ЄС між двох вогнів: як війна на Близькому Сході стала випробуванням для Європи

"Я незадоволений Великою Британією... Нам знадобилося три чи чотири дні, щоб з’ясувати, де ми можемо приземлитися. Було б набагато зручніше приземлитися там, ніж летіти багато додаткових годин. Тож ми дуже здивовані. Ми маємо справу не з Вінстоном Черчиллем".

Такими словами президент Дональд Трамп відреагував на те, що Британія – ключовий військовий союзник Вашингтона – не одразу надала Сполученим Штатам доступ до своїх баз для обмежених ударів по Ірану.

Попри всі зусилля, Європі не вдалося уникнути залучення до війни з Іраном. І йдеться не лише про тиск з боку Вашингтона. Ракетні та дронові удари Ірану по військових базах Британії та Франції не залишили цим країнам вибору.

Втім, багато держав ЄС досі воліють дистанціюватися від цієї війни, посилаючись на її сумнівну правову базу.

Тим самим поглиблюючи кризу у відносинах Європи та нинішнього керівництва США. 

Одночасно Іран посилює погрози, обіцяючи відповісти атаками навіть на безпекові заходи європейських країн. І це додатково звужує коридор можливостей для країн ЄС залишитися осторонь цього конфлікту. 

Війна очікувана, але несподівана

Нова війна на Близькому Сході не була цілковитою несподіванкою для Європи.

Все-таки протягом останніх тижнів європейські лідери уважно стежили за поступовим нарощуванням військової присутності США в регіоні, а також за жорсткою риторикою Вашингтона щодо іранської ядерної програми. 

Однак навіть за умов очікуваної напруги швидкість і масштаб розвитку подій захопили багато столиць зненацька.

Наприклад, міністр оборони Італії Гвідо Крозетто застряг у Дубаї, але згодом повернувся на батьківщину військовим літаком; у схожу ситуацію потрапив і його естонський колега Ханно Певкур.

Проте більш показовим стало те, що ЄС не зміг узгодити спільну позицію щодо правомірності та доцільності американсько-ізраїльських ударів.

Частина європейських держав підтримали право США та Ізраїлю на самооборону, натомість інші застерігають від ризику руйнування системи міжнародної безпеки та подальшої дестабілізації регіону.

Відтак з моменту початку американо-ізраїльської операції чотири дні тому Європа виглядає щонайменше розгубленою та нескоординованою. Брюссель намагається сформувати спільну лінію поведінки, однак національні інтереси та різні оцінки ризиків ускладнюють вироблення консолідованої позиції.

Насамперед європейські уряди зосередилися на безпеці власних громадян, які перебувають у зоні ризику на Близькому Сході. Тривають консультації щодо евакуації дипломатичного персоналу та цивільних осіб. 

Втім, у Європи дедалі більшу тривогу викликають економічні наслідки загострення.

Ринки енергоносіїв уже відреагували стрибком цін: вартість газу в Європі зросла до рівнів, яких не спостерігалося з часу початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. 

Додатково ситуацію ускладнили удари Ірану по військових базах – не лише США, але й європейських країн. А на додачу під загрозою атак опинився Кіпр – вперше війна напряму загрожує країні-члену ЄС.

Європейські яструби та голуби

Попри початкову розгубленість, три ключові європейські держави – Франція, Німеччина та Велика Британія – змогли погодити спільну заяву. У ній вони попередили Іран, що готові вдатися до "оборонних заходів" для нейтралізації його спроможності запускати ракети й безпілотники. 

Водночас подальші кроки засвідчили, що навіть усередині цього трикутника позиції різняться. 

Зокрема, Британія погодилася на прохання США використати дві свої військові бази для ударів по іранських ракетних об’єктах. Щоправда, це не врятувало союзників від критики Трампа. Особливо Британію, яка хоч і надала США доступ до своїх баз, проте зробила це не відразу. 

"Стармер занадто довго змінював свою думку. Такого, мабуть, раніше між нашими країнами не траплялося. Видно, він хвилювався щодо законності", – сказав американський президент.

Франція, чиї об’єкти в регіоні також зазнали іранського удару, оголосила про посилення військової присутності на Близькому Сході. Втім, у Парижі висловили й легку критику щодо того, що американські удари не обговорювалися в колективних органах, створених саме для цієї мети, таких як Організація Об'єднаних Націй.

Натомість Німеччина заявила, що не братиме безпосередньої участі в атаках США та Ізраїлю проти Ірану, обмежившись політичною підтримкою. У Берліні стверджують, що в країни "немає військових можливостей" долучатися до операцій США на Близькому Сході, враховуючи відсутність власних авіабаз у регіоні.

Важливий момент: жодна з трьох держав публічно не поставила під сумнів законність американських та ізраїльських ударів з погляду міжнародного права.

Подібна стриманість простежується й у риториці високої представниці ЄС із закордонних справ Каї Каллас, яка уникає прямих критичних оцінок на адресу Вашингтона, наголошуючи натомість на необхідності стабілізації ситуації.

Проте є в ЄС країни, що дотримуються іншої думки.

Особливо виразною стала позиція Іспанії. За словами прем’єр-міністра Педро Санчеса, "можна бути проти ненависного режиму, як у випадку з іранським – і водночас виступати проти невиправданого та небезпечного військового втручання, яке виходить за межі міжнародного права". 

А на додачу кілька американських літаків залишили іспанські бази – Мадрид дав зрозуміти, що інфраструктура країни не може використовуватися для ударів по Ірану.

Таке рішення Іспанії викликало різку критику з боку Трампа, який заявив, що хоче "припинити всю торгівлю з Іспанією" на тлі її незгоди з американською воєнною операцією проти Ірану. 

Хоча подібні заяви можуть мати радше політичний, ніж практичний характер, сам факт їхньої появи засвідчує, наскільки чутливим для Білого дому є питання підтримки союзників у нинішній кризі.

Не менш складною виглядає ситуація для Італії. Прем’єр-міністерка Джорджа Мелоні досі дотримувалася вкрай стриманої позиції щодо американо-ізраїльських атак на Іран. Вона належить до небагатьох європейських лідерів, які підтримують справді теплі особисті стосунки з Трампом, що створює для Рима додатковий політичний вимір у виборі публічної лінії.

Як третя за величиною економіка Європейського Союзу, Італія потенційно могла б претендувати на активнішу роль у формуванні безпекової архітектури континенту. Втім, ще донедавна країна перебувала серед аутсайдерів за рівнем оборонних витрат, що обмежує її можливості для швидкого й масштабного реагування на кризу.

Додатковий тиск виник після звернень низки країн Близького Сходу до Рима з проханням передати системи протиповітряної оборони для захисту від іранських атак – зокрема, комплекси SAMP/T, які Італія спільно з партнерами вже постачає Україні.

У відповідь італійська сторона наголосила, що питання є вкрай делікатним: ресурси обмежені, а пріоритетом залишається підтримка України в умовах війни з Росією.

Середземноморський фронт Європи

Додатково загострило ситуацію рішення Ірану завдати ударів по території Кіпру, внаслідок чого ЄС впритул підійшов до можливості вперше в історії активувати свої безпекові гарантії (нагадаємо, що Кіпр не є членом НАТО).

Щоправда, є один нюанс – наразі Іран атакував не державу Кіпр, а авіабазу британських військово-повітряних сил Акротирі, що розташована на півдні острова, проте має статус британської заморської території. 

Авіабаза в Акториті є стратегічним вузлом для британських операцій у регіоні – від Близького Сходу до Північної Африки.

Саме тому атака на цей об’єкт була сприйнята як серйозний сигнал ескалації.

Вже 2 березня Міністерство оборони Великої Британії офіційно підтвердило атаку іранського безпілотника по Акротирі, а згодом стало відомо про ще одну спробу атаки дронами по об’єктах у районі Акротирі.

Хоча масштаби пошкоджень не були офіційно деталізовані, сам факт повторної атаки продемонстрував, що іранські безпілотники здатні досягати стратегічних об’єктів держав-членів НАТО за межами безпосередньої зони бойових дій. Зокрема, реагуючи на ці загрози, було тимчасово припинено роботу кіпрського аеропорту Пафоса. 

У відповідь Британія оголосила про спрямування до регіону есмінця для посилення морської присутності та протиповітряного прикриття. 

Показово, що загроза для Кіпру змусила діяти і Грецію. 

Вже 2 березня Афіни оголосили про направлення двох фрегатів і чотирьох винищувачів F-16 на Кіпр для посилення протиповітряної оборони та демонстрації солідарності. А вже 4 березня грецькі винищувачі F-16 були підняті у повітря над Кіпром після того, як стало відомо про підозрілий об'єкт у повітряному просторі поблизу Лівану.

Франція також оголосила про направлення допомоги для захисту Кіпру. У регіон Східного Середземномор'я Париж планує відправити фрегат та додаткові ракетні системи.

Можна стверджувати, що ці кроки свідчать про перехід конфлікту в нову фазу, коли загроза виходить за межі безпосереднього протистояння США, Ізраїлю та Ірану і торкається інфраструктури європейських держав. 

Зрештою, проігнорувати цей виклик не змогли навіть ті країни, які намагалися стояти осторонь конфлікту. 

Зокрема, за словами міністра оборони Італії Гвідо Крозетто, вже найближчими днями разом із Францією, Іспанією та Нідерландами Рим відправляє свої військово-морські сили для захисту Кіпру.

Проте тут є ще один ризик: Іран вже оголосив, що буде розцінювати будь-які дії країн Європи на Близькому Сході (в тому числі оборонні) як "акт війни", наслідком чого мають стати атаки вже безпосередньо по території цих держав. 

"Оборона є синонімом нападу, це не має сенсу. Чи хочуть вони позбавити Іран можливості і здатності протистояти агресорам? Було б прикро, якби ці країни стали на бік агресорів, адже вони вже зробили достатньо проти Ірану", – заявив речник іранського МЗС Есмаїл Багаї. 

В цьому контексті іранські удари по Азербайджану та спроби атакувати Туреччину можуть виглядати як попередження Європі. 

* * * * *

Нова війна стала для Європи не лише зовнішньополітичним викликом, а й тестом на стратегічну зрілість. Адже конфлікт уже вийшов за межі регіонального протистояння і навіть зачіпає європейську безпеку.

Європейські країни опинилися між необхідністю демонструвати трансатлантичну солідарність із США і потребою зберігати вірність міжнародному праву, уникати неконтрольованої ескалації, при цьому захищаючи власні економічні й безпекові інтереси.

Також залишається відкритим питання, які висновки зробить ЄС із цієї кризи. 

Чи зважиться Євросоюз говорити єдиним голосом і діяти як самостійний геополітичний гравець? Чи навпаки, і надалі залишатиметься розділеним між національними інтересами та зовнішнім тиском?

Від відповіді на це питання залежить і подальша допомога Україні з боку ЄС.

Автор: Уляна Кричковська, 

журналістка "Європейської правди"