Год без извинений: что думает Ангела Меркель о своих провалах во главе правительства Германии

Четверг, 8 декабря 2022, 12:49 — , Европейская правда
Імідж німецької канцлерки суттєво змінився за рік після її відставки. ФОТО Associated Press/East News

Минув рік відтоді, як канцлером Німеччини був обраний Олаф Шольц, а Ангела Меркель пішла на політичну пенсію після 16 років на чолі уряду. 

Рік тому Меркель була чи не найпопулярнішим і однозначно найавторитетнішим європейським лідером. Ця думка панувала і на батьківщині (де за нею закріпилося назвисько "Мутті", тобто "мама"), і загалом на міжнародній арені. 

Але війна в Україні змінила оцінку її спадщини.

Невдовзі після відходу "Мутті" з посади канцлерки у Європі розпочалася велика війна, а ще в останні місяці її роботи з’явилися ознаки енергетичної війни, через яку інфляція та ціни на енергоносії зашкалюють. Словом, Німеччина пожинає плоди критичної залежності від російського газу та недофінансування своїх збройних сил.

Зараз спадок Меркель оцінюють з урахуванням цих обставин, тому з’явилося чимало голосів, які вбачають у нинішній ситуації її провину.

Що про це думає сама ексканцлерка? 

Останній рік вона поводилася вкрай стримано, мало говорила і мало з’являлася на публіці. 

У тих рідкісних заявах, що звучали від неї, Меркель здебільшого відмовлялася визнавати будь-які помилки, яких вона припустилася у політиці щодо Росії. Та деякі її заяви заслуговують на увагу і зараз.

До Флоренції замість Бучі

У грудні 2022 року, напередодні річниці своєї відставки, Меркель дала три великі інтерв’ю німецьким виданням Spiegel, Stern та Zeit. Говорити вона вирішила тільки тепер, у той час як одразу після виходу на пенсію ексканцлерка, здавалося, залягла на дно. 

Чи не найперша згадка про неї у німецьких ЗМІ з’явилась на другий день російського вторгнення в Україну: колишню канцлерку пограбували в супермаркеті. Вона поклала гаманець у візочок для покупок та відволіклася, а коли повернулася – його вже не було. 

Крадіжку прогавила також охорона Меркель, яка супроводжує її після виходу на пенсію. Про розкриття цього злочину не повідомлялося, хоча посвідчення особи, яке було у гаманці, за джерелами ЗМІ, повернули наступного дня.

Але ця поява у ЗМІ сталася проти волі "Мутті", бо сама вона після відставки пішла у добровільне "внутрішнє вигнання". Відмовилась від будь-яких високих посад, як-от робота в структурі Організації Об’єднаних Націй, не пристала на ідею стати почесною головою своєї партії та не приймала пропозиції від американських фондів виступати за щедрі гонорари – значно вищі, ніж кошти, які вона отримує на пенсії.

Нині Меркель живе з чоловіком Йоахімом Зауером в орендованій квартирі у Берліні, отримує близько 15 тисяч євро на місяць та має офіс у німецькій столиці – у приміщенні, де колись виходив на пенсію її попередник Гельмут Коль. 

Та попри цілковиту публічну мовчанку, офіс Меркель працював навіть надто активно.

У листопаді відомство федерального канцлера публічно попередило, що витрати на офіс Меркель занадто високі, та закликало "дотримуватись дисципліни". Хоча деталі претензій до Меркель не розкриваються, з натяків у офіційній заяві виходить, що може йтися про надлишкові поїздки за державний кошт.

Сама ж ексканцлерка, як відомо з невеликої кількості її спілкування з пресою, після прощання зі стресовою роботою багато читає, слухає аудіокниги, пише мемуари та подорожує. Узимку вона відвідала Балтійське море, а навесні – Тоскану та знамениту "Галерею Флорентійської академії", щоб помилуватися роботами Мікеланджело. 

Саме тут, коли Меркель перебувала на відпочинку, а російські війська якраз проганяли з-під Києва, її наздогнала реальність.

"Запросили до Бучі – привезли до Флоренції", – з таким заголовком вийшло великотиражне видання Bild, сповнене критики поведінки ексканцлерки. Напередодні появи фото з "туристкою Меркель" президент України Володимир Зеленський запросив її та експрезидента Франції Ніколя Саркозі в Бучу, щоб ті на власні очі побачили, до чого призвела їхня політика поступок Росії. У ті дні кадри з Бучі облетіли увесь світ, що потім ще довго оговтувався від побачених звірств росіян.

Тогочасний посол України в Німеччині Андрій Мельник, відданий своєму жорсткому стилю дипломатії, різко розкритикував Меркель. "Звичайно, у Флоренції немає вбитих жінок і дітей, які лежать на вулицях. Але тут так багато культури і мистецтва", – написав посол у своєму офіційному акаунті в Twitter.

На тлі публічного тиску, у тому числі й у Німеччині, щодо мовчанки, яку ексканцлерка зберігала впродовж місяців російського вторгнення, Меркель нарешті – з неприйнятним запізненням – відреагувала на агресію РФ. Але навіть тоді зробила заяву не сама, а через свою речницю. "З огляду на звірства, які стають помітними в Бучі та інших місцях України, усі зусилля федерального уряду та міжнародної спільноти бути на боці України та покласти край варварству та війні Росії проти України мають повну підтримку колишньої канцлерки", – заявила та.

Меркель свідомо намагалася відсторонитися від війни, розв’язаної Росією в Україні. 

Лише у червні ексканцлерка нарешті визнала, що її поїздка до Флоренції на тлі подій в Україні була суперечливою, але все одно наполягала на її важливості для процесу "свого відокремлення від політики".

Фрау Чемберлен 

У той час як канцлерка наполягала на правильності свого "відсторонення" від подій у світі, світ очікував від неї протилежного.

І за межами, і всередині Німеччини від Меркель сподівалися почути коментарі, а то й вибачення, і ці очікування видавалися справедливими. Адже з 2014 року вона очолювала зусилля європейців у спробах знайти мирне рішення у конфлікті між агресором та жертвою, Росією та Україною.

Її зусилля у той час справді були непересічними.

Меркель особисто брала участь в укладенні Мінських домовленостей і численних "нормандських зустрічах", регулярно контактувала з президентом РФ Владіміром Путіним.

А головне – вона ще у 2014 році стала двигуном запровадження санкцій проти РФ, попри сумніви щодо цього кроку у низці держав ЄС, а згодом утримувала фронт антиросійських санкцій, забезпечуючи, щоб вони поновлювалися щопівроку. Всі ці зусилля, проте, виявилися недостатніми, бо санкції та інші форми тиску не завадили повномасштабному вторгненню Росії в Україну.

Вперше Меркель вийшла з тіні та погодилася на публічні розлогі коментарі щодо свого канцлерства та війни в Україні аж у червні, у спілкуванні з журналістом Spiegel Александром Осангом. 

Підсумувати озвучені нею тези можна однією цитатою: "Не звинувачуйте мене". Власне, під таким заголовком видання і опублікувало свій матеріал. 

Меркель відкинула критику щодо умиротворення нею держави-агресора РФ.

Вона наполягала: за обставин, що склалися в минулому, нічого не можна було зробити інакше, навіть більше – свої дії вона вважає абсолютно правильними. У цьому контексті в пізнішому інтерв’ю Spiegel ексканцлерка згадала про фільм "Мюнхен: На межі війни" від Netflix, який розкриває роль Невіла Чемберлена напередодні Другої світової. 

Виявилося, що нині Меркель сама бажає асоціюватися з Чемберленом.

Попри усю суперечливість постаті цього британського прем’єра, що погодився на анексію території Чехословаччини її сусідами і, як багато хто вважає, заохотив Гітлера до початку Другої світової війни – Меркель пристає до іншого погляду на цю постать. 

У стрічці, яка сподобалася ексканцлерці, Чемберлен показаний не просто глиною в руках агресора, а політиком, що забезпечив час для своєї країни, аби вона встигла підготуватися до великої війни. 

У словах Меркель Мюнхен 1938 року перегукується з Бухарестом 2008 року, коли вона відмовила Україні у наданні Плану дій щодо членства у НАТО. 

І про своє рішення 2008 року вона, як переконує, зовсім не шкодує.

Меркель вважає, що у Бухаресті, а згодом і під час мінських переговорів вона виграла час, аби Україна зміцніла й змогла підготуватися до відбиття путінської армії. "Це була не та Україна, яку ми знаємо сьогодні... Країна не була стабільною, вона була пронизана корупцією", – пояснила Меркель свою позицію, мовляв, вступ України в НАТО після Бухареста призвів би до неминучого захоплення нашої держави Путіним. 

На її переконання, у той час не тільки Україна була слабшою, а й країни НАТО не могли б зробити стільки, скільки роблять зараз у допомозі Україні протистояти агресору.

Ні самокритики, ні пробачень

У своїй першій публічній появі після завершення канцлерства влітку Меркель також визнала, що вже у 2007 році знала, що Путін думає про Європу. Мовляв, він давно бачив себе у стані війни із західною системою та прагнув зруйнувати ЄС. У 2007 році, як відомо, Путін у присутності Меркель виступив із так званою "Мюнхенською промовою" на безпековій конференції. Цей виступ Путіна нині справді вважають публічним попередженням про початок гібридної війни між РФ та Заходом.

Попри це, ексканцлерка продовжує наполягати, що альтернативи її обережному дипломатичному курсу не було. "Якщо дипломатія зазнає невдачі, це не означає, що це погана дипломатія. Тому я не буду вибачатися", – каже Меркель.

Єдине, про що публічно шкодує Меркель – те, що їй не вдалося створити архітектуру безпеки, яка б запобігла російсько-українській війні. 

Вона досі захищає чимало своїх рішень, які з погляду України є відверто помилковими. Серед них, окрім вже згаданого Бухареста – підтримка "Північного потоку-2" й відмова визнати, що газ був зброєю в руках Путіна; відмова озброювати Україну; безрезультатні спроби створити черговий переговорний майданчик з РФ напередодні російського вторгнення. 

Показово, що у серпні 2021 року вона особисто зустрічалася з Путіним, хоча й, як згодом визнала, усвідомлювала, що не має на нього жодного впливу.

Чи не єдиний момент, в якому проявляється здатність Меркель до самокритики, стосується недостатнього оснащення Бундесверу. Недаремно Олафу Шольцу довелося діяти блискавично та оголосити 100-мільярдний фонд для зміцнення німецької армії у перші дні російського вторгнення в Україну. 

"Ми повинні були швидше реагувати на агресивність Росії… Ми не зробили достатньо для стримування через збільшення витрат на оборону", – визнала Меркель у грудні в інтерв’ю Die Zeit.

Критика замість слави 

Меркель наголошує, що зараз пояснює не все – мовляв, її майбутня книга, де вона надасть деталі багатьох подій часів свого канцлерства, заспокоїть критиків і дасть відповіді на питання, чи була вона спроможна відвернути російське вторгнення. 

Утім, вже зараз у німецькому суспільстві, зокрема в ЗМІ, наростає хвиля суджень, що має змусити ексканцлерку дуже ретельно прописувати роз’яснення та невідомі аргументи своєї правоти, якщо такі існують.

Напередодні річниці відставки Меркель преса рясніє неприємними для неї оцінками. 

Stern пише, що війна в Україні ставить під сумнів її політику, Spiegel відзначає, що Меркель перетворилася з ефективного антикризового менеджера на винуватця кризи, Handelsblatt cумнівається, чи була вона великою канцлеркою, The Economist пише про згаслу славу та очевидні помилки, суспільний мовник "Радіо Берліна та Бранденбурга" (RBB) стверджує, що пам'ятник Меркель почав тріщати.

Преса звертає увагу на те, що сьогодні Меркель позиціонує себе як приватна особа, що не зобов'язана давати політичні коментарі – всупереч загальноєвропейським принципам публічної політики, за якими колишні канцлери не можуть претендувати на приватність, яку мають звичайні громадяни. 

Підкреслюють і те, що вперта відмова Меркель визнати свої промахи контрастує з позицією, яку зайняли її колишні соратники. 

Наприклад, президент Франк-Вальтер Штайнмаєр, багаторічний міністр в урядах Меркель, визнав помилковою прихильність Берліна до "Північного потоку-2", а спроби включити Росію до загальної архітектури безпеки назвав невдалими. Та й загалом зміна позиції Штайнмаєра, вкупі з визнанням ним своїх помилок, є вражаючою (деталі – у публікації "Для Німеччини це нова епоха": історична промова Штайнмаєра").

Колишній глава Бундестагу і ветеран Християнсько-демократичного союзу Вольфганг Шойбле публічно шкодував через те, що Німеччина не хотіла бачити дій Росії у Чечні та не дослухалась до попереджень союзників, що після нападу РФ на Грузію далі підуть Україна, Молдова, країни Балтії та Польща.

Інший багаторічний соратник Меркель, голова комітету Бундестагу із зовнішньої політики Норберт Реттген, переконаний, що прийдешню війну Путіна в Україні просто "не хотіли помічати".

Та лунають голоси і на захист "Мутті".

Зігмар Габріель, колишній заступник Меркель із партії чинного канцлера Олафа Шольца, не вважає, що їй є за що вибачатися. Мовляв, "Північний потік-2" і продаж газосховищ росіянам є результатом лібералізації європейського енергетичного ринку. 

Також Габріель (як, до речі, і глава угорського уряду Віктор Орбан) вважає, що Путін не напав би на Україну, якби Меркель досі була на посаді. 

Звичайно, ніхто не може дати відповідь на питання, "що було б, якби…", і історія вже пішла своїм шляхом. 

Але неправильна політика багаторічної канцлерки щодо Росії все ж стала очевидною. Після повномасштабного російського вторгнення в Україну і десяти місяців кривавої війни, під час якої Путін зламав усі стереотипи щодо себе, які існували у Німеччині, їхнє заперечення Ангелою Меркель не видається переконливим.

Та нині украй важливо, щоби попри відмову ексканцлерки визнавати свої хибні рішення, нинішнє керівництво у Берліні усвідомлювало помилки Ангели Меркель та робило з них висновки.

 

Авторка: Христина Бондарєва,

журналістка "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.