Як війна Трампа проти Ірану стала тестом для ЄС і які проблеми вона показала

Попри всі зусилля, Європі не вдалося уникнути залучення до війни з Іраном. І йдеться не лише про тиск з боку Вашингтона. Ракетні та дронові удари Ірану по військових базах Британії та Франції не залишили цим країнам вибору.

Втім, багато держав ЄС досі воліють дистанціюватися від цієї війни, посилаючись на її сумнівну правову базу.

Тим самим поглиблюючи кризу у відносинах Європи та нинішнього керівництва США. 

Одночасно Іран посилює погрози, обіцяючи відповісти атаками навіть на безпекові заходи європейських країн. І це додатково звужує коридор можливостей для країн ЄС залишитися осторонь цього конфлікту. 

Про те, як операція США та Ізраїлю проти Ірану стала зовнішньополітичним викликом для Європи, читайте в статті журналістки "Європейської правди" Уляни Кричковської ЄС між двох вогнів: як війна на Близькому Сході стала випробуванням для Європи. Далі – стислий її виклад. 

Нова війна на Близькому Сході не була цілковитою несподіванкою для Європи.

Все-таки протягом останніх тижнів європейські лідери уважно стежили за поступовим нарощуванням військової присутності США в регіоні, а також за жорсткою риторикою Вашингтона щодо іранської ядерної програми. 

Але з моменту початку американо-ізраїльської операції Європа виглядає щонайменше розгубленою та нескоординованою. Брюссель намагається сформувати спільну лінію поведінки, однак національні інтереси та різні оцінки ризиків ускладнюють вироблення консолідованої позиції.

Насамперед європейські уряди зосередилися на безпеці власних громадян, які перебувають у зоні ризику на Близькому Сході. Тривають консультації щодо евакуації дипломатичного персоналу та цивільних осіб.

Попри початкову розгубленість, три ключові європейські держави – Франція, Німеччина та Велика Британія – змогли погодити спільну заяву. У ній вони попередили Іран, що готові вдатися до "оборонних заходів" для нейтралізації його спроможності запускати ракети й безпілотники. 

Водночас подальші кроки засвідчили, що навіть усередині цього трикутника позиції різняться. 

Зокрема, Велика Британія не відразу погодилася на прохання США використати дві свої військові бази для ударів по іранських ракетних об’єктах, а у Франції висловили легку критику щодо того, що американські удари не обговорювалися в колективних органах, створених саме для цієї мети, таких як Організація Об'єднаних Націй.

Натомість Німеччина заявила, що не братиме безпосередньої участі в атаках США та Ізраїлю проти Ірану, обмежившись політичною підтримкою.

Важливий момент: жодна з трьох держав публічно не поставила під сумнів законність американських та ізраїльських ударів з погляду міжнародного права.

Проте є в ЄС країни, що дотримуються іншої думки. 

Особливо виразною стала позиція Іспанії. 

Удари Ірану по території Кіпру були сприйняті як серйозний сигнал ескалації. Це змусило держави ЄС посилити регіон Східного Середземномор'я. 

Можна стверджувати, що ці кроки свідчать про перехід конфлікту в нову фазу, коли загроза виходить за межі безпосереднього протистояння США, Ізраїлю та Ірану і торкається інфраструктури європейських держав. 

Зрештою, проігнорувати цей виклик не змогли навіть ті країни, які намагалися стояти осторонь конфлікту. 

Іран вже оголосив, що буде розцінювати будь-які дії країн Європи на Близькому Сході (в тому числі оборонні) як "акт війни", наслідком чого мають стати атаки вже безпосередньо по території цих держав. 

В цьому контексті іранські удари по Азербайджану та спроби атакувати Туреччину можуть виглядати як попередження Європі. 

Європейські країни опинилися між необхідністю демонструвати трансатлантичну солідарність із США і потребою зберігати вірність міжнародному праву, уникати неконтрольованої ескалації, при цьому захищаючи власні економічні й безпекові інтереси.

Докладніше – в матеріалі Уляни Кричковської ЄС між двох вогнів: як війна на Близькому Сході стала випробуванням для Європи.