Голосування, за яким з напруженістю спостерігає увесь світ, вже стало найдорожчим виборчим циклом в історії США, обійшовши навіть президентські перегони 2024 року. Витрати на виборчу кампанію сягнули понад 11 млрд доларів, що демонструє, наскільки високими є ставки як для чинної республіканської адміністрації, так і для їхніх опонентів.

Вже майже не залишилося сумнівів, що у цих виборчих перегонах партія чинного президента зазнає поразки щонайменше в одній з палат Конгресу.

Перші результати виборів з’являться у ніч після голосування, з 3 на 4 листопада, але на підрахунок голосів у деяких округах та штатах можуть піти дні, а то й тижні – у Трампа не надто приховують намір оскаржувати результати і боротися за окремі округи у разі поразки республіканських кандидатів. Виборчі правила США дають достатньо часу на це – оновлений Конгрес, згідно з конституцією, розпочне роботу 3 січня наступного року. 

Та що реально загрожує Трампу після поразки?

Наскільки обмеженими стануть його можливості за кожного зі сценаріїв розвитку подій? 

Перші майже два роки його каденції президент міг розраховувати на республіканську більшість в обох палатах, зараз цього гарантовано не буде.

У цьому тексті пояснюємо, яких змін варто чекати у Конгресі після виборів та як вони здатні влипнути на подальшу політику США та їхнього президента.

Як влаштовані цьогорічні вибори у США

У вівторок, 3 листопада, у США відбудуться проміжні вибори. Це термін американського законодавства, що описує вибори, які проводяться усередині терміну повноважень президента. 

У цей день американці обирають весь склад Палати представників, 435 конгресменів, та трохи більше ніж третину членів Сенату, тобто верхньої палати Конгресу США. 

Така нерівномірність пов’язана з тим, що у США повноваження нижньої палати – два роки, тож у 2028 році Палата представників знову піде на вибори. А сенаторів обирають на шість років, але не одночасно: щодва роки проводять часткову ротацію верхньої палати. Таким чином, ті сенатори, яких оберуть цього тижня, мають працювати до кінця 2032 року, а отже, "переживуть" президентство Трампа і відбудуть усю каденцію його наступника.

Цього року ротація стосуватиметься 35 зі 100 сенаторів. Зазвичай йдеться про 33 чи 34 місця, але цьогоріч у двох штатах відбуваються спеціальні вибори.

Перші результати голосування почнуть надходити вже о 18:00 за Північноамериканським східним часом (о першій годині ночі за Києвом), але не варто розраховувати на швидке завершення підрахунку. Навіть за стандартної процедури воно забирає кілька днів (а часом затягується на тижні), оскільки кожен штат має різні терміни для підрахунку голосів, особливо тих, що надійшли поштою. На останніх проміжних виборах остаточний підрахунок голосів у Сенаті завершився в суботу, а в Палаті представників – у наступну середу. 

Однак цей рік – особливий.

З одного боку, розрив може виявитися таким, що дасть змогу не чекати підрахунку останніх голосів і вже у середу стверджувати, яка з партій перемагає у змаганні за Конгрес.

З іншого боку, Трамп дає достатньо сигналів, що він не має наміру погоджуватися з поразкою своєї партії. А отже, на окремих округах може розпочатися юридична боротьба, імовірно – зі спробою скасувати результати голосування.

Америка чекає на синю хвилю

Про те, що на цих виборах демократи мають добрий шанс на реванш, соціологи кажуть давно. Але зараз, за кілька днів перед виборам, відбулася важлива зміна. Уперше шанс втрати обох палат Конгресу визнав Трамп.

Дійсно, індикатор загальних виборчих вподобань Generic Midterm Ballout, де виборці вказують, за яку партію віддаватимуть голос, не прив’язуючись до палат, показує розрив між партіями аж у 9 відсоткових пунктів – 52% за демократів та 43% за республіканців. Це значний розрив для США, де партійна межа останнім часом ділила суспільство навпіл.

Нагадаємо, після виборів 2024 року партія Трампа отримала більшість в обох палатах Конгресу, але в обох їхня перевага не є значною.

У Палаті представників, де кількість округів (та конгресменів) пропорційна населенню штату, республіканці мають 218 голосів (плюс один незалежний кандидат, який голосує з республіканцями) проти 214 у демократів. У Сенаті ситуація трохи стабільніша – тут партія Трампа має 53 сенатори (плюс до Сенату за посадою входить віцепрезидент), а демократи – 45 своїх сенаторів та ще двох незалежних, які голосують разом з ними.

Фактично Демократичній партії для того, щоб отримати мінімальну більшість, потрібно отримати на три місця більше у Палаті представників, а також на чотири місця – у Сенаті (де, нагадаємо, на вибори виставлено лише 35 мандатів).

Але обидві задачі – цілком реальні для опонентів Трампа.

За останніми прогнозами, у республіканців практично не залишилося шансів втримати контроль над нижньою палатою Конгресу. Платформа прогнозування Race to the WH каже, що демократи здобудуть 236 місць у Палаті представників, а 199 відійдуть республіканцям. Платформа Desicion Desk стверджує, що розрив буде більшим – 241 проти 194.

У Сенаті прогнози виглядають менш очевидними: Race to the WH дає розподіл 53 проти 47 на користь демократів, а Desicion Desk – 52 проти 48. 

Але фактично результати виборів (а передусім сенатських) визначать кілька округів і штатів, де перевага одного з кандидатів не є очевидною.

Для Палати представників найбільш конкурентними є десяток округів у різних штатах (Каліфорнія, Колорадо, Флорида, Айова, Кентуккі, Нью-Йорк, Мічиган та ін.), більшість з яких також утримували республіканці. Але навіть за малореальним сценарієм, що демократи програють все ці округи – вони все одно отримають більшість.

З виборами до Сенату – інша історія. Тут є сім "спірних" штатів – Аляска, Техас, Айова, Огайо, Мічиган, Канзас та Мен. З цих семи штатів шість досі представляли республіканці – і вони можуть їх втратити.

Можлива втрата Техасу – особливо болюча.

Республіканці вигравали вибори у цьому штаті безперервно з 1988 року і вважали Техас гарантовано "своїм". Але цього року у процес втрутився Трамп, імовірно, нашкодивши собі самому. На праймериз республіканців він підтримав не чинного сенатора Джона Корніна, який за своє життя не програвав жодної виборчої гонки, а генерального прокурора штату Кена Пакстона, представника MAGA-крила республіканців, пов'язаного з численними скандалами щодо шахрайства та зловживання службовим становищем. Як наслідок, той може поступитися представнику демократів Джеймсу Таларіко, який націлився на голоси консервативних виборців. 

На вибори у "спірних" округах представники обох партій витрачають найбільше коштів та зусиль і про впевненість у їхніх результатах говорити зарано. Тому варто розглянути різні сценарії та їхні наслідки для Білого дому.

Як вдарить по Трампу втрата більшості у Палаті

Спершу розглянемо сценарій, за якого республіканці збережуть Сенат, але у Палаті представників утвориться демократична більшість. 

Це зараз – сценарій сподівань для Білого дому. 

Причому їм достатньо навіть "нічиєї" на сенатських виборах. Розподіл місць у Сенаті 50 на 50 означатиме, що у разі нічиєї при голосуванні віцепрезидент США Джей Ді Венс може використати своє право голосу – і вочевидь підтримає свою партію.

У команді Дональда Трампа зараз намагаються применшити наслідки очікуваної втрати Палати представників. Міністр фінансів Скотт Бессент за кілька днів до виборів заявив, що демократи у Палаті "мало що" зможуть зробити. Але це не зовсім так.

Демократична більшість у Палаті представників отримує контроль над комітетами, які опрацьовують та передають на розгляд законопроєкти, здійснюють контроль над виконавчою владою, ініціюють слухання та розслідування у всіх сферах політики США – від збройних сил та закордонних справ до розподілу бюджетних коштів та правоохоронної діяльності. 

Зокрема, демократи отримують право ініціювати розслідування проти адміністрації, зокрема щодо скандальної "дизельної угоди" Трампа з Путіним. І сигнали про те, що вони будуть це робити, вже є: конгресмени і сенатори від Демократичної партії звернулися до американських банків та портів із проханням зберегти документи, пов’язані з імпортом російського дизелю до США. Один з ініціаторів цього кроку – Грегорі Мікс, який переобирається від Нью-Йорка і, ймовірно, очолить один з найвпливовіших комітетів Палати – комітет із закордонних справ.

Демократи отримують право виносити на розгляд власні законопроєкти. Водночас за цього сценарію шанси на набуття ними чинності будуть низькими, оскільки для цього потрібне також схвалення Сенату, який залишиться під контролем республіканців.

І, нарешті, демократи отримають інструмент імпічменту.

Але не варто чекати, що це означатиме зняття Трампа з посади.

Є висока ймовірність, що Палата представників зі зміною більшості знову ініціює процедуру імпічменту Трампа. Підстав для того, щоби звинуватити президента у порушенні законів, достатньо. Та ж "дизельна угода", що порушує законодавство 2022 року, може стати однією з них. 

Демократична більшість може навіть дійти до юридичного оголошення імпічменту – але він точно буде "похований" Сенатом, який на базі імпічменту має право зняти президента з посади. Для цього треба дві третини голосів, тобто за покарання Трампа матимуть голосувати також республіканці, а такий варіант не видається високоімовірним.

А от у питанні бюджету вплив демократів на адміністрацію буде цілком реальним.

Це – один з найбільш вагомих важелів. Палата представників може блокувати як сам проєкт держбюджету, так і запити на окремі асигнування, зокрема на війну з Іраном. Це змусить адміністрацію Трампа шукати компроміс з опонентами – й не виключено, що шляхом поступок в інших сферах.

Такий розклад сил у Конгресі передбачає загрозу регулярних шатдаунів – тимчасових зупинок роботи уряду у разі несхвалення бюджетного законодавства.

Трамп при цьому зберігає можливість просувати свої ініціативи шляхом виконавчих наказів, але оновлений Конгрес матиме змогу посилити контроль за його діями, зокрема через розслідування та слухання в комітетах.

А якщо Трамп повністю втратить Конгрес?

Цей сценарій дуже реальний, його прогнозують більшість опитувань: що республіканці втрачають і Палату представників, і Сенат.

І цей сценарій – найбільш небезпечний для адміністрації Трампа.

На додаток до тиску Палати, що описаний вище, додаються проблеми, які створюватиме для Трампа демократична більшість у Сенаті.

Сенат має особливий інструмент стримування – погодження посад. 

За американським законодавством, верхня палата Конгресу або її комітети мають давати згоду на призначення міністрів, суддів федеральних судів (зокрема Верховного суду, які призначаються пожиттєво) та послів.

Відтак демократи зможуть блокувати кандидатури президента на ключові посади. Не обов’язково через претензії до кандидатів, а й для того, щоб "обмінювати" їх на поступки Білого дому в інших питаннях.

А ще Сенат за більшості демократів зможе продовжити ініційовані Палатою представників розслідування проти посадовців адміністрації. Примітно, що і демократи, і республіканці готові розпочати кампанію проти міністра оборони Піта Гегсета, на якого вони покладають відповідальність за втрати у війні з Іраном та за звільнення десятків генералів та адміралів без належного пояснення. Лунають заяви і про усунення глави Пентагону з посади шляхом імпічменту – для цього Палата представників має затвердити статті обвинувачення, після чого Сенат має визнати Гегсета винним та усунути його з поста двома третинами голосів. 

Чи дійде до цього – залишається невідомим. Імовірно, рішучість республіканських сенаторів залежатиме також від того, чи буде поразка їхньої партії розгромною ти чи покладуть пересічні республіканці відповідальність за неї особисто на Трампа. 

А от з ухваленням законів Демпартія не отримає повної свободи, навіть отримавши більшість у Сенаті. Сенатська меншість збереже можливості блокувати ініціативи, вдаючись до тактики філібастеру – затягування розгляду чи навіть зриву законодавчих ініціатив шляхом тривалих дебатів. Подолати філібастер можна лише 60 голосами сенаторів, яких демократи не матимуть.

Утім, чим більшою буде переваги демократів у Сенаті – тим більше в них буде можливостей просувати власні законопроєкти щодо тарифів Трампа, охорони здоров'я, вартості життя та обмеження повноважень президента щодо застосування військової сили, як у війні з Іраном. 

Звісно, Трамп може ветувати ці законопроєкти, але все ж йому доведеться рахуватися з тим, що про це скажуть виборці, для яких ці питання гратимуть ключову роль на президентських виборах 2028 року. 

Бо від цього також залежатиме, чи зможе Конгрес долати президентське вето – а за обох палат під демократами цей варіант не є неможливим.

Якщо все піде не так

Звісно, не можна повністю виключати малоймовірний сценарій зі збереженням республіканської більшості всупереч усім опитуванням. Це дало б президентові більшу свободу дій на залишок його каденції, з меншим опором у Конгресі.

Але навіть за такого результату не буде йтися про необмежену владу Трампа. До того ж, останнім часом почастішали випадки розбіжностей всередині його партії, коли кілька республіканців голосували разом з демократами.

Більш реальним є варіант виборів не за правилами з інших причин. 

Проміжні вибори 2026 року ризикують увійти в історію через безпрецедентну кампанію тиску та втручання з боку Білого дому.

Передбачаючи невдачі своєї партії, адміністрація Трампа тисне на виборчі комісії, намагаючись запобігти перемозі кандидатів від демократів, затягнути процес затвердження нових членів Конгресу та підготувати ґрунт для їх оскарження.

У Трампа взяли на озброєння риторику про голосування на виборах негромадян США.

Цю ідею Білий дім почав розробляти ще минулого року. 

Тоді адміністрація зробила спробу зібрати детальну інформацію про списки виборців майже з кожного штату, щоб виявити у реєстрах осіб без американського громадянства. Підстав для цього не було – маніпуляції з голосуванням негромадян є украй рідкісним явищем у США. Якщо такі поодинокі порушення закону мали місце, то не впливали на результати виборів. Тоді влада на рівні штатів відхилила запити.

Зараз Білий дім знову починає цю кампанію. 

В останні дні перед виборами уряд намагався вилучити списки виборців у Каліфорнії та подав судовий позов, щоб спробувати зупинити майбутнє затвердження результатів виборів на Алясці. Тут варто зауважити, що позов щодо Аляски не був зовсім безпідставним, хоч і не перебуває в юрисдикції федерального уряду. 

Річ у тім, що на виборах до Сенату в Алясці змагаються кілька кандидатів, зокрема демократка Мері Пелтола, республіканець Ден Салліван та… Ден Салліван. Це не одрук – на виборах справді зареєстровані два кандидати з однаковим ім’ям. Один з них – чинний сенатор від Республіканської партії, а інший – колишній вчитель з рибальського села, який намагався потрапити до бюлетеня як зареєстрований республіканець. 

Республіканці переконані, що його використали демократи як "кандидата-спойлера", щоб частина виборців, заплутавшись, віддали голоси не за повного тезку чинного сенатора. New York Times підтверджує версію про те, що Салліван-вчитель опинився у списках за допомогою демократів, з розрахунком що це допоможе перемозі Мері Пелтоли.

Ця історія зараз у розвитку. Мін'юст звернувся до суду з вимогою заблокувати затвердження виборів на Алясці, якщо чинний сенатор-республіканець зазнає поразки, але федеральний суддя відхилив цей позов. Втім, губернатор Аляски Майк Данліві припустив, що затвердження виборів все ж може бути "зупинене або змінене".

Якщо історія з Аляскою має підґрунтя, то деякі інші дії адміністрації складно пояснити. 

Зокрема, Міністерство юстиції планує направити близько 1000 спостерігачів за виборами до всіх 50 штатів – найбільше за всю історію. І одночасно, США уперше за 20 років не запросили на свої вибори міжнародних спостерігачів від ОБСЄ. Все це вже викликало занепокоєння щодо ймовірного запланованого тиску на працівників виборчих комісій. 

Крім того, Міністерство юстиції пригрозило посадовцям виборчих комісій у кількох штатах ув'язненням, якщо вони не збережуть виборчі записи відповідно до федерального законодавства, знову таки через побоювання "виборців-негромадян". Перед виборами федеральний суддя окружного суду зобов’язав Міністерство припинити подібні погрози.

Крім того, деякі штати занепокоєні активністю ICE – Міграційної та митної служби США (що цілком лягає у наратив про голосування негромадян).

І нарешті, немає сумнівів, що в окремих штатах після дня голосування почнуться судові процеси, з вимогами визнати частину голосів нечинними, зі спробами вилучити обладнання та бюлетені тощо. Це вже було у 2020 році, коли Трамп програв президентські вибори, але досі не визнав своєї поразки.

Відчайдушні спроби тиску та мільярдні витрати на виборчу кампанію додатково свідчать, що результат проміжних виборів послабить Трампа, як би він це не заперечував. Президент США у разі поразки своєї партії буде змушений миритися з порядком денним демократів та йти з ними на компроміси. 

Наступні два роки покажуть, наскільки всі сторони скористаються своїми політичними балами, отриманими на виборах. А 3 листопада сміливо можна вважати початком нового виборчих перегонів, але вже за президентське крісло 2028 року.

Авторка: Ольга Ковальчук,

журналістка "Європейської правди"

Донедавна Ліснара знали переважно у французьких політичних колах. Але тепер він привертає загальнонаціональну увагу в контексті президентських виборів 2027 року.

Та попри вражаюче зростання популярності в інтернеті, це ще не перетворилося на співмірну підтримку виборців. 

У першому турі за Ліснара готові проголосувати від 5,5% до 7% виборців.

Втім, особливий інтерес до політика зумовлює його програма. Ліснар захищає амбітну програму економічної лібералізації, радикального скорочення державних видатків і децентралізації. Водночас дотримується консервативних позицій щодо імміграції, безпеки та державного суверенітету.

Для країни, де економічний лібералізм рідко викликав масовий ентузіазм виборців, раптове зростання популярності Ліснара є помітним явищем. Однак до кінця не зрозуміло: підтримують виборці його економічні ідеї чи їх приваблює передусім сама людина, яка їх пропагує.

Канни як трамплін

Ліснар аж ніяк не новачок у політиці. Він розпочав кар’єру в місцевому самоврядуванні, у 2014 році став мером Канн. 2021-го був обраний президентом Асоціації мерів Франції (АМФ). 

Перетворив "Нову енергію" з місцевої політичної ініціативи на загальнонаціональний рух. А в березні 2026 року залишив партію "Республіканці", щоб самостійно просувати свої президентські амбіції.

Тоді ж у березні в Каннах втретє став мером – отримав на виборах понад 81% голосів, а його партія – 45 із 49 місць у міській раді. Щоправда, участь у голосуванні взяли менше половини зареєстрованих виборців.

Мер наводить приклад Канн як доказ того, що державне управління можна зробити ефективнішим, не жертвуючи інвестиціями.

Згідно з фінансовою звітністю муніципалітету за 2025 рік, із 2014-го борг міста скоротився майже на 82 млн євро, тоді як лише протягом 2025 року було інвестовано 72,5 млн євро.

Проведений регіональною рахунковою палатою незалежний аудит підтвердив, що Канни зберегли належний фінансовий стан і вдосконалили управління. 

Водночас аудитори встановили, що скороченню муніципальних витрат сприяла передача повноважень міжмуніципальному органу. Значні доходи Канн від туризму також відрізняють місто від більшості французьких муніципалітетів.

Ці нюанси не применшують здобутків Ліснара, але ставлять під сумнів його аргумент про те, що ті самі підходи можна застосувати й у масштабах усієї Франції. Муніципалітет, який отримує значні доходи від міжнародного туризму та великих комерційних заходів, функціонує в зовсім інших фінансових та інституційних умовах, ніж французька держава.

Попри це, досвід управління містом забезпечує Ліснару міцну політичну основу. 

Його популярність не виникла виключно в інтернеті. Ліснар десятиліттями налагоджував зв’язки з політиками та посадовцями ще до того, як здобув значно ширшу загальнонаціональну аудиторію.

Швидкість цього зростання здивувала навіть досвідчених політичних оглядачів. 

За даними видання Le Monde, з кінця вересня до середини жовтня кількість підписників у Ліснара перевищила 300 тисяч, причому значна частина приросту припала на Instagram. Його гасло "Щось відбувається" швидко поширилося різними соціальними платформами.

Водночас "Нова енергія" заявила, що станом на 24 жовтня має 81 547 зареєстрованих членів та 1830 обраних посадовців. Жоден із цих показників не проходив незалежного аудиту, а остання цифра не обов’язково означає, що всі зазначені політики належать виключно до цього руху. 

Хай яким є пояснення стрімкого зростання видимості Ліснара, йому вдалося привернути увагу до політичного проєкту, який раніше майже не був представлений на загальнонаціональному рівні.

Ліберальна революція для Франції?

В основі програми Ліснара лежить різка критика французької економічної моделі. 

Він стверджує, що десятиліття зростання державних видатків, податків і регулювання послабили конкурентоспроможність, стримували підприємницьку діяльність і зробили Францію залежною від запозичень для фінансування держави, утримання якої країна більше не може собі дозволити.

Запропоновані ним заходи є масштабними. 

Ліснар хоче скоротити щорічні державні видатки на 80 млрд євро вже протягом першого року перебування на посаді, а до кінця президентського терміну – щонайменше на 200 млрд євро. Його довгострокова мета сягає 300 млрд євро.

На його думку, Франція надмірно оподатковує працю та виробництво.

Це робить компанії менш конкурентоспроможними й водночас не дає працівникам отримувати достатню частку коштів, які їхня робота приносить роботодавцю. 

Ліснар вважає, що зниження відповідних внесків підвищить купівельну спроможність і сприятиме зайнятості без необхідності вдаватися до нових запозичень.

Програма не обмежується податковою політикою. 

Ліснар виступає за гнучкіший ринок праці, ліквідацію або об’єднання державних установ, скорочення адміністративного персоналу та передачу повноважень від центральної влади на нижчі рівні управління.

Також виступає за підвищення пенсійного віку до 65 років і запровадження обов’язкових накопичувальних внесків на додачу до чинної солідарної пенсійної системи.

Масштаб цих пропозицій заслуговує на увагу. 

Скорочення щорічних державних видатків на 200 млрд євро вимагало б змін, які виходять далеко за межі підвищення ефективності адміністративного управління. Система соціального страхування, пенсії, охорона здоров’я та державні послуги становлять значну частину державних витрат Франції. Рішення щодо їхнього фінансування неминуче впливатимуть на розподіл ресурсів між громадянами, бізнесом і наступними поколіннями.

Його підхід передбачає, що необхідні джерела економії вже визначені. Однак те, наскільки ці заходи реалістичні, коли їх можна буде впровадити та як вони позначаться на роботі державних служб, потребує незалежної оцінки. Французи неодноразово демонстрували, наскільки для них важливі доступні державні послуги та соціальний захист – зокрема й тоді, коли підтримували партії, які виступають за більшу економічну свободу.

Попри це Ліснар вважає, що чинна модель держави загального добробуту вичерпала себе. 

Водночас лібералізм лідера "Нової енергії" має межі.

У сфері безпеки він виступає за суворіші кримінальні покарання, розширення повноважень поліції та жорсткіші заходи проти наркоторгівлі. Його імміграційна програма передбачає істотне скорочення кількості дозволів на проживання, посилення обмежень щодо доступу до певних соціальних виплат і зміцнення національного контролю над міграційною політикою – навіть якщо це означатиме конфронтацію з європейськими судовими інституціями.

В освіті він пропонує надати школам значно більше автономії, зокрема ширшу свободу в питаннях зарахування учнів та організації роботи, водночас посиливши академічні вимоги.

Ці позиції відображають його уявлення про належну роль держави. 

Його програма поєднує суттєве скорочення економічного втручання держави з жорсткими вимогами до громадського порядку та національного суверенітету. Політична цілісність цієї моделі частково залежить від того, чи можна буде фінансувати посилення суверенних функцій держави одночасно зі скороченням податків і видатків, яке він пропонує.

Пошук місця на правому фланзі

Раптова увага до Ліснара виникла на тлі тривалої боротьби за визначення ідентичності традиційних правих сил Франції.

Поява центристського руху Макрона послабила "Республіканців", оскільки частина поміркованого та економічно ліберального електорату партії перейшла на бік президента. 

Водночас ультраправе "Національне об’єднання" розширило свою підтримку серед виборців, які раніше могли б ідентифікувати себе з консервативними правими, особливо з питань імміграції, безпеки та національної ідентичності. 

Ліснар прагне зайняти власне місце в цьому політичному розколі.

Та його відносини з очільником "Республіканців" Брюно Ретайо демонструють складність ситуації. 

Обидва політики дотримуються консервативних поглядів на імміграцію, громадський порядок і державну владу, а також підтримують контроль над державними видатками. Проте Ліснар ставить економічну лібералізацію в центр своєї програми й відкрито критикує стратегію очолюваної Ретайо партії, в якій сам був раніше.

Їхні розбіжності стосуються не лише ідеології, а й політичних процедур. У березні Ліснар залишив "Республіканців" після того, як партія відхилила запропонований ним підхід до проведення відкритих президентських праймериз. Згодом він закликав до ширшої процедури відбору кандидата, яка дала б змогу об’єднати різні течії правого політичного спектра.

Ще одну проблему для Ліснара створює ультраправе "Національне об’єднання". 

Він поділяє частину поглядів цієї політсили на імміграцію та безпеку, але його економічна програма суттєво відрізняється від більш інтервенціоністського підходу націоналістичної партії, особливо щодо соціального захисту, промислової політики та ролі держави в захисті купівельної спроможності. 

Ліснар також відкидає вихід Франції з Європейського Союзу: він виступає за співпрацю між суверенними європейськими державами, водночас заперечуючи подальшу політичну централізацію.

Зростання його впливу вже почало позначатися на відносинах усередині традиційних правих сил. 

21 жовтня Ліснар знову зустрівся з Ретайо, щоб обговорити можливість уникнення конкуренції між кандидатами в президенти, зокрема шляхом проведення праймериз. Але досягти домовленості не вдалося.

Підтримка України зі знаками запитання

На окрему увагу заслуговують зовнішньополітичні погляди Ліснара, особливо його позиція щодо України.

Він неодноразово висловлював підтримку Україні в її протистоянні російському вторгненню та закликав зміцнювати європейське оборонне виробництво. Ліснар має особистий досвід співпраці з українською владою: у 2022 році Канни започаткували партнерство зі Львовом, а в березні 2024 року було укладено угоду про медичну співпрацю з реабілітаційною мережею UNBROKEN.

Він виступає за посилення оборонних спроможностей Європи, водночас наполягаючи на тому, що політичний суверенітет має залишатися переважно в руках окремих держав. Він також заявляв про необхідність відновити систематичний дипломатичний діалог із Росією після завершення війни. 

Водночас його позиції щодо вступу України до ЄС та гарантій безпеки після війни поки недостатньо чіткі.

Наразі найпримітнішою особливістю президентської кампанії Ліснара є те, як швидко політик, давно відомий на місцевому рівні, здобув загальнонаціональну аудиторію. Його політична організація та економічні переконання існували задовго до нещодавнього сплеску уваги. Змінилося насамперед те, скільки людей тепер чують його виступи.

Поки що невідомо, чи свідчить цей ентузіазм про зростання кількості прихильників економічного лібералізму. Традиційні праві сили Франції вже давно намагаються узгодити своє прагнення до скорочення державних видатків із позицією виборців, які й надалі високо цінують розгалужену систему соціального захисту.

Ліснар продемонстрував свою здатність керувати містом, а останнім часом – і привертати увагу загальнонаціональної аудиторії. Управління Францією стало б випробуванням зовсім іншого масштабу. Для реалізації запропонованих ним реформ знадобилася б парламентська більшість, готова докорінно змінити систему державних видатків у масштабах, до яких сучасна французька політика вдавалася вкрай рідко.

Авторка: Шарлотт Гійу-Клер,

журналістка, Франція

Причиною загострення стало відсторонення голови та заступника голови Конституційного трибуналу (аналог Конституційного суду). Цей крок дав підстави правій опозиції говорити про рейдерське захоплення головного суду країни і навіть про початок державного перевороту.

Під будинком Конституційного трибуналу оперативно виник масштабний мітинг на чолі з провідними політиками правого табору. 

Їхню позицію повністю підтримав президент Кароль Навроцький, який терміново повернувся до Варшави з офіційного візиту, розвернувши урядовий літак, у якому він прямував до Сенегалу.

Пояснюємо, що є джерелом цієї кризи і куди вона може завести Польщу.

Свавілля Навроцького

Перш за все, як любить повторювати політик на ім'я Дональд, але по інший бік Атлантики – "цієї кризи не було б", якби президент Кароль Навроцький не намагався впливати на призначення суддів Конституційного трибуналу.

"ЄвроПравда" раніше детально описувала історію затяжної кризи навколо Конституційного трибуналу. Її початок датується аж 2015 роком. Відтоді довгі роки цей суд був ключовим інструментом впливу партії "Право і справедливість", яка поставила на його чолі абсолютно лояльного Богдана Свенчковського.

Після парламентських виборів 2023 року та зміни влади у Польщі збереження контролю над Конституційним трибуналом стало ще важливішим для вчорашньої партії влади ПіС. Це дозволяло їй, перебуваючи в опозиції, блокувати окремі рішення уряду Дональда Туска та парламентської коаліції.

Але цей інструмент мав обмежений термін дії. У 2025 році добіг кінця дев'ятирічний термін повноважень п'яти суддів трибуналу, а цього року – ще трьох. Нових суддів обирає парламент; а отже, коаліція Туска мала отримати 8 із 15 місць у Конституційному трибуналі, тобто більшість, яка дає можливість переобрати голову суду та перезапустити його роботу.

Проте Кароль Навроцький вирішив за будь-яку ціну цього не допустити.

За конституцією Польщі, судді Конституційного трибуналу мають складати присягу перед президентом. Це – церемоніальні повноваження, і в історії Польщі ще не було такого, щоби глава держави відмовився виконувати цей обов'язок.

Кароль Навроцький став першим. 

За два роки він погодився бути присутнім на складанні присяги лише трьох суддів – виключно для того, щоб трибунал не втратив кворум.

У відповідь коаліція провела складання присяги суддів у Сеймі – без участі президента. Як наслідок, повноваження п’яти суддів Конституційного трибуналу визнає коаліція, але не визнають опозиція та президент.

Один з них, суддя Мацей Берек, нещодавно спробував потрапити на своє робоче місце, але стикнувся з силовим опором з боку голови трибуналу. Богдан Свенчковський особисто блокував двері, не даючи новому судді зайти до зали засідань.

Свавілля Туска

Насправді новообрані судді хоч і мали більшість у Конституційному трибуналі, але не могли перезапустити його роботу. І питання передусім не в тому, що більшість із них просто не пускали до будівлі чи зали засідань суду, а в тому, що для засідання потрібен кворум – 10 суддів. 

Здавалося, що в команді Туска обрали шлях повільного наступу, обробляючи тих суддів, які були призначені за попередньої влади. Для кворуму не вистачає лише двох суддів переконати когось із них видавалося цілком можливим. 

Втім, схоже, що це не вдалося, тож у Туска перейшли до плану В.

Пізно ввечері у п'ятницю 30 жовтня за допомоги поліції сім новообраних суддів Конституційного трибуналу потрапили на своє робоче місце, після чого оголосили про тимчасове відсторонення від посад голови суду Богдана Свенчковського та його заступника Бартоломея Соханського.

Новим головою трибуналу оголошено суддю із найдовшим стажем судівської роботи – Анну Корвін-Пйотровську.

На яких підставах було винесено це рішення? Адже кворуму для повноважних засідань у них немає.

Судді посилаються на статтю 130 Закону про устрій загальних судів Польщі, яка дозволяє тимчасово (до одного місяця) усунути суддю від обов'язків, якщо "з огляду на характер вчиненого суддею діяння, авторитет суду чи істотні інтереси служби вимагають негайного відсторонення його від виконання службових обов’язків". Треба підкреслити: йдеться не про звільнення, а про тимчасове відсторонення від посади на термін до одного місяця, щоб дати правоохоронним органам розслідувати справу і висунути звинувачення.

Злочином, в якому звинувачують Богдана Свенчковського та його заступника, стала відмова допустити до виконання обов'язків нових суддів (тих, хто виголошував присягу без президента, тобто за сумнівною процедурою), а також саботування ухвалення бюджету трибуналу на наступний рік.

"Протягом багатьох, багатьох років Конституційний трибунал практично не працював, а останнім часом ми маємо справу з відвертим порушенням основ верховенства права через те, що Конституційний трибунал більше не функціонує", – так нова голова суду Анна Корвін-Пйотровська пояснює претензії до свого попередника.

Однак ці аргументи не звучать переконливо.

Зокрема через те, що для відсторонення використана норма закону про суди загальної юрисдикції, яка не мала б діяти щодо суддів Конституційного трибуналу.

Тобто свавілля Навроцького вирішили долати іншим свавіллям.

"Тієї ночі було порушено громадський порядок Республіки Польща та силою захоплено конституційний державний орган", – описує події в Конституційному трибуналі президент Навроцький.

Опозиція та президент покладають відповідальність за це особисто на Дональда Туска. Формально уряд до останніх подій ніби й ні до чого – всі ці дії вчинили судді трибуналу. Але те, що їх привели до присяги за сумнівною процедурою, та те, що поліція діє на боці нового самопроголошеного складу суду – не лишає сумніву, що це відбулося за схвалення урядової верхівки.

До того ж прем'єр Дональд Туск не приховує, що підтримує нинішні події та називає їх "відновленням верховенства права". 

"Після років беззаконня від "ПіС" це складний, іноді болісний процес, який вимагає рішучих дій. Але іншої дороги немає", – переконаний Туск.

Пан або пропав

Відразу після оголошення про зміну керівництва Конституційного трибуналу, під його будинком зібрався численний мітинг правих.

Для його учасників захоплення контролю над Конституційним трибуналом є першим кроком Дональда Туска до державного перевороту; наступним кроком, як багато хто вважає, буде відсторонення президента Навроцького. Зокрема, про це каже лідер ультраправої партії "Конфедерація корони Польської" Гжегож Браун, посилаючись на якісь таємні документи, що ніби потрапили до нього (хоча заяви Брауна загалом не викликають довіри).

В запалі протестувальники навіть перерізали болгаркою ланцюг на воротах трибуналу, але пройти всередину не змогли через протидію поліції. Також поліція відмовилася пропустити до будинку суду його (колишнього?) голову Богдана Свенчковського.

А от президент Кароль Навроцький, який терміново повернувся до Варшави, вночі зміг увійти до будинку Конституційного трибуналу. Перед цим голова держави провів консультації зі Свенчковським та головою Верховного суду Збігневом Капінським, якого теж вважають лояльним до ПіС. А після – попрямував на переговори з новим керівництвом суду. 

Потрапивши всередину будинку трибуналу, Навроцький не приховував емоцій – оприлюднене відео, де він кричить на Анну Корвін-Пйотровську, називаючи її самозванкою.

Також Навроцький оголосив про скликання "термінових консультацій з представниками парламентських сил для стабілізації політичної ситуації та відновлення конституційного порядку".

Чи дозволять такі консультації знайти компроміс, що дозволить Польщі вийти з конституційної кризи? Навряд чи. 

Зрештою, будь-який план виходу з кризи та розвороту незаконних дій, за логікою, має включати також відмову президента від блокування приведення до присяги законно призначених коаліцією суддів. Польські юристи-конституціоналісти, які коментують цю ситуацію, також про це кажуть.

А це означало би, що Навроцький має віддати Туску контроль над Конституційним трибуналом. 

Місяць на кримінальну справу

Ще один важливий момент: відсторонення Свенчковського діє лише один місяць. Це, на перший погляд, дає президенту привід тягнути час.

Втім, уряд напевно використає цей місяць для висунення Свенчковському звинувачень. 

І напевно там буде не лише про блокування роботи Конституційного трибуналу. Головне очікуване звинувачення стосується попередньої роботи Свенчковського на посаді першого заступника генерального прокурора. Як вважається, він був одним з організаторів незаконного стеження та прослуховування опозиції (так звана справа Pegasus).

Тимчасове відсторонення Свенчковського та зняття з нього імунітету дає шанс довести цю справу до кінця. Це буде великим успіхом чинної влади. 

Тож Туск також не має підстав шукати компроміс із Навроцьким.

Є високий шанс, що найближчим часом політична та конституційна криза у Польщі буде загострюватися – у країні діятимуть дві версії конституційних судів, можливо, вони навіть виноситимуть одночасні рішення, які не будуть визнаватися опонентами, та й загалом будуть сумнівними через відсутність кворуму у жодної з версій трибуналу.

Між тим важливим є питання, хто ж політично виграє від цієї кризи.

Як не дивно, наразі виглядає, що у виграші лишається Навроцький. Рейдерське захоплення Конституційного суду змусило всі праві партії відкинути конфлікти та діяти разом. Водночас – визнаючи лідерство президента.

Натомість для Туска ця ситуація виглядає дуже ризикованою. Інші коаліційні партії не поспішають озвучувати свою підтримку прем'єру, навіть більше – ЗМІ повідомляють про несприйняття останніх кроків навколо Конституційного трибуналу навіть всередині партії Туска.

Схоже, що для прем'єр-міністра Польщі ситуація виглядає як "пан або пропав". 

І це – ще один фактор, який рухатиме ситуацію у Польщі в бік подальшої ескалації.  

Автор: Юрій Панченко, 

співзасновник "Європейської правди"

Нового імпульсу процесу надають вже регулярні атаки росіян на території ЄС, включаючи спробу підірвати українські літаки в аеропорту "Лейпцига", здійснену у тому числі громадянином Білорусі та РФ з чинною туристичною візою, виданою консульством Італії у Мінську. Не виключено, що обмеження, описані у цій статті, запровадять також для білорусів, однак ЄП не має даних щодо цього. 

Саме після Лейпцига Німеччина почала виступати з дієвими пропозиціями. 

Але поки що лише країни Балтії, Польща та Фінляндія – наполягають на максимально жорстких обмеженнях. В той самий час Франція, Італія й Іспанія продовжують видавати росіянам сотні тисяч шенгенських віз.

У цій статті ми пояснимо, які варіанти ЄС зважує саме зараз. 

Обмеження для росіян розглядаються за трьома основними напрямками. 

Це скорочення видачі туристичних віз аж до повної заборони необов'язкових поїздок росіян у держави Євросоюзу; повне недопущення до ЄС російських учасників війни проти України; а також – посилення контролю за пересуванням між державами-членами ЄС російських дипломатів, велика кількість яких є співробітниками спецслужб, та ймовірно координаторами терактів. 

Паралельно мляво обговорюється можливість визнання ГРУ (військової розвідки Росії) терористичною організацією.

Нещодавній саміт ЄС дав обережну надію щодо просування вперед за всіма згаданими вище темами. Щоправда, за кожною – зі своєю швидкістю.

Далі про те, що саме планує змінити Євросоюз, які держави підтримують нові обмеження, хто ставиться до них стриманіше і що чому обмеження запускають, навіть знаючи, що не всі ідеї ефективно працюватимуть на практиці.

Туристичні візи: від скорочення кількості до повної заборони

Ще 4 роки тому, у вересні 2022-го ЄС призупинив дію угоди з Росією про спрощення оформлення віз. Це означало підвищення вартості оформлення, суворіші вимоги до документів, триваліші перевірки та скасування практики майже автоматичної видачі довгих (тривалістю 3-5 років) багаторазових віз, що давно діяла для росіян.

А у листопаді 2025 року Єврокомісія додатково обмежила видачу багаторазових шенгенських віз громадянам Росії, які проживають у РФ та звертаються по візу на її території. 

Однак громадяни Росії і досі можуть отримувати шенгенські візи, зокрема для туристичних поїздок в ЄС (звісно, ті, хто не перебуває під санкціями). 

За даними ЄС, у 2019 році громадяни РФ отримали понад 4 млн шенгенських віз. У 2025 році – вже приблизно 619 тисяч, але все одно це дуже велика цифра. Майже 80% віз росіянам минулоріч видали чотири країни: Франція – 180 тисяч, Італія – близько 160 тисяч, Іспанія – майже 100 тисяч, Греція – біля 50 тисяч.

Така нерівномірність візової практики держав-членів стала одним із головних аргументів тих, хто просуває загальноєвропейські обмеження.

Хто ж виступає за заборону туристичних поїздок з Росії? 

Список лобістів цього рішення відомий: у червні 2026 року дев'ять держав ЄС та дві держави Шенгену з-поза меж ЄС – Швеція, Данія, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Чехія та Нідерланди, до яких доєдналися Норвегія та Ісландія – звернулися до Єврокомісії зі спільною вимогою посилити та уніфікувати візову політику стосовно російських громадян. 

Міністри цих країн спільно закликали Єврокомісію посилити контроль за видачею багаторазових віз росіянам, збирати докладнішу статистику та розробити додаткові обмежувальні заходи для російських туристів.

12 жовтня Фінляндія виступила ще з більш жорсткою позицією. Міністерка закордонних справ Еліна Валтонен у листі закликала держави ЄС повністю припинити видачу туристичних віз російським громадянам до завершення російської агресії проти України.

"Поки Росія продовжує свою загарбницьку війну, громадянам Росії не слід видавати туристичні візи", – написала Валтонен. Фінська міністерка запропонувала Єврокомісії підготувати відповідні законодавчі зміни та закликала інші держави приєднатися до її ініціативи.

Крім туристичних віз, Фінляндія пропонує запровадити додаткові обмеження для найближчого оточення російського президента Володимира Путіна, російських спортсменів та учасників бойових дій проти України.

Як Німеччина доєдналася до "антиросійської" групи

Варто звернути увагу: до червневого листа найбільші європейські держави не доєдналися. Утім, згодом у таборі прибічників "закручування гайок" для росіян відбулося важливе поповнення – Німеччина змінила свою позицію на більш жорстку.

Мотивом для цього став напад на летовище у Лейпцигу. 

За даними співрозмовника "Європейської правди" у міністерстві закордонних справ Німеччини, тепер федеральний уряд наразі серйозно вимагає запровадити "єдину обмежувальну візову політику щодо Росії серед держав – членів Шенгенської зони".

"Дипломатичні представництва Німеччини вже зараз видають шенгенські візи російським заявникам лише за суворих умов і, як правило, лише для одноразового в'їзду з коротким строком дії. Це необхідно, оскільки агресивна війна Росії та російська гібридна діяльність становлять загрозу безпеці й громадському порядку ЄС та його держав-членів", – розповів співрозмовник "ЄвроПравди".

А ще у Німеччині звертають увагу на те, що кількість виданих росіянам дуже суттєво відрізняється між країнами ЄС. "Федеральний уряд наполягає на суттєвій зміні цієї ситуації та веде інтенсивний обмін думками з іншими державами – членами ЄС і Європейською комісією з цього питання", – пояснило джерело в уряді Німеччини.

Кого треба переконувати? Звісно, найбільших надавачів туристичних віз росіянам – Францію, Італію, Іспанію, Грецію. 

Очікувано, що такі держави є також найбільшими опонентами обмежень. За даними ЄП, саме Франція та Італія наполягли на тому, щоб у останньому 21-му пакеті санкцій ЄС проти РФ заборона вʼїзду учасникам війни проти України не стала нормою прямої дії – щоб не зіпсувати туристичний сезон.

Однак те, що один з виконавців атаки на аеропорт Лейпцига, заїхав до Євросоюзу за італійською туристичною візою, дало Берліну додаткові аргументи.

Щоправда, останнім часом Париж та Рим демонструють готовність обговорювати додаткові обмеження. Також вони не виступають проти повної заборони в'їзду для учасників війни РФ проти України (але про це пізніше).

Що ж стосується туристичних віз, то один із можливих компромісів – видача росіянам не шенгенських віз, а національних, з обмеженою територіальною дією. Така віза дозволяє перебувати лише на території держави, яка її видала. За цей підхід виступає Німеччина. Її логіка полягає в тому, щоб держави, які продовжують видавати росіянам туристичні візи, самостійно несли відповідальність за перевірку цих громадян. 

Теоретично це означає, що турист, який отримав французьку візу, не матиме автоматичного права поїхати з нею, наприклад, до Німеччини чи Італії.

Але на практиці це не дуже працюватиме: всередині Шенгенської зони немає постійного прикордонного контролю, лише вибірковий і час від часу. Для російських диверсантів це обмеження навряд чи буде дієвим.

Більш надійним у цьому плані варіантом є внесення змін до Візового кодексу ЄС, які дозволили б запроваджувати однакові для всіх держав обмеження щодо громадян конкретної третьої країни. Тож саме на цьому напрямі може ґрунтуватися загальноєвропейська заборона туристичних віз для візитерів з РФ.

До речі, для змін до Візового кодексу не потрібна одностайність усіх 27 держав: позиція Ради може ухвалюватися кваліфікованою більшістю. При цьому співзаконодавцем є також Європейський парламент.

Речник Єврокомісії Маркус Ламмерт повідомив "Європейській правді", що масштабнішу реформу візових правил Комісія планує представити на початку наступного року. За даними джерел у Єврокомісії – можливо, вже у січні 2027. Тож саме тоді є надія на якусь ясність щодо заборони – чи кількісного обмеження – віз для російських туристів. 

Заборона за війну проти України: гарна ідея із проблемами

Другий напрям, за яким ЄС уже досяг політичної та правової домовленості – заборона вʼїзду чинних та колишніх учасників бойових дій проти України.

Ще 23 липня 2026 року Рада ЄС у межах 21-го пакета санкцій погодила правову основу для комплексної візової заборони для чинних і колишніх російських комбатантів: тобто осіб, які беруть або брали участь у російській війні проти України, як у складі збройних сил РФ, так і у інших пов’язаних з РФ воєнізованих формуваннях.

Рішення в рамках санкційного пакета передбачало, що дату початку застосування заборони Рада ЄС визначить окремо. Тобто, вже після завершення курортного сезону, важливого для ряду щедрих на візи для росіян держав-членів.

Станом на зараз цього досі не зроблено.

Примітно, що під час обговорення формулювань у санкційному пакеті, зауваження лунали насамперед з боку Франції та Італії. Дві держави не виступали проти заборони у принципі, але порушили юридичні та практичні питання про те, як вона має працювати. І ці питання мають ґрунт.

По-перше, як напевне визначити, чи служив заявник у російській армії чи інших формуваннях під час війни проти України?

По-друге, постає питання, як відрізняти військовослужбовців, які брали участь у бойових діях, від інших осіб, які проходили службу в російській армії. Оскільки в Росії існує обов'язкова строкова військова служба, сам факт того, що молодий росіянин був у війську – не обов'язково означає участь у війні проти України, аргументували французькі та італійські дипломати. Це – лише частина зауважень, що лунали.

Доволі швидко країни погодилися звузити сфери майбутньої заборони.

По-перше, вона має стосуватися лише безпосередніх учасників бойових дій проти України після 24 лютого 2022 року (це серйозно скорочувало обсяг перевірок у порівнянні з тим, якби треба було перевіряти період з 2014 року). По-друге, було розширено можливості для винятків із гуманітарних причин (тобто щоби дисиденти, пацифісти тощо все ж могли отримати візу, довівши, що виступали проти війни). По-третє, стали можливими винятки з мотивів національних інтересів або міжнародних зобов'язань кожної конкретної держави.

За даними джерел "Європейської правди", наразі всі держави ЄС підтримують пропозицію, французькі та італійські заперечення зняті.

Але лишається головна практична проблема – як встановити факт участі конкретного заявника на візу у бойових діях. 

Очікується, що консульства держав-членів під час прийняття рішення щодо надання візи будуть зобовʼязані перевіряти документи про військову службу. Однак очевидно, що цей шлях не є надійним: документи, видані російськими посадовцями, можуть бути неправдивими та приховувати факт участі у війні проти України.

А якщо йдеться про диверсанта ГУР – то йому дадуть будь-яку довідку. 

Утім, шляху, який дасть повну гарантію – немає, тому європейські держави готуються запустити механізм у нинішньому вигляді. 

За неофіційними даними, новин варто чекати вже скоро. З високою ймовірністю, рішення схвалять 16 листопада, під час засідання Ради ЄС у закордонних справах у Брюсселі. 

Також планується забезпечити обмін інформацією, щоб росіянин, якому одна з країн ЄС відмовила у візі через участь у війні, не міг обійти обмеження через менш уважне консульство іншої держави.

Російські дипломати: без руху між державами

Третій напрям обмежень стосується російських дипломатів і співробітників дипломатичних та консульських установ, які зараз мають можливість відносно вільно пересуватися між країнами Євросоюзу.

У цій сфері ЄС уже запровадив конкретні обов'язкові правила. Ще у межах 19-го пакета санкцій Рада ЄС посилила контроль за переміщенням російського дипломатичного персоналу. 

Нові правила почали застосовуватися 25 січня 2026 року. Вони передбачають, що російські дипломати та визначені категорії працівників дипломатичних і консульських установ, а також членів їхніх сімей, повинні повідомляти інші держави ЄС, до яких планують поїздку або через які здійснюватимуть транзит. У повідомленні необхідно зазначати детальну інформацію про поїздку (транспортний засіб, маршрут, дату та місце в'їзду і виїзду тощо). Це повідомлення треба надсилати щонайменше за 24 години до перетину внутрішнього кордону ЄС.

Крім того, держави-члени мають право запроваджувати вимогу попереднього дозволу на в'їзд російських дипломатів, які користуються документами, виданими іншою державою.

Нині обговорюється ідея зробити режим для російських дипломатів ще суворішим. 

Замість простого інформування про заплановану поїздку дипломат мав би обов’язково отримати згоду відповідних держав – на вʼїзд і на виїзд.

Ще одна пропозиція, яку обговорюють – обмеження терміну перебування російських дипломатів і посадовців. Підґрунтям цієї ідеї є занепокоєння щодо діяльності розвідувальних мереж РФ на території ЄС. Тривале перебування в одній державі дає можливість створювати та підтримувати розгалужені мережі контактів, необхідні у розвідувальної діяльності.

Але знову постає питання: як саме забезпечити дієвий контроль над пересуванням дипломатів усередині Шенгенської зони, де прикордонний контроль здебільшого відсутній. Крім того, Росія у відповідь може запровадити обмеження щодо європейських дипломатів у РФ.

Утім, за даними "Європейської правди", дискусії тривають і певні обмеження можуть зʼявитися, у новому, 22-му пакеті санкцій ЄС проти РФ (його проєкт, за інформацією наших джерел, презентують не раніше грудня).

Підсумуємо усі процеси. 

Найближче до результату просунулася заборона для комбатантів: уже погоджено правову основу і готується фінальне рішення. Нові обмеження для дипломатів теж готуються, але повільно і з засторогами. 

А повна заборона чи навіть обмеження туристичних віз досі залишається більше предметом політичних дискусій, ніж реальним планом. Хоча є сподівання, що і цей процес зрушить з місця на початку 2027 року, коли Єврокомісія запропонує зміни до Візового кодексу ЄС.

Це покаже, чи готовий Євросоюз від слів та закликів перейти до реалізації справжньої заборони масового вʼїзду до ЄС російських "туристів", кожен з яких є потенційним диверсантом, терористом чи, як мінімум, вчорашнім вбивцею мирних українців.

Авторка: Тетяна Висоцька, 

кореспондентка "Європейської правди" у Брюсселі

У пояснювальній записці йдеться, що ухвалення закону необхідне для реалізації кроку 6.11 Плану України в межах Ukraine Facility, який передбачає законодавчі зміни в управлінні державними компаніями. Також законопроєкт передбачає імплементацію положень двох директив ЄС, які стосуються звітності та аудиту.  

Загалом запропоновані урядом зміни повинні наблизити операційну автономію компаній та їхній внутрішній контроль до стандартів ОЕСР. Зокрема, забезпечити виключну підзвітність керівників наглядовим радам і незалежне оцінювання роботи самих рад.

При цьому прописані у кроці 6.11 завдання мають бути виконані до кінця 2026 року. 

Тобто час підтискає. Але під час парламентського розгляду важливо зберегти положення, які забезпечують самостійність наглядових рад і посилюють їхню відповідальність за управління компаніями.

Більше повноважень наглядовим радам

Найсуттєвіша зміна стосується підзвітності керівництва державних компаній. 

Чинний Закон України "Про акціонерні товариства" передбачає підзвітність виконавчого органу загальним зборам і наглядовій раді. Новий законопроєкт пропонує встановити для державних підприємств і товариств із державною часткою понад 50%, які мають дворівневу структуру управління, виключну підзвітність керівника або виконавчого органу та його голови наглядовій раді.

Такий розподіл має зменшити можливості паралельного керування компанією через різні органи. Власник визначає очікувані результати, а наглядова рада контролює їх досягнення. Самостійність наглядової ради у межах її компетенції є необхідною умовою відповідальності за роботу компанії.

А для цього потрібна повна інформація. Тож законопроєкт зобов’язує керівництво надати членам наглядової ради доступ до документів протягом п’яти робочих днів після отримання запиту ради або її комітету. Доступ охоплює також дочірні підприємства та інформацію з обмеженим доступом із дотриманням вимог закону. 

Тож наглядова рада отримує можливість самостійно перевіряти підстави управлінських рішень.

Відповідно, посилення повноважень потребує вищих вимог до складу наглядової ради. 

Передбачені проєктом профіль наглядової ради та матриця компетенцій мають визначати необхідне для компанії поєднання знань і досвіду та показувати, наскільки склад ради відповідає цим потребам. 

За такого підходу добір членів наглядової ради пов’язується зі стратегією та особливостями діяльності підприємства.

Водночас змінюється і порядок перевірки результатів їхньої роботи. 

Чинне законодавство вже передбачає оцінювання наглядових рад. А законопроєкт закріплює на рівні закону щорічну самооцінку та поширює обов’язкове зовнішнє оцінювання незалежним консультантом щонайменше раз на три роки на всі компанії, які повинні мати наглядову раду.

Повторне призначення її члена має враховувати результати зовнішнього оцінювання поряд із кваліфікацією та відповідністю потрібним компетенціям.

Незалежний внутрішній аудит

Аналогічна конкретизація потрібна внутрішньому контролю. 

Обов’язок державних компаній мати функції управління ризиками, комплаєнсу та внутрішнього аудиту вже закріплений у законі. 

Законопроєкт №16125 деталізує гарантії їхньої незалежності. Внутрішній аудит має бути функціонально незалежним від виконавчого органу й підзвітним безпосередньо наглядовій раді та голові аудиторського комітету, якщо його створено.

Посилення ролі аудиторських комітетів пов’язане з наближенням до вимог статті 39 Директиви 2006/43/ЄС про обов’язковий аудит. 

Вона передбачає нагляд цих комітетів за підготовкою фінансової звітності, ефективністю пов’язаних із нею систем внутрішнього контролю та управління ризиками, а також незалежністю зовнішнього аудитора.

У компаніях з обов’язковими наглядовими радами пропонується створювати окремі підрозділи управління ризиками та комплаєнсу, тобто контролю за дотриманням вимог і правил. Їхні керівники матимуть право безпосередньо звертатися до наглядової ради. Практичне значення цих змін полягає в тому, щоб інформація про ризики та порушення доходила до органу контролю незалежно від позиції менеджменту.

Законопроєкт також передбачає щорічне оприлюднення затвердженого наглядовою радою звіту про застосування Кодексу корпоративного управління. 

Звіт має містити перелік відхилень від Кодексу, пояснення їхніх причин або заходи для дотримання його положень, а також інформацію про виконання раніше заявлених заходів. 

Пояснення відхилень передбачене також статтею 20 Директиви 2013/34/ЄС про фінансову та пов’язану звітність підприємств. Така звітність дозволяє простежити зміни у практиці управління.

Фактор грошей від Світового банку

Виключна підзвітність керівників наглядовим радам, доступ рад до інформації, незалежне зовнішнє оцінювання та посилення внутрішнього контролю прямо передбачені кроком 6.11 Плану України в межах Ukraine Facility. 

Законопроєкт містить положення, спрямовані на виконання цих вимог. Для виконання всього кроку необхідно забезпечити набрання чинності всіма передбаченими ним законодавчими змінами до кінця 2026 року.

Крім цього, урядовий законопроєкт пов'язаний із фінансуванням від Світового банку (СБ).

22 червня 2026 року СБ схвалив для України 3,39 млрд доларів бюджетної підтримки за програмою сприяння зайнятості та розвитку приватного сектора. Програма підтримує пакет економічних реформ, одним із напрямів якого є вдосконалення управління державними компаніями.

На першому етапі Світовий банк підтримав рішення України про проведення незалежної оцінки корпоративного управління окремих держкомпаній та вдосконалення порядку добору членів наглядових рад. 

А для наступного пакета бюджетної підтримки СБ передбачив ухвалення рішень за результатами незалежної оцінки систем корпоративного управління окремих державних компаній, посилення наглядових рад та включення інформації про стан корпоративного управління до щорічної звітності держкомпаній. 

Тож законопроєкт №16125 може забезпечити частину цих змін, і його ухвалення важливе і для підготовки наступної бюджетної підтримки від Світового банку. 

Що швидше – то краще

Законопроєкт також змінює строк дії вимоги щодо погодження Мінфіном окремих фінансових показників і граничних обсягів капітальних інвестицій. Це стосується державних унітарних підприємств і товариств із державною часткою понад 50%, які є суб’єктами природних монополій або плановий чистий прибуток яких перевищує 50 млн грн. 

За чинним законом вимога погоджувати з Мінфіном ці фінансові показники та граничні обсяги капітальних інвестицій є тимчасовою. 

Норма діє протягом воєнного стану та ще рік після його завершення – але не довше ніж до березня 2027 року. Законопроєкт №16125 скасовує це календарне обмеження. Тобто погодження залишатимуться обов’язковими протягом усього воєнного стану та ще року після його завершення, навіть якщо цей період триватиме довше.

Продовження цього механізму означає, що затвердження фінансових планів наглядовими радами й надалі залежатиме від погодження ключових показників Мінфіном. 

Така залежність може обмежувати самостійність наглядових рад.

Тоді як Україна зобов’язалася посилити її відповідно до кроку 6.11 Плану України у межах Ukraine Facility.

У висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради також порушено питання про коло товариств, щодо яких власник затверджує листи очікувань і погоджує правочини. Частина положень проєкту стосується товариств зі 100% державної участі, інші охоплюють товариства з державною часткою понад 50%. Під час підготовки до другого читання ці положення варто узгодити, щоб повноваження власника були однозначно визначені для кожної категорії компаній.

Практичне впровадження ухваленого закону потребуватиме урядових рішень та оновлення документів самих підприємств. Законопроєктом передбачено шість місяців на необхідні підзаконні акти та рік на приведення статутів і внутрішніх положень компаній у відповідність до закону з дня набрання ним чинності.

Законопроєкт №16125 важливо ухвалити завчасно не лише для того, щоб необхідні для виконання зобов’язань України норми набули чинності до кінця 2026 року. Адже що раніше почнеться впровадження нових правил, то швидше вони зможуть вплинути на якість управлінських рішень, контроль за витратами та використання активів державних компаній. 

А від ефективності цих підприємств залежать робота енергетики й транспорту, надходження до бюджету та потреба в державній підтримці. В умовах війни й обмежених ресурсів швидкість цієї реформи має безпосереднє економічне значення для України.

Матеріал підготовлено аналітичним центром EU-LEAP у межах проєкту "Відповідність реформи корпоративного управління державних підприємств вимогам ЄС" за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду "Відродження" в межах спільної ініціативи "Вступаємо в ЄС разом".

Авторка: Валерія Гриценко,

виконавча директорка аналітичного центру EU-LEAP

Цей документ ще готується, але його налаштованість та навіть окремі його тези можна оцінити за текстом робочого документа, що підготовлений на замовлення ЄК.

Це – так званий "Тіньовий звіт" (Shadow Report), що стосується лише двох найважливіших у процесі розширення глав (№23 та 24) і підготовлений коаліцією громадських організацій за координації Лабораторії законодавчих ініціатив. "Європейська правда" вже розповідала про цей звіт у статті "Рік без реформ, але й без покарання"; ми також є частиною цього консорціуму.

Ця стаття стосується лише частини одного блоку – антикорупційного, головним автором якого є Transparency International Ukraine.

Та саме цей блок для ЄС важить найбільше.

Висновок документа тут – не оптимістичний. Звіт каже, що за рік Україна показала "обмежений прогрес".

"Позитивні зрушення є точковими та переважно залежать від внутрішніх процесів в інституціях, тоді як системні законодавчі зміни здебільшого залишаються невиконаними або реалізованими лише частково".

Що говорити, якщо "найбільш помітними позитивними кроками" зазначені лише "розробка стратегій" та "реєстрація в парламенті законопроєкту про затвердження Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки" (тобто зі зривом термінів; та й то лише реєстрація, бо для схвалення стратегії голосів немає).

Йдеться у документі також про "низку нерозв’язаних критичних системних проблем", серед яких є ознаки тиску влади на антикорсистему.

Однак до певної міри ці проблеми урівноважує те, що практична робота Національного антикорупційного бюро (НАБУ) і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП) оцінюється як ефективна, і показники Вищого антикорупційного суду (ВАКС) також зростають.

"У сукупності можна говорити, що антикорупційна система України зберігає інституційну стійкість, однак потребує суттєвого законодавчого та практичного зміцнення для досягнення системних та якісних змін у запобіганні та протидії корупції", – каже звіт.

Розповідаємо про це детальніше.

НАБУ та САП під тиском

Багато сказано про те, що для європейських партнерів України поворотною точкою стали події липня 2025 року з атакою на незалежність антикорупційних інституцій. Так само "ЄП" не раз повідомляла, як європейські посадовці нагадували: ці події не забулися, їхній вплив на сприйняття України подоланий не повністю, і для ЄС це лишається надзвичайним пріоритетом.

На щастя, подібного до тих липневих подій за минулий рік не повторилося, а оперативно проголосований у ВР закон, що скасував частину норм липневої атаки, лишається чинним. До того ж після втечі генпрокурора Руслана Кравченка уряд нарешті погодився на ідею скасування також норм, які тоді ж, у липні-2025, ліквідували прокурорську незалежність (детальніше про це – у статті Ліквідація "імперії Кравченка").

Але поруч з добрими новинами є і погані.

Автори звіту стверджують, що наміри підкорити, "заспокоїти" НАБУ і САП після липня 2025 року не зникли.

"Спроби тиску на працівників антикорупційних органів не припиняються", – стверджує документ і наводить деталі.

Зважаючи на те, що тіньовий звіт має значний вплив на висновки Єврокомісії, це може стати на заваді кращій оцінці зусиль України в антикорупційній сфері.

Тож варто описати, які саме свідчення тиску на антикорвертикаль отримали у Брюсселі.

Експерти наполягають, що випадки переслідування мають ознаки системності – і "можуть свідчити про опосередкований політичний тиск на НАБУ з метою перешкоджання ефективному розслідуванню корупції на високому рівні". Найчастіше у цих випадках була залучена Служба безпеки України – хоча не завжди було ясно, яку роль вона має у процесі.

Зокрема, наводиться приклад, коли Печерський райсуд Києва 11 вересня 2025 року за поданням СБУ відсторонив детектива НАБУ від посади за підозрою в поданні недостовірної декларації, призначивши заставу понад 2,9 млн грн – "суму, яка не відповідає вимогам КПК". При тому що розслідування щодо недостовірної інформації в деклараціях не входить до компетенції СБУ.

Це також історія з детективом НАБУ Магомедрасуловим, якого затримали ще під час минулорічної атаки на НАБУ, але й після її офіційного завершення – додавали звинувачення у податковому шахрайстві (згодом виявилося безпідставним). Або минулорічні обшуки СБУ у родичів детектива НАБУ, який розслідував, серед іншого, "незаконне збагачення генерала та екскерівника департаменту СБУ".

Інциденти, які експерти схильні вважати епізодами тиску, продовжилися і у 2026 році.

Так, правоохоронці виявили прослуховування в оселі керівниці підрозділу НАБУ, який розслідує корупцію в оборонній сфері та працює у справі "Мідас". В САП тоді заявили, що за цим стоїть СБУ; варто зазначити, що СБУ дійсно зберігає монопольний контроль за встановленням прослуховування. Публічний розголос не зупинив подібні дії: ще одна розкрита історія зі встановленням прослуховування в оселі іншого керівника підрозділу НАБУ сталася у червні, причому вдалося ідентифікувати причетність співробітників СБУ до цих дій.

Наводиться також історія про те, як у березні СБУ затримала у Сумах працівника НАБУ під час виконання ним службових обов’язків у рамках кримінального провадження.

Чисельність та серйозність викликів дійсно дозволяє говорити про тиск, і він, імовірно, має певний ефект. Торік керівник САП в інтерв’ю ДТ визнав, що через подібні скоординовані дії частина детективів почала обережніше розслідувати справи, де фігурують працівники СБУ або топпосадовці – і про це також йдеться у звіті, що спрямований до Єврокомісії.

Раніше "Європейська правда" розповідала, що у Єврокомісії певний час тому тривали дискусії – чи піднімати Україні бал у питаннях антикорупції та верховенства права за попередні досягнення.

Утім, підтверджений незалежним звітом тиск на представників антикорупційних органів напевно схиляє Брюссель не робити цього.

А додатковим аргументом стане те, що Україна проігнорувала заклики минулорічного звіту про розширення, де ЄК піддала критиці Тимчасову спеціальну комісію Верховної Ради (ТСК) під керівництвом Сергія Власенка та Максима Бужанського, створену, як переконані європейці, для тиску на інституції, дотичні до антикорупційної.

Позиція Єврокомісії лишилася проігнорованою, вважають автори тіньового звіту: ТСК і надалі "систематично виходила за межі повноважень", "намагалася застосувати привід до члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів, попри пряму законодавчу заборону" тощо. А звіт ТСК, на переконання експертів, викривлює інформацію та робить наперед хибні висновки (стор. 314-315 тіньового звіту).

Є також складнощі в антикорупційній роботі, які викликані ситуацією в країні.

Це, зокрема, питання браку кадрів. "Обсяг кандидатів на посади в антикорупційних органах об’єктивно скорочується через конкуренцію на ринку праці та виклики, пов’язані з роботою в НАБУ, САП і ВАКС", – йдеться у звіті. "ЄП" детально розповідала про неочікувані виклики для конкурсу на суддів ВАКС.

Загальний стан справ – скоріше добрий

Але не варто думати, що тіньовий звіт налаштований передусім на критику. Навпаки, загалом він містить добрі відгуки про антикорупційну вертикаль; не приховуючи також певних проблем у її роботі, не пов’язаних із якимись перепонами з боку влади.

Загалом антикорупційна гілка лишається історією успіху України, і незалежна оцінка свідчить, що антикорупційні органи покращують роботу.

"Результативність роботи НАБУ, САП і ВАКС у 2025 році зросла", – йдеться у звіті.

Дійсно, статистика ВАКС каже про значне зростання усіх показників – від обсягів розглянутих справ до швидкості винесення рішень. Наприклад, у 2025 році суд розглянув 114 справ щодо 180 осіб, а у 2024 році – 88 справ щодо 137 осіб.

Але тут є і прихована проблема. Найбільше зросли вироки за "угодами зі слідством" (з 38 торік до 72 у 2025-му). "Ця деталь, особливо за обмеженого доступу до тексту вироків за угодами, може зменшувати довіру", – каже документ.

Експерти критикують САП та ВАКС за те, що вони часом "засекречують" весь текст угоди замість обмеження доступу до окремих її частин. "Системна комунікація САП щодо політик укладення угод про визнання винуватості у справах про корупцію на найвищому рівні не простежується", – каже тіньовий звіт. Та експерти додають, що стратегія розвитку САП передбачає формування єдиних підходів до укладення угод про визнання винуватості, тож є сподівання, що це зміниться.

У будь-якому разі, НАБУ/САП/ВАКС працюють краще за інші правоохоронні органи.

Щонайменше у питанні протидії корупції – а за українським законодавством, значну частину корупційних правопорушень можуть розслідувати також інші правоохоронці.

Варто окремо зупинитися на статистиці розгляду "корупційних та пов’язаних з корупцією" справ, розслідуваних іншими слідчими і, відповідно, розглянутих у судах загальної юрисдикції, а не у ВАКС.

Якщо дивитися суто на цифри – там є класна ефективність. Кількість засуджених за "корупційні" злочини зростає: у 2024 було засуджено 2753 осіб, у 2025-му стало 3268. Така кількість спійманих за рік корупціонерів мала би лякати і одночасно надихати масштабами боротьби з ними.

Але ситуація стає принципово іншою, якщо подивитися на те, що ж це за злочини.

41% розглянутих справ стосується ст. 369 КК – "Пропозиція, обіцянку чи надання неправомірної вигоди службовій особі". При цьому за ст. 368 КК "Прийняття пропозиції, обіцянки чи одержання неправомірної вигоди службовою особою", кількість осіб, щодо яких розглянуто справи, увосьмеро менше, і більшість з них були виправдані судом (70 засуджених – у 2025 році).

Наступною за кількістю засуджених, після ст. 369, є ст. 357 КК, яка встановлює відповідальність за викрадення документів або печаток. Тут правоохоронці і суди показують шалений приріст ефективності – 295 осіб з обвинувальними вироками у 2024 році, 481 – у 2025 році. Щоправда, є питання, до чого тут корупція – але українська статистика відносить цю статтю КК до "корупційного" блоку, і це допомагає звітності.

І нарешті, на третьому місці у статистиці – ст. 308 КК ("Викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин чи заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем"). 

Тут просто бум ефективності, зростання вироків на 285% за рік (з 48 до 185).

Може звучати як жарт, але це правда: цей злочин українська статистика теж зараховує до "корупційного" блоку.

Тож тіньовий звіт наголошує на "посиленні тенденції примітивізації протидії корупції", коли "традиційні" правоохоронні органи нагнітають показники за рахунок найменш суспільно небезпечних правопорушень, та ще й тих, які не дуже логічно відносити до корупційних.

І у цьому питанні антикорупційна вертикаль виглядає дуже вигідно, бо віддає пріоритет злочинам, щодо небезпечності яких немає сумнівів. Так, за статистикою ВАКС, найбільш поширеними категоріями кримінальних правопорушень були зловживання владою та прийняття хабаря або неправомірної вигоди.

Що необхідно змінити

Тіньовий звіт містить дуже багато детальних рекомендацій, і лише частина цієї деталізації перейде в офіційний звіт Єврокомісії про стан справ з реформами в Україні.

Але ключові напрямки, чи то вимоги, чи то рекомендації – лишаться.

Тут мало нового, Україна постійно чула ці вимоги від європейських партнерів. Акцентування на них уваги з боку незалежних експертів додатково гарантує, що ЄС від них не відмовиться. Це зокрема такі пункти.

Право САП відкривати "справи" та здійснювати слідчі дії проти нардепів.

Попри те, що депутатська недоторканність давно знята, у лояльних владі народних депутатів лишився останній шар захисту – генеральний прокурор, який має схвалити чи то початок провадження, чи інші дії.

ЄК наполягає, що керівник САП повинен мати право самостійно ініціювати ці дії. Це стара вимога, і Київ ані на крок не просунувся у її виконанні.

Повернення "міжнародників" до відбіркових комісій.

Проблема точно не нова і багато разів обговорювалась: номіновані міжнародними партнерами члени відбіркових комісій підвищують довіру до конкурсів, але дратують представників української влади. Зокрема, депутатів, які свого часу оскаржили цю практику в Конституційному суді.

Звіт стверджує, що КС не має голосів ані для схвалення, ані для скасування цих норм, тож ситуація підвішена.

Хоча українське експертне коло одностайне; є також заява 90 громадських організацій щодо продовження міжнародної участі у комісіях.

Судові експертизи для НАБУ.

Це – окремий давній блок вимог, який звучить від НАБУ роками – і без реальних змін.

Тіньовий звіт погоджується, що існуючий Науково-дослідний центр незалежних судових експертиз Мін’юсту "не відповідає необхідним гарантіям незалежності", передусім через те, як призначається його керівництво та експерти. "Журналісти-розслідувачі також встановили, що родина очільника цієї установи, попри відсутність співмірних доходів, за останні роки придбала нерухомості та автомобілів на мільйон доларів США", – додає звіт.

Тут немає жодних реальних зсувів. Мін’юст ще на початку року розробив законопроєкт "Про судову експертизу", але той застряг десь в уряді, його навіть не оприлюднили. Від нового уряду не лунає обіцянок про це.

Прослуховування без СБУ.

Ще одна давня проблема – залежність НАБУ від СБУ у знятті інформації з електронних комунікаційних мереж – тобто у прослуховуванні. СБУ зберігає певну монополію на виконання цих робіт. А зважаючи на непростий досвід взаємодії між цими органами (див. розділ про тиск на НАБУ і САП) і очевидний брак довіри між ними – це не додає ефективності роботі.

Звіт констатує: проблему, на якій наголошує також Євросоюз, досі не розв’язано.

І хоча між СБУ та НАБУ вже давно підписано меморандум про потребу вирішити цю задачу – "реального технічного прогресу в забезпеченні автономного доступу НАБУ до негласних слідчо-розшукових дій немає".

Витоки про розслідування.

Із попередньою проблемою може частково бути пов’язана й наступна: у гучних справах затриманню усіх підозрюваних заважало те, що хтось, схоже, "зливав" підозрюваним інформацію про обшуки та арешти. Однак буде неправильним кивати лише на СБУ, наполягає звіт.

"На рівні САП зафіксовані відомості про можливий витік інформації у справі "Мідас", пов’язаний із колишнім заступником керівника САП (йдеться про Андрія Синюка. – "ЄП")".

Також відомо про виток з НАЗК як щодо справи "Мідас", так і з питань, що особисто стосуються ексочільника Офісу президента Андрія Єрмака – зокрема, коли ззовні агентства стало відомо про початок повної перевірки декларації Єрмака. І це не повний список. "Загалом ситуація навколо розслідування "Мідас" спричинила багато питань до якості роботи та незалежності НАЗК", – додає документ.

Юрисдикція НАБУ на Банковій.

Питання розширення підслідності НАБУ є однією з вимог минулорічного звіту Єврокомісії про Україну – зокрема, щодо топів Офісу президента, радників з різним статусом на Банковій та радників інших українських посадовців.

У лютому Мін’юст подав на розгляд уряду законопроєкт про це, але відтоді немає жодної інформації про рух цього законопроєкту.

Банківська таємниця.

Взаємодія з банківськими установами залишається проблемним аспектом для розслідувань. Формально Нацбанк ухвалив постанову № 331794, яка зобов'язує банки надавати НАБУ необхідну інформацію на запит, але на практиці вона не завжди працює. "Відсутність єдиного реєстру банківських рахунків, створення якого залишається рекомендацією Європейської комісії, додатково ускладнює розслідування", – йдеться у документі.

Стратегічна невизначеність

Окрема увага у звіті приділена головному стратегічному документу у сфері антикорупції. Йдеться про проєкт Державної антикорупційної стратегії (ДАС) на 2026–2030 роки, що зареєстрований у парламенті.

Термін дії чинної ДАС (та програми з її втілення) сплив 31 грудня 2025 року, але ухвалення нового документа наштовхнулося на опір.

В Україні до різноманітних стратегій зазвичай – не дуже серйозне ставлення. Однак ця стратегія стала каменем спотикання і не може зібрати голоси. Це пов’язане, найімовірніше, з темою стратегії та з тим, що вона визначає пріоритетами України ті антикорупційні цілі, які частина депутатів вважають небезпечними особисто для себе. 

Зокрема, ДАС серед очікуваних на найближчі роки змін визначає розв’язання багатьох зазначених вище проблем, як-от: доступ до судових експертиз, можливість автономного від СБУ прослуховування, розширення підслідності НАБУ, а також посилення діяльності підрозділів внутрішнього контролю в НАБУ й впровадження ефективних і системних заходів для забезпечення інформаційної безпеки та запровадження системи електронного кримінального провадження. 

"Антикорстратегія має високу якість охоплення проблемних аспектів", – кажуть у звіті експерти, а також детально і позитивно описують те, як у НАЗК підходили до її підготовки, залучаючи усіх дотичних.

Утім, у питанні схвалення ДАС чинний парламент зміг досягти проміжного успіху.

За результатами комітетських обговорень 15 липня 2026 року парламентський Комітет з питань антикорупційної політики одноголосно рекомендував Верховній Раді прийняти в першому читанні законопроєкт № 15230-д, який в комітеті затвердили, опрацювавши усі варіанти стратегії.

Цей доопрацьований текст виявився дуже сильним, констатують автори звіту. Зокрема, він включає конкурсний добір директора Державного бюро розслідувань з атестацією співробітників, відновлення конкурсного добору в органах прокуратури, залучення незалежних міжнародних експертів до формування органів суддівського врядування, ефективності фінансового контролю НАЗК. 

"Тобто в деяких моментах він навіть амбітніший за початковий проєкт, підготовлений НАЗК", – констатує тіньовий звіт.

Крім того, і це не менш важливо, цей доопрацьований текст зрештою отримав зелене світло також від уряду (на контрасті з урядом Свириденко, який ухвалив доволі кволий варіант ДАС). 

Утім, вирішальний крок – затвердження у парламенті – зробити поки не вдається. Минулого тижня Рада знову виключила з порядку денного розгляд стратегії – і це поза сумнівом помітили в Брюсселі. Все це не додає оптимізму щодо європейської оцінки прогресу реформ України у цій царині. 

На жаль, можна констатувати, що вузьким місцем для проведення реформ дедалі більше стає Верховна Рада.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Тіньовий звіт підготовлений коаліцією громадських організацій за координації Лабораторії законодавчих ініціатив у складі ЛЗІ, Transparency International Ukraine, Центру прав людини ZMINA, "Адвоката майбутнього", Асоціації правників України, "Європи без бар’єрів", Громадянської мережі ОПОРА, Центру демократії та верховенства права і за інформаційної підтримки "ЄвроПравди".

Ці цифри вказують на виклик, з яким Україні дедалі частіше доведеться стикатися. Перетин кордону – лише один із етапів набагато довшого процесу, що може охоплювати пошук житла й роботи, доступ до медицини, влаштування дітей до школи та відновлення повсякденного життя в громаді.

Проблема стає гострішою, адже мільйони українців уже кілька років живуть за кордоном: будують кар’єру, віддають дітей до місцевих шкіл, стають частиною громад, які їх прийняли. Одні хочуть повернутися найближчим часом, інші чекають, поки стане безпечніше, а хтось розглядає таку можливість лише за кілька років. Тому Україні важливо розуміти, що дає людям змогу повернутися й що допоможе їм облаштувати життя вдома надовго.

Що відбувається після повернення?

У межах проєкту YOUA – "Формуємо нові шляхи, будуємо майбутнє України" – провели дослідження, яке допомагає краще зрозуміти, що відбувається з людьми після повернення і що може вплинути на їхні майбутні рішення. Проєкт, який реалізує GIZ у співпраці з Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України, поєднує аналітику, допомогу у формуванні державної політики, роботу з громадами, цифрові інструменти та діалог з українцями за кордоном.

Команда дослідників під керівництвом Інституту економічних досліджень ifo вивчає українців за кордоном, тих, хто повернувся, і тих, хто залишився в Україні. Серед іншого вона з’ясовує, які кроки державної політики справді можуть вплинути на наміри повернутися.

Попередні результати показують частину труднощів, з якими люди стикаються після приїзду. Із-поміж опитаних, які повернулися, повну зайнятість мають 43%, тоді як до повномасштабної війни мали 56%. При цьому 34% працевлаштованих виконують роботу, яка вимагає нижчої кваліфікації, ніж вони мають. Серед потреб, які згадували найчастіше, – покриття повсякденних витрат, доступ до медицини та ліків. Для країни, якій для відбудови знадобиться людський капітал, ці висновки важливі. Людям, які повертаються, потрібні можливості застосувати свої навички, відновити економічну стабільність і налагодити в Україні стійке життя.

Що справді може вплинути на повернення?

Рішення про повернення залежить від багатьох чинників, і безпека залишається головним із них. Водночас значення мають економічні й соціальні умови: вони впливають не лише на готовність повернутися, а й на те, чи вдасться облаштувати в Україні стабільне життя. Тож державна політика має охоплювати чинники, які стимулюють повернення, і потреби людей після нього.

Так само важливо, щоб така політика враховувала інтереси не лише тих, хто повертається з-за кордону, а й інших груп українського суспільства.

Політику повернення варто розглядати в ширшому контексті зміцнення соціальної згуртованості. Вона покликана не лише заохочувати українців за кордоном до повернення, а й підтримувати всіх, кого торкнулися наслідки війни. Допомога тим, хто повернувся, має йти паралельно з підтримкою тих, хто залишився в Україні, включно з внутрішньо переміщеними особами.

Повернення зрештою відбувається в громаді

Державна політика може визначити загальні рамки, але реінтеграція відбувається в місті, містечку чи селі: через доступ до житла, роботи, шкіл, медицини, послуг та соціальних зв’язків.

Упродовж минулого року проєкт YOUA працював із 10 пілотними громадами, допомагаючи їм краще зрозуміти потреби людей, які розглядають повернення, розповісти про місцеві можливості й напрацювати практичні рішення. Очікується, що до цієї роботи долучаться ще 14 громад.

Для частини українців повернення не означатиме, що вони опиняться там, звідки виїхали. Домівки зруйновано, громади лишаються під окупацією або неподалік лінії фронту, а робота чи родинні обставини можуть привести людей в інше місце. Тому українські громади можуть дедалі частіше ставати місцем, де люди будують новий дім, а не відновлюють довоєнне життя.

Від досліджень до практичних інструментів

Людям, які розглядають повернення в Україну, може знадобитися інформація про документи, роботу, житло, медицину, освіту й доступну підтримку ще задовго до ухвалення рішення.

Одним із практичних інструментів, які розробили в межах YOUA у співпраці з Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України, є "Додому". Це цифрова платформа, що збирає перевірену інформацію в одному місці та допомагає скласти персональний план повернення.

Платформу вже відвідали понад 68 тисяч людей, і багато хто з них поки лише зважує рішення повернутися зараз чи в майбутньому. Після короткої анкети "Додому" пропонує потрібні кроки, сервіси та громади залежно від ситуації користувача. Зараз на платформі представлено понад 150 громад і 30 програм та сервісів.

"Додому" працює в бета-версії, тож користувачів запрошують тестувати платформу й повідомляти, якої інформації чи послуги бракує. Також можна розповісти про власний досвід повернення чи роздуми про нього: це допомагає побачити, з якими практичними труднощами стикаються люди.

Важливо також не втрачати зв’язок

Проєкт YOUA також зміцнює діалог між українцями за кордоном і тими, хто живе в Україні. Він не ставить за мету впливати на особисті рішення щодо повернення: робота з установами й громадами спрямована на створення кращих умов для тих, хто вирішить повернутися.

Діалог між громадами, українцями за кордоном, організаціями громадянського суспільства та людьми, які вже повернулися, може допомагати зберігати живий зв’язок з Україною, навіть якщо повернення поки не в планах. Це ставатиме дедалі важливішим, адже українці за кордоном здобувають професійний досвід, налагоджують контакти й будують життя в інших країнах, але зберігають можливості для майбутньої співпраці, обміну знаннями чи, зрештою, повернення.

Успіх для України не можна вимірювати лише кількістю перетинів кордону. Те, наскільки повернення буде сталим, залежатиме від того, чи зможуть люди знайти житло, застосувати свої професійні навички, мати доступ до базових послуг і побачити тут майбутнє для своїх родин. Водночас важливо підтримувати живі зв’язки з українцями, які залишаються за кордоном, щоб вони й надалі відчували причетність до країни та її майбутнього.

Повернути людей додому – лише початок. Створити країну, де вони зможуть будувати майбутнє, і водночас зберегти українців за кордоном частиною цього майбутнього – значно масштабніше завдання.

Платформу "Додому" створили в межах проєкту YOUA – "Формуємо нові шляхи, будуємо майбутнє України", що реалізується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням Уряду Німеччини у співпраці з Міністерством соціальної політики, сім’ї та єдності України. Розробка та запуск платформи стали можливими завдяки міжнародній підтримці. Кошти державного бюджету України на розробку та запуск ресурсу не витрачалися.

Проєкт YOUA надає виключно технічну допомогу та не впливає на особисті рішення людей щодо повернення в Україну. Участь у заходах та користування сервісами можливі лише за власним бажанням – для тих, хто розглядає можливість повернення, уже ухвалив таке рішення або перебуває в процесі реінтеграції після повернення в Україну.

Останні роки змусили французьку державу переглянути цю оптику. І спосіб, у який вона це робить, вартий уваги як у Києві, так і в Брюсселі.

У 2021 році Франція створила при Генеральному секретаріаті оборони і національної безпеки Viginum – орган протидії іноземному цифровому впливу. Показовим є юридичне визначення цього.

Чого досяг Viginum

Відповідний декрет про створення Viginum не спрямовано проти думок. Він охоплює операції, що поєднують кілька ознак: пряму чи непряму причетність іноземної держави або іноземного недержавного суб'єкта; "штучне чи автоматизоване, масове й навмисне" поширення контенту; "явно неточні чи оманливі" твердження, здатність завдати шкоди фундаментальним інтересам нації. 

Громадянин, який різко критикує владу, під це визначення не потрапляє.

А керована з-за кордону мережа фейкових акаунтів, яка імітує сайт провідної газети, – потрапляє. 

Тим же декретом для нагляду за роботою служб створено етичний і науковий комітети. Деталізовані визначення не зробили Viginum боязким – це зробило його переконливим. Служба публікує детальні звіти, доступні кожному. 

Вона описала кампанію RRN, яка створювала клони французьких щоденних газет. 

Задокументувала Portal Kombat – структуровану мережу із сотень порталів, що поширюють проросійський контент для міжнародної та європейської аудиторії. 

Описала "Матрьошку" – операцію, спрямовану проти медіа та фактчекерів у понад 60 країнах. 

У лютому 2025 року оприлюднила огляд трьох років російських інформаційних операцій, пов'язаних з війною в Україні. У травні 2025 року проаналізувала 77 операцій механізму Storm-1516, який вважає іноземним цифровим втручанням, що становить серйозну загрозу французьким і європейським публічним дебатам.

Паралельно рухався і ЄС. 

Рада ЄС зафіксувала роль "Россотрудничества" в посиленні російської пропаганди та використання мережі "Російських домів". Європарламент засудив задіяння Московського патріархату РПЦ як інструменту впливу. У 2026 році ЄС запровадив санкції проти високопосадовця Російської православної церкви за поширення пропаганди, що виправдовує агресію проти України.

А четвертий звіт Європейської служби зовнішньої дії про загрози FIMI (іноземні інформаційні маніпуляції та втручання в інфопростір), оприлюднений у березні 2026 року, описує маніпуляцію інформацією як центральний інструмент Росії, інтегрований у ширшу гібридну стратегію.

Що з цього досвіду корисно Україні?

На підставі підходів і діяльності французької служби Україні можна було би рекомендувати таке.

Перше – розрізняти поведінку і погляди. Українське суспільство під час війни має природну спокусу бачити ворожий вплив у будь-якій незручній думці. Французький підхід показує інше: цілити треба в механіку – іноземне походження, координацію, штучне поширення, явну неправду. 

Це захищає свободу слова і водночас дає змогу ефективно викривати мережі.

Друге – публікувати докази. Звіти Viginum – конкретні, з джерелами, відкриті. Саме прозорість дає змогу журналістам, дослідникам і громадянам бачити механіку на власні очі, а не вірити на слово. Для України, якій важливо переконувати іноземну аудиторію, це особливо цінно: докладний публічний звіт важить більше, ніж будь-яка заява.

Третє – бачити архітектуру. Гібридна війна працює саме тому, що ми розглядаємо її складники окремо: кібератаку, фейковий сайт, культурну організацію, релігійну структуру. Пропаганда, дезінформація, політичний вплив, маніпуляція історією, кібероперації, саботаж, вербування посередників, економічний тиск і асоціативні мережі підсилюють одне одного. Аналізувати їх треба як одну систему.

Четверте – не перебільшувати. Viginum застерігає: помітність наративу ще не означає його реального впливу на думки. Ще у французькому дослідженні CAPS/IRSEM 2018 року попереджали про "лібертицидну спокусу" – ризик, що влада у відповідь на маніпуляції ухвалюватиме рішення, які суперечать демократичним цінностям і поглиблюють розколи. Точність реакції – не слабкість, а умова довіри.

П'яте – залучати суспільство, але за чіткими правилами. Французький досвід показує: громадяни можуть перевіряти інформацію перед поширенням, розпізнавати маніпулятивні наративи, документувати публічно доступні факти та повідомляти компетентні органи про справді підозрілу поведінку. 

Чого вони робити не повинні – залякувати людей, цькувати організації чи стежити за кимось. 

Межа між громадянською пильністю і самосудом має бути чіткою, бо саме її порушення найкраще годує ворожу пропаганду.

І, нарешті, головне для європейського діалогу. 

Франція дійшла висновку, про який Україна знає з 2014 року: не вважати себе учасником гібридної війни не означає, що противник вважає тебе нейтральним. Ціль гібридних операцій – не лише уряди й альянси, а колективна довіра, здатність відрізняти правду від брехні, інституції та свобода думки.

Україна може запропонувати партнерам свій досвід. Партнери можуть запропонувати Україні свої методи. Від такого обміну виграють усі, крім Кремля.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів

Александар Вучич, авторитарний політик, який безперервно керував Сербією останні 14 років, перетворився на головну опору Росії на Балканах, дедалі більше "закручував гайки" у Сербії та демонстрував впевненість у тому, що він за будь-яких розкладів залишиться на чолі цієї держави, – раптом визнав свою поразку на виборах. Перевага переможців виявилася настільки вагомою, що не лишала йому шансів.

Ближчим часом уряд Сербії має сформувати "Студентський список" – об’єднання, яке не є партією, не має власної ідеології та було створене суто під ці вибори. Але яке отримало тверду монобільшість у новому парламенті.

Попри назву, його учасниками є не студенти, а перш за все викладачі та науковці сербських вишів. Однак визначали їх перелік дійсно саме студенти (при цьому одним з базових критеріїв відбору до списку є те, що чинні студенти не мають бути учасниками списку).

Сербське студентство взялося за визначення списку після масштабних антивладних та антикорупційних протестів, що охопили країну з 2024 року і рушійною силою яких були саме студенти. Протести починалися з вимог розслідувати обвал новозбудованого накриття на вокзалі міста Новий Сад, де загинуло 16 людей (в опозиції переконані, що першопричиною обвалу є корупція при будівництві). Згодом мітингарі висунули вимогу про дострокові вибори парламенту і домоглися цього.

А для того щоби створити реальну конкуренцію Вучичу і його партії, студенти вирішили визначити не пов’язаних з владою кандидатів. Причому перелік дійсно формували у вишах, на студентських сходках, зі складною системою погоджень і вето.

Вийшов список людей, у якому від початку не було лідера і кандидата у прем’єри; які об’єднані не ідеологією, а бажанням реформувати Сербію. А тепер вони отримали владу на виборах – здивувавши, напевно, навіть самих себе.

Чого чекати від нової влади? Чи розверне вона Сербію до ЄС? Чому її представники проти санкцій щодо Росії? І хто отримає посади від цієї децентралізованої структури? Про це розповіли іноземним журналістам представники сербської організації European Western Balkans, що є партнером "Європейської правди" – Александар Івкович та Никола Буразер.

Ми структурували і публікуємо для вас їхні пояснення від першої особи.

Також запрошуємо переглянути відеопояснення на цю тему.

Сербія об’єдналася проти Вучича

Сценарій, який відбувся у Сербії, аналітики та експерти вважали малоймовірним, однак перемога "Студентського списку" була такою переконливою, що змусила Александра Вучича визнати свою поразку.

Люди сприймали ці вибори як вирішальні, свого роду референдум "за" чи "проти" Вучича. 

І Вучич його програв.

Це "відчуття референдуму" призвело до рекордної явки – яка насправді була вищою, ніж каже офіційна статистика. У Сербії реєстр виборців роздутий і містить багато людей, які не проживають у країні. Якщо рахувати частку реально наявних і живих виборців, то на дільниці прийшли близько 80%.

"Студентський список" зміг зробити неможливе – здобув багато голосів національних меншин Сербії.

Наприклад, боснійська громада на південному заході країни завжди голосувала за етнічно боснійські партії – але зараз підтримала "Студентський список", який наголошував на необхідності єдності між сербами та бошняками в Сербії. Так само за "студентів" проголосувала більшість словацької громади і значна кількість угорців (хоча етнічна угорська партія також буде у парламенті, але з меншою кількістю депутатів).

Фактично це сценарій "Угорщина 2.0". Навіть відсоток підтримки "студентів" подібний до відсотка "Тиси" Петера Мадяра. Через відмінність виборчих систем (у Сербії пропорційна, в Угорщині – змішана з мажоритарними округами) сербські переможці не отримали дві третини місць у парламенті, але все одно мають стабільну більшість.

І перезавантаження влади продовжиться: у грудні будуть також президентські вибори.

Нагадаємо: перед початком парламентської кампанії Александар Вучич пішов у відставку з посади президента (хоча юридично не був зобов’язаний цього робити). Наразі навіть невідомо, кого саме Вучич планував висунути на цю посаду. Очевидно, що він був упевнений у черговій перемозі своєї партії на парламентських виборах і розраховував, що імпульс від цієї перемоги допоможе його ставленику або ставлениці здобути також президентське крісло.

Утім, цього не відбулося.

Тепер президентські вибори відбудуться в абсолютно новій політичній реальності.

Тож на початку наступного року буде сформований цілком новий склад керівництва Сербії: прем’єр-міністр, уряд, президент тощо.

Хто обійме найвищі посади у новій Сербії

Після сенсаційної перемоги "Студентський список" має підстави розраховувати і на посаду президента.

Причому боротьба за неї не буде запеклою, адже за конституцією повноваження президента є здебільшого церемоніальними. Лише за часів Вучича президент мав значну владу, і ґрунтувалася вона не на конституційних повноваженнях, а на його ролі на чолі керівної партії.

Значно більшу вагу матиме прем’єр-міністр.

Чи мають студенти кандидатів на ці посади?

Наразі – ні. Рішення офіційно не ухвалені, але певні кандидатури обговорюються.

Одним з найбільш авторитетних новообраних депутатів є консервативний науковець Радомир Саїчич, про якого зараз говорять як про потенційного кандидата в президенти від "Студентського списку".

Він – академік, професор-хімік з Белградського університету. Раніше не був широко відомим, але під час кампанії став одним з облич списку.

Хто стане прем’єр-міністром? Цього "Студентський список" теж ще не оголосив – але ним не буде перший номер їхнього виборчого списку Ілія Срданович. 

Він – кардіолог, професор університету у місті Новий Сад. У нього немає для прем’єрства ані амбіцій, ані необхідних навичок.

Натомість часто звучить прізвище Деяна Шошкича, одного з провідних учасників "списку". Він має відповідний досвід та знання, у минулому очолював Національний банк. А виходячи з його дій та публічних заяв під час кампанії, Шошкич готовий очолити уряд.

Треба підкреслити: цей вибір ще не підтверджений. Але тих, хто хотів би стати прем’єр-міністром і взяти на себе відповідальність, не так і багато. А прем’єром має бути хтось зі "Студентського списку" – хто пройшов відбір та показав себе під час кампанії.

Обирати прем’єр-міністра зі сторони було би політично нерозумним.

Утім, міністрів доведеться шукати не лише серед новообраних депутатів. Шошкич вже каже, що новий уряд Сербії буде свого роду "урядом експертів", і на посади міністрів можуть бути запрошені зовнішні незалежні фахівці, які не входять до списку.

Але конкретики немає. Зокрема, інформації про те, хто стане міністром закордонних справ.

Рухатися до ЄС, не визнаючи цього

"Студентський список" виступає проти політики Вучича не в усіх сферах. Наприклад, "список" обіцяє продовжувати поточну зовнішню політику Сербії.

Тож не чекайте тут жодних суттєвих змін.

Зокрема щодо війни РФ проти України "студенти" мають намір зберегти поточну позицію Сербії: повага до територіальної цілісності України, але без введення санкцій проти Росії. До слова, це підтримує більшість сербського суспільства.

Що стосується інтеграції Сербії до Євросоюзу, то у студентському маніфесті зазначено, що Сербія прагнутиме досягти IBAR. Тобто, виконати проміжні вимоги, встановлені ЄС щодо "фундаментальних" переговірних розділів №23 та 24, де йдеться про верховенство права, права людини, антикорупцію тощо.

IBAR – це ключовий етап у вступному процесі (і для України також. – ЄП).

Але проведення реформ – це єдина проголошена новою владою позиція, що стосується ЄС.  

Відповіді на питання, чи прагне Сербія вступити до ЄС, "Студентський список" не дає. Там свідомо залишають це невизначеним і наголошують, що остаточне рішення щодо членства ухвалюватиме народ на референдумі – "коли настане час".

Чому така невизначеність? Бо це дозволяє уникнути розколу всередині "Студентського списку". "Студенти" досить роз’єднані у питанні членства Сербії в ЄС або у питаннях зовнішньої політики, включно зі ставленням до Росії.

Так само роз’єднаним є сербське суспільство: для сербів питання вступу до ЄС дуже суперечливе. Тому відсутність позиції стала прийнятним компромісом, до того ж електорально виграшним: це дозволило об’єднати усіх виборців, які хочуть відставки Вучича.

Головним пріоритетом уряду буде стабілізація держави, повернення Сербії до нормального державного управління, відновлення свободи слова та боротьба з корупцією.

Але парадокс у тому, що виконання цієї програми наближатиме Сербію до ЄС.

Адже фундаментальними питаннями, що впливають на перспективи вступу Сербії до Євросоюзу, є верховенство права, демократія, свобода ЗМІ, боротьба з корупцією тощо. Все це є пріоритетами студентського руху і стане пріоритетом нової влади.

Тож у цьому сенсі, якщо нова влада Сербії просто робитиме те, що пообіцяла робити, і втілюватиме основні пріоритети – вона перетвориться на проєвропейську політичну силу.

Навіть якщо інші питання, такі як відносини з Росією, питання Косова тощо, поки будуть лишатися на другому плані і їх намагатимуться обходити.

Ця ситуація – офіційна невизначеність і фактичне виконання критеріїв зближення з ЄС – задовольняє усіх. Ні проєвропейська частина виборців, ні Брюссель, ні навіть країни-члени не вимагатимуть від уряду Сербії приймати рішення з політично складних питань зовнішньої політики.

Є очікування, що нову владу Сербії оцінюватимуть за реформами, а не за цими питаннями.

Що стане пріоритетом нової влади Сербії

Обіцянки боротися за верховенство права, свободу ЗМІ тощо зазвичай звучать дуже розмито. Але не у Сербії. Для сербів це – цілком зрозумілі й не абстрактні вимоги. Тут усім ясно, якими насправді є найгостріші проблеми.

Не дарма саме це саме привело до такої безпрецедентної мобілізації громадян.

Сербія – це держава, "захоплена" Вучичем.

Інституції тут працюють в інтересах не громадян, а однієї політичної партії та її лідера. "Звільнення" цих інституцій, забезпечення їхньої підзвітності – це зрозуміла суспільству вимога.

Боротьба з корупцією і розслідування випадків корупції – зрозуміла вимога.

Ще одна проблема – зв’язки влади з організованою злочинністю, які у Сербії є дуже тісними.

У нас було безліч випадків, суперечок, скандалів щодо зв’язків уряду з оргзлочинністю, вбивствами, наркоторгівлею, з різними організованими злочинними угрупованнями. Про ці історії всі знають, журналісти-розслідувачі роками розповідали про це, наводячи чимало доказів, – і нічого не відбувалося.

Були навіть випадки, коли співробітники поліції були причетні до вбивств у мафіозному стилі – і жодних наслідків.

Тому одним із гасел під час цих виборів було "Сербія чи мафія".

Щодо свободи ЗМІ від уряду чекають початку роботи дієвого, незалежного регулятора, який накладатиме штрафи на порушників, видаватиме ліцензії на основі якості програм, а не політичних уподобань тощо – тобто, виконуватиме свої обов’язки. І, звісно, рішення про фінансування ЗМІ мають ухвалювати на основі відкритих конкурсів, а не політичних уподобань.

Коли йдеться про верховенство права та демократію – це звучить дуже ідеалістично. Але ми говоримо про цілком конкретні речі.

Річ у тім, що зловживання владою з боку Вучича стало настільки серйозним, корупція – настільки поширеною, зв’язки з організованою злочинністю – настільки глибокими і проблематичними, що існував серйозний ризик: якщо Вучич залишиться при владі, репресії значно посиляться. Ця загроза зрештою стала мотиватором, щоб така неоднорідна група людей об’єдналася у "Студентський список".

Косово, Росія та інші складні теми

Питання Косова є найбільш суперечливою темою. Будь-які необачні кроки тут особливо дорого коштуватимуть новій владі.

І загалом, югославські війни 1990-х років – це велика тема, тож тут досі існує чимало суперечок: були ті дії геноцидом чи ні, й таке інше. В Сербії це наче мінне поле, де політичні помилки тягнуть серйозне покарання, і нову владу критикуватимуть незалежно від того, яку позицію вони займуть.

Але річ у тім, що уникати цих тем вічно не вийде. Рано чи пізно "Студентський список" буде змушений діяти і щодо Косова.

Наразі владні структури Сербії займають щодо Косова дуже обережну позицію, яка має суспільну підтримку. Коротко її можна сформулювати так: Косово є частиною Сербії, і хай що станеться, хай які наслідки – ми ніколи не визнаємо його незалежність. Нова влада може спробувати підтримувати тяглість цієї політики. Але річ у тім, що реальність змушуватиме виходити за ці межі.

Те саме сталося, коли Вучич прийшов до влади у 2012 році.

Тоді партія Вучича також критикувала попередній уряд за надто конструктивний діалог з Косовом. А коли вони самі прийшли до влади, то фактично пішли ще далі у цьому діалозі, підняли його рівень з технічного на політичний.

Бо цього вимагала реальність.

Подібного варто чекати і щодо зовнішньої політики: спочатку вони намагатимуться нічого не змінювати, уникаючи суперечок. Але в якийсь момент це питання все одно постане.

Зокрема і питання санкцій проти Росії. Наприклад, воно може виявитися умовою просування до вступу в ЄС.

"Студентський список" прийшов не назавжди

Найближчою аналогією до ситуації в Сербії після падіння Вучича є Чорногорія 2020 року, після поразки Демократичної партії соціалістів Міло Джукановича.

Там спершу створили своєрідний уряд експертів на чолі з професором Здравко Кривокапичем, який проіснував півтора року. Потім приблизно стільки ж був інший уряд, після чого – знову вибори.

ДОВІДКА ЄП: Міло Джуканович керував Чорногорією з 1991 по 2023 рік, чергуючи посади президента та прем’єра. При цьому спершу він очолював Чорногорію як частину Югославії, потім – як складову союзної республіки з Сербією, а потім під його керівництвом Чорногорія стала незалежною державою. У правлінні Джукановича було три дворічні паузи – у 2006-2008, 2010-2012 та 2016-2018 роках, але і у ці періоди він лишався очільником керівної Демократичної партії соціалістів (ДПС). З 1991 по 2020 рік ДПС безперервно була керівною партією Чорногорії, формуючи уряд або одноосібно, або на чолі коаліції. За цей час Джуканович набув іміджу авторитарного корумпованого керівника та противника реформ. Але лише у 2020 році його партія програла вибори. Після певного перехідного періоду Чорногорія почала втілювати програму реформ і просуватися до вступу в ЄС.

Так само і ми очікуємо, що спочатку буде "аполітичний уряд", а з часом політична ситуація кристалізується і, напевно, ми побачимо появу в Сербії нових політичних гравців.

Адже зараз, по суті, відбувся повний перезапуск політичної сцени.

Єдиною "старою" партією, що залишилася в парламенті, є Сербська прогресивна партія Вучича – але є підозри, що тепер, коли вона більше не при владі, її підтримка та чисельність будуть поступово зменшуватися.

З іншого боку, "Студентський список" у чинному вигляді не зможе перетворитися на стабільну політичну партію. Це – ситуативне політичне утворення, яке об’єднало людей різних ідеологічних позицій і стало найкращим способом перемогти Вучича на виборах. Однак "список" може стати основою для створення партії, чи, скоріше, кількох партій (зважаючи на серйозні ідеологічні розбіжності між членами).

Також можуть з’явитися принципово нові політичні гравці.

Але це відбудеться не відразу.

Спершу влада уникатиме питань, які розділяють, і сфокусується на пріоритетних завданнях – реформах і очищенні держави від впливу Вучича.

Коли з’явиться відчуття, що ситуація певною мірою нормалізувалася, – тоді студентський список у цьому вигляді, швидше за все, припинить своє існування.

Записав Сергій Сидоренко, 

редактор "Європейської правди"

Молдова приєдналася до SEPA ще торік.

Завдяки цьому вартість переказу до країн, що входять в Єдину зону платежів у євро (загалом 41 країна), там впала з 20-150 євро до нуля за рахунок здешевлення комісій. За перші дев'ять місяців економія цієї країни, населення якої менше за деякі українські області, перевищила 16 млн євро.  

А от Україна досі тупцює. Чи, відверто, тупить.

Законопроєкт 14327-д вже понад рік очікує на розгляд.

Досі не дійшло і до першого читання, бо у залі немає голосів на його підтримку, і зібрати їх досі не виходило.

Головний камінь спотикання – створення Реєстру рахунків та індивідуальних банківських сейфів фізичних осіб. Це вимога європейських директив із протидії відмиванню коштів та боротьби з тяжкими злочинами. Реєстр має дозволити швидко з’ясувати, де людина має рахунки або орендує сейф. Цей реєстр НЕ ПОКАЗУВАТИМЕ і не буде містити даних про те, скільки саме грошей лежить на рахунку, яким є оборот по картках чи що саме зберігається в сейфі. Для отримання таких відомостей потрібні окремі законні підстави – наявність відомостей в ЄРДР та рішення суду.   

Подібний облік рахунків юридичних осіб і ФОПів податкова вже веде: банки повідомляють їй про їх відкриття та закриття. Однак європейські правила вимагають такого самого обліку і для рахунків, які люди відкривають як приватні особи.

Хто матиме ключі до реєстру?

Звісно, даних про факт наявності рахунку або сейфу не буде у відкритому доступі.

Законопроєкт 14327-д у нинішній редакції чітко визначає ті органи, яким буде дозволено перегляд цієї інформації: це Нацагентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА), Нацагентство з питань запобігання корупції (НАЗК), прокуратура, Національне антикорупційне бюро (НАБУ), Бюро економічної безпеки (БЕБ), Державне бюро розслідувань, Нацполіція та СБУ. Держфінмоніторинг отримує доступ як фінансова розвідка, Нацбанк та Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР) – для визначених у законі наглядових завдань.

Навіщо доступ стільком органам?

Бо вони працюють зі злочинами, для розслідування яких ця інформація є необхідною. НАБУ розслідує корупцію високопосадовців, БЕБ – економічні злочини, поліція – шахрайство, торгівлю людьми, кол-центри та інші злочини, які приносять незаконні доходи.

Але це не означає, що кожен слідчий може довільно отримати ці дані.

У законопроєкті 14327-д передбачений і захист від зловживань правоохоронців. Для отримання інформації потрібно буде мати документ-підставу. Просто наявність "корочки" того чи іншого відомства не дає доступу до реєстру, і без обґрунтування запиту даних щодо конкретної особи не буде.

Немає також небезпеки, що хтось, маючи загальний ключ доступу, зможе тишком скачувати ці дані.

Пошук у реєстрі рахунків і сейфів залишатиме персональний слід: система автоматично фіксуватиме, хто саме шукав інформацію і коли. Для пошуку буде необхідно зазначити, від якого органу надійшов запит та на підставі якого документа, хто доручив здійснити пошук і хто отримає його результати.

Тож зловживати доступом до реєстру буде важко, бо довільного входу в реєстр не буде. А якщо хтось із посадовців вирішить перевірити сусіда або виконати "приватне замовлення" – це з’ясується під час перевірки. До речі, тримачем реєстру буде Мінфін, і рішення про надання доступу без обґрунтування відхилятимуть. Так прописано в законі.

Це, до речі, має охолодити інтерес до реєстру з боку деяких правоохоронців, які нині майже безперешкодно отримують чутливу інформацію. Думаю, ні для кого не є новиною існування цілого ринку баз даних та персональних відомостей. Зараз, не залишаючи сліду, таку інформацію можна отримати навіть телефоном – одним дзвінком в банк. Незаконно, але можна.

Реєстр такої можливості не даватиме суто технічно.

Чого вимагає ЄС

Європейські правила не містять закритого списку установ, які можуть користуватися реєстром. У різних країнах повноваження розподілені по-різному, тому стаття 3 Директиви 2019/1153 залишає державі вибір конкретних органів. Але мати прямий безперешкодний доступ повинні всі органи, що запобігають, виявляють чи розслідують злочини в сфері фінансів.

Важлива деталь: за європейськими правилами цей доступ можуть отримувати не лише слідчі органи.

У преамбулі директиви прямо згадані податкові й антикорупційні установи, якщо вони мають відповідні повноваження за національним законом.

Ось чому в законопроєкт включено і НАЗК: агентство не проводить досудового розслідування, але виявляє ознаки корупційних правопорушень. При цьому директива не дозволяє використовувати такий доступ для адміністративних перевірок. НАЗК зможе шукати рахунки в реєстрі лише з метою виявлення корупційних кримінальних правопорушень або пов’язаних з корупцією, наприклад, незаконного збагачення. А от для адміністративних справ, скажімо, про несвоєчасне подання декларації чи конфлікт інтересів, НАЗК доступу до реєстру не матиме.

Органи з повернення активів за європейськими правилами мають бути включені до переліку обов’язково. В Україні це АРМА. У непублічній дискусії одна з парламентських фракцій виявила готовність підтримати законопроєкт у першому читанні, якщо доступ залишать лише для АРМА.

Проте ЄС не вважатиме це виконанням Директиви 2019/1153. Включення органу з повернення активів – це необхідна умова, але не достатня, тож ухваленням такого урізаного закону ми не досягнемо мети.

А європейська директива вимагає також, щоб доступ до реєстру забезпечував запобігання, виявлення, розслідування і кримінальне переслідування тяжких злочинів. У нинішній редакції законопроєкту 14327-д ми виписали навіть вужчі підстави доступу для прокуратури та органів розслідування, ніж передбачають загальні правила ЄС.  

За українським проєктом, правоохоронці зможуть отримувати інформацію у справах про відмивання коштів, фінансування тероризму, фінансування розповсюдження зброї масового знищення та злочини, що передували відмиванню. Натомість європейська директива зобов’язує забезпечити доступ до реєстру і в розслідуваннях тяжких злочинів, які не принесли злочинцям жодної фінансової вигоди, як-от убивств чи воєнних злочинів. Зв’язок із відмиванням коштів для цього не потрібний.

Це ще одне питання для подальшої дискусії.

Де можливий компроміс

Якщо вдасться ухвалити законопроєкт за основу, під час підготовки до другого читання можна працювати з конкретними поправками. Але коло допущених органів у будь-якому разі необхідно буде визначити чітко.

Звучать ідеї прописати допуск розмито – але це лише створить простір для сваволі правоохоронцям. Якщо ж визначати ці органи ми доручимо уряду, йому однаково доведеться виписати цей перелік. Що тоді виграють колеги-депутати, якщо втратять контроль над формуванням списку користувачів майбутнього реєстру?

Також слід узгодити строки, і тут чинний проєкт потребує змін.

Зараз передбачено, що тільки НБУ і НКЦПФР будуть підключені до реєстру відразу після початку його роботи. Решта визначених державних органів отримають доступ лише за пів року до вступу України в ЄС. Але для приєднання до SEPA цей доступ потрібен вже.

Може виникнути запитання: а чому ці два процеси не можна поєднати та увійти до європейського платіжного простору одночасно з вступом до ЄС?

Звичайно, можна, але поки Україна не в SEPA, ми банально втрачаємо гроші. Ми всі – і громадяни, і бізнеси, і держава мусять переплачувати на транзакціях. Буквально кожен, кому доводиться переказувати гроші до будь-якої з 41 країни SEPA або навпаки, з них до України.

Причому умови входження до цього платіжного простору однаково доведеться виконувати задля вступу в ЄС. Але підключитися до SEPA ми можемо, не чекаючи зайвий час, і це принесе вагомі економічні бонуси ще до вступу України в ЄС. 

Через фобії депутатів щодо реєстру українці вже втратили забагато часу й грошей.

Зволікати далі – позбавлено сенсу. Понад те, ми цим лише ускладнюємо собі завдання.

ЄС невдовзі планує перейти до нового пакета правил протидії відмиванню коштів. І якщо ми не встигнемо пройти оцінку за нинішніми умовами – то доведеться долати ще вищу планку і виконувати суворіші вимоги.

Україні вже давно варто було використати можливість, яку дає нам ЄС. Варто зробити цей крок хоча б зараз.

Публікації в рубриці "Колонки" не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів