Вісім років правління у Польщі партії "Право і справедливість" добігли кінця.

Новий уряд сформувала коаліція з ліберальної "Громадянської платформи", правих Польської селянської партії та партії "Польща-2050", а також "Нових лівих". А новим прем'єром Польщі став Дональд Туск, який обіцяє докорінні зміни у країні.

Зокрема, він обіцяє масштабні розслідування дій своїх попередників. Теоретично під судові звинувачення може потрапити навіть голова ПіС Ярослав Качинський і напевно – міністри попередніх урядів.

На які зміни може розраховувати Україна? Чи зможе новий уряд вирішити питання блокади кордону, зернову суперечку чи досягти компромісу з історичних питань?

На ці запитання відповів політоглядач видання Dziennik Gazeta Prawna Міхал Потоцький.

Як завжди, відео цієї дискусії можна подивитися на YouTube-каналі "ЄвроПравди". А нижче – ключові тези цієї розмови.   

Що чекати від нового уряду

Якщо казати, чи здивувало щось у процедурі зміни влади у Польщі, то це не тактика ПіС, яка полягала у затягуванні часу за будь-яку ціну. Всі і так знали, що "Право і справедливість" буде до кінця триматися за владу.

Набагато більше здивувало те, що у новому уряді Дональда Туска виявилося чимало старих політиків – тих, хто був на посадах до 2015 року (до приходу до влади ПіС).

І це дещо дивує, адже саме через них "Громадянська платформа" й програла вибори у 2015-му. Попри це вони повертаються до влади.

Йдеться не лише про прем'єр-міністра Дональда Туска, який у 2015 році вже покинув цю посаду і взагалі польську політику. Це і Радослав Сікорський, який повернувся на посаду міністра закордонних справ, і Бартоломей Сенкевич, який був міністром внутрішніх справ, а тепер стане міністром культури.

Це політики, які не викликають великого захоплення навіть серед чималої частини виборців опозиції, але сьогодні вони повертаються до влади.

В цілому не думаю, що ця коаліція доживе до кінця нинішньої каденції Сейму. Цілком можливо, що скандали та конфлікти всередині коаліції призведуть до того, що якась частина учасників її покине – тут першим кандидатом на виліт є "Ліві", які найменше пасують новій коаліції.

Проте це не обов’язково означатиме, що будуть дострокові вибори – у Польщі, на відміну від України, формальна більшість не є обов’язковою.

Якщо коаліція не має більшості, але при цьому зможе знайти голоси та довести держбюджет до ухвалення, то вона може працювати далі як уряд меншості.

Зміни в діалозі з Україною

Можна сподіватися, що новий уряд спробує вирішити проблеми, які накопичилися за останні місяці у відносинах з Україною.

Але не варто чекати швидких рішень, особливо у питанні зернової кризи. Особливо через те, що якраз за Міністерство аграрної політики відповідатиме політик Польської селянської партії (ПСП), для яких аграрна політика – ключова тема.

Вони борються передусім за голоси регіонів, виборців із сіл та маленьких містечок, а якраз у цих регіонах проблема українського зерна стоїть дуже гостро.

При цьому і за вирішення питання блокади кордону відповідатиме також політик Польської селянської партії. Тут більше підстав очікувати прогресу, але все одно це може бути досягнуто лише після досить непростих розмов.

Проте, з другого боку, я думаю, що в нової влади не буде розчарування Україною, яке зараз існує серед багатьох політиків ПіС.

А відповідно, вони зможуть більш спокійно та критично підійти до вирішення цих проблем та шукати таке рішення, яке було б вигідне і Польщі, і Україні.

І напевно у нового уряду буде більше бажання налагоджувати відносини з Україною, аніж це було в третього уряду Матеуша Моравецького, який пропрацював два тижні. Цей уряд не мав мотивації, щоб вирішувати пов’язані з Україною проблеми.

Знаючи, що уряд незабаром піде у відставку, там не хотіли приймати складні та контроверсійні рішення, а просто перекинули проблемні питання своїм наступникам.

Не думаю, що в їхній роботі була антиукраїнська складова, хоча є версії, що уряд Моравецького непрямо, але допомагав блокаді кордону з Україною.

Також там пішли на не дуже дружній крок, опублікувавши список польських компаній, які купували українське зерно.

До речі, це може бути дуже цікавим. Опозиція стверджує, що в цьому списку є дуже багато фірм, які насправді пов'язані з політиками ПіС. Якщо це правда, то тепер новий уряд нам це все продемонструє.

Політика історичної пам’яті

Так само я не вірив би у прорив і у питаннях політики пам’яті.

Адже ані Варшава, ані Київ не готові до такого прориву, бо ці питання настільки болючі, що будь-який компроміс розглядатиметься як зрада.

Поки що єдиною силою, яка запропонувала дати партнеру те, чого він очікує, був Віктор Янукович – під час Революції гідності Верховна рада, а точніше, регіонали та комуністи, проголосувала за звернення до польського Сейму, де погодилась на польське бачення подій на Волині.

І тоді польські політики не дуже розуміли, що з цим зробити. Адже ніби це є тим, чого вони прагнули від України, але одночасно було зрозуміло, що самі українці цього не сприймуть.

Саме тому я не очікую прориву й зараз. Можливо, якби Міністерство культури відійшло лівим, то такий прорив був би можливий. Проте навіть у такому випадку невідомо, чи підтримала б такі домовленості коаліція.

Важливий показник, якою буде історична політика нової влади – майбутнє Інституту національної пам'яті.

"Громадянська коаліція" критикувала цей інститут, та чи піде вона на його ліквідацію? Чи принаймні на ротацію його співробітників?

Адже більшість тих дослідників, які там працюють та займаються українською тематикою, є противниками компромісів з Україною у політиці пам’яті.

Більш проєвропейська Польща

Один із пріоритетів нової влади – вирішити проблеми з фінансуванням з європейських фондів, яке наразі заблоковано через проблеми з верховенством права.

Дональд Туск має дуже добрі відносини в Німеччині, він має дуже добрі відносини в Єврокомісії. Йому буде легше домовитися про розблокування коштів, аніж будь-якому іншому польському політику.

Саміт у Брюсселі 14-15 грудня, який буде дуже важливий для європейського майбутнього України, може стати вирішальним і для Польщі. Адже Туск поїде туди як новий прем’єр і почне переговори про розблокування коштів.

Ще одна різниця в тому, що політики ПіС ще від часів президентства Леха Качинського мали дуже близькі контакти зі Сполученими Штатами, але були достатньо скептичні щодо європейського мейнстриму. Невипадково після перемоги у 2015 році вони пробували будувати союзи у ЄС з альтернативними правими на кшталт партій Марін Ле Пен, Маттео Сальвіні, і звичайно – з Віктором Орбаном.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ у ПіС заморозили ці союзи, зрозумівши, що тепер пріоритети в Європі змінилися.

Натомість "Громадянська платформа" Дональда Туска – середина європейського мейнстриму. Тому не виключено, що вони підуть до іншого маргінесу, підтримуючи компроміси з Німеччиною – набагато більші, аніж цього вимагають польські інтереси.

Хоча і за нової влади варто очікувати збереження добрих відносин із США, а точніше – з адміністрацією Джо Байдена.

І звичайно, перемога Туска остаточно покладе край альянсу Польщі з орбанівською Угорщиною.

Цей альянс фактично розпався після початку повномасштабного вторгнення. Хоча тут є виняток – у питанні антибрюссельської політики Орбан досі міг покластися на підтримку Варшави. Тепер усе буде інакше.

ПіС в опозиції

Яку політику буде проводити стосовно України "Право і справедливість", перебуваючи в опозиції?

Не думаю, що ця політика стане відверто антиукраїнською, проте можна припустити, що там нагадають про себе ті політики та ті групи, які завжди були скептичними щодо України.

Вони мовчали, коли ПіС був при владі, проте в опозиції вони зможуть дозволити собі більше.

Напевно, такі заяви можна очікувати від депутатів партії "Суверенна Польща" колишнього міністра юстиції Збігнева Зьобро. Ця партія є молодшим партнером ПіС, причому вона завжди була більш радикальною.

Тепер такі політики зможуть озвучувати певні антиукраїнські гасла, щоб таким чином відрізнятися від уряду.

Ще один момент, який виплине на ПіС – як нова польська влада виконає свої обіцянки щодо кримінальних справ проти своїх попередників.

Звичайно, лідерів партії, в першу чергу Ярослава Качинського, це навряд чи торкнеться, адже він сам мало що підписував, проте нова влада майже напевно доведе до кінця ті справи, де буде просто довести порушення закону політиками від ПіС.

Це передусім стосується Маріуша Камінського, який у першому та другому уряді Моравецького був міністром внутрішніх справ, і саме він відповідав за прослуховування опозиційних політиків під час виборів 2019 року.

Також можна очікувати справ проти політиків, які працювали в Міністерстві юстиції, можливо – проти самого Зьобро. Вони використовували гроші Фонду справедливості, який теоретично повинен виплачувати компенсації жертвам криміналітету, для розбудови партійних структур "Суверенної Польщі".

Це справи, де порушення закону доказати дуже легко. Адже якщо якісь звинувачення не вдасться довести у суді, то це стане потужним ударом по новій владі.

Тоді ПіС отримає можливість повсюди казати, що влада вчиняє політичні репресії.

На це вже натякав Ярослав Качинський, назвавши перемогу опозиції кінцем польської демократії.

Також багато чого залежить від того, як пройдуть наступні вибори. Йдеться і про місцеві вибори, а також вибори до Європарламенту, які відбудуться наступного року, але головне – про президентські вибори 2025 року.

До цих виборів не варто очікувати розпаду ПіС, у разі ж поразки і на них – це стає можливим. Не виключено, що з партії вийде найбільш радикальне крило.

Розмовляв Юрій Панченко,

відео Володимира Олійника,

"Європейська правда"