Первая годовщина Байдена: где выиграл, а где проиграл президент США

Четверг, 20 января 2022, 15:30 — , для Европейской правды
Фото: Andrew Harnik/Associated Press/East News
Джо Байден у Сенаті після зустрічі з демократичною більшістю. Вашингтон, 13 січня 2022 року

Рівно рік тому, 20 січня 2021-го, до присяги було приведено нового президента США Джо Байдена.

Після чотирьох років президентства Дональда Трампа від Байдена чекали "повернення до нормальності" – успіху у протидії пандемії, рятуванні економіки та покращенню позицій США у світі.

Рік, що минув, довів: реалізувати ці плани виявилося набагато складніше, аніж гадалося.

Що вдалося Джо Байдену, а що ні? З якими результатами президент США підійшов до своєї першої річниці на посаді?

Пандемія: неочевидні успіхи

В перші дні свого президентства Джо Байден обіцяв швидкі дії для подолання пандемії COVID-19.

Адміністрація робила все можливе для подолання епідемії, забезпечивши можливості для вакцинації, збільшивши кількість доступних тестів. Проте влада швидко зіткнулася з противниками вакцинації, подолати опір яких Байдену так і не вдалося.

А відтак COVID став ще одним з фронтів у так званій "культурній війні" між різними флангами політичного спектра Америки.

Багато опонентів Байдена вважають спроби примушення до вакцинації порушенням їхніх прав. Ба більше, нещодавно проти масованих та обов’язкових вакцинацій висловився і Верховний суд США.

До формування таких настроїв свого часу долучився попередній президент Дональд Трамп. Тож тепер можна констатувати: настрої з цього питання сформувалися і змінити їх дуже важко.

Показово, що антивакцинаторські настрої вдарили навіть по Трампу.

На одному з останніх мітингів експрезидент запропонував робити бустерні щеплення, заявивши, що й сам зробив це, а у відповідь почув шалений незадоволений гул натовпу.

Наприкінці весни та на початку літа здавалося, що США подолали COVID, і це спричинило певну ейфорію. Але потім з’явився варіант "Дельта", а за ним і "Омікрон".

Вони стали в цьому питанні тим, що називають "game changers", тобто змінили ситуацію та змішали карти Білому дому. Знову пандемія болюче б’є по економіці, гальмує нормалізацію ситуації.

Так само не вдалося показати анонсованого прориву в економіці, яка досі перебуває в неоднозначному стані.

З одного боку, начебто є пожвавлення. Створено велику кількість робочих місць (хоча цей процес нестабільний і варіюється місяць від місяця). Безробіття впало нижче 4%, що є дуже позитивним чинником.

З іншого боку, спостерігається (як, власне, і по всьому світу) шалена інфляція. Її темпи в США зараз є найвищими за останні 40 років. Це включає і зростання цін на бензин, що для багатьох американців є доволі вагомим.

Через нестачу персоналу ускладнилася ситуація з постачанням товарів, перевезенням вантажів.

Білий дім намагається вплинути на ситуацію. Зокрема, нещодавно було нарешті проведено через Конгрес закон про підтримку інфраструктури. Але швидкого ефекту від нього не буде.

Щодо іншого важливого законопроєкту, "Відбудуємо краще" (Build Back Better), то він і зараз на розгляді в Конгресі, де він наразі застряг без реальних шансів на проходження.

Російський та китайський виклики

Так само і у зовнішній політиці демократи, прийшовши до влади та зіткнувшись із реаліями, швидко переконалися, що не всі їхні гасла та обіцянки можна втілити в життя.

Перш за все, Джо Байден обіцяв відновити відносини з європейськими союзниками.

Трохи їх покращити після чотирьох років Трампа було не складно. Але ж повної довіри та синергії домогтися не вдалося.

Байден дуже довго тримав торговельні обмеження щодо товарів з Європи, що їх започаткував Трамп. Вашингтон також тривалий час зберігав заборону на відвідування США для європейців.

А потім ще були вихід з Афганістану та скандал навколо AUKUS (нове безпекове об’єднання, що включило до себе США, Велику Британію та Австралію).

У першому випадку трохи хаотичний вихід військ США з країни викликав хвилю критики європейців.

У другому постраждала Франція, яка втратила вигідний контракт на будівництво підводних човнів для Австралії.

Байден не приховує, що його основна мета на європейському напрямку – це формування коаліції для стримування Китаю. В останні місяці постала ще нагальна потреба координації дій щодо накопичення російських військ на кордонах України.

Але все це поки що ситуативні епізоди, які не дозволяють впевнено казати про те, що трансатлантична співпраця повністю оговталась від президентства Трампа та піднялась на якісно новий рівень.

Наразі Вашингтон не продемонстрував свою справжню стратегію щодо Китаю, який мав бути пріоритетом зовнішньої політики чинного президента. До того ж фокусування лише на Піднебесній може зменшити потенціал та можливості Білого дому на різних інших треках, що здатне зашкодити Америці як глобальному гравцю.

Не спостерігалося помітних успіхів і на деяких інших напрямках.

Північна Корея ще активніше розвиває свій стратегічний потенціал. Перемовини з Тегераном щодо можливого нового договору про іранську ядерну програму йдуть дуже важко.

Широко розрекламований саміт демократій не призвів до якихось реальних досягнень. Кліматичний саміт у Глазго також не залишив впевненості в тому, що тут будуть масштабні позитивні зрушення.

Але найбільшим випробуванням для цієї адміністрації є ескалація російської військової присутності на кордонах України.

В останні кілька місяців Білий дім активно займається цим питанням. Вашингтон доклав величезних зусиль для координації зі своїми союзниками, намагаючись забезпечити спільну позицію, і досяг у цьому певного успіху.

Представники адміністрації кажуть, що вони зробили висновки з подій 2014 року і зараз діятимуть рішучіше. Але основним важелем залишаються санкції.

Також триває безпекова допомога, хоча її масштаби могли бути й більшими. Зараз, власне, Вашингтон намагається демонструвати обережність у цьому питанні, щоб не підштовхнути Росію до подальшої ескалації.

Дискусії щодо того, що саме – обережність чи більш рішуча позиція – має більший шанс на успіх, тривають.

Також немає єдності у питанні, чи потрібно вже починати санкції або все ж таки залишати їх на випадок нових силових дій Росії. Це відбувається, зокрема, в Конгресі, де немає консенсусу, яким саме чином зараз краще допомогти Україні.

Спостерігається навіть певна політизація цього питання в американському політикумі.

Критика з усіх флангів

Ще одна глобальна проблема – відносини з опозицією.

Байден сподівався, що зможе запустити процес примирення різних політичних флангів та забезпечити співпрацю з республіканцями.

В перші тижні його президентства лунав заклик до консолідації всіх американців, але з цього нічого не вийшло.

Америка залишається дуже поляризованою. І це може стати уже постійним фактом політичного життя. 

Якщо такий президент, як Байден, який є центристом, дуже поміркованим політиком, не в змозі подолати розкол, то при більш ідеологічно заангажованій людині на посаді президента про це годі й мріяти.

Сподівання Байдена на те, що завдяки своєму колосальному політичному досвіду, зокрема роботі у Конгресі, де він неодноразово працював разом з республіканцями, він зможе збудувати місток до опонентів, знайти порозуміння, не здійснилися.

Республіканська партія помітно змінилася з часів, коли Байден був у Сенаті.

Її лідери зараз не мають намірів співпрацювати з президентом, обираючи, навпаки, курс на тотальну обструкцію.

До того ж Трамп зберігає вплив на свою партію, солідний ресурс підтримки виборців, що зовсім не сприяє її оновленню, яке могло б відкрити шлях до більшої двопартійності.

Немає ладу й у власній Демократичній партії. Початково вважалося, що найвагоміший виклик для Байдена буде походити від лівого крила партії, прогресистів. І цей виклик нікуди не подівся.

Але ще більш важливим виявився виклик від демократів, які стоять ще правіше, аніж президент.

Байдену простіше було б реалізувати свій порядок денний, якби всі сенатори від демократів дотримувались одностайності. Але принаймні два з них – сенаторка Кірстен Сінема від Аризони та сенатор Джо Манчін від Західної Вірджинії – постійно займають особливу позицію.

За умов, коли в Сенаті співвідношення сил – 50 на 50 – і республіканці зберігають єдність, навіть один втрачений голос для демократів блокує їхню здатність просувати відповідні закони.

* * * * *

Попереду у Джо Байдена ще три роки президентства.

Втім, вже нинішній рік може стати вирішальним. Втрата демократами більшості у Конгресі остаточно унеможливить реалізацію амбітних ініціатив президента США.

Тож найближчі місяці можуть стати вирішальними. Для того, щоб залишитися в історії успішним президентом, Джо Байдену необхідно корегувати свій курс та діяти активніше.

Автор: Володимир Дубовик,

директор Центру міжнародних досліджень,
доцент кафедри міжнародних відносин Одеського національного університету імені Мечникова

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.