Как теракты в Израиле меняют политику ЕС в отношении региона и что делать Украине

Вторник, 10 октября 2023, 10:06 — , , Европейская правда
ЄС історично підтримував Палестину, а не Ізраїль, але рівень цієї підтримки був питанням незгоди. Після публічних дискусій про визнання цієї держави (фото - 2011 рік, "євроквартал" Брюсселя) країни ЄС поділилися рівно навпіл

Ще кілька тижнів тому Євросоюз сподівався відновити переговори між Ізраїлем та Палестинською адміністрацією за допомогою нової близькосхідної мирної ініціативи, яка передбачала мирні стимули для обох сторін.

 Та усі ці плани пішли шкереберть 7 жовтня, коли з сектора Гази на ізраїльські міста полетіли тисячі ракет, випущені ХАМАС, а десятки озброєних до зубів людей увірвалися на південь Ізраїлю. 

Цей напад, кількість жертв якого перевалила за тисячу людей, прикував до Ізраїлю увагу усього світу. ХАМАС стверджує, що взяв у заручники понад сотню людей, а світ облетіли відео жорстокого поводження з ними. Ізраїль натомість оголосив воєнний стан, а прем’єр Беньямін Нетаньягу попередив, що попереду – довга війна. Відповідь Ізраїлю розпочалася з ракетних обстрілів Гази та її повної гуманітарної блокади.

Від подальшого розвитку подій залежить і саме майбутнє Палестинської автономії. Але повернення до попереднього "статус кво", за якого ХАМАС, по суті, керував сектором Гази, видається неможливим.

Та змінитися доведеться не лише Палестині та Ізраїлю.

Євросоюз, зокрема, також опинився перед непростим вибором. 

Річ у тім, що ЄС у своїй політиці щодо регіону був сфокусований не лише на миротворчості, а й на прямій підтримці Палестини, основним донором якої протягом десятиріч була саме об’єднана Європа. 

Криваві теракти в Ізраїлі, які практично відкрито підтримує Рамалла, роблять зміни неуникними. Але у ЄС немає єдності щодо того, якими ці зміни мають бути, бо не всі країни готові ставати на бік Ізраїлю.

За цих умов свою політику щодо регіону доведеться формувати також Україні, одночасно зважаючи на позицію ЄС (до якого ми інтегруємося), США (від яких залежить наша безпека), Ізраїлю (який, як і ми, бореться з терористами) та арабських держав (за підтримку яких Київ наполегливо бореться). 

Цей текст розповідає, чому політика ЄС не є проізраїльською, та пояснює, чому ситуація у регіоні є далеко не чорно-білою.

"Миротворчість" на боці Палестини

В Україні майже за 10 років війни з російським агресором склалося скептичне ставлення до міжнародних організацій, що працювали у зоні конфлікту – місії ОБСЄ, низки інституцій ООН тощо, – через їхню нездатність досягти реальних змін. Цікаво, що Євросоюзу вдалося уникнути цієї асоціації, бо навіть коли ЄС фінансував активність цих організацій, то сам на ній не "піарився".

У ізраїльсько-палестинському конфлікті все інакше.

Тут ЄС ще багато років тому обійняв публічну роль "головного миротворця". Однак важливо підкреслити: якщо в Україні ще до початку терористичної атаки 7 жовтня суспільні симпатії були більшою мірою на боці Ізраїлю, то 

Євросоюз, на відміну від США, історично прихильніше ставиться до палестинців. 

ЄС системно наполягав на тому, що палестинська держава має бути заснована на кордонах 1967 року з обміном територіями, де Єрусалим має бути розділений і стати столицею обох держав – Ізраїлю та Палестини. 

Точніше, на цьому наполягає міжнародне право, це є вимогою низки резолюцій РБ ООН, які ізраїльська сторона системно порушувала. У Тель-Авіві це пояснювали історичними та безпековими причинами, але Євросоюз, заснований на правилах та цінностях, відмовлявся сприймати ці аргументи, що йдуть всупереч міжнародному праву. 

З часом причин для претензій ЄС до політики Ізраїлю лише більшало. Євросоюз різко критикував воєнні дії єврейської держави на палестинських територіях та в Лівані. Та й те, що Ізраїль свого часу анексував Голанські висоти, що за міжнародним правом були суверенною територію Сирії, не давало європейцям простору для маневру. 

За останні роки додалися звинувачення ЄС на адресу Тель-Авіва у системних порушеннях прав палестинців. 

Під час попередніх загострень у регіоні в останні десятиріччя ЄС однозначно ставав на підтримку Палестини. У 2002 році під час ізраїльської операції "Захисний щит" Європарламент ухвалив необов'язкову до виконання резолюцію, що закликала до економічних санкцій проти Ізраїлю. 

