеграції в уряді Володимира Гройсмана, а нині – народному депутату від "Європейської солідарності" та голові парламентського комітету з питань інтеграції України з ЄС.

Іванна Климпуш-Цинцадзе критична до нинішньої влади, проте і вона визнає низку її здобутків у наближенні до ЄС та НАТО. А на додачу констатує, що впроваджувати європейську інтеграцію тепер доводиться в абсолютно інших умовах, аніж лише пару років тому. 


"Ми побачили лише тупання президента ногами"

– У попередні роки Україна хронічно гальмувала з виконанням Угоди про асоціацію (УА). Як ви думаєте, якими будуть результати 2020 року?

– Ми сповільнилися, можливо, навіть у порівнянні з минулим роком. 

І це при тому, що з липня 2019 року у попередньої влади де-факто вже не було можливості виконувати якусь роботу, тому що вже не було парламенту. Новий уряд особливо нічого не показав, тож показник виконання УА за 2019 рік склав 37%.

Наразі ми бачимо, що цьогорічний показник буде близько 30%. 

При цьому протягом року була велика кількість різних ініціатив і амбіцій, але це поки не трансформувалося в конкретні досягнення і дії ані на рівні Кабміну, ані президента, ані парламенту.

Ми можемо скільки завгодно повторювати, що рухаємося в бік ЄС, можемо проводити успішний саміт, тішитися його досягненнями – а після того перекреслювати досягнення багатьох попередніх років.

– Це ви про конфлікт навколо Конституційного суду?

– Так.

Ми можемо припустити (хоча я вважаю, що це не правда), що офіс президента не робив ніякого "кивка головою" при ухваленні рішення Конституційним судом, який зруйнував антикорупційну інфраструктуру. Проте все одно реакція влади вражає. 

Ми побачили тупання ногами і нібито швидкість реакції з абсолютно деструктивними пропозиціями, проте не побачили реального бажання коаліції відновити в повному обсязі відповідальність за брехню в деклараціях. Як на мене, це і є свідчення реальної готовності цієї влади виконувати євроінтеграційний порядок денний.

– Якщо винести за дужки цю історію, як можна оцінити роботу євроінтеграційного блоку уряду?

– Протягом цього року у Раді було ухвалено приблизно 30 євроінтеграційних законопроєктів. З них лише три чи чотири були подані урядом.

Це означає, що в уряду немає лідерської ролі у виконанні Угоди про асоціацію.

До певної міри до цього неуспіху причетне руйнування реформи державної служби. Знищена змагальна можливість призначати реальних фахівців. 

А Угода дуже вимоглива. Не маючи інституційної спроможності, ми не маємо реальної можливості її виконувати.

Тим більше, в уряді сьогодні немає налагодженої системи забезпечення євроінтеграційної експертизи. Якась частина людей звідти пішла, а нових людей не набрали.

Тепер це як офіс простих рішень: аналіз обмежується трьома рядками до пояснювальної записки, де просто ставиться галочка на позиції "акт відповідає праву ЄС", або "акт не відповідає", або "акт частково відповідає".

І все, більше ніякої аналітики. А коли ти питаєш, де аргументація, то отримуєш відповідь: вся аргументація у голові експерта. 

-- Коли це почалося?

З приходом уряду Гончарука, коли віцепрем’єром з євроінтеграції став Дмитро Кулеба.

Наприклад, дорожня карта законодавчого забезпечення європейської інтеграції, яку тишком-нишком минулого року вніс віцепрем'єр Кулеба, ніби узгодивши це з керівництвом Ради. Якість цієї роботи позначалася тим, що кілька законопроєктів, які там опинилися, прямо суперечили угоді про асоціацію.

-А як Ви оцінюєте віцепрем'єрство Кулеби?

- Думаю, що він просував особистий порядок денний, який не мав стосунку до реальної європейської інтеграції. 

"Пандемія збільшила ефективність віцепрем'єра"

– Давайте про зворотне. Невже за півтора року немає жодних проривів?

– Почнемо з євроатлантичної інтеграції. Я вважаю, що це великий плюс усій країні – те, що ми отримали запрошення до програми розширених можливостей НАТО.

Це політичне рішення, якого ми так довго добивалися. І це була одна з тих речей, щодо якої за першого уряду Зеленського роботу не було згорнуто. На відміну, на жаль, від багатьох інших напрямків.

Бо, на жаль, в оборонній сфері велику кількість речей згорнули, а там, де кажуть про нібито завершення роботи новою владою, насправді завершення немає.

Відбувається дивне. Так, на початку року міністр оборони говорить про "недосяжність" натівських стандартів, а тому таку амбіцію перед собою не ставимо. Але після появи інформації про те, наскільки просувається Грузія в цьому процесі, він же раптом каже, що нам потрібен ПДЧ вже наступного року.

– Чи реально, що Україна отримає ПДЧ в 2021 році?

– Виходячи з того, як ми просуваємося – думаю, що ні.

– А як щодо успіхів у європейській інтеграції?

– Звичайно, успіхом є прогрес щодо приєднання до промислового безвізу.

Ще одне досягнення – ухвалення законопроєктів, які розблокували наше постійне відставання у сфері транспорту. 

Також позитивом є те, що держава заявила, що вона хоче брати участь у формування політики Green Deal (Європейський зелений курс. – Ред.), впливати на неї.

Проте, хоча у відносинах із ЄС ми беремо все вищу і вищу ноту в амбіціях, але забуваємо про те, що вона потребує домашньої роботи. Натомість робимо купу речей, які просто суперечать демократичному розвитку країни в повазі до прав людини, до свободи слова – тобто розвертаємося в інший бік від того, що прописане в Угоді про асоціацію.

Проте часто і власне у сфері євроінтеграції наша політика нагадує какофонію.

– Чому какофонію?

– Наведу приклад із Держпродспоживслужбою. Скільки разів за цей рік ми з вами чули, що чи так, чи інакше, але Держпродспоживслужбу хочуть зруйнувати?

То міністр охорони здоров’я про це ставить питання з голосу на Кабінеті міністрів, то ми тепер маємо ініціативу в парламенті, яка під виглядом нібито побудови якоїсь ефективної системи громадського здоров’я перебирає частину функцій Держпродспоживслужби.

Та від цього просто верне! Ми навіть у липні, коли була ідея про руйнування Держпродспоживслужби, комітетом (з моєї ініціативи, але всі колеги підтримали) звернулися до прем’єра: "Не робіть цього, тому що це буде величезний крок назад".

– І він зрештою дослухався!

– Так. Але це був спільний голос нас, як комітету, наших партнерів, гравців ринку, самої Держпродспоживслужби, яка піднімала ґвалт.

Просто це – не єдиний такий приклад. Ми бачимо постріли по попередніх досягненнях замість того, щоб зібратися, мобілізуватися і цілити у нові досягнення для України.

В цьому і є какофонія наших євроінтеграційних сигналів.

Зрештою, заміна у 2020 році трьох віцепрем’єрів з євроінтеграції свідчить про те, що це не є пріоритетом для чинної влади. Та й лише завдяки тиску опозиції ми маємо сьогодні віцепрем’єра з європейської та євроатлантичної інтеграції. Хоча чинній віцепрем’єрці варто було би дати більше важелів впливу і можливостей.

– У вас було більше важелів, ніж зараз у Ольги Стефанішиної?

– В чомусь більше, в чомусь менше.

У неї зараз є фантастичний інструмент – можливість бути ініціатором законопроєктів та урядових актів. В мене таких повноважень не було – і це суттєво обмежувало. Я мала йти домовлятися або з міністром юстиції, або міністром економічного розвитку, щоб вони були тими людьми, які вносили ці ініціативи на уряд.

Зрештою, пандемія теж збільшила ефективність віцепрем'єра. Річ у тім, що ця посада не має заступників, які виконують повноваження, коли шеф перебуває у відрядженнях. І цим часто користувалися, просуваючи сумнівні ініціативи у ті дні, коли я була, наприклад, у Брюсселі. Зараз Ольга Стефанішина позбавлена цієї проблеми.

Щоправда, залишається такий неефективний інструмент, як інститут заступників міністрів з європейської інтеграції.

Нам він дістався у спадок від попереднього уряду, і я рекомендувала відмовитися від нього.

– Навіть відмовитися?

– Я вважаю, що за європейську інтеграцію мають нести відповідальність безпосередньо міністри або як мінімум перші заступники міністрів.

Інакше ми стикаємося з нерозумінням міністрами ролі цих заступників. Вони вважають, що це заступники з міжнародної співпраці. А віцепрем’єр не має достатніх важелів, щоб заохочувати або висловлювати догани.

"Якщо ви кажете, що до вас все було погано, то хоч не повторюйте наших помилок"

– Ви назвали плюси чинних повноважень віцепрем’єрки. А мінуси?

– Мені здається, що зараз трошки інакше сформована робота в секретаріаті. Зараз це не є такий ефективний інструмент, як був раніше, коли він де-факто підпорядковувався віцепрем’єру.

Як результат, ми отримуємо велику кількість законопроєктів, які порушують наші зобов’язання перед ЄС. Переважно це ініціативи від монобільшості, але є й урядові. Тобто ми стикаємося з некомпетентністю уряду і часто вимушені виправляти їхні помилки просто на рівні комітету.

– Назвіть приклади такої некомпетентності.

– Наприклад, помилка у перекладі нашої Угоди про стратегічне партнерство і торгівлю з Великою Британією. У главі, присвяченій будапештському меморандуму, є помилка зі словом efficiency. Виходить, в англійській версії ми визнаємо її ефективність, а в українській – чинність. Але ж це принципова різниця!

– Хіба таких проблем не було раніше? Не буду нагадувати про помилки у ратифікованих документах, натомість нагадаю про закон про ліс-кругляк, який нещодавно офіційно визнали таким, що порушує УА.

– Так, на превеликий жаль, такий закон був ухвалений 2015 року. І всі спроби закликати до мудрості, розуму та провести додаткові консультації з ЄС для його зміни не отримали підтримки парламентарів.

Але нагадаю, адепти таких підходів знайшлися і у нинішній коаліції. Вони переконують, що арбітраж щодо лісу ми не програли і що ЄС нібито визнав право України порушувати Угоду.

– Яка ваша оцінка, ми програли арбітраж по лісу-кругляку?

– Я вважаю, що українська сторона витягла все можливе в аргументах, але ми неминуче отримали перелік речей, які ми маємо виправити.

І це було зрозуміло ще чотири роки тому, що ми отримаємо саме таке рішення.

Тому хотілося б сказати чинній владі: якщо ви кажете, що до вас все було погано, то хоч не повторюйте наших помилок. Час припинити поводитися, як слон у посудній лавці.

– Чи здатна Україна виконати рішення арбітражу?

– Думаю, що ні. Ця Верховна рада заражена вірусом пана Зеленського, який шукає лише аплодисментів.

– І що тоді?

– Це буде підрив наших позицій у переговорах про перегляд Угоди про асоціацію. Проблема, посилена нинішньою ініціативою про локалізацію.

Якщо ми не виконуємо чинну Угоду, нам зрештою скажуть: "Слухайте, навіщо ви прийшли просити більше? Чому ми маємо вам вірити, якщо ви навіть чинне порушили, не виправили, знову намагаєтеся порушити, і вважаєте, що це правильно? То як ми маємо вам вірити? Чому ми маємо розширювати ваші спроможності на наших ринках?"

"Наступний хибний крок дозволить поставити питання про призупинення безвізу"

– Що ми отримаємо в лютому на Раді асоціації?

– Я думаю, що ми можемо сподіватися на угоду про "відкрите небо", на започаткування діалогу щодо "цифри". Думаю, будуть якісь проміжні результати щодо ACAA, принаймні, за результатами місії буде сформовано чіткий перелік речей, які ще треба доробити.

І я думаю, що напевно буде якась згадка про те, як проходитиме процес оновлення Угоди про асоціацію, над яким протягом 2021 року будуть працювати.

Хоча, як на мене, оновлення додатків до Угоди, про яке каже уряд, не є достатньою амбіцією.

– А що могло би бути нею?

– Наприклад, такою амбіцією може бути Шенген.

– Ви зараз всерйоз пропонуєте Україні говорити про приєднання до Шенгену?

– Так, це велика амбіція. Це величезний пласт роботи з міжнародними організаціями, з Європолом... І тоді ця амбіція наповниться конкретикою.

Зрештою, я згадую, як нам ніхто не вірив, що у нас буде безвіз. Це теж була амбіція, якій було підпорядковано багато складних рішень, і вона стала реальністю.

А у сьогоднішньому парламенті, за сьогоднішнього президента, за сьогоднішнього керівництва немає подібних амбітних завдань з точки зору європейської та євроатлантичної інтеграції, які б мобілізовували політичний клас і суспільство. Цього бракує.

– Ваша оцінка: наскільки ймовірним є призупинення безвізу?

– Якщо все залишиться, як зараз, то думаю, що ми не матимемо позитивної оцінки від ЄС через нове антикорупційне законодавство.

Цього достатньо для призупинення?

– Щонайменше, це дасть аргументи тим, хто хотів би запустити цей механізм, ставити це питання. А наступний крок, коли ми оступимося, стане підставою для того, щоб це питання постало офіційно. Тому це все супернегативно для України.

Інтерв'ю взяв Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua