Бунтівна Барселона: як вирок проти сепаратистів занурив Каталонію у безлади та протести

Понеділок, 21 жовтня 2019, 09:35 — , Ніка Дьоміна, для Європейської правди
Фото: pbs.org

Світ слідкує за новим витком конфлікту між Каталонією і центральною іспанською владою.

Рівно тиждень тому Верховний суд Іспанії виніс жорсткий вирок дев'ятьом каталонським політикам, прибічникам незалежності регіону: вони отримали від 9 до 13 років тюремного ув'язнення за участь у організації референдуму про незалежність у 2017 році.

Після цих вироків вулиці Барселони щовечора випробовують на міцність іспанську демократію.

Варто сказати, що Каталонії не звикати до велелюдних протестів, але зараз "просто демонстраціями" не обмежується.

Ще у перший день мітингарі на кілька годин заблокували аеропорт Барселони. Далі були спалені авто, обстріл вертольота, використання кислоти проти поліції... Попри це, буде помилкою вважати із цих прикладів, що регіон пірнув у вирій революції. Протести, чисельність яких часом перевищує пів мільйона осіб, дійсно супроводжуються сутичками з поліцією, але на ранок мітингарі розходяться і столиця Каталонії знову повертається до звичного життя.

Звісно, применшувати важливість цих подій також не варто. Жорсткий вирок лише підігрів настрої прибічників незалежності, тож каталонці не планують припиняти протести. Наразі неможливо передбачити з певністю, як змінюватиметься та чим завершиться це протистояння, але варто розібратися, як воно розгорялося та як досягло нинішнього ступеня.

 

Із урядовців – у сепаратисти

Каталонія – іспанська область зі столицею у Барселоні. Каталонці, тобто її титульна нація, мають власну культуру та мову, яка суттєво відрізняється від іспанської. І хоча Каталонія має права автономії та свій власний уряд (женералітат), у регіоні здавна є помітна підтримка відокремлення та створення каталонської держави.

Між тим Іспанія, хоч і має у своєму складі кілька автономних регіонів, лишається унітарною державою. 

Територіальні питання повинні вирішуватися спільно усім населенням держави – потрібно провести загальноіспанський референдум та пройти тривалу процедуру внесення змін до конституції.

Словом, формально шлях до незалежності існує, але реально він недосяжний.

Однак 1 жовтня 2017 року женералітат Каталонії, всупереч забороні з боку центральної влади, провів власний "референдум за незалежність", відомий також як "референдум 1-О" (від ісп. 1 Octubre – 1 жовтня). На ньому незалежність підтримали понад 90% тих, хто прийшов на дільниці. Прибічники цілісності Іспанії бойкотували голосування, а центральна влада намагалася йому запобігти. 

У підсумку, з урахуванням явки, за відділення висловилося трохи менше 40% – тобто помітно менше за половину виборців краю.

Уряд Іспанії результати референдуму очікувано не визнав.

Тоді вулиці каталонських міст також були щодня заповнені мітингарями. І хоча за опитуваннями кількість прихильників та противників незалежності є приблизно рівною, чисельність мітингів за відокремлення в десятки разів перевищувала мітинги їх противників. Це додатково підживлювало очікування сепаратистів.

Варто відзначити швидку реакцію великого бізнесу, що базувався в Барселоні: після проведення "референдуму 1-О" низка компаній, не чекаючи на розв’язання ситуації, оголосила про перенесення своїх штаб-квартир, а подекуди і виробництв до інших регіонів Іспанії.

На додачу, ЄС також засудив проведений "референдум 1-О" та чітко дав зрозуміти, що підтримує єдність і неподільність Іспанії.

Незважаючи на це, тоді парламент Каталонії пішов "ва-банк" і в односторонньому порядку проголосив незалежність регіону. Президент каталонського женералітату Карлес Пучдемон та його прибічники відчували змогу стати національними героями в очах населення регіону та нарешті здійснити мрію каталонців про незалежність.

Але ставка не зіграла.

У відповідь на рішення регіонального парламенту іспанський Сенат запровадив пряме управління в регіоні, розпустив місцевий парламент і женералітат. Невдовзі дванадцятьох урядовців-організаторів референдуму, а також очільників місцевої поліції "Моссос" заарештували за підозрою у вчиненні "підбурювання до бунту" і "розтрати".

Ще кілька експосадовців, включаючи Карлеса Пучдемона та чотирьох його соратників, утекли до Брюсселя.

"Бунт" чи "заколот"?

14 жовтня 2019 року, тобто за два роки після "референдуму 1-О", Верховний суд Іспанії виніс вирок у справі проти каталонських політиків.

Спочатку державне обвинувачення просило для організаторів референдуму до 25 років позбавлення волі за статтею "Підбурювання до бунту", але зрештою судді погодилися на менш сувору кваліфікацію "Підбурювання до заколоту", що передбачає ув’язнення до 12 років.

Ключова відмінність між "заколотом" і "бунтом" полягає в тому, що перше є злочином проти громадського порядку, в той час як друге – проти конституційного ладу, включаючи територіальну цілісність Іспанії.

Однак жоден із арештованих не визнав своєї вини ані у першому, ані у другому.

Колишні лідери каталонського уряду неодноразово закидали процесові політизованість, а самому суду – залежність від волі центральної влади.

Втім, у своїй заключній промові адвокати повідомили, що їхні клієнти готові визнати менш серйозні порушення у вигляді непокори владі, за які їх могли усунути від державної служби, але не ув'язнити.

