"Українська" перемога в Хорватії: парламентські вибори, що вплинуть на Загреб, Брюссель та Київ

Четвер, 15 вересня 2016, 14:07 — , для Європейської правди
Фото HDZ

11 вересня в Хорватії відбулися дострокові парламентські вибори.

Причиною цих виборів став червневий саморозпуск парламенту, який, своєю чергу, слідував за проголошенням законодавчим органом вотуму недовіри урядові Тихоміра Орешковича.

Власне, криза назрівала давно, а саме призначення Орешковича прем’єр-міністром в січні цього року було наслідком складного політичного компромісу. Він прийшов зі сфери фармацевтики, де мав досвід роботи на найвищих керівних посадах; до політики він не мав жодного відношення.

Однак в 2015 році з ним заздалегідь зв’язалися представники консервативної партії "Хорватський демократичний союз" – вочевидь, усвідомлюючи, що для приходу до влади "Патріотичній коаліції" (групі партій, яку ХДС очолював) доведеться утворити союз з іншою партією.

Для такого союзу кандидатура нейтрального прем’єра-технократа підходила добре. Зрештою, так і сталося – їхніми союзниками стали об’єднання МОСТ ("Міст незалежних списків", ліберальна платформа, що об’єднала безпартійних місцевих політиків), а також двоє депутатів з дрібної партії Мілана Бандіча і ще двоє представників меншин (сербської та албанської). 

Однак навіть нейтральний прем'єр не вберіг коаліцію від розвалу. Старт новій кризі дав корупційний скандал за участю віце-прем’єра від ХДС Томіслава Карамарко. Інший віце-прем’єр, від об’єднання МОСТ, закликав Карамарко піти у відставку, однак останній відмовився.

Після цього втрутився прем’єр-міністр, що запропонував піти у відставку обом; де-факто у відповідь на це ХДС вирішила винести в парламент питання про вотум недовіри чинному уряду.

ХДС і одіозність

Особа Карамарко залишається однією з ключових загроз монолітності правлячої партії.

Він – один з засновників ХДС, що дозволяє йому мати власну позицію з багатьох питань. Зокрема, робити жорсткі заяви на адресу сербів. З одного боку, він говорить про необхідність позитивних стосунків з Сербією, водночас звинувачуючи її в "політиці, що заснована на міфах та напівправді".

Такий курс має багатьох прихильників у ХДС. Зокрема, колишній віце-голова (а зараз – член правління) партії Златко Хазанбегович, що став міністром культури в уряді Орешковича, займав прихильну позицію до руху усташів, що співпрацював з нацистами під час Другої світової війни; руху, відомого своєю жорстокістю, зокрема стосовно сербів, а також євреїв.

А міністр у справах ветеранів Міло Чрноя спробував запровадити "реєстр зрадників" – людей, що "зрадили національні інтереси Хорватії", зокрема під час війни на Балканах.

Все це впливає на імідж Хорватії, роблячи з неї "ще одну проблему зі Східної Європи". І не лише це. 

Також, подібно до країн Вишеградської четвірки, Хорватія зайняла досить жорстку позицію щодо біженців; у 2015 році лідери цих п’яти країн зробили спільну заяву про необхідність активних дій ЄС для врегулювання міграційної кризи.

Президент Колінда Грабар-Кітарович повторювала тези про те, що біженці мають залишатися у першій безпечній країні, якої дісталися, та про необхідність розрізнення біженців та економічних мігрантів – повторюючи лейтмотив позиції країн четвірки.

Водночас Хорватія намагається уникнути статусу enfant terrible ЄС (який зараз носить Угорщина).

Зокрема, Загреб не демонструє євроскептичних настроїв, і тому уподібнювати режим ХДС до нинішньої Угорщини чи Польщі не варто.

Економічний фактор

Втім, обговорення історичних питань не може затулити собою проблеми в економіці. А в Хорватії вони є.

З одного боку, Хорватія торік вийшла з рецесії, і її економіка демонструє стабільне зростання; так, у 2016 році Єврокомісія прогнозує річний ріст ВВП країни на 1,8% (до речі, обидві найбільші партії вважають себе автором цієї хорватської "перемоги": соціал-демократи – через своє перебування при владі до осені 2015 року, коли вони буцімто заклали основу економічного успіху, консерватори – через управління протягом останнього року).

Однак якщо поглянути на інші статистичні показники, відповідно до даних Євростату, то очевидно, що загалом ситуація залишається незадовільною.

Станом на 2015 рік 16,3% економічно активних хорватів не мали роботи; Хорватія демонструє третій найгірший показник у Європейському Союзі після Греції та Іспанії.

Крім того, співвідношення державного боргу до ВВП складає 86,7%, і поточного зростання може не вистачити для успішних виплат.

Через значне падіння під час кризи (лише у 2009 році ВВП країни знизився на 7,4%), за оцінками представника торгової палати Хорватії Звоніміра Савича, країні доведеться чекати до 2023 року за умови щорічного зростання у 2%, аби повернутися на рівень економіки 2008 року. Більше того,

Хорватія залишається єдиною країною ЄС, де купівельна спроможність на сьогодні нижча, аніж у 2008 році, і однією з найслабших економік об’єднання (після Болгарії).

Таким чином, Європейський Союз, як і міжнародні фінансові інституції, очікує від Загреба проведення структурних реформ, що могли б покращити ситуацію в економіці країни.

Однією з основних вимог ЄС традиційно є зменшення видатків у бюджетному секторі. А подібні кроки, як показує досвід Греції, часто приводять до політичних криз та виносять нагору популістів. 

Ще одна подібність до Греції – значну роль в хорватській економіці країни відіграють державні підприємства. Європейці вважають, що цю ситуацію потрібно змінювати, зокрема шляхом приватизації.

Однак постає питання, чи підтримає такі реформи коаліційна більшість. Адже приватизація часто несе скорочення персоналу, а тому може бути досить непопулярним кроком.
 

Вибори-2016

Численні проблеми всередині "Патріотичної коаліції" не допомогли реваншу лівих.

Якщо на минулорічних виборах лівоцентристська коаліція під проводом соціал-демократичної партії набрала найбільше голосів (хоча й не змогла сформувати більшість), то зараз вони суттєво погіршили свої позиції, отримавши лише 54 мандати зі 151.

Як наслідок, лідер соціал-демократів Зоран Міланович заявив про відставку з посади голови партії.

Натомість коаліція на чолі з ХДС, попри скандали, збільшила свою фракцію на п'ять мандатів – до 61. Як це вдалося? 

Після скандалу керівництво партією перебрав на себе Андрей Пленкович – фігура, знайома українцям: він очолював моніторингову місію Європарламенту під час парламентських виборів-2014, а нині є співголовою Парламентського комітету асоціації Україна-ЄС.

Пленкович є активним прибічником євроінтеграції України. Принагідно зауважимо також, що президент Хорватії є активною прибічницею ідеї тіснішого співробітництва між державами Балто-Чорноморського регіону.

Пленкович став лідером партії, закликаючи до пом’якшення її позицій і позбавлення "екстремізму та популізму".

Експерти сходяться на думці, що під його керівництвом ХДС буде помітно менш ідеологізованим і дрейфуватиме до центру, захоплюючи голосів поміркованих виборців.

Водночас можливо, що його постать на чолі ХДС стала однією з причин несподівано високого результату правої партії "Живий щит", що отримала 8 місць у парламенті: праві виборці схилилися до більш радикального варіанту.

Натомість пом'якшення курсу ХДС вдарило по їхніх союзниках – ліберали з МОСТ погіршили свій результат, отримавши 13 мандатів замість 19.

Втім, це не є перешкодою для відновлення коаліції – найімовірніше об’єднання правоцентристів та лібералів налічувало б 74 депутати, і до формування більшості їм не вистачало б лише двох парламентських голосів.

Теоретично це не має бути проблемою. Зокрема, представницю албанської меншини, яка раніше входила до коаліції, було переобрано; також два місця, як і торік, отримала партія Мілана Бандіча.

Тому найбільш вірогідним виглядає формування коаліції в такому самому складі.

Однак тут є кілька проблем. По-перше, незрозуміло, чи погодиться приєднатися до коаліції МОСТ – враховуючи, що до розпаду коаліції раніше призвело небажання представників ХДС дослухатися до представників платформи.

Голова партії Божо Петров заявив, що цього разу їх не влаштують обіцянки від потенційного коаліційного партнера: щоб заручитися їхньою підтримкою, ХДС матиме виконати сім умов.

Одна з цих умов звучить знайомо для українців: прозорість фінансування політичних партій та оплата праці депутатів відповідно до частоти відвідування пленарних засідань.

Інші походять із ліберальної ідеологічної позиції МОСТ: скасування податку на прибуток для дрібних та середніх підприємств, зменшення видатків на зарплати державних службовців у місцевих бюджетах на чверть (зокрема, для того, щоби партії не створювали непотрібні бюджетні посади, аби працевлаштувати людей з популістською метою), обмеження діяльності колекторських служб і створення виняткової економічної зони в Адріатичному морі (останнє, втім, може спровокувати конфлікт зі Словенією та Італією. Словенія, зокрема, вже неодноразово заявляла, що розглядатиме створення такої зони в Адріатиці як зазіхання на її суверенну територію).

Нарешті, МОСТ вимагає змін до політичної системи та заборони балотуватися для кандидатів, що вчинили серйозні злочини.

По-друге, Мілан Бандіч протягом виборчої кампанії активно критикував обидві великі партії за недостатню увагу до регіонів країни – хоча сам Бандіч є мером Загреба (вже протягом більш як десяти років), він говорить про надмірний розрив між рівнем життя у столиці та у регіонах, зокрема в Славонії.

Деякі з цих вимог (зокрема, щодо скорочення державних видатків) ХДС, виходячи із заяви про необхідність позбутися популізму, може підтримати. Інші, на зразок ВЕЗ в Адріатиці, можуть видатися Пленковичу та його партії надто радикальним кроком.

Минулого разу коаліційні переговори тривали більш ніж два місяці. Не виключено, що й цього разу хорватам доведеться довго чекати нового уряду.

Можливим є й інший сценарій, за якого, якщо ХДС та МОСТ не зможуть створити коаліцію і не втілиться жоден інший з можливих, проте значно менш ймовірних варіантів (приміром, "велика коаліція" ХДС та соціал-демократів, або ж соціал-демократи плюс МОСТ), на країну чекають перевибори.

Однак наразі все ж сценарій фактичного збереження правлячої коаліції ХДС-МОСТ за участю кількох інших депутатів видається найімовірнішим.

За такого розкладу не виключено, що посаду прем’єр-міністра отримає Андрей Пленкович – як поміркована фігура, що не викликає несприйняття в партнерів по коаліції.

Для зовнішньої політики України це буде безумовно позитивний результат виборів.

А от чи покращиться за таких умов ситуація в Хорватії, покаже лише час.

 

Автор: Костянтин Федоренко,

молодший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва, Київ,

випускник Києво-Могилянської академії та Університету Гамбурга

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua