https://www.eurointegration.com.ua/images/ep_for_fb.gif https://www.eurointegration.com.ua https://www.eurointegration.com.ua Напад ціною у мільярди: як відповість США на удар по союзниках https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/09/17/7100847/ Статті для Європейської правди Tue, 17 Sep 2019 15:57:00 +0300 "Нафтовий шок", якого зазнав світ, змусив США розконсервувати свій стратегічний нафтовий резерв для стабілізації ринку, а також спричинив підвищення світових цін на нафту на 20%, до $75. Такого не було від 1991 року - масштабні атаки на саудівську нафтовидобувну інфраструктуру компанії "Saudi Aramco" минулими вихідними стали знаковою подією не лише у межах чотирирічного конфлікту в Ємені, але й для усього регіону. Група з 10-12 невеликих і примітивних безпілотників-камікадзе, оснащених бомбами кустарного виробництва, пролетіли кілька сотень кілометрів і вдарили по десятках об'єктів нафтової галузі навколо двох саудівських міст - Аль-Хурайс та Абкайк. Неподалік першого населеного пункту розташоване друге за величиною у світі нафтове родовище. А поблизу Абкайка ("нафтової столиці" Саудівської Аравії) - найбільший на планеті нафтопереробний завод (НПЗ), який зазнав найбільших руйнувань. "Нафтовий шок" Напади на Саудівську Аравію одразу ж паралізували до 50% видобутку нафти, суттєво зменшили експорт сировини та вивели з ладу кілька потужностей Абкайкського НПЗ. "Нафтовий шок", якого зазнав світ, змусив США розконсервувати свій стратегічний нафтовий резерв для стабілізації ринку, а також спричинив підвищення світових цін на нафту на 20%, до $75. Рівень шкоди, завданий цими атаками, порівнюють з подіями 1991 року, коли Ірак на чолі з Саддамом Хусейном обстрілював нафтові об'єкти Саудівської Аравії та Кувейту. Відповідальність за атаки одразу ж взяли на себе єменські хусити з руху "Ансар Алла" - етнорелігійне племінне угруповання, члени якого живуть на півночі та північному заході Ємену, в регіонах, що межують з південною Саудівською Аравією. Саме проти них вже чотири роки воюють Саудівська Аравія та її союзники. І саме через них Ер-Ріяд вирішив вторгнутися на територію Ємену в березні 2015 року. [BANNER1] Чотири уроки Атаки на нафтову інфраструктуру показали нам кілька важливих і цікавих речей, на які варто звернути увагу. Трансформація концепції війни XXI століття. Це не перша атака безпілотних літальних апаратів за останні кілька років, але точно одна з найрезультативніших. Вона показує, наскільки змінилася війна у новому столітті. Група невеликих дронів вартістю у кілька десятків тисяч доларів завдала збитків на мільярди доларів, паралізувала 5% світового видобутку нафти та обвалила (хоча й ненадовго) фондові ринки. Трансформація війни в Ємені. Удари БПЛА довели також і те, що протягом останніх двох років намагалися приховати саудівці - хусити отримали доступ до технологій (не без підтримки з боку Ірану), які зрівняли їх із саудівськими військами - почали виробництво власних балістичних ракет, безпілотників та бомб. Вже зараз можна говорити, що це виводить єменсько-саудівську війну на принципово новий рівень. Зрив планів Саудівської Аравії. Удари по НПЗ та інших об'єктах саудівського енергетичного гіганта "Saudi Aramco" зриває плани спадкового принца Мухаммеда бін Сальмана щодо реалізації його амбітних, дещо фантастичних цілей, викладених у стратегії "Бачення-2030". Протягом останнього року принц Мухаммед і його прихильники намагаються здійснити перше виставлення на продаж акцій "Saudi Aramco", що дозволить королівству заробити до $2 трлн. Утім, вдалі удари по об'єктах компанії знизили вартість її акцій - компанії, на якій зав'язана уся нафтова індустрія королівства, і заручником вартості якої на сьогодні є спадковий принц і політичні еліти Ер-Ріяда. Підвищення ставок ймовірного конфлікту з Іраном. Атака дронів також демонструє, наскільки дорогою і катастрофічною може стати потенційна війна між Саудівською Аравією та Іраном. Якщо єменські хусити здатні завдавати таких болючих ударів королівству, то як же виглядатиме імовірний конфлікт саудитів із Іраном? Розгубленість у Вашингтоні Атаки дронів знову підняли питання ризику регіональної війни на Близькому Сході, до якої сторони готуються протягом останніх п'яти років. Після виходу Штатів з "ядерної угоди" у травні 2018 році та відновлення санкцій проти Ірану регіональна ситуація на Близькому Сході різко погіршилася. А збиття іранськими ППС американського БПЛА над Ормузькою протокою у червні ледь не спричинило прямого військового зіткнення між Вашингтоном і Тегераном. В цьому контексті важливо, що позиція США після атак дронів виглядає незрозумілою. Спершу всі визнають, що удари здійснили єменські хусити, а згодом Майкл Помпео публічно звинувачує в нападі Іран, який нібито запустив десятки крилатих ракет зі своєї території (або Іраку, як повідомляють саудівські ЗМІ). А ще за деякий час Дональд Трамп повідомляє, що війни з Іраном не хоче, але якось "відповість" на удари по саудівцях, попри те, що, за його словами, "нам близькосхідна нафта не потрібна". Така незрозумілість пояснюється розколом американських еліт з приводу "іранського питання". Частина істеблішменту вважає, що Штатам варто піти на мирову з Тегераном: або перепідписати "ядерну угоду", або повернутися до її варіанту 2015 року. На їхньому боці громадська думка - більшість американців не бажають війни з іранцями. Інша частина істеблішменту - включаючи великий бізнес, хоча й підтримує план дій адміністрації з санкційного тиску на Іран, зовсім не хоче війни. Їм достатньо викинути іранців зі світового енергетичного ринку. [L] Не останнім аргументом для цих груп є те, що чергова війна напередодні президентських виборів 2020 року, проти якої завжди виступав Дональд Трамп, обвалить його рейтинги. Однак існує невелика, але агресивна та мобільна група республіканців-яструбів, які сьогодні домінують у Білому домі Трампа. Вони щиро вірять в ідею "силового вирішення" іранського питання - шляхом постійного тиску, провокування збройного протистояння і внутрішнього перевороту в Тегерані, аж до дезінтеграції країни. До цієї групи належить вже звільнений зі своєї посади Джон Болтон (радник президента США з питань національної безпеки), його близькосхідні радники, а також держсекретар США Майкл Помпео. Що далі: два сценарії Якою ж буде відповідь на атаку дронів? І Ер-Ріяд, і Вашингтон не можуть просто закрити очі на такі нахабні та зухвалі напади з боку хуситів, які підтримуються Іраном. Для спадкового принца Мухаммеда бін Сальмана це питання престижу, репутації в очах населення і власної королівської родини, де до нього є неоднозначне ставлення (навіть присутнє напруження у стосунках з його власним батьком, королем Сальманом). Для президента США Дональда Трампа це також питання його особистого іміджу та ефективності його іранської політики. [BANNER2] І тут в обох країн є два варіанти: Варіант №1. Посилити санкції і піти шляхом ескалації у відповідь на ескалацію, тим самим підвищуючи ставки та провокуючи збройні сутички з Іраном у районі Перської затоки та Ормузької протоки. Це може включати обмежені військові удари по хуситах у Ємені (яких уже чотири роки бомблять, але ефекту немає) та по території Ірану. Варіант №2. Піти на різке посилення риторики, але потім раптово дати по гальмах і почати деескалацію. Саудівська Аравія нарешті виходить з Ємену, уклавши певну проміжну міжнародну угоду про припинення війни, а США намагаються перепідписати "ядерну угоду" на нових (навіть якщо з косметичними змінами) умовах, що дозволить усім формально зберегти обличчя. Який з варіантів оберуть сторони - покаже час. Але від цього залежатиме доля мільйонів людей і самого Близького Сходу. Автор: Ілія Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/09/17/7100847/ Євроінтеграція в "турборежимі": яке місце матимуть Європа й НАТО у роботі нового уряду https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/09/17/7100837/ Статті Європейська правда Tue, 17 Sep 2019 13:12:00 +0300 Є показник, який засвідчить, чи справді рух до ЄС є пріоритетом уряду. Це – відповідь на запитання про те, чи генеруватиме Кабмін рішення, які суперечать європейському праву... У Євросоюзі вперше прокоментували "турборежим", взятий новою владою. В той час як в Україні він у багатьох викликає занепокоєння, в Брюсселі у цьому бачать радше привід для компліментів. Персональний склад уряду ЄС не коментує, але особливу вагу і для європейських, і для українських експертів має те, що в ньому збереглася посада заступника прем’єра з європейської та євроатлантичної інтеграції. Але це не означає, що всі проблеми вирішені. Вже зараз очевидно, що розуміння європейської інтеграції є не в усіх урядовців, причому досі не зрозуміло, чи не бракує його також прем’єрові. Минулих тижнів достатньо також для перших висновків про те, що варто зробити новій владі для швидкого успіху на європейському та на натівському напрямках. І швидкість тут важлива також для того, щоби виконання зобов’язань України збіглося з пріоритетами президента Зеленського. "Європейська правда" з’ясувала, з якими викликами вже стикнувся євроінтеграційний блок уряду та що варто змінити в урядовій роботі. Координатор без міністерства Два тижні тому, в день формування нового уряду, прибічники європейської інтеграції мали всі підстави святкувати перемогу. Попри заяви чільних представників Зе-команди про те, що з уряду зникнуть посади віцепрем’єрів (яких у минулому уряді було аж шестеро!), для "європейського віце" прем’єр зробив виняток. Цю посаду обійняв Дмитро Кулеба (до призначення - посол України у Раді Європи), до якого не мають претензій ані Євросоюз, ані експертна спільнота, ані попередня влада. [BANNER1] Ще одна приємна несподіванка - те, що у повноваженнях Кулеби залишився не тільки Євросоюз. Він опікується також євроатлантичною інтеграцією України. Зберігся також основний "робочий інструмент" віцепрем’єра: Урядовий офіс координації європейської та євроатлантичної інтеграції... Але останнє залишило питання - чи це справді "перемога"? Адже віцепрем’єр знову залишився "без портфеля", тобто без окремого міністерства. Урядовий офіс - це структура в апараті Кабміну з мінімумом повноважень, і тому в період ротації влади не лише українські експерти, а й європейські дипломати радили новій владі подумати над створенням міністерства з питань євроінтеграції. То чи достатньо буде Кулебі старих повноважень? ЄвроПравда від кількох джерел в уряді отримала запевнення: "зрада" скасовується. В Кабміні вже є принципове рішення про розширення повноважень віцепрем’єра. Зокрема, Кулеба отримає право самостійно, без ініціативи інших міністерств, подавати законопроєкти, розроблені власним Урядовим офісом. Цього права бракувало віцепрем’єрові у старому уряді. Річ у тім, що виконання асоціації часом ламає "схеми", до яких звикло те чи інше відомство, і подання таких пропозицій іншими міністерствами всіляко гальмувалося. Але ключова умова для ефективного зближення України з ЄС - інша. І її не владнати жодними змінами урядового регламенту. (Не) важлива євроінтеграція Один із посадовців, що опікувався європейською тематикою у старому уряді і мав кілька зустрічей із представниками нового Кабміну, у розмові з ЄвроПравдою зауважив, що нові міністри видаються непоганими фахівцями, але мають спільну ваду. "Вони не розуміють, що євроінтеграція - це не до МЗС, що це питання їхніх міністерств. Хоча нічого нового, у минулому уряді на початку було те саме", - поділився співрозмовник. Минулої суботи в реальності цієї вади переконалися учасники форуму "Ялтинської європейської стратегії", де виступав прем’єр-міністра Олексій Гончарук. "Це мій перший публічний виступ після призначення", - повідомив він, додавши, що ретельно готував розповідь про реформи та пріоритети нового уряду. Промова прем’єра та його спілкування з модератором тривали 45 хвилин, і за весь цей час він жодного разу не вжив слів "ЄС", "НАТО", "Європа", "євроінтеграція" чи подібних до них, не згадавши навіть Угоду про асоціацію. Чи означає це, що європейські реформи опинилися у зоні ризику? Питання відкрите. [BANNER2] Якнайменше, це додасть проблем у роботі Дмитру Кулебі, якому не раз доведеться пояснювати колегам, що євроінтеграція нині має небагато спільного з міжнародною політикою, що асоціація з ЄС - це не абстрактні переговори з Брюсселем, а цілком реальні зміни, як-то вимоги до фітосанітарної служби чи правила безпечності промислового виробництва. Поза сумнівом, поступово і новий уряд це зрозуміє; питання лише в тому, як багато часу це забере. Та є інший показник, який засвідчить, чи справді рух до ЄС є пріоритетом уряду. Цей показник - відповідь на запитання про те, чи генеруватиме Кабмін законопроєкти та рішення, які суперечать європейському праву та зобов’язанням України за Угодою про асоціацію. Цікаво, що в уряді Гройсмана можливість ухвалювати антиєвропейські законопроєкти та постанови була прямо прописана в урядовому регламенті (§35), хоча використовували її украй рідко. При цьому міністерства генерували чимало антиєвропейських документів і навіть публічно відстоювали їх, але зазвичай реєстрували ці проєкти як "депутатські", від імені дружніх парламентарів, щоби уникнути урядової тяганини з документами. В уряді Гончарука (принаймні, на словах) обіцяють припинити таку практику. Джерела запевняють, що в Раду не потраплять проєкти, розроблені будь-яким міністерством, якщо ті суперечать Угоді про асоціацію. Однак і нині, кажуть співрозмовники, не йтиметься про жорстке право вето з боку європейського віцепрем’єра - радше про особисту обіцянку прем’єра блокувати ті проєкти, по яких є негативний експертний висновок щодо їхньої відповідності Угоді про асоціацію. Чи працюватиме це на практиці? Чи не з’являться аргументи, які для уряду та прем’єра будуть важливішими за євроінтеграцію? Брак публічної уваги Гончарука до цієї теми дає підстави для сумнівів, тож відповісти з певністю буде можливо лише за деякий час. Перші домовленості з ЄС Наприкінці минулого тижня Київ відвідала перша делегація високого рівня із Брюсселя. Спецпредставник президента Єврокомісії з питань України Ельмар Брок та Катаріна Матернова з директорату NEAR (опікується співпрацею ЄС із сусідами) зустрілися з Кулебою та іншими профільними урядовцями й депутатами. Мета візиту - "налагодити мости", пояснила Матернова перед поїздкою. "Європейська правда" спілкувалася із представницею Єврокомісії ще до виступу Гончарука, але схоже, що у Брюсселі і до того знали про проблему зі сприйняттям європейської інтеграції як чогось відірваного від процесу реформування країни. Принаймні, єдина порада, яку назвала представниця ЄС, стосувалася саме цього. "Я передала Дмитру Кулебі нашу ключову рекомендацію: не треба сприймати євроінтеграцію як самостійний процес. Виконання асоціації має бути інтегроване у загальний процес реформ", - пояснила вона. Цікава деталь: робота нової влади у режимі "шаленого принтера" у ЄС заперечень не викликає. Навпаки, це стало приводом для обережних компліментів. "Ми вражені і дуже підтримуємо нову владу у її реформаторських зусиллях - навіть якщо швидкість такого прориву трохи зависока. Коли робити щось дуже швидко, то легко помилитися у своїх діях, але що поробиш, і Рим будували не без помилок", - пояснила Матернова. Між тим, від джерел, близьких до переговорів, ЄвроПравді стало відомо і про домовленості, які лишилися непублічними. Попри прилюдні компліменти, ЄС та Зе-команда вже мали перші непорозуміння. Нову владу, зокрема, обурило те, що Євросоюз вдався до публічної критики її ініціатив, не попередивши сам уряд про таку критику (як це сталося, зокрема, із проєктом закону про прокуратуру). Натомість ЄС не може зрозуміти, чому офіційний Київ, декларуючи свою проєвропейськість, у питаннях на кшталт закону про прокуратуру знищує напрацювання минулих років. [BANNER3] Причому із розмови зі сторонами у "Європейської правди" склалося враження, що Київ та Брюссель читають досягнуті домовленості дещо по-різному - зокрема, про те, чи потраплятимуть до Ради проєкти, які не пройшли експертизу з боку ЄС. А зважаючи на обсяг реформ, які планує провести Зе-команда вже у найближчі пів року - можна припускати, що схожі проблеми ще будуть з’являтися. Швидкі перемоги Попри обґрунтовану критику окремих ініціатив від ЄС, треба визнати, що ті законопроєкти, які стосуються виконання конкретних положень Угоди про асоціацію, поки не викликають зауважень з боку Євросоюзу. На користь євроінтеграторам грає однопартійність нового уряду та наявність "своєї" парламентської більшості, які дають змогу досягти справді швидких результатів. В тому числі - у тих сферах, де вони будуть відчутні не тільки на папері. Ба більше - вже на першому сесійному тижні Рада ухвалила низку законопроєктів, які у попередньому парламенті роками лежали без руху. Але новому уряду варто подбати про те, щоби зростання було помітним. "Європейська правда" неодноразово писала про те, що за прем’єрства Гройсмана Кабмін запровадив інструмент моніторингу виконання УА (так званий "Пульс угоди"), але так і не зважився зробити його публічним. Гройсман особисто виступив проти його публікації, бо з’ясував, що уряд під його керівництвом суттєво відстає від планових темпів виконання УА. Новий уряд має відкрити доступ до "Пульсу", якщо він справді впевнений у намірі швидко рухатися до ЄС. У перші ж дні на посаді Кулеба заявив, що ближчим часом зробить "Пульс" публічним, однак минуло два тижні, а цього досі не сталося. Лишається сподіватися, що це - суто технічна затримка. Другий пріоритет, здатний принести відносно швидкі результати - це рух до так званого "промислового безвізу", тобто до підписання угоди АСАА з Євросоюзом (цих угод має бути кілька, по різних секторах). В Уряді сподіваються на підписання перших із них вже 2020 року. І це стане реальною перемогою, адже АСАА - це не тільки простіший вихід українських промвиробників на ринок ЄС, а й зростання стандартів якості продукції всередині держави. [L] У виконанні Угоди про асоціацію є чимало сфер, за якими Україна геть відстає і цим шкодить лише самій собі. Це і митниця (де процес реформування вже розпочався), і екологічні стандарти, і транспорт (в обох сферах Україна суттєво відстає від планів), і робота над продовольчим експортом (зокрема, ми маємо зрештою переконати ЄС у безпечності нашої яловичини - а для цього треба довести свою систему фітосанітарного контролю до гідного рівня). Те, що нова влада поспішає провести якомога більше із цих реформ вже у найближчі місяці, має сенс. У грудні відбудеться Рада асоціації - щорічне підведення підсумків у співпраці України та ЄС. Показавши амбіційність перетворень до цього часу, Україна отримає підстави вимагати від Брюсселя більшого - у форматі співпраці, у програмах підтримки тощо. А згодом - і перегляду Угоди про асоціацію, про що прямо заявляють в уряді. Не віртуальна євроінтеграція Стереотип про те, що євроінтеграція є "частиною зовнішньої політики" - дуже поширений, і не лише серед політиків. Влітку цей міф ледь не вплинув на формування структури нового парламенту. На щастя, тоді майбутньому спікеру ВР Разумкову вчасно змогли пояснити, що євроінтеграція - це внутрішні реформи, після чого він відмовився від ліквідації профільного комітету. Є всі підстави сподіватися, що і новий уряд швидко пройде цю стадію. Зокрема, прем’єрові Гончаруку доведеться особисто їхати в Брюссель на вже згадану Раду асоціації і розповідати про цілком прикладні реформи, які ініціює та проведе до того часу його уряд. Але проблема того, що чимало політиків та й просто громадян, навіть підтримуючи європейську інтеграцію України, не розуміють її сутності, лишається. І вона потребує окремої уваги. Частково євроінтеграція "піде до людей" із конкретними реформами (на кшталт зміни екологічних стандартів). Але потрібні також окремі програми допомоги бізнесу, роз’яснення, підтримка регіональних ініціатив тощо. Уряду та профільному віцепрем’єру варто вже зараз вести над цим роботу. Тим більше, що донорських коштів на такі регіональні програми не бракує. [BANNER4] Безпека важлива І насамкінець - про НАТО, важливість інтеграції до якого навряд чи потребує детальних пояснень. Восени до Києва має приїхати Північноатлантична рада, тобто представники усіх 29 держав-членів Альянсу разом із генсеком Столтенбергом. Численні джерела і в Брюсселі, і в Києві підтверджують, що дата погоджена - це станеться 31 жовтня. До слова, Угорщина її не заблокувала. Про цей візит із Брюсселем домовлявся ще попередній президент Порошенко, але відповідальність за його успіх тепер несе виключно нова влада. Україна ще має час для того, щоби вразити Альянс реальним прогресом у виконанні Річної національної програми - але має шанс і на зворотне. Суперечливі сигнали щодо запланованої реформи СБУ залишають відкритими обидва шляхи. Чи стане цей візит знаковим у відносинах України з Альянсом? Відповідь на це запитання залежить від президента Зеленського, від нового уряду, від профільного віцепрем’єра Кулеби та від пропрезидентської більшості. Автор: Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/09/17/7100837/ Конфлікт із минулого: як історія розсварила двох ключових союзників США https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/09/17/7100810/ Експертна думка Ad Astra Tue, 17 Sep 2019 08:36:00 +0300 Конфлікт між Південною Кореєю та Японією набирає обертів, вже ставши загрозою для стабільності у регіоні. Особливо на тлі самоусунення США від проблем своїх союзників. Між двома ключовими союзниками США у Східній Азії розгорівся конфлікт, який загрожує стабільності у регіоні. Старт конфлікту дало рішення Верховного суду Південної Кореї від 2018 року про виплату додаткових грошей тим, хто під час японської