Судові засідання тривали чотири місяці, за їхніми підсумками Верховний суд Іспанії виніс обвинувальний вирок на 493 сторінках. За ним дев’ятеро з дванадцяти колишніх очільників та депутатів каталонського женералітату отримали майже 100 років ув’язнення на всіх.

Найбільший термін покарання, 13 років, за підбурювання до заколоту та "розтрату" (йдеться про витрачання коштів на проведення незаконного референдуму) отримав Оріол Жункерас, який у 2017 році був віцепрезидентом уряду Каталонії. Вісім інших високопосадовців отримали від 9 до 12 років позбавлення волі, а ще трьом суд призначив покарання у вигляді громадських робіт і штрафу. Суд також поновив ордер на екстрадицію Карлеса Пучдемона, який наразі живе в Бельгії і все ще плекає надії стати депутатом Європарламенту без необхідності повернення на батьківщину.

Чималі терміни позбавлення волі, схоже, будуть реальними – наразі у Мадриді не чути навіть дискусії про амністію чи помилування каталонських сепаратистів.

Таким чином, Мадрид показав твердість і здатність боротися із сепаратизмом.

Є конституція (яку в 1978 році підтримало 91% населення Каталонії), що визначає унітарність іспанської держави. За нею регіон має особливий статус, гімн і прапор (який, до слова, майорить ледь не на кожній будівлі Барселони). Ніхто не ставить під сумнів право каталонських політиків домовлятися із центром про розширення прав автономії.

Але щойно лідери регіону вирішують йти на відкрите протистояння з центром, то демократія, на думку Мадрида, моментально перетворюється на "заколот" та "бунт", який центр не збирається толерувати. 

Вулиця проти суду

Відразу після проголошення вироку прем'єр-міністр Іспанії Педро Санчес заявив про його абсолютну підтримку та про надію на завершення "ери екстремізму". Однак, як і варто було чекати, рішення суду не додало взаєморозуміння між Мадридом та Барселоною.

Уряд Каталонії на чолі з Кімом Торрою, навпаки, висловив підтримку засудженим, називаючи рішення політизованим та антидемократичним, а низка політичних партій регіону закликали населення мобілізуватися у марші непокори.

Каталонців двічі просити не довелося.

Демократичне цунамі поглинуло регіон. 

На центральних вулицях Барселони та інших великих міст автономії виникли стихійні протести – люди вийшли на вулицю, щоб висловити незгоду з вироком.

Протести паралізували низку важливих інфраструктурних об’єктів, включаючи аеропорт і залізницю. Вдарили вони й по футболу: заплановане на 26 жовтня "Ель Класіко" між мадридським "Реалом" та "Барселоною" перенесено на пізніший термін.

Сил поліції регіону відверто бракувало для відновлення правопорядку. Мадрид спрямував до Каталонії підрозділи спецпризначення з інших регіонів, із забороною застосування грубої сили до протестуючих, та це виявилося непросто.

Є поранені і серед демонстрантів, і серед поліції, причому їхня кількість значна – лише за першу добу постраждали понад сотню людей. Кілька мітингарів за ці дні лишилися без ока через використання поліцією травматичної зброї. Один із поліцейських, у якого влучила бруківка, кинута з натовпу, перебуває у вкрай важкому стані.

Словом, повторюється невтішний сценарій протестів дворічної давнини.

Що далі?

Прибічники незалежності апелюють до короткої згадки у статуті ООН права народів на самовизначення, але втілити їхню мрію ця згадка не допоможе: реалізація цього права не є абсолютним обов’язком держави. Зрештою, той самий статут ООН гарантує кожній державі право на збереження своєї територіальної цілісності.

Опитування останніх років свідчать, що каталонських сепаратистів підтримує десь половина населення Каталонського регіону. Проте рішення Верховного суду відчутно змінили розподіл сил: через суворість вироків чимало місцевих прихильників єдності Іспанії доєдналися до її противників.

А зважаючи на однозначне продовження протестів, уряд Іспанії опинився перед непростим вибором між поступками чи непорушністю власної позиції.

Чи відбудеться новий референдум щодо незалежності? Напевно, ні.

Навіть якщо Барселона вимагатиме нового голосування, центральний уряд навряд чи дасть дозвіл на проведення офіційного референдуму за незалежність, надто з огляду на історію з Brexit. До того ж рішення Верховного суду про неконституційність "референдуму 1-О" остаточне і не підлягає оскарженню.

Регіональні політики також навряд просуватимуть ще одне наперед невизнане голосування. У цьому немає значної потреби. Та й хто захоче ризикувати після жорстких вироків членам попереднього уряду? 

Один із варіантів виходу з кризи – політичний діалог з подальшим внесенням змін до конституції королівства, із розширенням прав каталонської автономії.

Поки що прибічники єдиної Іспанії та незалежної Каталонії не демонструють намірів домовлятися – у неділю Мадрид відхилив заклик лідера Каталонії до переговорів. А отже, наразі зберігається нинішній статус-кво, який став украй хитким після вироку та відновлення масових протестів.

Між тим Україні слід уважно спостерігати за подіями в Каталонії і робити з них висновки. 

Безумовно, Іспанії пощастило з відсутністю агресивних сусідів, які б розпалювали внутрішні протистояння (хоча зовсім без закордонної "допомоги" не обійшлося, що спричинило, до речі, похолодання у відносинах Мадрида з Москвою).

Однак фінальне рішення лишається за іспанцями, в тому числі мешканцям автономії.

Нині обидві сторони прагнуть утриматися і від радикалізації вулиці, і від надмірного насильства з боку поліції. Як довго це триватиме – це питання, на яке наразі немає відповіді.


Автори:

Віталій Власюк, Ніка Дьоміна

для "Європейської правди"

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.
powered by lun.ua