Дикий Brexit и поддержка Украины: чего ждать от Бориса Джонсона во главе правительства Британии

Вторник, 23 июля 2019, 14:12 — , Европейская правда
Борис Джонсон у піцерії Veterano під час одного з візитів до Києва у 2017 році. Фото пресслужби мера Києва

23 липня британська Консервативна партія отримала свого лідера, а Сполучене Королівство – нового прем’єр-міністра.

Терезу Мей, чия політична кар’єра дійшла до безславного кінця через нездатність вивести країну з ЄС, на Даунінг-стріт змінює колишній міністр її уряду Борис Джонсон.

Полум'яний прихильник Brexit із розкуйовдженою зачіскою є чи не найбільш упізнаваним британським політиком у світі. Через ексцентричну поведінку, висловлювання за межею політкоректності і своєрідну харизму його часто порівнюють із Дональдом Трампом.

Джонсон певною мірою справді схожий на американського лідера – створює у людей враження, що він один із них, вміє бути смішним, робить помилки і каже, що думає. Але разом з тим – це "Трамп, що знає латину".

Аристократ та євроскептик

Вся його показна простота – ретельно продуманий прийом. Адже Александер Борис де Пфеффел Джонсон є типовим представником британської еліти.

Родич королівської сім’ї Британії, онук президента Європейської комісії з прав людини – все це про нового главу уряду Її Величності.

Народився майбутній прем’єр 19 червня 1964 року в Нью-Йорку. Він був старшою дитиною в сім'ї. Цікаво, що його брат і сестра згодом також пішли в політику і нині перебувають у таборі прихильників збереження членства Британії у ЄС.

На початку 1970-х років, коли його батько отримав посаду в Європейській комісії, Джонсон відвідував Європейську школу в Брюсселі. Потім була приватна школа для хлопчиків в Ітоні, а з 1983 року – Оксфорд, де Джонсон став членом елітного клубу, куди окрім інших визначних у подальшому людей входив і майбутній прем'єр Девід Кемерон.

Перш ніж стати політиком, Джонсон зробив собі ім'я як журналіст.

Так, після закінчення Оксфорда він отримав місце репортера-стажера в газеті The Times, але був звільнений за те, що підробив для статті цитату свого хрещеного батька, історика Коліна Лукаса.

Невдовзі після цього, завдяки оксфордським зв'язкам, Джонсон почав працювати в газеті The Daily Telegraph у Брюсселі.

Саме в цьому виданні, яке часто називають біблією британських консерваторів, він випрацював улюблений євроскептичний наратив: Європейським союзом керують французи і одержимі правилами німці, які вигадали обтяжливі норми, щоб підрізати крила колись видатній Британії.

Часто історії, які Джонсон надсилав з Брюсселя, були напівправдою або й узагалі відвертими вигадками. Серед його "хітів": наміри ЄС стандартизувати труни, запровадити розміри презервативів і норми вигнутості бананів.

"Брюссель наймає нюхачів, щоб переконатися, що єврогній всюди смердить однаково", – ще один приклад історії авторства Бориса Джонсона.

З 1994 року майбутній прем’єр працював оглядачем в журналі The Spectator, а з 1999 по 2005 – його головним редактором. Також він був одним із ведучих телешоу BBC Have I Got News for You.

Втім, політичні амбіції потребували реалізації.

Мер-селебріті

"Не кожен день країна призначає своїм глобальним представником відомого брехуна, персонажа, для якого грубе перебільшення, образи і расистські інсинуації здаються абсолютно звичними, людину, мабуть, позбавлену глибокої переконаності у будь-чому, крім власної важливості", – написав колишній колега Джонсона по роботі в Брюсселі Жан Катремер у 2016 році.

Вперше Борис Джонсон взяв участь у виборах до Палати громад парламенту Британії в 1997 році, але програв кандидату-лейбористу. Спроба 2001 року виявилася успішнішою, і він швидко завоював популярність у партії. У листопаді 2003 року Джонсон був призначений віцеголовою Консервативної партії, а в травні 2004 – став "тіньовим" міністром культури.

Та вже за кілька місяців його "попросили" з обох посад – через брехню довкола позашлюбних стосунків.

У грудні 2005 року Джонсона призначили міністром вищої освіти "тіньового кабінету" – посаду запропонував молодший на два роки однокашник з Ітона і Оксфорда Девід Кемерон, який на той час вже був лідером консерваторів.

Джонсон, який мріяв у 35 років стати членом уряду, пішов з "тіньового кабінету" в липні 2007 року, щоб балотуватися в 2008 році на пост мера Лондона.

Як зазначає Financial Times, жоден період у кар'єрі Бориса Джонсона не є більш важливим для його прем’єрства, ніж вісім років, проведених на посаді градоначальника британської столиці.

На цій посаді він пропрацював два строки, до 2016 року. Головними своїми успіхами Джонсон вважав боротьбу з криміналом (за його мерства злочинність впала на 20%), вирішення транспортної та житлової проблем.

Також він виступав за інноваційні ініціативи, такі як схема прокату велосипедів, що навіть отримала назву "Борисові велосипеди". Зрештою, образ розхристаного мера на велосипеді став своєрідною візитною карткою Лондона.

До плюсів мерства Джонсона відносять і проведення Олімпіади-2012.

Та не обійшлося і без невдач, пов’язаних з дорогими проєктами, запущеними, щоб потішити марнославство ексцентричного мера.

Футуристичний пішохідний міст-сад через Темзу мав коштувати 200 млн фунтів. Коли наступник Джонсона на посаді мера Садік Хан прикрив проєкт через дорожнечу, на проєктування і підготовчі роботи вже було витрачено 53 млн фунтів. Більшість цих коштів довелося списати як чистий збиток.

Загалом Джонсон використав час на посаді мера, щоб відточити характерний стиль керівництва. Зокрема, він дотримувався думки, що лідер розробляє всеосяжну стратегію і покладається на підлеглих, які роблять політику і розбираються з дрібними деталями.

Саме тому, будучи мером, він делегував низку проєктів і повноважень заступникам, сам же волів перерізати червоні стрічки і бути героєм фотосесій.

Коли Джонсона запитали, чи є у нього навички, щоб очолити країну, він сказав, що керуватиме як глава сильної команди.

Звісно, немає нічого поганого в тому, щоб делегувати повноваження. В умовах демократії це швидше плюс.

Однак такий стиль керівництва на Даунінг-стріт знаменує рішучий розрив із попередніми прем’єрами – Терезою Мей і Девідом Кемероном, які воліли тримати деталі під контролем.

Агітатор Brexit

"ЄС став анахронізмом. Він дорого нам коштує і підриває нашу демократію", – у 2016 році під час підготовки і проведення референдуму про вихід Великої Британії з Євросоюзу Борис Джонсон був активним прихильником і пропагандистом Brexit.

Політик їздив країною на великому червоному автобусі з гаслом: "Ми відправляємо в ЄС 350 млн фунтів на тиждень. Давайте замість цього будемо фінансувати нашу національну службу охорони здоров'я".

Читайте также
Консерваторы и Brexit с ними: что ждет старейшую партию Британии

Це була не зовсім правда, адже більше половини цих коштів Британія отримувала назад у вигляді субсидій фермерам. Пізніше за подібні твердження на Джонсона подали до суду, однак ходу справі так і не дали.

Після переможного для євроскептиків голосування вважалося, що Борис Джонсон висуне свою кандидатуру на пост голови Консервативної партії і прем'єр-міністра. Але 30 червня 2016 року, після того як його найближчий соратник в кампанії за Brexit, міністр юстиції Майкл Гоув сам висунув свою кандидатуру, Джонсон вирішив не балотуватися.

Проте свій шматок пирога в уряді Терези Мей він все ж отримав. На посту глави МЗС Джонсон протримався рівно два роки і пішов з уряду, гучно грюкнувши дверима – публічно висловив незгоду із занадто м’якими умовами Brexit, які вибивала у Брюсселя Тереза Мей.

Вже тоді крок Джонсона багато хто розцінив як заявку на участь у майбутній гонці за лідерство у Консервативній партії.

"Демагог, а не державний діяч", – такий був вердикт журналу Economist у статті в кінці 2018 року, в якій зазначалося, що Джонсон "з тріском провалився" на посаді міністра закордонних справ.

"Він є найбільш безвідповідальним політиком, якого країна бачила протягом багатьох років", – наголошувало видання.

Але вже за півроку, коли план Терези Мей щодо Brexit остаточно себе дискредитував, а країна опинилася у глухому куті, такі далекі від приємних характеристики не завадили Джонсону увірватися у змагання за лідерство серед консерваторів на правах фаворита.

"Це час, коли перемагає найцікавіший політик, як на виборах з Трампом і Гілларі Клінтон. І він (Джонсон. – Ред.) набагато цікавіший, ніж Джеремі Хант", – пояснює британський журналіст і письменник Саймон Купер.

Але найголовніше – для багатьох консерваторів Джонсон є єдиним лідером, хто зможе утримати виборців від переходу в табір іншого популіста-євроскептика, Найджела Фараджа і його нової Brexit-партії.

"Британія залишається відданою захисту суверенітету України"

За своє ставлення до Росії Борис Джонсон часто отримував цілковито протилежні характеристики – від русофоба до русофіла.

У 2015 році він, будучи мером Лондона, у колонці в The Telegraph закликав співпрацювати з Путіним і Асадом у Сирії, але водночас застерігав, що попри подібну до хатнього ельфа Доббі з "Гаррі Поттера" зовнішність, російський президент є "безжалісним і маніпулятивним тираном".

А вже через рік експрем’єр Швеції Карл Більдт начепив Джонсону, на той час одному з лідерів кампанії за Brexit, ярлик апологета Путіна. Причиною стали звинувачення на адресу ЄС у тому, що нібито саме Брюссель спровокував російське вторгнення в Україну.

Читайте также
Формула Brexit: с какими вызовами столкнется новый премьер Великобритании

"Якщо вам потрібен приклад зовнішньої політики ЄС, яка робиться на колінах, і претензій на ведення оборонної політики, які спровокували реальні проблеми, то подивіться, що сталося в Україні", – заявляв Джонсон.

І хоча його слова були продиктовані радше негативним ставленням до Брюсселя, а не надмірною симпатією до Путіна, вони викликали справжню бурю як у Британії, так і за кордоном.

Ексглава МЗС Польщі запропонував Джонсону визначитись і обрати, чи він із Заходом, чи з Путіним, а колишній міністр закордонних справ Британії, лейборист Джек Строу заявив, що підбір Джонсоном аргументації ставить його в один ряд з правопопулістами Найджелом Фараджем, Марін Ле Пен та Гертом Вілдерсом.

У перші ж дні після призначення на посаду глави МЗС Джонсон зателефонував російському колезі Сергєю Лаврову з пропозицією налагодження діалогу і цим викликав гнів депутатів і активістів.

Втім, більше Джонсон не робив навіть умовно проросійських кроків – отруєння у Солсбері надовго "заморозило" відносини двох країн.

Натомість у відносинах із Україною доробок Бориса Джонсона набагато більший.

Цікавий момент: чи не перший контакт Джонсона з українським політиком відбувся, коли він ще перебував на посаді мера Лондона – у грудні 2014 року британську столицю відвідав київський мер Віталій Кличко.

Останній був настільки натхненний прикладом британських колег, що вирішив, як і Джонсон, їздити на роботу на велосипеді. 

Скористатися запрошенням Кличка відвідати українську столицю Борису Джонсону вдалося майже через два роки – невдовзі після призначення на пост глави МЗС він прибув до України з дводенним візитом.

На тлі виходу з ЄС для Британії була важлива демонстрація незмінного характеру залученості у європейські справи.

"Brexit чи ні, ми лишаємося вагомим гравцем. Я задоволений відвідати Україну невдовзі після призначення главою МЗС, це є чіткою демонстрацією потужних відносин між двома країнами", – заявляв Джонсон у Києві.

За два роки на посаді він відвідував Україну двічі – вдруге приїздив разом з польським колегою Вітольдом Ващиковським у березні 2017-го. І під час цих візитів він був позитивно вражений нашою державою, розповідають дипломати. А отже, є підстави сподіватися, що і після його переїзду в офіс прем'єра це ставлення збережеться.

"Британія залишається відданою захисту суверенітету України. Ми непохитні у ствердженні того, що анексія Криму була незаконною, і закликаємо РФ повернути півострів", – стверджував тоді Джонсон.

* * * * *

Зрозуміло, що першочерговим його завданням на посту прем’єра є забезпечення виходу Британії з ЄС. А від того, наскільки успішною і швидкою буде реалізація Brexit, залежатиме і те, як скоро Лондон візьметься за врегулювання відносин з третіми країнами, в тому числі з Україною.

Адже не секрет, що Brexit стоїть на заваді в таких важливих для Києва питаннях, як підписання договору про "відкрите небо" з ЄС і візова лібералізація з Британією.

Разом із тим уряд Терези Мей включив Україну до переліку пріоритетних країн, з якими в першу чергу вестимуть переговори про новий режим вільної торгівлі.

Лишається сподіватися, що прихильність Джонсона до реалізації Brexit до 31 жовтня і його обізнаність щодо української тематики нададуть поштовху прогресу у врегулюванні проблемних питань.

Автор: Іванна Костіна,

журналістка "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua