Ще більш проросійська Грузія: чому зміна уряду в Тбілісі лише прискорить зближення з Москвою

Вівторок, 30 січня 2024, 17:24 — , Європейська правда
Фото: Zurab Tsertsadze/Associated Press/East News
Уряд країни, яка нещодавно стала кандидатом у члени ЄС, може очолити один із найвідоміших публічних лобістів зближення з РФ

"Не зміниться, не зміниться, прем'єр-міністр не зміниться, у вас питання закінчилися?". Саме так 30 грудня минулого року відреагував на запитання журналістів про можливу заміну прем’єр-міністра новообраний почесний голова правлячої партії "Грузинська мрія" Бідзіна Іванішвілі.

Як виявилося, ця обіцянка не протрималася й місяця.

29 січня спочатку опозиційні, а згодом – і провладні ЗМІ Грузії повідомили про рішення політради "Грузинської мрії", прийняте кількома днями раніше, про відставку голови уряду.

Інтрига проіснувала недовго – вже того ж дня прем'єр-міністр Іраклій Гарібашвілі оголосив про свою відставку, пояснивши цей крок "внутрішньою демократію" всередині керівної партії, "найбільш очевидним проявом якої є ротаційний принцип".

На перший погляд, зміна навіть такого вагомого урядовця нічого не змінює в політичних розкладах Грузії.

Ні для кого не є таємницею, що всі рішення приймає засновник партії та колишній прем’єр Бідзіна Іванішвілі. А тому зміна виконавця не може мати істотних наслідків.

Втім, варто нагадати: напередодні парламентських виборів, які відбудуться у жовтні, "Грузинська мрія" вже розпочала масштабне переформатування – початок йому дало повернення до активної політики самого Іванішвілі, і саме тому журналісти від самого початку очікували масштабних змін і в уряді.

Але питання не лише у виборах. Існують підстави вважати, що новий прем’єр-міністр має посилити розворот Грузії в бік Росії та не дати їй піти європейським шляхом – навіть попри отриманий напередодні статус країни-кандидата у члени ЄС.

Нагорода за відданість

"Не приховую від вас, що в політраді обговорювали можливість, щоб я залишався на посаді до літа, до початку виборчої кампанії, але я вирішив ухвалити це рішення зараз.

Важливо, щоб наступний прем'єр-міністр вчасно представив свою команду і сформував новий уряд. Бажаю успіхів новому прем'єру", – заявив 29 січня прем’єр Іраклій Гарібашвілі.

Скоріш за все, кандидатура нового прем’єра буде оголошена 1 лютого на партійному з’їзді "Грузинської мрії".

Втім, грузинські ЗМІ від самого початку майже впевнені у кандидатурі нового голови уряду. За їхньою інформацією, керівництво правлячої партії проведе рокіровку – Іраклій Гарібашвілі очолить партію та поведе її на вибори, тоді як чинний голова партії Іраклій Кобахідзе стане прем’єр-міністром.

Щоправда, існує ще одна версія, за якою уряд може очолити син Бідзіни Іванішвілі Ута (про цей варіант поговоримо нижче, хоча наразі він виглядає суттєво менш імовірним).

Перш за все, про прем’єра, що йде. Іраклій Гарібашвілі вдруге покидає цю посаду – вперше він обіймав її у 2013-2015 роках (замінивши на цій посаді Бідзіну Іванішвілі), а вдруге повернувся у лютому 2021 року. Тож сумарно Гарібашвілі керував урядом Грузії більш ніж 5 років, поставивши рекорд перебування на цій посаді.

Високій посаді Гарібашвілі зобов’язаний близькістю до "сірого кардинала грузинської політики" – перш ніж піти в політику, він довгий час працював у "Карту Груп" Іванішвілі, в тому числі на посаді заступника президента компанії.

Тож не дивно, що Гарібашвілі залишається в політичній обоймі – він має повести "Грузинську мрію" на парламентські вибори, а у майбутньому не можна виключити, що він знову повернеться у виконавчу владу.

Принаймні, він йде з посади в момент, коли грузинська економіка демонструє дуже високі темпи зростання – ВВП країни у 2022 році зріс на 10,1%, а у минулому – на 7,5%. Таке зростання було забезпечено масовим прибуттям релокантів з Росії, а також відмовою накладати санкції на РФ, що зробило Грузію важливим експортером (а також – посередником у реекспорті) на російський ринок.

Щоправда, економічний ефект від цього вже спадає, а відповідно, за нового прем’єра темпи зростання ВВП Грузії будуть суттєво нижчими.

І це дає Гарібашвілі шанс на повернення до керівництва урядом.

Втім, попри відданість, відставка Гарібашвілі була очікуваною через те, що під час перебування Бідзіни Іванішвілі поза активною політикою всередині партії сформувалися щонайменше дві групи, які передусім орієнтувалися на своїх лідерів: прем’єра Гарібашвілі та мера Тбілісі Каху Каладзе.

Такі розклади явно суперечать планам Іванішвілі. А оскільки Каладзе, ймовірно, залишатиметься мером столиці до нових місцевих виборів, то ротація мала початися із прем’єра.

Проросійський яструб

Які наслідки матиме заміна голови уряду Грузії?

Звичайно, це залежить від кандидатури наступника. Проте, якщо довіряти грузинським ЗМІ, які однозначні у своїх прогнозах, то різниця є, і вона вагома. Причому – саме для України.

Іраклій Гарібашвілі на посаді прем’єра чітко дотримувався партійної лінії – гостро атакував опозицію, відповідав на критику Грузії в ЄС, за його прем’єрства розпочався розворот Тбілісі в бік РФ.

Проте він не був відверто антиукраїнським чи проросійським політиком – до останнього він намагався тримати баланс. Грузія приймала українських біженців, надавала Україні гуманітарну допомогу (нехай і не відразу), а сам прем’єр долучався до роботи Форуму Кримської платформи та "Рамштайну".

Натомість Іраклія Кобахідзе, який має найвищі шанси стати новим прем’єром, можна назвати "проросійським яструбом" всередині "Грузинської мрії".

Почнемо з того, що саме він (випадково чи ні) дав старт подіям, яки призвели до проросійського розвороту у політиці Грузії.

У 2019 році він був спікером парламенту, і саме він запросив до роботи в залі засідань відверто прокремлівську організацію – Міжпарламентську асамблею православ’я.

Старт масовим протестам дав той факт, що голова цієї організації, російський православний комуніст Сергєй Гаврилов, сів у крісло спікера – знову ж таки, на запрошення Кобахідзе.

Це запрошення викликало масштабні протести, які пройшли у найбільших містах Грузії. Щоб заспокоїти їх, у "Грузинській мрії" пішли на відкликання Кобахідзе з посади спікера, пообіцявши радикальну зміну виборчої системи (ця обіцянка була виконана лише частково).

А звільнений спікер вже незабаром отримав не менш вагому посаду голови керівної партії.

На цій посаді Кобахідзе став одним із головних спікерів політики покращення відносин з РФ.

"Ми не будемо запроваджувати санкції щодо Російської Федерації, ми не будемо карати свою країну і народ, тому ми не будемо ухвалювати жодних таких рішень…

Ми підрахували, що введення санкцій проти Росії зробить з економікою Грузії. Наприклад, у нас було двозначне економічне зростання, більш ніж на 10%, минулого року. А якби ми ввели свої санкції, у нас був би двозначний економічний спад, щонайменше від 10% до 18%. Ось чого вимагала радикальна опозиція. Вони хотіли розорити країну, але їм це не вдалося, тому що ми зайняли тверду позицію", – зокрема, заявляв він.

Разом із тим Кобахідзе став одним із ключових публічних критиків України у грузинській владі. "Що з Майданом і що він приніс Україні? Вони втратили Крим та більшу частину Луганська та Донецька, продовження всього цього – війна, яка сьогодні йде в Україні", – серед іншого, заявляв він.

Тож є всі підстави вважати, що такий прем'єр лише посилить курс на зближення Грузії з РФ.

Нехай навіть це буде напряму суперечити новому статусу Грузії як кандидата у члени ЄС.

І це саме по собі є викликом для Києва. Щонайменше, можна спрогнозувати, що новий посол України з'явиться у Тбілісі ще не скоро. 

Окрім заміни прем'єра, проросійський вектор Грузії може бути посилений і змінами ключових міністрів. За інформацією грузинських ЗМІ, свої посади втратять низка міністрів, включаючи глав МЗС та Міноборони.

Про прем'єрські амбіції Кобахідзе, зокрема, свідчить його пост у Facebook, розміщений у день відставки Гарібашвілі. Він пише, що у Грузії є всі можливості до 2030 року до мінімуму скоротити розрив із розвинутими країнами та повністю викоренити бідність.

Між Брюсселем та Москвою

Альтернативна версія полягає у тому, що посаду прем’єра отримає Ута Іванішвілі – син почесного президента "Грузинської мрії".

Ця версія базується на припущенні, що втомившись від проблемних виконавців, Іванішвілі-старший хоче делегувати ключові посади у грузинській владі або своїм синам, або зайняти їх самому.

В цьому контексті більш ймовірним видається сценарій, що Бідзіна Іванішвілі претендує на президентську посаду – нагадаємо, що після парламентських виборів у Грузії пройдуть і президентські. Причому голову держави вперше обиратимуть не на прямих виборах, а у парламенті.

Ця посада, серед іншого, потрібна Бідзіні Іванішвілі для захисту від санкцій Заходу – накласти їх на чинного президента формально дружної країни буде психологічно складніше, аніж на олігарха, який має тіньовий вплив на політику.

Втім, обидві кандидатури на посаду прем’єра Грузії об’єднує те, що за їхнього головування урядом Грузія майже напевне продовжить віддалятися від Заходу.

Наприкінці минулого року цей крен вже поставив ЄС перед дуже непростим вибором: чи варто заплющувати очі на всі недемократичні тенденції у Грузії, надавши Тбілісі кандидатський статус? Чи проявити принциповість, тим самим остаточно "відпустивши" Грузію в російську орбіту?

У ЄС обрали перший шлях,

проте вже зараз зрозуміло: новий статус не став стимулом для грузинської влади переглянути свою зовнішню політику.

А приклад Сербії показує, як довго країна-кандидат у члени ЄС може проводити відверто проросійську політику, навіть під час переговорів про вступ до Євросоюзу.

Тож Брюсселю варто ставити питання руба – новий статус накладає на Грузію додаткові зобов’язання щодо синхронізації свого зовнішнього курсу з політикою ЄС.

А Україні, яка найбільш зацікавлена у збереженні західного курсу Грузії, варто ставити в ЄС питання про жорсткішу реакцію на проросійські рухи Тбілісі.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

 
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.