Днями Київ відвідає генеральний секретар ООН. До візиту, що відбудеться після зустрічі з Путіним, прикута увага, лунають оцінки медіа і громадськості, формулюються їхні очікування та вимоги. Така увага абсолютно виправдана, але важливо, щоб вона базувалася на розумінні того, ким є генсек ООН, тобто які можливості дає його посада та чого від нього немає сенсу ані чекати, ані вимагати.

Назва посади відразу ж викликає зрозумілі історичні паралелі у багатьох тих, хто застав часи або ж цікавився тематикою Радянського союзу.

Зрештою, багато людей особисто пам’ятають ті часи та вирази на кшталт "ми порадилися і я вирішив": радянська народна творчість якраз і приписувала їх генсекам компартії, що були фактичними керівниками СРСР.

Один з таких генсеків – Іосіф Сталін – у 1945 році був дотичний до створення Організації Об’єднаних Націй. І хоча тоді держави-засновниці ООН погодилися, що в організації також буде запроваджена посада "генеральний секретар", природньо, що в наміри Сталіна не входило створити ще одного генсека з необмеженою владою. Та й інші ключові засновники ООН не прагнули, щоб генеральний секретар новоствореної організації отримав потужний функціонал і політичні повноваження.

Звідси головний висновок про те, якої помилки треба уникати.

Не варто ототожнювати генсека ООН із всемогутніми генсеками політбюро компартій в Союзі та інших країнах соцтабору.

Генеральний секретар ООН не керує Радою Безпеки чи Генеральною Асамблеєю. В обох є свої голови (Presidents). Причому суто номінально голова Генасамблеї має більше повноважень і протокольної ваги, ніж генсек ООН.

Ще один промовистий факт: Статут ООН складається зі 111 статей (якщо не враховувати Статут Міжнародного суду), і лише п’ять із них присвячені секретаріату організації. Генерального секретаря цей документ описує як головну адміністративну службову особу на засіданнях Генасамблеї, Радбезу, Економічної і соціальної ради ООН та зазначає, що він виконує "функції, які покладаються на нього цими органами".

Це створює певну невизначеність, чи то гнучкість.

Повноваження генсека справді є гнучкими і часто залежать від його готовності брати на себе додаткову роль.

Генсек може мати вплив

Взагалі питання щодо ролі, місця, рівня залучення генсеків ООН до безпекових та політичних питань або доречності збереження ними нейтральної позиції порушувалися протягом усієї історії існування організації.

В цій історії є і трагічні сторінки.

Так, один з найкращих, на мою думку, генеральних секретарів ООН (1953-61 роки) та моральний авторитет свого часу, швед Даг Хаммаршольд, загинув за досі не до кінця розслідуваних обставин.

Навряд чи в історії ООН був інший генсек, який би настільки відкрито не подобався Радянському союзу. Причиною була його ініціативність і небажання залишатися безстороннім адміністратором, коли йшлося про конфлікти та страждання цивільного населення.

Такі суперечки з СРСР (який і тоді в ООН часто неправильно називали Росією) відбувалися і напередодні загибелі Хаммаршольда і стосувалися конфлікту в Конго в 1960 році, де інтереси західних країн зіткнулися з інтересами Союзу.

Тоді саме Хаммаршольд домігся введення в регіон місії з підтримання миру (тобто тих, кого в Україні часто не зовсім коректно називають "миротворцями ООН") та активно просував процес мирного врегулювання шляхом переговорів.

У відповідь на такі ініціативні дії радянський лідер Микита Хрущов навіть вимагав від шведа піти у відставку. У відповідь на одну з таких вимог Хаммаршольд відповів: "Подавши у відставку в нинішньому важкому та небезпечному становищі, я віддав би Організацію на поталу всім вітрам. Я не вправі це зробити, бо несу відповідальність перед усіма державами-членами... Не Радянському Союзу і... не іншим великим державам потрібні Об'єднані Нації для захисту своїх інтересів – це потрібно всім іншим... Я залишуся на своїй посаді до закінчення мого терміну, служачи організації на користь усіх цих націй доти, доки вони вважають, що я маю це робити… Подати у відставку легко, набагато складніше залишатися на своєму посту. Куди як легко поступитися перед тиском великої держави. Інша річ – чинити опір... Якщо така воля націй, які бачать в ООН найкращий захист своїх інтересів у сьогоднішньому світі, я зроблю це знову".

Треба визнати, що політичний вплив генсека дратував не лише Москву.

Тому західні держави, попри абсолютно різні підходи до власне конголезького конфлікту, не особливо захищали його від радянських нападок.

Велика Британія навіть зазначала у цьому зв’язку, що "у Статуті ООН немає жодної згадки про те, що генеральний секретар має висловлюватися з міжнародної проблематики".

Генсек може бути "флюгером"

Зважаючи на це, не дивно, що деякі інші генсеки ООН уникали дій та прикривалися принципом нейтралітету. Їхнє тлумачення цього терміну відрізнялося від того, як пояснював нейтралітет Даг Хаммаршольд.

У своїй відомій Оксфордській промові він зазначив, що нейтралітет генсека – це його незалежність від впливу держав, а не від вимог Статуту ООН.

Наприклад, Курт Вальдхайм, а це вже один з найменш шанованих мною очільників Секретаріату ООН (1972-1981), відверто говорив, що якщо ти будеш дуже активно працювати, то не протримаєшся на роботі і двох тижнів.

Утім, не секрет, як завершилася його кар’єра вже після того, як він пішов з роботи в ООН.

Примітка ЄвроПравди: Вальдхайм став президентом Австрії, і на самому початку його терміну з’явилися документи про його причетність до воєнних злочинів, скоєних нацистами у часи Другої світової війни. Він відмовився йти у відставку і добув строк на цій посаді у статусі персони нон грата або нерукоподаваної особи у більшості держав світу, включно із США. Утім, у Австрії були також голоси на його захист.

Та повернемося до його ролі в ООН.

Мабуть, невипадково одна з найвідоміших книг про Курта Вальдхайма називається "Bending with the winds", іншими словами, "Слідуючи вітрам".

Ця фраза характеризує також його принципи роботи в ООН.

І його приклад є свідченням того, що функції на кшталт "ми порадилися і я вирішив" у генсека ООН просто немає.

Але це не повинно приводити нас до хибного висновку про його повну безсилість у контексті реагування на найбільші загрози сучасності. Це зовсім не так.

Звісно, генсек ООН – це більше про авторитет, аніж про статутні повноваження. Але саме цей авторитет дає йому унікальні можливості діяти за лаштунками, використовуючи конфіденційні канали комунікації з урядами.

Генсек часів російсько-української війни

Чинний генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш вирішив задіяти саме такі можливості, які не є обов’язком, але є правом на цій посаді.

Його візити до Києва та Москви є проявом саме такої діяльності.

Авторитет генсека і довіра до його позиції спрацьовують і при розгляді питань у Раді Безпеки.

Саме тому він є ключовою фігурою при інформуванні Радбезу з усіх питань міжнародного миру та безпеки. Саме він або його заступники за дорученням генсека брифінгують членів Радбезу щодо ситуації у зонах конфліктів або щодо інших безпекових загроз, і саме ця інформація вважається авторитетною та перевіреною і лягає згодом в основу рішень цього органу ООН.

А хто готує доповіді для Генеральної Асамблеї ООН, у тому числі про ситуацію з правами людини на тимчасово окупованих Росією територіях? Генеральний секретар. Хто координує роботу усіх фондів, програм і спецустанов ООН? Генеральний секретар. А їх в Україні майже на постійній основі працює з два десятки.

Хто забезпечує виконання рішень про заснування "миротворчих" операцій? Теж він.

Кому підпорядковуються командири військових або поліцейських сил, направлених до місця проведення операцій з підтримання миру (нехай іноді через спеціального представника)? Генеральному секретарю.

Нарешті, хто скликає саміти з найбільш актуальних питань глобального порядку денного, на регулярній основі зустрічається з главами держав та урядів усіх континентів? Знову ж таки, генеральний секретар.

Тому інститут генерального секретаря ООН є надзвичайно важливим і у разі адекватних очікувань може бути надзвичайно корисним.

Адекватні очікування громадськості та ЗМІ – це, наприклад, розуміння того, що не потрібно звинувачувати генсека у відсутності рішень Ради Безпеки, адже він не може вплинути на деструктивну поведінку Росії.

Але разом з тим, адекватні очікування – це вимоги до генсека бути більш наполегливим у подоланні саботажу і диверсій всередині Секретаріату ООН, коли окремі, і очевидно мотивовані конкретною зовнішньою силою співробітники просувають неправдиві наративи стосовно російсько-української війни, вживають неприпустиму лексику.

Або зневажають положення Статуту ООН, називаючи Росію державою-засновницею організації. Хоча, як вже пояснювала "Європейська правда", насправді Росія нею не є, а також не має права називати себе членом Радбезу. І до останнього питання рано чи пізно доведеться повернутися.

Автор: Сергій Кислиця,

постійний представник України при Організації Об'єднаних Націй

для "Європейської правди"