15 червня латвійський Сейм голосував щодо вотуму недовіру уряду Кріш’яніса Каріньша.

Уряд встояв – вотум недовіри не підтримала жодна з партій, що входять до коаліції.

Проте для очільника уряду це може бути не дуже доброю новиною.

Річ у тім, що у Латвії вже більш ніж три тижні триває коаліційна криза, а партія прем’єра "Нова єдність" прагне або розширити склад коаліції, або змінити своїх партнерів.

Відставка уряду могла би спростити ці переговори. Натомість на Латвію чекають затяжні коаліційні переговори з непередбачуваним фіналом.

Коаліція з ухилом праворуч

Особливість латвійської політики попередніх років – це готовність політиків йти на поступки одне одному та створювати будь-які коаліції, аби лише не допустити приходу до влади партій, що представляють інтереси російської меншини.

Останні, до речі, жодного разу в новітній історії Латвії не входили до складу коаліції, хоча традиційно займали на виборах перше місце.

Зокрема, за попереднього скликання Сейму коаліцію склали відразу п'ять партій: і ліберали, і консерватори, і популісти. І попри проблеми на початку, така коаліція пропрацювала всі чотири роки роботи попереднього Сейму.

Втім, вибори 2022 року принесли справжню сенсацію – вперше за тривалий час до парламенту не пройшла партія "Злагода", яка вважалася провідною "російською" партією країни. Замість неї пройшла нова партія "За стабільність", проте її результат не дозволяє говорити про якийсь потужний вплив.

Тож у нинішньому скликанні Сейму формування коаліції вперше за довгі роки відбувалося, не озираючись на "росіян".

Як наслідок, нова коаліція виявилася загалом правою: попри те, що переможець виборів, партія "Нова єдність", радше належить до лібералів, та коаліцію разом із нею створили центристи з ухилом вправо "Об’єднаний список" та права партія "Національне об’єднання".

Останні зуміли заблокувати залучення до коаліції "Прогресивних" – нової політичної сили з потужною ліберальною програмою.

Про "Нацоб’єднання" треба пояснити окремо, адже саме його можна назвати ключовою причиною нинішньої кризи всередині коаліції. Це партія, створена у 2010 році, проте багато її учасників мають набагато довший політичний досвід – ще з початку 1990-х.

Партія ставила за мету виведення Латвії з-під впливу РФ і в усіх скликаннях Сейму входила до коаліції. "Усі розуміють, що націоналісти мають бути в уряді хоча б з тієї причини, що поки інші партії воюють за бюджети, хтось має займатися захистом мови та національної культури", – так кілька років тому жартома описував принципи створення коаліції один із латвійських політиків.

Зоряний час "Нацоб’єднання" припав на 2022 рік. Через початок повномасштабної війни РФ проти України настрої у Латвії суттєво змінилися. А відповідно, стало можливим те, до чого "Нацоб’єднання" без успіху закликало багато років: остаточний перехід освіти на державну мову та знесення монументів радянського часу.

Проте в новому скликанні Сейму правим довелося почати шукати для себе нові завдання.

І несподівано вони зробили акцент на боротьбі з незаконними мігрантами та спротиві ратифікації Латвією Стамбульської конвенції. А це вже стало проблемою для коаліції в цілому.

Конфлікт навколо президента

Моментом істини для нинішньої коаліції стало голосування за нового президента країни (в Латвії його обирають у парламенті).

Партія прем’єра висунула на цю посаду добре відомого українцям главу МЗС Едгарса Рінкевичса (радимо подивитися інтерв’ю з ним).

Однак дещо несподівано цю кандидатуру відмовилися підтримувати і "Нацоб'єднання", і "Об’єднаний список".

І хоча офіційно причина відмови не повідомлялася, вона чудово відома та озвучувалася неофіційно.

Річ у тім, що Рінкевичс є відкритим гомосексуалом. І якщо на посаді головного дипломата його кандидатура не викликала жодних зауважень, то як голова держави він виявився неприйнятним для правих.

Втім, голосування 31 травня виявилося успішним – Рінкевичса обрали новим президентом завдяки голосам як "Нової єдності", так і партій, що перебувають в опозиції: Союзу зелених та селян, а також "Прогресивних".

Звичайно, що ці політичні сили не стали би підтримувати партію прем’єра без отримання певних гарантій.

Через це з’явилися припущення, що в обмін на підтримку голосування за главу держави цим партіям обіцяно місце у коаліції.

Таку домовленість частково визнав прем’єр Кріш’яніс Каріньш, який заявив про бажання розширити коаліцію, додавши туди ці дві партії.

Звичайно, що проти такого розширення виступають і "Нацоб'єднання", і "Об’єднаний список". Їхні аргументи цілком логічні – нагальної потреби у додаткових голосах наразі немає, тоді як при розширенні коаліції знижується вплив її "старих" учасників.

Тим більше, що розширення коаліції означає необхідність надання міністерських посад, а вільних портфелів наразі немає (хіба що незабаром звільниться посада голови МЗС).

Попри це прем’єр Каріньш збирається вже 16 червня зібрати усі п’ять партій для переговорів про розширення коаліції.

Альтернативою такому розширенню можуть стати розвал коаліції і формування нової.

Тільки в ній у "Нової єдності" будуть вже інші партнери.

Саме тому вотум недовіри, внесений проросійською партією "За стабільність" та популістами з "Латвія передусім" міг би стати виходом із коаліційної кризи. І саме тому всі партії, що входять у коаліцію, не підтримали цей вотум недовіри.

Тепер, замість швидкої розв’язки, на Латвію чекають складні переговори.

Розширити не можна переформатувати

Розширення коаліції безумовно вигідне прем’єру Каріньшу – воно посилить керованість урядом, адже партії-партнери будуть позбавлені "золотої акції". А головне – до коаліції увійде партія, ідеологія якої є близькою до поглядів "Нової єдності".

Але що буде, якщо ці партнери виявляться непоступливими та не захочуть відмовлятися від "золотої акції"?

Чи зможе вирішити ситуацію створення нової коаліції – тепер за участю "Нової єдності", Союзу зелених та селян, а також "Прогресивних"? Така коаліція матиме 52 голоси – стільки ж проголосувало за призначення Рінкевичса президентом. Це не дуже комфортна більшість – необхідний мінімум складає 51 мандат, – але загалом прийнятна.

Втім, проблема полягає в іншому.

Якщо "російські" партії є безумовним лідером за токсичністю, то непочесне друге місце наразі можна віддати саме Союзу зелених та селян.

Партія має репутацію політсили, фінансованої олігархом Айварсом Лембергсом.

І відповідно – такої, що працює на реалізацію його інтересів.

Тим більше, що сам Лембергс у 2021 році отримав п'ять років ув’язнення за хабарництво та відмивання коштів. Втім, наступного року його випустили із в’язниці, й наразі ця справа перебуває на оскарженні.

Це дозволило Союзу зелених та селян піти на парламентські вибори 2022 року, назвавши Лембергса кандидатом від партії на посаду прем’єр-міністра.

Саме цей крок призвів до розколу Союзу – частина політиків вирішили йти на вибори окремо під брендом "Об’єднаний список" і наразі входять у коаліцію (це ще один аргумент проти об’єднання п’яти партій).

Тим більше, що Союз зелених та селян також є консервативною політичною силою – якщо наразі вони готові підтримувати ліберальні ініціативи заради входження до коаліції, то в майбутньому вони можуть все частіше й частіше відмовляти своїм коаліційним партнерам.

Не факт, що вирішенням проблеми може стати заміна у коаліції "Нацоб’єднання" на "Прогресивних".

Такий сценарій може виглядати як найбажаніший для прем’єра, проте така коаліція матиме лише 51 мандат, що робить її дуже нестійкою.

Тож, схоже, у прем’єра просто немає іншого виходу, аніж переконувати партії на розширення коаліції. А відповідно, політична криза в Латвії може затягнутися.

Втім, за будь-якого сценарію від цієї коаліціади не варто очікувати змін у політиці щодо України.

На щастя, консенсус із цього питання є в усіх "латвійських" партій. А "російські" партії шансів увійти до коаліції фактично не мають.

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"