10 лет, изменившие всё: как Украина двигалась в ЕС и зачем мы создали "ЕвроПравду"

Вторник, 4 июня 2024, 11:15 — , , Европейская правда
Фото: AbacaA/EAST NEWS
Українці малюють найбільший прапор Європейського Союзу. Київ, 17 червня 2017 року

Рівно 10 років тому, 4 червня 2014 року, у меню "Української правди" з’явилася нова позначка червоним кольором – Європа, що вела на сайт за назвою "Європейська правда".

Так почалася публічна історія видання, яке ви зараз читаєте.

Скріншот стартової сторінки УП в червні 2014 року, з головною статтею від редактора ЄП
Скріншот стартової сторінки УП в червні 2014 року, з головною статтею від редактора ЄП

Ми створювали "ЄвроПравду" всупереч правилам і очікуванням.

Від абсолютної більшості колег-комунікаційників тоді доводилося чути, що ця робота не має перспектив: міжнародну політику вважали темою, що не цікава широкому загалу і точно не буде читаною. Але 10 років, що минули відтоді, показали українцям, наскільки майбутнє України залежить від подій у світі та від наших відносин із партнерами.

Реклама:

А повномасштабна війна з Росією довела це навіть тим, хто раніше взагалі не цікавився міжнародними подіями.

Не будемо приховувати: ми пишаємося роллю нашого видання на цьому шляху. Саме "ЄвроПравда" змогла зламати стереотип і довести, що про міжнародні відносини цілком реально писати цікаво, а статті про Європу та НАТО можуть бити рекорди читаності. Однак найважливіше – те, що спершу європейська, а потім і євроатлантична інтеграція перетворилися на об’єднавчу ідею української нації.

Це – вище за будь-які очікування.

Тож ми вирішили використати цю нагоду, щоби пригадати, що і як саме змінилося за 10 років. Бо лише так можливо усвідомити, наскільки грандіозний шлях подолали наша держава, наш бізнес і наше суспільство.

Інша річ, що ціна, яку ми вже заплатили і продовжуємо платити за ці зміни – також є вищою, ніж можна було уявити у 2014 році.

Україна (але не вся) – це Європа (але не до кінця)

Євромайдан 2013 року, який переріс у Революцію гідності, розпочався під гаслом "Україна – це Європа".

Тоді, щоби висловити свою незгоду з рішенням Януковича та уряду Азарова про відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС, тисячі й тисячі людей виходили на вулиці Києва. Протест людей та їхня вимога відновити рух України до ЄС були настільки масштабними, що здавалося: немає місця для сумнівів у тому, що українці відчувають себе європейцями.

А перемога революції та підписання асоціації з ЄС мали б зацементувати європейський вибір.

Втім, це враження було помилковим.

Це дуже наочно доводять тодішні опитування.

Так, 30 травня 2014 року КМІС опублікував результати загальнонаціонального дослідження (за винятком окупованого РФ Криму) про вибір зовнішньополітичного вектора для України. Тоді лише 47% громадян (тобто навіть менше половини!) заявили, що обрали би вступ до Євросоюзу у разі референдуму на цю тему. 27% віддали би перевагу вступу до російського Митного союзу. Ще 26% відповіли, що не визначилися, або поставилися би до питання байдуже і не пішли на референдум.

Зараз такі результати видаються катастрофічним провалом. Особливо зважаючи на те, що на той час Крим вже був окупований, російські бойовики контролювали частину Донбасу тощо.

Але у 2014-му ми раділи, бо 47% видавалися дуже високим показником. Зрештою у листопаді 2013 року аналогічне опитування показало лише 39% за вступ до ЄС, а за Митний союз – 36%.

Ще більш катастрофічним був регіональний розподіл.

Навіть у травні 2014 року вступ до ЄС насправді підтримували лише мешканці Заходу (82%) і частково Центру (57%). На решті території України був би абсолютний провал – у разі референдуму за вступ ЄС проголосувало би менше 12% мешканців Сходу та 28% – Півдня України.

А про підтримку НАТО годі й говорити, Альянс точно не був вибором більшості українців. Навіть на загальнонаціональній вибірці лише третина громадян підтримували ідею вступу до НАТО.

Про це варто згадати, щоб цінувати те, що ми маємо зараз. Нині і європейська інтеграція має підтримку понад 90% громадян, та й євроатлантична не сильно відстає. Причому абсолютний, незаперечний прозахідний вибір підтверджений в усіх без винятку регіонах України.

Саме зараз гасло "Україна – це Європа" стало національною ідеєю українців.

Європа – поруч!

Ще очевидніша, але не менш важлива зміна – це те, що ми наблизилися до ЄС та НАТО не лише у своїх мріях, а й у реальності.

За 10 років Україна здійснила просто неможливе – і тут достатньо лише перерахувати основні зміни і згадати, наскільки непросто давалася кожна з них. Але тепер вони часом сприймаються як щось очевидне та належне.

Приклад, який є найбільш наочним – це, звісно ж, безвізовий режим, який запрацював у 2017 році і лишив у минулому багаторічну історію принижень українців під консульствами держав ЄС, коли сама система немов розмежовувала "українців" і "європейців". Коли для туристичних та бізнесових поїздок до Брюсселя чи Венеції іноді доводилося виконувати безглузді, з точки зору мандрівника, вимоги або вигадувати, як їх обійти. Коли деякі консульства відмовляли кожному десятому заявнику на візу.

Ще у 2016 році більшість не вірила, що безвіз стане реальністю так швидко. Це здавалося просто нереальним. Тим більше – з огляду на те, що умовою його запровадження було проведення доволі болючих для влади реформ, і не лише антикорупційних. Але це сталося!

А у 2022 році саме безвіз дозволив ЄС так швидко відкрити кордони для мільйонів українців, що шукали прихистку від війни.

Не менш разючою стала зміна рівня політичних відносин. Ми, звісно, всі знаємо, що у 2014 році Україна та ЄС підписали Угоду про асоціацію; у 2016-му її нарешті вдалося ратифікувати, і цей шлях був непростим через провал референдуму в Нідерландах (який насправді був суперуспішною спецоперацією РФ). А за останні три роки ми отримали перспективу членства, статус кандидата і, швидше за все, до кінця місяця офіційно відкриємо переговори про вступ України до ЄС.

Якщо хтось скаже, що передбачав таку швидкість 10 років тому – не вірте. 

Насправді ще у 2014 році ЄС не міг вичавити з себе навіть фразу про те, що Україна – це європейська держава, що вона має "європейську ідентичність". 

Столиці Західної Європи – від Берліна до Парижа – навіть після Революції гідності боялися вживати цю фразу в документах, аби лише в України не з’явився промінчик надії на те, що вона має реальний шанс стати членом європейського клубу.

Тепер те, що ми будемо в ЄС, стало загальновизнаною реальністю, з якою доводиться погоджуватися навіть відкрито антиукраїнським політикам на кшталт угорського прем’єра Віктора Орбана.

Так само карколомний прогрес ми маємо за лінією НАТО, де зміни сприйняття України та її майбутнього ще тривають, але й стартові позиції у 2014 році були значно нижчими. 

Європейська українська економіка

І, зрештою, Україна вже зараз стала частиною Європи не тільки за політичними документами, а й у реальності. Бо з ким ти найбільше торгуєш, з тим ти й пов’язаний. 

В Україні 15-20 років тому сформувався своєрідний паритет експорту: третина українського експорту йшла до СНД (передусім до Росії), трохи менше третини – до ЄС, решта – до так званих "третіх країн". Причому уряди спрямовували основні зусилля саме на ці "треті країни", а у суспільстві та серед бізнесу культивували думку, що "в Європі наші товари нікому не потрібні".

2014 рік повністю змінив ситуацію. 

Розв’язана Росією торгова війна, яку потім доповнили окупація Криму та агресія на Донбасі, не розірвали торговельні зв’язки повністю, але змусила бізнес шукати альтернативи. Тому торговельні преференції, які ЄС надав Україні 2014 року, а далі майже повноцінна вільна торгівля з Угодою про асоціацію, дуже швидко змінили статистику. ЄС став ключовим ринком для нашого експорту, зокрема і з регіонів, які вважали безальтернативно орієнтованими на РФ.

Набагато складніше виявилося зламали старі міфи.

Повірити у те, що український бізнес здатний експортувати до ЄС, багатьом виявилося непросто. 

В українському суспільстві ще кілька років були поширені тези на кшталт "нас там ніхто не чекає" або "закріпитися на ринку ЄС може лише великий бізнес". До речі, "Європейська правда" також доклалася до того, щоби зламати ці стереотипи: наші статті про історії успіху невеликих українських компаній, які знайшли ніші на ринку ЄС, били рекорди читаності та мотивували інших спробувати цей шлях. 

Та повернімося до статистики. 

За результатами 2022 року частка ЄС у структурі українського експорту досягла неймовірного донедавна показника в 63%. Зараз ніхто не каже, що в ЄС українським компаніям нема чого робити, адже життя довело протилежне.

Навпаки, європейці тепер бояться конкуренції з українськими компаніями, насамперед в агросекторі. Це новий непростий виклик, але ми не маємо сумніву, що і його вдасться подолати.

А подекуди це вже вдалося.

Ми роками отримували відповідь "ні, це неможливо!" щодо інтеграції до Євросоюзу української енергосистеми. Від 2022 року наші енергоринки працюють разом, і ми відверто шокували європейців стабільністю роботи навіть попри обстріли енергооб’єктів. Триває робота над запровадженням режиму внутрішнього ринку ЄС для низки галузей української економіки. 

Та й загалом, те, що Україна та ЄС в осяжному майбутньому матимуть спільний ринок – не є під сумнівом.

Готовність до змін 

Якщо обирати те, що надає найбільше оптимізму щодо успіху вступу України до ЄС – то на першому місці будуть не карколомні успіхи, які ми описали вище (і які ми, українці, часом не помічаємо, сприймаючи за належне, за те, що відбувається саме собою). 

І не поява історичного вікна можливостей у настроях європейських політиків – хоча це надзвичайно важливо. Ще важливішим є те, що не лише європейські політики, а й європейські громадяни хочуть бачити Україну в ЄС та НАТО. Ця зміна настала після 2022 року, вона зберігається досі і має неоціненний вплив.

Але навіть на цьому тлі ще більшу вагу має те, що українці готові змінюватися заради вступу та вимагають цих змін від влади.

Рух України до вступу в ЄС і в НАТО неможливий без докорінного реформування у багатьох галузях. За минулі 10 років Україна вже провела дійсно важливі зміни, але ці кроки не завжди мали підтримку суспільства. Зокрема, через те, що багато хто вважав мету вступу до ЄС недосяжною. А, мовляв, якщо так – то навіщо силувати себе?

Загалом, люди тяжіють до стабільності, і це не тільки українська особливість. Жити в епоху змін – непроста роль.

Але українці і тут йдуть "проти правил" заради свого майбутнього.

З 2022 року опитування доводять, що українці вимагають від влади проводити реформи, які є умовами для європейської та євроатлантичної інтеграції. Причому у регіонах, які раніше вважали більш євроскептичними, підтримка реформ тепер є найвищою. А найсвіжіші опитування показали ще більш разючу зміну. 

Уперше за час дослідження громадської думки у незалежній Україні українці заявили, що лише виборна демократія, верховенство права та незалежний суд можуть забезпечити порядок в країні. Так вважають 42% українців. Натомість лише 19% заявили, що ефективнішою є "сильна рука" (це термін, за яким зазвичай ховають авторитарні тенденції). Решта проголосували за поєднання (також підтвердивши тим самим важливість демократії), невелика частина опитуваних не визначилися.

Ми в "ЄвроПравді" не маємо сумніву, що й наша робота протягом 10 років доклалася до цього зсуву свідомості. 

Це дійсно карколомна зміна для України, адже раніше було протилежне співвідношення. А те, що цей перегляд пріоритетів стався під час повномасштабної війни, коли люди частіше тяжіють до авторитаризму – особливо важливо. Українці готові йти до ЄС і розуміють, що це потребуватиме зусиль та глибоких змін. Звичайно, не все так просто, і ключові реформи ще викликатимуть суспільну дискусію. Але аргумент про те, що це необхідно схвалити заради європейського майбутнього України – здатен творити дива.

І тут, як і раніше, є роль нашого видання: ми у "ЄвроПравді" обіцяємо і надалі моніторити реформи та пояснювати, які з них є дійсно європейськими.

А отже, і політикам доведеться здійснювати ці зміни під суспільним тиском. 

А наступні кроки до вступу – обов’язково будуть.

Автори: Сергій Сидоренко, Юрій Панченко, 

редактори, співзасновники "Європейської правди"

 
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
Реклама: