Смесь помощи, мифов и пропаганды. Как венгерское общество относится к украинцам и к войне

Среда, 23 ноября 2022, 10:00 — , Европейская правда, Будапешт-Киев
AFP/East News
Українка прямує до Угорщини через пішохідний пункт перетину кордону. 26 лютого 2022 року

Вікторія Петровська – українка, яка вже багато років живе у Будапешті і є активісткою одного з осередків української громади. А коли почалося повномасштабне вторгнення, на неї "звалилася" додаткова величезна відповідальність: Угорщина стала "перевалочним пунктом" для багатьох українок та їхніх родин, що тікали на захід від ракет та повітряних тривог, а частина з них вирішили лишитися в угорській столиці.

Ми зустрілися надвечір у приміщенні імпровізованого дитячого садка, який вона організувала, і поговорили про угорців та їхнє ставлення до нас. Це – розповідь не в рожевих тонах, але і не у чорних. Вона засвідчує, наскільки серйозні проблеми є в Угорщині, але водночас там є і справжні друзі України.

Ми радимо вам переглянути відеоверсію. Але якщо ви віддаєте перевагу читанню – для вас стислий конспект розмови. У кожному разі, просимо також підписатися на підтримку ЄвроПравди на "Патреоні", це дозволить нашому виданню працювати у ці скрутні часи.

 

Люди, місцева та центральна влада. Хто допомагає українцям?

У Будапешті немає проблем із наданням допомоги українцям, які вимушені були переїхати до нашої країни. Тут з 25 лютого, коли до Будапешта дісталися перші біженці, люди і влада допомагали, як могли. Але цю допомогу ми відчували тільки від місцевої влади Будапешта і від мерій деяких районів міста. Це приміщення ми отримали в березні від такої мерії, і воно лишається за нами, вони нас підтримують.

Про центральну владу цього сказати не можна, та й місцевої влади це не завжди стосується.

Відчувається поділ: якщо якась мерія належить до команди чинного уряду, то ми її не можемо назвати проукраїнською.

Але найголовніше, з чим ми стикнулися 24-25 лютого – це величезна допомога пересічних угорців.

Навіть я, живучи тут 30 років, не чекала такого рівня підтримки та допомоги.

Вже 24 лютого, коли ми, українці Угорщини, ще не оговталися від стресу – угорці вже були на кордоні. Вони самоорганізовувалися і поїхали допомагати людям, які перетинали кордон.

Угорці надавали нашим людям усе, що необхідно – їжу, житло, доправляли від кордону до Будапешта та з Будапешта до кордону з Віднем. Це була дуже велика допомога без підтримки влади.

Ця самоорганізованість від 24 лютого тривала аж до квітня, коли держава зрештою взяла координацію в свої руки.

Уряд спершу не міг оговтатися і зрозуміти, як він може допомогти, хоча була низка труднощів – наприклад, проблема з туалетами була справді серйозна. Про неї розповідали ЗМІ, не пов’язані з державою.

Від редакції: Історія з туалетами доволі показова. На залізничному вокзалі Келеті, одному з двох головних вокзалів Будапешта, куди щодоби прибували тисячі біженців з України, критично бракувало туалетів. Попри наявну гуманітарну потребу, влада не забезпечила біотуалети чи щось подібне; до того ж система оплати генерувала справжню кризу. Про те, як угорці допомагали її долати – дивіться у розповіді одного з активістів на каналі ЄвроПравди. Він також висловив припущення, чим ця криза могла бути корисна владі.

Про урядову пропаганду, що працює проти України

Багато хто з угорців – а особливо це стосується сільського населення і жителів невеликих міст – є глядачами державного телеканалу (та інших залежних від влади телеканалів. – ЄП), де, звичайно ж, повідомляють про Україну та війну, але "забувають" важливі деталі.

Якщо буде йтися про обстріл Києва ракетами, то там про це скажуть або покажуть – але не буде згадки про те, що це російські ракети. Звучить так, ніби це "просто ракети, невідомо чиї". Там "забувають" сказати слова "Росія" та "війна" і не вживають слово "агресор".

І виходить так, ніби інформація є і вона навіть правдива – але головного у ній немає.

Звісно, є інтернет, і в інтернеті є кілька незалежних медіа, але бабуся у селі не дивиться інтернет, а дивиться телебачення, яке майже повністю підконтрольне владі.

Через це багато угорців хоч і розуміють, що Росія напала на Україну, але вважають, що вина за цей напад лежить не на Росії... а на США! І байдуже, що фраза "Америка винна в тому, що Росія напала на Україну" суперечить фактам та й просто логіці – угорці у неї, на жаль, охоче вірять.

Навіть у Будапешті ця думка поширена.

Навіть ті, хто підтримує українців, часом вірять, що "винна Америка".

Окрім того, для пересічних угорців дуже важливою є ціна газу та загалом ціни на товари. Через це доводиться чути докори на кшталт: "Через цю війну в Україні у нас подорожчали хліб та комуналка". Про те, що це врешті-решт відбувається через Росію та через її напад на Україну, зазвичай не звучить.

Ще одна проблема – те, що донедавна переважна більшість угорців майже нічого не знали про Україну. Сприйняття було на рівні: "Десь там є Україна, але неясно, що вона за таке – чи то це Росія, чи то ще Радянський Союз".

Лише після лютого угорці, допомагаючи нашим людям, спілкуючись із ними, почали більше дізнаватися про Україну. Дуже шкода, що треба було початися війні, щоб угорці почали розуміти: "О, то це не Росія, це два різних народи, у них різні мови".

А за попередні 30 років, з 1991 року, інформація про Україну, про її життя, про її політичну ситуацію, про культуру чи про традиції до угорців узагалі не доходила. Аж до смішного (чи то сумного) – навіть про те, що борщ є українською стравою, багато хто почув від наших людей тільки зараз.

Про тих, хто має територіальні претензії до України

Я особисто не зустрічалася з такими людьми, які кажуть: "Україна повинна віддати Закарпаття Угорщині" – люди з мого кола спілкування або так не вважають, або не наважуються мені цього сказати.

Але, на жаль, така проблема є. Багато угорців вважають, мовляв, "Закарпаття – це угорська земля", і є ті, хто бажає, щоб Закарпаття колись належало Угорщині.

Утім, є й ті, хто відкрито проти такої думки

Є також угорські політики, які відкрито підтримували безпекову допомогу Україні.

Але після виборів, які відбулися 3 квітня, ці партії лишилися в опозиції, а виграла партія, в якої був слоган "Це – не наша війна" (йдеться про гасло партії Віктора Орбана "Фідес").

Саме цей слоган нині визначає думки багатьох угорців: "Це не є нашою війною, нам немає до неї ніякої справи".

Ким є угорці для України?

Угорці точно не є ворогами. Багато хто з угорців допомагали, допомагають і хочуть і надалі допомагати Україні та українцям, які зараз опинилися в Угорщині чи переїжджають через неї до інших країн.

Я розумію, що з новин видна інша, політична картина: "Угорщина нас не підтримує, не допомагає". Але в Угорщині також є люди, які у близькому майбутньому бачать Україну мирною, незалежною державою; є люди, які вже зараз допомагають нам; люди, які хочуть, щоб Україна перемогла, які вірять у перемогу.

У мене є приклад: знайомий угорець, який взагалі не пов’язаний з Україною. Не має українського коріння. Але у перші дні великої війни, у лютому, він поїхав до кордону просто для того, щоб зрозуміти, чим він може бути корисний – і відтоді просто застряг у волонтерстві!

Він допомагає Україні і волонтерством, і інформаційно. Він ходить в одязі з написом "Fuck Putin", він у своїх соцмережах пояснює інформацію про Україну і спростовує міфи.

Навколо нього об’єдналися однодумці, які відтоді збирають донати і вже відправили на лінію фронту чотири машини швидкої допомоги від угорців та нині готують п’яту.

Тобто друзі України в Угорщині також є і про це не можна забувати.

Розповідь записав Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",
у Будапешті

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
Реклама: