https://www.eurointegration.com.ua/images/ep_for_fb.gif https://www.eurointegration.com.ua https://www.eurointegration.com.ua Крок до зради: що принесла зустріч Трампа з Путіним та які наслідки вона матиме https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/17/7084485/ Статті для Європейської правди Tue, 17 Jul 2018 09:20:00 +0300 Навіть журналісти улюбленого каналу Трампа Fox news назвали цей саміт із Путіним потворним. А екс-директор ЦРУ Джон Бреннон взагалі заявив, що заяви Трампа тягнуть на зраду, згадавши про імпічмент... 16 липня в символічному місті для американо-російських відносин - у Гельсінкі - відбувся перший саміт президентів двох країн. Зустріч, на яку всі оглядачі так очікували, про яку гадали, чи змінить вона безпековий порядок денний, та дискутували, чи добре, що вона пройде після, а не до саміту НАТО в Брюсселі - фактично закінчилась нічим. Але чи могла вона закінчитись інакше? Адже навіть її порядок денний був під питанням до останнього моменту! Зазвичай саміт - це останній етап довгих двосторонніх переговорів з якогось питання, де оголошують досягнуті домовленості. А ця зустріч двох президентів, навпаки, є фактично початком переговорів без чітко визначеної тематики. До цього Путін і Трамп зустрічалися двічі та тільки на полях міжнародних заходів. Саме тому від зустрічі в Гельсінкі всі чекали несподіванок. До речі, за інформацією американських ЗМІ - це вперше в історії, коли американський та російський президенти зустрічаються віч-на-віч, лише за участі перекладачів. І, зокрема, тому в Україні було значне занепокоєння, чи не "обміняють" вони Крим на Сирію, тобто відмову РФ від підтримки режиму Башара Ассада, в обмін на "визнання" нелегальної анексії Криму. Адже напередодні президент США дуже суперечливо відповідав на це питання. Варто зазначити, що порядок денний та можливі питання для переговорів постійно змінювались. Серед найбільш імовірних назвали Україну (зокрема, питання політичних заручників), Сирію, гонку озброєння, навчання НАТО в країнах Балтії та ядерні питання. Натомість остання новина з Білого дома перед початком саміту зафіксувала питання торгівлі, Китай та ядерна зброя - як три основні теми переговорів. А у підсумку про Китай публічно взагалі не прозвучало ані слова. Контекст Важливим є не тільки те, про що саме Трамп та Путін домовились під час зустрічі або заявили під час прес-конференції, а й контекст, в рамках його відбувається ця зустріч. Це, зокрема, неоднозначний саміт НАТО в Брюсселі та погрози Трампа ледь не вийти з цієї організації. А ще - його погрози Німеччині і відверті грубі заяви про те, що Німеччина фактично під ковпаком у Кремля. Вже напередодні зустрічі у Гельсінкі до контексту додався твіт Трампа про те, що ЄС є суперником, а РФ лише "суперником в деяких питаннях". Постійні сперечання з лідерами ЄС, які вже на жаль ледь не звичні для американського президента. Заочні відповіді керівництва ЄС, що Трампу варто не забувати, хто є справжнім другом США. І з іншого боку, остання заява під час саміту НАТО, що після важкої розмови союзники стали ще більш єдиними та сильними. А також, оприлюднення прямо напередодні зустрічі результатів розслідування та 12 імен співробітників ГРУ РФ, яких звинувачують у втручанні у вибори в США, у змові з метою здійснення хакерських атак. Йдеться про зламування комп'ютерної системи Національного комітету Демократичної партії та передвиборного штабу Гілларі Клінтон у 2016 році під час президентської кампанії. Дехто з оглядачів навіть сподівався, що це може призвести до зриву саміту. Але такі сподівання були марні, бо адміністрація Трампа з самого початку негативно ставилась до розслідування спецпрокурора. Основною проблемою в уявленні Трампа є саме погані російсько-американські відносини, де українська або сирійська кризи причини цієї проблеми, а не проблеми самі по собі. Відповідно, всі розмови зводились не до того, щоб притягнути Росію до відповідальності, а до пошуку діалогу між двома країнами. Другою проблемою є те, що Трамп більш охоче вирішує питання сам на сам, ніж залучаючи партнерів та коаліції, в які він мало вірить. А це є саме те, чого домагається Путін. Таким чином він може не тільки ігнорувати та маргіналізувати ЄС або НАТО, а й створити уявлення повернення до старої системи, коли "дві великі держави вирішують все". [L] Крім того, проблемою заяв Трампа є те, що, з одного боку, він говорить, що краще б впорався, наприклад, з анексією Криму, не дозволивши їй відбутися. А з іншого, фактично перекладає відповідальність за зіпсовані американо-російські відносини на США. За кілька годин до початку зустрічі Трамп написав в Twitter, що відносини США із Росією ніколи не були гіршими завдяки багатолітній дурості та тупості США, а тепер і через "полювання на відьом". Фраза "Я довіряю обом сторонам" - мабуть, найгірший момент прес-конференції. Американські журналісти намагалися прояснити, чи говорив президент Трамп про втручання російської розвідки в американські вибори. Заплутана відповідь Трампа фактично звелась до того, що він не довіряє власній розвідці, довіряє словам Путіна, "який завірив його, що це не Росія", і ставить під сумніви розслідування ФБР. Це викликало не лише шок у журналістів, присутніх в залі, які продовжували наполягати у своїх запитаннях, чи невже, не зважаючи на всі докази та формальні звинувачення, які підтверджують всі агентства США, американський президент все ж таки більше довіряє лише словам того, кого в цьому звинувачують. А й в моментальній негативній реакції великої кількості американських політиків. Голова палати представників республіканець Пол Раян моментально прокоментував, що нема сумніві, що Росія втручалась у вибори 2016, і що вона не є союзником. Навіть журналісти улюбленого Трампом каналу Fox news в прямому ефірі назвали цей саміт "потворним", зазначивши, що відмова Трампа критикувати найбільшого ворога за втручання у вибори у 2016 році є образою для США. Директор ЦРУ (2013-2017) Джон Бреннон у своєму твіттері взагалі сказав, що заяви Трампа тягнуть на зраду, і пов'язав це із нормою закону про імпічмент. Donald Trump’s press conference performance in Helsinki rises to & exceeds the threshold of “high crimes & misdemeanors.” It was nothing short of treasonous. Not only were Trump’s comments imbecilic, he is wholly in the pocket of Putin. Republican Patriots: Where are you??? - John O. Brennan (@JohnBrennan) 16 липня 2018 р. Чи домовились про щось? Напередодні саміту робились ставки, що президент РФ може запропонувати для покращення відносин і підвищення рівня довіри. Більшість сходилась на думці, що це може бути домовленість про виведення іранських сил з Сирії і повернення кордону під контроль сирійських урядових сил. І хоча такі переговори велись, великим питанням є, а чи справді РФ зможе гарантувати виконання такої домовленості. Взагалі, прес-конференція вражала своєю пустотою. Вступні слова були набором формальних фраз про налагодження контактів, діалогів, створення робочих груп. Говорили про необхідність співпрацювати з гуманітарних питань в Сирії, боротьбі з тероризмом, мирі на Голанських висотах. Декілька слів було сказано про іранську ядерну угоду, але зовсім не в тому контексті, як очікували американські аналітики, оскільки домінувала російська позиція занепокоєння щодо виходу США з неї. Трамп взагалі не сказав ні слова про Україну у вступному слові, в той час як Путін поверхово зазначив, що "у внутрішній українській кризі" важливо зберігати режим припинення вогню та США мали б надавити на Україну для виконання Мінських домовленостей. Україну згадали двічі під час прес-конференції. Вперше - коли обговорювалось питання перспектив "Північного потоку-2". Тоді Путін фактично відповів за Трампа, якому адресувалось запитання. Він повідомив, що президент США висловив занепокоєність, що Україна може втратити транзит газу через запуск нового трубопроводу, але він був завірений, що це не станеться, як тільки буде вирішена комерційна суперечка двох господарських суб’єктів у Стокгольмі. Другий раз, про Україну згадали в кінці, в контексті Криму. Журналіст спитав, чи піднімав питання визнання анексії Криму президент Трамп. Путін наголосив, що президент Трамп дійсно сказав про незаконність приєднання Криму, але в Росії інша думка - і повторив свою стандартну мантру, що з російської точки зору референдум був законний і повністю відповідав Уставу ООН. На додаток, Путін запропонував створити робочу групу з питань кібер-безпеки та створити російсько-американський експертний форум, учасники якого думали б над тим, як покращити двосторонні відносини. Фактично, Трамп не використав жодної з можливостей, які були в нього напередодні саміту. Жодне з гострих питань, з яких він обіцяв серйозну розмову російському президенту, так і не було озвучено під час прес-конференції. Скоріше відповідав Путін, ніж Трамп, а останній постійно наполягав лише на важливості діалогу, і навіть вигороджував Росію. [L] Парадокс полягає в тому, що Трамп знаходився в кращих переговорних позиціях, але своїми діями (наприклад звинуваченнями колишнього президента Обами у псуванні відносин з РФ) та заохоченням РФ, грав на руку саме Путіна. Деяку впевненість напередодні саміту давали слова Держсекретаря США М. Помпео: "Від кращих відносин з російським урядом виграють всі, але м’яч на стороні Росії. Ми будемо продовжувати притягувати Росію до відповідальності за її зловмисні дії", - написав Помпео. Єдиний раз, коли президенти посміхнулись - коли Путін вручив Трампу футбольний м’яч, і сказав, що тепер він на стороні США, відсилаючи до заяви Помпео напередодні. Але фактично, складалось враження, що сам "м’яч", тобто безпекова ситуація в світі, не дуже то їх і цікавить. Більше цікавило, які переваги вони отримають в публічному та медійному просторі після цієї зустрічі. Цей саміт був про лідерів та їх особисті амбіції, а не про держави і їх національні інтереси та цінності. Автор: Ганна Шелест, кандидат політичних наук, головний редактор UA: Ukraine Analytica, член правління Ради зовнішньої політики "Українська призма" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/17/7084485/ Катастрофа у Гельсінкі: що думають у США про зустріч Трампа і Путіна https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/07/17/7084483/ Експертна думка Atlantic Council Tue, 17 Jul 2018 08:40:00 +0300 Не будемо "танцювати навколо", скажемо прямо: Дональда Трампа провчили у Гельсінкі. Саміт Трамп-Путін став катастрофою для американських інтересів і для того, як світ сприймає Америку. Саміт США-Росія, що відбувся 16 липня у Гельсінкі, складно назвати успішним для господаря Білого дому. Американські ЗМІ та експертна спільнота у понеділок, після завершення прес-конференції двох лідерів, буквально вибухнули критикою на адресу Дональда Трампа, який не відстоював американський інтерес і видавався помітно слабшим за свого російського колегу. "Європейська правда" переклала матеріал впливового аналітичного центру Atlantic Council з цього приводу. Колонка за авторством Мелінди Герінг зібрала ключові претензії, що звучать до американського лідера з цієї нагоди. * * * * * Не будемо "танцювати навколо", скажемо прямо. Дональда Трампа провчили у Гельсінкі. Президент Владімір Путін виявився відмінним режисером шоу за участі лідера США. Колишній радянський шпигун виявився майстерно підготовленим: він підлещував Трампу за кожної нагоди, і, щоб полегшити прес-конференцію для нього - навіть подарував йому футбольний м'яч зі щойно завершеного чемпіонату світу у Росії. Та якщо відкласти все це в сторону, стає ясно: саміт Трамп-Путін став катастрофою для американських інтересів і для того, як світ сприймає Америку. Хтось із коментаторів назвав це прес-конференцією банальностей, але все було набагато гірше. Правильна фраза - моральна рівноцінність лідерів. Аналітики передбачали, що все відбудеться саме так. Майкл Макфол, колишній посол США в Росії, зазначав у статті у Washington Post, що Путін, після двох десятиліть у владі, набагато краще за Трампа розуміється у міжнародних справах. Трамп виглядав як невпевнений у собі молодший партнер Росії, і це не рятувала ані яскрава червона краватка, ані його пози, що мали продемонструвати "людину із владою". Бо коли Трамп отримав мікрофон, він не зміг говорити про щось крім своєї "блискучої президентської кампанії", доводячи, що два роки тому він виграв перегони чесно і справедливо. Натомість саме Путін - хоч він і видавався нудьгуючим у своїй краватці приглушеного блакитного кольору - першим піднімав питання конкретних країн і конкретних зовнішньополітичних проблем. Путін не міг бути більш задоволений, аніж він був у Гельсінкі. Та до справжнього феєрверку на честь Росії дійшло, коли журналіст запитав Трампа, у чому на його думку, винна Росія. Замість того, щоб говорити про втручання РФ в президентські вибори 2016 року в США, про збиття рейсу MH-17 над Україною та загибель 298 безневинних людей у 2014 році, про незаконну анексію Криму, про вторгнення в Грузію, про війну і окупацію Східної України, або про отруєння колишнього шпигуна КДБ у Солсбері - він відповів, що "ми всі винні". Неможливо більш віддалитися від істини, аніж це зробив Трамп. А Путін природно заперечив своє втручання у вибори в США, вміло перевівши тему до обговорення на співпраці з Росією. Трамп, коли його спитали напряму, відмовився сказати, кому він вірить більше - власним спецслужбам чи Путіну. Те, що послідувало далі, не потрапило у заголовки, але стало набагато більш показовою демонстрацією рівня розуміння Трампом сутності вбивчого режиму Путіна. "Я не бачу причин, навіщо це (Росії)", - сказав президент США, заперечивши тим самим висновки американських спецслужб. Хоча у нього є всі підстави вважати, що це була Росія. [L] Публічно проголосивши індульгенцію Путіну, Трамп дав йому зелене світло на втручання у майбутні вибори не тільки в США, але і скрізь, де йому заманеться, не побоюючись найменшої конфронтації з господарем Білого дому. Трамп у Гельсінкі щосили намагався бути примирливим. Перед самітом він написав у Twitter, що США самі винні у поганих американсько-російських відносинах - мовляв, це просто наслідок "безпідставного полювання на відьом". Він неодноразово хвалив Росію за проведення чемпіонату світу з футболу. За кілька днів до того він публічно нападав на канцлера Німеччини Ангелу Меркель через підтримку нею газопроводу Nord Stream 2 в обхід України, але у Гельсінкі не мав жодних схожих емоцій, хоча його співрозмовником був найбільший прихильник Nord Stream 2. Але немає лиха без добра. Нічого радикального не сталося. Трамп нічого не "здав", принаймні під час публічної частини саміту. Багато хто побоювалися, що Трамп закриє очі на Крим або пообіцяє скасувати санкції США щодо Росії. Він цього не зробив. Політика США щодо Криму залишається незмінною: Крим - це Україна. При цьому сам Трамп ані словом не згадав Україну під час прес-конференції. Це за нього зробив Путін, сказавши, що Сполучені Штати повинні підштовхнути Київ до виконання Мінська. Абсолютно ганебно, що Трамп у відповідь промовчав, не відповівши на цю фразу. Адже всі, хто стежать за Україною протягом останніх чотирьох років, знають, що рішення конфлікту на Сході залежить від політичної волі Москви. Відомо, що Трамп не має репутації читача, але все колись буває вперше. І якщо зараз президент США забажає відкрити книгу, то відмінним варіантом, з чого йому варто буде почати, стане книга його власної співробітниці Фіони Хілл, відповідально за Росію та європейські справи у Раді національної безпеки США. Її книга, яку варто прочитати Трампу, має назву "Путін: оперативник у Кремлі". Але наразі президент, схоже, не прагне до самоосвіти. Републікується з дозволу Atlantic Council / Ukraine Alert Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/07/17/7084483/ Новий газовий контракт: чому Україна та Росія починають переговори у Берліні https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/16/7084469/ Статті міністр закордонних справ Mon, 16 Jul 2018 17:15:00 +0300 Для Росії газ – один з ключових інструментів політичного впливу, а часто й шантажу. Саме тому разом із ЄС ми розпочинаємо переговори із РФ щодо щодо умов транзиту газу по українських газопроводах після 2020 року... У вівторок 17 липня 2018 року в Берліні між Україною, Європейським Союзом і Російською Федерацію відбудуться тристоронні консультації щодо умов, за якими з 1 січня 2020 року до країн ЄС транспортуватиметься по українських газопроводах російський газ. Я передбачаю реакцію деяких читачів. Мовляв, Росія окупувала наші території й продовжує вбивати наших воїнів, Росія тримає в заручниках десятки наших співвітчизників, а тут раптом такі "звичайні" переговори про газ! Але вони аж ніяк не "звичайні"! Завдання України на дипломатичному фронті вимагають вирішення багатьох чутливих проблем, а питання газу життєво важливе не тільки для України, але й усієї Європи. От і доводиться в одному форматі говорити про транзит російського палива, а в інших - про протистояння російській військовій агресії. Колеги й журналісти запитують у мене, чи вірю я взагалі в успіх цих консультацій? Адже подібні перемовини про особливості реалізації Угоди про асоціацію Україна - ЄС закінчилися нічим. Я повністю певен тільки в тому, що подібні консультації не бувають простими, а також у тому, що від газових питань не втекти ні Євросоюзу, ні Україні, ні Росії. Насправді зараз на кону стоїть дуже багато. В умовах російської агресії, після відомих рішень Стокгольмського арбітражу й початку інтеграції України до європейського енергетичного ринку ми сьогодні перебуваємо в принципово іншій ситуації, ніж кілька років тому, а отже, нам потрібні оновлені правила гри. Тому успіх консультацій великою мірою залежатиме і від того, чи будуть Україна і Європейська Комісія твердо й послідовно виступати зі спільних позицій. Упевнений, що так. Ні для кого не секрет, що для Росії газ - один з ключових інструментів політичного впливу, а часто й шантажу цілих країн і регіонів. Україна ж у цьому плані зазнає особливого тиску Москви, причому почалося це ще задовго до відкритої російської агресії. Про ризики й специфіку російської енергетичної політики можна говорити багато. Аби уникнути можливих інсинуацій щодо доцільності проведення консультацій розповім про завдання та очікування України. [L] Перше завдання - забезпечити стабільність транспортування через Україну російського газу до ЄС. Росія вже багато років намагається переконати Захід у тому, що Україна є ненадійним партнером. Натомість ми докладаємо чималих зусиль для забезпечення безперебійності транзиту навіть в умовах військової агресії. У спільній заяві за результатами нещодавнього Саміту Україна-ЄС наголошено, що наша країна забезпечує доступне, безпечне та стабільне постачання газу до Євросоюзу. Ми маємо закріпити цю свою стратегічну роль і на період після 2019 року, коли спливає дія чинного нині контракту між Нафтогазом і Газпромом. Це прискорить нашу повну інтеграцію до внутрішнього ринку ЄС. Це покаже, що