Чи визнає Китай суверенітет держав, чия незалежність відновилася лише після розпаду СРСР? 

Здавалося, це питання зовсім не вимагає дискусій. Проте посол Китаю у Франції Лу Шає під час інтерв’ю швейцарському журналісту Даріусу Рошбену зробив вкрай скандальну заяву: за його словами, колишні радянські країни "не мають ефективного статусу в міжнародному праві, оскільки немає міжнародної угоди, яка б конкретизувала їхній статус як суверенної країни".

А на запитання, чи вважає він Крим належним Україні, китайський дипломат сказав, що "це залежить від того, як ви сприймаєте проблему", адже "історично Крим був російським з самого початку; в радянський період Хрущов передав Крим Україні".

Така заява викликала потужну реакцію в іноземних медіа, серед політиків та дипломатів.

Група з 80 депутатів Європарламенту закликала оголосити Лу Шає персоною нон грата. Франція, Естонія, Латвія та Литва висловили протест та викликали посла Китаю для пояснень, міністр закордонних справ Литви Габріелюс Ландсбергіс висловив сумніви в можливості Пекіна відігравати конструктивну роль у досягненні миру.

Голова зовнішньополітичної служби ЄС Жозеп Боррель назвав слова китайського дипломата неприйнятними.

Посол України у Франції Вадим Омельченко висловив сумнів у знаннях китайським дипломатом географії, додавши, що його заяви суперечать позиції Пекіна: "Немає місця двозначності. Крим – це Україна. Радянської імперії вже не існує. Історія рухається далі".

Причиною такої потужної реакції є те, що висловлювання посла фактично поставили під сумнів незалежність, суверенітет і міжнародно визнані кордони України та низки країн світу та опосередковано виправдали незаконну анексію Криму під приводом "історичних територій Росії".

Зазначене не відповідає офіційній позиції Китаю, наріжним каменем зовнішньої політики якого є непорушність державних кордонів.

Реагуючи на шквал критики, посольство КНР у Франції видалило стенограму інтерв’ю зі свого сайта і заявило, що слова посла є його "особистими поглядами, які не слід інтерпретувати надмірно". А під час щоденної пресконференції речник МЗС Китаю Мао Нін була вимушена шість разів відповідати на запитання і запевняти, що позиція КНР залишається незмінною: "Китай поважає суверенітет, незалежність і територіальну цілісність усіх країн і підтримує цілі та принципи Статуту ООН"; "Китай поважає статус колишніх радянських республік як суверенних країн після розпаду Радянського Союзу".

Попри це, скандальна заява китайського дипломата все одно залишає багато питань, правильна відповідь на які вкрай важлива для розуміння зовнішньої політики Пекіна і, зокрема, перспектив україно-китайських відносин. 

Як трактувати заяву посла Лу?

Аналіз відео та тексту інтерв’ю дозволяє зробити висновки, що скандальна заява навряд чи була спеціально підготовлена чи узгоджена з МЗС Китаю.

По-перше, переважна більшість запитань та тез не мали відношення до України і стосувалися китайсько-американських відносин, ситуації навколо Тайваню, стратегічної автономії Європи, візиту Макрона до Китаю тощо. Розмова про Україну зайняла менше десятої частини всього інтерв’ю.

По-друге, дискусія була досить динамічною і непростою для китайського дипломата, оскільки вона відбувалася у прямому ефірі французькою мовою, журналіст протягом 50 хвилин поставив 80 запитань, практично кожне з яких випливало з відповіді на попереднє та виводило посла із зони комфорту.

Наприклад, частина запитань стосувалася порушення прав людини в КНР, звинувачень у колоніальній політиці Пекіна в Африці, репресій часів Мао Цзедуна, прагнення Пекіна змінити міжнародний порядок, настроїв реваншизму в Китаї за приниження часів Опіумних війн тощо.

По-третє, відповідаючи на запитання про Крим, посол згадав про нібито "історичну належність Криму до Росії", можливо, намагаючись таким чином провести паралелі з належністю Тайваню до Китайської імперії династії Цін.

Таким чином посол в першу чергу намагався легітимізувати претензії КНР на Тайвань.

Проте у відповідь на аргумент журналіста про те, що належність Криму до України визначається міжнародним правом, дипломат, ймовірно, не бажаючи визнавати свою помилку, поставив під сумнів легітимність суверенітету країн колишнього СРСР та України зокрема.

Як наслідок, заяви Лу Шає були негативними для іміджу КНР, змусили китайське МЗС виправдовуватись та запевняти в повазі до суверенітету інших країн; могли зменшити досягнення китайської дипломатії за результатами візиту Макрона в Пекін; посилили голоси "яструбів" щодо Китаю в Європі.

Що насправді стоїть за заявою посла?

Незважаючи на те, що МЗС Китаю офіційно запевнило в повазі до суверенітету України та інших кран колишнього СРСР, сам факт сумніву високопоставленого китайського дипломата стосовно міжнародного статусу України та застосування приводів історичної належності територій має бути тривожним дзвінком.

Оскільки заява посла може відображати спосіб мислення Китаю та бути реальною, а не декларованою позицією китайського керівництва стосовно суверенітету України та інших пострадянських країн.

На користь цієї тези говорить низка факторів.

Зокрема, у 2019 році, під час Пекінського Сяншанського форуму – ключового міжнародного заходу Китаю з питань безпеки і міжнародних відносин – у ході неформальних, кулуарних розмов було видно, що китайські аналітики сприймають Україну як "територію російської зони впливу, яка внаслідок державного перевороту, кольорової революції, організованої Вашингтоном, опинилася під контролем Заходу. І це лише справа часу, коли Москва поверне назад свої історичні землі".

Дані тези також присутні в офіційних документах Китаю, зокрема в нещодавно опублікованій доповіді на сайті МЗС Китаю "Гегемонія США та її небезпека".

В ній Помаранчова революція 2004 року названа такою, яку організував Вашингтон для зміни діючого політичного режиму. Крім цього, в документі стверджується, що 2014 року США нібито скинули демократично обраний уряд України, замінили його проамериканським маріонетковим режимом та наразі ведуть проксі-війну в Україні.

По-друге, після початку повномасштабного вторгнення Китай просував встановлення зон впливу та домінування "великих" країн над "малими". Зазначене підтверджують формулювання китайської дипломатії на кшталт "принципу неподільної безпеки", який полягає в тому, що Україна не може стати членом НАТО без згоди Росії.

Виступаючи проти вступу України до Альянсу, Китай (незрозуміло, на підставі яких нормативно-правових актів) фактично намагається обмежувати зовнішньополітичні прагнення та суверенні права нашої держави, залишаючи її буфером та російською зоною впливу.

По-третє,

заяви Китаю про те, що Україна "не повинна бути зоною конфліктів, а має стати містком для співробітництва між Заходом і Сходом", позбавляє Україну суб’єктності.

Адже "місток" – це не самостійний гравець, а важливий об’єкт на місцевості, захоплення та володіння яким забезпечує стратегічну перевагу перед противником.

Показово, що очільник українського МЗС Дмитро Кулеба в інтерв’ю "Сіньхуа" у квітні минулого року заперечив роль України як містка: "Історично та географічно Україна – європейська країна... Українці не погодяться відігравати роль буферної зони між Сходом та Заходом… Україна – це не міст, який будь-хто може перетнути, як йому заманеться".

Ну, і формулювання на кшталт "українська криза", "українське питання", які Китай використовує у своїх заявах та документах, описуючи російсько-українську війну, з одного боку, виносять Україну за дужки конфлікту між Заходом та Росією, а з іншого – зображають Україну як маріонетку Заходу у його проксі-війні проти Москви.

Висновки для України

Висловлювання китайського посла або заклики Пекіна про необхідність досягнення "неподільної безпеки" чи нерозширення НАТО наразі не мають впливу на курс зовнішньої політики України чи її можливість стати членом Альянсу. Це визначається виключно Україною та НАТО.

Водночас реальну, а не декларативну позицію Китаю стосовно "недостатньо ефективного" міжнародного статусу України потрібно врахувати під час вибудовування нової формули співпраці з Пекіном.

Очевидно, що Китай, який вважає українську владу маріонетковим режимом, не поважає вибір українського суспільства щодо внутрішньої та зовнішньої політики, намагається обмежити зовнішньополітичні прагнення України та зберегти її під впливом Росії і фактично є противником української незалежності, не може заслуговувати на довіру та бути стратегічним партнером України.

Київ нарешті повинен сформувати нову модель відносин із Пекіном, яка буде позбавлена ілюзій та завищених очікувань та врахує загрози з боку КНР.

Автор: Юрій Пойта, 

запрошений науковий співробітник Тайванського інституту досліджень національної оборони та безпеки