Между аннексией и оккупацией: как правильно называть украинский Крым

Вторник, 16 марта 2021, 10:30 — , Европейская правда

Крим – це Україна.

Ця теза не викликає сумнівів у всього цивілізованого світу, попри намагання РФ довести зворотне. Її регулярно підтверджують у своїх рішеннях міжнародні структури, включно із Генасамблеєю ООН. Втім, фактичного контролю над Кримським півостровом Україна не має від кінця лютого 2014 року, і це також факт, підтверджений як українським законодавством, так і рішенням ЄСПЛ.

То як називати Крим, щоби не дати сумнівів у тому, що він і надалі лишається частиною України?

Відповідь на це запитання не настільки очевидна. Як виявилося, є цілком коректні терміни, які в українському інформаційному просторі не поширені. І навпаки, вживання деяких юридично правильних термінів у нас нерідко викликає "хвилі хейту" без жодних на те підстав.

То як говорити безпечно і правильно? Як називають російську агресію щодо Криму наші західні партнери та міжнародні структури? Як вона згадана у виграних Україною справах у міжнародних судах?

Ми маємо відповіді на ці запитання та підготували детальні пояснення для тих, хто хоче розібратися.

Та спершу – коротко про те, як коректно називати наслідки російської агресії та які терміни не варто вживати.

І окупація, і анексія

Найголовніша теза, і її треба підкреслити від початку: і за українським законодавством, і за нормами міжнародного права Крим є окупованим, а відповідно, Росія має статус держави-окупанта. Це важливо, бо такий статус, передбачений міжнародним правом, накладає на РФ низку зобов’язань.

Але це не єдиний правильний термін. Приміром, ніхто не заперечить, що Росія є одночасно: 1) державою-агресором; 2) державою-окупантом; 3) державою-порушницею міжнародного права. Тут немає принципу "або-або". Всі три терміни вживаються в офіційних документах, і всі є правильними. Так само і з Кримом.

Отже, правильними є такі терміни:

Окупація або тимчасова окупація Криму

Чому слово "тимчасово" не є обов’язковим?

Українське законодавство визначає і Крим, і Донбас "тимчасово окупованими територіями". Втім, за міжнародним правом окупація за визначенням є тимчасовим, проміжним станом, тож таке скорочення не є помилкою. Однак окрім юридичного навантаження є також політичне. Тож додавання слова "тимчасово" додатково підкреслює, що Україна не змирилася та не змириться з окупацією – і тому так само не є помилковим.

Де-факто владу в Криму, до слова, правильно називати "окупаційною адміністрацією" або "окупаційною владою".

Анексія Криму, або незаконна анексія, або (найкраще) протиправна анексія

Цей термін, попри поширений міф, не є помилковим і не шкодить Україні. Анексія є міжнародним злочином, тобто дією всупереч міжнародному праву, а тому згадка про неї не означає "визнання Криму російським", а рівно навпаки (трохи далі детально пояснимо, чому). Важливо також зазначити, що анексія не перериває режим окупації, тобто протиправно анексований Кремлем півострів лишається окупованим.

Однак якщо ви посадовець, то до згадки про анексію дуже бажано згадувати про її невизнання, щоби зняти спроби різночитання. А ще краще – оперувати офіційною термінологією українського законодавства про "окупований півострів". Втім, для науковців, журналістів тощо згадка про "анексію", а тим більше "протиправну анексію" є цілком прийнятним варіантом.

До слова, саме цей термін (англійською він звучить як "illegal annexation"), наряду зі згадкою просто слова "анексія", є найбільш поширеним у міжнародних документах та у заявах західних партнерів України. А також він фігурує у тих поданнях до міжнародних судів, за якими Україна вже має проміжний успіх (трохи нижче ми їх перелічимо).

Наголосимо: варіант "протиправна анексія" є найточнішим, і він найкраще перекладає англійський відповідник, але чомусь не набув поширення.

Спроба анексії Криму

Це ще одне, альтернативне формулювання, покликане підкреслити невизнання анексії.

Таку формулу просуває українське МЗС, і віднедавна робить це активно – але серед партнерів України вона не знайшла широкої підтримки, за одним винятком: саме це формулювання використовують Сполучені Штати Америки.

Ця формула має недоліки – і юридичні (то Росія не змогла вчинити злочин анексії?), і лінгвістичні (приміром, з нею неможливо скласти коротку фразу на кшталт "протиправно анексований Крим"). Втім, вона є так само безпечною для використання, як і попередні, а також цілком підходить для заяв офіційних осіб.

Але найкраще урядові було би замість цього терміну вживати трохи довший: "спроба легалізації анексії Криму". Остання формула справді добра, вона позбавлена недоліків тієї, що вживається зараз, але для переходу на неї Київ має ухвалити внутрішнє політичне рішення. На щастя, в МЗС вже почали застосовувати і цю формулу.

Ще одна деталь.

У офіційних заявах чи документах правильніше казати про російську окупацію не просто Криму, а "Автономної республіки Крим та м.Севастополя". Але ця фраза надто громіздка, а її скорочення до слова "Крим" або "Кримський півострів" є абсолютно коректним і не підважує позицію України.

А от вживати словосполучення "Республіка Крим" – категорично неправильно, бо це – назва, яку запровадила російська окупаційна адміністрація.

Це були відповіді на запитання "як називати". А тепер перейдемо до запитання "чому".

Що це все означає?

Якщо коротко, то у 2014 році відбулася спершу збройна агресія РФ; потім почалася окупація Криму, яка відбувалася у кілька етапів і триває досі; потім Росія у порушення міжнародного права здійснила анексію Криму; а відтоді безуспішно намагається легітимізувати цю анексію. 

Щоби обгрунтувати все це, розберемося із термінами.

Окупація

Це правовий стан, міжнародне визнання якого украй важливе для України задля боротьби за звільнення Криму і ОРДЛО.

Визнання РФ державою-окупантом накладає на неї низку зобов’язань (одночасно звільняючи від частини з них Україну) – приміром, саме Росія як окупант має постачати воду до Криму. Все це чітко визначено та регламентовано міжнародним гуманітарним правом – тобто набором норм і конвенцій, що визначають так звані "закони та звичаї війни", обмеження, які накладаються на державу-окупанта, тощо. (Свідомі грубі порушення законів та звичаїв війни є міжнародними злочинами, покараннями за які, зокрема, опікується розташований у Гаазі Міжнародний кримінальний суд.)

Російське вторгнення до Криму чітко підпадає під визначення окупації; зокрема, IV Женевська конвенція каже, що її норми поширюються на окупанта, "навіть якщо окупація не зустріла збройного опору". Тому проблем із міжнародним визнанням цього статусу немає – він підтверджений навіть у численних резолюціях ООН. І хоча стан окупації за визначенням є тимчасовим – загрози заміни цього формулювання на щось менш вигідне Україні наразі немає. Звісно, якщо Україна сама не докладе до цього зусиль.

Агресія

Це міжнародний злочин, межі якого визначила Генасамблея ООН у резолюції №3314 від 1974 року. Це рішення визначає сім типів і низку підтипів дій однієї держави щодо іншої, кожен з яких є ознакою того, що перша держава вчиняє злочин агресії. У тому числі окремими видами агресії є:

- вторгнення збройних сил;
- "будь-яка військова окупація";
- "будь-яка анексія із застосуванням сили" щодо території іншої держави;
- надсилання найманців або озброєних груп, що не є регулярною армією;
- напад збройних сил на військові кораблі;
- використання військових підрозділів, розміщених на території іншої держави за міждержавним договором, всупереч умовам цього договору. 

Усі перелічені види є окремими складовими злочину агресії з боку РФ в Криму та на Донбасі, кожен з них посилює відповідальність РФ. При цьому визнання факту агресії не залежить від того, чи була оголошена війна (що важливо в контексті нашого конфлікту з Росією).

Анексія

Це одностороннє проголошення однією державою свого суверенітету над територією, яка належить іншій державі. Анексія за своєю природою є протиправною дією, що суперечить міжнародному праву.

Як вже йшлося вище, анексія, вчинена із застосуванням сили, є окремим видом міжнародного злочину агресії (а в Криму, як відомо, Росія застосовувала силу, забираючи у України контроль над півостровом). 

Наразі немає конвенції чи міжнародного договору, який визначав би покарання за анексію та більш детальний опис цього злочину – дебати з цього приводу ще тривають. Втім, вже зараз міжнародні інституції сходяться на думці, що вчинений злочин анексії не означає зміни суверенітету щодо анексованої території.

Тому анексований Крим лишається українським і зберігатиме цей статус, доки офіційний Київ на цьому наполягатиме. Це підкреслює, приміром, коментар МКЧХ до IV Женевської конвенції, називаючи "безпідставними" припущення, що констатація факту анексії "легалізує" її наслідки.

У світі існує низка агресій, крім кримської, які носять у міжнародних документах назву анексії – і це не змінює позицію світової спільноти щодо невизнання рішення окупанта (приміром, де-факто анексія Ізраїлем Голанських висот). Є випадки, коли тиск змушував окупанта відмовлятися від анексії (приміром, анексований Індонезією у 1976 році Східний Тимор з 2002 року відновив незалежність).