чорний піар, поширюваний Росією, є саме чорним, а український ринок газу насправді є привабливим для інвестицій і розвитку. Друге завдання - сприяння євроінтеграції України в енергетичній сфері. У згаданій заяві констатовано, що завершення реформи українських енергетичних ринків є необхідним для їх інтеграції до відповідних ринків ЄС. А саме така мета закладена в Угоді про асоціацію. Україна зробила багато на шляху впровадження європейських правил на ринку газу. Важливі питання, що лишаються відкритими - наприклад, анбандлінг, - також вирішуються за принципами ЄС. На тристоронніх консультаціях нам важливо забезпечити, щоб і транспортування російського газу надалі відбувалося відповідно до нових європейських правил, що діють в Україні. У дотриманні цих правил об’єктивно зацікавлені всі. Україна зацікавлена, бо транзит здійснюватиметься в прозорих і конкурентних умовах. Євросоюз - бо матиме зрозумілі для себе правові рамки транспортування, а отже, ще більшу передбачуваність і стабільність постачання газу. Нарешті, для Росії пильна увага Брюсселя до відповідності українських норм вимогам ЄС буде додатковою гарантією дотримання контрактних умов. Тому ми сподіваємося, що всі учасники консультацій підтримають позицію України, згідно з якою транспортування газу має відбуватися в рамках реформованої регуляторної системи. Для нас це означатиме відсутність перепон для завершення реформи енергетики та її інтеграції до ринку ЄС, а також більшу привабливість українського газового сектору для інвестицій. [L] Загалом же умови, на яких транспортуватиметься газ з Росії до ЄС, стануть лакмусовим папірцем того, наскільки ми зможемо відійти від старої пострадянської парадигми, уособленням якої є чинний контракт, і остаточно закріпити роботу ринку газу за європейськими правилами. Нам це потрібно ще й для того, аби довести, що Україна вміє проводити успішні реформи, вміє міняти себе докорінно заради розвитку і процвітання. Завдання третє - безпека. Стабільне транспортування газу українськими трубопроводами є для нас і безпековим чинником. Від 2014 року Україна довела, що є надійним транзитером, попри всі можливі форми саботажу з боку Росії. І на цьому досвіді базується наше переконання в необхідності повноцінної юридично обов‘язкової інтеграції України до енергетичного ринку ЄС. На сьогодні це один з головних пріоритетів у відносинах з Євросоюзом, про що наголошувалося і під час Саміту Україна-ЄС. Європейські правила це чинник стабільності і безпеки для всіх учасників транспортування газу. Поширення правил ЄС на енергетичні проекти докорінно змінить саму їхню концепцію. Зокрема, саме за допомогою правил ЄС буде можливим знайти раціональне вирішення проблеми Північного потоку-2. Фаховий аналіз усіх переваг і позитивних наслідків переходу на норми Євросоюзу зайняв би не одну годину. Тому тут обмежусь головним: європейські правила транзиту палива виключать можливість свавільного нав’язування умов контракту будь-якій зі сторін, оскільки, наприклад, тарифи будуть встановлюватися нашими регуляторами за методологією ЄС, а всі суперечки вирішуватимуться в Європейському суді. Якщо ми домовимося про прийняття європейських правил, то тільки тоді зможемо вести розмову про такі параметри транзиту газу, як обсяги і все решта. Тому не чекайте поки що інсайдерської інформації про конкретні деталі. Давайте зосередимося на просуванні європейських принципів і правил. Адже це єдино можлива гарантія енергетичної безпеки і для України, і для всієї Європи. Автор: Павло Клімкін, міністр закордонних справ України, для "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/16/7084469/ Крим, Донбас, НАТО і солідарність: що змінить та чого чекає Туреччина від України та світу https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/16/7084432/ Статті Йонет Джан Тезель, Посол Туреччини в Україні Mon, 16 Jul 2018 10:30:00 +0300 На цих виборах Туреччина перегорнула сторінку. Ми повинні якнайкраще скористатися цим... Позиція Туреччини щодо Криму та Донбасу, а також підтримка вибору українського народу щодо НАТО – добре відома... На минулому тижні - невдовзі після переобрання - Реджеп Таїп Ердоган офіційно розпочав новий термін повноважень на посаді президента. Але цього разу - ще й у якості керівника уряду в новій системі влади, до якої перейшла Туреччина. Одночасно проходили й парламентські вибори, тож політична картина у парламенті також змінилася: правляча партія втратила голоси, але матиме більшість за підтримки інших партій. А президент отримав більше виконавчих повноважень та додаткову відповідальність. На відміну від старої системи, президент особисто очолює кабінет міністрів, склад якого він вже сформував. Відповідним чином відбувається реструктуризація системи управління державою. Та новостворена система не змінить сутності зовнішньої політики Туреччини. Щоб переконатися в цьому, достатньо подивитися на результати саміту НАТО, рішення якого відбивають також позицію Туреччини. Місце Туреччини у євроатлантичній співдружності лишається незмінним, як і її стратегічний вибір - стати країною-членом ЄС, незважаючи на виклики, які є у обох сторін. Туреччина та Україна І так само зрозуміло, що турецько-українські відносини, попри зміну системи влади, продовжать розвиватися по наростаючій. Наші президенти - Ердоган та Порошенко - мають дуже хороші відносини і налаштовані скористатися великим потенціалом, який існує між двома країнами. Турецько-українське співробітництво може простиратися від глибини підземних рудників до космосу, як висловився з цього приводу український прем'єр-міністр Гройсман. Ми продовжуємо працювати над укладенням Угоди про вільну торгівлю (бажано - вже до кінця року). Принципова позиція Туреччини щодо Криму та Донбасу, а також підтримка вибору українського народу інтегруватися з трансатлантичною спільнотою - добре відома. І наша позиція не змінилася. Ця політика є щирою і буде залишатися чинною, оскільки вона несе користь і для Туреччини, і для України та для всього регіону. Натомість Україна добре розуміє і підтримує роль Туреччини в регіоні. Анкара та Київ мають спільний погляд щодо багатьох міжнародних питань. Ми прагнемо використати взаємодоповнюваність та взаємні переваги наших країн. [L] У той час як міжнародну політику заповнила непередбачуваність і суперечності, турецько-українські відносини залишаються зразком взаємної поваги та співпраці. Між тим, у контексті турецьких виборів варто згадати і інше: демократія ще не увійшла до числа очевидних переможців початку 21 століття. Саме тому так важливо цінувати приклади життєздатної демократії, особливо у тих регіонах, де її бракує. Хоча турецький народ від 1950 року обирає уряди своєї держави, вибори продовжують привертати людей до виборчих дільниць. Явка виборців на минулих виборах у Туреччині перевищила 86 відсотків, значно більше людей, ніж в середньому у світі та у Європі, де апатія виборців перетворилася на проблему Ми чекаємо на публікацію звіту ОБСЄ щодо моніторингу виборів і сподіваємося, що він базуватиметься на об’єктивних спостереженнях і, можливо, міститиме рекомендації для запобігання можливих недоліків у майбутньому. Але не дивно, що спостерігачі вже оголосили, що "виборці мали чесні можливості вибору" і "енергійно продемонстрували свою відданість демократії". Попри недоліки, такі як поляризація виборчої атмосфери, конкурентність цих виборів є очевидною. Туреччина та антитероризм Одночасно із виборами в Туреччині тривали кілька досить успішних антитерористичних кампаній. Можна припустити, що це потребувало незначної, але неминучої зміни балансу між безпекою і свободами, але не йдеться про такі обмеження, які впливали на повсякденне життя. Одним з таких небажаних, але законних заходів був надзвичайний стан, запроваджений після невдалої спроби перевороту 15 липня 2016 року. Його скасують цього тижня, оскільки злочинну інфраструктуру заколотників переважно знищено. Одним з парадоксів глобалізації є неспроможність вірно зрозуміти інші суспільства, крім свого власного - попри те, що зараз ми маємо більше інформації про них. Через дивні перемоги на виборах у багатьох західних країнах, а також прикру і небезпечну руйнацію основних людських цінностей та принципів з’явилися до закликів до самоаналізу. В інтелектуальних дискусіях про долю ліберальної демократії, які зараз відбуваються на Заході, чесно визнається, що правлячі еліти не змогли зрозуміти своє власне суспільство. А отже, цим елітам потрібно продемонструвати більшу стриманість, коли вони судять про інші суспільства. Відносини Туреччини з Європою вже постраждали від таких суджень. Туреччина не ідеальна - але Європа так само, протягом останніх років це видно все сильніше. Настав час спробувати краще зрозуміти та допомагати одне одного . Однією зі сфер, де Туреччина сподівалася на краще розуміння та більшу солідарність, була невдала спроба перевороту, який мав місце рівно 2 роки тому. [L] У другу річницю цих подій турки в усьому світі вшанували пам'ять 251 людей, які загинули, намагаючись зупинити групу військових-зрадників, що прагнули покласти край демократії у Туреччині. Ці люди, так само як і українська Небесна Сотня, ціною власного життя дали заколотникам жорсткий урок: саме народ, а не танки і винищувачі F16, мають вирішальне слово у державі. Ми називаємо їх Мучениками Демократії. З багатьох точок зору, спроба перевороту у Туреччині була аномальним явищем. Та незважаючи на дим від пострілів, багато наших партнерів відмовлялися вірити у те, хто насправді був відповідальним. Два роки потому є маса неспростовних судових доказів на підтвердження зв'язку зі спробою перевороту псевдорелігійної групи FETO, яка протягом багатьох років приховувала свій темний бік у Туреччині та за її межами Нині ніхто з турків не має сумнівів у вині FETO. Всі учасники виборів, включаючи найпалкіших опонентів уряду, були одностайними у цьому. Стурбованість, що серед звинувачуваних могли опинитися невинні люди, не змінила одностайності щодо цього. І, очевидно, такі люди матимуть всі законні можливості захистити свою честь. Кількість осередків FETO в усьому світі, включаючи Україну, проти яких ведеться слідство - зростає. Але деякі з них все ще отримують недоречну підтримку. Хоча у час транснаціональних кампаній з дезінформації та кібератак світ мав би звертати більшу увагу на таких недержавних гравців, як FETO, які несуть гібридну загрозу нового типу. При цьому пильність заради власного захисту не повинна призводити до відступу від ліберальних цінностей чи підтримки прав людини. Наприклад, долаючи міграційний виклик, слід змістити акцент зі стримуючих факторів (тобто ускладнення доступу до Європи) на рушійні фактори, тобто шляхи вирішення проблеми у місці її походження. Це - висновок з сирійської кризи. Туреччина та Європа Так само, боротьба за права людини не повинна бути вибірковою. На багатьох європейських форумах внутрішньогрупова солідарність стає важливішою за послідовність у принципах. Але захист прав людини, ставши політичним інструментом, втрачає довіру та дієвість. У минулому Туреччина отримала багато користі від взаємодії з ЄС та Радою Європи у вдосконаленні повноважень держави у галузі прав людини. Неупереджений, конструктивний підхід до Туреччини і досі є можливим та сприятиме, як і в минулому, вдосконаленню нами своїх стандартів. Новітні віяння у Європі не повинні закривати таку можливість. Хоча останнім часом здається, що Брюссель та навіть в Страсбург стають заручниками "логіки власної виключності", яка з’являється у європейській політиці. На цих виборах Туреччина перегорнула сторінку. Ми повинні якнайкраще скористатися цим. Потрібно зберегти високі темпи економічного зростання, на кшталт минулорічних 7.4%, і зосередитися на економіці виробництва. Хоча це буде нелегко. Потрібно остаточно подолати виклики, що постали перед демократією після спроби перевороту. Потрібно зробити перехід до президентської системи успішним. Народ Туреччини дав уряду такий мандат; і нині наші друзі на Заході щонайменше мають не звинувачувати нас без підстави. Відверто кажучи, Туреччина і Європа можуть дати одна одній і допомогти одна одній набагато більше. Особливо зараз, коли стало зрозуміло, що світ не обертається навколо будь-кого з нас. Автор: Йонет Джан Тезель, посол Туреччини в Україні, для "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/16/7084432/ Відлуння Волинської річниці: чи спалахне новий конфлікт між Польщею та Україною https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/07/16/7084427/ Експертна думка Європейська правда Mon, 16 Jul 2018 08:50:00 +0300 Між Польщею та Україною може з’явитися нова точка напруження. Напередодні місцевих виборів історичні теми знов стають одним із ключових інструментів для мобілізації прихильників чинної влади. Між Польщею та Україною вже незабаром може з’явитися нова точка напруження. Йдеться про вимогу люблінського воєводи Пшемиславом Чарнеком відкрити кримінальну справу проти голови Українського товариства в Польщі Григорія Купріяновича. Ця погроза вже дістала розвиток. Хоча окружна прокуратура в Замості заявила, що не має повноважень для ведення цієї справи та передала документи до слідчого відділу люблінської філії Інституту національної пам’яті, це аж ніяк не означає, що ситуацію вирішено. Скоріш навпаки. Справа в тому, що польський Інститут нацпам’яті, на відміну від свого українського аналогу, має право на проведення розслідувань, що загрожують кримінальним покаранням. А отже, "інститутська" перевірка може закінчитися судовою справою. У чому звинувачено Купріяновича? Люблінського воєводу образила його промова під час пам’ятних заходів у селі Сагринь (до речі - за участю президента Петра Порошенка) із вшанування українців, вбитих там у 1944 році під час акції, проведеної загонами Армії Крайової та "Селянськими батальйонами". [L] Більш того - люблінський воєвода вважає "великою провокацією" сам урочистий захід, адже він відбувся в один день із візитом на Волинь польського президента Анджея Дуди. Попри те, що Польща офіційно визнала факт масових вбивств українського населення, в польському історичному дискурсі це явище зазвичай описується як прямий наслідок знищення етнічних поляків. А тому цю тему у сусідів воліють зайвий раз не піднімати. Саме тому багато хто у Польщі дійсно вважав вкрай небажаними урочистості у Сагрині напередодні відзначення Польщею 75-річчня Волинської трагедії. Навіть попри те, що офіційна Варшава дала згоду на цей захід та на участь Порошенка у ньому. Адже у "волинському пантеоні" українцям віддані дві ролі: або жорстоких різунів, що звіряче вбивали невинних поляків, або благородної меншості - тих, хто рятував поляків від УПА. Ролі жертв для українців цей дискурс не передбачає. А згадки про військові злочини, вчинені польськими військами, у нього тим більше не входять. Та й сам факт цих військових злочинів не є очевидно визнаним у Польщі. Приміром, іменами польських офіцерів Станіслава Басая та Зенона Яхимка, які координували атаку на Сагринь, названо вулиці у польських містах Грубешов та Томашові-Любельському. І саме тому в промові голови Українського товариства в Польщі було побачене "паплюження доброго імені польського народу". А це у Польщі є кримінальним злочином, слідство по якому й відноситься до компетенції Інституту нацпам’яті. Повний текст промови Купріяновича опублікований на "Історичній правді". Найбільш болючими для "доброго імені польського народу" у ньому можуть бути дві цитати: "74 роки тому загинули тут громадяни Республіки Польща - православні українці, мешканці цієї землі, на якій століттями жили їхні предки. Загинули вони від рук інших громадян Республіки Польща тому, що говорили іншою мовою, ніж більшість, та були іншої віри. Той злочин проти людяності здійснили члени польської нації - партизани Армії Крайової, що були солдатами Польської підпільної держави". "Трагедія українського православного населення Холмщини і Підляшшя не почалася в роки Другої світової війни. Вже напередодні війни - у 1938 році на Холмщині та Південному Підляшші було проведено безпрецедентне варварське руйнування православних храмів та акцію, метою якої була полонізація та насильне навернення на католицизм українського православного населення". [L] Варто зазначити, що жоден із цих фактів не оскаржується польськими істориками (принаймні, якщо брати науковий мейнстрим). Втім, вже незабаром можна буде дізнатися, чи буде згадка про ці факти кримінальним злочином. Значною мірою на розвиток цієї справи впливає політика. Восени (скоріш за все - у листопаді) у Польщі пройдуть місцеві вибори. У південно-східних воєводствах, прикордонними з Україною, тема історичних провин обіцяє бути одним із ключових інструментів для мобілізації прихильників чинної влади. За іронією долі, центральна влада вже воліла би знизити накал в історичному протистоянні з Україною. Свідчення цього - досить мирне відзначення 75-річниці Волинської трагедії. Втім, конфлікт зайшов занадто далеко. І нині "хвіст керує собакою". Тому недипломатична заява люблінського воєводи (із закидами в бік президента сусідньої країни) була розкритикована лише одним депутатом від опозиції. Натомість в уряді стали на бік воєводи. Офіційна Варшава не може йти всупереч конфлікту, який сама ж донедавна роздмухувала, і не має бажання (або можливості) впливати на своїх однопартійців на місцях. Джин ненависті вийшов вже занадто далеко, щоб його можна було б так просто повернути у пляшку. Чи означає це, що проблему буде вирішено із завершенням місцевих виборів? Така імовірність існує. Є шанс, що справу почнуть розглядати в Інституті нацпам'яті для підняття іміджу влади, а після виборів вона тихо "спочине". Втім, не варто занадто розраховувати на такий сценарій. На заяви люблінського воєводи вже відреагували в українському посольстві, надіславши ноту протесту до МЗС Польщі. І якщо буде повідомлено про відкриття розслідування (тобто, по суті, кримінального провадження) проти Купріяновича - то конфлікт вийде на зовсім інший рівень, який потребуватиме постійного залучення України. Йдеться не лише про особисту долю дослідника українського походження (хоча це саме по собі вимагає нашої участі). Негативний сценарій по цій справі створить вкрай негативний прецедент, який остаточно унеможливить дискусії між Україною та Польщею з історичної тематики. Бо це не дискусія, а ультиматум, коли серед варіантів є лише визнання польської точки зору - або покарання. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/07/16/7084427/ Здивувати чорницями: чи готові в ЄС купувати незвичні продукти з України https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/13/7084368/ Статті Європейська правда Fri, 13 Jul 2018 13:52:00 +0300 Чи реально переконати європейців купувати "щось особливе" українського виробництва? Непросте завдання - особливо без великих рекламних бюджетів, яких немає у вітчизняних компаній. Але, як виявляється, цілком можливе. Чи здатні українські компанії запропонувати ЄС новаторські продукти, які не мають аналогів? А найголовніше - чи здатні вони знайти нішу на європейському ринку для такої продукції? "Європейська правда" продовжує цикл статей, присвячених історіям успіху українського бізнесу на ринку ЄС. Наш новий герой - компанія LiQberry, яка вже 8 років виробляє чорничну пасту. При цьому - використовуючи у виробництві власну технологію, яка, запевнюють у компанії, дозволяє повністю зберегти корисні компоненти ягід без додавання консервантів, цукру та води. Останнє - важливо в першу чергу, коли йдеться про експорт. Адже компанія від початку позиціонує себе не лише як "органіку", але як виробника продукції, що не має аналогів. Але чи реально переконати європейців купувати "щось особливе" українського виробництва? Як розповідає директор з маркетингу Євгенія Нечитайло, експорт до ЄС розпочався два роки тому, а наразі 5% пасти експортується за кордон. "Для невеликих компаній дуже важко самотужки організовувати продажі у ЄС, а тому ми працюємо з європейськими партнерами, знайти яких нам вдалося вже після першої участі у виставці в Німеччині. Ми представлені у спеціальних магазинах, що торгують органічною продукцією не лише у Німеччині, але у Литві, Польщі, Естонії, Бельгії та Нідерландах", - розповідає вона. Разом із тим, новаторський продукт вимагає зовсім іншої стратегії, а найголовніше - рекламних бюджетів, коштів, яких в українців немає. "Звичайно, нам було б набагато простіше позиціонувати себе як звичайне органічне варення - попит на таку продукцію в ЄС також чималий. Проте, і це ключова позиція - ми наполягаємо на особливості своєї продукції, і це часто створює проблеми", - розповідає Євгенія Нечитайло. Зокрема, вимоги ЄС значно жорсткіші за українські, і у сфері реклами також. Якщо на етикетці пасти, що продається в Україні, можна написати, що чорниця знижує рівень цукру у крові, то в ЄС для такого висновку потрібні дані наукових досліджень, причому зроблених не в Україні. Звичайно, що це ускладнює просування нової продукції. [L] Ще одна проблема - готовність європейських споживачів органічної продукції купувати товари з України. Ми вже писали про історію просування в ЄС органічного березового соку з Буковини. Отримавши сертифікат органічної продукції, компанія вийшла на ринок, який постійно зростає, а найголовніше - на якому можливості місцевих виробників суттєво обмежені. Однак і в їхньому випадку українським компаніям простіше виходити, виробляючи продукцію для чужих торгових марок, аніж просувати свою. В такому разi легше здобути лояльність європейського споживача, без чого вихід у великі торговельні мережі є майже неможливим. Проте у випадку із новаторським продуктом традиційні методи не працюють - адже щойно ти робиш наголос на власній унікальній технології, продукція перестає бути "стандартною" і не може йти у продаж під лейблом торгової мережі. Ситуація ускладнюється тим, що окрім недовіри до нового продукту (що природньо), в ЄС є й недовіра до екологічності української продукції (причому абсолютно невиправдано - але така проблема є). "Якщо брати наших оптових партнерів, то у них вже існує довіра до якості української органіки. Однак серед пересічних споживачів такої довіри ще немає", визнають у LiQberry. Саме тому в компанії були вимушені запускати ще один переробний завод - тепер у Вільнюсі. Навіть попри те, що він працюватиме на волинській сировині, згадка "Made in EU" часто має вирішальне значення для споживачів. "Виробництво у ЄС дорожче, аніж в Україні, особливо зважаючи, що робота з ягодою вимагає багато ручної праці. Однак частина наших партнерів готова переплачувати, щоб мати саме європейську продукцію", - розповідає директор з продажів Ірина Лукашук. У ситуації, коли відсутність рекламних бюджетів не дозволяє активніше просуватися на ринки ЄС, завжди можна спробувати пошукати долі в інших країнах. Тим більше, що успіх в ЄС часто "відкриває двері" й на інші ринки. Втім, перша спроба LiQberry знайти покупців у Азії - а конкретніше, у Саудівській Аравії - не була вдалою. Як виявилося, місцеві споживацькі смаки вимагають додавання цукру, що неприйнятно для продукції, яка позиціонує себе як "ворог цукру". Однак друга спроба була вже більш успiшною - і тут не обійшлося без ЄС. У компанії скористалися можливостями програми, яку пропонує українському малому бізнесу Європейський банк реконструкції та розвитку. Ця програма оплачує консалтингові послуги для виходу на нові ринки - і в компанії скористалися нею для виходу на японський ринок. "Японський споживач дещо схожий на європейського, бо цінує здорове харчування і готовий витрачати на нього більше, ніж на звичайне. До того ж японський споживач більш відкритий до новаторської продукції, аніж консервативніші європейці", - розповідають у компанії. Втім, і тут не минулося без Європи - факт продажів у ЄС та отримання європейських сертифікатів стали додатковою перевагою для української пасти і в Японії. * * * * * Вже давно стало аксіомою, що у сучасному світі найкоротший шлях до успіху починається зi створення нових ідей. Зазвичай в українському контексті цю думку подають як приклад того, що нам поки що нема чим здивувати світ. Проте практика показує протилежне - українські компанії вже готові генерувати нові продукти. Чорнична паста - далеко не перший приклад. Наприклад, ми вже писали про українські скретч-карти або про експорт в ЄС українських брендів. І навіть у консервативній харчовій сфері, як виявляється, нам є чим здивувати ЄС. Автор: Юрій Панченко, редактор "Європейської правди" Публікація підготовлена в рамках інформаційної кампанії "Євроінтеграція: сила можливостей" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/13/7084368/ Як знешкодити ризики децентралізації: чого вчить досвід ЄС https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/13/7084182/ Статті "Інтерньюз-Україна" Fri, 13 Jul 2018 10:23:00 +0300 Люди на місцях знають, як краще вирішити місцеві проблеми і які з них є більш нагальними. Проте децентралізація може привести й до зворотного ефекту. Як уникнути цього – показує досвід ЄС. Україна сьогодні робить кроки в напрямку децентралізації. Для чого це потрібно та як провести її з максимальною ефективністю? Відповісти на ці питання допоможе багатий досвід європейських країн. За останні 10-20 років більшість країн ЄС провели децентралізацію. Багато питань тут вирішують не в центрі, а на місцях. Адже люди, які живуть в місті чи селі, краще знають, що їм потрібно, ніж чиновник у столиці. Країни ЄС дуже відрізняються за масштабами такої децентралізації. Традиції, чинна інституційна система та особливості національної політики визначають, якою вона є. Проте ми можемо виокремити певні тенденції та взяти до уваги певні уроки. Найчастіше місцева влада в Європі може вирішувати питання, які безпосередньо стосуються жителів громади. Це будівництво та ремонт місцевих доріг, комунальні послуги, громадський транспорт, водопостачання, водовідведення, теплопостачання, вивіз сміття, розвиток місцевої економіки та територіальне планування. [L] Часто держава передає на місця відповідальність за шкільну освіту, але не за університети. В Італії влада в регіонах опікується лікарнями. А в Швеції громади турбуються про людей похилого віку. Проте в освіті, медицині, соціальному захисті місцева влада має дотримуватись загальнонаціональних правил та вимог. Це для того, щоб усі громадяни,  незалежно від місця проживання, отримували однаково якісні послуги. Адже на місцях люди знають, як краще вирішити місцеві проблеми і які з них є більш нагальними. Це, відповідно, допомагає витрачати кошти ефективніше. Отже, мета - економія та більш ефективне використання коштів та більш якісне надання послуг. Проте децентралізація може привести й до зворотного ефекту. Як уникнути цього - показує досвід ЄС. Фінансова децентралізація та бюджет Дослідження співробітника Єврокомісії Маттео Говернаторі показує, за яких умов місцева влада в Європі більш ефективно використовує кошти. По-перше, громади, більшість доходів яких надходять із власних податків чи плати за надання послуг, зацікавлені нарощувати ці доходи. В багатьох громадах більшість власних надходжень становлять податки на дохід. Тому вони зацікавлені в привабленні інвестицій та бізнесу, який і платить ці податки. Натомість у тих громадах, де левову частку становлять урядові гранти, а не власні доходи, ефект може бути зворотним. Тут місцева влада знає, що в будь-якому випадку отримає грант. Турбуватись про ефективне використання грошей не потрібно: можна перевести вину на недостатнє фінансування урядом, знімаючи з себе відповідальність. Ще більшим стимулом для наповнення бюджету є можливість самим визначати ставки податків. Наприклад, місцева влада може встановити їх нижчими, щоб привабити більше підприємців. В багатьох європейських країнах діють жорсткі правила планування місцевого бюджету. Перевищення видатків над доходами (дефіцит) не дозволяється. Й хоча покарання за таке перевищення не передбачено, в багатьох країнах місцева влада дотримується цих правил, щоб жителі її переобрали на наступних виборах. Важливо, щоб політики не могли перекласти вину за дефіцит на центр. Щодо запозичень, то в багатьох країнах їх дозволено лише задля інвестування, але аж ніяк для покривання дефіциту місцевого бюджету. Чи обов’язково об’єднувати громади? Якщо слабка кваліфікація працівників на місцях не дозволяє їм якісно виконувати роботу, якщо люди виїжджають і місцеві школи та лікарні - напівпорожні, тоді рішення - об’єднати декілька сіл, селищ чи міст, щоб вони стали спроможними, щоб у них вистачало коштів та кваліфікованих людей. При цьому важливо, щоб об’єднання декількох малих громад в одну спроможну було обов’язковим. Наприклад, як зазначається в дослідженнях в рамках програм Ради Європи, в Естонії та Латвії кількість громад, які добровільно вирішили об’єднатись, була незначною, поки таке об’єднання не стало обов’язковим. В Естонії не допомагали навіть бонуси об’єднаним громадам - дотація з розрахунку 50 євро на одного жителя, одноразова виплата від 150 до 400 тис. євро, переваги при фінансуванні проектів ЄС. [L] В Латвії процес об’єднання пришвидшився, коли уряд вирішив, що об’єднані громади отримують значні кошти, але лише до 2009 року. Після цього об’єднання відбуватимуться уже без преміальних коштів. Керівник одного краю зазначив: "Нам у Латвії дали морквину (по 200 тисяч на волость) і показали батіг (якщо не об’єднались, то грошей не отримаєте)". В Естонії, щоб керівники волостей не опирались об’єднанню, їм надавали компенсації. Після втрати посади вони ще 6 місяців отримували зарплату та могли 4 роки займати посаду керівника структурних підрозділів у новоутворених органах місцевої влади. Задля забезпечення спроможності нових громад тут цей процес контролювався урядом. Більшість об’єднань відбувалось навколо "центрів тяжіння", де люди працюють або куди звертаються за послугами. До цього центру на авто не може бути більше 30 хвилин. Тут має проживати не менше 1 тисячі людей, а об’єднуватись - не менше 5 тисяч осіб. Варто відзначити важливість психологічних страхів. У Литві при об’єднанні волостей жителям важко було сприйняти, що їхня волость зникає. Тому вирішили залишити чинні волості, а нове об’єднання назвати "край". Місцева влада може робити що завгодно? Задля контролю та нагляду за діяльністю місцевої влади у Франції вже більше двохсот років діє інститут префекта. Щось подібне хочуть запровадити й в Україні. У Франції префекти стежать за загальним виконанням державних програм, подоланням надзвичайних ситуацій та безпекою на місцях. Вони слідкують, чи акти місцевої влади є законними та чи не суперечать вони інтересам країни. Для чинності акта не потрібна попередня згода префекта. Це сповільнило б прийняття багатьох рішень. Проте префект може звернутися до суду з проханням скасувати акт. [L] В Латвії немає окремих представників держави в регіонах, які б контролювали місцеву владу. Тут ці функції покладено на міністерство. Також якщо певна громада - в зоні ризику банкрутства, міністерство може призначити відповідальну особу, яка стежитиме за витрачанням місцевого бюджету. Ця особа підписує фінансові документи місцевої влади, щоб вберегти громаду від повного фінансового колапсу. В Данії та Фінляндії контроль за законністю актів місцевої влади здійснюють представники міністерств у регіонах. А в Естонії - староста району (повіту). Тут акти місцевої влади публікують в інтернеті. Староста за власною ініціативою чи скаргою громадян їх перевіряє та робить подання про їх незаконність. Якщо орган місцевої влади не згоден, він може звернутись до суду. Автор: Руслан Мініч, "Інтерньюз-Україна" Текст підготовлено у рамках проекту представництва ЄС в Україні https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/13/7084182/ Трамп диктує ціну безпеки: що вирішив саміт НАТО та що отримала Україна https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/12/7084300/ Статті Європейська правда, з Брюсселя Thu, 12 Jul 2018 15:23:00 +0300 Гаряче стало ще до відкриття саміту. Вашингтон прагнув, щоби заяву Трампа, її тональність та категоричність почули якомога більше людей. І це вдалося: розмова спричинила інформаційний вибух. У тому, що на Брюссельському саміті НАТО його учасників чекають непрості й навіть конфліктні дискусії - сумнівів не було, мабуть, ні в кого. Зрештою, протистояння Дональда Трампа з іншими лідерами Альянсу вже давно не є новиною. Місяць тому на саміті G7 політикам не вдалося навіть зберегти видимість дружби. Перекази того, як Трамп грубіянив лідерам "сімки" під час зустрічей, його слова про те, що "ЄС гірший за Китай", та навіть публічні заяви посадовців Білого дому на кшталт "у пеклі є особливе місце для Трюдо" - все це давало підстави припускати, що і в Брюсселі буде гаряче. І Дональд Трамп не зрадив цим сподіванням. Та для України (а також для інших партнерів Альянсу) брюссельське зібрання принесло радше позитивні новини. Попри блокаду Угорщини, Київ отримав офіційне підтвердження: Альянс визнає наше прагнення до членства. Ми і досі відстаємо від Грузії, яка, за документами НАТО, "прямує до вступу в Альянс". А відмінність згадок про наші країни стала черговим свідченням: у світовій політиці не обходиться без подвійних стандартів. І, нарешті, тріумфатором саміту стала Македонія, яка отримала запрошення до переговорів про членство і, схоже, дуже скоро може стати 30-м членом НАТО. Про це та інше - у репортажі "Європейської правди" з Брюсселя. Соковитий сніданок Гаряче на саміті НАТО стало ще до його офіційного відкриття - на офіційному сніданку президента США та генсека НАТО. Цю подію організували американці. Вони ж запросили журналістів на цей, здавалося б, закритий захід - всупереч традиціям європейської дипломатії. Вашингтон прагнув, щоби заяву Трампа, її тональність та категоричність почуло якомога більше людей. І це вдалося: розмова спричинила інформаційний вибух. Сидячи перед порожніми тарілками та склянками із соком, Дональд Трамп та Єнс Столтенберг обговорювали витрати на оборону. Керівник НАТО не шкодував компліментів на адресу свого співрозмовника. "Ми всі згодні, що ми маємо витрачати більше на спільну оборону. І це - через ваше лідерство", - пояснював Столтенберг, а американський лідер, не приховуючи задоволення, час від часу додавав "їм це розкажіть" та показував на журналістів. Та щойно Трамп взяв слово, тональність розмови змінилася. "Дуже шкода, коли Німеччина домовляється про масштабну нафтогазову оборудку з Росією. Німці платять Росії мільярди й мільярди доларів! Ми (американці) захищаємо Німеччину, захищаємо Францію, захищаємо всі ці (європейські) країни. А в цей час багато країн домовляються про трубопроводи з Росією і платять російському керівництву мільярди. І я вважаю, що це дуже неправильно!" - із наростання емоцій говорив Дональд Трамп. Вже згодом, коли промова Трампа стала головною темою для обговорення, один із західних співрозмовників жартома поцікавився у ЄвроПравди, чи бува не українська сторона писала тези для промови американського президента. Та цей жарт не позбавлений логіки. Дональд Трамп сконцентрувався на болючій для Києва проблемі - побудові газопроводу "Північний потік-2". "Це дуже погана штука для НАТО, і я не думаю, що це взагалі мало би відбутися", - заявив він, згадавши, що Німеччина, яка витрачає на оборону близько 1,2% ВВП - один з аутсайдерів у оборонних витратах. "Ми (США) їх всіх захищаємо, ми платимо купу грошей, і це триває десятиріччями... Але це дуже несправедливо!" - обурювався Трамп, знову і знову повторюючи фразу про американський захист і про те, що ця ситуація неприйнятна, і він, на відміну від попередніх президентів США, не мовчатиме. Столтенберг спробував знизити емоції, пояснивши колезі, що країнам НАТО не варто сваритися. "В Альянсі часом є неузгодженості, але сила НАТО в тому, що ми, попри розбіжності, єдині у прагненні захищати один одного. Разом ми сильніші, ніж окремо…" - почав говорити він, але Трамп перебив генсека на півслові. "Як ми можемо бути разом із країною, яка бере енергію у людини і від держави, від яких ми хочемо захищатися? Ви просто збагачуєте Росію!" - категорично заявив президент США, додавши, що закупівля газу - це не просто торгівля. Лише після цього представники посольства США попросили журналістів залишити кімнату. Зміст їхньої подальшої дискусії залишився невідомим. Столтенберг згодом відмовився її коментувати, пожартувавши, що була "чудова зустріч та смачний сік". Хто платить за бенкет? Цікава деталь: генсек НАТО згодом розповів, що цього разу за сік та сніданок заплатили американці. І навіть якби платити довелося Альянсу - це також включало би американські гроші. Внески США - це 22% бюджету НАТО. А коли йдеться про оборонні витрати, то американцям взагалі немає рівних. Інші союзників також поступово нарощують бюджети, але минулого року лише 4 з них дотрималися показника у 2% ВВП! І це при тому, що планка у 2% вважається обов’язковою в Альянсі - але багато років поспіль на неї просто не звертали увагу. За підсумками поточного року кількість європейських членів НАТО, що витрачають 2% на оборону, має збільшитися - їх буде 7 із 27. І навіть до 2024 року ці норми виконають лише 14 із них. А до чинного рівня витрат США у 3,5% ВВП ніхто і не планує дійти. Саме тому Трамп має право на вимоги. Щоразу він наполягає, що союзники повинні виділяти більше грошей для свого захисту. За місяць до саміту в Брюсселі він розіслав їм гнівні листи, у яких заявляв, що "Сполучені Штати втрачають терпіння", та пригрозив наслідками. "Стає все важче пояснювати американським громадянам, чому деякі країни не розділяють тягар колективної безпеки НАТО, в той час як американські солдати продовжують жертвувати своїм життям за кордоном", - писав Трамп у листі до Меркель. ЗМІ пишуть, що Трамп справді планує "відплату". Приміром, може зменшити військову присутність США в Німеччині. Розкол у НАТО? Не дочекаєтесь! Але буде помилкою вважати, що йдеться про глибокий чи взагалі нездоланий конфлікт. Трансатлантична єдність зберігається, а жорсткі заяви та