Последний шанс на собственное государство: как Шотландия усиливает борьбу за независимость

Пятница, 20 декабря 2019, 08:27 — , для Европейской правды
Фото: inews.co.uk

Окрім перемоги прихильників Brexit, вибори до британського парламенту принесли ще один гучний результат – вони засвідчили тотальну перевагу шотландських націоналістів, які отримали 48 депутатів з можливих 59 до Палати громад у себе вдома.

Як результат, перший міністр Шотландії та лідерка Шотландської національної партії (ШНП) Нікола Стерджен, вже заявила, що має тверді наміри довести процес із відновлення незалежності до логічного фіналу.

13 грудня вона провела телефонну розмову з прем’єр-міністром Борисом Джонсоном, запевнивши про оприлюднення на цьому тижні документа про проведення повторного референдуму.

Втім, офіційна відповідь Лондона на цю ініціативу очікувано виявилася негативною. "Другий референдум про незалежність наступного року був би небезпечним відволікаючим чинником. Це підірвало б переконливі результати референдуму 2014 року і обіцянку, дану шотландському народу, що це було єдине голосування в рамках одного покоління", – йдеться в урядовій відповіді. 

Борис Джонсон, який вийшов тріумфатором з останніх виборчих перегонів, не поспішає підтвердити можливість волевиявлення шотландського народу щодо власного суверенітету. Проте чи зможе це зупинити шотландців?

Проєвропейська автономія

Проблема шотландської незалежності знову стала актуальною з кінця 1960-х років.

Читайте также
Второй референдум за Brexit: какие последствия будет иметь историческая победа Джонсона

У 1967 році було обрано першого депутата з Шотландської національної партії до британського парламенту – юристку Вінні Евінг. Вона запам’яталася тим, що, увійшовши до парламенту, сказала: "Зупиніть світ, Шотландія хоче вийти".

А коли було відкрито поклади нафти в Північному морі, багатьом стало зрозуміло, що питання шотландського суверенітету дійсно на часі.

Впродовж 1970-х рр. ШНП суттєво розрослася як політична сила, і 1979 року було проведено референдум про деволюцію, де основним питанням стало створення місцевого шотландського парламенту. Хоча за це проголосувала більшість, а саме 51,62% виборців, результати референдуму відмовилися реалізовувати спочатку лейбористи, а згодом і консерватори, коли до влади прийшла Маргарет Тетчер.

Повторний референдум провели лише у 1997 році, де за створення шотландського парламенту віддали голоси 74% шотландців. Втім, довгий час урядову більшість формували не шотландські націоналісти, а лейбористи з ліберал-демократами.

Все змінили вибори 2007 року, коли шотландські націоналісти здобули 47 зі 129 можливих місць і нарешті змогли сформувати уряд меншості. 

Прагнення отримати децентралізацію виконавчої влади перетворилося в бажання отримати повну незалежність.

Проведення 18 вересня 2014 року референдуму за незалежність Шотландії могло увійти до підручників історії як момент відновлення історичної справедливості, проте трохи не вистачило голосів і, швидше за все, це буде виправлено наступного року.

П'ять років тому 55,3% шотландців надали перевагу залишитися в складі Сполученого Королівства, а 44,7 % населення висловили свою патріотичну громадянську позицію.

Визначальним фактором таких результатів референдуму було те, що перебуваючи у складі Британії, Шотландія залишиться в Євросоюзі.

Як наслідок, керівник шотландських націоналістів Салмонд пішов у відставку, а його місце посіла Нікола Стерджен. Істотно зросли в той період й ряди партії, а саме подвоїлися з 25 тис. до 50 тис. членів, а сама ШНП стала третьою за впливовістю політичною силою в Британії після консерваторів та лейбористів.

Маючи суттєві автономні права, шотландські націоналісти за останні роки не раз ставили питання про новий референдум, адже такого шансу може більше й не бути, зважаючи на потенційні економічні проблеми, пов’язані з виходом Британії з Євросоюзу. 

З нафтою, але без власної валюти

Основним економічним аргументом за шотландську незалежність залишаються поклади нафти в Північному морі, прибуток від яких зможе забезпечувати фінансову самостійність новопосталої держави. Втім, якщо раніше політики виступали за націоналізацію підприємств нафтової галузі, то зараз набагато важливішим стало питання митного союзу та кордонів.

Побачивши реальну можливість фінансового колапсу країни через залишення євроспільноти, місцеві націоналісти переконують, що цього можна буде уникнути, покинувши нестабільну Британію.

Але тут виникає достатньо багато проблем, із якими відразу зіткнеться Единбург – підписання торговельних угод з ключовими світовими гравцями, зокрема США, Канадою, Китаєм; валютне питання; митні тарифи з сусідами, проведення кордону з Англією.

Основний "експорт" Шотландії припадає на Сполучене Королівство – 45,8 млрд фунтів. Другим за важливістю торговельним партнером є США, де цифри за цей рік складають 4,8 млрд. Решта експорту йде до Нідерландів, Франції та Німеччини.

Важливим постулатом на користь незалежності Шотландії виступає зменшення дефіциту публічних витрат регіону за останній рік. Якщо минулого року дефіцит складав 13,8 млрд фунтів стерлінгів, то у 2019-му ця цифра сягає 12,6 млрд.

За своїми економічними параметрами Шотландія є відносно розвинутою країною з незначним рівнем безробіття в 4,1 %. Станом на 2018 р. населення країни складало 5,4 млн осіб, ВВП – 216 млрд євро, ВВП на душу населення – 39,7 тис. євро.

І тут шотландцям варто обирати, що краще мати – вільну торгівлю з країнами ЄС, і до того ж купу митних бар’єрів з Британією, чи навпаки, зберегти статус-кво та отримати митні кордони з ЄС.

Також не варто забувати про те, що, відновивши незалежність, Шотландія мусить вирішити, якою буде державна валюта. Маючи впливові проєвропейські позиції, зрозуміла річ, слід буде думати про запровадження євро, проте це буде додатковим, а не головним питанням, адже попередньо треба ще вступити до ЄС.

Зараз чи ніколи?

Ключовим питанням, що стосується шотландської незалежності, залишається продовження членства в Європейському Союзі.

Проголосувавши найбільше (62%) за те, щоб залишитися в ЄС, у 2016 році, шотландці не дуже бажають заново проходити процедуру подання заявки Брюсселю. Але основне питання полягає якраз не в тому, як проголосують на майбутньому референдумі, а чи дозволять взагалі його провести.

Борис Джонсон незмінний у своїй позиції, і це підтверджує канцлер герцогства Ланкастер Майкл Гоув: наступний референдум може бути проведений лише через п'ять років.

В такому випадку для ШНП залишається декілька варіантів: впевнено перемогти на виборах до шотландського парламенту в 2021 році і потім знову вимагати референдуму чи розпочати судову тяганину через систему ООН з Вестмінстером за референдум, виходячи з права націй на самовизначення.

Але останній варіант є вже крайнім випадком, якщо не вдасться домовитися з Лондоном через Верховний суд.

Шотландію досить часто порівнюють з Каталонією, але між цими регіонами існує суттєва різниця. По-перше, керівництво шотландських націоналістів аж ніяк не хоче повторення каталонського сценарію 2017 року з цілковитою відсутністю легітимності та подальшими репресіями з боку центральної влади.

По-друге, Іспанія не має такої ситуації з ЄС, як Британія з Brexit, тому каталонський націоналізм досі залишається справою суто іспанського значення, а не міжнародного.

Але потрібна не лише наявність правових можливостей, щоб шотландці відновили свою незалежність. Тут треба, щоб за неї ще проголосували – і бажано абсолютною більшістю.

А соцопитування не такі оптимістичні, як політики – так, згідно з даними What Scotland Thinks, у грудні за незалежність виступають 46% шотландців, проти – 47%, не визначилися – 6% респондентів, 1% відмовилися відповідати.

Бачимо, що ситуація нагадує 2014 рік, коли якась одна думка не є домінантною.

Загалом проблема надання Шотландії незалежного статусу залежить від декількох речей.

В першу чергу, це політичний клімат всередині британського парламенту, де окрилені перемогою на виборах консерватори не поспішають вчиняти подвійне самогубство, як мінімум не завершивши Brexit.

Парадокс, але з наближенням виходу Британії з Євросоюзу збільшується прагнення шотландців до суверенітету, але разом з тим зменшується ймовірність втілення цього бажання на практиці.

Автор: Єгор Брайлян,

історик, редактор Toynbee Prize Foundation

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua