Дорогою Тимошенко та Януковича: як грузинська влада розізлила Захід у справі Саакашвілі

Середа, 10 листопада 2021, 18:47 — , Європейська правда
Фото VANO SHLAMOV/AFP/East News

Після ув’язнення експрезидента Міхеїла Саакашвілі, який незаконно перетнув кордон Грузії наприкінці вересня, офіційне Тбілісі неприховано святкувало перемогу.

Ув’язнений Саакашвілі, а також команда, яка представляла його на волі, отримували поразку за поразкою. Вони програли вибори, отримали публічні звинувачення у нечесній грі, не могли здобути бажану підтримку міжнародних партнерів, які виявилися не готові ставати на захист експрезидента.

Але трохи більше ніж за місяць усе змінилося до невпізнаваності.

У останні дні іноземні політики один за одним роблять заяви на користь Саакашвілі. Імідж влади Грузії, який і до того мав проблеми, додатково обвалився. Офіційне Тбілісі опинилося у безвиграшному становищі: будь-яка стратегія веде до тих чи інших втрат.

А найголовніше – все це дедалі більше нагадує українську історію 2011-2013 років, тільки тепер із Міхеїлом Саакашвілі у ролі Юлії Тимошенко.

Повернення з поразкою

Міхеїл Саакашвілі, коли вирішив повернутися до Грузії, чудово усвідомлював, що його арешт там – неминучий (хоча планував протриматися на волі кілька днів, а був затриманий менш ніж за добу).

На цей крок Саакашвілі пішов, намагаючись вплинути на результати місцевих виборів, що проходили 2 жовтня та були визначальними для долі країни. За політичною домовленістю, досягнутою за участю ЄС, у разі, якби влада отримала на них результат, нижчий за 43%, це мало привести до оголошення дострокових виборів. Принаймні у теорії.

Однак досягти цієї мети експрезидентові не вдалося: попри усі його зусилля з мобілізації своїх прихильників, партія влади подолала цей бар’єр, отримавши 45,6% ("Єдиний національний рух" соратників Міхеїла Саакашвілі узяв у півтора раза менше, 30,7%).  Ці дані підтвердили також обидва оприлюднені загальнонаціональні екзитполи. Ба більше, на адресу однопартійців Міхеїла лунали публічні звинувачення у спробі підтасувати дані опитувань.

Спроби підняти людей на масові протести з вимогою звільнити Саакашвілі мали обмежений успіх – на вулицю справді вийшли десятки тисяч, але на дії влади це ніяк не вплинуло.

Але найболючішим для Саакашвілі був програш на міжнародному фронті.

Офіційний Київ – попри тиск симпатиків Саакашвілі у владі – протягом кількох тижнів обмежувався лише формальними заявами і абсолютно не прагнув "вписуватися" за свого громадянина (та ще й не пересічного громадянина, а керівника Нацради реформ при президентові Зеленському!). Ба більше, в Україні лунали також голоси за те, що Саакашвілі належить покарати за нелегальний перетин нашого кордону.

Ще важливішою стала мовчанка Заходу.

ЄвроПравда розповідала про це у статті "Врятувати Саакашвілі: чи може Україна витягнути політика з грузинської в'язниці".

Усі західні уряди обмежувалися формальними заявами про "важливість чесного розгляду" справи політика; жоден світовий лідер не підхопив тезу самого Саакашвілі про те, що він політв’язень. Початок голодування Міхеїла теж нічого не змінив. Навіть міжпартійна група ЄНП, до якої належить партія Саакашвілі, мовчала аж тиждень, після чого видала заяву про "політичне переслідування", але не стала просити про звільнення свого соратника.

А на додаток 30 жовтня опозиція програла вибори в усіх великих містах країни, де відбувався другий тур.

Схоже, після всіх цих подій партія влади Грузії відчула "всесильність". І саме це відчуття зіграло проти неї.

Повстання Заходу

Але у все це складно повірити, якщо оцінити лише події та заяви останніх кількох днів.

У понеділок Україна, яка протягом місяця зберігала мовчанку щодо подій із Міхеїлом Саакакашвілі, офіційно висловила обурення на адресу влади Грузії та виступила з вимогою, щоби та виконала вимогу експрезидента та перевела його з тюремного госпіталя до цивільної клініки.

Наступного дня пролунала ціла низка заяв західних дипломатів з аналогічними вимогами на адресу Тбілісі. Надвечір у гру вступив Держдеп: питання ув’язненого Саакашвілі особисто прокоментував речник зовнішньополітичного відомства США, який закликав Грузію гідно поводитись із Саакашвілі і, таким чином, поставив під сумнів, що досі це поводження було таким, що поважало гідність ув’язненого.

Згодом зі схожою заявою виступив також президент Польщі Анджей Дуда.

Це – дуже жорсткі заяви як для міжнародних гравців. Вимога до влади про те, куди переводити того чи іншого ув’язненого – це практично небачена річ. Особливо коли вона лунає одночасно від представників різних держав

На цьому тлі дедалі голосніше лунають заяви інших політиків та експертів.

Їхній сигнал чіткий: Грузія нині підриває власне європейське майбутнє.

Причому, що характерно, найчастіше про це кажуть ті політики, яких вважають "адвокатами" Грузії у ЄС на НАТО. 

Автор цих рядків особисто чув це від литовських дипломатів, які системно працюють над тим, щоби відкрити для України та Грузії європейську та євроатлантичну перспективу. Про це дедалі частіше кажуть у Брюсселі. А у середу експосол США у Тбілісі Ян Келлі заявив, що кроки влади Грузії останнім часом ставлять під сумнів те, що країна хоче стати частиною Заходу.

Запаморочення від успіху

Що ж призвело до настільки жорстких заяв?

Схоже, що влада Грузії, окрилена успіхами у боротьбі (а часом і боротьбі без правил) зі своїми опонентами, втратила контроль за тим, як вона сама перетнула "червону лінію" у поводженні з ув’язненим Саакашвілі.

Треба підкреслити: проблемою стало не те, що до судових вироків, за якими експрезидент відбуває покарання, у багатьох є запитання. На це Захід вже був готовий заплющити очі. Наріжним каменем стало питання гідності в’язня Саакашвілі - не дарма у Держдепі звернули увагу саме на це.

За останні кілька тижнів у Тбілісі справді кілька разів вдалися до заборонених прийомів.

До соцмереж та до журналістів кількаразово "зливали" змонтоване відео з тюремної камери експрезидента. Звісно ж, без його згоди. Щоразу влада удавала, що до цього непричетна, хоча було очевидно, що це неправда - неможливо вільно знімати записи з тюремної системи відеоспостереження.

А цього тижня Саакашвілі несподівано, також не погоджуючи з ним (та, якщо виходити з офіційних заяв адвокатів та опозиції, проти його волі), перевезли до тюремної лікарні, де, як стверджують адвокати від імені Саакашвілі, його піддали примусовим лікарським процедурам.

Для Заходу саме це стало червоною лінією, після чого грузинська влада отримала ще одне попередження… але не факт, що почула його. У правлячій партії наразі лише відповіли, що не послу США вирішувати, що краще для Саакашвілі, та що не планують нічого змінювати. 

А у середу, на додаток, у Тбілісі затримали кількадесят учасників акцій протесту на підтримку Міхеїла. Тим самим перетнувши ще одну червону лінію для Заходу.

Треба підкреслити: точка неповернення досі не перейдена.

Захід уникає заяв, які би підірвали можливість подальшої співпраці з чинною грузинською владою, і це цілком логічно: попри напруженість у відносинах, яку дедалі більше створює "справа Саакашвілі", США та ЄС не хочуть лишати Грузію наодинці. У тому числі - щоби не дати можливості для нової експансії та зростання впливу РФ. 

Однак це не привід недооцінювати масштаб проблем.

Тим більше зважаючи  на те, наскільки розвиток подій у Грузії нагадує Україну 10-річної давнини стосовно так званої "справи Тимошенко". Тоді на Заході так само не всі і не відразу були готові ставати на захист експрем’єрки, але розвиток подій не лишили іншого вибору. 

Тоді, за Януковича, влада так само зливала відео з камер спостереження; так само були суперечки щодо її лікування. До слова, поведінка захисту Саакашвілі у суді у його справі один в один дублює те, що відбувалося тоді у Києві, із заявами захисту про "куплених суддів" тощо. 

І хоча в іншому ситуації все ж є дуже відмінними, а чинна грузинська влада, за якої Грузія вже понад 10 років послідовно зближується з НАТО та ЄС - це зовсім не режим Януковича, але загроза збігається. Як в Україні в минулому, так і у Грузії зараз судовий процес та поводження з одним політиком ставлять під сумнів європейську перспективу всієї країни. А у випадку Грузії - також її наближення до НАТО за чинної влади.

І лишається хіба що сподіватися, що у Тбілісі розуміють цю небезпеку.

Досі грузинська влада вміла вчасно зупинятися, коли відчувала опір з боку ключових західних партнерів або всередині країни. Втім, є і погана новина. Коли йдеться про Саакашвілі, інстинкт самозбереження нерідко полишає правлячу партію Грузії.

  

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua