Обравши "європейську інтеграцію як стратегічну мету обох держав", Україна та Молдова знову розбудовують двосторонні відносини в спільному європейському просторі.

Європейський вибір України та Молдови підкреслюється й символічними політичними жестами керівництва обох країн. У складний для України період, у час російської агресії в Криму, 17 березня 2014 року прем’єр-міністр Молдови Юріє Лянке здійснив робочий візит до Києва і зустрівся з новообраним прем’єром Арсенієм Яценюком.

Цей візит став проявом проукраїнської політики Кишинева, який у такий спосіб підкреслив, що потребує демократичної європейської сусідки.

Сприйнятим як жест підтримки проєвропейських сил у Молдові був візит президента Петра Порошенка разом із президентом Польщі Броніславом Коморовським до Кишинева 20 листопада 2014 року напередодні проведення парламентських виборів у Молдові. 

На сьогодні можемо вважати двосторонню співпрацю активною і насиченою. Попередня відсутність посла України у Молдові (листопад 2014 — вересень 2015) вплинула на те, що вирішення деяких питань загальмувалося. Окрім того, певний "застій" у стосунках був також пов’язаний із російською агресією.

Однак 2016 рік можна вважати проривним, що відзначилося у пожвавленні діалогу на найвищому рівні та в підготовці низки двосторонніх заходів.

Суперечки навколо кордону

Більшість питань двосторонньої співпраці між країнами  мають вирішуватися міжурядовою українсько-молдовською змішаною комісією з питань торговельно-економічного співробітництва, що була створена 1995 року.

На жаль, швидким погодженням спірних питань міжурядова змішана комісія не відзначилася. Так, 12-те засідання відбулося у 2006 році, 13-те засідання лише 2011 року, 14-те передбачалося 2012 року у Києві, але не відбулося досі. Однак є попередній оптимістичний прогноз, що наступна зустріч комісії все ж відбудеться невдовзі.

Тим часом у рамках контактів між відомствами готуються протоколи, у яких закриються питання демаркації кордонів, врегулювання прав власності, угода щодо Новодністровської ГЕС.

Ще більше часу вимагає вирішення питання приналежності 430 м берегової лінії річки Дунай у районі порту Джурджулешти, що відповідно до згаданої угоди про держкордон визнано за Молдовою.

У цьому випадку йдеться про встановлення двох прикордонних знаків. Однак зробити це зможуть, коли вирішать питання демаркації кордону в районі Дністровської ГЕС-2, що залежить від визнання права власності України на частину буферного гідровузла.

Йдеться про ділянку, що займає водосховище в 17 га, яке знаходиться на правому березі Дністра. Вона була відведена УРСР 1981 року для будівництва ГАЕС згідно з відповідною постановою Ради міністрів Молдавської РСР. 

З огляду на те, що ця радянська постанова втратила чинність, територія розміщення буферного гідровузла ГЕС-2 та факт завершення його будівництва без участі молдовської сторони призвели до розбрату між сторонами. Не обійшлося без надмірної політизації питання та гострої дискусії в публічному просторі Молдови.

Вирішення спірних питань відбувається одночасно з розвитком інших сфер співробітництва. Зокрема, під час переговорів українсько-молдовської робочої групи з питань транспорту у Кишиневі 28-29 липня сторони досягли принципових рішень, які, однак, все ще потребують реалізації.

По-перше, йдеться про лібералізацію автомобільних перевезень та скасування дозволів на транзит вантажного автотранспорту між Україною та Молдовою. Вважається, що це рішення, насамперед, вигідне молдовській стороні.

По-друге, передбачається лібералізація авіасполучення, від якої виграють уже українські авіаперевізники, для яких передбачається збільшення частот. Водночас,  чиновники домовилися про будівництво мосту через Дністер між містечками Ямпіль (Україна) та Сорока (Молдова). Донорами цього проекту мають стати Європейський банк реконструкції та розвитку та ЄС. 

Протекціонізм чи вільна торгівля?

У травні 2016 року Міністр закордонних справ України Павло Клімкін висловив пропозицію щодо "поступового поширення спільного ринку ЄС на ринки держав, які уклали Угоди про асоціацію з ЄС та запровадження додаткового формату співпраці з питань, пов'язаних з імплементацією угод про ЗВТ, гармонізація систем верховенства права, посилення взаємодії у сфері об'єднання транспортних та енергетичних мереж, студентських та молодіжних обмінів". 

Наскільки просунулися в реалізації цих планів дипломати причорноморської трійки (Україна-Молдова-Грузія), з’ясувати не вдалося.

Однак сам факт означеного формату співробітництва може свідчити про появу принаймні у Києві планів із виокремлення держав, які підписали Угоду про асоціацію з ЄС, в окрему групу в рамках ініціативи Східного Партнерства.

Це може бути хорошим стимулом для зміцнення співробітництва через обмін досвідом з імплементації УА та ПВЗВТ і відходом від практик змагання за статус "улюбленця" і найбільш просунутого асоційованого партнера ЄС.  Втім, 

участь України та Молдови в багатосторонніх економічних проектах та ЗВТ, на практиці, однак, не виключає "торгівельних" воєн.

У квітні 2016 року неочікувано для Києва уряд Молдови схвалив Постанову "Про запровадження заходів із захисту внутрішнього ринку" (до 31 грудня 2016 року), чим викликав обурення української сторони.

Йшлося про запровадження захисних квот і мита на окремі товари українського виробника: на молоко та вершки (10%), іншу молочну продукцію (15%), вершкове масло та сир (15%-20%); м’ясну продукцію (15%); цемент (10%). Такі протекціоністські заходи були сприйняті в Україні з цілковито прогнозованим (якщо брати до уваги довгу і складну історію українсько-молдовських торговельних відносин) обуренням.

У результаті другий квартал 2016 року став періодом не конструктивного діалогу, а часом з’ясування позицій та погіршення відносин. 

Енергетичний напрямок співпраці також вимагає перезавантаження, адже Україна втратила свої позиції на енергетичному ринку Молдови. Внаслідок непрозоро проведеного тендеру в лютому-березні 2016 року українські комерційні поставки електроенергії припинилися.

За повідомленнями молдовських ЗМІ, українська сторона запропонувала кращі умови, нижчу ціну та гарантії того, що поставки будуть виконані у повному обсязі. Незважаючи на це, "контракти були укладені з придністровською фірмою "Енергокапітал" — посередником у схемах поставки електроенергії з МолдДРЕС, що належить росіянам.

На думку експертів, молдовська влада відмовила українцям, щоб врятувати придністровський бюджет, а також зберегти власні інтереси у цій схемі".

Ще один сегмент двосторонніх економічно-торгівельних відносин потребує окремого висвітлення. Це імпорт молдовського вина в Україну.

Молдовські компанії вже давно скаржилися на складність доступу на український ринок. Натомість Києву б слід було подумати про можливий план підтримки не лише вітчизняного, а й молдовського виноробства.

Інакше, наслідки від російського ембарго, що значно послабили економіку Молдови, можуть виявитися неприємними для України. Скрутна економічна ситуація додає пунктів до "дорожньої карти", яку розробляє для Кишинева Москва.

Влітку уже були озвучені деякі з них. Зокрема, щодо розмитнення молдовської виноробної продукції в Краснодарському краї. Імпорт морем, а не транзит через Україну.

Опускаючи економічну, безперечно важливу, складову, ще раз наголосимо, що не в інтересах Києва сьогодні створювати для Молдови умови, які хоч і опосередковано, але сприятимуть пошуку нею контактів із Москвою. 

Битва за Дністер

Дністер — це водна пуповина Молдови (забезпечує 70% водних ресурсів та Кишинів, зокрема). Якість питної води, рівень води та безпека екосистеми річки загалом — це порядок денний, який Україна та Молдова мають вирішувати спільно.

Натомість часто доводиться чути нарікання молдовської сторони на небажання українських колег сідати за стіл переговорів, щоб, зокрема, обговорити питання Новодністровської гідроелектростанції. Вважається, що саме її діяльність є причиною нестачі води та обміління молдовського русла Дністра.

Окрім того, відчуваються наслідки глобальної зміни клімату. Рівень річки не внормовується за зимово-весняний період.

Для української сторони Дністер та його притоки, зокрема, Збруч — це, насамперед, каскад гідроелектростанцій. Згідно з ухваленою у липні 2016 року урядовою Програмою розвитку гідроенергетики України, на період до 2026 року Дністер буде перегороджений дамбами у шести додаткових місцях.

Чи стане реалізація цієї Програми кроком до зміцнення енергоефективності України, як на це сподіваються ініціатори ухвалення її урядом, невідомо, але в тому, що вона поставила під загрозу екосистему Дністра, сумніватися не доводиться.

Безпосереднім проблемним питанням, породженим роботою Новодністровської ГЕС, для молдовської сторони є встановлення фіксованого обсягу спуску води Дністровського водосховища.

Для збереження санітарного стану Дністра на молдовській ділянці потрібний обсяг води становить 120 кубометрів у секунду (реальна ситуація — 105-107 кубометрів у секунду), бажаний обсяг натомість складає 180-200 кубометрів у секунду.

У серпні 2016 року рівень води в Нижньому Дністрі впав до критичної межі, внаслідок чого забезпечення водою Кишинева опинилося під загрозою.

Екологічні відомства двох держав також мають низку питань, які накопичилися через перерви у міжвідомчих консультаціях. Йдеться про забруднення Дністра через несправні очисні споруди.

Гостро стоїть питання скидання нечистот із Сорок та інших молдовських міст, що ставлять під загрозу нижню течію Дністра в Одеській області та водозабезпечення Одеси. Проблему забруднення річки нечистотами уже визнає і глава управління Гідрометеослужби Молдови Валеріу Казак після відвідування різних ділянок річки, зокрема - ділянки Сорок.

Тож, щоб розв’язати цей гордіїв вузол проблем, сторонам необхідно залишити шлейф взаємних обвинувачень у минулому і скористатися міжнародним досвідом, який підкаже, як перетворити Дністер у спільний проект з інтегрованого управління водними ресурсами.

На отримання такого досвіду, зокрема, в рамках виконання українсько-молдовського проекту "Сприяння транскордонному співробітництву та комплексу управління водними ресурсами в басейні річки Дністер" керівництвом Глобального екологічного фонду виділено майже $ 2 млн. Також триває співпраця за посередництва ОБСЄ та ЄЕК ООН.

Національні меншини: проблеми самоідентифікації

Українську меншину в Молдові часто називають "забутою діаспорою". Офіційний Київ досі не розробив сучасної ефективної інформаційної та освітньої політики щодо зарубіжного українства.

В умовах "гібридної війни" це означає, що Україна не може розцінювати українську меншину (8,34% громадян Республіки Молдова; 28,8% мешканців Придністров’я) як однозначну "м’яку силу" України в сусідній державі.

Відтак першочергові завдання Посольства вкотре зосереджуються на тому, щоб скоординувати між собою представників українських громад Кишинева, Північної Молдови та Придністров’я. При цьому важливо приділяти рівномірну увагу українцям з усіх регіонів Молдови, а не фокусуватися переважно на українцях Придністров’я, як це було раніше.  

Для ефективної інформаційної кампанії про Україну український інформаційний продукт має потрапляти в інформаційне поле Молдови, в якому домінує російський контент. Для зцього потрібні трансляціі комерційних українських телеканалів та просування інформаційного україномовного та російськомовного контенту.

Подібним шляхом йде Румунія, яка в рамках боротьби з російською дезінформацією створює для Молдови спільний інформаційний простір із контентом румунською та російською мовами.  

Час, безперечно, також впливає на стан української меншини і пришвидшує процеси асиміляції. До того ж,

Україна не пропонує жодної суттєвої морквини, яка б спонукала молдовських українців триматися своєї етнічної ідентичності.

 Відтак цілком очікувано, кількість шкіл, у яких вивчається українська мова та література як предмет, зменшується (78 у 2000-2001 та 50 на сьогодні). Про те, що Україна втрачає привабливість і позиції в освітньому просторі Молдови, також свідчить факт практичного зникнення академічної україністики в Бельцькому державному університеті ім. Алеку Руссо внаслідок браку зацікавлених студентів.

Водночас, Україні не слід наслідувати російську освітню політику в Придністров’ї. В умовах, коли ситуація довкола врегулювання конфлікту на Донбасі в багатьох моментах віддзеркалює шлях, що уже пройшло Придністров'я, слід уникати будь-яких договорів між Тирасполем та українськими юридичними особами.

Зокрема, Києву політично невигідно продовжувати ліцензії філіалам МАУП та національного університету "Одеська юридична академія" у Придністров’ї. Адже попередня практика функціонування цих філій передбачала підписання окремих Меморандумів про співпрацю між університетом і "міністерством народної освіти ПМР".

Інтегроване управління кордонами 

Недемаркована частина україно-молдовського кордону складається з кількох ділянок: 3,2 км на придністровській ділянці українсько-молдовського кордону, близько 500 м в районі порту Джурджулешти на півдні та на дамбі Дністровської ГЕС, питання щодо якої залишається найбільш проблемною частиною переговорів на сьогодні.

Не менша проблема - контроль за придністровською ділянкою кордону. З одного боку, рівнинна місцевість є всепроникною. З іншого боку, бідне населення прикордонної смуги роками було задіяне в контрабанді, якою промишляє регіон.

Побудовані за роки існування конфлікту у Придністров'ї схеми контрабандної торгівлі цигарками та спиртом тощо — це справжній виклик правоохоронним органам обох держав, який вимагає  присікання як місцевих контрабандистів, так і організованої міжнародної злочинності.

Протягом 2014-2016 років кордон із Придністров'ям опинився під посиленим контролем українських прикордонників. До охорони кордону було задіяно Національну Гвардію відповідно до рішення РНБО України.

Окрім того, розпочали інженерні роботи задля посилення захисту прикордонної смуги. Жорсткішим став паспортний контроль з особливо прискіпливою перевіркою власників російських паспортів.

Ці заходи щонайменше спричинили зменшення кількості перетинів кордону, а з ним і контрабанди.  

Важливо, що все це здійснюється при допомозі місії ЄС з прикордонної допомоги Україні та Молдові (EUBAM), штаб-квартира якої від 2005 року розташовується в Одесі.

Позитивний вплив діяльності місії на українсько-молдовський діалог прикордонників та митників складно переоцінити. На сьогодні він привів до імплементації національних стратегій з запровадження інтегрованого управління кордонами, важливої угоди щодо здійснення спільного контролю в прикордонному пропускному пункті Кучурган-Первомайськ (придністровська ділянка) в Україні та не менш знакової угоди про автоматизований обмін даними про перетин кордону між Україною та Молдовою.

На практиці це означає, що молдовські прикордонники будуть володіти повною інформацію щодо руху людей і товарів через Придністров’я з України, а також посилення безпеки кордону.

Окрім того, невдовзі розпочнеться будівництво спільного пункту перетину кордону "Маяки-Паланка-Удобне" (введення в дію 2018 року) на території Молдови та переоблаштування ще одного пункту перетину кордону "Рені-Джурджулешти" на території України.

Усе це сприятиме швидкості перетину кордону відповідно до принципу "одна зупинка — єдине вікно", що, як очікується, також позитивно вплине на економічний розвиток регіону. Окрім того, чинні прикордонні пункти посилено сучасним оснащенням із виходом до бази даних Інтерпол.

Не виключено, що в майбутньому дійде до запровадження свого формату "шенгену" в межах країн-учасниць Східного Партнерства, але поки що рамки програм Східного Партнерства передбачають фінансування означених спільних пунктів контролю між Україною та Молдовою. 

Якщо кошти на будівництво ППП "Паланка" уже виділено, то щодо "Кучургана", наскільки нам відомо, рішення ще не прийнято. Тому доводиться сподіватися, що урочисті промови під час зустрічей президента Порошенка та прем’єра Філіпа 7 жовтня в Одеській області не залишаться лише обіцянками.

Питання Придністров’я

Російська агресія проти України у 2014 році врешті змусила Київ ужити заходів щодо Придністров'я, до яких не доходило у попередній період.

Окрім змін у митних процедурах, найважливішим стало рішення про денонсацію "Угоди між урядом України та урядом РФ про організацію військових міждержавних перевезень та розрахунки за них" та "Угоди між урядом України та урядом РФ про транзит через територію України військових формувань РФ, які тимчасово знаходяться на території Республіки Молдова".

Таким чином російський миротворчий контингент у Придністров’ї виявився відрізаним від Росії без можливості подальшої ротації.

Зовнішньополітична діяльність Тирасполя також була обмежена діями Києва, зокрема завдяки закриттю неба над державою для приватних бортів російських політиків, включно з спецпредставником президента РФ щодо Придністров’я Дмитром Рогозіним.  

Також була визначена пріоритетність інтересів Києва: демілітаризація Придністровського регіону шляхом виведення нелегального російського контингенту.

Тим більше, на сьогодні "червоні лінії" врегулювання конфлікту в Придністров’ї мають бути співвіднесені з "червоними лініями" із врегулювання конфлікту на Донбасі. Адже політика Росії щодо обох неконтрольованих центральними владами теренів є ідентичною: фінансова та військова підтримка, зміцнення псевдодержавних інститутів влади, соціальна підтримка пенсіонерів.

З огляду на подібність конфліктів та російських сценаріїв з їх вирішення, Києву доцільно розробити окрему комплексну концепцію з врегулювання конфліктів на Донбасі та Придністров’ї.

Для цього вимагається введення окремої посади — спеціального представника президента з врегулювання конфліктів на пострадянському просторі. Зосередження аґенди з реінтеграції Придністров’я в Молдову та ОРЛДО  і Криму в Україну в одному кабінеті сприятиме кращій координації роботи, глибшій міжнародній співпраці і виробленню політичної стратегії для ефективної імплементації потрібних рішень.

Важливість врегулювання придністровського конфлікту вимагає тісної координації дій між Києвом та Кишиневом.

Слів про те, що питання Придністров’я має бути вирішене на умовах, які задовольнятимуть Кишинів, замало. Мають бути спільні дії.