Хто такий Почобут і чому поляки віддали за нього археолога, якого чекав суд в Україні

У квітні багато хто в Україні – і у колах археологів, і поза ними – готувався святкувати перемогу. Суд у Польщі дав дозвіл на екстрадицію до України російського археолога Александра Бутягіна, якого затримали у Варшаві за запитом Києва.

Україна звинуватила Бутягіна у крадіжці історичних цінностей під час незаконних розкопок в окупованому Криму.

Ця справа мала стати прецедентом покарання за такий злочин.

Але в останній момент Бутягіна передали не до України, а до Росії. Він увійшов до великого обміну.

Про обставини обміну та про наслідки історії для України (які насправді є позитивними) "ЄвроПравда" поговорила з колегою Міхалом Потоцьким, політоглядачем видання Dziennik Gazeta Prawna. Пропонуємо подивитися відеоверсію інтерв’ю, а пряма мова польського політоглядача – в матеріалі Чому Польща віддала Росії "кримського" археолога та чи була тут зрада інтересів України. Далі – основні його тези. 

Ми, поляки, вже більше п'яти років намагалися дістати з білоруського полону – тобто з білоруських таборів – Анджея Почобута.

Треба розуміти, ким є Почобут для Польщі. Це відомий журналіст, кореспондент польських видань та діяч польської меншини Білорусі – етнічний поляк з білоруським громадянством. У 2021 році режим Лукашенка присудив йому вісім років в'язниці – з офіційними формулюваннями за те, що він заохочував до санкцій проти Білорусі, і за нібито "реабілітацію нацизму".

Почобут вже відбув більше п'яти років ув’язнення, причому в дуже поганих умовах.

Для польської влади і суспільства Анджей Почобут перетворився на символ незламності у боротьбі проти білоруського режиму. Вийшло так, що він – чи не єдиний поляк сьогодення, який нагадує нам, полякам, наших героїв з XIX століття. Тому Польща дуже активно боролася за його визволення.

Домогтися його звільнення вдалося, лише коли підключили США.

Вони долучили Росію, і це дозволило включити Почобута в логіку великого обміну, де був не тільки Почобут, не тільки Бутягін (який поїхав до Росії, а не до Білорусі), а також низка інших в’язнів та долучили кілька країн.

Бутягін у Польщі не був засуджений і не мав статусу підозрюваного. Був суд, який не розглядав його справу по суті, але дав дозвіл на екстрадицію в Україну. 

Утім, це не означає автоматичної видачі.

За польським законодавством, остаточне рішення ухвалює міністр юстиції. Тож юридично видати Бутягіна Росії було просто, для цього не було потреби його виправдовувати чи знімати звинувачення.

Звісно, найкраще було би побачити його з рішенням суду, який би оцінив його незаконні розкопки в Криму.

Але навіть саме затримання і те, що його вдалося звільнити тільки через обмін, вже має значення. Тепер російські науковці, які працюють на державу, двічі подумають, чи точно їм треба їхати до ЄС – адже можуть повторити досвід Бутягіна. А хтось, напевно, замислиться, чи варто брати участь у розкопках у Криму ("ЄП" розповідала, як Росія системно долучає громадян ЄС до робіт в окупованому Криму, намагаючись їх легітимізувати). 

До речі, до великої війни в Польщі був навіть "російський центр науки і культури" при посольстві у Варшаві. Вони організовували поїздки для дітей у табори до Росії, навіть не повідомляючи батьків, що це передбачає поїздку до окупованого Криму. Це – стратегія поступової легітимізації окупації.

Арешт за діяльність у Криму підриває цю легітимізацію.

Тож ця історія може мати добрі наслідки для протидії легітимізації протиправної анексії Криму.

І те, що Бутягіна обміняли та змогли повернути до Росії, на цю дискусію не впливає.

Докладніше – в матеріалі Чому Польща віддала Росії "кримського" археолога та чи була тут зрада інтересів України.