Біженці ви всі: як Польща і Чехія змінювали ставлення до працівників з України

Вівторок, 18 вересня 2018, 09:21 — , EastBook
Фото: newsweek.pl

"Чехія не прийме більше жодного біженця, який переправляється в Євросоюз через Середземне море, бо приймає людей з України", – так прем'єр-міністр Чехії Андрей Бабіш наприкінці серпня пояснив пресі небажання своєї країни брати участь у програмі Євросоюзу з релокації біженців з Азії і Африки.

Висловлювання про прийняті "тисячі українських біженців" вперше пролунало в Польщі під час парламентської кампанії 2015 року. Політики партії "Право і справедливість" (ПіС) виступили з різкою критикою Willkommenspolitik канцлера Німеччини Ангели Меркель і рішення уряду "Громадянської платформи" брати участь у програмі релокації сирійських біженців. Представники ПіС стверджували, що біженці можуть принести екзотичні хвороби, почнуть ісламізувати Європу і руйнувати традиційні цінності.

Тоді й виникла теза про "справжніх біженців" – українців, які приїжджають до Польщі після анексії Криму і початку війни на Донбасі.

Брюссель скептичний до подібних заяв, а ось ультраправі сили на місцях використовують їх для розкручування антиміграційних настроїв.

Приїхав – отже, біженець

Дійсно, з 2014 року спостерігається зростання міграційних потоків з України до ЄС. За оцінками українського Держстату, 1,3 млн українців в 2015-2017 роках хоча б раз виїжджали на роботу за кордон, в основному – до Польщі. Якщо в 2013 році менше 20 тисяч мали різного типу дозволу на проживання в Польщі, то в 2015-му ця цифра зросла до 50 тисяч.

З 50 тисяч і почався "аукціон". Уже восени в публічному просторі пролунала інформація про 100 тисяч біженців з України. Після парламентських виборів в жовтні 2015 року заговорили про півмільйона.

Тема стала міжнародною, коли 20 січня 2016 року прем'єр-міністр Польщі Беата Шидло під час слухань в Європарламенті заявила, що її країна не в змозі приймати сирійців, оскільки вже прийняла мільйон українців. Хоча прем'єрка не посилалася на жодні конкретні дані, нескладно зрозуміти: в уряді просто підсумовували всі посвідки на проживання та візи, включаючи короткострокові шенгенські, видані українцям за попередній рік. Тобто дані про туристів і економічних мігрантів.

Всіх громадян України, яка переживає непрості часи, автоматично записали в шукачі міжнародного притулку.

У ситуацію втрутилася українська дипломатія. Посол Андрій Дещиця заявив, що слова прем'єра не відповідають істині, українці в Польщі – це трудові мігранти, платники податків і студенти, а не одержувачі допомоги. Але на цьому питання не було вичерпано.

Про мільйон українських біженців в 2016-2017 роках неодноразово заявляв міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський. Чинний прем'єр Матеуш Моравецький вже в перший день перебування на посаді в грудні 2017 року наголосив, що "приймаючи українських біженців, Польща допомагає розрядити напруженість на східному фланзі Євросоюзу". Політик і сьогодні не відмовляється від цієї риторики.

При цьому польська влада всіляко підкреслює зростання кількості дозволів на роботу і посвідок на проживання, які видаються громадянам України: тільки за перше півріччя 2018 року українці отримали 110 тисяч дозволів, на початок вересня 170 тисяч мають чинні посвідки на проживання. Більш ніж півмільйона платять внески до фонду соціального страхування.

Схожа ситуація в Чехії – як повідомляє Українська служба ВВС з посиланням на Міністерство внутрішніх справ Чехії, українці становлять майже чверть серед іноземців, що мають різні форми дозволів на проживання в Чехії – 122 тисяч з 543 тисяч. Ще близько 70 тисяч українців перебувають в країні за робочими візами.

І хоча відносини Праги з Брюсселем виглядають не так драматично, як Варшави і Будапешта, Андрей Бабіш не забув використовувати українських мігрантів, щоб посилити свої позиції перед переговорами з лідерами Італії та Мальти, які страждають від міграційного кризи і вимагають допомоги всіх країн ЄС.

Скільки в Польщі і Чехії українських біженців?

Дійсно, в 2014 році кількість українських аплікантів на статус біженця як у Польщі, так і в усьому ЄС різко збільшилася порівняно з попередніми роками. Якщо в 2013-му про міжнародний захист у Польщі просили 46 громадян України, то в 2014 – 2253 (друга за чисельністю група після росіян).

З 2015 року ці цифри почали знижуватися, на 31 серпня 2018 року глава Управління у справах іноземців Польщі веде 256 справ з питання надання міжнародного захисту громадянам України. 25% аплікантів приїхали з Донецької та Луганської областей, 3% – з Криму.

Читайте також
Обіцянки та реальність: Польща готує перегляд міграційної політики

Варто відзначити, що далеко не всі прохання про статус біженця розглядаються – менше 20% проходять первинну верифікацію. Зовсім скромно виглядають дані про тих, хто отримав міжнародний захист: на початку 2016 року, коли Беата Шидло говорила про "мільйон українських біженців", насправді лише двоє людей отримали цей статус. Ще шість отримали дозвіл на перебування по гуманітарних причин, 18 – додаткову охорону.

Тенденція змінилася лише в 2017 році – тоді різні форми міжнародного захисту отримали понад 250 громадян України.

У Чехії можна спостерігати схожу картину. У 2017 році українці стали першою національною групою за кількістю звернень – 435 з 1450. Більшість заяв відхиляються чеською владою після первинної перевірки. Статус біженця в Чехії в минулому році отримали 8 громадян України, ще 25 – додатковий захист. Всього в 2007-2017 роках Чехія надала статус біженця 127 громадянам України, додатковий захист – 380.

При цьому тільки в 2017 році Італія отримала від іноземців понад 130 тисяч заявок на статус біженця і визнала різні форми міжнародного захисту для 34 тисяч, Греція отримала 58 тисяч заявок і видала відповідні документи 10 тисячам, Німеччина – 222 тисячі заявок і 280 тисяч позитивних рішень.

Треба... більше українців?

Польща і Чехія в останні роки можуть похвалитися чудовими темпами зростання економіки – за даними статистичної служби Європейського Союзу, чеський ВВП під кінець минулого року зростав зі швидкістю 4,9%, зараз – 2,7%, польський – в районі 5%, безробіття знаходиться на рекордно низькому рівні – 2,3% в Чехії і 3,5% в Польщі.

Подібні показники разом із низькою народжуваністю і старінням населення не залишають іншого виходу – полякам і чехам потрібні мігранти.

За найскромнішими оцінками, до 2030 року тільки на польському ринку буде дефіцит від 3 до 5 млн робочих рук.

Чехи вже підвищили квоту національних віз з правом на роботу, які видаються українцям. Як повідомило МЗС Чехії в січні 2018 року, тепер консульства в Україні видаватимуть на 800 робочих віз в місяць більше. Оголошення пішло слідом за зверненням Союзу роботодавців Чехії та Конфедерації чеської промисловості, згідно з яким в країні існує близько 132 тисяч незакритих вакансій, і набрати на них персонал без залучення мігрантів неможливо.

За два роки до цього Прага вже спростила видачу віз тим українцям, хто їде працювати за технічними, інженерними або IT-спеціальностями. Зараз у чеському суспільстві досить жваво обговорюють тему спрощеної нострифікації українських медичних дипломів.

Тобто, з одного боку, уряд запрошує українських працівників, а з іншого – намагається представити видачу їм дозволів на роботу як акт гуманітарної допомоги.

Політика польського уряду щодо мігрантів також непослідовна. Останній рік ПіС працює над новою міграційною політикою, метою якої повинно бути залучення довгострокових трудових мігрантів вже не тільки з України, а й з країн Центральної і Південно-Східної Азії. У пресі обговорюється можливість прискорення процедури надання ПМЖ і громадянства, спрощеного працевлаштування для подружжя тих, у кого вже є дозвіл на роботу.

Читайте також
Робота за безвізом та інші несподіванки: як Польща змінює ринок праці для українців

Подібна подвійність – з одного боку, скарги на необхідність приймати "біженців", з іншого – активна видача дозволів на роботу, нерідко призводить до курйозних ситуацій.

Павел Хоронжий, ще недавно віце-міністр розвитку і інвестицій Польщі, у своєму відомстві проштовхував ідеї відкритості в міграційному питанні. Представити їх він прийшов 31 серпня до варшавського Ягеллонського клубу.

На зустрічі віце-міністр не сказав нічого, що б регулярно не повторювали економісти і експерти: як би Варшава не намагалася, їй не вдасться домогтися масового повернення емігрантів із Західної Європи, а репатріація поляків з Казахстану чи Росії тим більше не вирішить проблем – це люди старшого покоління, які за своєю ментальністю більше нагадують homo soveticus, ніж мешканців сучасної Польщі. Трудова міграція – це шанс для польського суспільства. Питання лише в тому, як грамотно вибрати країни, звідки запрошувати іммігрантів.

Однак слова міністра стали причиною бурі в правому сегменті польського Twitter: ультраправі з Національного руху і Всепольської молоді звинуватили Хоронжого в тому, що він ставить інтереси "зайд" вище за інтереси етнічних поляків. Наступного дня від слів колеги відхрестився міністр внутрішніх справ Йоахім Брудзинський – мовляв, його відомство ніяких послаблень не планує.

Вже 14 вересня Хоронжого особисто звільнив прем'єр Моравецький. На думку глави Кабміну, його підлеглий занадто захопився прогресивними поглядами, тоді як не піклування про комфорт іноземців, а повернення емігрантів і репатріація – ось пріоритети правлячої партії.

Поле конфлікту

У Брюсселі не ставляться серйозно до спроб Праги і Варшави представити видачу дозволів на роботу українцям як свою лепту у вирішення міграційної кризи ЄС. До того ж Єврокомісію сьогодні набагато більше турбує польська судова реформа і санкції проти Угорщини. З відмовою країн Вишеграду приймати біженців Стара Європа майже змирилася.

Інша річ, що розповіді про "українських біженців" допомагають Польщі та Чехії підігрівати антиімміграційні настрою на місцях.

Електорат правих і популістських партій, який вже звик, що їхні лідери принизливо відгукуються про приїжджих, тепер важко сприймає необхідність запрошення мігрантів для розвитку економіки. Відчуваючи себе обдуреними, виборці поглядають у бік ультраправих.

У Польщі ситуація виглядає особливо неспокійно: тут у коктейль до "допомоги українським біженцям" ультраправі охоче додають риторику про "українців, які забирають у поляків роботу" і "прихильників Бандери".

Сьогоднішні баталії, щоправда, поки ефектніше виглядають в інтернеті – на останній антиукраїнський мітинг Табору радикальної Польщі у Вроцлаві не прийшло і десятка учасників. Хоча дослідники відзначають постійне зростання як злочинів на грунті національної нетерпимості, так і використання мови ворожнечі в публічній сфері.

Наступного року на Польщу чекають парламентські вибори, і напевно міграційна політика буде однією з центральних тем кампанії. Тоді політичним партіям доведеться визначитися, ким же є українці – біженцями чи мігрантами, і хто кого більше потребує - вони Польщі чи Польща їх.

Автор: Олена Бабакова,

журналіст (Варшава)

Стаття вперше опублікована на Eastbook.eu і републікована з дозволу власника авторських прав

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.