Але попри це, в офіційних документах, що виходять від української влади, не буде зайвим щоразу згадувати про незаконність/протиправність анексії – щоби, як-то кажуть, "дути на воду". Саме з цих міркувань англійською часом додають "Illegal anexation" або більш рідко – "attempted anexation". 

До слова, "протиправна анексія Криму" є коректнішим перекладом англійського терміну "Illegal anexation", і саме його ми би радили застосовувати замість більш поширеного словосполучення "незаконна анексія". Адже йдеться про порушення Росією міжнародного права, а не лише законів України.

Визнання/невизнання анексії

Цей термін заслуговує на окрему увагу, адже у його прочитанні в публічному просторі є дуже багато помилок.

Невизнання анексії є фундаментом української політики щодо Криму. Цей принцип означає, що ані наша держава, ані наші партнери у світі не визнають жодних наслідків цих дій, крім відповідальності держави-агресора за таке порушення міжнародного права. 

Натомість термін "невизнання факту анексії", який часом доводиться чути, є юридично і політично помилковим. Головне для нас – це невизнання юридичних наслідків російського злочину, доведення того, що рішення РФ про анексію було юридично нікчемним, а не спростування факту злочинних дій з боку керівництва РФ.

Через це, до слова, серед правників-міжнародників є дискусія про те, чи коректно у принципі вживати термін "спроба анексії", адже він може бути прочитаний як заперечення факту того, що Росія вчинила цей злочин. Втім, це радше є суперечкою для науковців – для нас головне те, що вживання цієї фрази не дозволить державі-агресору взагалі уникнути відповідальності – адже інші складові злочину агресії з боку РФ лишаються "за всіх розкладів".

Анексія – не заміна окупації

Наостанок ще раз нагадаємо: для України украй важливо те, що Крим не лише протиправно анексований, але перш за все окупований, бо цей статус визначає обов’язки РФ. 

Втім, якщо держава-окупант додатково вчиняє ще й анексію – це не перериває правового режиму окупації. Це напряму описано в IV Женевській конвенції (ст. 47). А отже, констатація факту анексії, тобто вчинення Росією ще одного міжнародного злочину, жодним чином не шкодить правовій позиції України, а лише доповнює її визнанням факту ще одного злодіяння російського режиму.

Хто говорив про "анексію" і до чого це призвело

Аргументи, викладені вище, не є новими та добре відомі юристам-міжнародникам – однак у суспільстві та у політичних колах навіть на сьомому році російської агресії лишається чимало міфів щодо того, як називати агресію Росії в Криму. На жаль, ці міфи часом підживлюють також представники влади, від яких лунають заяви про те чи інше "єдино правильне" формулювання.

А у нашому суспільстві, яке загалом схильне до негативу, це породжує безпідставні звинувачення на адресу тих, хто згадує про не лише окупований, а й анексований Крим – наприклад, їм закидають "легалізацію анексії" – попри відсутність юридичних підстав для цього. Вище детально пояснено, чому це не так, але зараз додамо найцікавіше: наочну ілюстрацію.

На початку року Україна мала підстави радіти дуже важливій – нехай формально проміжній – перемозі на міжнародній арені. Європейський суд з прав людини став першим міжнародним судом, який визнав: Росія окупувала Кримський півострів ще в лютому 2014 року (ЄвроПравда детально писали про це у статтях "Перша кримська перемога" та "Страсбург проти анексії"). Це рішення закріплює абсолютну незаконність та нікчемність фейкового "референдуму" про "відділення Криму", який проводився під контролем вже російської окупаційної влади.

Рішення суду є настільки вдалим для нашої держави, що остаточна перемога України в ЄСПЛ за більшістю пунктів стає питанням часу.

А тепер увага: українське подання до ЄСПЛ повне згадок про "анексію та окупацію"

. Навіть без додавання слова "протиправна", а тим більше – дивного формулювання про "спробу анексії" (немов Росія намагалася вчинити злочин, але відмовилася від цього наміру). Це – публічна інформація, адже Суд у своєму рішенні розлого цитує українське подання (наприклад, див. параграф 241).

Чи готові ті, хто каже про неприпустимість вживання слова "анексія", відмовитися від дій уряду в Страсбурзі?

Адже насправді заміна всіх згадок слова "анексія" на "спроба анексії" суттєво заплутала би наше подання до ЄСПЛ. Виходило би, немов ми самі не знаємо, чи вчинила Росія цей злочин. І навіть попри те, що ЄСПЛ не розглядав питання анексії по суті (це не є його компетенцією), саме анексія, тобто протиправне перебирання Росією де-факто влади в Криму, є однією з ключових підстав визначення Судом того, що надалі саме РФ несе відповідальність за подальші злочини проти прав людини в Криму – і це, підкреслимо, відбувається без міжнародно визнаної зміни належності півострова Україні!

Та підемо далі.

Точно так само – саме про "окупацію та анексію", у тому числі без жодних додаткових позначень про їхню "протиправність", – йдеться в українському поданні до Міжнародного суду ООН про порушення Росією двох конвенції. Воно також є публічним, можете пересвідчитися.

Це – перша українська скарга на РФ до Суду ООН, і Київ розраховує на перемогу в ній. То чи готовий уряд відмовитися він неї, якщо він тепер наполягає, що ми не можемо вживати слово "анексія"? Питання риторичне.

І нарешті.

На початку вже йшлося, що саме "анексією" або "протиправною анексією" (illegal anexation) російські дії називає переважна більшість наших партнерів, включно із Євросоюзом та його членами, Британією, Канадою тощо, і вони не мають наміру змінювати цю вивірену термінологію, бо та є юридично коректною.

Даруйте за пряме запитання, але чи готові ми через це оголосити їх всіх пособниками РФ?

До того ж – ігноруючи те, що їхня згадка про "анексію" лише посилює відповідальність Росії за агресію, і єдиною "проблемою" їхньої термінології є те, що вона не збігається із нещодавно обраною українським урядом. 

Та що там іноземці – навіть український парламент спокійно (і обґрунтовано) вживає термін "анексія". Він є у багатьох рішеннях ВР як чинного, так і минулого скликань. Що із цими рішеннями робити?

Та й зрештою, не лише Україна стикалася зі злочином анексії. Три балтійські держави ще у 1940 році були окуповані та анексовані Радянським союзом і змогли відновити незалежність лише за 50 років, із розвалом СРСР. Існує міф про те, що ці держави уникають слова "анексія" щодо періоду окупації; це категорична неправда, ось свіжі заяви із визнанням факту "окупації та анексії" від Литви, Латвії та Естонії, а також від США (Штати були головним лобістом звільнення балтійських держав усі ці 50 років).

Тут треба окремо зауважити: стосовно України США дійсно обрали альтернативний, але також безпечний термін "attempted anexation", тобто "спроба анексії". Як з'ясувала ЄвроПравда, Вашингтон зробив це на прохання Києва, це не було американською ініціативою. А от у резолюціях Генасамблеї ООН... одночасно зустрічаються обидві версії.

А єдиною державою, яка виступає проти згадки слова "анексія", є… сама Російська Федерація!

Адже у РФ кримінально карають медіа за згадку цього терміну (див. п. 156 рішення ЄСПЛ щодо Криму). На тлі всього цього доволі дивно звучить підозра, що "згадка про анексію вигідна Росії", як доводиться чути від деяких урядовців.

Тож лишається підсумувати.

Росія – це держава-агресор, яка вчинила кілька міжнародних злочинів, одним з яких є анексія, юридичні наслідки якої не визнає ані Україна, ані весь цивілізований світ. І хоча для нашої держави най-найважливішим є те, що серед злочинів РФ є окупація, яка встановлює юридичну відповідальність РФ за те, що відбувається в Криму – інші російські дії це не скасовує.

З огляду на це, під час опису того, що відбувається в Криму, в офіційних заявах дуже важливо наголошувати на тому, що півострів є окупованим. Цілком нормально і навіть бажано, щоб уряд (МЗС, МінТОТ тощо) розробив єдиний "словник" для органів влади стосовно Криму і дотримувався єдності у формулюваннях. Але – підкреслимо – йдеться саме про заяви української влади.

А от журналісти, експерти, іноземні політіки мають ширший вибір. Бо є декілька інших юридичних формулювань, які так само є цілком безпечними, активно використовуються партнерами України і не підважують позиції нашої держави. Їх використання є цілком нормальним.

Натомість реальну небезпеку несе "пошук ворогів" серед друзів України, серед проукраїнських юристів-міжнародників, політиків та журналістів, без реальних підстав для докорів у їхній бік. На жаль, це те, що наше суспільство призвичаїлося робити. Але державі це жодним чином не допомагає. 

"Європейська правда" сподівається, що цей текст дозволить прояснити ситуацію і уникнути таких проблем, або принаймні зменшити їхній масштаб.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Автор висловлює подяку юристам-міжнародникам Олександру Марусяку, Миколі Юрлову, а також численним представникам держорганів та юридичної спільноти за дискусії та консультування під час підготовки цього тексту

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua