За кулисами поражения Меркель: как Евросоюз сорвал идею о "диалоге с Путиным"

Суббота, 26 июня 2021, 14:10 — , Европейская правда

Рівно два роки тому наприкінці червня 2019 року у Страсбурзі завершилася операція "прощення Росії". Тоді, за ініціативи Франції та Німеччини, Парламентська асамблея Ради Європи зняла з Росії санкційний тиск, щоби умовити російських депутатів повернутися до ПАРЄ. Пояснення цих дій звучало красиво та приємно для західних дипломатів: Росію повертали, щоби "відновити діалог із нею".  

Тоді ПАРЄ навіть позбавила сама себе повноважень накладати у майбутньому ключові політичні обмеження, щоби виконати вимогу повернення, що її поставила Москва.

Ця поразка була болючою для усіх причетних, у тому числі для Дмитра Кулеби, представника України при Раді Європи, який намагався, але не зміг зупинити французько-німецький натиск.

Можна лише уявити відчуття дежавю, яке настигло Кулебу – нині міністра закордонних справ – у точно ті ж червневі дні 2021 року, коли він поїхав з візитом до Брюсселя і побачив рівно таку ж ініціативу тих самих Німеччини та Франції, але тепер на рівні Євросоюзу. Цього разу канцлерка Меркель наполягла на "відновленні діалогу" Євросоюзу особисто з Путіним, і її знову підтримав президент Макрон.

Втім, підсумок виявився зовсім іншим, ніж у 2019. У тому числі через те, що Україна волею долі опинилася у центрі подій та змогла долучитися до переговорів на рівні міністра і пояснити, наскільки серйозними будуть наслідки "нового прощення"

А головне – те, що за минулих два роки ідея умиротворення агресора суттєво втратила популярність. Тому на саміті ЄС знайшлося лише 4 лідери, які відкрито заявили про підтримку франко-німецької ідеї. Ба більше, голоси та аргументи противників "прощення" виявилися настільки потужними, що Меркель не просто програла, а й була змушена погодитися з протилежним підходом. Після тривалих дебатів ЄС оголосив, що зробить свою політику щодо Росії ще жорсткішою та навіть – нарешті – розгляне можливість запровадження нових санкцій.

Втім, є усі підстави припускати, що ця "гра заради програшу" була свідомою стратегією з боку досвідченої канцлерки.

Що вирішив Євросоюз?

На плановому саміті ЄС – останньому перед літніми канікулами – лідери планували обговорити понад десяток тем, і відносини з Росією були серед них далеко не на чільному місці. Навіть у підсумковому рішенні саміту, куди увійшли лише ті питання, за якими вдалося досягти згоди, російський блок опинився аж на 6-му місці.

Та й власне, про що говорити, якщо лідери вже обговорювали російську тематику місяць тому, на травневому саміті.

Всі розраховували, що саміт ЄС спокійно затвердить щойно представлену Жозепом Боррелем нову стратегію відносин з РФ (ми детально писали про неї у статті Три підходи до стримування Путіна), всі зроблять стандартні та очікувані заяви про дедалі більш недемократичну Росію, з якою не ясно, що робити – і перейдуть до більш нагальних питань.

Аж тут, за добу до початку Європейської ради, ЗМІ дізнаються, що Ангела Меркель та Емануель Макрон на зустрічі в Брюсселі запропонують колегам відновити саміти ЄС-Росія, від яких Євросоюз офіційно відмовився у 2014 році через російську агресію проти України.

Як наслідок, до російського питання була прикута медійна увага усього світу.

А в Україні з’явилося безумовне відчуття здачі наших інтересів, мовляв, якщо ЄС говорить про відновлення "нормальності" у особистих відносинах з Путіним, то доброго точно чекати не варто.

Тим дивнішим виявилося рішення саміту. У ньому – жодної "зради"!

Навпаки, рішення виявилося на диво жорстким як для ЄС.

