Жизненно необходимый: почему страны ЕС не останавливают транспорт в разгар эпидемии

Понедельник, 23 марта 2020, 10:51 — , Европейская правда
Фото: businessinsider.de

Припинення роботи міського транспорту, неможливість доїхати не лише на роботу, але й до лікаря або до рідних, які потребують допомоги...

Віднедавна такі заходи проти поширення пандемії коронавірусу стали реаліями життя в Україні.

Проте більшість країн ЄС, навіть ті, що набагато більше потерпають від епідемії, не пішли на такі кроки. Їм вдалося змусити людей сидіти вдома, мінімізувавши потік транспорту - але не зупиняючи його.

Навіть Німеччина, у якій заборонили збиратися більше ніж двом особам, не стала зупиняти громадський транспорт. Деякі країни відмовляються від такого кроку, оскільки не вважають його ефективним для протистояння коронавірусу. 

"Європейська правда" проаналізувала досвід європейських країн та рекомендації профільного транспортного союзу, щоб вивчити, як у європейських країнах шукають компроміс між захистом від вірусу та забезпеченням потреб громадян. 

Небезпека, проте необхідна

Чи є громадський транспорт небезпечним під час епідемії?

Так, зокрема, Міжнародний союз громадського транспорту (UITP) вважає його середовищем високого ризику. Причини - це і велика кількість людей у замкненому просторі з обмеженою вентиляцією, і неможливість контролю хворих на вході, і велика кількість поверхонь-переносників вірусу (квиткові автомати, поручні і дверні ручки).

Утім, як наполягають в UITP, навіть у кризові часи громадський транспорт є критично важливим для гарантування мобільності - серед іншого, для того, щоб забезпечити доступ громадян до медичних закладів. "Тому основним завданням операторів громадського транспорту має бути підтримка його роботи", - стверджує організація. 

Так само Європейська комісія у своїх методичних рекомендаціях називає сектор транспорту надзвичайно важливим для забезпечення безперервності економіки - а тому навіть під час епідемії будь-які обмеження країн повинні бути належно мотивовані і не виходити за межі необхідності. 

Отже, повністю відмовитися від транспорту неможливо. Проте як бути з ризиками? 

В UITP кажуть, що передусім працівникам сектора слід дотримуватись елементарних правил гігієни, які не один раз оголошувала Всесвітня організація охорони здоров’я: мити руки, користуватися санітайзером тощо. Крім того, вкрай важливо ретельно дезінфікувати транспорт.

В якості найжорсткішого заходу організація рекомендує скоротити (але не зупиняти повністю!) роботу громадського транспорту. Наприклад - перейти на графік вихідного дня, до якого громадяни звикли, тож він буде зрозумілим і не призведе до плутанини і незручностей для пасажирів. 

Уроки Італії

Це все рекомендації, а як усе діє на практиці?

Погляньмо на найбільш постраждалу від вірусу європейську країну, Італію. 

10 березня, встановлюючи загальнонаціональний режим карантину, прем’єр Джузеппе Конте не дав вказівку щодо змін у роботі громадського транспорту, а залишив таке право за керівниками окремих регіонів. 

Губернатор Ломбардії, епіцентру спалаху COVID-19, скористався цим правом і розпорядився скоротити кількість рухомого складу вдвічі. 

По суті, він пішов шляхом, який потім обрав Київ. І це виявилося великою помилкою. 

16 березня вранці у міланському метро зібралися натовпи людей, які у годину пік їхали на роботу.

Влада Мілана винесла з цього уроку висновки і відмовилася від цих обмежень, та навіть посилила транспорт у ранковий період.

Втім, це не означає, що карантин у Мілані взагалі не діє. Людей на вулицях міста зараз значно менше, просто досягається це іншими шляхами.

В Ломбардії діє жорстка заборона виходу із дому без нагальної потреби, і вона вже дає результати. Поліцейський патруль може зупинити кожного, вимагаючи пояснити та обґрунтувати мету виходу з дому. Достатньою причиною може бути робота (влада рекомендувала підприємствам за можливості перевести своїх співробітників в онлайн, але не всюди це можливо), поїздка до лікаря або допомога немічним родичам. 

Може здатися, що таку норму легко обійти, але насправді це не так. Поліція ретельно перевіряє, що пишуть люди у спеціальних документах про пересування. Вона може зателефонувати до роботодавця й запитати, чи справді людина працює у час карантину. Або зробити дзвінок до лікаря, щоби підтвердити запис. 

Яскравий приклад - десятки людей, яких розвернули у неділю на міланському вокзалі, бо поліція визнала причини їхньої поїздки несуттєвими.

Як наслідок, невдовзі наповнення міланського транспорту протягом дня впало на 90%. Це дозволяє поступово скорочувати частоту його руху без ризиків зменшення "соціальної дистанції" між пасажирами. Наразі частота руху міланського транспорту - на рівні 75% від звичайного, і місцеві чиновники вважають такий показник задовільним для запобігання зараженню.

У деяких італійських регіонах, як-от у П’ємонті, з маршрутів знято 80% рухомого складу - не тільки через відсутність пасажирів, а й задля захисту працівників від зараження. 

Проте міський транспорт усюди працює.

Перевізники понад усе намагаються зберегти його для тих, хто критично потребує. Більше того, у регіоні вже почали збирати дані від мерів з тим, щоби, де це необхідно, відновити деякі маршрути. Адже подекуди ізольованими виявилися лікарні у невеликих комунах, які приймають пацієнтів з COVID-19.

Скорочення роботи транспорту і їзда без пасажирів має високу ціну. На вихідних чотири регіони півночі, П’ємонт, Лігурія, Ломбардія і Венето, попросили уряд у Римі про фінансову допомогу, оскільки не в змозі покрити багатомільйонні збитки.

Окремо варто відповісти на закиди про те, що італійський карантин, мовляв, не дає результату. Стверджувати це немає підстав, адже від початку карантину минуло менше двох тижнів, і нинішня рекордна смертність є результатом зараження до того, як були запроваджені обмеження. 

А у неділю нарешті з’явилися перші ознаки карантинного ефекту: вибухове зростання почало спадати.

Зберегти "соціальну дистанцію"

Схожий до італійського підхід обрали багато країн Європи. 

Серед них - Франція, де заклики до громадян залишатися вдома дозволили транспортним операторам поступово скорочувати рухомий склад. 

Наприклад, у найбільш населеному регіоні Іль-де-Франс довкола Парижа влада спершу відмовилась від ідеї скорочення вдвічі трафіку приміської залізничної мережі Transilie, щоб не перевантажувати міську паризьку залізницю та уникнути небезпечних скупчень. Але пасажиропотік суттєво впав, і вже в кінці тижня на цьому напрямку їздили лише 35% потягів. 

Аналогічна ситуація у Парижі, де компанія RATR, що управляє громадським транспортом, спершу практично не вносила корективів до своїх графіків. Проте за кілька днів жорсткого карантину попит серед пасажирів упав настільки, що зараз у Парижі їздить лише кожен другий трамвай і потяг метро. Автобуси курсують на рівні 70% від звичайного.

Аналогічні процеси - і в іспанській столиці. Завдяки діючій забороні на вихід з дому без життєво важливих потреб пасажиропотік у Мадриді впав на 90%. Втім, лише із 24 березня столичний метрополітен скоротить вечірній час своєї роботи на півтори години - щоби потяги не їздили порожніми. 

Не бачить приводів поки що повністю зупиняти транспорт Британія. Найсуттєвіші обмеження стосуються Лондона, де вірус поширюється швидше, ніж в інших регіонах.

Наприкінці минулого тижня влада розпорядилась закрити 40 станцій із 270 та нічну лінію метрополітену. Автобусні маршрути також скорочені. 

За словами британського прем’єра Бориса Джонсона, пасажирів у транспорті кількох районів центрального Лондона поменшало наполовину. Хоча не все так безпроблемно. У деяких районах скупчення людей і досі значні, тож влада не виключає там суттєвих обмежень. 

А з понеділка 22 березня Британія вирішила також скоротити залізничні перевезення по всій країні. Це - відповідь на зменшення пасажирського попиту на 70%. 

Ще кілька коротких, але показових прикладів з інших країн. 

Австрійська державна залізниця, попри падіння пасажиропотоку на 70%, планує працювати в обмеженому режимі, але гарантувати важливе сполучення, особливо в мегаполісах та навколо них. 

Схожа ситуація у Румунії - скорочення кількості потягів метро у Бухаресті на 20% відбулося лише після трикратного скорочення пасажиропотоку.

А от в Ірландії, де попит на всі види транспорту впав на 75%, національне управління транспорту хоче підтримувати послуги на існуючому рівні, оскільки вважає, що їх обмеження не дозволяє підтримувати соціальну дистанцію. 

Деякі країни намагаються адміністративно встановити нові норми соціальної дистанції у транспорті. Так, у Бельгії запроваджено вимогу дотримуватись мінімальної відстані 1,5 метра між пасажирами і займати тільки одне пасажирське сидіння з двох. 

А от у Таллінні у відповідь на епідемію влада скасувала плату за проїзд, щоби у пасажирів не було приводу контактувати з водієм, купуючи квитки (досі транспорт у естонській столиці був безкоштовний лише для місцевих). 

Але де-факто громадський транспорт став безкоштовним у багатьох містах у різних країнах - через призупинення роботи контролерів пасажирам дозволили тимчасово не використовувати валідатори. 

Разом із Україною

Проте є незначна кількість тих, хто зважився на блокування транспорту. Але і тут є певні відмінності. 

Наприклад, Словенія свій громадський транспорт закрила ще 16 березня. 

Цей крок влада пояснювала ризиком стрімкого зараження. На момент оголошення заборони у країні було зафіксовано 181 випадок зараження коронавірусом та одна смерть - чимало для країни із населенням трохи більше 2 млн.

"Ми намагаємось зменшити поширення коронавірусної інфекції і обмежуємо контакти більшої групи людей у всіх районах… Ці укази необхідні, оскільки ми близькі до сценарію, який бачимо в сусідній Італії", - пояснив міністр охорони здоров’я Томаз Гантар. 

Втім, населення словенської столиці складає менше 280 тис. осіб - за таких розмірів міста складно говорити про те, що транспортна заборона паралізувала життя у країні. 

Ба більше, передбачаючи, що без громадського транспорту громадяни пересядуть на власні авто, влада закликала міста скасувати плату за паркування. Два найбільші міста країни, Любляна і Марібор, вже дослухались до цього заклику. 

Тому єдиною країною, де дії влади були схожими на українські, виявилася Хорватія.

З 22 березня на місяць зупинив роботу весь громадський транспорт Хорватії, включно з автобусами, залізницею, трамваями і фунікулерами. Для працівників держслужби та інших ключових секторів хорватські муніципалітети організували спецрейси.

Своє рішення пояснюють тим, що не всі дотримуються раніше впроваджених вимог карантину - в такій ситуації транспортна "блокада" залишається ледь не останнім засобом змусити людей залишатися вдома. 

На Балканах є також кілька держав за межами ЄС, що запровадили жорсткі обмеження громадського транспорту навіть у містах - це Сербія, Албанія, Чорногорія. Єдина держава за межами регіону, що зважилася на майже повну заборону - це Україна.

Причини того, що європейські держави не зважуються на цей крок, добре зрозумілі. 

Транспортна блокада здатна завдати непоправного удару по економіці. 

Вона не може тривати довго.

Крім того, сама по собі - без належного відстеження хворих, їх ізоляції, відстеження контактів та масового тестування - блокада стає марною. Рано чи пізно обмеження доведеться зняти, і якщо вірус залишатиметься непідконтрольним, нового витка епідемії не уникнути. 

Показовим є приклад Болгарії, яка думала йти українським шляхом, але зупинилася.

У неділю президент Болгарії частково ветував закон про надзвичайний стан, пояснивши, що не схвалить надання надмірних повноважень військовим і транспортну блокаду, адже остання зашкодила би країні.

"Давайте не будемо забувати, що у нас є майбутнє після надзвичайного стану", - пояснив Румен Радев. 

І нагадав, що навіть страх перед епідемією не є приводом запроваджувати обмеження, які насправді мають небагато спільного із боротьбою з коронавірусом.

Автор: Христина Бондарєва,

журналістка "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
Реклама: