Революція за згодою Москви: чому зміна влади не розверне Вірменію до ЄС

Вівторок, 24 квітня 2018, 12:34 — ,

"Протестний рух виступає проти мене. Я виконую вашу вимогу. Бажаю нашій країні миру, гармонії і розсудливості", - цi слова завершували останнє звернення прем'єр-міністра Сержа Саргсяна.

Заява, в якiй фактично одноосібний правитель Вірменії за останні 10 років (два президентських терміни по п'ять років) взяв на себе провину за застосування сили щодо протестувальникiв. "Я помилився. У ситуації, що склалася, є кілька рішень, але на жодне з них я не піду. Це не моє. Я залишаю посаду керівника нашої країни", - заявив прем'єр-міністр.

Також, як повідомляє вірменська опозиція, прем'єр погодився на позачергові парламентські вибори, до яких країною керуватиме уряд, що користується громадською довірою.

А ще тиждень тому влада Саргсяна здавалася непохитною.

Завершивши другу президентську каденцію, він зумів провести конституційну реформу, позбавивши президента левової частки повноважень i передавши їх главі уряду. Свого часу в Україні на такий крок так і не наважився Леонід Кучма. У Вірменії донедавна реформа не викликала значних протестів.

Саме тому мітинг, який почався тиждень тому, мало хто сприймав серйозно. Стала більшість у парламенті, опозиція, яка давно вже здалася, лояльні силові структури - цього достатньо, аби сумніватися в можливості зміни влади.

А якщо додати підтримку Москви (до побажань якої Вірменія завжди була лояльною), а також напади на активістів протесту, що почалися за межами столицi, то можливість швидкої, а головне - безкровної зміни влади, здавалася примарною.

Проте саме це і вiдбулося. І на відміну від України, не чекаючи на загострення конфлікту, прем'єр-міністр заявив про вiдставку.

Важливо, що рішення про відставку не виглядає "тактичним відступом". Такий варіант був би можливий, якби на чолi уряду став інший представник "карабахського" клану, лідером якого і є Саргсян.

Однак цього не сталося. Уряд очолив перший віце-прем'єр Карен Карапетян. У нього окрема і дуже примітна біографія (про неї пізніше), однак попри те, що він є уродженцем Нагірного Карабаху, політично він ніяк не пов'язаний з "карабахським" кланом.

А це дає підстави вважати, що в новітній історії Вірменії дійсно змінилася епоха.

Що чекає на країну в майбутньому? Щоб відповісти на це запитання, варто спершу зрозуміти, що стало остаточною причиною відставки Саргсяна. Адже ще в неділю влада показувала готовність боротися до останнього.

Масові затримання опозиціонерів різко засудили на Заході? Зовсім ні, США лише закликали сторони до стриманості. Євросоюз закликав звільнити заарештованих учасників протесту, однак не ставив під сумнів зміну влади. Навiть привітав Саргсяна з обранням прем'єром...

Критика уряду з боку найвідоміших "іноземних" вірмен, в тому числі Шарля Азнавура і Сержа Танкяна? Але вони й раніше не були прихильниками нинішньої влади.

Найпопулярнiше пояснення - приєднання до протесту військових. Дійсно, напередодні заяви про відставку в мережі з'явилося відео про самовільну втечу з військової частини близько сотні солдатів. А також - участь беззбройних військовослужбовців у протестному марші.

 

Однак і це не було критичним ударом по прем'єру. У лояльності поліції, спецслужб він міг бути впевнений, а також, як мінімум - у лояльності частини армії.

А крім того, Саргсян завжди міг скористатися допомогою "союзників" з ОДКБ (російський аналог НАТО). Не випадково "масові протести, спрямовані на насильницьку зміну влади" там офіційно вважають загрозою нацбезпеці, що вимагає належної відповіді.

Чи, може, можливості "попросити допомоги друга" в Кремлі вже не було?

На користь цієї версії свідчать і дуже обережні заяви традиційних кремлівських речників. "Народ, який має силу навіть у найскладніші моменти своєї історії не роз'єднуватися і зберігати повагу один до одного, незважаючи на категоричні розбіжності, - великий народ. Вірменія, Росія завжди з тобою!" - написала у Facebook офіційний представник МЗС Росії Марія Захарова.

І навіть у пропагандистських російських телепрограмах тема вірменських протестів подавалася надзвичайно стримано. Навіть більше - як ніколи стримано.

Виникає питання: а де традиційні прокляття на адресу "вашингтонського обкому" і "русофобствуючих нацистів"? Чи, може, Кремль дійсно вирішив змінити свою тактику, відмовившись від підтримки навіть найбільш одіозних союзників?

Якщо так, то чому Кремль відмовився від своєї стандартної тактики?

Може, вирішив, що грубе втручання (особливо силове) могло знищити російську репутацію, яка так довго створювалась у Вірменії? Тим більше, останній тиждень показав, що вірменські протести не стосувалися зовнішнього курсу країни. До обурення громадян призвела саме економічна ситуація.

Зовсім нещодавно Кремль вже показав гнучкість у відносинах з Єреваном, не перешкоджаючи підписанню з ЄС Угоди про всеосяжне і розширене партнерство. Так, цей документ - надзвичайно урізаний порівняно з угодами про асоціацію, підписаними Україною, Грузією і Молдовою. У ньому немає (і не могло бути) режиму вільної торгівлі - адже Єреван вже є членом Євразійського економічного союзу. І все ж Кремль пішов на поступки, вирішивши не блокувати остаточно можливості для співпраці Вірменії та ЄС.

Ще один аргумент на користь цієї версії - кандидатура в.о. прем'єр-міністра Вірменії Карена Карапетяна, який вважається "людиною "Газпрому". До призначення прем'єр-міністром у 2016 році (на цій посаді його і змінив Саргсян) Карапетян тривалий час працював в РФ, займаючи посаду заступника генерального директора "Газпром Міжрегіонгаз". Мегалояльний Москві політик надовго може залишитися на посаді в.о. прем'єр-міністра.

Конституція Вірменії передбачає можливість позачергових виборів лише в разі дворазового провалу голосування за призначення нового прем'єра. Причому якщо перше голосування має відбутися протягом семи днів після відставки попередника, то щодо другого таких обмежень немає.

А отже, Карапетян цілком має шанс перечекати пік протестів і мобілізувати прихильників, зберігши за собою головну посаду в країнi. В його руках - увесь адміністративний апарат. Проти нього - те, що він мiцно асоціюється з колишньою владою.

Що зможе протиставити цьому опозиція?

На жаль, поки що відповіді на це запитання немає. Останній мітинг перетворився на суцільне свято - таких нестримних веселощів Вірменія не пам'ятає вже багато років. Однак свята завжди закінчуються, тож незабаром доведеться давати відповідь і на це питання.

Чи стане нинішній лідер протестів Нікол Пашинян реальним лідером опозиції? За останній тиждень він показав себе чудовим оратором і організатором. Однак політична боротьба потребує й інших умінь. Для перемоги лідеру опозиції треба вміти домовлятися і шукати нових союзників.

Саме тому результат протестів ще пiд питанням.

Але кілька висновків можна зробити вже зараз.

По-перше, будь-який результат політичних протестів не зможе вплинути на зовнішній вектор політики Єревана.

Пом'якшити проросійський вектор у найближчій перспективі не вдасться - надто вже залежна Вірменія від російських інвестицій, від російської політичної підтримки в питанні Карабаху, від російських військових і від можливості для громадян працювати в РФ.

Водночас, навіть у разі перемоги опозиційного кандидата (наприклад, того ж Пашиняна), не варто очікувати й різкої активізації співпраці з ЄС. Ця активізація вiдбулася півроку тому - з підписанням Угоди про всеосяжне і розширене партнерство. Поки у Вірменії цей урізаний договір вважають верхньою межею можливої ​​співпраці iз Заходом. І саме тому навіть перемога абсолютно лояльного Кремлю політика не призведе до відмови Єревана від угоди з ЄС.

Втім, і це друге і більш важливе, протести в Єревані можуть мати набагато більш значні наслідки - зміну формату взаємин РФ з союзниками.


Досі ключовим козирем Москви була гарантія підтримки нею дружніх режимів у разі як західного тиску, так і цивільних протестів. У Вірменії це правило було порушено.

Стрімке і несподіване для більшості падіння Саргсяна ставить питання перед багатьма іншими традиційними союзниками Росії: чи не доведеться і їм пiти так само швидко?

Автори:

Юрій Панченко, редактор "Європейської правди",

Карен Мадоян, журналіст, експерт з Південного Кавказу

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.