Три абзаци історичного значення: як вплине на курс США "Кримська декларація"

Четвер, 26 липня 2018, 14:22 — , для Європейської правди
Фото: washingtontimes.com

Оприлюднена Державним департаментом США "Кримська декларація" – невеликий документ, лише три абзаци. Але його значення і актуальність набагато перевершують його розміри.

Що ж це за документ і як він вплине на політику Вашингтона щодо Москви і Києва?

Перш за все, в тексті цієї декларації звертає на себе увагу посилання на інший документ – декларацію Уеллса від 1940 року. Державний секретар Самнер Уеллс підписав її практично в той самий день, що й зараз, але 78 років тому – 23 липня 1940 року.

Це сталося після того, як СРСР приєднав до себе три балтійські держави – Естонію, Латвію і Литву. Їх приєднання не було визнано Вашингтоном як легітимне, і до самого моменту розпаду СРСР і відновлення незалежності цих трьох країн таке невизнання залишалося непорушним принципом американської політики.

Посилання на декларацію Уеллса дозволяє зробити кілька висновків. По-перше,

США підтверджують свій формальний підхід до того, що вони називають у декларації спробою анексії Криму з боку Росії.

Це дуже важливо, перш за все, в контексті відсутності чіткої, однозначної публічної позиції з цього питання з боку президента США Дональда Трампа. З часів його передвиборної кампанії і до недавньої зустрічі з Владіміром Путіним у Гельсінкі Трамп не висловлював чіткої позиції з кримського питання.

Відмовчувався він щодо Криму і на прес-конференції в Гельсінкі, в той час як Путін дещо поблажливо заявив, що у Москви і Вашингтона з цього питання – різні позиції.

Читайте також
Крок до зради: що принесла зустріч Трампа з Путіним та які наслідки вона матиме

По-друге, це посилання дає зрозуміти: у Вашингтоні усвідомлюють, що реальних і ефективних важелів для того, щоб змусити Росію деанексувати Крим, у США на сьогодні немає.

Як не було їх у США стосовно трьох балтійських країн з 1940 по 1991 рік. Тоді, в роки холодної війни, спроби звільнити Прибалтику могли б призвести до нової світової війни, швидше за все, ядерної. Це була та червона лінія, яку переходити не збиралися.

Сьогодні у Вашингтона є нові червоні лінії, хоча холодної війни вже немає. Висновок про їх наявність, в тому числі і стосовно українсько-російського конфлікту, можна було зробити з дій та заяв ще попередньої президентської адміністрації США. Нинішня адміністрація не піддає їх сумніву.

Пріоритетом для США залишається зберегти підтримку України, але уникнути при цьому, за всяку ціну, прямого зіткнення, конфронтації з Росією, не допустити переростання ситуації в нову холодну війну, нехай навіть і ціною нереагування на ворожі дії Росії.

Доля України не розглядалася і не розглядається як достатній привід для такої конфронтації. Можливості США з протидії російській агресії проти України видаються Вашингтону обмеженими. Важелів для впливу на майбутнє України, на думку Вашингтона, у Москви набагато більше, ніж у США.

По-третє, поява цієї декларації може стати сигналом про те, що питання про статус Криму може бути винесено за межі американсько-російських відносин. Іншими словами, США можуть продовжувати не визнавати приналежність Криму Росії, але при цьому паралельно розвивати відносини з РФ за іншими напрямками.

Власне, для аналогії тут можна знову повернутися до часів холодної війни. Тоді ця холодна війна йшла, але були й етапи зближення США і СРСР, поліпшення відносин, періоди розрядки.

В рамках таких періодів підписувалися нові стратегічні угоди, розвивалися наукові, технічні, культурні контакти, відбувалися зустрічі на вищому рівні, шукали нові формати для діалогу (в тому числі й Гельсінські угоди 1975 року – ті самі, які порушила Росія своєю агресією проти України). Цьому не заважав той факт, що з моменту проголошення декларації Уеллса в 1940 році США не визнавали приналежність балтійських країн СРСР. Так і сьогодні:

Вашингтон може не визнавати Крим російським і навіть зберігати чинними "кримські" санкції, але при цьому розширювати спектр діалогу і навіть співпраці з Росією.

Що це означає для України?

З одного боку, можна зітхнути спокійно – "Кримська декларація" підтвердила, що в офіційній позиції Вашингтона щодо статусу Криму змін не відбулося. Це особливо важливо після заяв Трампа, які пролунали в Гельсінкі. За їх підсумками українське МЗС навіть формально звернулося до своїх американських партнерів із проханням прояснити, чи обговорювалися в Гельсінкі питання, пов'язані з Україною, і чи приймалися там якісь рішення з цього приводу.

"Кримська декларація" є своєрідною відповіддю на такі запити і занепокоєння.

Читайте також
Катастрофа у Гельсінкі: що думають у США про зустріч Трампа і Путіна

З іншого боку, декларація несе й потенційні ризики для України. США дають зрозуміти, що не можуть вплинути на де-факто анексію Криму і що доля і статус півострова не будуть принциповим бар'єром на шляху розвитку відносин із Москвою.

Треба згадати про ще один важливий контекст, в межах якого варто розглядати в тому числі й цю декларацію. Річ у тім, що від моменту перемоги Дональда Трампа на виборах 2016 року в Штатах йде боротьба навколо сутності, пріоритетів і форм американської міжнародної політики, самого розуміння оптимальної ролі США в світі і ступеня їх залучення у світові справи.

З одного боку, в цій боротьбі є неформальний, але стійкий і впливовий блок посадовців (колишніх і нинішніх), експертів і журналістів – прихильників традиційних підходів і орієнтацій, представників помірно консервативно-ліберального ядра. Для них важливим є збереження позиції щодо Криму, блокування спроб Трампа змінити цю позицію, або замовчувати це питання, або навіть досягти з Кремлем якихось сепаратних "великих домовленостей" ("grand bargain"). Це позиція істеблішменту, традиційних еліт.

З іншого боку, є сам президент Трамп, який виражає позицію ізоляціоністів. Для американського президента традиційні союзники і партнери США такими не є, а традиційні суперники часто розглядаються як нові можливі союзники і партнери (в тому числі й Росія).

Тому порушення норм цього світового устрою, в тому числі агресія Росії проти України, не видається Трампу чимось страшним і неприйнятним. Своєю чергою прагнення продемонструвати всім свою велич і далі штовхатиме Трампа до спроб зближення з Росією.

"Кримська декларація" стала компромісом між цими групами.

За необхідності кожна з них може використовувати документ для досягнення своїх цілей.

Чим же насправді виявиться цей документ, буде видно за результатами внутрішньої американської політичної боротьби.

Автор: Володимир Дубовик,

директор Центру міжнародних досліджень і доцент кафедри міжнародних відносин
Одеського національного університету імені І. Мечникова

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.