окупації 1910-1945 років примусово працював на японських заводах або в "будинках задоволень". Варто нагадати, що під час японської окупації близько 7,8 мільйона корейців були забрані як безправні робітники, працівниці борделів або солдати. Японія продовжує наголошувати, що всі питання були закриті ще 1965 року, у договорі про відновлення дипломатичних відносин (який був підписаний лише після інтенсивної роботи та вмовлянь з боку Сполучених Штатів), а пам'ять про ці злочини стала інструментом політики у Сеулі. І тому, коли японський уряд відмовився платити, Сеул ухвалив рішення про націоналізацію майна великих японських компаній, таких як Mitsubishi (мали виплатити $134 тис. десятьом позивачам) та Nippon Steel ($88 тис. чотирьом позивачам) на своїй території. [BANNER1] Наразі обидві країни виключили одна одну з "білих списків" найближчих торговельних партнерів. Це особливо боляче для Південної Кореї, яка залежить від імпорту багатьох речей з Японії для своєї промисловості. Тепер, щоб експортувати щось у Південну Корею, японські компанії мають отримувати дозвіл, а Корея - сплачувати мито. Під особливою загрозою - відоме у всьому світі виробництво напівпровідників та дисплеїв, критично залежне від японських хімікатів. Їх використовують, наприклад, Apple і Dell та інші виробники смартфонів та ноутбуків. У відповідь Сеул подав на Японію протест до СОТ. Якщо постачання чипів та дисплеїв буде порушене, ціни на них на світовому ринку можуть серйозно зрости. На додачу Південна Корея почала бойкотувати японські товари, такі як пиво та бренди одягу, та влаштовувати антияпонські протести. Втім, поки що Токіо впевнено виграє торговельну війну. Та Південна Корея пішла значно далі, ніж економічні й торговельні обмеження. Сеул вирішив припинити дію пакту з Японією щодо передачі інформації розвідки. Цей крок пояснили "умовами, за яких сталися серйозні зміни у безпековій кооперації між двома країнами". Безпека Корейського півострову була нещодавно поставлена під сумнів після спільного прольоту через її повітряний простір літаків Китаю та Росії. Літак-розвідник РФ А-95 залетів у нього навіть двічі. Скасування пакту прямо зачіпає інтереси США як основного споживача цієї секретної інформації. Тристоронній альянс протистояння КНДР та КНР у Східній Азії виглядає все більш і більш порушеним. І навпаки, у Пхеньяні та Пекіні могли лише підтримувати такі події. [BANNER2] Кім Чен Ин, почуваючись вільніше, постійно запускає ракети короткого радіусу дії, які можуть потенційно нести ядерну зброю, націлену як на Південь, так і на Японію. Яскравим прикладом стану відносин між Токіо та Сеулом є наступний інцидент. У грудні минулого року військовий корабель Південної Кореї рятував судно Північної у відкритому морі, коли літаки Японії пролетіли кілька разів дуже низько. У відповідь корейці націлювали на літаки радари та брали їх на приціл. З Сеулу лунали суворі застереження: ще раз Токіо собі таке дозволить - і замість радарів у хід піде зброя. Останнім пунктом розбрату стала аварійна атомна станція Фукусіма, поряд з якою мають відбутися Олімпійські ігри 2020 року. Попри запевнення Японії в абсолютній безпеці радіоактивного об’єкту, Південна Корея збирається доставляти власну їжу атлетам, викликає японського дипломата щодо запланованого викиду відпрацьованої води зі станції в океан і закликає проводити незалежні радіаційні перевірки під час турніру. Останньою краплею став заклик Південної Кореї до Японії утриматися від використання колоніального прапору з "променями сонця, що сходить", бо він яскраво асоціюється з окупаційним мілітаризмом. Попри те, що конфлікт між союзниками має більш емоційний характер, його наслідки можуть суттєво вплинути на безпеку в регіоні. Особливо в контексті самоусунення США - адже досі саме Штати авторитетно та оперативно вирішували суперечки між своїми союзниками. Однак зараз Вашингтон відсторонився від проблем, і КНДР, Китай та навіть РФ отримали простір для агресивних дій. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/09/17/7100810/ Тарас Качка: Україна має перейти від торгівлі до економічної інтеграції з Євросоюзом https://www.eurointegration.com.ua/interview/2019/09/16/7100792/ Інтерв'ю Європейська правда Mon, 16 Sep 2019 12:31:00 +0300 Новий торговий представник України: "Наша мета – щоб українські та європейські компанії, і регулятори, і органи влади жили в одному регуляторному середовищі з однаковими правами і обов’язками". Новий торговий представник України добре відомий в експертному середовищі. Зокрема, він брав участь у розробці економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС. Останніми роками Тарас Качка не мав офіційних посад в уряді - та гостро критикував багато кроків торгової дипломатії України. Тим важливіше зрозуміти, які новації він планує впроваджувати і які зміни чекають на торговельну політику країни. Про це новий торговий представник розповів у своєму першому інтерв’ю на новій посаді. Розмова відбулася на полях щорічного форуму Yalta European Strategy, організованого Фондом Віктора Пінчука. "Наша мета - працювати в режимі абсолютно вільної торгівлі" - В Україні рік не було посадовця, відповідального за міжнародну торгівлю. В якому стані вона зараз? - Насправді протягом цього року всі функції торгівлі вів державний секретар Мінекономрозвитку. Тому не можна сказати, що у нас була така пауза в розвитку торговельної політики. Інша річ, що у такій ситуації можна говорити про підтримання існуючих пріоритетів. Зараз завдання полягає в проактивній політиці і у пошуку нових пріоритетів. Зокрема, необхідно перетворити торгівлю з Євросоюзом на нашу економічну інтеграцію з ним. Ми покладаємо багато сподівань на листопадове засідання Комітету асоціації. Нам необхідно добитися, щоби в його операційних висновках з’явилися чіткі кроки щодо реалізації тих пріоритетів, які раніше фіксували лише на політичному рівні - це митниця, уповноважені економічні оператори і транзит. Має бути згадка про ACAA, тобто "промисловий безвіз", про інтеграцію до цифрового ринку ЄС. Крім того, ми будемо пришвидшувати роботу над оновленням Угоди про асоціацію. [BANNER1] - Про що йдеться? Перегляд митних ставок? - Мінімальне завдання - оновити тарифний план по товарах, але наша амбіція - оновити і модернізувати всю економічну частину угоди. В тому числі - оновити домовленості в секторі послуг. Але головне - це перевести в практичну площину домовленості про економічну інтеграцію. Тут вже є досягнення - ми оновили додаток 27 - про енергетичний сектор. Змінивши механіку роботи угоди, ми отримуємо повну інтеграцію України з ринком ЄС. Наша мета - щоб українські і європейські компанії, і регулятори, і органи влади жили в одному регуляторному середовищі з однаковими правами і обов’язками стосовно один одного. Це те, чого ми добиваємося, зокрема, на ринку газу. Інтеграція до європейської системи - головний рятівник нашої ГТС, яка є потрібною для європейського ринку і яку РФ намагається вбити з політичних мотивів. - Які наші пріоритети у перегляді митних ставок і безмитних квот? - Наше бажання досить просте. Коли ми узгоджували Угоду про асоціацію, переговори щодо тарифів відбувалися на основі даних про торгівлю у 2005-2007 роках. Зараз стан української економіки та торгівлі - абсолютно інший. І тому нам потрібно переглянути і існуючі тарифні безмитні квоти, і, можливо, навіть графік лібералізації мит там, де є перехідний період. - Чи можливе повне обнулення мит у торгівлі з ЄС? - Безумовно. Це наша мета - працювати в режимі абсолютно вільної торгівлі. - Чи готові до цього в Україні? - За винятком, можливо, кількох товарних позицій, зокрема, цукру, я не бачу великої проблеми. "Європейські споживачі деревини так само порушують закон" - У відносинах з ЄС маємо декілька торгових конфліктів. Перш за все, це мораторій на експорт лісу-кругляка. - Тут гарною новиною є указ президента про план заходів щодо реформування у сфері лісового господарства. Передбачені у ньому заходи мають призвести до усунення проблеми, яка є в наших відносинах. Ми готові реформувати лісове господарство до такого рівня, в якому можна скасовувати мораторій. Але треба розуміти, що, крім проблеми мораторію, існує проблема контрабанди - і це є порушенням з обох боків. Не можна звинувачувати лише українські компанії. Європейські споживачі цієї продукції так само порушують закон. Це питання може бути вирішено лише спільно з ЄС. А ще є питання лібералізації цього сектора. Приміром, запровадження не лише європейських лісопилок, а й можливості європейських інвестицій у приватне вирощування лісу. Тобто все це - набагато комплексніше завдання, ніж просто банальне скасування норми, яка забороняє експорт. - Така реформа - питання явно не одного року. А рішення щодо лісової суперечки з ЄС може бути прийнято вже цього року. - Існуюча суперечка з ЄС побудована за лекалами Світової організації торгівлі (СОТ). Завдання арбітражу - не вказати, хто правий, а хто не правий, а визначити, як усунути порушення. Я виходжу з того, що ми вже маємо добру волю президента, парламенту і уряду вжити заходів для усунення цієї проблеми. Бажано, щоб ЄС вже зараз, не чекаючи результатів арбітражу, теж долучився до цієї роботи. - Ще один суперечливий момент, який нещодавно виник - це скарга України на нестачу польських ліцензій на вантажні автоперевезення. - Це глухий кут розподілу компетенцій всередині ЄС. Великою мірою це двосторонні відносини, але там є й компетенція ЄС. Тому ми будемо ставити перед Євросоюзом питання того, що Польща, зменшуючи кількість дозволів, фактично порушує умови УА, і будемо заохочувати інституції ЄС вплинути на Польщу, щоб врегулювати цю проблему. - Неофіційно Варшава каже, що її провини немає, а проблема виникла нібито через корупційну систему розподілу ліцензій в Україні. - Так нехай зроблять таку заяву офіційно! Насправді ж питання полягає в тому, що є об’єктивні потреби в збільшенні кількості дозволів. Адже їх повинно бути достатньо для того, щоб підтримувати зростання експорту. - Ми вже вирішили, чи будемо скаржитися на Варшаву до ЄС? - Я великий шанувальник принципу, що коли проблему можна вирішувати на двосторонньому рівні, то так і треба робити - але не тоді, коли дискусія заходить у глухий кут. В діалозі з Варшавою у цьому питанні досить тривалий час не було прогресу. Можливо, ще якусь дискусію провести на двосторонньому рівні, але якщо вона буде знову без результату - будемо передавати її на загальноєвропейський рівень. [BANNER2] "Сертифікат з Китаєм щодо торгівлі антилопами" - Ми нарешті завершили роботу над угодою про вільну торгівлю з Ізраїлем, тепер такі переговори йдуть лише з Туреччиною. Чи варто чекати початку аналогічних переговорів з іншими країнами? - Наш пріоритет - не стільки номінально збільшувати угоди про вільну торгівлю, скільки покращувати їхню якість. Саме через це ми плануємо зміни до Угоди про асоціацію з ЄС. Також у нас є чітке завдання розширити угоди про вільну торгівлю з Канадою та Ізраїлем на сектор послуг. Бо у переговорах із Канадою фактично заради "селфі з Трюдо" Україна відмовилася від розгляду питання про послуги та інвестиції. Під час цьогорічного візиту президента Зеленського до Канади була досягнута домовленість повернутися до сектора послуг. Схожу домовленість узгодили під час візиту прем’єр-міністра Ізраїлю Нетаньяху - ми будемо вести переговори про поширення торговельної угоди з Ізраїлем на сектор послуг і інвестиції. Також нам потрібно налагодити виконання всіх угод про вільну торгівлю інших, провести всі комітети, вивчити всі проблемні питання. - Тобто переговори про лібералізацію з новими країнами поки не плануються? - Принаймні, зараз такої потреби немає. Єдиний виняток - у нас можуть активізуються переговори із Сербією в контексті її вступу до СОТ і можливі перемовин в цьому контексті про повну лібералізацію торгівлі. Але це швидше середньострокова перспектива. - Тоді спитаю прямо. Колишній віцепрем’єр Кубів анонсував консультації щодо можливої ЗВТ з Китаєм. Які тут перспективи? - Це лишилося на рівні політичних навіть не заяв, а намірів. З Китаєм у нас і так активно розвивається співпраця. Маємо дуже інтенсивний діалог контролюючих органів, нещодавно відбувся візит в Україну делегації на чолі з віцеміністром структури, яка опікується митними питаннями і ветеринарно-фітосанітарними питаннями. Ми там уклали символічний сертифікат щодо торгівлі антилопами - це теж досить показово. - Антилопами? Я правильно почув? Це знущання? - Це такий підхід. Китайці працюють системно, і навіть якщо торгівлі антилопами поки немає - це не привід не мати регуляції торгівлі ними. Але ми не обмежуємося мріями про антилоп. Тому водночас із підписанням цього сертифіката Китай відкрив для нас можливість експорту яловичини до Китаю з кількох українських виробничих потужностей. І це, погодьтеся, набагато важливіше. В цьому й полягає світ торгівлі: навіть якщо збоку щось виглядає як знущання, воно може мати свою вагу. Ви навіть не уявляєте, як багато роботи треба провести, щоб підготуватися до початку комплексних торговельних переговорів із Китаєм. "ЄС ревниво ставиться до успіхів України на своєму ринку" - Добре, що згадали яловичину. Існує проблема - ми не експортуємо в ЄС ані яловичину, ані свинину. - Тут дві великих проблеми. Одна - суто ветеринарного характеру. Існує проблема африканської чуми свиней (і в Україні, і в деяких державах ЄС фіксували випадки цього захворювання. - ЄП). Ми ведемо діалог з Євросоюзом щодо торгівлі в таких умовах. Обидві сторони зацікавлені у результаті, але це надзвичайно складне завдання, тут не варто чекати швидкого прориву. Що ж до яловичини, то я сподіваюсь, що тут нам вдасться розпочати експорт. - Тоді вже поговоримо й про курятину. Нещодавно ми мали прецедент перегляду торговельної частини УА: закрили "діру", яка дозволяла безлімітно збільшувати експорт в ЄС, але отримали збільшення квот. Це "перемога" чи "зрада"? - По-перше, будь-які звинувачення ЄС, що це діра чи помилка, є хибними. Це такий комунікаційний штамп. Жодного разу за час дії угоди ЄС не ставив питання, що це "помилка". Це було вільне рішення сторін, які підписували угоду. По-друге, це рішення є позитивом. Воно довело, що ЄС може протягом кількох місяців провести всі процедури для того, щоб переглянути квоту, хоча досі стверджували, що це дуже тривалий процес. Ми вважаємо це чітким сигналом, що вже цього року ЄС може ініціювати процес і так само оновити й інші квоти у ЗВТ з Україною. І ми будемо завжди апелювати до цього прикладу і говорити: якщо ви змогли за кілька місяців переглянути безмитну квоту по м’ясу птиці, так само ми можемо переглянути безмитну квоту і на зерно, і на інші види м’яса, і на томатну пасту, і на мед, і на решту товарів, по яких ми щороку дуже швидко вичерпуємо безмитні обсяги. [BANNER3] І є третій елемент, дуже політичний. Ситуація з м’ясом птиці засвідчила, наскільки ревниво ЄС ставиться до успіхів України на своєму ринку. Адже не було жодних порушень, не було контрабанди (як зараз відбувається з експортом лісу). Ми торгуємо курятиною легально, але для ЄС це - проблема. Така гостра реакція на успіхи української продукції в ЄС посилає досить специфічні сигнали і для українського ринку. "Навіть програні у СОТ справи приносили позитивні результати" - У Світовій організації торгівлі за останні роки ми програли декілька суперечок з РФ. Інструмент СОТ - неефективний для нашого захисту чи ми його неефективно використовували? - Це дуже комплексне питання. СОТ є глобальною організацією, від неї важко чекати якогось такого ж рівня чіткості і жорсткості, як, наприклад, від ЄС. Як кажуть у США, рішення СОТ є дуже обов’язковими для добросовісних держав і дуже не обов’язковими для недобросовісних. Тому ми будемо брати активну участь у розмовах про реформування організації. Наше завдання - використовувати у СОТ всі можливі інструменти для досягнення своїх інтересів. Не лише механізми врегулювання спорів, а увесь набір торгової дипломатії. Тепер щодо цих конкретних справ. Ми не досягли очікуваного результату, бо суспільство і тодішній уряд вкладали в ці справи бажання довести неправомірність дій РФ. З цієї перспективи успіху немає. Проте навіть програні справи часом приносять позитивні результати для української торгівлі. Візьмемо найбільш контроверсійну справу про блокуванню транзиту через РФ для українських товарів. Увага до цього питання на рівні СОТ призвела до активізації дискусій на цю тему рамках ЄврАзЕС, де Казахстан, Білорусь ставили це питання досить активно. І зрештою, невдовзі після завершення цієї справи, ми мали рішення (формально не пов’язане з нею) про пом'якшення режиму транзиту через РФ українських товарів. [BANNER4] - Отже, нам доцільно й надалі звертатися до інструментів арбітражу СОТ, в тому числі - у торгових конфліктах з РФ? - Безумовно! Просто треба набиратися певного терпіння і розуміти, що врегулювання спорів в рамках СОТ істотно впливає на самі переговори. І навіть негативні результати справи деколи можна дипломатично використати на свою користь. Ми будемо в цьому вправлятися доти, доки не зможемо завжди досягати позитивного результату. А механізми впливу на РФ треба шукати через розмови з нашими торговими партнерами: з Білоруссю, Казахстаном, Киргизстаном, Вірменією, з усіма, з ким тільки можливо. І таким чином шукати механізми впливу на РФ. Це одна з причин, чому мій перший візит на цій посаді відбувся до Мінська. А наступний планується до Казахстану. Інтерв'ю взяв Юрій Панченко, редактор "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/interview/2019/09/16/7100792/ Чотири умови для безпеки на Донбасі: як прибрати загрози від "формули Штайнмаєра" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/09/16/7100780/ Статті для "Європейської правди" Mon, 16 Sep 2019 09:22:00 +0300 "Формула Штайнмаєра" – це не всеосяжний план. Насправді вона з’явилася як спонтанна пропозиція на той час глави німецького МЗС... За минулі дні прізвище німецького президента Штайнмаєра стало, напевно, найбільш згадуваним в українському інформпросторі. Дедалі очевиднішими є активні спроби Росії використати надмірні сподівання української влади на скликання Нормандського саміту та дотиснути Україну, змусивши її прийняти російське бачення врегулювання - політичні зобов’язання України в обмін на московські обіцянки безпеки. Реальну вартість цих обіцянок, думаю, роз’яснювати не варто. [L] Між тим розігріте суспільство потребує відповідей на низку запитань. Перш за все - про те, що ж таке формула Штайнмаєра і чому Росія наполягає на її фіксації "на папері". Як ексучасник нормандських переговорів на рівні дипломатичних радників, наголошую: досі Україна ніколи не давала і не могла дати згоду на формулу Штайнмаєра. Наполягання Росії зафіксувати таке зобов’язання саме зараз - пряме тому підтвердження. Зрештою, президент не мав конституційних повноважень документально погоджувати те, що потребує згоди Верховної Ради України. Адже йшлося про проведення місцевих виборів і введення в дію особливого режиму місцевого самоврядування, що потребує відповідних законодавчих змін. "Формула Штайнмаєра" з’явилася як спонтанна пропозиція на той час глави німецького МЗС. Ця формула пропонує певний напрям дискусії, який би міг додати ясності в інтерпретацію Мінських домовленостей - а саме про те, як набуватиме чинності на постійній основі закон про так званий "особливий режим самоврядування". Не більше. Але ідея фікс Росії ширша - змусити Україну виконати всю політичну частину Мінських домовленостей без створення безпекових умов та відповідно легалізувати контрольовані нею утворення в Донецьку та Луганську. [BANNER1] Логіка у них проста: фіксація "формули Штайнмаєра" означатиме, що є умови для місцевих виборів, проведення і визнання яких з боку ОБСЄ запускає на постійній основі особливий порядок місцевого самоврядування, тим самим легалізуючи присутність російської окупаційної адміністрації. Водночас Україна завжди наполягала, що формула Штайнмаєра може бути запущена лише у разі чіткої відповідності місцевих виборів демократичним принципам та після виконання умов, які містяться в статті 10 закону про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей - виведення всіх російських військ, роззброєння і невтручання незаконних збройних формувань у вибори, право голосування тимчасово переміщених осіб, діяльність українських політичних партій, свободу агітації тощо. Йдеться про чистоту виборчого процесу, його відповідність стандартам ОБСЄ. Минуле скликання парламенту запровадило запобіжники, аби захистити національні інтереси в умовах повного ігнорування Росією своїх зобов’язань відповідно до "Мінська". Нині новий склад Ради має або підтвердити цю позицію - або ж Київ удасть, що ці передумови виконано, форсуючи проведення місцевих виборів на окупованих територіях уже наступного року, попри відсутність безпекових умов та інфраструктури для проведення виборчого процесу. А це рівнозначно підриву національної безпеки. То як варто діяти? У відповідь на тиск Москви, Київ має запропонувати свій порядок денний для нормандського саміту. По-перше, має бути відновлений принцип "спершу безпека". Має бути зафіксована чітка позиція України: без виконання безпекового компонента політичний процес є неможливим. Такий підхід підтримали лідери і під час останнього нормандського саміту у Берліні у жовтні 2016 року, в тому числі за участі російського президента. По-друге, варто активізувати роботу над дорожньою картою, яка б надала послідовності й логічності крокам, які визначені трьома документами Мінських домовленостей. Якщо й допускати імплементацію формули Штайнмаєра, то лише у загальному контексті дорожньої карти з виконання Мінських домовленостей. Тобто треба діяти за принципом: немає дорожньої карти - немає формули Штайнмаєра. Київ має бачити повну картину врегулювання. [BANNER2] До слова, розробка такої карти - це також рішення згаданого Берлінського саміту знову ж таки за участі Путіна. Завершити її тоді не вдалося через свідоме затягування з боку Москви, яка розуміла, що це виб’є в неї з рук можливість висмикувати вигідні їй положення з Мінських домовленостей та нав’язувати Україні їх виконання. По-третє, ми маємо підтвердити принцип "нічого не погоджено, поки все не погоджено". По-четверте, проведення саміту не має обумовлюватися односторонніми вимогами лише до України. Та перший принцип є головним, і він також означає: жодних виборів без безпеки. Адже йдеться про життя людей, які беруть у них участь, в тому числі як виборці. Хто має забезпечувати їхню безпеку? Очевидно, що не місцеві незаконні формування. Так само Росія не допустить присутність українських сил безпеки. Тому варто працювати над посиленням міжнародної присутності на окупованих територіях, що одночасно гарантувало б відсутність там російських військ. Президент Зеленський, прагнучи активізувати мирний процес, слушно наполягає на проведенні нормандського саміту. Але це не має бути саміт заради саміту, за який Україна заплатить надвисоку ціну. Прагнучи максимально швидко відновити територіальну цілісність, маємо пам’ятати про збереження суверенітету України, про недопущення її федералізації. Розв’язавши донбаське рівняння, ми не маємо створити значно більшу проблему для всієї країни. Форсуючи фіксацію формули Штайнмаєра, Москва продовжує розставляти пастки, оскільки не полишає плани федералізувати Україну. Так, у Кремлі вже натякають про "сядемо, напишемо та зійдемося посередині", але посередині буде максимально широка автономія для Донбасу, що далі нав’язуватиметься всій Україні. У той самий час Кремль посилює загравання з Заходом, маніпулюючи ключовими лідерами, особливо Еммануелем Макроном, та відволікаючи увагу Сполучених Штатів тамтешніми внутрішньополітичними розборками. Так само Росія продовжує грати на посилення розбіжностей всередині України. За таких умов Москві не треба буде просувати свої політичні проєкти, бо роз’єднана Україна все одно буде слабкою і контрольованою. Кажуть, що президент вміє дослухатися до порад; саме таку мету має цей текст. Адже уникнути найгіршого - в інтересах усієї держави. Автор: Костянтин Єлісєєв, дипломатичний радник президента України (2015-2019 роки), для "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/09/16/7100780/ За лаштунками "формули Штайнмаєра": що вона означає та як зробити її безпечною https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/09/14/7100740/ Статті міністр закордонних справ України у 2014-2019 роках Sat, 14 Sep 2019 13:13:00 +0300 Я не пригадаю, щоби місія ОБСЄ спостерігала за виборами на фактично окупованій території. Та й сама по собі "формула Штайнмаєра" не є чимось загрозливим... Хто такий Франк-Вальтер Штайнмаєр - відомо всім або майже всім, а от із славнозвісною формулою все набагато складніше. Дискусія останніх днів навколо неї, яка точиться у термінах "зрада" чи "перемога", засвідчила, що багатьом бракує фахового та політичного пояснення питання, навколо якого ламаються списи. Треба чітко розуміти, що формула не є дорожньою картою виконання Мінська або планом деескалації. Вона стосується тільки одного пункту Мінських домовленостей: так званого "особливого статусу" ОРДЛО. Йдеться про особливості місцевого самоврядування. Це - принципово. Щоб збагнути, чому з’явилася ця формула, необхідно пригадати події кінця 2014 року. Після 5 вересня 2014 року, коли був узгоджений Мінський протокол, українська сторона працювала над його впровадженням, здійснювала кроки у напрямку деескалації. Верховна рада ухвалила закон про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО. Вже тоді ми визначили райони для проведення місцевих виборів, призначивши самі вибори на грудень 2014 року. Однак проведення демократичних виборів в ОРДЛО - тобто таких, які проходили би відповідно до українського законодавства та стандартів ОБСЄ - не входило у плани Кремля. У порушення домовленостей РФ вирішила провести свої "фейкові" вибори на місяць раніше, у листопаді. Таким чином процес був зірваний - зусиллями Москви. А тепер повернемося до "формули Штайнмайєра". Вона з’явилася як відповідь на питання, коли ж має бути наданий "особливий статус" ОРДЛО та (що принципово важливо!) за яких умов. Цю формулу запропонували наші німецькі та французькі партнери. Найпростіше її можна сформулювати так: "особливий статус через чесні, демократичні вибори відповідно до стандартів ОБСЄ". Не через організований Росією фарс, а через реальні вибори. [BANNER1] Саму "формулу Штайнмаєра" не можна розглядати у відриві від інших важливих умов Мінських домовленостей. Повторюю, вона є тільки однією складовою загального процесу. Ключовим є те, що вибори мають відбутися за стандартами ОБСЄ - отже, для нас важливо, щоби ця складова формули збереглася. За цими стандартами вони не можуть проводитись за наявності іноземних військ та найманців. Потрібні належні безпекові умови. Я не пригадаю, щоби БДІПЛ ОБСЄ спостерігали за виборами на фактично окупованій території. Це означає, що спочатку мають бути виконані безпекові умови Мінська, включно з виведенням військ, озброєння та найманців. Окрім безпекових умов, ключовими є модальності проведення виборів (тобто, у перекладі з дипломатичної мови, їхні параметри) - роль нашої ЦВК, права медіа, участь внутрішньо переміщених осіб, українських партій у цьому процесі. У всіх цих питаннях, до речі, стандарти ОБСЄ щодо чесних демократичних виборів є достатньо чіткими. Є вони чіткими й відповідно до українського законодавства - зверніть увагу на пункт 4 статті 10 закону про особливості місцевого самоврядування, який РФ украй не подобається. А у ньому йдеться і про свободу передвиборної агітації, і про доступ мешканців ОРДЛО до українських ЗМІ, і про безпекові умови, і про багато іншого. У такому розумінні "формула Штайнмаєра" не є чимось загрозливим. Але ризики, звичайно, все одно є, і вони дуже суттєві. На мою думку, у жодному разі не можна допустити, щоб "формулу Штайнмаєра" нам продали як повноцінний план врегулювання. РФ також зробить все, щоб розмити поняття стандартів ОБСЄ щодо виборів - доводитиме, що серед них є і принципово важливі, "не такі вже важливі" тощо. І, звичайно, ключовим є те, як створити відповідні безпекові умови для проведення там чесних і демократичних виборів. Якщо РФ наполягатиме, що Україна не зможе зайти на ті території до виборів, то хто ж буде забезпечувати належну підготовку до них і контролювати безпеку під час голосування та у перехідний період? СММ ОБСЄ не зможе це зробити - ані за своїм мандатом, ані за кількістю. [BANNER2] Шукаючи відповідь на це питання, ми запропонували повноцінну місію ООН з військовою, поліцейською та цивільною складовими. Причому її головним елементом має бути саме міжнародна адміністрація! Якщо знайдеться інше креативне і дієве рішення, буду тільки радий. Тепер - щодо ідеї проведення місцевих виборів одночасно на всій території України. Сама по собі ідея синхронізації виборів там і тут є адекватною. Рано чи пізно нам доведеться це зробити, якщо ми хочемо реальної реінтеграції Донбасу. Ключова проблема - чи вистачить часу, що залишився до виборів 2020 року, для створення всіх необхідних умов для проведення виборів на Донбасі відповідно до стандартів ОБСЄ та українського законодавства? В мене особисто є сумніви. Дива, звичайно, трапляються, але не коли маєш справу з РФ. Не забувайте й про юридичну складову питання. Діючий закон про місцеві вибори не враховує "особливості" ситуації на цих територіях, зокрема участь внутрішньо переміщених осіб. Потрібно буде ухвалювати закон про особливості застосування виборчого законодавства в ОРДЛО. Й наостанок. Наразі ми почули вимоги РФ до розгляду на саміті "Нормандського формату", але ж ніщо не заважає нам висунути свої. Якщо дійсно так необхідно буде погоджувати "формулу Штайнмаєра", яка безпосередньо пов’язана з виборами, можна щонайменше було б чітко і зрозуміло для всіх визначити ключові параметри та безпекові передумови їхнього проведення. Нам потрібні червоні лінії, наперед визначені українською стороною. І також нам потрібні власні вимоги, які ми просуватимемо (адже не забуваймо, йдеться про вибори на нашій території!). За їх наявності Росії буде набагато складніше розігрувати у майбутньому "карту різночитань", як вона полюбляє робити. Автор: Павло Клімкін, міністр закордонних справ України у 2014-2019 роках, для "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/09/14/7100740/ Заступник голови МЗС Польщі: Ми не приймаємо принципів торгівлі у питанні історичної спадщини https://www.eurointegration.com.ua/interview/2019/09/13/7100619/ Інтерв'ю Європейська правда Fri, 13 Sep 2019 12:30:00 +0300 Марчин Пшидач: "Наша позиція послідовна – ми гарантуємо захист усім легальним похованням, тобто тим, де підтверджено наявність самої могили. Але для цього необхідно, щоб ці місця пройшли процес легітимації". Візит Володимира Зеленського до Варшави призвів до помітного потепління у відносинах України та Польщі. Обіцянку українського президента скасувати мораторій на пошуково-ексгумаційні роботи вкрай позитивно сприйняли у Польщі. Проте залишалося відкритим питання, чи взяла польська сторона на себе зустрічні зобов'язання щодо вирішення проблем, які зрештою й призвели до появи цього мораторію. Хоча Володимир Зеленський і оголосив про такі домовленості, офіційна Варшава старанно уникала коментування цих тем. Саме тому під час економічного форуму у Криниці-Здруй ЄвроПравда поставила ці питання Марчину Пшидачу - заступнику міністра закордонних справ Польщі, до сфери повноважень якого належать і відносини з Україною. "Відносини між нашими країнами не можуть і не повинні базуватися на принципах торгу 'баш на баш'" - Тиждень тому Володимир Зеленський відвідав Варшаву. Як тепер виглядають шанси на перезавантаження відносин між Україною та Польщею? - Зміна влади у будь-які країні завжди дає шанс на перегляд відносин. Особливо якщо йдеться про настільки глибоке оновлення, як зараз відбувається в Україні, адже тепер ми маємо справу не лише з новим президентом, а й із зовсім новими парламентом і урядом. Усе це дає шанси на покращення відносин. У польської сторони є великі сподівання на реалізацію - нарешті - багатьох двосторонніх домовленостей, які останніми роками були на паузі. Що важливо: з попередньою українською владою ми теж мали домовленості про вирішення двосторонніх суперечностей, в першу чергу - історичних. Проте ці домовленості так і не були виконані. Тому ми б воліли говорити про прогрес у наших відносинах лише після того, як українська сторона виконає свої обіцянки. Заборону на проведення пошукiв останків полякiв, якi втратили життя на території України, вважаємо недопустимою мірою - неморальною і такою, що не відповідає вазі польcько-українcьких вiдносин. Президент Зеленський у Варшаві пообіцяв скасувати мораторій на пошуково-ексгумаційні роботи. Виконання цієї обіцянки дасть змогу говорити про реальні зміни у відносинах країн. [L] - Володимир Зеленський також анонсував й зустрічні кроки польської сторони із впорядкування українських місць пам’яті на території Польщі. Що мається на увазі? - Перш за все, відносини між нашими країнами не можуть і не повинні базуватися на принципах торгу, так би мовити, "баш на баш". Доцільніше говорити про взаємні прохання. Коли одна сторона прагне чогось і має певні надії, вона звертається з проханням, яке друга сторона може виконати. І те саме - навпаки. Саме тому ми не приймаємо принципів торгівлі у такому важливому для нас питанні історичної спадщини. Натомість хочемо, щоб нашi вiдносини базувалися на обопiльнiй повазi й довiрi. - Тоді я вимушений поставити питання руба. Чи брала польська сторона на себе зобов’язання з відновлення зруйнованих українських монументів? - Як ви могли самі звернути увагу по заявах обох президентів, сторони воліють будувати відносини в історичній політиці, виходячи перш за все з численних прикладів співпраці наших народів, які нас єднають. З іншого боку, існують деякі сторінки історії, які, навпаки, нас роз’єднують. В першу чергу йдеться про масове вбивство мирного польського населення Волині у сорокових роках минулого століття, яке було вчинено вояками ОУН-УПА. Однак і український, і польський президенти були однозначні: наші відносини мають базуватися в першу чергу на моментах, які нас єднають. [BANNER1] - Я не отримав відповіді на своє запитання. Тому змушений повторити: чи взяла на себе польська сторона зобов’язання з відновлення українських меморіалів? - Зі свого боку ми вважаємо чинною декларацію президента Анджея Дуди, сформульовану на зустрічі з президентом Петром Порошенком у грудні 2017 року в Харкові: кожному, незалежно від того, що вчинив у житті, належить поставити хрест і написати ім'я. Пам'ятні заходи на честь 76-ї річниці подій на Волині. Фото МЗС Польщі "Порозуміння завжди має базуватися лише на правді" - Прокоментуйте ще одну заяву Володимира Зеленського - про спорудження меморіалу примирення на кордоні двох країн. - Це є ініціативою президента України. Тому варто чекати деталей щодо місця та вигляду цього монумента саме від української сторони. Ми ж виходимо із логіки, що спорудження такого меморіалу має стати радше фіналом масштабного процесу примирення наших народів, але ніяк не його початком. Примирення все ж таки важко ухвалити указом. Це дуже особистісний акт, який випливає з визнання правди, вини й вибачення. Причому на міжурядовому щаблі ми не говоримо про вину і вибачення, оскільки ніхто не має права обтяжувати сучасних керівників кривдами 75-річної давнини. Наша мета - розпочати з пошуків та ексгумації могил людей, що загинули внаслідок нашого протистояння, з їхнього гідного поховання. Існують й інші проблеми, які вимагають вирішення. Наприклад, передача костелів, які знаходяться на території України, католицьким громадам. Це питання також обговорювали президенти. І лише вирішивши ці та інші проблеми, ми можемо говорити про доцільність спорудження меморіалу, який може стати швидше фіналом у масштабному процесі примирення наших народів. - Ви згадали про повернення костелів, проте очевидно, що кількість католиків в Україні суттєво зменшилася й нинішні громади не потребують такої кількості культових споруд. - Питання не у кількості. Ситуація, коли культові споруди виконують непритаманну їм функцію: є концертними залами чи чимось іншим - є цілком неправильною. Певною мірою, це має стати ще одним кроком очищення України від радянської спадщини, коли з церков робили склади, магазини чи щось подібне. І нарешті, йдеться не про передачу цих костелів Польщі, як багато хто намагається це представити. Навпаки, вони мають передаватися громадянам України, тільки тим, хто сповідує католицьку віру. [BANNER2] - Чому, на вашу думку, не спрацювала формула історичного примирення наших народів "Прощаємо та просимо пробачення"? - Як вчить нас християнське віровчення, порозуміння завжди має базуватися лише на правді. Маємо знати правду про ці події та погодитися з нею. А це неможливо без пошуків останків жертв тих подій та збереження іхньої пам'яті. Без цього пошуку правди такі жести, нехай навіть і дуже красиві, залишаються порожніми. Можу навести приклад примирення Польщі та Німеччини - воно базувалося на дослідженні фактів та їхньому оцінюванні. Процес примирення тут базувався саме на правді, адже німецька сторона від самого початку визнавала свою провину. Ми сподіваємося й у діалозі з Україною так само базуватися на правді, що дозволить перегорнути сторінку минулого й жити майбутнім. Адже наша спільна історія є лише одним із аспектів нашої співпраці. Згадаймо економіку - наразі Польща є головним торговельним партнером України. Попри це, ми б воліли збільшити цей товарообіг, посилити наші міжлюдські відносини. І йдеться не лише про працівників. Ми хочемо, щоб українці приїжджали до нас як туристи, як студенти, для наукового та культурного обміну. І так само, щоб поляки приїжджали в Україну. "Ми не бачимо підстав для зустрічних вибачень" - Ви згадали про досвід польсько-німецького примирення. Проте він не показовий, адже там є однозначний злочинець та однозначна жертва. У відносинах України та Польщі це не так однозначно. І чи готова Польща до зустрічних вибачень? - Я не бачу підстав до такого символізму. У давні часи, у XVI чи XVII сторіччі, можна знайти ситуації, про які ви сказали. І ми готові до діалогу з цих питань. Але ми говоримо про події сорокових років на Волині, коли організація, яка керувалася ідеологією націоналізму, робила етнічні чистки, причому не лише поляків. У такій ситуації ми не бачимо підстав до зустрічних вибачень. Адже жодна польська організація не мала на стягах мету очищення територій від чужорідних елементів. Сьогодні ми тільки вимагаємо скасування адміністративних обмежень у процесах, спрямованих на вшанування жертв, та припинення виславляння катів на урядовому рівні. Польща не обмежує доступу українських дослідників до поховань, до архівів, не забороняє поїздки на свою територію, не відмовляє віруючим молитися в храмах, не ставить катам па’мятників. - Проте є ж і випадки знищення українських сіл, де жили мирні мешканці, до речі - громадяни Польщі, вся вина яких лише в тому, що вони були етнічними українцями. - Польща захищає місця поховань незалежно від того, ким були померлі. Цвинтарі в Сагрині чи Павлокомі перебувають у хорошому стані, ми не забороняємо українцям здійснювати пошуки і хоронити свої близьких. В ході Другої світової війни і одразу після неї траплялися випадки самовільних акцій окремих загонів проти поселень, в яких діяли українські націоналісти. Серед жертв акцій були цивільні люди. Ми не заплющуємо очі на ці факти, проте з польського боку не було жодної ідеології геноциду, була лише реакція людей, які боялися за своє життя. Ми не ставимо пам'ятників організаторам акцій, скоєних проти мешканців Сагрині чи Павлокоми. Ви не знайдете жодного документа польської підпільної держави або Армії Крайової, які б закликали або ставили на меті етнічні чистки. В ОУН-УПА ім'ям ідеї були етнічні чистки. - Рік тому візит президента Порошенка з метою вшанувати пам'ять українців, вбитих у селі Сагринь, викликав обурення у Польщі. Чи можлива ситуація, коли президенти Зеленський та Дуда разом вшанують пам'ять українців, що загинули від рук поляків? - Про це варто спитати самих президентів. Проте хочу звернути увагу, що президент Порошенко здійснив у липні 2018 року візит до Сагрині того дня, коли польська сторона вшановувала круглу річницю "кривавої неділі" - символічної дати початку Волинської різанини. Тоді як мешканці Сагрині загинули у березні 1944 року - і нам складно зрозуміти, чому президент Порошенко відвідав Сагринь саме у липні... - Наостанок - про економіку. Володимир Зеленський підняв питання недостатньої кількості дозволів на вантажні перевезення, що видаються польською стороною. Президент Дуда обіцяв розібратися. Чи можна сподіватися, що це питання буде вирішено на користь України? - Польсько-українська спільна комісія з питань міжнародних перевезень найближчими днями матиме зустріч у Києві. Переговори стосуватимуться і дозволів на перевезення, і співпраці між залізницями, і повітряного сполучення, а може, навіть і перспективних проєктів розвитку річкового транспорту. Що ж до автомобільних дозволів, то ситуація є такою: станом на середину вересня ми в Польщі зареєстрували трохи більше ніж 110 тисяч використаних транспортних дозволів з числа 160 тисяч, погоджених загалом на 2019 рік. Українська сторона стверджує, що вже вичерпала 145 тисяч дозволів. Тому Комісія повинна буде перш за все з'ясувати, що сталося з цими ухваленими дозволами. Інтерв'ю взяв Юрій Панченко, редактор "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/interview/2019/09/13/7100619/ Братислава відкриває вікно можливостей: що означає візит президента Чапутової до Києва https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/09/13/7100661/ Статті Центр "Нова Європа" Fri, 13 Sep 2019 09:00:00 +0300 Офіційний візит президента Зузани Чапутової до Києва під час перших ста днів її президентства є красномовним прикладом важливості України для Словаччини. Україна отримала вікно можливостей для прориву у відносинах із сусідньою Словаччиною. Вбивство словацького журналіста-розслідувача Яна Куцяка та його нареченої у лютому 2018 року та масштабні протести по всій країні викликали значні зміни на політичній арені Братислави. Символом цих змін стала перемога кандидата від проліберальних сил Зузани Чапутової. А вже у лютому наступного року ці зміни можуть отримати продовження під час парламентських виборів, на яких правлячий табір зіткнеться з праволіберальною опозицією та антисистемними радикалами. Задля удосконалення наших відносин в нових реаліях та системної взаємодії спробуємо визначити, в яких сферах ми недовикористовуємо потенціал двосторонньої та які кроки сприятимуть більш плідній співпраці. Відносини з оглядом на РФ Вільні від історичних тягарів та проблемних питань наші відносини не набули системного характеру, а радше є історією недооцінених можливостей. Незважаючи на різні політичні кольори словацьких урядів, Словаччина зацікавлена у співпраці з Україною та її європейській інтеграції. Україна та Словаччина залишаються "terra incognita" одна для одної. Додаткова проблема - багато словаків залишаються симпатиками ідей панславізму. Ця ідеологія відображала прагнення до об'єднання всіх слов'янських народів. Росія, в свою чергу, сприймалася словацькими націоналістами як єдиний союзник, який мав стати захисником слов’ян. Колишній прем'єр-міністр Роберт Фіцо (лідер лівої партії Smer-SD) відомий заявами про контрпродуктивність антиросійських санкцій та заграваннями з Росією. А чинний прем’єр-міністр Петер Пелегріні (член партії Smer-SD), який, за свідченнями словацьких співрозмовників, лише номінально обіймає посаду, не проявив себе у політиці щодо України, він просто мовчить про неї. Втім, попри таку риторику, уряд Фіцо погодився з усіма обмежувальними заходами проти Росії, схваленими ЄС, та реалізував реверсне постачання газу до України. [BANNER1] Більш чітку проукраїнську політику проводив колишній президент Андрей Кіска, який відкрито засуджував російську агресію проти України, підтримував антиросійські санкції та європейські прагнення України. Його позицію поділяє і чинна президентка Словаччини Зузана Чапутова. "Я продовжу підтримувати Україну", - зазначила вона в інтерв’ю під час візиту до Брюсселя. А офіційний візит Зузани Чапутової до Києва під час перших ста днів її президентства є красномовним прикладом важливості України для Словаччини. Водночас для частини словацького політикуму досить близька російська призма сприйняття України. Саме серед них популярний російський наратив щодо війни на Донбасі, так само усталена думка про Україну як "failed state". Так, спікер парламенту Словаччини Андрей Данко виступає проти політики ЄС щодо РФ та зберігає активний контакт зі спікером російської Держдуми Вячеславом Володіним. Його правоконсервативна Словацько-національна партія (SNS), що входить у коаліційний уряд, заблокувала імплементацію оновлених стратегій безпеки та оборони Cловаччини влітку 2018 року. Причиною такого кроку стали деякі пункти, де Росія охарактеризована як агресивна країна. Серед інших прикладів - торішнє відвідування депутатом Петером Марчеком разом із декількома бізнесменами та колишнім заступником голови словацької Служби розвідки анексованого Криму, що в коаліційному уряді було засуджено відкрито лише лідером ліберальної партії угорської меншини Most-Hid; а також рішення не видворяти російських дипломатів після подій у Солсбері. В очікуванні виборів У такій ситуації загрозою українсько-словацьким відносинам можуть стати результати парламентських виборів, які відбудуться в лютому 2020 року. У 2014 році Роберт Фіцо програв президентські вибори, а в 2016 році партії Фіцо довелося сформувати коаліційний уряд, адже вона втратила більшість, отримавши 28% голосів. Нещодавні вибори до Європарламенту з перемогою коаліції PS-SPOLU, новостворених ліберальних партій SPOLU та "Прогресивна Словаччина" (віцепрезидентом якої була Зузана Чапутова) стали черговим сигналом послаблення політичної сили Фіцо. Відповідно, перемога Чапутової - це продовження хвилі змін у словацькій політиці. Деякі словацькі співрозмовники мають очікування, що після парламентських виборів Словаччина отримає новий уряд, альтернативний Фіцо. Словацький політичний простір досить сегментований - судячи з усього, до парламенту потраплять до дев’яти партій. У нинішньої опозиції, до якої належить і політична сила президентки країни, є всі шанси сформувати урядову коаліцію. [L] До неї можуть увійти одразу п’ять партій: коаліція PS-SPOLU, Za ľudí (партія експрезидента Кіски), SaS (невелика ліберальна правоцентристська партія), OĽaNO (ще одна мала партія консерваторів) та Християнсько-демократичний рух (KDH) (раніше кілька разів входили до урядових коаліцій). Існують і виборці, які досі не визначилися, що може змінити баланс між партіями, дозволивши політичній силі Фіцо Smer-SD (яка з 19,6% все ще лідирує за рівнем підтримки) отримати більше голосів та домовитися про коаліцію з позасистемною партією Бориса Коллара "Sme Rodina" та навіть праворадикальною "Народною партією - Наша Словаччина" (L`SNS) на чолі з Маріаном Котлебою. Так, Верховний суд Словаччини 3 вересня офіційно позбавив мандата члена парламенту Мілана Мазурека (L’SNS). Причиною стали расистські висловлювання депутата щодо ромів, і це перший подібний випадок в історії країни. Прикметно, що Фіцо публічно захистив депутата. L`SNS за результатами останнього опитування агенції AKO має підтримку на рівні 10,9%. Члени партії захоплюються маріонетковим урядом, який правив Словаччиною в роки Другої світової війни. Цю партію називають відкрито профашистською, з антиромськими та антисемітськими позиціями, а її підтримку частково пояснюють прагненням словаків висловити своєрідний протест. Нерозкритий потенціал Економічна співпраця між Словаччиною та Україною теж не є дуже активною. У 2018 році двосторонній товарообіг склав $1,39 млрд та збільшився на 19,3%. Позитивне сальдо для України за цей період склало $338,2 млн. Прикметно, що останнє засідання Спільної комісії з економічного, промислового та науково-технічного співробітництва відбулося у вересні 2013 року. Така інтенсивність діяльності комісії слугує прикладом недооцінки економічної співпраці або неефективної міжвідомчої комунікації. Крім того, часто керівництво середніх та малих підприємств Словаччини не довіряє непередбачуваному бізнес-середовищу України. Ще одна перешкода нашій торгівлі - проблеми на кордоні. А тому запровадження спільного контролю на кордоні, яке дозволить значно скоротити час перетину у пропускних пунктах та збільшити ефективність переміщення осіб, товарів і транспортних засобів, здатно позитивно вплинути на обсяг двосторонньої торгівлі. Локомотивом співпраці України та Словаччини можна вважати енергетику. Проєкт реверсу природного газу зі Словаччини до України через газогін "Вояни-Ужгород" демонструє стратегічну важливість Словаччини у сфері енергетичної безпеки України. Частка Словаччини в транзиті природного газу з Європи до України в 2018 році становила 81,4% (для порівняння, частка Польщі - 2,9%). Спільним інтересом обох країн є також продовження транзиту російського газу в Західну Європу та протидія проєкту Nord Stream 2, враховуючи перспективу його запуску через пару років. Словаччина зацікавлена у продовженні співпраці з Україною по реверсу й у разі необхідності здатна підвищити потужність та рівень безпеки газопроводу Вояни-Ужгород. Критично важливими у даному випадку будуть українська комунікаційна стратегія та пряма взаємодія зі словаками після 1 січня 2020 року, коли чинний контракт із "Газпромом" втратить чинність. [BANNER2] Ще одним перспективним аспектом співпраці є реалізація проєктів з енергоефективності і відновлюваних джерел енергії та імплементація кращих словацьких практик у цій сфері. Сьогодні у Словаччині понад 50% панельних будинків утеплені і модернізовані, це один з найкращих показників на тлі інших постсоціалістичних європейських країн. Термомодернізація їхнього житлового фонду почалася на початку 1990-х років, тому наразі Україна у Словаччині може запозичувати найкращі, вже адаптовані до пострадянської інфраструктури приклади, уникаючи помилок. І нарешті - перспективною сферою для співпраці має стати транспортна інфраструктура. Позитивним прикладом такої співпраці є запуск потягу Кошице-Мукачево з червня цього року. Ще більший позитивний ефект матиме відновлення роботи Міжнародного аеропорту "Ужгород". Його унікальне розташування (літаки злітають і заходять на посадку через повітряний простір Словаччини) стало гарним прикладом співпраці України та Словаччини у покращенні умов життя мешканців прикордонного регіону. Це може дати імпульс розвитку туризму не тільки на Закарпатті, а й у прикордонних регіонах Словаччини. Перспективним наразі є і будівництво летовища в Мукачеві, що було анонсовано попереднім урядом. Автор: Тетяна Левонюк, експерт Центру "Нова Європа" Публікація видана в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд "Відродження" у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні. https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/09/13/7100661/ Дружні обійми Кремля: як змінилася політика РФ щодо Молдови https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/09/12/7100605/ Експертна думка "Експерт-груп" (Молдова) Thu, 12 Sep 2019 14:30:00 +0300 Коли російська дипломатія починає виявляти безпрецедентну доброзичливість, це виглядає дещо підозріло. Який зиск отримала РФ від подій у Молдові? Демократичний простір у Молдові повільно відновлюється. Однак невідомо, чи правляча коаліція на чолі з соціалістами (PSRM) та блоком ACUM ("Зараз") здатна зберегти геополітичний нейтралітет та встановити стійкість до олігархічного впливу всередині державних інституції. Адже соціалісти та президент Ігор Додон прагнуть повністю відновити відносини з Росією. Прем'єр-міністр Мая Санду натомість уникає розмов про необхідність розбудови політичного діалогу між Молдовою і Росією. Вона погоджується з тим, що ризики з боку Росії залишаються, і відмовляється від будь-якого "сценарію федералізації" як методу вирішення конфлікту в Придністров'ї. Прагматизм Санду щодо Росії збігся з помітною відкритістю з боку Москви, включаючи запрошення відвідати РФ і зустрітися зі своїм російським візаві Дмитрієм Медведєвим вже цієї осені. Російський віцепрем'єр Дмитрій Козак підтримував коаліцію PSRM-ACUM, відвідуючи Кишинів 3 та 24 червня, ще до її формалізації. Російська дипломатія на всіх рівнях виявляє безпрецедентну доброзичливість, що виглядає дещо підозріло. Росія отримала зиск зі зміни політичної ситуації у Молдові у декількох вимірах: По-перше, режим Плахотнюка був скинутий через блеф, розроблений Росією та розіграний разом з президентом Додоном. Ця маніпулятивна технологія вплинула на Демократичну партію та блок ACUM, а також на громадську думку в країні та за її межами. Росія усунула головну політичну перешкоду - вертикаль влади олігарха - та просунула власний вплив у Молдові вперше після провалу "Меморандуму Козака" в 2003 році. [BANNER1] По-друге, проросійські сили збільшили свою легітимність. Президент Додон та його політична партія, позиціонуючи себе як рятівники Молдови від олігархічного правління, отримали позитивний імпульс для свого публічного іміджу. Таким чином, Додон виходить із зовнішньої ізоляції і може готувати свою заявку на переобрання у 2020 році. Згідно з опитуваннями, проведеними безпосередньо перед червневою кризою, соціалісти мали статус лідера (з 32% підтримки) на майбутніх місцевих виборах, що мають відбутися у жовтні 2019 року. Ця популярність може зрости ще більше за рахунок залучення деяких колишніх виборців Демократичної партії, що занепадає. Схоже, соціалісти вдвічі перевищать результат блоку ACUM, який може отримати лише близько 20% голосів. Більше того, ACUM-соціалістична коаліція погодилася повернутися до пропорційної системи та знизити виборчий бар’єр до парламенту з 6% до 5%. Цей перегляд виборчої системи може допомогти соціалістам збільшити свою вагу в парламенті з нинішніх 35 місць. [L] Також нещодавно переглянуте виборче законодавство дозволяє зовнішнє фінансування політичних партій, у тому числі з боку молдовських емігрантів як із Заходу, так і з Росії, що може допомогти соціалістам. Крім того, Додону ще й може посприяти Росія через підписання соціальної угоди, яка б дозволила мігрантам з Молдови, що вийшли на пенсію, отримувати виплати від Російської Федерації. По-третє, блок ACUM сприяє очищенню державної системи від людей Плахотнюка, на зміну яким приходять соратники соціалістів. Так, новим директором Національного антикорупційного центру став Руслан Флочеа, колишній радник Додона. Незважаючи на те, що ACUM цей вибір не сподобався, блок проголосував за нього, а також підтримав іншого контроверсійного кандидата, Думітру Робу, на посаду нового генерального прокурора. Аналогічна доля спіткала і Конституційний суд, де 4 з 6 нещодавно призначених суддів проголосували за призначення колишнього члена Соціалістичної партії Влада Туркана на посаду глави суду. Всередині виконавчої влади вже спостерігаються конфлікти щодо субординації. Міністр оборони Павел Войчу, якого контролюють соціалісти, радше підпорядкувався президенту, а не прем'єр-міністру Маї Санду, у питанні щодо візиту російського колеги Сергєя Шойгу на святкування з нагоди річниці звільнення Молдови під час Другої світової війни, 24 серпня 2019 року. Додон також відновив свій контроль над розвідувальною службою, яку контролювала Демократична партія з часу його обрання президентом в 2016 році. Такі рішення полегшують доступ Росії до інформації про внутрішні справи Молдови. [BANNER2] По-четверте, реорганізована політична ситуація покращує позиціонування проросійських утворень, таких як Гагаузька автономія. Голова Гагаузької автономії ("башкан") Ірина Влах, переобрана 30 червня 2019 року, розпочала свою роботу з вимоги розширити повноваження прокурора автономії щодо центральних органів влади. Деякі місцеві політики кваліфікують такі вимоги як підготовку до майбутньої федералізації Молдови. Такі події в Гагаузії можуть спонукати владу Придністров’я до просування ідеї спеціального статусу як фінального етапу вирішення конфлікту. І останнє, але не менш важливе: Росія взяла за мету нормалізацію двосторонніх відносин. Розширення доступу молдовських виробників до російського ринку, подолання односторонніх імпортних тарифів та нетарифних обмежень щодо вина та інших агропродовольчих товарів, запроваджених у 2014 році, може стати потужним соціальним компонентом, який може окупитися при здійсненні тиску в майбутньому. Нарешті, демонтаж режиму Плахотнюка та майбутня приватизація можуть відкрити ключові сектори молдовської економіки для російського бізнесу. * * * * * Для Росії важливо мати дружні країни в регіонах, які межують з ЄС та належать до Східного партнерства. Це може допомогти пропаганді, пов'язаній з Кремлем, змінити уявлення про те, що вплив Росії є (завжди) токсичним, і запропонувати натомість імідж РФ як більш конструктивного гравця. Виявляючи інтерес до нормалізації відносин з Молдовою, Росія дотримується різних локальних цілей, таких як зміцнення проросійських гравців та відновлення важелів впливу. Більше того, доброзичлива Молдова може служити вищій меті Москви, а саме завадити та заплутати Україну та послабити підтримку західних санкцій проти Росії. Стаття підготовлена в рамках проєкту "Розуміння угод про асоціацію між ЄС та Україною, Молдовою і Грузією", який реалізується консорціумом, до складу якого входять Центр європейських політичних досліджень (Брюссель), Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (Київ), "Реформатікс" (Тбілісі) та "Експерт-груп" (Кишинів) за фінансової підтримки Уряду Швеції Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/09/12/7100605/ "Газпром" позбавляють особливого статусу: які наслідки матиме судове рішення щодо OPAL https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/09/12/7100645/ Статті Іван Лопатинський, Анастасія Синиця, Олена Павленко Thu, 12 Sep 2019 11:05:00 +0300 Рішення Суду ЄС зменшить транзит газу, що постачається через Nord Stream, з 60 до 40 млрд кубометрів на рік, натомість обсяг транзиту російського газу через Україну збільшиться на 12,5 млрд кубометрів на рік. Суд Європейського Союзу завдав потужного удару по планах "Газпрому", повернувши трубопровід OPAL під пряме застосування законодавства ЄС. Цей крок суттєво обмежує можливість Росії збільшити поставки газу через "Північний потік" в обхід України. Втім, це далеко не єдина спроба вивести газову співпрацю з РФ з-під дії директив ЄС, що лобіюється Німеччиною. І це при тому, що законодавство ЄС - зокрема, директиви - є обов’язковим для імплементації всіма країнами-членами ЄС, а відповідно, національне законодавство має зберігати зміст і дух директив, щоб забезпечити однакові правила гри для всіх на території ЄС. Однак в енергетиці трапляється, що одні країни є "рівнішими" за інших. Газопровід з особливим статусом Розвиваючи співпрацю з Росією в газовому секторі, Німеччина одночасно розвиває і систему газової інфраструктури для кращого постачання російського газу. При цьому ця інфраструктура іноді виводиться з-під прямого застосування законодавства ЄС і отримує особливий статус для управління чи користування. Так, зокрема, сталося з трубопроводом OPAL, який був побудований для продовження газопроводу Nord Stream. У лютому 2009 року німецький регулятор Bundesnetzagentur (BNetzA) вивів газопровід з-під дії німецького антимонопольного законодавства на 22 роки, мотивуючи рішення, серед іншого, і тим, що OPAL обʼєднував ринки Німеччини і Чехії. Того ж року Європейська комісія прийняла рішення вивести 50% потужностей газопроводу з-під вимог Третього енергетичного пакету в частині доступу третіх сторін (т.зв. third party access). Обсяг бронювання потужностей міг бути вищим лише у разі, якби "Газпром" (або інший постачальник) реалізував т.зв. gas release program - продаж мінімум 3 млрд кубометрів газу через аукціони для стимулювання конкуренції на ринку газу Чехії. Цю опцію так і не запустили - схоже, "Газпром" і не збирався її реалізовувати. Ще більше пільг "Газпрому"? У 2016 році німецький регулятор Bundesnetzagentur повідомив Єврокомісію про свій намір змінити умови використання газопроводу і збільшити доступ "Газпрому" до використання потужностей OPAL. Комісія погодилась і восени 2016 року своїм рішенням відкрила можливість для "Газпрому" користуватися до 80% потужностей OPAL, не враховуючи вартість потужностей інших газопроводів. [L] Уже тоді НАК "Нафтогаз України" заявив про несумісність такого рішення з положеннями Договору про заснування Енергетичного співтовариства та можливе зловживання "Газпромом" своєю домінуючою позицією в країнах Центрально-Східної Європи. У грудні 2016 року польська компанія PGNiG ST подала позов до Суду Європейського Союзу з вимогою зупинити рішення Європейської комісії, оскільки воно порушувало принципи енергетичної солідарності. А у березні 2017 року НАК "Нафтогаз України" подала позов до Загального суду Європейського суду з вимогою скасувати рішення Єврокомісії як таке, що порушує ст. 274 Угоди про асоціацію між Україною і ЄС. Зрештою, 10 вересня Суд Європейського Союзу у відповідь на позов PGNiG ST визнав, що ця засада функціонування ЄС була порушена Європейською комісією. Теоретично Комісія може подати апеляцію на це рішення суду, але вона мусить бути обмежена лише до правових питань. Така апеляція може бути подана протягом двох місяців і 10 днів з оголошення рішення суду. Польська сторона вже другий день активно коментує позитивні результати судового рішення. Міністр енергетики Польщі Кшиштоф Тхужевський привітав таке рішення суду і сказав, що воно є гарантуванням енергетичної безпеки не лише Польщі, а й Литви, Латвії, Естонії та України. Адже український транзит газу міг бути повністю зупинений у випадку повного контролю "Газпрому" над газопроводом OPAL. А за оцінками президента польської державної нафтогазової компанії PGNiG Пьотра Возняка, таке рішення Суду ЄС спричинить падіння обсягів газу, що постачається через Nord Stream, з 60 до 40 млрд кубометрів на рік, натомість обсяг транзиту російського газу через Україну збільшиться на 12,5 млрд кубометрів на рік. Nord Stream-2 під ударом Якщо логіка рішення суду може бути використана для іншого газопроводу в Німеччині - EUGAL, який є продовженням Nord Stream-2, то це може суттєво здорожчити і цей проєкт "Газпрому". І це дасть додаткові аргументи для збереження транспортування газу територією України, додавши нових козирів українській стороні для переговорів у Брюсселі, які відбудуться вже наступного тижня. Втім, "друзі "Газпрому" також не збираються здаватися. Поки країни Центрально-Східної Європи святкують перемогу у справі OPAL, німецька сторона готує наступне рішення, що теж стосуватиметься українського транзиту. Йдеться про проєкт закону, який має імплементувати Директиву 2019/692/EC - зміни до так званої Газової директиви. Це саме ті зміни, які вимагають поширювати правила газового ринку ЄС на трубопроводи, прокладені з країн, що не є членами ЄС, і в першу чергу стосуються Nord Stream-2. Відповідно до нового законодавства, на такі газопроводи мають поширюватися правила внутрішнього ринку ЄС, а саме - доступ для третіх сторін, анбандлінг, недискримінаційні тарифи та прозорість. Країни ЄС повинні імплементувати Директиву до лютого 2020 року. Однак і тут німецька сторона творчо потрактувала законодавство ЄС в процесі його імплементації. Відповідний законопроєкт міністра економіки та енергетики Петера Альтмаєра, що передбачає внесення змін до Закону про електро- та газопостачання, було затверджено федеральним урядом 28 серпня. [BANNER2] Уже зараз законопроєкт вимагає уваги з боку не лише Європейської комісії, але й України. Передусім йдеться про пункти 28b та 28c, які потенційно можуть просувати інтереси "Газпрому", а саме - звільнення від виконання пунктів, де регулюється питання анбандлінгу. Зокрема, для газопроводів передбачені умови, за яких відповідальний регулятор зніматиме на певний період вимогу анбандлінгу. Також згадується можливість повернення інвестицій та роль газопроводу для енергетичної безпеки. Наприклад, компанія FNB Gas, коментуючи законопроєкт, уже наголосила, що Nord Stream та Nord Stream-2 "вносять величезну лепту" до енергетичної безпеки Німеччини та ЄС загалом. Теоретично, така версія, яка буде спробою обійти повноцінну імплементацію директиви, може бути заблокована Європейською комісією. Але досвід з OPAL свідчить, що сценарії розвитку подій можуть бути різні. Російський монополіст та його союзники досить вміло ухиляються від вимог права ЄС, отримуючи ексклюзивні умови для свого бізнесу. Тому, святкуючи, варто залишатись уважними до нових німецьких особливостей європейського законодавства. Автори: Іван Лопатинський, Анастасія Синиця, Олена Павленко, експерти DiXi Group https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/09/12/7100645/