Националист, сепаратист, прагматик. Все о премьере Бельгии, который блокировал деньги для Украины
ЄС впритул підійшов до рішення про фінансування для України.
Вже є попередня домовленість про це, хоча деталі й досі узгоджують. Зокрема, до кінця не зрозуміло, чи використають держави ЄС той прецедент обходу вимоги про одностайність, який був створений минулого тижня.
Нагадаємо, нещодавно країни ЄС проголосували за безстрокове заморожування коштів Кремля в обхід вето угорського прем'єра Віктора Орбана – попри те, що досі постійно повторювали, що санкції можна продовжувати лише одноголосно. Для цього Рада ЄС використали надзвичайну процедуру, передбачену статтею 122 Договору ЄС. Проти виступили лише Угорщина та Словаччина.
Як саме виділять гроші Україні та чи буде знову задіяна ст. 122 – досі неясно. У Брюсселі тривають гарячі дебати про це. Та головне, що бельгійське вето щодо життєво важливого для України кредиту вже не є нездоланним.
Та варто також розібратися, чому Бельгія стала такою проблемою.
"ЄвроПравда" вже розповідала про юридичний бік справи (дивіться статтю "ЄС шукає гроші для Києва").
Але не менш важливо зрозуміти політичні деталі. Бо це також – питання бельгійської внутрішньої політики, а також ідеології чинного прем'єра Бельгії, націоналіста Барта де Вевера.
"Європейська правда" переклала для вас статтю видання EURACTIV – нашого брюссельського партнера.
EURACTIV нагадує про парадоксальну ситуацію: де Вевер очолює країну, яка, на його переконання, з'явилася у світі внаслідок історичної "катастрофи".
Лідер країни, "якої не має існувати"
У четвер лідери Європейського Союзу збираються у Брюсселі на заключний саміт року. У центрі уваги – українське питання. Очільники держав та урядів ЄС мають ухвалити складний план використання заморожених російських суверенних активів для покриття бюджетного дефіциту України і фінансування витрат України на війну.
Про цю ідею, яка відома за назвою "репараційний кредит", "ЄвроПравда" розповідала неодноразово, як і про те, що вона зустріла шалений опір у Бельгії – державі, де за збігом обставин перебуває левова частка суверенних активів РФ.
У центрі цього опору – прем'єр-міністр Бельгії.
Барт де Вевер багато в чому відповідає образу сучасного правого популіста.
Він виступає проти імміграції, соціальних витрат тощо. Він має довгу історію театралізованих політичних дій та витівок (прим. "ЄП": не дарма в українській історії також доводилося чути, що його дії часом схожі на виставу для публіки).
Однак 54-річний політик є також інтелектуалом та поліглотом. Красномовний, елегантно вдягнений і надзвичайно точний у заявах, він часто доповнює свої промови цитатами з фільмів, алюзіями на Римську імперію та тонким гумором.
Та найдивнішим є те, що лідер Бельгії, очільник уряду цієї країни, був і лишається затятим фламандським націоналістом, відданим ідеї незалежності нідерландськомовної півночі країни.
Раніше цього року він заявив, що відокремлення Фландрії від сучасних Нідерландів у XVI столітті було "найбільшою катастрофою, яка коли-небудь траплялася з нами". Щоби здолати розділення, він виступає за набагато глибшу інтеграцію між країнами Бенілюксу в "тісний союз".
По суті, де Вевер керує державою, яка, на його думку, не повинна існувати.
Донедавна він був мером Антверпена, де така ідеологія була більш природною. "Думаю, він перший прем'єр-міністр Бельгії, який не хотів ставати прем'єр-міністром", – сказав Кріс ван Дейк, депутат Європарламенту від Нового фламандського альянсу (N-VA), який знає де Вевера більше 20 років.
Варто додати, що питання цілісності країни регулярно виникає в національних політичних дебатах у Бельгії, це не є чимось принципово новим, і у бельгійському політичному дискурсі ця тема не є ані токсичною, ані забороненою, через це переконання де Вевера не були перепоною для його обрання на посаду прем'єра і не є нею зараз.
Понад те, він має підтримку бельгійців, підтверджують опитування.
Де Вевер – дуже особливий політик.
Він рідко ночує у своїй офіційній резиденції в Брюсселі, натомість їздить додому, у свій великий будинок в Антверпені (який очолював протягом дванадцяти років), де живе з дружиною та чотирма дітьми.
Є два різних де Вевера
"Він дуже складна людина", – каже Карл Девос, політолог з Гентського університету, який знає де Вевера понад 30 років. "І у його політичній кар'єрі, і у його особистості є те, що здається дещо суперечливими. Але всі вони поєднуються в самій особистості Барта де Вевера".
Публічно де Вевер – рішучий і гострий у висловлюваннях. А у приватному житті, як кажуть його знайомі, він є емоційною людиною, що уникає конфліктів та часто сповнений сумнівів.
Про це каже Том де Смет, журналіст і автор біографії прем'єра. Про це каже соратниця прем'єра по партії, євродепутатка Асіта Канко, заступниця голови групи Європейських консерваторів і реформістів. Вона описує де Вевера як "дуже, дуже співчутливого" і такого, що "абсолютно не має нічого спільного" з його публічним іміджем.
Барт де Вевер виріс неподалік від Антверпена, у робітничій родині. З раннього віку він занурився у фламандську політику, і вплив родини тут був, можливо, визначальним.
Його батько Анрі де Вевер був відданим націоналістом, світогляд якого сформувався під впливом ув'язнення його власного батька після Другої світової війни за членство у Фламандському національному союзі, який співпрацював з нацистськими окупантами. При цьому жодних звинувачень у злочинах дідові де Вевера не висували – лише факт приналежності до націоналістичної партії.
Це переслідування не відштовхнуло родину від ідеологічного вибору.
Старший брат Барта, Бруно де Вевер, зараз є провідним істориком фламандського націоналізму. "Бруно і його батько постійно дебатували про політику, і маленький де Вевер не боявся втручатися в ці дебати", – розповідає вже згаданий журналіст де Смет.
"Ось чому де Вевер сьогодні такий хороший дебатер – тому що він навчився цьому за кухонним столом".
Майбутній прем'єр ріс дитиною-книголюбом, незважаючи на своє робітниче оточення.
Водночас де Вевер мав проблеми зі спілкуванням і страждав від депресії в школі.
Однак в університеті він розквітнув, перейшовши з вивчення права на історію.
Ще в молодості він приєднався до Volksunie, нині неіснуючої фламандської націоналістичної партії, праве крило якої відокремилося в 2001 році, щоб утворити N-VA – партію, яку де Вевер очолив у 2004 році і обіймав цю посаду до лютого цього року, коли став прем'єр-міністром.
Спершу на його популярність працювали книги та політичні колонки у газетах. Але справжню зірку з нього зробило телебачення. Його участь у фламандській вікторині De Slimste Mens ter Wereld ("Найрозумніша людина у світі") у сезоні 2008–2009 років принесла йому національну популярність.
"Я думаю, бельгійці вважають його найрозумнішим серед політиків", – сказав Єрун Струйс, політичний журналіст брюссельської щоденної газети De Standaard.
"Та він також є звичайною людиною. Я бачила його також у ситуаціях, коли він був дуже невпевненим", – доповнює цей образ Кетлін ван Бремпт, соціалістична депутатка Європарламенту з Антверпена.
Як франкомовні бельгійці ставляться до Вевера
Хоча де Вевер вже давно очолює рейтинги популярності у Фландрії, у франкомовній Валлонії до нього роками ставилися з глибокою підозрою.
Ця недовіра була підсилена гучною акцією 2005 року, під час якої активісти N-VA завезли до Валлонії вантажівки, наповнені фальшивими банкнотами, – це була напівгумористична спроба підкреслити залежність регіону від трансфертів з багатшої півночі.
Зміна ставлення до фландрійського прем'єра почалася після парламентських виборів 2024 року, коли де Вевер привів N-VA до перемоги, з невеликим відривом обігравши ультраправу партію Vlaams Belang.
Тоді лунали побоювання, що де Вевер може укласти партнерство з екстремістами.
Але "націоналіст" – не обов'язково означає "правий радикал".
Навпаки, де Вевер неодноразово відкидав радикалізм – і не відмовився від цього після перемоги. Натомість сформував коаліцію з п'яти партій, до якої увійшли франкомовні центристи. Тих, хто його знав давно, це не здивувало: так само він діяв, очолюючи Антверпен. Там він теж створив коаліцію з соціалістами, а не з ультраправими.
Та тепер перед ним постав новий виклик: бути прем'єром всієї Бельгії.
Від початку роботи на чолі уряду де Вевер намагається налагодити відносини з Валлонією, вдосконалюючи свою французьку мову та даючи довгі інтерв'ю франкомовним ЗМІ. Під час недавнього виступу в Брюсселі його зауваження, зокрема щодо репараційної позики, викликали оплески франкомовних консерваторів.
Коли він обійняв посаду, багато валлонців побоювалися, що де Вевер спробує довести, що Бельгія як єдина держава "не працює", тобто є недієздатною, каже Струйс. "Тепер вони бачать, що цього не сталося, що йому можна довіряти".
Аналітики відзначають, що прагматизм завжди був центральним елементом підходу де Вевера.
"Де Вевер має кілька основних елементів, які для нього дуже важливі", – каже де Смет, додавши, що до них належать культурна ідентичність, ліберальна економіка та конфедеративна Бельгія. "Але в усьому іншому він дуже прагматичний".
Не проти України, а на захисті Бельгії
Та для нас особливо важливою є політика Барта де Вевера у питанні грошей для України.
Запекла опозиція де Вевера до репараційного кредиту, який мобілізував би 185 мільярдів євро заморожених у Euroclear російських активів, викликала підтримку у всьому політичному спектрі Бельгії.
Його позицію підтримують не тільки партнери по коаліції, але й традиційні супротивники, включаючи Марксистську робітничу партію. Нещодавнє опитування Le Soir показало, що більше двох третин бельгійців погоджуються з ним. Проте де Веверу все одно доводиться стикатися зі звинуваченнями у тому, що він піддався російській пропаганді (дехто навіть називає його російським агентом).
Це нісенітниця, вважає Піт де Загер, очільник N-VA та товариш прем'єра ще з часів студентства. Батько де Вевера був переконаним антикомуністом, який у 1980-х роках приймав українців у своєму сімейному будинку, розповів де Загер.
"Це одна з причин – звичайно, не єдина – чому Барт був таким емоційним, коли відвідав Україну цього року", – каже він.
На тлі протистояння з Європою він також переформатовує відносини своєї партії з ЄС.
"Він бачить, що Бельгія абсолютно не має ваги у світі. Він змінює позицію, і, можливо, він змінить риторику N-VA", – сказала Кетлін ван Бремпт, соціалістична депутатка Європарламенту.
При цьому де Вевер має значно більші межі політичної гнучкості через те, що він дійсно не тримається за посаду прем'єра (а після торішньої перемоги тривалий час не хотів ставати прем'єр-міністром).
Парадоксально, але таке ставлення де Вевера до прем'єрської посади посилило його авторитет у Бельгії. "Це робить його вільним, – каже Струйс. Ніхто не думає, що він хоче зробити це заради власної кар'єри".
При цьому де Вевера вважають політиком, який вміє досягає консенсусу.
А ще його близькі кажуть, що на рішення прем'єра впливає його особливе ставлення до історії. Та й він сам про це часом згадує.
"Жорстка юридична реальність полягає в тому, що в жоден момент історії заморожені суверенні активи не були "перепрофільовані" під час триваючої війни", – написав він Урсулі фон дер Ляєн.
"Він дійсно турбується про те, як історія – наші діти, наші онуки – буде оцінювати його політичну кар'єру, те, що він зробив для країни", – зазначає політолог Девос.
Більшість людей, з якими спілкувалося Euractiv, підкреслили, що Барт де Вевер, серед героїв якого є Вінстон Черчилль та Едмунд Берк, відчуває себе втягнутим у цю роль з почуттям історичної відповідальності. Саме ці думки і працюють на користь стриманості у рішеннях з боку прем'єр-міністра, який до приходу на посаду неодноразово висловлював сумнів у стабільності Бельгії – країни, якою він тепер має керувати.
Едді Вакс, Томас Моллер-Нільсен, EURACTIV
Початково опубліковано на сайті EURACTIV.
Републікується з редакційними правками, у рамках співпраці "Європейської правди" з виданням