Відносинам сторін серйозно нашкодила й обов'язкова до виконання директива ЄС 2013 року, згідно з якою ізраїльський уряд та бенефіціари європейських програм були зобов'язані зазначати в будь-яких майбутніх угодах з Євросоюзом, що поселення на Західному березі річки Йордан, включно зі Східним Єрусалимом, знаходяться за межами держави Ізраїль. Натомість ізраїльський прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу наполягав, що Євросоюз має визнати Єрусалим столицею Єврейської держави.

Однак останніми місяцями позиції ЄС та Ізраїлю дещо зблизилися. 

Миролюбні прагнення Європи збіглися з зусиллями того ж Нетаньягу досягти угоди про нормалізацію відносин із Саудівською Аравією. 

Обговорювана домовленість передбачала деякі поступки палестинцям, визнав Нетаньягу. Деталі перемовин не розкривалося, але з заяв виходило, що їхня ідея – стимулювати арабів у секторі Гази та Західному березі річки Йордан до економічної співпраці, а не до терору в лавах ХАМАС, а невирішувані питання, як-от співмешкання двох народів у Єрусалимі, відкласти убік

"Наш підхід, на відміну від зусиль під керівництвом США, зосереджений на кінцевому стані миру, а не на суті врегулювання остаточного статусу", – заявляв у вересні спецпосланець ЄС з Близькосхідного мирного процесу Свен Купманс на полях Генасамблеї ООН, додавши, що ЄС хоче запропонувати сторонам стимули замість "карального підходу". 

Порівняно з минулими зусиллями, "це дійсно на 100% пряник, а не батіг", заявляв Купманс.

Євросоюз – спонсор терористичної держави?

Очевидно, що після 7 жовтня продовжувати ці плани неможливо.

Напад із взяттям заручників, розстрілами беззбройних цивільних тощо створив чітку чорно-білу картину, де роль зла взяли на себе ХАМАС та влада Палестини в цілому. Тож із Брюсселя невдовзі пролунали заяви про призупинення будь-якого фінансування проєктів на палестинських територіях.

А зупинка грошей ЄС – це насправді серйозно.

Фактично фінансування з ЄС тримало на плаву всю економіку та державну машину Палестини. Зокрема, Брюссель допомагав виплачувати зарплати її державним службовцям. У період з 2008 по 2020 рік Євросоюз виділив ПА майже 2,5 мільярда євро прямої бюджетної підтримки.

Причому донедавна у Брюсселі постійно чули критику Ізраїлю, який стверджував, що частина цих грошей йде на виплату ув'язненим та звільненим терористам, а також родинам "мучеників". Тобто, по суті, на фінансування терористичної машини. І навіть коли доказів такого фінансування почало з’являтися дедалі більше, знайти коректний вихід з цієї історії виявилося непросто: в ЄС пояснювали, що зупинка ними фінансування влади в Рамаллі може призвести до подальшої радикалізації палестинців. А Ізраїль відповідав, що політика ЄС дає зелене світло для продовження закликів до терору, а також насадження ненависті до Ізраїлю.

 ЄС допомагав не лише державній вертикалі Палестини.

За минулорічними даними європейських інвестицій у Палестину, з 2014 року внески Євросоюзу, його держав-членів, а також банків ЄБРР та ЄІБ сягали 1,4 млрд євро.

Але було також друге джерело фінансування Палестини. Відверто терористичне.

Іншим вагомим джерелом надходження грошей для палестинців та економіки сектора Гази є доходи від участі палестинців у операціях ХАМАС – організації, яку фінансує Іран та деякі інші близькосхідні держави, зокрема Катар.

ХАМАС, який з 2007 року є партією влади в секторі Гази, можливо, й підтримує ідеї донорів з ЄС, але не може та не хоче відмовитися від боротьби з Ізраїлем, адже це робить його непотрібним для головного спонсору проксі-війни – Ірану. 

Та й пересічні палестинці не зрозуміли б такої відмови. Абсолютна більшість населення регіону щиро ненавидить Ізраїль. А зважаючи на те, що у регіоні бракує реального бізнесу та пропозицій роботи, завербувати палестинців для вчинення терактів у Ізраїлі нескладно. Зрештою, для багатьох це була ледь не єдина можливість заробітку.

ЄС іде на конфлікт, але…

Треба визнати, що й Ізраїль теж не стояв осторонь у підбурюванні палестинців до цього конфлікту. Це і розширення ізраїльських поселень на територіях, що є окупованими за міжнародним правом; і загальне відчуття ворожнечі до палестинців, яке додатково підігрівали заяви ультраправих політиків.

Але усі ці аргументи обнулилися 7 жовтня.

Відразу після нападу ХАМАС глава дипломатії ЄС Жозеп Боррель наголосив, що Ізраїль має абсолютне право на самозахист – а отже, і право атакувати палестинські території, з яких завдавали ударів.

Ще радикальнішою виявилася позиція єврокомісара з питань сусідства Олівера Варгеї. "Як найбільший донор палестинців, Європейська комісія переглядає увесь свій портфель проєктів розвитку на загальну суму 691 мільйон євро", – зазначив єврокомісар. Крім того, він повідомив, що Єврокомісія "негайно призупиняє" виплати за наявними проєктами для Палестини, переглядає всі проєкти, а нові пропозиції щодо фінансування допомоги палестинцям відкладені "до подальшого повідомлення".

Та й заяви найвищих брюссельських посадовців засвідчили, що Палестина та ХАМАС перейшли червону лінію.

З’явилися також суверенні заяви про гроші від держав ЄС, але далеко не від усіх.

Австрія заявила, що призупиняє двосторонню допомогу на розвиток палестинських територій. За словами міністра закордонних справ Александера Шалленберга, виплати у 19 мільйонів євро, будуть тимчасово заморожені. "Масштаби терору жахливі", – пояснив він.

В уряді ФРН поспішили заявити, що Німеччина не фінансує Палестинську адміністрацію як таку, але загалом Палестині допомагає. Тому міністерка розвитку Свенья Шульце пообіцяла перевірити всю допомогу Німеччини (це 125 млн євро на 2023-24 роки) і переконатися, що вона "служитиме миру, а не терористам". 

Це вже звучало менш радикально. Та все одно на який час здалося, що це точка неповернення, що ЄС поклав край фінансуванню Палестини… Але виявилося, що навіть нинішній розвиток подій не дозволяє частині столиць "рубати з плеча".

Як з’ясувалося, жорстка заява комісара Варгеї не була погоджена з країнами-членами – тобто угорський комісар у своєму рішенні призупинити виплати Палестині вийшов за межі повноважень. Як наслідок, Єврокомісія протягом дня двічі уточнювала позицію.

А тепер 10 жовтня глави МЗС Євросоюзу проведуть зустріч щодо ситуації в Ізраїлі, за підсумками якої мають ухвалити, як саме діятиме ЄС за нової реальності і якою буде доля тих програм фінансування, на які вже виділені кошти (бо з новими проєктами підтримки все загалом зрозуміло: фінансування Палестини тепер точно не збере консенсусу в ЄС). 

Звісно, якщо зможуть дійти спільної думки. Бо це не факт. Джерела брюссельських медіа переповідають про незгоду країн навіть з фундаментальних питань – щодо того, чи називати ХАМАС терористами, щодо закликів до Ізраїлю тощо.

Стара рамка ізраїльсько-палестинського конфлікту, за якою саме Ізраїль формально має статус держави-агресора, досі впливає на позицію частини столиць.

А як діяти Україні?

Україна в Ізраїлі не є геополітичним гравцем, тож нашу роль не варто переоцінювати – але вона все одно важлива для формування рамки міжнародних відносин України з партнерами.

І термін "партнери" тут стосується не так самого Ізраїлю (який під час великої війни не поспішав допомагати Україні, а натомість загравав з агресором), як тих держав, що є ключовими союзниками нашої держави.

А історія з розбіжною позицією всередині Євросоюзу доводить, що в ізраїльському питанні немає місця простим рішенням. Особливо для України, яка має статус кандидата у члени ЄС.

Але є й інший вектор – це США. Ми, на щастя, не маємо синхронізувати свою політику з американською, але й діаметральні розбіжності з ключовим безпековим донором – річ небажана. А у Вашингтона, на відміну від Європи, позиція є виразно проізраїльською та антипалестинською, причому це – точка зору обох американських партій. 

Окремим вектором є відносини України з впливовими країнами арабського світу, перш за все з Саудівською Аравією, яка допомагає Києву і у безпекових питаннях, і у дипломатії. Наразі арабський світ перебуває в очікуванні та не поспішає твердо ставати на бік ХАМАС (схоже, його останні теракти виявилися зажорстокими навіть для держав Затоки). Але триваючі обстріли Гази із загибеллю сотень палестинців, тобто арабів, напевно, зрушать цей баланс.

За цих умов однозначна підтримка Україною будь-якої зі сторін може мати небажані наслідки. Можливо, оптимальним для Києва варіантом є долучення до позиції Євросоюзу. 

По-перше – через те, що вона, через наявність різних думок всередині ЄС, буде найбільш зваженою. А по-друге – тому що Київ ближчим часом розпочне переговори про вступ до ЄС, у межах яких має зближувати свої позиції із загальноєвропейськими у ключових питаннях зовнішньої політики. 

І це буде найкращим поясненням для тих партнерів з інших континентів, які хотіли б, але не зможуть перетягнути Україну на свій бік в ізраїльському вимірі глобального конфлікту. 

 

Автори: Андрій Синявський, Сергій Сидоренко,

"Європейська правда"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.