Десять (не)простих кроків для порятунку України

Понеділок, 29 грудня 2014, 13:32 — , , для Європейської правди
фото www.radiosvoboda.org

Чому і як має змінитися західний підхід до європейських прагнень Києва

Взаємодія Заходу і України протягом останніх двадцяти п'яти років ґрунтувалася на парадигмі "conditionality", тобто обумовленості. Зближення із Заходом у цілому і з Європейським союзом зокрема залежало від процесів демократизації, лібералізації та проведення реформ в Україні.

Потенційні винагороди, оголошені Заходом за українські досягнення в цих сферах, були відносно незначними або малозрозумілими.

Можливі бонуси за реформи в Україні не включали ані План дій щодо членства в НАТО в найближчому майбутньому, ані перспективу членства в ЄС, навіть далеку.

Стриманість Заходу, що не змінилася навіть після успішної "помаранчевої революції" 2004 року, мабуть, зіграла свою роль у невдачах реформ останнього десятиліття і виникненні глибокої політичної кризи в Україні восени 2013-го.

Потреба в новому підході

Градус нестабільності у Східній Європі, збільшений внаслідок підбурюваної Росією "української кризи", вказує на недосконалість попереднього підходу.

Більше того, наприкінці 2014 року Україна опинилася у принципово іншій ситуації, ніж була рік тому.

Переможна революція Євромайдану, конфлікт з Росією і підписання Угоди про асоціацію з ЄС кардинально змінили становище як всередині країни, так і на міжнародній арені. Сьогодні - враховуючи не лише російську приховану війну проти України, але й новий внутрішньополітичний розподіл сил у найбільшій країні, яка повністю знаходиться в Європі, - Захід повинен провести переоцінку своїх інтересів і стратегій щодо України.

Попередній підхід себе вичерпав і має бути модифікований.

Замість того, щоб винагороджувати українські реформи post hoc (після вчинення) нечіткими перспективами зближення, Захід повинен запропонувати кроки до інтеграції ad hoc (заздалегідь, на даний випадок) для результативної допомоги Україні, її стабілізації та трансформації вже сьогодні.

Чому така зміна курсу щодо України стала не тільки можливою і бажаною, а й необхідною?

По-перше,

за останні місяці в ситуації з Україною збільшилися ставки. Небезпека провалу України як єдиної держави загрожує політичній стабільності на пострадянському просторі, післявоєнній архітектурі європейської безпеки і трансатлантичній співпраці.

Йдеться про ключову з геополітичної точки зору країну - доля України вплине на майбутнє цілого ряду держав, міжнародних угод та інтеграційних проектів.

А позитивний вплив успішної європеїзації України на внутрішні справи Росії та інших пострадянських держав може принципово змінити всю геополітику північної півкулі.

По-друге,

умови для успішних реформ в Україні нещодавно змінилися - і в деякому розумінні на краще.

Внаслідок соціально-політичної революції, яка відбувається зараз в країні, українське громадянське суспільство залишається мобілізованим. Євросоюз після підписання Угоди про асоціацію стає фактичним учасником процесу реформ в Україні.

Політичний клас, журналістське співтовариство, інтелектуальні кола, а також багато "простих" громадян України, протягом останнього року пережили прорив до відповідального патріотизму та громадянської активності.

Якщо досі для проведення реформ був потрібний значний тиск на уряд з-за кордону, то останніми місяцями глибокі зміни у сферах вищої освіти або держзакупівель були більш чи менш самостійно ініційовані українським громадянським суспільством і урядом, до якого увійшли прихильники радикальної європеїзації.

ПостЄвромайдан - врятувати та змінити Україну

Враховуючи новий рівень як високих ставок майбутнього України, так і передумов для її глибокої європеїзації, необхідно переосмислити ставлення західного світу до цієї країни.

У цій статті ми пропонуємо 10 практичних кроків, що не зачіпають або лише побічно стосуються питання нових санкцій проти Росії.

Ці кроки повинні, окрім короткострокової фінансової допомоги Києву, підтримати Україну середньостроково. Кілька з цих пропозицій були висловлені раніше і добре відомі. Частина з них звучали вже багаторазово. Ми пропонуємо розглянути їх знову, з урахуванням згаданого вище нового контексту.


1. Перспектива членства в ЄС з метою сприяння інвестиціям.

За останні 15 років можливий вплив перспективи членства на Молдову, Грузію чи Україну обговорювався в десятках наукових і публіцистичних статей.

Загальновідомо, що обіцянка Брюсселя у майбутньому розглянути питання вступу до ЄС поставторитарних країн Південної Європи і посткомуністичних держав Східної Європи допомогла реформаторам у цих країнах.

Немає потреби повторювати ці висновки міжнародних та європейських досліджень.

Тим не менш, однозначні академічні доводи досі лише незначним чином впливали на рішення політичних і дипломатичних лідерів ЄС.

Серйозна дискусія про надання офіційної довгострокової перспективи членства в ЄС для України залишається табу на вищому політичному рівні.

Відомий історик Єльського університету Тімоті Снайдер (США) нещодавно додав ще один аргумент на користь офіційного визнання Європейською радою майбутньої можливості надання членства Україні. Згідно зі Снайдером, таке формальне визнання не тільки посилить та активізує діяльність реформаторів в Україні.

Воно також може мотивувати потенційних зарубіжних інвесторів прийти в Україну вже зараз, заради створення плацдарму для своєї діяльності в цій країні, яка може стати майбутнім членом ЄС.

Стимуляція прямих іноземних інвестицій через перспективу членства в ЄС дозволить поліпшити економічне становище України.

Більше того, Брюссель це зможе зробити з незначними витратами, оскільки процес прямої підготовки до вступу розпочнеться ще не скоро.

Знайти внутрішньополітичне виправдання наданню європейської перспективи легше, ніж часто вважається.

Опитування останніх місяців свідчать, що симпатія до України і розчарування політикою Москви сьогодні поширені в багатьох європейських країнах. Це полегшить пояснення такого кроку електорату Євросоюзу.

Нарешті, приклад довгої історії євроінтеграції Туреччини показує, що наявність перспективи членства не гарантує прийняття апліканта до складу ЄС.


2. Швидка лібералізація візового режиму і повна ратифікація Угоди про асоціацію.

Зі схожих причин ЄС повинен якомога швидше завершити свій План дій щодо лібералізації візового режиму і повну ратифікацію Угоди про асоціацію з Україною.

Повна ратифікація Угоди дасть позитивні сигнали іноземним інвесторам. Подальша імплементація Угоди стимулює і полегшить планування та втілення інвестиційних проектів.

Безвізові короткі подорожі не лише для європейців, які прямують в Україну (як це відбувається зараз), але і для українців, які подорожують до країн ЄС, сприятимуть економічній, освітній, урядовій та іншій інтеграції України в Європу.

А до введення безвізового режиму з Україною консульства країн ЄС повинні видавати українцям якомога більше довгострокових мультивіз.

Поширене занепокоєння з приводу нового припливу українських нелегальних трудових мігрантів не має під собою достатніх підстав, адже можливості для нелегальної міграції в країни Шенгенської зони українці вже мають.


3. Держстрахування від політичних ризиків для іноземних інвесторів в Україні.

У статті, опублікованій навесні в британській газеті The Guardian, відомий фінансовий магнат і меценат Джордж Сорос запропонував західним урядам надати страхування від політичних ризиків для тих, хто бажає інвестувати в Україну або вести бізнес.

Очевидно, що потенційні інвестори були б більш зацікавлені в Україні, якби їм не доводилося хвилюватися про втрату капіталовкладень внаслідок політичної нестабільності.

Європейські уряди повинні зібрати капітал, який використовувався б для покриття втрат інвесторів у разі політичної дестабілізації України.

Таку схему можна було б втілити як на національному, так і на наднаціональному рівні.

У першому випадку уряди країн ЄС - окремо або у співпраці один з одним - могли б наслідувати приклад німецької страхової схеми "Гермес", яка забезпечувала гарантії для торгівлі та інвестицій Німеччини на пострадянському просторі протягом останніх двох десятиліть.

У другому випадку можна було б використовувати, наприклад, спеціальний відділ Світового банку. Різнобічну агенцію з інвестиційних гарантій (MIGA) Світового банку було створено з метою страхування від політичних ризиків для інвестицій у країни "третього світу", але вона могла б надати гарантії і для капіталовкладень в українську економіку.


4. Податок на окупацію Криму.

Європейський союз може запровадити спеціальні ввізні мита на деякі товари з Росії шляхом так званого "податку на окупацію Криму".

Щонайменше одну детальну пропозицію щодо запровадження та функціонування цього податку опубліковано англійською мовою (Crimea Occupation Tax).

Згідно з цією схемою, поки Крим лишатиметься анексованим, ввезення всіх енергоносіїв з Росії - а в 2013 році вони становили 78% від імпорту ЄС з РФ - має оподатковуватися за ставкою, що зростатиме щороку.

Опублікований проект пропонує початкову ставку на рівні 5%, яка могла б зрости до 25% до 2018 року.

Поступово зростаюче мито дозволило б країнам ЄС знайти альтернативних постачальників газу, вугілля і нафти, а також стимулювало б продовжувати розробку альтернативних джерел енергії.

Частина зборів від цього податку могла б бути надана Україні для економічної стабілізації. Інші доходи ЄС міг би застосувати для покращення енергоефективності та послаблення залежності від таких російських держкомпаній, як "Газпром".

Загальноєвропейський податок на окупацію Криму також став би кроком на шляху до посилення Європейського енергетичного союзу.

Нарешті, економіка і бюджет Росії були б ослаблені, що призвело б до зменшення обсягу коштів на військові окупаційні, пропагандистські, підривні та інші заходи кремлівської "гібридної війни" проти України.


5. Доставка нелетальної зброї, медична допомога, контррозвідувальна підтримка.

Українській армії має бути запропонована велика медична допомога, а також спеціалізовані тренінги, консультації та засоби для придушення підтримуваних Росією сепаратистських повстань.

Екіпіровка та матеріали, що Захід повинен надати Україні, більшою мірою, ніж досі, містять броню, медичне обладнання, похідні аптечки і ліки.

Нелетальне екіпірування не може завдати шкоди місцевому населенню.

Його виділення та доставка не створять проблем.


6.  Підготовка можливої майбутньої вибіркової поставки летальної зброї та надання розвідувальної інформації.

НАТО і ЄС повинні оголосити: у разі нової військової ескалації вони можуть офіційно визнати, що Україна проводить антитерористичну операцію на своїй території, та/або формально визначити російське втручання в Східній Україні як військове вторгнення.

На базі такого рішення у подальшому може бути розглянуто питання про надання українській армії систем озброєння та релевантної інформації військової розвідки (наприклад, супутникових даних).

Зрозуміло, що таке рішення буде значно фундаментальнішим, ніж надання екіпіровки та іншої невійськової підтримки. Тому надання прямої військової допомоги, навіть якщо вона не включатиме введення військ в Україну, має бути добре обдуманим, аргументованим і виправданим.

Кімберлі Мартен з Університету Колумбії, наприклад, нещодавно вказала на ризик потрапляння високотехнологічної зброї із Заходу до проросійських сепаратистів та Росії.


7. Антиекстремістські заходи як умова для поставки зброї.

Ще вищим є ризик потрапляння зброї із Заходу до рук українських крайніх правих.

Це, наприклад, стосується невеликого, але добре розрекламованого полку "Азов", серед командирів якого є відкриті расисти.

Забезпечення полку "Азов" і йому подібних угруповань зброєю із Заходу виявилося би проблемою не лише з символічного погляду.

Можливі негативні наслідки як безпосередньо для військових операцій, так і для повоєнного розвитку України.

Одними із ключових викликів для української держави після завершення військових дій стануть демобілізація та роззброєння парамілітарних формувань.

Тому поставки обладнання повинні проводитися лише на умовах повного переформування або розпуску всіх військових або парамілітарних сполук, в яких домінують радикальні націоналісти.

Командування цих батальйонів слід відправити у відставку або розподілити між ідеологічно нейтральними підрозділами.

Представники ультранаціоналістичних партій, таких як "Патріот України", а також окремі політики з расистським минулим мають бути виключені з процесів формування урядової політики, розподілу посад в органах виконавчої влади та урядових партіях.

Такий механізм не лише матиме позитивні наслідки для Антитерористичної операції в Східній Україні. Він також послужить розбудові стійкої української політичної нації.


8. Посилений пошук можливостей вирішення енергетичної проблеми України.

Протягом останніх п'яти років ЄС та окремі країни-члени, наприклад Німеччина, вже брали участь у проектах, спрямованих на зниження енергетичної залежності України від Росії.

Ці проекти стосувалися посилення енергетичної ефективності, розвитку альтернативних джерел енергії, пошуку нових постачальників, засобів і шляхів постачання енергоносіїв, зокрема, видобутку сланцевого газу, імпорту скрапленого газу, реверсних поставок газу в Україну і т. д.

У цій сфері західні організації і держави повинні бути ще активнішими.


9.  Використання OLAF для подолання корупції в Україні.

Поширення діяльності Європейського бюро по боротьбі з шахрайством (OLAF) на Україну, використання його досвіду і репутації може стати важливим і відносно недорогим кроком для підтримки реформування української держави.


10. Залучення іноземних та українських експертів, які повернулися з-за кордону, до роботи в держустановах України.

Окрім консультацій і навчання українських чиновників, Захід також має розглянути можливість фінансування залучення спеціалістів з безпеки, технічних і правових питань, публічного управління, менеджменту і т. п. до роботи в різних галузях української держави.

Зокрема і насамперед - в органах влади за межами Києва.

Призначення на термін від декількох місяців до декількох років спеціалістів, підтримуваних західними приватними та державними фондами, має передбачати залучення не тільки і не стільки іноземців.

Насамперед необхідно сконцентруватися на діаспорі, тобто на українцях, які отримали спеціалізовану профпідготовку та/або мають досвід роботи в провідних урядових і неурядових установах Європи, Америки та Азії.

Такі схеми вже діяли і діють на пострадянському просторі. Зокрема, це приватна програма стипендій для вчених Фонду "Відкриті товариства" Джорджа Сороса (CEP/АFP) або напівурядова програма для українських випускників вишів ФРН німецького Центру міжнародної міграції та розвитку (CIM-RF).

* * * * *

Жоден список не може бути повним, коли йдеться про реформи в такій державі, як Україна, що переживає глибокий процес трансформації.

Проте заходи, запропоновані в цій статті, є - окрім термінової фінансової підтримки українського держбюджету - фундаментальними для перетворення однієї з найбідніших держав Європи, на території якої триває військовий конфлікт, в мирну, безпечну та успішну країну.

Автори:

 

Костянтин Федоренко,

молодший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва, м. Київ,

випускник Києво-Могилянської академії та Університету Гамбурга

Андреас Умланд,

старший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва, м. Київ,

доцент кафедри політології Києво-Могилянської академії

Стаття раніше публікувалася в США в Harvard International Review, у Німеччині Zeit Online і в Австрії Tr@nsit Online. Вона продовжує аргументацію Андреаса Умланда, викладену у статті "Why Should the West Save Ukraine (Чому Захід повинен врятувати Україну)" Harvard International Review (web edition), 12 липня 2014 р. http://hir.harvard.edu/archives/6897

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua