Ще задовго до парламентського голосування за Вищий антикорупційний суд було очевидно: це стане європейським іспитом і для української влади, і для частини опозиції.

Можливо, навіть останнім іспитом. Адже від проєвропейського іміджу, який теперішня політична еліта принесла з собою 2014-го зі сцени Майдану, лишаються жалюгідні лахміття.

Виходячи з ситуації на день сьогоднішній, учасники іспиту дуже близькі до провалу.

Сподівань на ухвалення закону в редакції, якої вимагають західні партнери і яка би забезпечила незалежність майбутньої інституції, не надто багато. Бо всім зрозуміло: важко буде взяти ключову інстанцію під контроль, якщо в процесі відбору суддів вирішальну роль відіграватимуть "неконтрольовані" іноземці.

Київ, що загрався в помсту: як можливо відновити втрачену довіру до України в ЄС

Головним творцем теперішньої критичної ситуації називають президента Порошенка. Однак слід визнати: у нього вдосталь союзників, коли йдеться про спротив створенню дієвої антикорупційної системи. Досвід безкарного незаконного збагачення від перебування при владі об’єднує більшість українського політичного класу.

За своєю природою та наслідками ситуація подібна до осені 2013-го року, нехай градус драматизму і не такий високий. Така собі полегшена версія тодішнього розвороту від Європи у виконанні Януковича та компанії - але з наслідками, які можуть так само стати руйнівними для європейського майбутнього країни.

2013-го незамінним кроком для інтеграції з ЄС та перетворення України на сучасну європейську державу було підписання Угоди про асоціацію - тепер таким є ефективне лікування корупційної пухлини. Янукович відмовився підписати асоціацію - Порошенко з соратниками та однодумцями саботують боротьбу з топ-хабарництвом.

Як і тоді, теперішні дії Києва створять нову реальність у відносинах із Заходом.

Після можливого провалу зі створенням ефективного антикорупційного суду Україна остаточно постане країною, де керівництво держави та більшість політикуму зацікавлені у масштабній корупції.

У короткій перспективі наслідком стане неотримання нових кредитів від найважливіших міжнародних донорів - МВФ, Світового банку та Євросоюзу з усіма економічними проблемами, які з цього випливатимуть.

Януковичу 2013 року гроші дав Путін, а от у Порошенка в 2018-му такого спонсора нема. У результаті розплачуватися за жадібність та корумпованість еліти будуть країна та суспільство - девальвацією гривні, тотальним здорожчанням продуктів та загальним збіднінням.

А наслідок на довшу перспективу - зіпсовані політичні відносини з Заходом.

Відповіддю останнього, у кращому разі, стане прискіпливіша увага до розміщених у західних країнах активів корумпованих українських можновладців та політиків. У гіршому - все може зійти до зневіри та байдужості. Так, як це було за часів Ющенка-Тимошенко.

"Для України немає сенсу боротися за своє тіло на Донбасі, якщо вона втрачає душу від корупції", - ця зроблена в грудні 2017 року заява тодішнього глави Держдепартаменту Рекса Тіллерсона відображає настрої багатьох на Заході. Знаходити аргументи для підтримки України - в тому числі й у війні з Росією - буде ще важче. 

В очах союзників відмова від створення антикорупційного суду стане вже вишенькою на торті.

Адже до цього були спроби пропихнути створення "антикорупційних палат" в теперішніх підконтрольних судах; був поданий завідомо неприйнятний для Заходу президентський законопроект про антикорупційний суд; була здійснена акція помсти антикорупційним активістам з примусом їх до декларування статків; була спроба протиснути ручного аудитора НАБУ та очевидні прагнення всіляко скомпроментувати цю агенцію; заблоковано перевірку електронних декларацій чиновників та політиків.

Провал Києвом антикорупційного іспиту стане вкрай негативним сигналом не лише для західних політиків, а й для інвесторів та бізнесу. І це не лише шкода для розвитку економіки, створення нових робочих місць та підвищення добробуту людей - для України це також питання зовнішньополітичне і навіть безпекове.

Бізнес може потужно впливати на настрої та дії політиків у західних столицях, і ми бачимо це на прикладі проросійського бізнесового лобі. Натомість за чотири пореволюційні роки Україна не спромоглася залучити серйозних та чисельних західних інвесторів і отримати, таким чином, впливових союзників. Не допомагає навіть існування асоціації з ЄС та певні проєвропейські зміни, здійснені в процесі її виконання - і це підкреслює згубність корупції та її здатність знівелювати окремі здобутки.

На додаток до всього, теперішня ситуація несе й дещо дуже дивне й незвичне, принаймні для післяреволюційних часів.

Уже кілька місяців в дискусії довкола створення антикорупційного суду мусується тема неприпустимості так званого "зовнішнього управління".

Намагання намалювати Заходу образ ворога - ще щось нове для українського політикуму.

Особливо пікантне воно для членів коаліції "Європейська Україна".

Звісно, у нас можуть бути закономірні претензії до західних союзників, тих чи інших політиків та окремих країн у певних ситуаціях - однак у вимогах карати корупціонерів Захід однозначно на одному боці з українським суспільством, його позиція відповідає національним інтересам України. Тоді як антизахідний розворот є шляхом в нікуди і великою небезпекою для держави.

Питання боротьби з корупцією однаково важливе як для внутрішнього розвитку країни, її економічної стабільності та обороноздатності, так і для відносин із західними партнерами.

Воно ключове для подальшої європейської інтеграції, яку підтримує переважна більшість українців. І наміри піти шляхом Януковича й зупинити європейські процеси може обернутися проблемами не лише для країни, а й для ініціаторів цього.

Для кого саме, стане зрозуміло наступними днями. Втім, у потенційних антигероїв ще є час добре подумати та зупинитися.

Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора