Протягом останніх кількох тижнів світові ЗМІ не перестають повідомляти про неминучість нової ескалації насилля у Сирії. Йдеться про провінцію Ідліб на півночі країни – останній в усій Сирії анклав антиурядових угруповань.

Ситуація у Сирії наближається до свого фіналу, і майбутня доля провінції Ідліб може стати вирішальною для переговірних позицій сторін й у визначенні усього повоєнного устрою Сирії у найближчі десятки років.

Ідліб – одна з 14 сирійських провінцій, яка розкинулася на понад 6 тисяч кв. км на північному заході та півночі країни. До війни тут проживало близько 1,5 млн людей. Регіон завжди був переважно сільськогосподарським і мав цінність для решти територій поставками фруктів, овочів і води. Другою особливістю провінції є її вихід на Туреччину – саме через цей регіон країни обмінювалися значною частиною товарів.

Регіон був захоплений коаліцією різноманітних антиурядових угруповань у 2012-2013 роках. Остаточно сирійська армія покинула його під натиском бойовиків після поразки у битві за Ідліб 24-28 березня 2015 року.

Хто контролює Ідліб?

З того часу змінилася геополітична ситуація, обстановка в самій Сирії і угруповання в Ідлібі. Одні замінили інших, хтось розпався, а дехто об'єднався, утворивши величезні антиурядові коаліції.

Оскільки чимало бойовиків та членів їхніх родин були евакуйовані саме до Ідліба після поразки в інших битвах, то точна кількість людей, які нині проживають тут, невідома. Вона може сягати 2 млн або навіть 2,5 млн. Дві третини населення провінції потребують гуманітарної допомоги.

Нині провінція Ідліб контролюється щонайменше 50 різними антиурядовими угрупованнями.

Згадаймо лише основні:

Коаліція "Тахрір Аш-Шям". Це зонтична структура, яка об'єднує десятки ісламських екстремістських угруповань, пов'язаних з "Аль-Каїдою". Очолюється Абу Мухаммедом Аль-Джулані, який вважає себе верховним еміром. Ця коаліція контролює більшість території провінції Ідліб, включаючи саме однойменне місто та прикордонні з Туреччиною переходи. Вона не є стороною жодної з угод про перемир'я і визнана терористичною на рівні ООН.

Піар та радянський спадок: сім причин сирійської авантюри Путіна

Угруповання "Хуррас Ад-Дін". Це колишні члени попередньої коаліції, які не згодні з політикою керівництва та вирішили заснувати власну банду. Вони так само тісно пов'язані з "Аль-Каїдою", але виступають за зміну Абу Мухаммеда Аль-Джулані на посаді верховного лідера.

Коаліція "Фронт національного визволення". Протурецька структура, яка об'єднує ті угруповання (переважно ісламістські), які погодилися перейти під патронат Туреччини. Це єдина більш-менш дисциплінована коаліція, яка бореться за вплив та владу з неслухняною "Тахрір Аш-Шям". Має тісні зв'язки з турецькою розвідкою і контролює північні та східні території провінції Ідліб.

Ісламська партія Туркестану. Ця ісламська екстремістська група складається з джихадистів з країн Центральної Азії, а також китайців-уйгурів (мусульман), які приїхали в Сирію воювати з урядом за гроші або за віру. Основна база цього угруповання – північно-західна частина провінції Ідліб.

"Ісламська держава". Підпільні відділення терористів ІДІЛ все ще присутні у багатьох великих містах провінції. Час від часу вони скоюють напади і теракти проти своїх опонентів з інших угруповань.

Армія слави та Армія перемоги. Ці угруповання часто відносять до так званої "Вільної Сирійської Армії". Але це не зовсім коректно. Від ВСА у "Армії слави" лишився лише прапор і їхній бренд. Вони діють автономно і контролюють північну частину провінції Хама, прилеглу до південних районів Ідліба.

Передумови для наступу

Відкрили шлях на Ідліб кілька важливих подій останніх років. Після військового розгрому терористів "Ісламської держави" у Центральній та Східній Сирії у результаті широкомасштабної наступальної операції "Великий світанок" у 2017 році війська Асада отримали можливість вивільнити значні фінансові та військові ресурси. Їх перекинули на захід, де все ще лишалися невеликі анклави антиурядових сил довкола столиці та уздовж основних стратегічних міжнародних магістралей.

Хитке перемир'я з сирійськими курдами на північному сході, на яке пішов офіційний Дамаск після завершення операцій проти бойовиків "Ісламської держави", дозволило стабілізувати цю ділянку фронту та прикрити тили проурядових сил, поки вони займаються західними та південними регіонами.

Сирійська армія та проамериканські курдські підрозділи фактично розділили Східну Сирію по лінії річки Євфрат.

Значне підкріплення у центральних і західних провінціях дало сирійсько-ірансько-російському альянсу величезні переваги, щоб нарешті зсунути ситуацію у цих районах з мертвої точки. Протягом наступних 10 місяців сирійська армія за підтримки російської авіації та проіранських воєнізованих загонів ліквідували усі 13 анклавів бойовиків довкола столиці, а також повернула під контроль Дамаска усю Південну Сирію з провінціями Дараа та Кунейтра.

Ці військові операції відкрили можливість для наступу на Ідліб. Повернення під контроль південних регіонів знову повернуло сирійському уряду контроль над кордоном з Йорданією. Ліквідація антиурядового руху довкола столиці розчистила шлях від Дамаска на північ до провінцій Алеппо, Хама, Хомс та Ідліб. Усі великі бази антиурядових угруповань уздовж міжнародної траси М5 зникли протягом останнього року. Ця траса має геостратегічне значення для сирійської влади, адже дозволяє відновити торгівлю між Ліваном, Йорданією, Сирією, Іраком і частково Туреччиною.

Це дозволить знову отримувати величезні прибутки від торгівлі, як це було до 2011 року, а отже, Дамаск отримає шанс стабілізувати економічну ситуацію. Втім, єдиною перешкодою лишається саме провінція Ідліб – її східна частина, непідконтрольна уряду, охоплює окремі ділянки траси М5, що унеможливлює повноцінне з'єднання Дамаска з Алеппо.

Другий інтерес Дамаска у відновленні контролю над провінцією Ідліб – це питання стабілізації усієї Північної Сирії. Захопивши Ідліб, урядові війська вперше з 2012 року отримають доступ до кордону з Туреччиною на цих ділянках фронту.

Для Дамаска закриття кордону з Туреччиною остаточно закриє питання постійного "джихад-туризму", а також відріже Анкару від своїх угруповань на півночі провінції Ідліб. Більше того, сирійські військові впевнені, що контроль над Ідлібом, або навіть його частиною, призведе до значного послаблення позицій Туреччини в усій Північній Сирії та зведе нанівець їхні здобутки внаслідок двох військових інтервенцій у 2016-2017 роках.

Хто чий союзник

Одночасно у провінції Ідліб перетнулися інтереси й інших держав-учасниць цього конфлікту.

Іран та його воєнізовані підрозділи на території Сирії повністю підтримують позицію офіційного Дамаска. Політика президента Башара Асада "повернути всі землі до останньої під контроль" цілком відповідає планам Тегерана надалі посилювати свій вплив через повернення під контроль союзної держави її території.

Піар та радянський спадок: сім причин сирійської авантюри Путіна

Захоплення Ідліба означатиме остаточну перемогу Асада над усіма великими антиурядовими коаліціями. А це й перемога для самого Ірану.

Росія як другий союзник Асада має дещо гнучкіші плани. Москві цілком вигідна битва за Ідліб, особливо якщо сирійській армії вдасться повернути провінцію під свій контроль без особливих проблем, наприклад, уникнувши зіткнень з турецькою армією або авіаударів американської авіації.

