Один острів – одна країна: Північна Ірландія робить перший крок до розриву з Британією

Вівторок, 6 лютого 2024, 08:00 — , Європейська правда
Фото: Peter Morrison/Associated Press/East News
Обрання Мішель О’Ніл (ліворуч) новим головою уряду Північної Ірландії дає підстави очікувати референдум про возз'єднання острова. Цьому намагатимуться запобігти юніоністи, чия лідерка Емма Літтл-Пенгеллі (в центрі) стала першим віцепрем'єром

Північна Ірландія — країна, що входить до складу Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії, — вийшла з політичної кризи, що тривала два роки. І ймовірно — відразу потрапила в нову. 

Остання політична криза завершилася призначенням уряду.

Але керівний склад цього уряду виявився вкрай незвичним.

Уперше з початку існування Північної Ірландії як такої — тобто з 1921 року — її першим міністром став представник націоналістичної партії "Шинн Фейн", кінцева мета якої — возз’єднання острова Ірландія у складі однієї держави.

Власне, в одному з перших інтерв’ю на посаді формального "номера один" у Північній Ірландії лідерка "Шинн Фейн" Мішель О’Ніл прямо заявила, що вважає реальним референдум про входження до Республіки Ірландія протягом десятиліття.

"Стільки всього змінюється: всі старі норми, природа цієї країни, той факт, що націоналіст-республіканець не мав би стати першим міністром",

вважає вона.

Чи справді остання дворічна політична криза в Північній Ірландії стала точкою неповернення для зміни статусу цієї країни?

А головне, чи мають підґрунтя очікування референдуму про возз’єднання Ірландії?

Одночасно в ЄС та поза ним

Щоб зрозуміти суть політичної кризи, доведеться зазирнути в історію. Після кривавої громадянської війни — періоду, який не просто так увійшов в історію як "Лихоліття", — політичне життя Північної Ірландії керувалося принципом максимального компромісу й збалансованості між двома основними групами.

Перша — протестанти-юніоністи, або прихильники зближення з Великою Британією.

Друга — католики-республіканці, або націоналісти, тобто прихильники возз’єднання острова Ірландія в єдину державу.

У північноірландському уряді юніоністи й республіканці обов’язково мають максимально рівне представництво.

Блок, який має найбільше депутатів у місцевому законодавчому органі (Асамблеї), обирає голову уряду — першого міністра, але в нього обов’язково є заступник із формально такими ж повноваженнями.

Тим не менш, перший міністр Північної Ірландії — це все ж не "заступник першого міністра", й політична вага тут грає немалу роль. І саме ця посада лежить в основі останньої політичної кризи в країні.

Вихід Сполученого Королівства з Європейського Союзу став для Північної Ірландії проблемою. Адже коли британці та ірландці перебували у складі ЄС, між обома державами фактично не існувало кордону. Це стало важливим чинником для примирення між юніоністами й республіканцями після "Лихоліття".

Після Brexit проблема кордону Північної Ірландії постала знову. Якщо юніоністів влаштовували будь-які кроки, спрямовані на зближення з Лондоном (зокрема й "жорсткий" Brexit), то республіканці наполягали на подальшому перебуванні в спільному ринку та митній зоні з Євросоюзом — аби уникнути будь-яких теоретичних перешкод під час перетину кордону з Ірландією.

Лондон і Брюссель спершу погодили компроміс, оформлений в окремій угоді — Північноірландському протоколі: на Північну Ірландію й надалі поширюватимуться норми ЄС, але ситуація зміниться після "перехідного періоду", коли будуть запроваджені певні механізми для максимально спрощеного руху товарів через обидва кордони — з Великою Британією (внутрішній) та з Ірландією (зовнішній).

Час минув, ЄС і Британія продовжували вести переговори про зміну Північноірландського протоколу, компромісні механізми так і не з’явилися, а юніоністи все більше обурювались ситуацією.

Адже Північна Ірландія продовжувала входити до митного союзу ЄС (хоча податки збирали британці) й дотримуватись переважної більшості регуляцій ЄС (і так, це призводило до труднощів у перетині "внутрішнього кордону").

Заручники Brexit

У лютому 2022-го пішов у відставку перший міністр Північної Ірландії від Демократичної юніоністської партії (ДЮП) Пол Гіван. Це була спроба юніоністів тиснути на Лондон, аби той у переговорах із ЄС наполягав на кращих умовах торгівлі через "внутрішній кордон".

А без згоди ДЮП, відповідно, не міг функціонувати уряд Північної Ірландії.

Як наслідок, наступні два роки країна жила в умовах політичної кризи: уряду немає, робота Асамблеї через ту-таки ДЮП паралізована, тож і гроші надходили тільки за рахунок прямих дотацій із Лондона.

Чи домоглися свого юніоністи? Якщо коротко, то ні.

За кілька місяців після їхнього демаршу в Північній Ірландії відбулися місцеві вибори, де більшість здобула — вперше за всю історію існування регіону — націоналістична "Шинн Фейн", а не ДЮП. Але без згоди останньої уряд і Асамблея продовжували перебувати в паралічі.

Зрештою, в лютому 2023 року Британія і Євросоюз уклали оновлену версію Північноірландського протоколу — Віндзорську рамкову домовленість, яка частково задовольняла вимоги юніоністів і при цьому зберігала прозорий кордон на острові Ірландія. Але й це ДЮП відкинула — бо умови її не задовольняли.

Уряд у Лондоні, який має окремого міністра з питань Північної Ірландії, неодноразово вів переговори з юніоністами й республіканцями, пропонував чергові компроміси, навіть погрожував виборами — та ситуація не змінювалася.

Що ж сталося за останні тижні?

Перманентна криза почала настільки погіршувати становище північних ірландців, що ті в січні влаштували масштабний страйк із вимогою сформувати уряд і розморозити Асамблею. До страйку долучилися понад 170 тисяч людей, або п’ята частина всієї робочої сили Північної Ірландії, які вимагали нарешті втілити давно обіцяне підвищення зарплат.

У таких умовах Демократична юніоністська партія, яка відмовлялась повертатися у Стормонт та ще й блокувала виділення додаткових коштів для своїх же виборців, явно перебувала у програшній позиції.

Зрештою, певні додаткові поступки з боку Лондона переконали керівництво ДЮП повернутися за стіл переговорів із республіканцями-націоналістами і розблокувати роботу Асамблеї та уряду.

Обіцянка уряду Британії викладена в документі під промовистою назвою "Захист союзу". Окрім додаткових дотацій для Північної Ірландії, вона містить кілька важливих положень із гарантіями безперешкодної торгівлі через "внутрішній кордон" Сполученого Королівства.

По-перше, буде скасована практика контрольних перевірок товарів, які їдуть із Великої Британії до Північної Ірландії без подальшого експорту.

По-друге, буде створений спеціальний орган для вирішення проблем у торгівлі в межах Сполученого Королівства — зокрема ситуацій, коли певні британські товари недоступні для замовлення в Північній Ірландії.

Зрештою, уряд Британії зобов’язується перевіряти потенційний вплив нових законів на ситуацію з торгівлею в Північній Ірландії.

Хоча зараз британські стандарти не надто відрізняються від європейських, у майбутньому відмінностей вочевидь побільшає.

Курс на возз’єднання?

Минулого тижня, щойно стало відомо про згоду Демократичної юніоністської партії на компроміс, його схвалив британський парламент.

А в суботу, 3 лютого — рівно через два роки з початку політичної кризи — вона завершилася призначенням нової першої міністерки Північної Ірландії. Нею, як уже зазначалось, уперше за 102-річне існування країни стала представниця республіканців-націоналістів, лідерка "Шинн Фейн" Мішель О’Ніл.

Важливий нюанс: націоналістичні погляди "Шинн Фейн" стосуються передусім саме возз’єднання острова Ірландія в межах однієї держави, а не, приміром, політики щодо мігрантів чи економіки (тут подекуди партія стоїть навіть на лівих позиціях).

І така позиція має значну популярність не лише в Північній Ірландії.

В Ірландії та ж "Шинн Фейн" — яка на останніх парламентських виборах 2020 року лідирувала, та не потрапила в коаліційний уряд трьох партій — із помітним відривом лідирує в соцопитуваннях.

Наступні вибори, до слова, мають відбутися на початку 2025-го. І лідерка ірландського "Шинн Фейн" уже оголосила, що в разі перемоги хоче активніше порушити питання возз’єднання острова у складі однієї держави.

Важливий момент: "базові параметри" північноірландського питання суттєво відрізняються, наприклад, від ситуації у Шотландії, де проведення референдуму про незалежність принаймні юридично перебуває у виключній компетенції Лондона.

Натомість нинішній статус Північної Ірландії регулює Страсноп’ятнична угода 1998 року, в якій прямо передбачена можливість референдуму про зміну статусу країни, якщо є дані, що вказують на зміну там суспільних настроїв (щоправда, ця угода не визначає, за якими ознаками можна стверджувати про "зміну суспільних настроїв"). 

Виникає резонне питання: хіба такими змінами не є соцопитування, що свідчать про переважання прихильників возз’єднання? Або перемога партій-прихильників цього курсу й обрання їхньої представниці першою міністеркою?

Тож сценарій "возз’єднання Ірландії" вже не видається аж таким нездійсненним.

Звісно ж, не можна забувати й про іншу опцію, яка може водномить вирішити претензії і юніоністів, і республіканців — повернення Сполученого Королівства до ЄС.

Зрештою, більшість британців уже скептично ставляться до самої ідеї Brexit.

Та поки на політичному рівні повернення Британії до ЄС менш ніж малоймовірне, мимовільна заручниця Brexit Північна Ірландія і далі шукатиме шляхів уникнення політичної кризи.

Автор: Олег Павлюк,

журналіст "Європейської правди"

 
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.