Уперше за останні роки держави ЄС одноголосно погодилися з можливістю посилення економічних санкцій проти РФ. Нові економічні обмеження можуть запровадити у разі "подальших зловмисних, незаконних та підривних дій Росії", у якості спільної відповіді Євросоюзу на такі дії Москви та у координації з іншими міжнародними партнерами (як-то США та Британія), йдеться у рішенні саміту.

Досі ця тема була табу, її навіть не ставили на обговорення, а час від часу окремі країни навіть натякали на те, що непогано було би пом’якшити існуючі економічні обмеження, щоби Росія зі свого боку розблокувала продовольчий імпорт з ЄС, тож йдеться про справді принципову зміну політики ЄС, і явно не на користь примирення.

Причому ця фраза у рішенні саміту не є абстрактною – лідери Євросоюзу доручили Єврокомісії та зовнішньополітичній службі ЄС підготувати варіанти такого санкційного посилення.

Лідери Євросоюзу не визначили конкретні сектори економіки РФ, що можуть бути піддані обмеженням, а також конкретні дії, які можуть призвести до такої відповіді, але виходячи з того, що передувало цьому рішенню, йдеться про дії хакерських груп, пов’язаних з російськими спецслужбами. Лише у червні повідомляли про кібератаки проти польських політиків, проти поліції Нідерландів, та кібернапади на критичну інфраструктуру США.

Кілька пунктів рішення стосуються України.

Саміт, зокрема, вимагає від РФ "взяти на себе відповідальність за повне виконання мінських угод".

Це є "ключовою умовою зміни ставлення ЄС до Росії", йдеться у рішенні.

А доки цього не сталося, Євросоюз має намір і надалі поглиблювати відносини, економічні зв’язки, міжлюдські контакти з державами-учасницями Східного партнерства, включаючи Україну "задля підвищення їхньої стійкості".

Ви спитаєте: то що ж сталося з ідеєю "діалогу з Путіним"?

Вона перетворилася на максимально обтічну фразу про те, що у майбутньому Європейська рада "вивчатиме формати та умови діалогу з Росією", із нагадуваннями про те, що у окремих секторах "вибіркова взаємодія є у інтересах ЄС", як-то стосовно кліматичних змін, охорони здоров’я, ядерної угоди з Іраном, Сирії та Лівії.

Що ж сталося? Чому Меркель та Макрон, лідери найпотужніших держав Європи, не просто програли, а й – складається враження – погодилися змінити примирення на жорсткість? Адже рішення самітів ЄС у сфері зовнішньої політики ухвалюються одноголосно, і без їхніх голосів не було шансу на його ухвалення.

Діалог як діагноз

Трохи далі ми розповімо, хто саме, крім німців та французів, підтримав відновлення зустрічей з Путіним. Та спершу - про те, чому ідея "не злетіла".

Ми не дарма згадали на початку про історію з "прощенням Росії у ПАРЄ". Багато в чому вона дуже схожа на нинішню історію – і водночас є відмінності, які дозволяють зрозуміти, чому не склалося зараз.

Тоді, у 2019 році, формальне рішення про зняття санкцій з РФ ухвалили парламентарі, однак насправді за цією операцією стояли європейські уряди, які змогли переконати своїх депутатів у необхідності цього кроку. А реальними авторами та натхненниками цього підходу стали дві столиці – Берлін та Париж.

За два місяці до того ганебного рішення ПАРЄ воно було затверджене у Раді Європи на урядовому рівні, і тоді, за даними джерел "ЄвроПравди", "прощення Росії" підтримали 39 з 47 держав РЄ! Якщо рахувати лише членів ЄС, то за висловилися 22 з 28, і тільки 6 були проти або, переважно, утрималися. Навіть серед держав Балтії були ті, хто не зважився виступити проти.

Як же французам і німцям вдалося переконати майже усіх?

Річ у тім, що пояснення логіки "прощення" звучало красиво та приємно для західних дипломатів: Росію повертали, щоби "відновити діалог із нею". Мовляв, санкції діяли 5 років і не змінили поведінку російської влади, тому тепер ми будемо з нею активно говорити, залучати її до спільних дій у демократичному клубі – і це, от побачите,  дозволить її демократизувати, повернути до дотримання прав людини.

Хай як смішно та безглуздо це звучить для нас, українців, але для представників Західної Європи ці аргументи були справді переконливими.

Діалог – це основа західного мислення. Вони не можуть зрозуміти, що Росія сприймає його зовсім інакше – як демонстрацію слабкості.

А ще спрацював російський шантаж про те, що у разі, якщо санкції не знімуть – вони взагалі вийдуть з Ради Європи, і "140 мільйонів росіян втратять захист Європейського суду з прав людини".

Але подальші події у Росії та у Раді Європи отверезили дуже багатьох. Москва (цілком очікувано для нас), досягнувши "прощення у ПАРЄ", не лише не змінила свою поведінку, а й почала діяти ще нахабніше. Довгоочікуваний "діалог" з представниками РФ, по суті, обмежується тим, що вони за кожної нагоди повторюють, що не виконуватимуть жодних рекомендацій зі Страсбурга. А ще – використовують процедурні важелі, щоби уникнути розгляду небажаних для себе питань (щоби заблокувати резолюцію по Навальному, РФ навіть оголосила персоною нон грата французького депутата, що мав готувати доповідь).

Поліпшення стану справ з демократією в Росії також не відбулося. Придушення свободи слова, свободи зібрань, політичні переслідування сягнули небачених масштабів. У російської опозиції забрали право балотуватися на наступних парламентських виборах, оголосивши "терористами" усіх, хто підтримував Навального. Не працює також "захист ЄСПЛ", який був одним з аргументів повернення Росії – Москва офіційно заявляє, що не має наміру виконувати його ключові рішення.

Словом, Росія послідовно доводить, що спроба залучити її до діалогу, закривши очі на частину проблем, лише додає відчуття безкарності.

Це і досі зрозуміли не всі, свідчить ініціатива Меркель про відновлення зустрічей з Путіним. Однак вона зі своїм закликом лишилася у абсолютній меншості.

Хто за нас і хто проти

Україні насправді пощастило, що напередодні європейського саміту – саме у той день, коли Меркель оголосила про свою ініціативу – у Брюсселі перебували зі спільним візитом очільники МЗС України, Молдови та Грузії (так зване "асоційоване тріо"). Вони полетіли туди, щоби переконувати європейців, що наші три держави  заслуговують на новий формат відносин з ЄС.

А по факту довелося також "гасити пожежу". І зустрічі з європосадовцями, у тому числі з очільником зовнішньополітичної служби Жозепом Боррелем, точно не були зайвими: на них Україна могла донести своє різко негативне ставлення до такої ідеї, та пояснити, наскільки серйозною є небезпека, що Росія сприйме це як ще один доказ своєї безкарності.

У підсумку Боррель був на нашому боці під час дискусії на саміті ЄС, у якій він також брав участь.

Але ще важливішим стало те, що на наш бік – на відміну від 2019 року – став майже увесь Євросоюз. "ЄвроПравда" ідентифікувала лише 5 держав, лідери яких підтримали ініціативу Меркель. Це перш за все президент Франції Макрон, який є давнім прибічником концепції "діалогу та конструктивних відносин" з РФ (згадаймо, зрештою, про 2019 рік у ПАРЄ).

Не здивувала позиція канцлера Австрії Себастіана Курца, який вважає, що "ЄС потрібен спільний форум для діалогу з Росією". До нього долучився президент Болгарії Румен Радев, що гаряче підтримав відновлення відносин з лідером РФ, пояснивши, що це "питання амбіцій ЄС як глобального гравця" і додавши, що "сім років санкцій не допомогли" (риторика – один в один як у 2019!). Прем’єр Італії Маріо Драгі також виступив "за", пояснивши, що "Росія надто важливий економічний та політичний гравець, щоби не вести з нею діалог".  А от п’ятий союзник Меркель здивував – ним виявилася прем’єр Данії Метте Фредріксен, яка пояснила, що також виступає за діалог за всіх умов.

Здивування викликає передусім через те, що Данія загалом є другом нашої держави, та й інші північні держави ЄС були на боці України. Так, джерела європейських ЗМІ наголошують, що під час емоційної дискусії на саміті одним з наших ключових захисників був прем'єр Швеції Стефан Льовен. Також за нас активно вступилися Польща та балтійські держави – Литва, Латвія, Естонія.

На окрему увагу заслуговує позиція прем’єра Нідерландів Марка Рютте.

Він відразу повідомив колегам: якщо є велике бажання зустрітися з російським диктатором, то нехай це роблять президенти Євроради та Єврокомісії. Нідерланди не блокуватимуть таку зустріч, але сам він не сяде за один стіл з Путіним.

Те саме Рютте повторив публічно, коли проходив повз журналістів, що висвітлювали саміт. Хтось із них спитав навздогін про причину відмови, і Рютте коротко відповів: "MH17".

Втім, не варто думати, що ЄС відмовив Ангелі Меркель лише через те, що "прозрів" щодо неможливості поступок на адресу Росії.

Меркель, що хотіла програти?

Брюссельські видання, які спеціалізуються на тематиці ЄС, цитують європейських дипломатів та посадовців, які одностайні в оцінці – ідея канцлерки була украй дивною не лише за змістом, а й за оформленням. Вона не повідомляла про свою ініціативу наперед, як заведено в ЄС, не збирала думки партнерів. Інші лідери ЄС дізналися про такі плани Меркель буквально напередодні того, як вона заявила про це публічно.

"Я взагалі не розумію Меркель: навіщо це? І чому зараз? Вкинути пропозицію у останню мить – це ніколи не призводило до згоди. Заголовки на кшталт "лідери ЄС просперечалися про..." - це єдиний результат таких дій" - цитує EUobserver неназваного європейського дипломата.

Інша проблема – аргументація Меркель.

Вона публічно пояснила, що ЄС має відійти від рішення 2014 року про завершення самітів з Росією через те, що лідер США зустрічається з Путіним, а отже, і Європі варто це робити. Навіть якщо не зважати на сумнівну ефективність зустрічі Байден-Путін, цей аргумент є дуже вразливим. Якби ЄС погодився на відновлення переговорів з РФ на такій підставі – то публічно поставив би себе у позицію "залежного від США". Мовляв, "чекали на дії Штатів для того, щоби самим зробити крок у відносинах з Росією".

Складно повірити, що Меркель, яка вже 16 років є канцлеркою і має найбільший досвід самітів ЄС, ніж будь-хто інший – не могла спрогнозувати такий результат своїх дії.

Втім, є інший варіант – що вона пішла на це, передбачаючи власну поразку.

У такому разі нескладно пояснити і те, чому ж вона, спершу пропонуючи "пом’якшення" у відносинах з РФ – зрештою дала згоду на дуже жорсткі "антиросійські" формулювання у рішенні саміту.

Не варто забувати, що у Меркель є також інші міркування – передвиборчі.

Нинішній саміт ЄС, цілком імовірно, був для канцлерки останнім – якщо лише не доведеться збирати їх екстрено та позачергово. Наступна планова зустріч лідерів ЄС відбудеться наприкінці жовтня, а вже у вересні у Німеччині відбудуться вибори. Ангела Меркель на них не балотується, але вона зацікавлена у перемозі своєї партії, яка нині знову стала лідером перегонів.

Тож її заяви про прагнення вести діалог та бізнес з Росією цілком могли мати суто передвиборчий характер – у Німеччині більшість виборців підтримує саме такий підхід.

Хай там як, ця загроза наразі минула. ЄС довів, що зробив певні висновки зі своїх дій 2019 року і не готовий закривати очі на дії РФ, особливо на фоні того, що відбувається в самій Росії. Хоча небагато сумнівів, що у майбутньому нові спроби примирення матимуть місце. До цього треба бути готовими і Україні, і нашим друзям в ЄС.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua