Історія про те, як Україна сама створила «провал» саміту в Ризі

Четвер, 21 травня 2015, 09:25 — Сергій Сидоренко, Європейська правда, Рига

Українська влада та дипломати здатні здивувати і свою державу, і світ, і вони доводили це неодноразово.

Нині – новий приклад.

У четвер в Ризі розпочинається саміт Східного партнерства (СхП). Про те, що він стане "провалом", чув, мабуть, кожен читач. Як не дивно, автором негативного сигналу стала наша дипломатична служба, перш за все – представник при ЄС Костянтин Єлісєєв.

Це, мабуть, перший в нашій історії прецедент, коли дипломат найвищого рівня називає "провальною" ключову міжнародну зустріч ще до того, як вона відбулася.

Зовні все було схоже на шантаж Євросоюзу з боку України.

Київ послідовно, ще від початку року, вимагав від Брюсселя двох політичних сигналів – про європейську перспективу України та про швидке скасування візового режиму.

З наближенням весни стало зрозуміло, що дива не станеться. Причому з другого питання – вина виключно на українській стороні, яка не виконала вимоги плану дій візової лібералізації.

Та попри це, градус шантажу у виконанні Києва лише зростав. Від квітня посол почав дедалі активніше говорити, що саміт СхП може завершитися без фінальної декларації (а це з точки зору дипломатії – офіційно визнаний провал зустрічі).

В Україні заяви досягли результату – нині всі знають, що ми чекаємо провалу в Ризі.

А тепер – несподіванка. В Брюсселі про шантаж і не чули.

Як з’ясувалося, розповіді про "провал" та про "відмову від декларації" були "для внутрішнього вжитку". Тоді як в Україні активно лунав шантаж від Єлісєєва, на зустрічах в Єврокомісії Київ використовував іншу риторику.

Трохи історії

Східне партнерство – об’єднання, яке експерти критикували ще до його створення, та відмовитися від якого ніхто не в змозі.

У 2008 році ЄС вирішив об’єднати під одним дахом шість принципово різних пострадянських держав – Україну та Молдову, які прагнуть до ЄС, та Білорусь, яка навіть теоретично не розглядає таку можливість; прозахідну Грузію, проросійську Вірменію, а також "східний" та амбітний нафтоносний Азербайджан...

Та критика критикою, але цей рамковий формат не має альтернативи, адже ЄС – повільна бюрократична структура – надто глибоко інтегрував Східне партнерство у свою політику. На СхП виділяються мільярдні кошти; під нього побудовано організаційну структуру в самому ЄС; зрештою, партнерство все ж дало позитивні результати. Молдова стала безвізовою завдяки СхП, переговори про асоціацію з Тбілісі та Кишиневом також розпочалися в рамках СхП.

І, нарешті, цей формат не стримує розвитку жодної країни-партнера.

Наявність у "партнерстві" Білорусі чи Азербайджану не завадить Україні, припустимо, подати заявку на вступ до ЄС.

То в чому ж мотив поведінки України?

Національна гра "створи собі провал"

Це почалося щонайменше з 2008-2009 років. З того часу у стосунках України та ЄС з’явилася дивна особливість – Київ постійно (і, головне, публічно!) ставить перед собою планку, яка часом є навіть технічно недосяжною; далі наполегливо декларує, що досягне своєї мети, створюючи в суспільстві хибні очікування.

А коли настає "час Ч" і з’ясовується, що дива не сталося, саме Київ лишається в програші. Українське суспільство одностайно вважає, що саміт/візит/переговори виявилися провальними. #зрада, як нині модно казати.

І на додаток – ще декілька цеглин вбудовуються у стіну зі слоганом #Європанасзливає.

Саме так розгорталися події перед самітами 2009, 2010, 2011 років – і за Ющенка, і за Януковича, коли президенти безпідставно завляли про плани підписати Угоду про асоціацію. Стара "гра" набула нових обрисів за Порошенка. Тепер переважно йдеться про безвізовий режим.

Ми вже чули про скасування віз з 1 січня 2015 року, далі – з травня, тепер йдеться про січень наступного року. А ще була обіцянка отримати статус "особливого партнера США поза межами НАТО" під час візиту Порошенка до Вашингтона, коли вже на місці з’ясувалося, що Барак Обама не планував ухвалювати таке рішення.

Нині відбувалося щось дуже схоже, але... з новою деталлю.

"Шантажуй своїх, щоб чужі боялися"

Така тактика дипломатичного шантажу – мовляв, буде провал, якщо не надасте нам перспективу/скасування віз/гроші/угоду, – сумнівна за ефективністю, але принаймні містить раціональне зерно. Колись вона може і спрацювати.

Але те, як нині були побудовані меседжі української дипломатії, не вписується в жодну логічну конструкцію.

Наші дипломати активно "шантажували" ЄС в українських ЗМІ, але чомусь не робили те саме в Брюсселі.

В середу "Європейська правда" мала змогу поспілкуватися з єврокомісаром з питань розширення та європейської політики сусідства Йоганесом Ганом, який є відповідальним за підготовку до саміту СхП.

Ми, звісно ж, не могли не спитати посадовця про його ставлення до шантажу Києва. Але відповідь виявилася неочікуваною. Комісар, зокрема, відверто здивувався інформації про те, що Київ виступає за відмову від декларації саміту.

"В останні декілька днів у мене було декілька зустрічей з міністром Клімкіним, і це питання не порушувалося жодного разу", - запевнив він "Європейську правду". Довелося пояснювати, розповідати про інтерв’ю Єлісєєва в Україні.

"До мене жодного разу не доходила така інформація", - підсумував Йоганес Ган.

І дійсно, якщо порівняти те, що говорив посол Єлісєєв українським ЗМІ (в тому числі ще в п’ятницю), і те, що в той самий час повідомляли українські дипломати європейським ЗМІ – то ці заяви радикально відрізняються. В інформації для європейського вжитку чомусь немає ані слова про категоричні вимоги Києва.

То для чого тоді було шантажувати ЄС у власних ЗМІ, створюючи нервове ставлення до саміту в Україні?

Дипломатичне джерело, яке ми попросили прокоментувати цю розбіжність, підтвердило, що на закритих переговорах з європейцями Єлісєєв та Клімкін дійсно утримувалися від вимог в такому стилі, як ті, що лунали в українському медіапросторі.

"Зрозуміло, що нікому з європейців посол ультиматуми не ставив", – стверджує джерело, підтвердивши, що сигнал про можливу відмову від підписання декларації надсилався європейцям саме через ЗМІ.  Чомусь – через українські. Тут у дипломатів теж є аргумент – мовляв, "посольство ЄС в Києві мало передавати інформацію до Брюсселя".

До слова, зрештою предмет шантажу зник саме собою, оскільки ЄС пішов на деякі поступки щодо формулювань, а Київ нарешті усвідомив очевидне і погодився, що в деклараціях саміту не буде сигналів про перспективу членства.

Але медійно Україна лишилася в очевидному програші.

Між тим, за нашими даними, перспектива зриву підписання декларації дійсно існувала.

Головна проблема – в тому, що під документом мають стояти підписи ВСІХ країн-партнерів, включно з Білоруссю та Вірменією. А вони категорично відмовлялися затверджувати формулювання щодо агресії РФ чи анексії Криму.

"Нам доводиться враховувати, що шість країн СхП – дуже різні. Треба звикнути, що іноді 28 членів ЄС більш єдині у позиції, ніж шість партнерів, – поскаржився в розмові з "Європейською правдою" Йоганес Ган. – Але я звик до різних думок навіть серед 28 країн-партнерів. Тому я не сильно нервую, коли є такі розбіжності".

У підсумку було знайдено альтернативний варіант формування декларації – політичні твердження про Крим та Росію будуть подані від імені ЄС та України, а не від усього Східного партнерства.

А комісар Ган публічно пообіцяв, що "відносно України (в заяві саміту СхП) будуть не менш амбітні формулювання, ніж були (у заяві) на саміті Україна-ЄС три тижні тому".

То якими насправді будуть підсумки саміту?

В чому можна беззастережно погодитися з українськими дипломатами, то це в тому, що зустріч в Ризі точно не стане кроком вперед у розвитку Східного партнерства.

ЄС нині хоч і став однією зі сторін масштабного геополітичного конфлікту, але й досі відмовляється це визнавати і не хоче "грати в геополітику". Категорично не хоче.

Звісно ж, на саміті не буде ухвалене рішення про безвізовий режим та не буде формального визнання перспективи членства в ЄС. І цього, попри заяви наших дипломатів, не могло бути, адже саміт – спільна подія, тож визнання таких перспектив довелося б робити одночасно і для України, і для Молдови, і для Грузії (а щодо останньої в ЄС ще менше згоди, ніж щодо двох перших).

Але називати саміт "провальним" також не надто коректно.

Розуміючи, що в політиці зрушення близькі до нуля, ЄС вирішив "бити" економікою. В середу ввечері "Європейська правда" повідомила, що Брюссель знайшов дійсно великі гроші для підтримки малого та середнього бізнесу в Україні, Молдові та Грузії. На Україну має бути виділено 1,5 млрд євро.

На момент написання даного матеріалу деталі лишалися не розкриті, але швидше за все, кошти надаватимуться банками під мінімальні відсотки для адаптації до європейського ринку та виходу на ринок ЄС українських виробників.

І це, погодьтеся, значно важливіше завдання, ніж формальна перспектива членства, яка є політично важливою, але, по суті, не давала б Україні жодних гарантій на майбутнє.

А щодо безвізового режиму всі претензії Київ має адресувати собі самому. Встигли б вчасно – мали б результат.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua