Межа поступок Орбану. Як Київ і Брюссель готуються до блокади переговорів про вступ до ЄС

Середа, 22 листопада 2023, 11:00 — , Європейська правда
Фото AFP/East News
Орбан та Зеленський готуються до протистояння на саміті ЄС щодо європейського майбутнього України. В центрі – Педро Санчес, прем'єр Іспанії, що у другому півріччі 2023 року головує у Раді ЄС

У День гідності та свободи Україну відвідали два іноземних лідери – президентка Молдови Мая Санду та президент Європейської ради Шарль Мішель. Жодних урочистих подій та церемоній 21 листопада, на 10-ту річницю початку Революції гідності, у Києві не було. Утім, візит все одно був сповнений символізму.

10 років тому український народ показав своє прагнення рухатися до ЄС і діяти рішуче та радикально, якщо хтось намагається зупинити цей рух (таким "хтось" тоді стала влада Януковича-Азарова та їхні російські партнери).

У 2023 році три лідери також зібралися, щоб обговорити, як зберегти рух, якщо хтось вирішить заблокувати початок переговорів про вступ України і Молдови до ЄС (тепер цим "хтось" стає угорський прем’єр Орбан та російські партнери – ті самі, що й у 2013!).

Про ймовірність такого розвитку подій відверто кажуть і українські джерела, і посадовці у Брюсселі.

Після зустрічі у Києві троє лідерів підкреслювали, що негативний розвиток зовсім не гарантований, а Шарль Мішель пояснював, як саме він переконуватиме європейських колег проголосувати за Україну.

Однак і "між рядками", і напряму визнавали: відмова можлива.

Щоб здолати її, Київ готовий піти на поступки у питанні, яке точно викличе як мінімум дискусію, а також буде негативно сприйняте частиною суспільства – на зміну мовного законодавства.

Утім, без цього виконати критерії ЄС виявилося неможливо.

Не тільки Угорщина?

"Ще немає проблеми", – цими словами Володимир Зеленський почав відповідь у вівторок ввечері на запитання "ЄвроПравди" про те, як Україна планує запобігти негативному сценарію, за якого на саміті ЄС у грудні Україна не отримає рішення про початок вступних переговорів.

Утім, і уся відповідь, і слово "ще" у запереченні президента, і решта заяв після переговорів Зеленського, Мішеля і Санду доволі чітко свідчили про те, що ситуація не безхмарна.

Зокрема, за 10 хвилин до того український президент пояснював кореспонденту італійської агенції ANSA, що можлива відмова Україні на грудневому саміті матиме далекосяжні наслідки, та просив ЄС не підігрувати Путіну. Президент Мішель пояснював, що докладе всіх зусиль, щоб ЄС не зупинився на негативному для України рішенні (тобто він вважає цю можливість реальною), а президентка Санду публічно нагадувала, що ЄС обіцяв зробити цей крок і не має порушувати свою обіцянку.

Та й сам Зеленський, коментуючи припущення "ЄвроПравди", визнав, дослівно: "Слоном у кімнаті (тобто державою, що зірве домовленість) може стати будь-хто".

Ці заяви, від яких віяло відчуттям небезпеки, щодо наступного саміту ЄС насправді не стали несподіванкою.

Останніми тижнями, з наближенням саміту, від дедалі більшої кількості джерел можна почути побоювання, що рішення стосовно України не отримає одностайної підтримки.

Нещодавно інформацію про це почати зливати також у міжнародні медіа: Reuters опублікувало заяви кількох джерел у ЄС про те, що у грудні Євросоюз може не дати зеленого світла для подальшого руху України до членства – ухвалення цього рішення, мовляв, можуть перенести на березень, бо зараз для нього бракує голосів.

Як відомо, рішення щодо процесу розширення ухвалюються у ЄС виключно консенсусом держав-членів.

Джерела "Європейської правди" свідчать, що на попередніх консультаціях у Брюсселі скептичні натяки звучать не лише від представників Орбана. Зокрема, є питання щодо Австрії. Причому у неї немає жодних реальних претензій саме до України, але є небезпека, що Київ виявиться заручником геополітики. Мовляв, в обмін на зелене світло для України Відень хоче більшого прогресу для Західних Балкан...

Недарма саміт ЄС – Західні Балкани призначили прямо напередодні голосування щодо України – ця подія відбудеться 13 грудня, а українське питання лідери ЄС розглядатимуть 14 грудня 2023 року.

Вето Орбана чи Путіна?

Однак ключовою перепоною лишається Орбан. Він єдиний з лідерів ЄС публічно обіцяє заблокувати поступ України до ЄС.

У разі, якщо його опір вдасться зламати, інші лідери напевно не стануть на шляху.

І головним питанням лишається мотивація угорського лідера в його опорі рухові України до ЄС. Адже з цього приводу ясності наразі немає. Джерела "Європейської правди" діляться припущеннями лише непублічно, натякаючи на те, що Орбан, блокуючи Україну, може свідомо підігрувати російському лідеру, для якого це – дуже бажаний сценарій.

Звісно, у цьому питанні ніхто не може говорити з певністю, але фактом є те, що зміна позиції Угорщини відбулася саме після особистої зустрічі Орбана та Путіна у Пекіні 17 жовтня.

Так, ще у вересні Будапешт на офіційному рівні повідомляв Україну про готовність до компромісу щодо мови освіти. Тоді в угорській столиці відбулися міжурядові консультації; далі Київ представив колегам "дорожню карту", напрацьовану на тій зустрічі, в уряді Угорщини її сприйняли позитивно – і далі все несподівано зупинилося.

Та ще більш показово те, що після обіцянки Орбана про блокування України угорці отримали "плюшки" від Росії. Заява угорського прем’єра пролунала 10 листопада, а вже 17 листопада Москва надала Будапешту письмові гарантії щодо планів будівництва нових атомних енергоблоків в Угорщині. Йдеться про проєкт "Пакш-2", інвестиції в який оцінюють у 12 млрд євро, переважно коштом державного кредиту РФ.

Питання про те, чи є цей збіг випадковим, неуникні.

Прохання "ЄвроПравди" до Зеленського та Мішеля прокоментувати те, що Орбан може насправді представляти інтереси РФ, лишилося без прямої відповіді. Але натяк президента Євроради був достатньо красномовним

На пряме та конкретне запитання, "чи розумієте ви, що це буде вето не Орбана, а Путіна", він відповів так само коротко: "Наші рішення підтверджують, що РФ не вдається залякати ЄС… І тому я впевнений, що ми знайдемо спільну відповідь, і вона буде позитивною".

І треба визнати, що шанс здолати угорське вето справді є.

Як здолати Орбана?

Треба підкреслити: немає і навряд чи можуть з’явитися тверді підтвердження щодо того, якими були домовленості Путіна і Орбана; можна говорити лише про припущення, аналіз та спекуляції за непрямими ознаками.

Та навіть у разі, якщо угорський лідер справді діє на користь Кремля, то все одно не може йтися про "вказівку Путіна" чи про зобов’язуючу угоду між ними, яку Орбан не може порушити.

Так міжнародні відносини не працюють.

Подібні домовленості зазвичай ґрунтуються на "наполегливих порадах", коли інша сторона (цього разу – Угорщина) розуміє, що може отримати реальні дивіденди, якщо допоможе прохачу, тобто Путіну.

А це означає, що під загрозою більших втрат, у тому числі фінансових, Угорщина може відмовитися від планів та неохоче дати свою згоду на відкриття вступних переговорів з Україною. А Орбан зможе сказати Путіну, що "бився як лев", але інші європейські держави поставили його у безвихідь.

Саме такою є європейська складова "рецепту перемоги" на грудневому саміті.

У разі, якщо інші держави Євросоюзу об’єднаються у готовності не розблоковувати угорське фінансування з бюджету ЄС, а можливо, також створити додаткові фінансові проблеми для Угорщини, доки Орбан не припинить грати у російську гру – цей стимул може виявитися значно привабливішим за часточку з російських 12 млрд євро, які потенційно можуть надійти в Угорщину. Та й то – не відразу, а протягом 10 років.

Але дій ЄС тут недостатньо.

Щоб ізолювати Будапешт, потрібно прибрати можливість критики України з боку інших держав-членів. А це можливе лише у разі, якщо Україна продемонструє зразкове виконання вимог, висунутих раніше Євросоюзом. Саме такий сигнал привіз до Києва Шарль Мішель. І його дослівно повторили на пресконференції після переговорів Мая Санду та Володимир Зеленський.

"Є сім рекомендацій, ми повинні їх повністю зробити, щоб до нас не було жодних питань, жодних можливостей сказати, що Україна щось не виконала. Це – найсильніша позиція, у якій може бути Україна", – відповів Зеленський на запитання "ЄвроПравди".

Але річ у тім, що "зразкове виконання" означає також, що Україні доведеться змінити мовне/меншинне законодавство.

Це – одна зі згаданих семи рекомендацій ЄС.

Минулого року, коли Україна отримала статус кандидата, цей пункт включили до переліку на вимогу Угорщини. Однак він має підтримку також з боку Румунії, що також відстоює права румуномовної меншини, просто робить це м’якше, без публічних ультиматумів.

А вже цього року Україна стала заручницею жорсткого і неприйнятного для Києва рішення Венеційської комісії (ми розповідали про нього у статті "Венеційська комісія перейшла на російську")

За місяці, що минули відтоді, на непублічних переговорах з ЄС вдалося досягти важливого успіху: Євросоюз погодився з тим, що Україна не буде виконувати ті положення з рішення ВК, які стосуються "захисту" російської мови, і це не братимуть до уваги під час оцінки дій Києва.

Однак вимога зміни законів, що стосуються прав європейських меншин, лишилася.

Зокрема, ЄС чекає на збільшення права місцевих громад у дублюванні написів мовами європейських меншин. І найголовніше – на уточнення і розширення можливостей викладати мовами меншин у державних школах.

Про те, що Україна готова піти на зміну мовного та освітнього законодавства задля компромісу з Угорщиною (а насправді також із Румунією), раніше заявляла віцепрем’єрка Ольга Стефанішина. Тоді на запитання ЄП про те, чи є в України червоні лінії у законодавчих змінах, Стефанішина відповіла: "Ці зміни точно не будуть стосуватися знання української мови".

Як саме уряд бачить можливість не перетнути цю червону лінію, лишається неясним, адже законопроєкт з цього приводу ще не представлений.

Та після переговорів 21 листопада і заяв Зеленського про намір остаточно та бездоганно виконати усі сім рекомендацій, очевидно, що ці зміні будуть запропоновані.

І єдине, про що зараз можна говорити з певністю – це те, що вони – незалежно від змісту – викличуть суспільну дискусію та, напевне, обурення тих, хто свого часу просував чинні законодавчі норми. Адже доведеться зважувати між їхнім збереженням і продовженням руху України до членства в ЄС. Або між їхньою точковою зміною і цілком можливою зупинкою цього руху.

 

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.