Ливийская бомба под ЕС: почему Евросоюз больше всех проиграл от войны в Африке

Понедельник, 15 апреля 2019, 14:00 — , для Европейской правды
Фото: bbc.com

На початку квітня сталося чергове загострення громадянського конфлікту в Лівії, що стало суттєвим випробуванням для єдності ЄС.

У країні, що потерпає від війни протягом більше восьми років; у країні, через геополітичне положення та запаси нафти якої тут стикаються інтереси багатьох гравців.

Наразі боротьба ведеться за столицю Лівії – місто Тріполі. Підрозділи Лівійської національної армії (ЛНА) під командуванням генерала Халіфа Хафтара розпочали наступ на місто під приводом його звільнення від "терористів та найманців". Збройні сили Лівії, підконтрольні Уряду національної єдності, що базується в Тріполі, завдають ударів у відповідь.

Ескалація конфлікту в Лівії ставить ЄС у дуже вразливу позицію.

Дестабілізація ситуації на південному кордоні Європейського Союзу являє собою безпосередню загрозу, зокрема, для країн Південної Європи. Небезпека полягає у загрозі нової хвилі нелегальної міграції, підвищенні терористичних ризиків та зростанні масштабів організованої злочинності (контрабанда, торгівля зброєю та наркотичними речовинами).

Проте небезпека для ЄС та західного світу загалом криється і в геостратегічному вимірі, ставлячи під загрозу навіть єдність всередині Союзу.

Війна всіх проти всіх

Після повалення режиму Муамара Каддафі у 2011 році перехідний уряд не зміг взяти під контроль ситуацію в Лівії.

Влада країни, представлена Загальним національним конгресом, перебувала під контролем ісламістів. Прибічники світського правління на чолі з Хафтаром виступили проти влади в Тріполі.***

У 2014 році обурені намірами Загального національного конгресу подовжити строк своєї дії опозиційні сили розпочали наступ та сприяли проведенню виборів. Ісламісти, програвши вибори, відмовились визнавати їхні результати.

Таким чином, новообрана Палата представників перемістилася в Тобрук, створивши там паралельний уряд.

Черговим викликом для країни стала діяльність на її території терористичної організації "Ісламська держава" (ІД), а також лівійського осередку "Аль-Каїди", угрупування "Ансар аль-Шаріа". Обидва уряди проводили паралельну боротьбу з терористами, однак конфлікт між ними негативно впливав на внутрішню ситуацію.

У зв’язку з цим у 2015 році за сприяння ООН ворогуючі сторони уклали мирну угоду. За участі представників міжнародної спільноти було створено Уряд національної єдності, який очолив Фаїз Сарадж.

Попри міжнародне визнання, цей уряд виявився неефективним. Сараджу не вдалось об’єднати країну та припинити боротьбу між бойовиками різних угруповань та племен. Палата представників не визнала уряд у Тріполі, продовжуючи вважати себе єдиною легітимною владою.

Геостратегічне положення Лівії та значні поклади нафти пояснюють, чому ставки у боротьбі за країну, як зсередини, так і ззовні, дуже високі.

Халіф Хафтар виправдовує наступальні дії необхідністю звільнення столиці від терористів, посилаючись на неспроможність уряду національної єдності боротися з цією проблемою.

Фактично має місце бажання контролю над усією країною. Контроль над столицею має значення в контексті торгівлі нафтою.

Незважаючи на те, що більшість нафтових родовищ знаходиться під контролем ЛНА, саме Тріполі має юридичне право продавати цю цінну сировину.

Поле бою – Лівія

Реакція міжнародної спільноти на кризу навколо Тріполі не змусила чекати на себе.

Проте зовнішні сили продемонстрували відсутність єдності у своєму ставленні до подій. ООН, США та більшість країн G7 закликали генерала Хафтара зупинити наступ на Тріполі, підкреслюючи, що немає військового шляху вирішення конфлікту.

Рада Безпеки ООН мала намір оприлюднити офіційну заяву із засудженням дій Халіфи Хафтара, проте РФ заблокувала її, наполягаючи на необхідності закликати всі сили припинити боротьбу.

Існують розбіжності і серед регіональних гравців. Єгипет та Саудівська Аравія виступили на боці ЛНА, а Туреччина та Алжир висловили підтримку уряду в Тріполі.

В той час як Сполучені Штати поклали відповідальність за ескалацію конфлікту на генерала Хафтара, ЄС був більш нейтральним у вираженні своєї позиції, закликавши обидві сторони скласти зброю та повернутися за стіл переговорів. Показово, що

країнам ЄС не вдалося дійти спільної думки щодо подій для висловлення її у спільному комюніке.

Основні суперечності всередині ЄС стосовно лівійського питання точаться між Італією та Францією. Остання, попри офіційну підтримку Уряду національної єдності, встановила неформальні зв’язки з генералом Хафтаром. Його сили контролюють більшість нафтових родовищ в країні. Франція не хоче втрачати свою частку на цьому ринку в Лівії. Саме цими міркуваннями викликана позиція відносно Хафтара.

Ситуацію загострює той факт, що США, попри жорсткі заяви, виводять свій військовий контингент з території Лівії. Це свідчить про небажання Сполучених Штатів бути безпосередньо втягнутими у лівійську гру, залишаючи це питання на розсуд ЄС.

Втім, у ситуації, коли ЄС нездатний знайти спільну стратегію дій, відхід США від вирішення проблеми означає появу нових можливостей для іншого гравця. Йдеться про РФ. 

Попри відсутність відкритої підтримки, Росія стоїть на боці сил Хафтара. Тональність заяв про відповідальність за ескалацію обох сторін, блокування заяви РБ ООН, часті контакти з лідером ЛНА з російського боку демонструють це.

Російська сторона зацікавлена у дестабілізації ситуації в Лівії та переході стратегічної переваги до генерала Хафтара. Для цього є кілька причин.

По-перше, загострення лівійської кризи створює загрозу нової хвилі нелегальної міграції до Європи, що зміцнило би позиції правих популістів напередодні виборів до Європарламенту.

Такий розвиток подій значно послабив би ЄС, що вписується в російський сценарій із розхитування ситуації всередині союзу.

По-друге, існує потенційна можливість розміщення військової бази РФ в Лівії у разі переходу всієї повноти влади до Халіфа Хафтара.

Нарешті, важливу роль відіграють економічні інтереси, виражені в бажанні контролю за нафтовим ринком країни.

Чи зможе ЄС відповісти на ці виклики? Це залежить від вміння європейських столиць консолідувати свою позицію та виступити як сильний гравець зі стратегічним баченням ситуації.

Автор: Анастасія Герасимчук

асистент головного редактора UA: Ukraine Analytica,

афільований експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua