Поражение Орбана или победа Украины? Детали и последствия решения исторического саммита ЕС

Пятница, 15 декабря 2023, 13:07 — Европейская правда, из Брюсселя
Фото: Omar Havana/Associated Press/East News
Схоже, що домовленості з Угорщиною стають неуникними. На цьому саміті ЄС Орбан програв битву проти України – але він вже рахує можливості, коли зможе взяти реванш

У четвер вранці у Брюсселі багато хто чекав на приїзд президента Володимира Зеленського. Про це говорили вголос навіть політичні лідери – наприклад, новий прем’єр Польщі Дональд Туск, який прибув до столиці Євросоюзу напередодні. "Можливо, зустріч (із Зеленським) відбудеться завтра зранку", – таємничо повідомив він.

Чекав на цю зустріч і сам Зеленський. Власне, саме заради неї він напередодні заїхав до Норвегії – адже треба було десь перечекати день після візиту до США, який завершився ще у вівторок. Там, у Норвегії, він лишився на ночівлю, і рано-вранці був готовий попрямувати до Брюсселя, щойно отримає підтвердження від президента Євроради Шарля Мішеля.

І хоча згоди з Брюсселя так і не надійшло – український лідер лишався напоготові.

Зрештою Зеленський включився у саміт ЄС по відеозв’язку. Сидячи у залі норвезького аеропорту, він емоційно попередив лідерів ЄС, що їхня нерішучість стане перемогою для Путіна – та й цей виступ не поставив крапку на можливості його візиту. Президент не повернувся до України і попрямував до Франкфурта у незаплановану і зовсім не обов’язкову поїздку, аби лише бути поруч з Бельгією і мати змогу протягом години опинитися там, якщо Шарль Мішель у якийсь момент вирішить задіяти "ядерну зброю" та запросить Зеленського долучитися до переговорів.

Цей епізод, по-перше, засвідчує, наскільки напружена дипломатична гра точилася протягом цієї доби.

А по-друге, він доводить: ставки на саміті були настільки високими, що порівняно з ними інші задачі українського лідера відійшли на другий план.

Зараз вже відомо, що саміт приніс Україні безумовну перемогу, до того ж неочікувану. В ЄС вже були готові йти на поступки Угорщині, але цього не знадобилося: після закритої розмови з Шольцом і Макроном та після недовгої дискусії у залі засідань угорський прем'єр Віктор Орбан раптом відмовився від своїх погроз, свідомо дозволив колегам обійти угорське вето і фактично дав згоду на початок переговорів про вступ України та Молдови до ЄС.

Але що далі?

На це запитання відповідає стаття "Європейської правди".

У ній ми пояснюємо, чому не варто розраховувати, що угорська проблема подолана назавжди. Однак зараз з’явилося нове дипломатичне вікно для того, щоб її "загоїти", і Київ має використати цю можливість.

Також у цьому тексті ми розповідаємо, якими будуть наступні кроки України на шляху до вступу в ЄС. Це довга дорога, і наступні політичні кроки мають відбутися вже навесні.

Хоча найближча "битва" з Орбаном запланована ще раніше – у січні, коли ЄС повернеться до розгляду фінансування для України. Про те, чому Орбан заблокував ці кошти і як Україні їх отримати, також читайте у цій статті.

Як "ламали" Орбана

"Зараз немає підстав для переговорів про членство України", – кілька разів та у різних варіаціях повторив прем’єр-міністр Угорщини на вході до Будинку Європи, де журналісти зібралися у четвер вранці в очікуванні засідання Європейської ради.

Віктор Орбан прибув сюди одним із перших, задовго до початку пленарного засідання саміту.

Тут його вже чекали на зустріч, точніше, на робочий сніданок лідери Німеччини і Франції Олаф Шольц і Емманюель Макрон, а також два співочільники Євросоюзу – Шарль Мішель та Урсула фон дер Ляєн. Чотири найвпливовіші керівники у ЄС запросили Орбана для того, щоб в останній момент та без зайвих свідків спробувати переконати його змінити позицію щодо України.

Хоча топдипломати, причетні до організації цієї розмови, ще напередодні були скептичні щодо її успіху.

Адже Орбан спалив усі мости.

Він зробив буквально усе, щоб виключити можливість розвороту і "забетонувати" свій намір накласти вето на рішення про початок переговорів щодо вступу України до ЄС. За кілька днів до саміту він публічно та кількаразово пообіцяв угорським громадянам ветувати українські рішення.

Орбан публічно відмовився сприймати аргументи українських угорців про те, що Україна виконала усі зобов’язання щодо мовного законодавства, яке багато років було для нього ширмою для атак на Україну.

А на додаток – у день вильоту до Брюсселя він зібрав засідання парламенту Угорщини, на якому детально, з цифрами і презентаціями, розповів депутатам про те, що початок вступних переговорів ЄС з Україною буде катастрофічним варіантом, безумовним злом для Угорщини, і тому він, мовляв, зобов’язаний це ветувати.

Такі дії угорського прем’єра вже не були схожі на "торгівлю".

Тому в той час, як Орбан снідав з європейською четвіркою, інші західні лідери та дипломати думали про те, що робити з угорським вето, яке видавалося незламним. З журналістами навіть ділилися варіантами поступок, кожен з яких, по суті, означав, що практичний рух України до членства затримується, а вікно можливостей згортається. Але навіть дружні до Києва столиці були готові сказати "так" цим альтернативам, якщо з’ясується, що Орбан не припускає компромісів.

Але угорський лідер знову всіх здивував.

Ми вже детально розповідали – у відеоблозі та у новині – про те, як Орбан просто вийшов із зали під час голосування щодо розширення ЄС (тобто і щодо початку переговорів з Україною). Як стверджують, йому при всіх запропонував "вийти попити каву" і не заважати іншим голосувати Олаф Шольц (так, той самий, з яким Орбан снідав), і угорець відразу погодився, немов цей сценарій був узгоджений наперед.

Загалом механізм "неголосування", коли одна або кілька країн свідомо утримуються, щоб не підтримувати рішення, але і не застосовувати вето, є непоодинокою історією в ЄС. Та й сама Угорщина, як кажуть, вчиняла так останнім часом, під час санкційних голосувань. Але такої ситуації, коли лідеру країни фактично вказують на двері на саміті, щоб він не ветував неприйнятне для себе рішення, не пам’ятають навіть старожили.

Для Орбана цей крок був безумовно принизливим.

І через те, що потім йому довелося вигадувати недолугу, непереконливу версію для угорської аудиторії (мовляв, рішення було настільки поганим, що Угорщина "не могла брати в цьому участі" й тому він вийшов замість того, щоб ветувати "погане" рішення).

І через те, що потім довелося терпіти знущальні коментарі від колег (як-от від бельгійського прем’єра, що порадив Орбану "заткнути пельку", коли вже він відмовився від вето).

То що змусило Орбана зрадити свої початкові наміри і дати мовчазну згоду на вступні переговори України?

Доведеться розчарувати: достеменно невідомо, які саме аргументи на зустрічі четвірки європейських лідерів з Орбаном виявилися найбільш переконливими. Є також припущення, що на угорського лідера вплинули також дзвінки з-за океану, від впливових представників Республіканської партії, до якої Орбан ставиться з особливим пієтетом. І, зрештою, не можна виключати того, що Віктор Орбан, який поважає та боїться сили у міжнародній політиці і практично ніколи не воює "один проти всіх", просто здався під натиском решти держав-членів.

Адже він міг сподіватися, що блокуватиме Україну не сам.

Так, намір не підтримувати переговори з Україною до останнього дня декларувала й Австрія. Однак на саміті австрійці зняли зауваження. Також Орбан розраховував на підтримку словацького лідера Роберта Фіцо, який виграв вибори на проросійській риториці – але і той підтримав рух України до членства у ЄС.

А Орбан лишився наодинці.

І зважаючи на те, що жодних раціональних аргументів проти старту переговорів у нього не було (а брехню про "невиконані завдання" відразу спростувала Єврокомісія), то Орбан, по суті, просто програв цю переговорну битву. А в ЄС це має значення, і навіть Угорщина, ветуючи рішення, завжди шукає для цього якийсь фундамент та аргументи, яких тут просто не існує.

"Відкладені" 50 мільярдів

Наостанок варто додати: співрозмовники у Брюсселі стверджують з певністю, що голосування за Україну не було "платою" Орбана за розблокування для Угорщини єврофондів на 10 млрд євро (хоча таке припущення звучить у соцмережах). Співрозмовники, поінформовані про переговори з Будапештом, наполягають, що цього разу спрацювали не гроші або принаймні це не був настільки очевидний "розмін".

Між тим про гроші варто поговорити окремо.

Після того як питання про вступні переговори з Україною вирішилося (причому це сталося набагато швидше, ніж чекали інші європейці, які жартома прогнозували потребу лишатися у Брюсселі до Різдва), саміт перейшов до грошей.

І ось тут вже домовитися виявилося складніше.

Розмова тривала до глибокої ночі – лідери почали розходитися лише о третій годині ранку і без того результату, якого прагнули. Орбан заветував великий пакет фінансових рішень, частиною якого була фінансова допомога Україні.

Йдеться про програму Ukraine Facility на суму 50 млрд євро на чотири роки, яка має на меті покрити дефіцит бюджету і допомогти Україні знаходити кошти на фінансування ЗСУ. Тож затвердження цього фінансування дуже потрібне.

З цього опису, а також із заголовків новин може здатися, що сталася катастрофа, що Орбан заветував те рішення, яке дозволить ЗСУ зберігати боєздатність... Але це не так! Цього разу угорське вето – неприємне, але для України воно не буде надто болючим.

Понад те, це вето Орбана, найімовірніше, буде подолане вже на початку січня.

Механізми для цього у ЄС є.

Ключова домовленість, з якою лідери вийшли з нічного саміту – це рішення про те, щоби скликати на початку січня новий екстрений саміт ЄС, який буде присвячений виключно цьому фінансовому пакету. І вже зараз керівники європейських урядів відкрито кажуть: вони практично впевнені, що тоді Орбан поступиться.

Підстави для такої впевненості справді є.

По-перше – через те, що рішення з фінансових питань ЄС може ухвалити і без угорського голосу. Це буде процедурно неідеально, але все одно легітимно, і ЄС до цього готовий, про що відкрито каже голова Євроради. Тож, по суті, рішення про фінансування України вже є, питання лише в тому, як його оформлять. А це вже вибір не України, а самого ЄС.

І по-друге – через те, що, за чутками, розморожування угорських 10 млрд євро було націлене саме на те, щоб отримати угорський голос за гроші для України.

Тож імовірність того, що Орбан у січні схвалить виділення грошей, дуже висока. Ба більше, і сам Орбан після саміту перестав заперечувати можливість допомоги Україні, і тепер каже лише, що чекає на "належно підготовлену" пропозицію.

Ви спитаєте, навіщо тоді було ветувати зараз? Пояснення просте. Орбан не міг повернутися із Брюсселя без хоча б якоїсь, нехай фейкової, "перемоги". Він зруйнував свої публічні обіцянки про блокаду руху України до ЄС; не став блокувати новий 12-й санкційний пакет; підтримав рішення про початок розробки нового пакета санкцій – і зрештою мав заветувати хоч щось, пов’язане з Україною. Хоча б тимчасово.

Утім, системно проблема угорського вето не зникла.

75 відтінків Орбана

Рішення ЄС про початок переговорів з Україною та Молдовою – украй важливий політичний крок.

Ще більш важливо те, що його ухвалили у початковому вигляді, без жодних поступок у порівнянні з тим, що пропонувала Єврокомісія. "ЄвроПравда" раніше розповідала про його особливості, зокрема про те, що у ньому, по суті, віднайшли нову прискорену процедуру руху держави до вступу в ЄС.

Так, Єврокомісія тепер зможе почати технічну підготовку до переговорів вже зараз, у грудні. А у березні-2024, відповідно до щойно ухваленого рішення саміту, ми чекаємо на проведення так званої "міжурядової конференції" – органу, який затвердить переговорну рамку та ухвалить низку інших технічних рішень. І це – швидкість, якої ще не було для жодної держави-кандидата за всю історію розширення Євросоюзу.

Спрощено можна навіть говорити, що ми пройшли політичну точку неповернення на шляху до членства: тепер, якщо Україна буде проводити необхідні реформи, втілювати право ЄС – то вона мала б отримати членство, і питання лише в тому, коли це станеться.

Це – в теорії.

А на практиці Угорщина зберігає можливість ставити палки у колеса ледь не щодня.

Бо процес вступу побудований так, що навіть проміжні технічні рішення, не кажучи вже про такі великі, які рішення міжурядової конференції про рамку перегорів, мають ухвалюватися одностайно.

У Орбана вже порахували, що зможуть зупинити Україну ще 75 разів, якщо буде потреба. І Києву це треба усвідомлювати.

На практиці це означає, що хай як буде гидко і образливо, але з Орбаном доведеться домовлятися.

І якщо журналісти чи експерти можуть (і напевно мають!) говорити про угорського авторитарного лідера та про антидемократичну владу в Будапешті так, як вони на те заслуговують, то влада України такого привілею позбавлена. Адже якщо оголосити Орбана ворогом, то домовитися з ним буде набагато складніше.

Крім того, Київ зараз має уникнути цілком реальної ймовірної помилки: отримавши безумовну перемогу на саміті, команда Зеленського може відкласти угорське питання як "вже не гаряче" і "тимчасово вирішене".

А це не так.

Саме зараз є сенс спробувати дотиснути переговори лідерів України і Угорщини. Показати, що ми не прагнули його приниження у Брюсселі, а навпаки, відкриті до діалогу. Спробувати домовитися, налаштувати контакт з Будапештом. Якнайшвидше, бажано навіть до січневого саміту ЄС чи хоча б до березневої конференції щодо фактичного початку переговорів – або принаймні спробувати це зробити.

Бо рано чи пізно цей шлях доведеться проходити. Наш майбутній вступ до ЄС, який перетворився на реальність, не дає іншої можливості.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", з Брюсселя

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.