Вперше майже за вісім років перебування у владі партії "Грузинська мрія" довелося піти на принципові поступки опозиції.

В п’ятницю 15 травня президент Грузії Саломе Зурабішвілі зробила, за її словами, найскладніший крок на нинішній посаді – підписала помилування двом опозиціонерам: колишньому меру Тбілісі Гігі Угулаві та ексміністру оборони Іраклію Окруашвілі.

Таким чином, грузинська влада де-факто здалася тиску як опозиції, так і Заходу, які вимагали звільнення "політичних засуджених".

Втім, це лише частина вимог до офіційного Тбілісі. Тож варто розібратися, чи будуть наступні поступки і як звільнення опозиціонерів змінить політичні розклади у країні.

Помилування заради стабільності

"Я не можу допустити, щоб країна загинула через цих двох злочинців. Відповідальність за збереження політичної стабільності лежить на мені. І тільки тому я прийняла рішення про помилування тих, кого більшість вважає злочинцями", – заявила 15 травня президент Грузії Саломе Зурабішвілі.

Того ж дня в'язницю покинули два відомих опозиціонери: колишній мер Тбілісі Гігі Угулава та ексміністр оборони Іраклій Окруашвілі. Якщо першого було засуджено за фінансові порушення, скоєні на посту мера, то другого – за організацію антивладних протестів у червні минулого року, коли протестувальники намагалися захопити будинок парламенту.

Для грузинської опозиції, а також для ЄС та США ці вироки стали політично вмотивованими. Але не для грузинської влади. 

"Я хотіла б уточнити для всіх суть помилування. Я не милую політв'язнів, тому що з повною відповідальністю заявляю, що сьогодні в Грузії політв'язнів не існує", – заявила Зурабішвілі.

Вона також наголосила, що приймала свої рішення "не через чуже прохання, диктат, погрози, під страхом чи за рекомендаціями".

Втім, такі слова не дуже співвідносяться із тим, що відбувалося напередодні. Помилування відкриває шлях до конституційної реформи у країні, яку від грузинської влади наполегливо очікують ЄС та США.

Більш того, відсутність прогресу в цій реформі означатиме для Грузії й заморожування фінансової допомоги. В тому числі – ставить під удар отримання коштів, виділених Євросоюзом на боротьбу із коронавірусом.

Помилування "політичних засуджених" було однією зі складових угоди 8 березня між владою та опозицією. До них в опозиції відносять трьох осіб: вже згаданих Углаву та Окруашвілі, а також бізнесмена Георгія Роруа, який є співвласником телеканалу "Мтавари архи". Останнього затримали у листопаді минулого року за нелегальне зберігання зброї. Слідство в цій справі ще не завершено, що унеможливлює помилування.

Щоправда, 18 травня міський суд Тбілісі не став змінювати Роруа запобіжний захід, залишивши його під вартою. Для влади це – свідчення незалежності судової влади, тоді як для опозиції – навпаки, небажання влади виконувати свої обіцянки.

Тому в опозиції заявляють, що не голосуватимуть за конституційні зміни до остаточного звільнення політв’язнів. А відповідно, під загрозою залишається й західна фінансова допомога.

Вибори по-новому

31 жовтня у Грузії мають пройти парламентські вибори – вже другі після приходу до влади партії "Грузинська мрія".

І тому ключове питання, яке стоїть на порядку денному: за якими правилами вони пройдуть? Або за нинішніми, які чотири роки тому дозволили "Грузинській мрії" отримати конституційну більшість, або за новими, які дають опозиції шанс на реванш.

Минулого року, щоб заспокоїти країну після масштабних протестів, партія влади анонсувала масштабну корекцію виборчого законодавства. Найголовніше – замість змішаної системи, коли майже половина депутатів обирається на округах (і де перемагає влада), країна перейде до виборів лише за пропорційною системою з мінімальним прохідним бар’єром.

Такий крок задовольнив і опозицію, і Захід. Проте виконувати свою обіцянку влада не збиралася.

Голосування щодо цих змін провалилося через "бунт" мажоритарників. У владі до останнього робили вигляд, що ніяк не можуть вплинути на їхню позицію.

Новая грузинская реальность: вошли ли отношения ЕС и Тбилиси в период кризиса

Втім, за посередництва ЄС та США влада та опозиція підписали 8 березня нову угоду. Окрім термінового звільнення політичних в’язнів, там було досягнуто згоди на компромісну корекцію виборчого законодавства.

Зі 150 депутатів за мажоритаркою буде обрано не 73, як зараз, а лише 30. Решта 120 буде обрана за пропорційною системою із одновідсотковим прохідним бар’єром.

Ще один запобіжник проти формування "монобільшості" – до конституції має бути включене положення, що партія, яка набирає менше 40% за пропорційною системою, не має права формувати одноосібну більшість, навіть якщо й має достатньо голосів завдяки мажоритарникам.

Як мінімум, такі зміни мають унеможливити монополізацію влади в руках однієї партії або, точніше, однієї людини – лідера партії і де-факто найвпливовішої людини у країні мільярдера Бідзіни Іванішвілі.

Таке щеплення від авторитаризму вкрай важливе для Заходу. А тому, привітавши перші кроки до виконання угоди 8 березня, посли США та ЄС закликали до подальших кроків, в тому числі – щодо конституційних змін.

* * * * *

Помилування опозиціонерів стало першим за вісім років перебування "Грузинської мрії" у владі прикладом успішного тиску з боку опозиції. Усе це робить становище грузинської влади надзвичайно вразливим – особливо перед наближенням доленосних виборів.

Одним зі свідчень такої нервовості стала гостра реакція Тбілісі на призначення експрезидента Грузії Міхеіла Саакашвілі на посаду в Україні, про що ЄвроПравда вже писала.

При цьому навіть після виконання владою всіх обіцянок перемога опозиції залишається далеко не очевидною. В першу чергу, через конфлікти всередині самої опозиції, а головне – через те, що в ній зібралися протилежні сили, від проєвропейських до відверто проросійських.

Минулорічні антиурядові протести змусили їх діяти разом, проте знайти спільну мову в парламенті їм набагато складніше.

Разом із тим шантаж Заходу з великою ймовірністю може призвести до повернення до країни реального політичного життя. І рішення, прийняті однією людиною та слухняно проголосовані монобільшістю, мають змінитися на гострі дискусії між політичними силами.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"