Однак якщо у Кремлі побачать, що наступальна операція загрожує розпаду тристороннього геополітичного альянсу Тегеран-Анкара-Москва, росіяни можуть натиснути на гальма. Для них питання торгів за території та компромісів там, де це можливо заради своїх геостратегічних довгострокових глобальних інтересів – справа звичайна, на відміну від самих сирійців чи іранців.

Тому не виключено, що Росія може дати Дамаску повернути під контроль лише частину провінції Ідліб, наприклад східні райони та місто Джиср Аш-Шугур на північному заході, яке прямо загрожує російській військовій базі "Хмеймім" у Латакії.

Туреччина є однією з держав, які найбільше занепокоєні битвою за Ідліб.

Для Анкари ймовірність повернення на спільний кордон сирійських урядових військ – це повна катастрофа.

Окуповані сирійські землі на півночі провінції Алеппо прямо залежать від долі провінції Ідліб. Якщо Башар Асад отримає доступ до Ідліба, він зможе постійно загрожувати турецьким військам і протурецьким фракціям бойовиків східніше Ідліба.

Крім того, Туреччина негласно курує провінцію Ідліб, маючи неофіційні домовленості з місцевими угрупованнями, включаючи терористів "Аль-Каїди". В Анкарі планували закріпити свій вплив на цих територіях, використовуючи їх як постійне джерело тиску на Дамаск, таким чином лишаючи його в своїй орбіті.

Іншим варіантом може бути "продаж" цих територій на міжнародних переговорах за політичні поступки, бажано з якимось спеціальним статусом для цих земель і легалізацією частини місцевих протурецьких еліт, які просуватимуть інтереси Туреччини в Сирії.

Але зараз, здається, цей план опинився на межі зриву.

Росія та Іран користуються внутрішніми фінансовими та економічними проблемами Туреччини та кризою її відносин із США, щоб натиснути на неї і отримати "зелене світло" на наступальну операцію.

Сполучені Штати – ще одна держава, якій не вигідна наступальна операція у провінції Ідліб. У випадку захоплення Ідліба це зробить сирійську владу на чолі з Башаром Асадом ще менш договороспроможною і посилить його позиції на міжнародних переговорах щодо майбутнього політичного устрою Сирії.

Крім того, ліквідація останнього анклаву антиурядових сил у Сирії стане заключною фазою усієї війни і засвідчить остаточну поразку Заходу у війні. Для Сполучених Штатів, які й так де-факто зазнали поразки у конфлікті, такий тотальний програш, особливо напередодні проміжних виборів у Конгрес у листопаді, стане сильним репутаційним і дипломатичним ударом, а також посилить їхніх геополітичних противників – Росію, Китай та Іран.

Найбільшими "лузерами" у цій ситуації можуть стати країни ЄС, для яких чергова ескалація означає появу нових біженців.

Попри те, що Франція, Велика Британія і навіть Німеччина заявили про готовність вдарити по Сирії у випадку хімічної атаки, повна дестабілізація країни після всіх цих років війни для них абсолютно не вигідна. Адже вона породить нову хвилю біженців і лише роздмухає регіональну війну, яка і без того вже жевріє з наближенням початку дії нафтового ембарго США проти Ірану.

До того ж ЄС занадто занурений у свої внутрішні справи, щоб втягуватися у новий виток конфлікту в Сирії.

* * * * *

Битва за провінцію Ідліб стане однією з найбільш символічних, але водночас і трагічних подій війни, яка триває вже сім років.

Якщо її дійсно розпочнуть у тому вигляді, в якому прагнуть Тегеран і Дамаск, тоді Сирія знову опиниться у центрі світової уваги, в тому числі через ймовірне зіткнення РФ і США. У будь-якому разі, результат маневрів регіональних і глобальних гравців навколо провінції Ідліб безпосередньо вплине на позиції сторін і майбутнє країни після війни.

Автор: Ілія Куса,

експерт з міжнародної політики 
Українського інституту майбутнього