суперечки навряд чи несуть загрозу Альянсу. Просто так склалося, що лідером США нині є політик із дуже специфічним підходом до спілкування та особливим баченням того, як робиться міжнародна політика. Яскрава ілюстрація цього - дві заяви Трампа про Ангелу Меркель, які пролунали з різницею у декілька годин. Спершу - на тій самій зустрічі зі Столтенбергом. "Німеччина - заручниця Росії, - заявив тоді президент США. - Росія контролює 70% території Німеччини за допомогою газу". Гучна заява американського лідера спричинила вибух критики у Німеччині. ЗМІ рясніли заголовками про "ненависть президента". Голові МЗС Гайко Маасу довелося виходити до ЗМІ із заявою про те, що Німеччина не є заручницею "ні Росії, ні США", натомість "є та залишатиметься гарантом вільного світу". Сама Меркель відреагувала стриманіше - сказала, що із власного досвіду пам’ятає часи, коли Німеччина контролювалась Радянським союзом, тому сьогодні дуже щаслива, що її країна "може проводити незалежну політику і приймати незалежні рішення". Від взаємних звинувачень вона утрималася, але здавалося очевидним, що відносини США та Німеччини напружені як ніколи... Але минуло кілька годин - і все змінилося, немов за помахом чарівної палички. Пообіді була призначена зустріч Трампа із самою Меркель. Журналісти чекали на ці переговори, розраховуючи побачити реакцію на сказане вранці... але Трамп знову всіх приголомшив. "У нас чудові стосунки з Німеччиною. У нас неймовірні стосунки!" - сказав він, коли телекамери запросили відзняти завершення їхньої зустрічі. Звертаючись до преси, і Трамп, і Меркель уникали гострих кутів. Американський лідер заявив, що зустріч була "дуже доброю", і лише побіжно згадав, що на зустрічі обговорювався "Північний потік-2" - хоча лише вранці висловлював сумнів у незалежності Німеччини. Меркель про суперечку і словом не обмовилася - обмежилась сподіваннями на "подальший обмін думками". ... але можливий "шантаж розколом" Та це не означає, що проблеми знято. В четвер Дональд Трамп знову довів, що він здатен усіх здивувати. Після завершення сесії НАТО-Україна-Грузія Трамп взяв слово і попросив представників країн-партнерів залишити приміщення, а своїх союзників по Альянсу - навпаки, залишитися для серйозної розмови. Так розпочалася позапланова, надзвичайна сесія Північноатлантичної ради. Через надзвичайну сесію саміт з питань місії "Рішуча підтримка", яка діє в Афганістані, не розпочався у призначений час. Трамп скасував усі заплановані зустрічі (щоправда, для переговорів із Порошенком все ж знайшов час). І хоча переговори союзників відбувалися за закритими дверима, їхній зміст дуже швидко став відомий ЗМІ. Трамп пригрозив союзникам, що США можуть вийти зі складу Альянсу. Американський президент залишився незадоволений тим, що більшість країн-членів НАТО не поспішають збільшувати свої оборонні витрати до рівня у 2%. Реалістичність цієї погрози, мабуть, мало хто сприйняв усерйоз. Адже вихід з Альянсу не означав для Штатів серйозної економії; натомість це завдало б удару по міжнародних військових операціях під проводом США. Цілком очікувано, що після завершення "надзвичайної зустрічі" Трамп вийшов до ЗМІ та заявив: США вже нікуди не виходять. "Я сказав (союзникам), що буду дуже нещасливий, якщо люди не виконуватимуть свої зобов’язання (щодо оборонного бюджету в розмірі від 2% ВВП)... А зараз я радий, що ми маємо сильне НАТО. Альянс став сильнішим, ніж він був учора", - заявив Трамп, повідомивши, що лідери інших держав пообіцяли йому зростання оборонних витрат. Перспектива для України Та нас, звісно ж, найбільше цікавить те, що стосується України. Тут повно новин, а розвиток під час саміту був повним драматизму. Перш за все - "дякуючи" Угорщині. У середу вранці надійшла новина з Будапешта. МЗС Угорщини, який до того категорично блокував будь-яке рішення саміту, несподівано повідомив, що знімає своє вето щодо тристороннього документа. Перемога тривала недовго - представники НАТО з подивом повідомили журналістам, що не розуміють, про що йдеться. Тристороннє рішення, про яке говорить Будапешт, взагалі не планувалося - а отже, і розблокувати його не вийшло би. "Діалог з Україною та Грузією триває в різних форматах, це дві зовсім різні країни - як їх можна об’єднати в одному рішенні?" - здивувався високопосадовець Альянсу, додавши, що в угорській заяві є також фактичні помилки. [L] А ще в НАТО розповіли, як вони обійшли одну зі спроб Угорщини накласти вето на рішення щодо України. "Європейська правда" вже розповідала, що кілька тижнів тому Будапешт надіслав у Брюссель письмове попередження: він хоч і дав згоду на участь України в саміті, але блокуватиме будь-яке "українське" рішення. Але проводити зустріч і не ухвалити нічого за її підсумками - доволі дивно. Тому в Альянсі знайшли альтернативний варіант. Документ буде оприлюднений, але не у вигляді рішення Комісії Україна-НАТО, а як "заяву головуючого", тобто генсека. Ще одна перемога Києва на нинішньому саміті - те, що угорцям не вдалося заблокувати згадку в рішенні про євроатлантичні прагнення України (тобто про те, що неофіційно називають "статусом країни-аспіранта"). У Альянсі розповіли, як переконали Угорщину не ветували це положення. "Річ у тім, що це не є формальним присвоєнням нового статусу. Визнавши, що ви є "аспірантом", Альянс не перейшов у новий формат відносин з Києвом, а просто підтвердив прагнення України", - пояснив ЄвроПравді представник НАТО. Отже, добрі новини є. Але прориву, на жаль, немає. Щоби переконатися у цьому, достатньо просто поглянути, як сформульовані "грузинські" та "українські" положення у рішенні Брюссельського саміту. Відмінності - вирішальні. Хоча, здавалося б, ми з грузинами маємо схожу історію відносин із НАТО. Обидві наші держави прагнуть стати членом НАТО; обидві є демократіями; ми перелічені "через кому" у славнозвісному рішенні саміту в Бухаресті; обидві потерпають від російської агресії та мають території, окуповані армією РФ. Але зараз ставлення до наших держав - кардинально відмінне. Наведемо один із прикладів. "Ми знову підтверджуємо прийняте на Бухарестському саміті 2008 року рішення про те, що Грузія стане членом Альянсу, із Планом дій щодо членства як невід'ємною частиною цього процесу", - каже параграф, присвячений відносинам з Тбілісі. "Ми дотримуємося наших рішень, прийнятих на Бухарестському саміті", - каже наступний, "український" параграф. І все, без жодних згадок про членство та ПДЧ. І, як пояснюють джерела ЄП, це - не вина Угорщини. Проти просування України до членства заперечують західноєвропейські держави. В тому числі - Нідерланди і Франція. А отже, Києву доведеться докласти ще чимало зусиль, щоби переконати їх і перетворитися для них із загрози на справжнього партнера в очах лідерів держав-членів Західної Європи. Автори: Сергій Сидоренко, Христина Бондарєва, "Європейська правда", з Брюсселя https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/12/7084300/ Незамінний Brexit: чому планам Терези Мей не знайшлося альтернатив https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/07/12/7084308/ Експертна думка Фонд ім. Фрідріха Еберта Thu, 12 Jul 2018 13:55:00 +0300 Відставка Девіса і Джонсона, яка ще на початку тижня здавалася початком кінця Терези Мей, в результаті лише зміцнила її позиції. Прихильники виходу з ЄС на жорстких умовах не змогли отримати підтримку в суспільстві. Brexit розколов британське суспільство, торі, а відтепер - і уряд Терези Мей. За кілька днів після того, як прем’єр-міністр Британії у своїй офіційній заміській резиденції Чекерс презентувала добре збалансований компроміс, схвалений її кабінетом, у відставку подали два найбільш ревних поборника Brexit - міністр з питань виходу з Європейського Союзу Девід Девіс і міністр закордонних справ Борис Джонсон. У своїх пафосних заявах про відставку вони скаржаться, що прем'єр-міністр занадто далеко пішла назустріч ЄС. На їхню думку, пропозиція, озвучена Мей, фактично ставить Британію в становище колонії і означає повільне задушення мрії про Brexit. Обурення обох лицарів Brexit поділяють і депутати-консерватори, точну кількість яких визначити важко. Частково відкрито, частково анонімно вони дали волю своєму роздратуванню компромісним документом. Однак відставка Девіса і Джонсона, яка ще на початку тижня здавалася початком кінця Терези Мей, лише сприяла зміцненню її позицій. Причина тому - нездатність прихильників Brexit, за винятком примарних фантазій і ностальгійних формулювань, представити свій план майбутнього курсу Британії. Водночас укладення угоди все наполегливіше вимагають економіка, профспілки і суспільство. А сценарій, згідно з яким Brexit мав би відбутися без жодної угоди про умови виходу, все ж виявився занадто страхітливим. [L] Як наслідок, фокус загальної уваги зміститься від театральної вистави у виконанні торі в бік Лейбористської партії. Її голові Джеремі Корбіну досі чудово вдавалося лавірувати в тіні хаотичних торі, що розсварилися між собою, критикуючи їх неіснуючу стратегію Brexit. У поєднанні з гострою і обґрунтованою критикою хвороб британського суспільства йому вдалося загострити увагу на своїй фігурі й поліпшити рейтинг в опитуваннях. Нині лейбористи (знову) зрівнялися за популярністю з торі, показник обох партій перебуває на рівні близько 39%. Але якщо придивитися більш пильно, то виявиться, що стратегії Корбіна з питань Brexit притаманні майже ті самі протиріччя, що й консерваторам. Ідея "Brexit в ім'я зайнятості" з продовженням членства в митному союзі і спільному внутрішньому ринку, але з обмеженнями свободи пересування для найманих робітників, схожа по суті на компроміс, досягнутий кабінетом Мей, і так само не сприймається Брюсселем. Тут слід додати й те, що лейбористи представляють не тільки виборчі округи, де більшість виборців голосували за вихід з ЄС, а й ті, де все було навпаки. У такій заплутаній ситуації Корбіну і його тіньовому міністру з питань Brexit Кейру Стармеру поки не вдалося навести мости між обома таборами. Хоча зробити це в принципі цілком можливо. Адже на відміну від торі й ліберальних демократів, лейбористи усвідомили, що голосування за Brexit викликано соціальними негараздами, а отже, дуже наближене до того, що є стрижневим завданням самого Корбіна. Та замість цього лейбористи піднімають питання соціальної політики і охорони здоров'я у відриві від Brexit і тим самим віддають прерогативу тлумачення на відкуп консерваторам. Схиляння Мей в бік "м'якого Brexit" ставить у скрутне становище лейбористів. Фракція консерваторів глибоко розколота з цього питання, але через острах перед достроковими виборами і можливою перемогою на них Корбіна поки що підтримує прем'єр-міністра. Тому стратегія Мей буде спрямована ​​протягом наступних тижнів на переговори з ЄС про угоду, вельми схожу в багатьох моментах на розмиті уявлення лейбористів, а потім вона буде внесена на розгляд парламенту під гаслом "З'їж або помри". Лейбористи добре розуміють, що прихильники жорсткого Brexit можуть піти навіть на сценарій No-Deal. І це ставить їх у незручну ситуацію - треба або брати на себе відповідальність, або віддати країну на відкуп невідомому майбутньому. Стаття вперше розміщена на сайті IPG і публікується з дозволу правовласника, з редакційними змінами Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/07/12/7084308/ Волинь втрачає популярність: як Польща відзначила ювілей волинської трагедії https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/12/7084286/ Статті Європейська правда, з Варшави Thu, 12 Jul 2018 09:45:00 +0300 Півтора десятка осіб у футболках із зображенням Путіна або дещо завуальованими символами Новоросії довго не могли розпочати свій захід. Як виявилось, чекали тих, хто спізнився, які мали принести плакати... За останні роки в Україні вже звикли, що кожна чергова річниця трагічних подій на Волині стає приводом для нового погіршення у стосунках із Польщею. У 2018 році підійшов ювілей - 75 років волинській трагедії. Це, а також нещодавно прийняті зміни до статуту польського Інституту національної пам’яті, що ввели покарання за невизнання "злочинів українських націоналістів", а на додачу - недавнє відкриття президентом Петром Порошенком меморіалу мешканцям села Сагринь, вбитим польською армією (що викликало скандал у сусідній країні), давали підстави очікувати як ніколи гучного та резонансного меморіального дня. Та вийшло інакше. А пам'ятні заходи показали нові тренди відносин Польщі та України. Роковини без народу Рік тому у Варшаві про чергову річницю Волині нагадував ледь не кожен другий стовп у центрі міста. Тепер все змінилося - не знаючи, дуже важко здогадатися про роковини трагедії, яка стала ледь не символом історичної політики нинішньої Польщі. [L] Зазвичай такі плакати запрошували прийти на громадські заходи, як-то марші ультраправих із вимогою змусити Україну "покаятися у злочині людовбивства". Подібні події організовували у Варшаві щороку - але не зараз. Невеличкий марш відбувся лише у неділю, був нечисленним і навіть не потрапив до ЗМІ. Ультраправі пояснили, що у ювілейний рік замість традиційних дій у столиці запланували "низку заходів у провінції". Та не полишає враження, що справжня причина в іншому: інтерес до цієї теми суттєво спав. Зрештою, якби люди прагнули вийти на вулицю "через українців" - їм би вистачило заходів, до яких можна було приєднатися. Офіційна програма відзначення роковин передбачала цілу низку заходів у столиці - від служби у костелі до покладання вінків перед нещодавно відкритим монументом, у Волинському сквері. Але і в офіціозі зміни були помітні відразу. Тут і далі - фото ЄвроПравди Зазвичай урочисту службу 11 липня відвідувало все керівництво країни. Цього року рівень безпрецедентно знижений. Так, дехто справді не міг прийти: президент Анджей Дуда поїхав на саміт НАТО, а президент правлячої партії "Право та справедливість" (за сумісництвом - реальний лідер країни) Ярослав Качинський ще не відійшов від серйозної хвороби, деталі якої не афішуються. Однак відсутність решти урядовців відверто впадала в очі. На урочистих подіях у костелі з‘явилися лише голова президентської адміністрації та міністр зі справ ветеранів. Другий момент, який одразу привертав увагу - відсутність "простих" учасників: окрім посадовців тут були лише військові ветерани та члени родин "кресовяків" (колишніх мешканців Волині), яких привезли на урочисті заходи у Варшаву. Вінок від України Трохи більше посадовців з'явилися під час покладання вінків на могилу невідомому солдату - проте масової присутності простих людей не було помітно і тут. За церемонією, яка проходила у самому центрі міста, спостерігали переважно туристи, значна частина яких навряд чи розуміла суть події, проте залюбки фотографувалася із солдатами урочистої варти. Про глядачів, які цілеспрямовано прийшли на вшанування жертв Волині, можна було говорити лише на останньому, ключовому заході, у Волинському сквері, поза центром міста. Тут простих людей також було не більше сотні - але вони принаймні були. Великі значки з написом "Пам'ятаємо волинський геноцид" на грудях частини з них не лишали сумніву щодо того, чому вони прийшли на подію. А от українських дипломатів сюди не запросили. Хоча вінок у жовто-блакитних кольорах у підніжжя пам’ятника свідчив, що річницю вони не проігнорували. "Ми вже декілька років покладаємо вінки на пам'ять про волинських жертв. Хоча мене не було запрошено, за дві години до початку заходів я привіз вінок", - розповів згодом посол України у Польщі Андрій Дещиця. Голуби та яструби Остання церемонія розпочалася із маленької сенсації - державним орденом було нагороджено ідеолога кресовяків ксьондза Тадеуша Ісаковича-Залеського - мабуть, одного з найбільш ворожих до України польських політиків. Втім цим конфліктність вичерпалася. Гострих заяв від перших осіб не пролунало - навпаки, вони намагалися бути гранично коректними. У листі від президента Дуди, який зачитали перед мікрофоном, наголос був на тому, що трагічні події не мають визначати майбутнє відносин Польщі та України. А у листі від Ярослава Качинського чільне місце виявилося відведено згадкам про українців, які рятували своїх сусідів-поляків. Гостріші заяви можна було почути хіба що згодом, коли до мікрофону виходили гості нижчого рангу. І це, мабуть, стало ключовою особливістю роковин-2018. Схоже, польська влада вже не зацікавлена розігрувати цю карту так активно, як було досі. Зрештою, вона вже виконала всі свої обіцянки у сфері історичної політики, далі боротися вже нема за що. Але чарівною паличкою, яка дозволяє зберігати увагу до теми, став український мораторій на проведення пошуково-ексгумаційних робіт. Тема його "аморальності" зберігала драйв у офіційних заходах. Зокрема, прем’єр Матеуш Моравецький дав урочисту обіцянку не заспокоїтися, доки не доб’ється скасування цього мораторію (і це не порожні слова - за даними ЄвроПравди, він відмовляється приїжджати в Україну до вирішення цієї проблеми). А вже згадуваний Ісакович-Залеський, отримавши державну нагороду, заявив, що не розуміє, як "у такій ситуації Польща продовжує фінансову, політичну та військову допомогу України". Замість висновків Незвично спокійне відзначення ювілейних роковин волинських подій дає надію, що потенціал нарощування конфлікту поступово вичерпується. Принаймні, центральна влада, схоже, у цьому зацікавлена. …Втім, місцеві політики, розігріті роками "маршів ненависті", до таких змін не завжди готові. Яскравий приклад - обіцянка люблінського воєводи засудити голову місцевої української громади Григорія Купріяновича за його промову на мітингу в Сагрині за участі Порошенка. Злочин польський високопосадовець бачить у заяві про те, що етнічних українців Польщі у 1943 році вбивали польські військові. Посадовець вважає, що ці слова підпадають під статтю про "зневажання польського народу". І якщо обіцяне переслідування розпочнеться, Польща порушить обіцянку про те, що покарання, прописані у новому статуті Інституту національної пам'яті, не стосуватимуться науковців та громадських діячів. Але такий сценарій, як мінімум, передбачає зацікавленість польської влади у новому конфлікті з Україною. Наразі, схоже, такого інтересу у офіційної Варшави немає. Для України, що ніяк не вийде з піке у відносинах з іншим сусідом, Угорщиною, відсутність нового "західного фронту" є безумовно доброю новиною. Мітинг під українським посольством Але головний позитивний сигнал для нас - падіння суспільного інтересу до волинської дискусії. 11 липня тему Волині підняла лише купка членів ультраправої організації "Табір великої Польщі", які провели увечері невеликий мітинг під українським посольством. Півтора десятка осіб у футболках із зображенням Путіна або дещо завуальованими символами Новоросії довго не могли розпочати свій захід. Як виявилось, чекали спізнілих, які мали принести плакати. Не дочекалися та розтягнули лише один - із написом "Стоп Бандера". І за годину розійшлися. Автор: Юрій Панченко, редактор "Європейської правди", з Варшави https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/07/12/7084286/