Недооцененный союзник: почему "русофобия" Румынии так и не сделала ее близким другом Украины

Пятница, 24 марта 2023, 17:00 — , для Европейской правды
Фото пресслужби президента України
Візит в Україну президента Румунії Клауса Йоганніса. Київ, 16 червня 2022 року

День 24.02.2022 істотно змінив сприйняття українців, у тому числі наше бачення країн-сусідів.

Справжнім відкриттям у цьому контексті стала Румунія, яка дотепер була для більшості громадян України справжньою terra incognita.

Попри те, що Румунія входить до НАТО та ЄС, на рівні пересічного обивателя вона сприймалася більшістю як бідна, корумпована держава, яка має клопоти з ромською меншиною.

А головне – Бухарест нібито постійно висуває претензії Україні: то з приводу румунської меншини, то щодо територій.

Тут треба нагадати, що за часів президентства Віктора Януковича Румунія часто подавалася як потенційна загроза територіальній цілісності України (на відміну від Росії, в якій таку загрозу бачити відмовлялися). Хоча насправді про територіальні претензії Румунії до України ніколи не йшлося, а суперечку щодо спірної ділянки континентального шельфу було вирішено ще у 2009 році Міжнародним судом ООН.

Щоправда, час від часу окремі румунські політики озвучують територіальні претензії до України. Останній приклад – історія із сенаторкою Діаною Шошоаке, проти якої Київ може запровадити санкції. Проте політики, що робили такі заяви – відверті маргінали та не представляють провідні політичні сили Румунії.

Та й румуни про українців були не кращої думки, теж вважали бідними сусідами зі значними корупційними проблемами та залежністю від Росії.

Поза увагою залишалася одна важлива спільна риса – в Румунії, як і в Україні, без захвату ставляться до РФ. Наші сусіди усвідомлюють: саме російська загроза є причиною нестабільності у Чорному морі, що позначається на румунських планах і добробуті.

До того ж мало хто знає, що у Бухареста свої давні рахунки з росіянами. 

Скажімо, під час Першої світової війни Румунія була союзником Росії та навіть передала Москві на зберігання свій золотий запас, коштовності румунської королеви Марії та цінності Національного банку.

Але більшовицька революція обірвала надії на повернення румунських скарбів, а лідер "держави робітників та селян" Ленін вирішив, що румунське золото конфіскували у румунських олігархів і повернуть колись "трудящому народу".

Проте навіть за часів Чаушеску румуни виявились недостатньо трудящими, а золотий запас так і не повернули, що спричинило гіркий осад у відносинах.

Київ та Бухарест відкривають одне одного

Відкриття України для румунів почалося з Революції гідності.

Тоді Майдан нагадав румунам про події 1989 року, коли вони повалили кривавий режим Ніколае Чаушеску, а російська війна проти України остаточно довела: Україна – не Росія, а навпаки, бореться з російською агресією, і це вже почало топити кригу у взаємному сприйнятті.

Наступним тригером стали події лютого 2022 року. Тоді вже Румунія відкрилася Україні.

Починаючи з 24 лютого, Румунія відкрила кордони для українських утікачів від війни.

Станом на березень 2023 року українсько-румунський кордон перетнули понад 2 мільйони осіб. Із них понад 120 тисяч попросили у Румунії тимчасового захисту.

В аеропорту Сучави, що неподалік кордону з Україною, запрацював хаб для прийому і розподілу гуманітарної допомоги нашій державі, що надходить з Європи.

При цьому емпатія до українців з боку румунів знайшла своє відображення у суспільній думці.

Згідно з опитуванням, проведеним восени минулого року "Українською призмою" у партнерстві з представництвом фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні та у співпраці з дослідницькою компанією "Інфо-Сапієнс", у Румунії кількість тих, хто позитивно ставиться до України, становить 52%.

77% громадян Румунії вважають, що Україна має стати членом ЄС, а прийняття України до НАТО підтримують 72% румунів.

Цікавим є також показник готовності надавати ще більше військової допомоги Україні. У Румунії тих, хто вважає, що Центральна Європа та держави Балтії повинні надавати Україні ще більшу військову допомогу, сягає 40%.

Схожі результати й щодо економічної допомоги – 41%.

На тлі таких настроїв активізували зусилля на підтримку України й румунські політичні та бізнес-еліти. Румунський порт Констанца став альтернативною точкою для перевалки українського експорту (передусім зерна та олії) на тлі морської блокади українських портів. Нині там планують побудувати новий зерновий термінал.

До того ж, зі слів міністра економіки Румунії Флоріна Спатару, в Румунії планують побудувати новий пороховий завод, а також створити потужності для виробництва боєприпасів (і не тільки за стандартами НАТО, а й для того, щоб поповнювати запаси України у частині озброєнь, які ЗСУ використовують для боротьби з Росією).

Румунія також ухвалила декілька важливих політичних рішень. У листопаді 2022 року румунські депутати та сенатори проголосували за Декларацію румунського парламенту про засудження навмисного голоду (Голодомору), якого зазнав український народ внаслідок радянської окупації у 1932-1933 роках.

А у 2023 році парламент Румунії на спільному засіданні обох палат схвалив декларацію до річниці повномасштабного вторгнення Росії, яка рішуче засуджує загарбницьку війну РФ та закликає негайно вивести російські війська.

"Проукраїнська" традиція

Чи є нинішня підтримка України з боку Румунії тимчасовим явищем?

Примітно, що в той час як у низці сусідніх держав чергові вибори можуть призвести до змін у підтримці України, щодо Румунії цієї проблеми фактично немає.

Це важливо, адже цього року в румунському уряді очікуються ротації. Відповідно до коаліційної угоди крісло прем’єра має перейти від представників Націонал-ліберальної партії (PNL) до соціал-демократів (PSD).

Проте, схоже, Україні нема чого непокоїтися. Громадяни Румунії більшою мірою на нашому боці. Політики, швидше за все, дослухаються до них, а МЗС то й взагалі, з високою імовірністю, й надалі очолюватиме Богдан Ауреску.

Він є міністром закордонних справ з 2014 року і "пережив" вже не одну ротацію, зберігаючи зовнішньополітичний курс Румунії незмінним. А поза тим, у румунському МЗС добре розвинена інституційна пам’ять, а одним з держсекретарів міністерства є Траян Лауренціу-Христя, який був послом Румунії в Україні у 2005-2010 роках і добре знається на питаннях регіону.

Можна стверджувати, що

на заваді проукраїнським настроям не стали б навіть дострокові парламентські вибори у Румунії.

Єдиним потенційним супротивником підтримки України могла б стати лише популістська Партія "Альянс за об’єднання румунів" (АUR).

Хоча вона ніколи не виступала з відверто проросійськими заявами, її наративи усе ж тяжіють до кремлівських "методичок" (партія не підтримувала обов’язкове щеплення від COVID, а зараз публічно підтримує ідею завершення війни в Україні шляхом дипломатичних перемовин з РФ), а за рейтингами вона – на третій позиції після PNL та PSD з показником близько 19%.

Та наразі говорити про перемогу цієї політичної сили на виборах не доводиться, а для ключових системних партій AUR дотепер була надто токсичною, щоб формувати з нею коаліцію. Можна сподіватися, що цей тренд збережеться, а Румунія залишиться союзницею України.

А от щодо ключового остраху – територіальних претензій з боку Румунії, які часто розглядалися в Україні як ключова перешкода союзництву двох держав, – то тут з певністю можна казати, що їх не буде.

Партія "Велика Румунія", яка була основним провідником ідеї "Великої Румунії", що включала й Республіку Молдова, й частину українських територій, зійшла на пси. Вона не була представлена у парламенті з 2008 року.

Тепер публічно заявляти про територіальні претензії до України не можуть дозволити собі навіть популісти з AUR.

Єдиний виняток – маргінальна партія S.O.S., підтримка якої – у межах статистичної похибки. А єдина представниця цієї партії у Сенаті Діана Шошоаке після таких заяв може бути включена до санкційного списку України – і цей крок явно не викличе гучних зауважень Бухареста.

Відтак на цьому векторі проблеми навряд чи виникнуть.

Вирішувати проблеми без шантажу

Румунські політики, як провладні, так і опозиційні, доволі чітко відділяють ці питання від підтримки України у війні, яку провадить Росія.

До того ж ця війна повернула інтерес до самої Румунії і стала аргументом на користь її спроб позиціонувати себе як бастіон НАТО на Чорному морі.

Звісно, за мирного часу, і особливо в контексті процесу приєднання України до Євросоюзу, у двосторонніх відносинах можуть роз’ятритися старі рани.

Скажімо, проблема національних меншин. Свого часу, коли Україна ухвалила Закон про освіту, президент Румунії Клаус Йоганніс відклав свій візит до Києва. Відбувся цей візит аж у 2022 році, коли румунський лідер прибув до України разом з президентом Франції Еммануелем Макроном та німецьким канцлером Олафом Шольцом.

У переговорах про членство Україні в ЄС питання меншини неодмінно постане.

Адже для Румунії це буде найкращим моментом, щоб розв'язувати питання.

Ще одна проблема, яка буде на порядку денному – це питання "молдовської мови". Бухарест давно прагне, щоб Київ припинив визнавати молдовську як окрему мову.

Дотепер Україна відмовлялася це робити, посилаючись на те, що сама Молдова до такого кроку не вдається. Проте після "мовної реформи", яку зараз здійснив Кишинів, Україні забракне аргументів, і це питання також доведеться вирішувати.

Зрештою, нікуди не зникли багаторічні розбіжності сторін щодо судноплавства у дельті Дунаю.

Проте позитиву додає той факт, що Румунія налаштована на діалог з Україною, а не на ультиматуми. На відміну від Угорщини, Румунія не влаштовувала жодних демаршів на багатосторонніх треках. Можна навіть припускати, що Бухарест не заперечуватиме проти вступу України до НАТО.

Тож є всі шанси очікувати, що за посередництва ЄС Київ та Бухарест зможуть вирішити всі проблемні моменти.

 

Автор: Сергій Герасимчук,

експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
Реклама: