Право передумати і проголосувати знову: як організовані вибори у Швеції

Четвер, 11 жовтня 2018, 15:50 — , "ЦИФРА"
Фото: dailysweden.com

Прозора політична система у Швеції розпочинається з виборів. Відкритість виборчої системи проявляється в усьому: починаючи від декларативної реєстрації кандидатів у депутати і закінчуючи тим, що кожен має право без акредитації спостерігати за процесом підрахунку голосів.

Традиції парламентаризму в Швеції сягають XV сторіччя. І хоча досі Швеція залишається монархією, проте представницький орган, Риксдаг, одним з перших в Європі мав реальні законодавчі повноваження та вплив на виконавчу владу.

З 1998 року було впроваджено преференційне голосування (відкриті списки). Щоб змінити місце у партійному списку, кандидату необхідно набрати більше 5% голосів виборців. Однак не всі виборці користаються можливістю проголосувати за конкретного кандидата зі списку. Наприклад, на останніх виборах лише 24% виборців проголосували преференційно.

Право голосу мають громадяни Швеції віком від 18 років, але на місцевих виборах голосують і не громадяни. Необхідною умовою є проживання у місцевій громаді не менше трьох років.

Парламент складається з 349 депутатів, 310 з яких обираються у 29 багатомандатних округах. Округи збігаються з ленами (областями) та територією трьох найбільших міст – Стокгольма, Мальме та Гьотеборга.

39 мандатів є компенсаційними і розподіляються між партіями, що подолали 4%-й виборчий бар’єр, але не отримали достатньо мандатів в округах.

Також партія отримає мандати, якщо в окремому окрузі набере більше 12% голосів.

Читайте також
Організація виборів у США. Чому варто та чому не варто повчитися Україні

У Швеції немає жодних правил, які б регламентували реєстрацію політичної партії. Партією вважається будь-яке, навіть неформальне об’єднання трьох і більше виборців для участі у виборах. Єдина площина легалізації – реєстрація назви партії (щоб ніхто більше не зміг нею скористатись), для якої необхідно зібрати певну кількість підписів.

Така декларативна реєстрація назви дає можливість для друку окремого партійного бюлетеня.

Виборчі бюлетені. Враховуючи одночасність виборів до різних рівнів влади, є три види бюлетенів, які відрізняються кольором: жовті – для виборів у парламент (Riksdag), сині – обласні (landsting), білі – муніципалітети (kommuner).

 
Тут і далі – фото автора

Кожен вид поділяється ще на три типи: універсальний порожній бюлетень, в якому виборець власноруч може вписати назву політичної партії (в тому числі щойно видуману – і цей голос буде дійсним), партійний бюлетень без списку кандидатів та партійний бюлетень зі списком висунутих кандидатів.

Якщо партія не висунула конкретних кандидатів (що не є обов’язком), то виборці можуть пропонувати власних, шляхом вписування прізвища та імені пропонованого кандидата в бюлетені другого типу.

Централізовано (за урядові кошти) друкуються бюлетені лише тих партій, які на останніх двох виборах до парламенту набрали не менше 1% голосів виборців.

А для місцевих виборів таке право мають лише партії, представлені в діючій місцевій раді. Всі інші партії друкують бюлетені власним коштом та повинні доставити їх до обласної адміністрації не пізніше як за 45 днів до дати голосування.

Читайте також
Гра у недовіру: як албанці маніпулюють виборами та визнають їхню легітимність

Враховуючи, що бюлетені не є документами суворої звітності й контроль за їх виготовленням відсутній, політичні партії друкують їх для агітаційної кампанії. Ми мали змогу спостерігати, як у день голосування перед входом на виборчу дільницю представники політичних партій роздавали виборчі бюлетені (у Швеції відсутня заборона агітувати в день голосування).

Виборча активність у Швеції дуже висока та не опускається нижче 85% (87,18% на останніх виборах). В умовах політичної стабільності це означає, що з виборцями системно працюють як політичні партії, так і урядові інституції.

Високий рівень голосування досягається також можливістю завчасно віддати свій голос за межами "рідної" виборчої дільниці за допомогою процедури попереднього голосування. Це дуже зручно, в першу чергу, для молоді. Попереднє голосування розпочинається за 18 днів до основного дня виборів та організовується на спеціально створених виборчих дільницях, які розташовані, як правило, у зручних для виборців місцях: на вокзалах, в адміністративних приміщеннях, торгових центрах.

З кожними наступними виборами попереднє голосування користується все більшою популярністю. Так, у 2010 році 2,3 мільйона виборців скористалися такою можливістю, у 2014 – 2,6 мільйона, а у 2018 році – вже 2,9 мільйона, що склало 44,5% від усіх тих, хто взяв участь у голосуванні.

 

Щоби проголосувати, кожен виборець повинен бути включений до списку виборців на виборчій дільниці. Список формується за 30 днів до дня голосування як витяг з реєстру населення, яким опікується Податкова адміністрація. Кожному виборцю надсилається запрошення (картка виборця), яка є також обов’язковою умовою для голосування. Не є проблемою, якщо виборець загубить або не візьме з собою це запрошення – нове можна надрукувати на будь-якій виборчій дільниці.

У зв’язку з такими лояльними правилами виникає логічне запитання: як забезпечується неможливість подвійного або багаторазового голосування? Адже на попередньому голосуванні можна прийти на одну виборчу дільницю – проголосувати з власним запрошенням, а на іншій стверджувати, що запрошення загубилось. Надрукувати нове і знову проголосувати.

Відповідь проста: можна проголосувати безліч разів, але буде зарахований один голос, адже бюлетені запаковуються у два конверти та відправляться для підрахунку на "рідну" виборчу дільницю з вказуванням унікального номера зі списку виборців. А вже виборча комісія, завдяки позначці у списку виборців, побачить, чи виборець вже здійснив волевиявлення. Зараховується останній за часом надходження голос.

Така система дає виборцю можливість "передумати" та змінити свій вибір остаточно в день голосування.

Цікавою особливістю шведських виборів є також можливість проголосувати без документа, який ідентифікує особу, але за обов’язкової умови, що інший виборець підтвердить, що знає цю людину.

Виборча адміністрація не має незалежної структури, а склад комісій не формується за рахунок політичного представництва політичних партій. Державна виборча комісія (Valmyndigheten) працює як урядова агенція та була створена лише у 2001 році (до цього виборами опікувалась Податкова адміністрація). Функції територіальних виборчих комісій виконують виконавчі органи місцевих рад. Муніципалітети (відповідник міським радам та ОТГ в Україні) створюють дільничні виборчі комісії, які складаються з шести членів (не є представниками політичних партій). Робота в ДВК є оплачуваною. У 2018 році середня оплата за день голосування становила в середньому 300 євро.

 

Дільнична виборча комісія після закінчення голосування традиційно для українських реалій підраховує результати волевиявлення виборців, але ці результати не є офіційними. Вони використовуються тільки як попередня інформація для ЗМІ та громадськості.

Фінальний підрахунок відбувається на третій день після голосування. Його організовує виконавчий орган обласної ради, для чого окремо наймаються працівники. Весь процес також є абсолютно відкритим для загального спостереження.

Після остаточного підрахунку Державна виборча комісія розподіляє мандати між кандидатами від політичних партій за методом Сент-Лагю.

Кандидати, які не стали депутатами, стають заступниками – їх має кожен депутат. Заступник не просто набуде повноважень у разі втрати мандата депутатом, але може заміняти його у разі відсутності під час голосування в парламенті.

Цілком зрозуміло, що багато норм зі шведського досвіду неможливо застосувати в Україні сьогодні, бо це відкрило би можливості для різного типу маніпуляцій. Однак цей досвід можна сприймати як горизонт, в напрямку якого нам треба рухатися.

Автор: Микола Щур,

голова Львівської обласної виборчої комісії,
спостерігач Моніторингово-аналітичної групи "ЦИФРА",

Львів – Мальме – Стокгольм – Львів

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.