Евроинтеграционная рокировка: зачем Зеленский меняет Пристайко на Кулебу

Среда, 4 марта 2020, 18:43 — , Европейская правда
Дмитрий Кулеба (слева) стал одним из немногих, кто "пережил" ротацию Кабмина, но и он изменил должность. Фото пресс-службы КМУ

Зміна уряду України, затверджена у середу, не оминула напрямки європейської та євроатлантичної інтеграції.

Усі три урядовці, дотичні до роботи за лінією ЄС та НАТО, потрапили під переформатування. Керівник Міноборони Андрій Загороднюк взагалі піде з посади – новим міністром буде призначений відставний генерал Андрій Таран.

Але найдивніша зміна відбулася із двома дипломатами, що працюють в уряді Гончарука. Віцепрем’єр з європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба та міністр закордонних справ Вадим Пристайко до вечора середи проведуть "рокіровку" – в новому складі уряду вони обміняються посадами.

І ця перестановка не була беззмістовною. Насправді вона завершила кризу у відносинах між гілками влади та дозволила уникнути іншої кризи – у відносинах між Україною та ЄС. Втім, на цьому зміни у євроінтеграційному блоці уряду не завершилися.

"Європейська правда" розібралася, як може змінитися робота уряду на напрямках ЄС, НАТО та зовнішньої політики за нового Кабміну.

Міністерство оборони. Помста за "розведення"?

Плани Зеленського щодо зміни уряду давно не є секретом – "Українська правда" писала про них рівно місяць тому. При цьому з міністрів "президентської квоти" публічна увага була прикута до можливої відставки головного дипломата Вадима Пристайка.

Це не дивно. Очільник МЗС є одним із найбільш публічних посадовців у чинному уряді. Його заяви дуже часто були резонансними і не завжди збігалися з позицією Зеленського. І, нарешті, численні джерела вже давно розповідають про "тертя" чи то навіть про конфлікт між ним та Андрієм Єрмаком, донедавна помічником президента, а тепер – очільником його адміністрації.

До того ж Єрмак – не єдиний "мешканець Банкової", з яким у Пристайка не склалася співпраця.

І головне – у публічному доступі критики на адресу Пристайка було більш ніж вдосталь. Головний дипломат нерідко коментував "гарячі" теми "Нормандії", Донбасу, формули Штайнмаєра тощо. І байдуже, що більшість цих заяв була на захист Банкової – головне те, що цим міністр зібрав особисто на собі чимало негативу.

Зважаючи на це, бажання президента відправити у відставку свого міністра закордонних справ не було несподіваним.

З міністром оборони ситуація принципово інша.

Про його публічні конфлікти з Банковою не відомо. Негативного іміджу в суспільстві за ним немає.

А головне – його не можна звинуватити у неефективності. Так, від представників НАТО (і в Києві, і в Брюсселі) та від ключових держав-союзників було чути винятково позитивні відгуки про його роботу. Це стосується і переведення армії на стандарти Альянсу, і співпраці. Фахівці з оборонки також кажуть про відсутність реальних підстав для докорів.

Однак джерела ЄвроПравди називають інші реальні причини. Схоже, що найвагоміша з них – це розходження між міністром та вже згаданим Андрієм Єрмаком стосовно дій на Донбасі, які лишилися непублічними, але заклали недовіру.

Цей конфлікт "виплив" ще на "нормандському саміті".

Тоді саме Загороднюк (посилаючись на дані Генштабу) був проти розведення сил по всій лінії фронту та переконав президента у тому, що фіксувати цю домовленість у рішенні саміту не можна – хоча у проєкті вона була.

Подейкують, що це тоді було однією з причин обурення росіян, в тому числі відомого епізоду під час переговорів, коли помічник Путіна Владислав Сурков "кричав та кидав папери".

Серед інших причин незадоволення звучали недостатня пізнаваність чи то публічність Загороднюка (для чинної команди це має вагу!) та незадоволення частини військових тим, що їх очолює цивільний міністр (хоча якраз останнє є стандартом Альянсу, який передбачає розділення між міністром та очільником Генштабу та цивільний контроль з боку міністра).

Та чи вирішить ці претензії призначення новим міністром Андрія Тарана? Третю – так, але дві перші – швидше за все, ні.

У той самий час "зради" також не сталося. Принаймні, поки що.

Новий міністр хоч є військовим, генерал-лейтенантом за званням, але він вже три роки у відставці (що формально задовольняє вимоги законодавства щодо цивільного міністра). Таран – англомовний, має досвід співпраці з Альянсом та США. Вчився у Національному університеті оборони США у Вашингтоні, працював військовим аташе при посольстві України в США.

Словом, є шанс на те, що новий керівник з часом також налагодить діалог з Альянсом. Чи буде він успішно втілений, можна буде говорити лише за підсумками перших місяців роботи.

Віцепрем’єр або міністр

Рішення про призначення міністра закордонних справ віцепрем'єром у новому уряді, а віцепрем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції – очільником МЗС здивувало багатьох.

Ба більше, воно стало неочікуваним навіть для самих урядовців. З кількох джерел "Європейська правда" отримала підтвердження, що станом на ранок середи така можливість навіть не розглядалася.

З Пристайком та Кулебою, як стверджують, була узгоджена зовсім інша схема ротації.

Вадим Пристайко йшов з уряду та лишався без керівної посади – втім, існувала домовленість, що це не триватиме довго, тобто міністр лишиться у структурі МЗС. Натомість Дмитро Кулеба за цією схемою мав очолити МЗС та одночасно зберегти посаду віцепрем’єра з європейської та євроатлантичної інтеграції.

У цьому були впевнені парламентарі зі "Слуги народу", з якими Зеленський зустрівся у вівторок ввечері, та й сам віцепрем’єр публічно натякнув на таку можливість. Але в середу вранці юридичні служби чи то ОПУ, чи то парламенту повідомили про сумнівну законність призначення на подвійну посаду – адже в Конституції йдеться про призначення міністра закордонних справ, без приставки "віце", і не допускається жодне суміщення.

Одночасно з’явилися проблеми з іншими міністрами. Ще за три години до початку засідання у парламенті не було розуміння щодо того, що робити з МЗС. "Йдуть торги", – коротко пояснювали ЄвроПравді депутати. Ротація уряду перетворилася на хаос...

Та у якийсь момент з’явилося компромісне рішення. Зеленський, що знову приїхав у Раду та зустрівся із представниками монобільшості перед самим початком засідання, повідомив їм, що Пристайка повернули в гру: він обійме посаду віцепрем'єра.

Лишається питання: то в чому ж сенс заміни? Чи не легше було лишити, як є?

Та можемо запевнити: ні, не можна.

Ця дивна, на перший погляд, рокіровка дозволила вирішити персональний конфлікт, який заважав, а часом і блокував роботу української дипломатії.

У ЗМІ не раз потрапляла інформація про складні відносини між Вадимом Пристайком та очільником офісу президента Андрієм Єрмаком.

А оскільки Єрмак також опікується зовнішньою політикою, веде "Нормандію", питання Донбасу та іноді бере на себе питання відносин із США (не завжди узгоджуючи дії з МЗС), місяць від місяця їхній конфлікт ставав лише жорсткішим. Останнім часом ці суперечності вже не приховувалися від Зеленського. За збереження старих повноважень відставка когось із них з посади ставала майже безальтернативною. І було очевидно, що якщо одного з них звільнять – то точно не Єрмака.

Переведення Пристайка на посаду віцепрем’єра ці проблеми зняло, адже Андрій Єрмак практично не перетинається з тематикою євроінтеграції та НАТО.

Чи буде ця посада постійною для Вадима Пристайка, чи це тимчасове рішення – наразі не відомо. Але можна з певністю говорити, що колишньому очільнику МЗС дістався напрям непростий, а крім того – знекровлений. Передусім, кадрово.

Ще минулої осені з урядового офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції пішло кілька ключових фахівців, включаючи його минулу керівницю Ольгу Стефанішину. Уряд досі шукає їй заміну – за даними ЄП, конкурс на цю посаду завершився без переможця. І тепер перед Пристайком стоїть потреба заповнити цю вакансію. Бажано – важковаговиком.

Цікава деталь: відмова від суміщення, яку довелося зробити на вимогу юристів, насправді пішла на користь євроінтеграції України. Ні, з боку ЄС заперечень проти цього немає – європейський високопосадовець, який знав про плани уряду та обговорював їх із журналістом ЄвроПравди, запевнив, що в Брюсселі це можуть навіть сприйняти як "добрий знак, посилення європейського напрямку".

Однак на практиці все складніше.

Євроінтеграція – це про внутрішні реформи. МЗС – це про відносини зі світом. Це дві надто різні роботи, і "розірватися" між ними не завжди виходить. Зрештою, міністр закордонних справ має проводити велику частину часу у відрядженнях, за кордоном – а отже, у цей час "керувати євроінтеграцією" в Україні лишалося б просто нема кому.

Зміни у МЗС?

У той час як Пристайко потрапив у "кадрове міжсезоння" в урядовому офісі з євроінтеграції, Кулеба стикнеться із точно такою ж проблемою на посаді очільника МЗС.

Зовнішньополітичне відомство також перебуває у стані кадрового голоду.

Один із заступників міністра Сергій Кислиця нещодавно був призначений послом України при ООН та відбув до Нью-Йорка. Інший заступник, Єгор Божок, також готується до призначення на посольську посаду, це має статися ближчим часом.

У Вадима Пристайка були попередні домовленості про повернення до Києва кількох послів, що мали посилити апарат МЗС – але узгоджені вони, схоже, так і не були (до речі, погоджувати їх довелося би із тим-таки Єрмаком). Новий керівник МЗС постане перед точно таким викликом. Та у разі, якщо новий міністр не матиме проблем у відносинах із Банковою, це питання можна буде досить швидко закрити.

Дмитро Кулеба для МЗС – людина не чужа. Він працював там з 2003 до 2012 року, а потім повернувся після Революції гідності. В 2016-2019 він був послом при Раді Європи. Словом, розуміння того, як працює дипломатична машина, у нового її очільника є.

Але чи вдасться йому уникнути проблем свого попередника? Чи не виникне у Кулеби суперечностей із Банковою у питаннях "Нормандії", відносин з США, міжнародних судів? Чи зможе він переконати Зеленського змінити підхід до дій посольств за кордоном? У тому, що треба змінити нинішню, занадто обережну тактику української дипломатії?

Від цих відповідей передусім залежить те, чи зможе Дмитро Кулеба стати реальним авторитетом для українських дипломатів  та "перезапустити" дипломатичну систему, яка, будемо відвертими, серйозно загальмувала у період невизначеності – після обрання Зеленського президентом.

Кілька років тому дипломати постійно доводили, що можуть бути ефективними на зовнішньополітичному фронті. Тож нинішні кадрові зміни варто використати для того, щоби покласти край "паузі", що затягнулася, та повернути їх до реальної активної роботи. На користь України.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua