https://www.eurointegration.com.ua/images/ep_for_fb.gif https://www.eurointegration.com.ua https://www.eurointegration.com.ua Туреччину нагодували обіцянками: Ердоган оголосив завершення фінансової кризи https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/09/21/7087185/ Експертна думка Українське товариство фінансових аналітиків Fri, 21 Sep 2018 13:32:00 +0300 Президент Ердоган запевняє громадськість, що в Туреччині вже немає кризи. Втім, курс ліри та зростання ставки центробанку сигналізують про те, що економіка Туреччини досі хворіє. Попри погані прогнози, турецька ліра після місяця досить серйозної кризи встояла. Лише 30 днів тому за один долар давали 6,08 ліри, а найстрашніший удар припав на 13 серпня, коли національна валюта досягла курсу 6,88 ліри за долар. Нинішній курс - 6,4 ліри за долар - дозволяє припустити, що пік кризи вже позаду. І хоча ринки трохи вгамувалися, Туреччина все одно залишається "під підозрою" як ринок, який потенційно може принести нестабільність до регіону. Міжнародні рейтингові агентства не просто позбавили Туреччину інвестиційного рівня рейтингу, але й віддалили країну від бар’єрного значення, знизивши рейтинг до В+. Найгірше позаду Буквально за пару місяців Туреччина разом із кредитними рейтингами інвестиційного рівня втратила довіру нерезидентів, які протягом тривалого часу були джерелом інвестицій до країни, компенсуючи хронічний від’ємний торговельний баланс. Інвесторів налякали скандали навколо Центрального банку Туреччини, який фактично втратив самостійність. Тривалий час центробанк тримав облікову ставку на низькому рівні, не помічаючи сигналів з боку Федерального резерву та Банку Англії. При цьому відсоткова ставка знаходилась на рівні, нижчому за 10%, в той час як кредити у Туреччині коштували приблизно 14-15% у національній валюті. Для порятунку ліри центробанку довелось не тільки домовлятися із сусідами, але й збільшувати ставку. З літа 2018 року її різко підняли до 17,75%, а потім, 13 вересня - вже до 24%. Зростання ставки більше ніж удвічі менше ніж за півроку призупинило падіння ліри, але, швидше за все, вдарить по економічному зростанню Туреччини. [L] Показовий момент: напередодні засідання центробанку президент Ердоган висловив публічне невдоволення зависокою ставкою. Але - рідкісний для нинішньої Туреччини випадок - банкіри не лише не прислухалися до побажань "султана" , але й навіть ризикнули зробити навпаки. Не виключено, що таким чином Анкара намагається продемонструвати незалежність центробанку від виконавчої влади. А водночас цей демарш дозволив Ердогану публічно зняти із себе відповідальність за зниження темпів економічного зростання у майбутньому. Втім, хитрий політичний крок не додав західним інвесторам віри у Туреччину, і криза у цій країні, незважаючи на спалювання доларів і трощення мобільних телефонів Apple, триває, хоча темпи й далекі від катастрофічних. Катар-рятівник Ключовою стратегічною помилкою політичної влади Туреччини була публічна сварка із США. Санкції з боку Штатів, а потім публічні звинувачення всього Заходу у кризі призвели до того, що Туреччина із вірогідністю 90% не зможе отримати допомоги від МВФ. Втім, як виявилося, той самий Захід (принаймні його європейська частина) все ж долучився до рятування Туреччини. По-перше, лірі не дали впасти за відмітку 7,0, оскільки це вже частково загрожувало європейським банкам, які вели свої операції у Туреччині. Як виявилося, рівень участі держави в банківській системі в Туреччині невеликий, найбільша частка припадала на приватні банки і банки з ЄС, а саме на Deutsche Bank (Німеччина), Finansbank (Нідерланди), Societe Generale (Франція), ING Bank (Нідерланди) та HSBC Bank (Велика Британія). Тому в ЄС були зацікавлені у відсутності катастрофічних наслідків на фінансовому ринку Туреччини. По-друге, руку допомоги для спасіння від економічної кризи Туреччині простягнув Катар, з яким у серпні була підписана угода про валютний СВОП на $15 млрд. Слідом за цим, вже у вересні 2018 року, Катар подарував президенту Ердогану літак для перевезення VIP-персон вартістю $0,5 млрд. Така щедрість де-факто є платою за події, які взяли старт у 2016 році - саме тоді було підписано угоду про будівництво у Катарі військової бази Туреччини. Турецький парламент, навіть не дочекавшися завершення будівництва бази (у жовтні 2018 року), відправив у 2017 році до Катару військових. Це допомогло трохи розрядити політичну кризу навколо Катару, який загрався із Тегераном, що не сподобалося Саудівській Аравії та ОАЕ. Останні були налаштовані на ізоляцію Катару, у т.ч. економічну, проте втручання Туреччини як члена НАТО фактично залишило Катар в цивілізованому світі. Вдячні катарці відтермінували економічну кризу в Туреччині. Що далі? Тепер президент Ердоган запевняє громадськість, що в Туреччині вже немає кризи. Втім, такий висновок не підтверджується реальним станом економіки. По-перше, рівень знецінення ліри вже є доведеним фактом. За останній рік курс долара до ліри зріс із 3,74 до 6,25, тобто приблизно на 67%. Масове спалення доларів дрібних номіналів на вулицях Стамбула суттєво не допомогло курсу, як і патріотичні репортажі по телебаченню. Як і в Україні, простий люд у Туреччині не визначає долю валюти та не може суттєво впливати на валютний курс. Курс визначає великий бізнес, а от його представники Ердогану не дуже повірили. Центробанку навіть довелося запровадити обов’язковий продаж валютної виручки експортерами з Туреччини - на рівні 80%. І це теж не додало бізнесу довіри до влади. По-друге, інфляція у Туреччині продовжує зростати. Якщо у квітні це було 10,85% у річному вимірі, у травні - 12,15%, то у червні - вже 15,39%, а у липні - 15,85%. Серпень став зовсім провальним місяцем - інфляція сягнула 17,9%, а найбільший внесок до споживчої інфляції зробили продукти харчування (+20%) та послуги транспорту (+27%). Такі процеси можна назвати досить небезпечними для політичної влади Туреччини, оскільки вони призводять до знецінення доходів найбідніших верств населення. Курс ліри та зростання ставки центробанку сигналізують про те, що економіка Туреччини поки ще хворіє. У такій ситуації заяви Ердогана про відсутність кризи нагадують сумний епізод з недавньої української історії. Згадайте осінь 2008 року, коли на початку світової фінансової кризи український прем'єр Юлія Тимошенко обіцяла не допустити кризи в Україні. Наслідки цього нам добре відомі - падіння української економіки стало одним із найглибших на континенті. А через 10 років президент Туреччини показує, що не проти наступити на українські граблі. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/09/21/7087185/ Дві третини санкцій: як ПАРЄ змінює свої правила та чому Росія все одно незадоволена https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/09/21/7087192/ Статті Європейська правда Fri, 21 Sep 2018 11:46:00 +0300 Росія доб’ється зміни правил, змусить європейців поступитися своїми принципами, нашкодить цим низці європейських політиків – а після того знову відмовиться їхати до Страсбурга... Пізно ввечері 20 вересня на сайті Парламентської асамблеї Ради Європи з’явився проект документа, який визначить дебати на наступній сесії асамблеї. Ба більше, від нього може залежати майбутнє всієї Ради Європи. Він визначить, чи зможе Росія тріумфально повернутися до Страсбурга - без санкцій і водночас без виконання жодних попередніх вимог ПАРЄ. Лише за цих умов Росія готова відновити платежі до бюджету Ради Європи. І хоча у ПАРЄ всі без винятку знають про причини та мотив розгляду цього питання, в асамблеї продовжують удавати, що Росія тут ні до чого. На чотирьох сторінках документа ви не знайдете жодної згадки про РФ або про бюджетну кризу в Раді Європи. Поза тим, рішення про зміну регламенту асамблеї врахувало всі попередні домовленості з росіянами. Як і було домовлено, проект пропонує змінити правила голосування і встановити планку в 2/3 голосів для того, щоби накласти санкції на делегацію будь-якої країни, що робить практично нереальним збереження попереднього рівня санкційного тиску на РФ. На додаток - для ще більших гарантій - має бути ускладнена процедура ініціювання санкцій. Україна намагалася змінити цей документ, але марно, свідчать документи, які має "Європейська правда". Жодна з ключових поправок від української делегації не була підтримана у Парижі. Та на цьому тлі Росія знову довела, наскільки хиткими є домовленості з нею. Надвечір у Москві оголосили, що... готуються до виходу з Ради Європи. "Європейська правда" розібралася, які саме зміни запропоновані у ПАРЄ та із чим пов’язана така мінливість російської позиції. Розклад сил "Комітет з питань регламенту ПАРЄ в єдності затвердив збалансований звіт про повноваження. Ми прагнемо діалогу з Росією, але можливості накладання санкцій залишаються. Жодних кредитів (довіри). Росія повинна виконувати свої зобов'язання!" - написав у четвер пообіді у своєму Twitter німецький депутат Франк Шваббе - окремо німецькою та англійською мовами. Франк Шваббе - не остання людина у ПАРЄ. Він очолює групу соціалістів, другу за чисельністю в асамблеї, а також є віце-президентом найвпливовішої делегації - німецької. За годину перед тим у Парижі завершилося засідання цього комітету, членом якого є Шваббе. Єдине питання порядку денного, яке дискутували чотири години поспіль - зміни до правил підтвердження повноважень національних делегацій. Простими словами - про те, як накладати санкції. Передусім на Росію. Між тим слова німця про "єдність" в ухваленні цього рішення були відразу ж спростовані. "Не надто цей звіт і збалансований", - відповів йому у коментарях інший член комітету, українець Володимир Ар’єв. "(Із цими змінами) у ПАРЄ не буде впливу на держави, які грубо порушують принципи Ради Європи. Накладання санкцій на великі держави або ті, які мають широку регіональну підтримку, видається неможливим", - зауважив український депутат. Про те, що у 2018 році росіяни та їхні друзі спробують "хакнути" правила ПАРЄ та змінити санкційну процедуру, було відомо ще понад рік тому, тож українці непогано до цього підготувалися. В профільному регламентному комітеті із 38 членів - аж четверо представників України. Рідкісний випадок - тут, у ПАРЄ, українці зберігають єдність. Ар’єв із БПП, Кіраль із "Самопомочі", позафракційний Голуб і навіть представниця Опоблоку Льовочкіна - усі вони голосували проти рішення, яке дехто напряму називає проросійським. Українців підтримує низка інших депутатів (приміром, британці), та вони все одно лишаються в меншості. Жодна принципова українська поправка у четвер не пройшла. 9 жовтня цей проект винесуть на голосування всієї асамблеї, і якщо вона також схвалить документ, то нові санкційні правила того ж дня набудуть чинності. Що за санкції? Нагадаємо: ще навесні 2014 року, невдовзі після анексії Криму, ПАРЄ позбавила росіян права голосу при ухваленні рішень у асамблеї (право на виступ при цьому лишилося). Тоді ПАРЄ стала першою міжнародною структурою за участі РФ, яка наклала на Росію санкції через агресію проти України. Після того політичні санкції кілька разів підтверджувалися і дещо посилювалися (щодо заборони участі у керівних органах ПАРЄ) - в середині 2014 року, у січні та у квітні 2015 року. Починаючи від 2016 року Росія просто припинила передавати до Страсбурга склад своєї делегації - розуміючи, що санкції відразу ж поновлять. До того ж у жовтні-2016 асамблея ухвалила рішення про те, що будь-яке послаблення санкційного тиску щодо РФ можливе лише за умови виконання Москвою попередніх рішень асамблеї. [L] Нове рішення, проект якого був затверджений у четвер, має на меті оминути це обмеження, знявши саму можливість накладання санкцій на Росію. Усі (навіть західні!) депутати, хто береться коментувати це рішення, охоче визнають: його затверджують для Росії та на вимогу Росії. Та не шукайте слово Russia у цьому документі. Він замаскований під нібито буденну зміну правил, не прив'язану до жодної країни. "Європейська правда" писала про цей феномен, який насправді має дуже просте пояснення. Західним політикам неприємно визнавати, що вони змінюють процедури Ради Європи на вимогу однієї держави, яка прагне приховати порушення нею спільних правил РЄ. Росія висунула ультиматум: вона не відновить сплату внесків і не повернеться до роботи в ПАРЄ, доки не отримає гарантії того, що у січні, на початку нової сесії, на них не буде накладена нова хвиля санкцій. Саме це має забезпечити зміна до регламенту РЄ. Що змінюється? Початково була ідея повністю вбити санкційний механізм, прибравши всі згадки про нього з правил асамблеї. На щастя, зрештою депутати зрозуміли, що це - за межею здорового глузду. Такі зміни мали би наслідком швидку руйнацію Ради Європи, яка втрачала найефективніший механізм, тому зрештою з росіянами погодили альтернативні гарантії. Головна ідея - збільшити кількість голосів, які потрібні для накладання на Росію обмежень. Будь-яких обмежень! Зараз ці рішення потребують схвалення більшістю. Від осені - відповідно до опублікованого проекту - для цього буде потрібно 2/3 голосів. Крім того, у залі має бути присутня щонайменше третина депутатів (з останнім на російських голосування не виникає проблем). А ще - вдвічі збільшується кількість депутатів, які мають ініціювати санкційний процес. Правило 2/3 - ключове для Росії. Річ у тім, що росіянам - коли вони присутні в залі і мають право голосу - зазвичай доволі нескладно зібрати третину голосів на свою користь. Як правило, у таких голосуваннях беруть участь 150, максимум 180 депутатів. Російська делегація сама по собі має 18 голосів - тобто мінімум 10% вже є, якщо мобілізувати всіх своїх. А те, що Росія має значний вплив у регіоні (а деякі делегації, як-то сербська та вірменська, взагалі поводяться як підлеглі Москви), гарантує їй успішне збирання 1/3 голосів. Звісно, якщо поставити це за мету. Тому застосування санкцій проти Росії перетворюється на дуже непевний процес, у якому Москва цілком може виявитися переможцем. Є лише один сценарій, за якого на РФ можна успішно накласти санкцій. Про нього ми напишемо трохи нижче. Та перед тим окремо зауважимо: на дрібніші або менш впливові держави, у разі жорстких порушень з їхнього боку (умовно, на Польщу, якщо та продовжить суперечливу судову реформу, або на Молдову, де тривають непрості процеси), накласти санкції буде нескладно - вони навряд чи зможуть зібрати блокуючи меншість голосів. Натомість потужні сили, передусім Росія, отримують бонус - захист від санкцій. То чому ж Росія протестує? Це може видаватися дивним, але у Москві - отримавши проміжну перемогу - несподівано для своїх прибічників у Раді Європи заявили, що... незадоволені цим рішенням. У Росії вже готуються до виходу з Ради Європи, повідомила у четвер спікер Ради Федерації Валентина Матвієнко. "У нас дозріває внутрішнє рішення вийти з Ради Європи. Я вам кажу це щиро", - сказала вона, звертаючись до своєї колеги, керівниці асамблеї Ліліан Морі Паск’є. Це особливо дивно, зважаючи на те, що рівно тиждень тому, минулого четверга, посол Росії у Страсбурзі заявив рівно протилежне - запевнив міжнародну спільноту, що Росія не буде виходити з Ради Європи. В українському МЗС переконані, що нові погрози - це звичайний шантаж, для того щоби зібрати ще більше голосів на користь жовтневого рішення ПАРЄ про "прощення" росіян. Різниця між прямо протилежними заявами - 7 днів. Єдине логічне пояснення: Росія підвищує тиск на ПАРЄ, щоб змусити її ухвалити потрібне рішення і тріумфально повернутися до Асамблеї в січні 2019. Чистий шантаж. Російська класика. pic.twitter.com/BxYrSvT22R - Dmytro Kuleba (@DmytroKuleba) 21 вересня 2018 р. Адже добитися виконання забаганок РФ, навіть у нинішній редакції, буде непросто. За правилами ПАРЄ, зміну принципів голосування потрібно затверджувати двома третинами голосів. А отже, 9 жовтня росіяни мають знайти 67% європейських депутатів, готових поступитися принципами Ради Європи заради відновлення Росією платежів до бюджету організації. Причому самі росіяни за це не голосуватимуть - вони не мають такого права, бо ще взимку відмовилися від участі у роботі асамблеї. Та є й інше пояснення того, чому в парламенті РФ не мають оптимізму щодо повернення до Страсбурга. За останні роки РФ показала, що вміє швидко довести світові свою належність до "вісі зла". Так було взимку-2015, коли росіяни відновили масований наступ на Донбасі. Акурат в період сесії ПАРЄ. Це допомогло продовжити для них санкції. Далі були хімічні атака у Сирії, які також передували розгляду важливих "антиросійських" питань у Страсбурзі. Втручання у вибори... Хімічна атака у Британії… Хто дасть гарантію, що російські спецслужби не зважаться на чергове вбивство абощо прямо перед розглядом питання РФ у ПАРЄ? Адже у цьому разі на хвилі обурення санкції проти росіян підтримають не дві третини, а значно більше членів ПАРЄ. А віддуватися перед Кремлем за це доведеться депутатам. Воно їм потрібно? До того ж російська верхівка не є монолітною у ставленні до Ради Європи. Дехто справді хотів би заморозити членство у цій організації. РЄ створює Москві чимало клопоту - там ухвалюють рішення Європейського суду з прав людини, засуджують Кремль, змушують платити компенсації... А на підході - ще й позови України та українців проти РФ через агресію в Криму та на Донбасі! А отже, є всі підстави припустити, що в Москві всерйоз замислюються над тим, чи варто їм визнавати свою перемогу. Не можна виключити, що вони доб’ються зміни правил, змусять європейців поступитися своїми принципами, нашкодять цим низці європейських політиків - а після того знову відмовляться їхати до Страсбурга. Принаймні, це буде дуже по-російськи. Автор: Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/09/21/7087192/ 100 тисяч вірних Угорщині: історія та приховані деталі паспортного скандалу на Закарпатті https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/09/20/7087153/ Статті для Європейської правди Thu, 20 Sep 2018 15:10:00 +0300 Для України це – одне з ключових питань національної безпеки, що безпосередньо пов’язане з агресією Росії в Криму, якій передувала роздача російських паспортів... Вже другий рік поспіль осінь розпочинається із серйозного напруження у стосунках України та Угорщини. Ще не встиг згаснути конфлікт довкола призначення "уповноваженого по Закарпаттю", як між Києвом та Будапештом розгорівся новий скандал. Він може мати доленосні наслідки для відносин між країнами, адже зачіпає неймовірно чутливу тему для обох сторін - питання громадянства та другого паспорта. Для України це - одне з ключових питань національної безпеки, що безпосередньо пов’язане з агресією Росії в Криму, якій передувала роздача російських паспортів. Для Угорщини це - один з фундаментів єдності угорської нації та зв’язку закордонних угорців з їхньою батьківщиною. Тема подвійного громадянства угорців України багато років поспіль була своєрідним табу в діалозі двох країн: Будапешт системно видавав угорські паспорти громадянам України угорського походження, а Київ, знаючи про це, лише час від часу обурювався цьому факту - але робив це суто формально без жодних дій у відповідь. Але цієї середи в мережі Youtube з’явилося відео, що стало "тріггером" змін. На ролику, відзнятому прихованою камерою або телефоном, зафіксовано, як саме громадяни України присягають Угорщині. Церемонія відбувається в Береговому, в угорському консульстві. А на додаток, консул радить новоявленим "подвійним громадянам" приховувати від української влади факт отримання паспорта. Це відео - отримане Укрінформом з власних джерел і опубліковане цього тижня - змінило все. Мовчазна незгода Для тих, хто живе на Закарпатті або бодай цікавиться угорською темою, це відео не стало сенсацією. А у щонайменше ста тисяч закарпатців ці кадри могли викликати відчуття дежавю. Ми пишемо "щонайменше", бо точну кількість громадян України, які бодай формально присягнули на вірність іншій державі, Угорщина не розголошує. За роки паспортизації цифри прозвучали від Будапешта лише одного разу: станом на лютий 2015 року майже 94 тисячі закарпатців отримали громадянство Угорщини за спрощеною процедурою. Тоді ці дані оприлюднив Арпад Янош Потапі, відповідальний за національну політику в угорському уряді, який і сьогодні займається цим же питанням вже у четвертому уряді Орбана. Скільки угорських паспортів українці отримали за подальші 3,5 роки - даних немає. Відомо лише, що станом на серпень 2015-го з України надійшло 124 тисячі заявок на угорське громадянство. Таку політику Будапешт просуває не лише на Закарпатті. Минулоріч Будапешт урочисто повідомив про мільйонну присягу Угорщині, що її склав, отримавши паспорт, закордонний угорець. Ним став Міклош Лойко (Miklós Lajkó) з сербського села Гунарош. Родину Міклоша тоді особисто вітали президент Угорщини Янош Адер, який юридично і надає громадянство, та прем’єр Віктор Орбан, який і є справжнім натхненником політики паспортизації. Фото Máthé Zoltán / MTI Саме правляча партія "Фідес" після перемоги на парламентських виборах у 2010 році одним зі своїх перших рішень у парламенті ухвалила зміни до закону про громадянство та запровадила спрощену процедуру його набуття для закордонних угорців. Закон набув чинності з 1 січня 2011 року. Відтоді у країнах Карпатського басейну йде активна паспортизація етнічних угорців. Найактивнішими ці процеси є в Румунії та Сербії - понад 400 тисяч та 114 тисяч їхніх громадян відповідно отримали угорські паспорти станом на початок 2015 року. Але в цих країнах подвійне чи то множинне громадянство є офіційно дозволеним. А ось в Україні чи то у Словаччині, де проживає півмільйона угорців, - ні. Та якщо словаки напряму забороняють своїм громадянам отримувати угорський паспорт і мають чітку процедуру "покарання" для тих, у кого знайшли другий паспорт, то в Україні законодавство не настільки чітке. Закон каже: добровільно отриманий другий паспорт є підставою для втрати громадянства України. Але процедура ця не прописана. За інформацією "Європейської правди", офіційний Київ від 2011 року неодноразово сигналізував Будапешту, що видача громадянам України другого паспорта суперечить українському законодавству, але ці попередження не мали жодного впливу на угорців. Пояснення Угорщини є такими. По-перше, там кажуть, що подвійне громадянство - це європейський феномен, а Україна прагне до ЄС і не повинна мати до цього претензії. Це доволі маніпулятивне твердження, адже низка держав ЄС (приклади - Австрія, Словаччина) мають чітку заборону на множинне громадянство. По-друге, Будапешт апелює до того, що українське законодавство начебто не передбачає чіткої юридичної заборони мати паспорт іншої країни. По-третє, там кажуть, що українські угорці не користуються угорським паспортом в Україні, а лише за її межами, відтак вони нічого не порушують. Дискусія про паспорти між столицями всі ці роки відбувається мляво і непублічно, але одного разу була й відкрита перепалка між столицями. У січні 2015 року Павло Клімкін заявив в Ужгороді, що практика подвійного громадянства має бути і буде зупинена, а на тих, хто має другий паспорт, очікують санкції. Будапешт тоді не забарився з реакцією: віце-прем’єр Жолт Шем’єн вже наступного дня заявив, що Угорщина не допомагатиме Києву виявляти та карати "порушників". На тому все стихло. Тема паспортів так і не стала основною на порядку денному. Більше напруги було через ідею Будапешта про "автономію угорців", а від минулого року всі інші проблеми затьмарив закон про освіту. Розмаїття угорських документів Про можливість отримати угорський паспорт на Закарпатті чув, мабуть, кожен. В інтернеті можна знайти чимало публікацій про угорське громадянство, з інструкціями та навіть прайсами, в тому числі українською мовою. Попри це, з цього питання досі є чимало плутанини, навіть у офіційних повідомленнях. До прикладу, нещодавно у затриманого за підозрою в хабарництві голови Виноградівської РДА знайшли посвідчення закордонного угорця, але ГПУ прозвітувала про угорський паспорт чиновника. Хоча це - зовсім різні документи. Плутанину вносить законодавство Угорщини. Приміром, те, що від 2013 року Будапешт запустив програму інвестування для іноземців (йдеться про суму близько 300 тис. євро) в обмін на право постійного проживання із перспективою отримання громадянства. Від закарпатських угорців такого, звісно, не вимагають. Крім того, ще з 2002 року Будапешт видає так званий "зелений паспорт" - а насправді "посвідчення закордонного угорця", яке не є паспортом. Саме такий документ знайшли у посадовця з Виноградова. Угорською цей документ називається Magyar igazolvány, він дійсно схожий на паспорт із зеленою обкладинкою, та насправді це - документ, який засвідчує, що ви етнічний угорець. Ця книжечка дає пільги на проїзд у громадському транспорті Угорщини чи залізницею або безкоштовний вхід до музеїв. Не більше. Посвідчення закордонного угорця, НЕ паспорт громадянина Угорщини Фото Mukachevo.net Та й на цьому розмаїття угорських документів не закінчується. Окрім посвідчення закордонного угорця (на фото - у розгорнутому вигляді) буває посвідчення члена сім’ї закордонного угорця (Magyar hozzátartozói igazolvány; на фото - у складеному вигляді), яке може отримати взагалі не угорець. Їх видають досі, і не обов’язково в угорських дипломатичних установах. Цей документ має термін дії, переважно п'ять років, і коли він збігає, можна отримати новий. Є чимало версій, що посвідчення закордонного угорця має якесь відношення до отримання угорського громадянства чи паспорта, однак це не так. Навіть у переліку документів, які подають на отримання угорського громадянство, "зелених паспортів" немає. Подібні посвідчення здавна видає також Польща - вони добре відомі за назвою "карта поляка". Більше того, Україна також має практику видачі посвідчення закордонних українців. Скажімо, пан з Туреччини, який не має українського паспорта, але мав родичів в Україні та відчуває себе українцем, може звернутися за таким документом до українського дипломатичного відомства. Це - книжечка синього кольору, яку видає спеціальний урядовий орган, Національна комісія з питань закордонних українців. Та повернімося до власне угорського громадянства. На сенсаційному відео, відзнятому в угорському консульстві, ми всі побачили лише один з етапів його отримання. Найбільш урочистий, з шампанським. Тут майбутні угорці дійсно складають присягу та співають гімн Угорщини (це окремі дві процедури, фрагменти з них є на відео). Учасники церемонії справді стають громадянами Угорщини, прямо перед келихом шампанського - але угорський паспорт не отримують. І тому можна спрогнозувати, що угорське МЗС у відповідь на закиди Києва чесно відповість: ні, "роздачі паспортів" на цьому відео немає. Між тим, новоявлені громадяни Угорщини після присяги отримують цілий пакет документів. Це - "документ про натуралізацію" (honosítási okirat), схожий на папку жовтого кольору, з сертифікатом всередині, та картка реєстрації громадянина Угорщини (lakcímkártya) - умовно кажучи, підтвердження прописки. Тільки у цій картці буде вказано, що він - громадянин Угорщини з пропискою за її межами. То як щодо паспорта? Він, як не дивно це звучить, не є обов'язковим для угорського громадянина, але всі закарпатці після шампанського у консульстві зрештою отримують і його. Як та навіщо? Про це - трохи нижче. Документ-папка про натуралізацію угорця Фото Karpathir Два документи про набуття угорського громадянства, які знаходяться у згаданій папці та є власне документами про угорське громадянство Обидва фото Index Як саме Угорщина паспортизує Закарпаття Урочистому етапу передує подача документів на громадянство та їхня реєстрація після співбесіди з представником угорської держави, який у тому числі перевірить ваші знання угорської мови. Серед документів, які подаються, має бути заповнена анкета, автобіографія, але найголовніше - доказ того, що ви є етнічним угорцем або ваші рідні чи близькі народилися або проживали в угорській державі. Це може бути Австро-Угорська імперія до 1920 року, або навіть міжвоєнний період Чехословаччини та угорської окупації під час Другої світової. Зазвичай це підтверджується довідкою з архіву про місце та час народження ваших батьків, дідусів, бабусь чи інших рідних. Після того, як ці документи приймуть в угорському консульстві, скажімо, в Береговому чи Ужгороді, ви повинні чекати на відповідь за підсумками розгляду вашої заявки у Будапешті. Як і в більшості країн світу, формально угорське громадянство надає і його позбавляє президент країни, однак у процедурі задіяна ціла вертикаль. Вже на основі цих документів про набуте громадянство людина може звернутися про надання їй як угорського внутрішнього паспорта, який має вигляд ID-картки, Внутрішній угорський паспорт - ID-картка. Фото Máthé Zoltán/MTI так і угорського закордонного паспорта (Útlevél), який часто якраз і називають просто угорським паспортом. Саме останній дає власникові ті переваги, через які угорське громадянство стало таким популярним. Так виглядає угорський закордонний паспорт (Útlevél) Фото Karpathir До речі, цікаво, що угорські паспорти, на відміну від посвідчення закордонного угорця, жодних пільг у музеях та в транспорті не надають. Їхня перевага - в іншому. Угорський Útlevél, разом з паспортами інших країн-членів ЄС, посідає аж четверту сходинку у світовому рейтингу сили паспортів і дає українцям право безвізової поїздки до США або вільного працевлаштування в будь-якій з країн ЄС. Для української молоді це - ключовий аргумент. А ще натуралізовані угорці можуть оформити собі офіційну прописку в Угорщині (зберігаючи українську реєстрацію за українськими документами). З цим була пов’язана низка скандалів всередині Угорщині, коли в прикордонних селах та містечках виявляли будинки, у яких прописано кілька десятків закордонних угорців, які насправді там не проживають. Угорську прописку роблять заради соціальних виплат, у першу чергу дотацій та пенсій. А ще - для того, щоби зареєструвати авто на угорських номерах і не їздити на пересічки кожні п'ять днів. А ще - щоби голосувати на виборах в Угорщині не тільки за партійними списками, а й за мажоритарних кандидатів. Перед цьогорічними угорськими виборами канал HirTV, близький до партії "Йоббік", розповів, як таких виборців автобусами возили із Закарпаття на голосування до Угорщини. То якими мотивами керується Угорщина, коли настільки спрямовано роздає документи за кордоном (підкреслимо, не лише в Україні)? І головне - як найкраще діяти Києву, щоби не поступатися у питаннях національної безпеки? "Європейська правда" готує публікацію, яка дасть відповіді на ці запитання. Але і без того можна стверджувати, що цей процес досяг тієї точки, коли ігнорувати проблему неприпустимо. Особливо - після появи відеозапису, який зробив публічним те, про що багато хто здогадувався, але не мав чітких доказів. Автор: Дмитро Тужанський, політичний експерт https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/09/20/7087153/ Віце-президент Єврокомісії: Україна виходить з кризи, саме тому ЄС виділив вам менше допомоги https://www.eurointegration.com.ua/interview/2018/09/20/7087078/ Інтерв'ю Європейська правда Thu, 20 Sep 2018 09:57:00 +0300 Єврокомісар впевнений: попри численні виклики, Україна поступово скорочує свою потребу у фінансовій допомозі ЄС. Саме тому розмір кредиту для Києва зменшили... Минулого тижня ЄС та Україна офіційно підписали нову програму макрофінансової допомоги в обсязі 1 млрд євро. Для цього до Києва прибув віце-президент Єврокомісії Валдіс Домбровскіс, який також виступив на форумі Yalta European Strategy, організованому фондом Віктора Пінчука, де й поспілкувався з "Європейською правдою". Єврокомісар впевнений: попри численні виклики, суттєвих загроз для європейської економіки не існує. А відповідно, не варто турбуватися про курс євро, адже європейська валюта без проблем переживе Brexit і не лише його. Одночасно Домбровскіс впевнений, що Україна поступово скорочує свою потребу у фінансовій допомозі ЄС. Саме цим, за його словами, й було зумовлено урізання обсягу програми - адже на початку Київ та Брюссель домовлялися про програму обсягом 1,8-2 млрд євро. "Українська економіка продовжить зростати" - Перш за все - про нову програму макрофінансової допомоги. У нас були проблеми з виконанням умов попередньої, де ми не отримали останній транш. Чи буде сьогоднішня програма більш успішною? - Дійсно, попередня, третя програма макрофінансової допомоги ЄС не була завершена Україною. Та більшість невиконаних вимог перенесені до нової програми. Йдеться про антикорупційну сферу, включаючи створення антикорупційного суду, перевірку декларацій держслужбовців, перевірку кінцевих власників компаній. Можу сказати, що дуже багато роботи Україна вже виконала, і це дає підстави вважати, що нинішня програма буде успішною. І я не бачу проблем, що завадять Україні отримати перший транш вже цього року. - На початку року президент Порошенко заявляв, що ЄС надасть нам 1,8-2 мільярди євро. Зараз йдеться про 1 мільярд. Чому? - Розмір програм макрофінансової допомоги, як правило, визначається виходячи з наявних макрофінансових проблем у державі. Це - основа, адже така програма є інструментом подолання кризи. Ми виходили з нинішньої економічної ситуації в Україні (а я нагадаю - українська економіка зростає!), вважаємо, що дана сума є достатньою. Як ви знаєте, нова програма - це мільярд євро двома траншами по 500 мільйонів. Крім того, наша допомога пов’язана із наявністю співпраці з МВФ. Для ЄС принципово важливо, щоб ви мали діючу програму співпраці з фондом. - В українському уряді пропонують замінити чинну програму МВФ новою. Як це може вплинути на макрофінансову програму ЄС, в тому числі на її терміни? - Для нас не важливо, яка програма діятиме - стара чи нова. Головне, щоб вона була. Фото Єврокомісії Граничний термін програми макрофінансової допомоги ЄС визначений за тривалістю вашої чинної програми співпраці з МВФ, тобто до весни наступного року. Якщо замість діючої програми із фондом ви отримаєте нову, для нас нічого не зміниться. - Але ж за цього сценарія ми маємо замало часу для проведення реформ, необхідних для отримання другого траншу! - Навпаки, цього часу (для виконання вимог ЄС) більше ніж достатньо. - Наскільки стабільною є макрофінансова ситуація, чи бачите ви загрози для неї? - Вже помітно, що українська економіка починає відновлюватися. Торік темпи зростання ВВП склали 2,5%, ми очікуємо прискорення до 3,5% наступного року. Одночасно знизився дефіцит бюджету. Інфляція стабільна, безробіття зменшується. Ми бачимо, що ситуація покращується, що протягом останніх чотирьох років влада провела низку реформ, які забезпечили зростання. - Як ваші оцінки співвідносяться з існуючими проблемами в українській економіці? У нас істотні проблеми з курсом гривні. Чи можна в такій ситуації говорити про успіх макрофінансової політики? - Безумовно, стабільність валюти вкрай важлива. Але давайте також подивимося і на інше. Ми бачимо, що Нацбанк за останні роки істотно збільшив свої резерви, тому він здатний підтримувати і захищати національну валюту. Важливішим для громадян є не курс, а інфляція - адже люди відчувають зміну цін. Так ось, попри проблеми з курсом, рівень інфляції в Україні в останні роки знизився. Ці факти, які ви можете легко перевірити, дають нам підставу говорити про стабілізацію української економіки. - Ви сказали, що урізали поточну програму, оскільки стан української економіки зараз кращий, ніж рік тому. А якщо у нас знову виникне криза - чи зможемо ми розраховувати на додаткову фінансову допомогу від ЄС? - Ми не розглядаємо такий сценарій. Ми прогнозуємо, що українська економіка продовжить зростати, більш того - ми бачимо прискорення економічного зростання. І ми сподіваємося, що такий позитивний тренд матиме продовження. Ми сподіваємося, що Україна вийде з кризи. - Ваша оцінка враховує політичні ризики, в тому числі - пов'язані з наближенням виборів? - Коментувати внутрішню політику в Україні я не можу. Наші розрахунки враховують політику нинішнього уряду і базуються на проведених ним реформах. "Нам потрібен компроміс, а не поступки Євросоюзу" - Новий виклик для світу - повномасштабний торговий конфлікт, в тому числі між США і ЄС. Як він впливає на макрофінансову стабільність ЄС? - Важливе уточнення: цей конфлікт почав не Євросоюз. США почали торговий конфлікт в односторонньому порядку, підвищивши тарифи на сталь і алюміній. На щастя, за підсумками зустрічі президента Єврокомісії Юнкера і президента Трампа було досягнуто згоди припинити подальшу ескалацію. Нам вдалося уникнути найгіршого, і це вкрай важливо. Зараз ми сидимо за столом переговорів і шукаємо шляхи вирішення проблеми. Для цього створена робоча група. Але для нас принципово, щоб майбутня угода представляла компроміс, а не односторонні поступки Євросоюзу. - Дональд Трамп уже погрожує розірвати домовленості з Юнкером. - Зараз ми ведемо переговори на позитивній ноті і навіть не обговорюємо такий сценарій. У нас немає установок на це. І ми бачимо, що американська сторона залишається за столом і має намір вести переговори. Для нас усіх важливо також зберегти міжнародну систему торгівлі та роль Світової організації торгівлі. А для цього важливо, щоб великі економіки - такі як США, ЄС або Китай - виконували її правила. - На конференції ви говорили про інвестиції з Китаю, сказавши, що іноді ці інвестиції становлять певну небезпеку для ЄС. Чи варто і нам побоюватися інвестицій з Китаю? - ЄС відкритий для іноземних інвестицій, у тому числі іноземних інвестицій з Китаю. Але водночас у нас є певні стратегічні сектори і стратегічні активи, визначені самими державами-членами ЄС, де ми не завжди готові сказати, чи продається цей актив. Така політика стосується не лише Китаю, а й інвестицій з РФ. І звичайно ж, влада України також має право самостійно визначати політику інвестування в стратегічні сектори і самостійно визначати, яких інвесторів вона там готова бачити і на яких умовах. Домбровскіс на форумі Yalta European Strategy Фото Єврокомісії "Істотних ризиків для ЄС я не бачу" - Не можу не запитати про РФ, точніше, про ефект російських контрсанкцій. Про них часто згадують, пропонуючи йти на компроміс з Москвою. Як в Єврокомісії оцінюють наслідки російських обмежень на імпорт з ЄС? - Безумовно, деякі наслідки існують, але вони не вплинули на нашу рішучість зберігати санкції проти Росії - зовсім недавно санкції були ще раз продовжені. Звичайно, контрсанкціі РФ мають деякий вплив на економіку, перш за все на країни, у яких були більш тісні економічні відносини з Росією. Насамперед йдеться про країни Центральної та Східної Європи. Європейська комісія допомагала цим країнам. Наприклад, у балтійських державах була надана допомога молочному сектору, в інших країнах - виробникам фруктів і овочів. Тож певного негативного ефекту Росії вдалося досягти. Але навіть ті країни, де вплив контрсанкцій був найбільшим, уже успішно адаптувалися, перебудувавши торговельні потоки. Саме тому збитки від санкцій РФ ми оцінюємо як незначні. - Ще однією проблемою для Східної Європи, в тому числі для України, стала стрімка девальвація турецької ліри. Що ви думаєте про це? - Ми серйозно ставимося до цієї загрози, але поки її макрофінансовий ефект вельми обмежений. Ми стежимо за розвитком подій, і в разі необхідності готові запропонувати допомогу постраждалим країнам, але поки що, повторюся, падіння курсу ліри має дуже обмежений ефект на економіки європейських країн. - У чому ви бачите основні ризики для макрофінансової системи ЄС? - Суттєвих ризиків я не бачу. Ми очікуємо, що економіка ЄС продовжить зростати - на рівні близько 2% на рік. Держфінанси поліпшуються, рівень безробіття знижується - рівень зайнятості зараз рекордно високий. А основні ризики пов'язані з глобальною невизначеністю в торгівлі, зокрема з тим, про що ми говорили з приводу двосторонніх відносинах з США. Також нас непокоїть можлива ескалація в торгівлі з Китаєм. Тому я сказав би, що ключові проблеми для ЄС полягають у конфліктах і нестабільності в сусідніх регіонах: на Близькому Сході, в Північній Африці і в Росії. "Торгівля з ЄС повністю компенсує для вас вплив Brexit" - Поговоримо про Brexit. Наскільки серйозні проблеми він створить для макрофінансової стабільності ЄС і України? - Наразі ми не бачимо істотного впливу Brexit на економіку ЄС. Ми не змінюємо прогноз і очікуємо, що економіка ЄС наступного року продовжить зростати приблизно на 2% - темпи, подібні до нинішніх. Звісно, криза має негативний економічний ефект, але для ЄС-27 (для всіх країн, окрім Британії. - ЄП) цей ефект буде досить обмеженим. Інша річ - сама Британія. Тут ефект Brexit набагато помітніший. Велика Британія зараз - одна з двох економік ЄС, поряд з Італією, що мають найбільш повільне зростання. Гарним результатом 2018 року буде зростання британської економіки на 1,2%. Що стосується України, то для вас найбільш важливий показник - загальні темпи зростання економіки ЄС. Економічні зв'язки між Євросоюзом і Україною з року в рік посилюються. Обсяги торгівлі за рік зросли на 25%. Це повністю компенсує для вас можливі проблеми, пов'язані з Brexit. - Ви згадали про низькі темпи зростання італійської економіки. Чи можна говорити, що Італія стала проблемою для ЄС? - Не зовсім, оскільки і в Італії економіка теж зростає, як і у всіх 28 державах-членах ЄС. Що стосується Італії, то тут вкрай важлива її податково-бюджетна політика. І нас тішить, що ми бачимо схильність їхнього уряду до позитивних структурних змін у бюджеті, які потрібні для скорочення співвідношення боргу до ВВП. Але, звісно, ще потрібно побачити практичну реалізацію їхніх намірів, побачити проект їхнього бюджетного плану - а держави єврозони повинні подати проекти своїх бюджетних планів до середини жовтня. - Заяви уряду Італії ставлять під сумнів таку бюджетну політику. - Ми повинні зробити все можливе, щоби переконати Італію не змінювати фіскальну політику. У Італії - другий за величиною борг відносно ВВП в Євросоюзі. Вищий тільки у Греції. Її борг складає близько 160% ВВП. У такій ситуації будь-яке відхилення у фіскальній політиці призводить до нестійкості на ринку державного боргу, до підвищення відсоткових ставок і створює довгострокові проблеми для економіки країни. - Місяць тому кредитори офіційно оголосили, що Греція вийшла з кризи. Чи не є це самообманом? - Все так, минулого місяця ми завершили програму Європейського механізму стабільності. Економіка Греції відновила зростання, грецький бюджет - у профіциті. Більше того, Греція перевершила фінансові цілі, закладені в програму підтримки. Це не випадковий успіх - рух до цього ми спостерігали впродовж трьох останніх років. З іншого боку, я змушений погодитися: у Греції вкрай обмежена можливість для маневру, навіть більшою мірою, ніж у Італії. У Греції співвідношення боргу до ВВП становить близько 180%, і таке високе навантаження означає дуже великі ризики. Тому дуже важливо, які сигнали Греція подає фінансовим ринкам і як буде впливати на них, адже тепер Афінам потрібно фінансувати себе за допомогою ринкових інструментів. На практиці це означає: хоча Греція вийшла з кризи, вона може знову туди потрапити. Щоб цього не сталося, вони повинні і надалі дотримуватися узгодженої фіскальної програми, яка передбачає первинний профіцит держбюджету в розмірі 3,5% ВВП, і продовжувати структурні реформи. Збереження цього курсу заспокоїть ринок і дозволить Греції фінансувати себе, розміщуючись за притомними відсотковими ставками. Інтерв'ю взяв Юрій Панченко, редактор "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/interview/2018/09/20/7087078/ Україна в стороні від трьох морів: чому Київ ігнорує ініціативу з мільярдами інвестицій https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/09/19/7087102/ Статті для Європейської правди Wed, 19 Sep 2018 15:00:00 +0300 На відміну від минулорічної зустрічі, де через присутність на саміті президента Дональда Трампа явно домінували США, Бухарестський саміт відбувся уже під знаком Євросоюзу... Вчора у столиці сусідньої Румунії Бухаресті завершився Третій саміт лідерів країн Ініціативи Трьох морів (ІТМ). Перші два пройшли у 2016 і 2017 роках, відповідно у хорватському Дубровнику та польській Варшаві. Одразу варто зазначити, що саміт у Бухаресті не відзначився сенсаційними чи проривними для співпраці країн ІТМ рішеннями - але він вартий того, аби проаналізувати інтеграційні процеси на широкій балто-адріатично-чорноморській смузі, яка проходить вздовж нашого західного кордону. Причому ці процеси йдуть під невсипним оком США. Поки взаємодія у форматі ІТМ, що охоплює дванадцять держав-членів ЄС, а саме Естонію, Латвію, Литву, Польща, Австрію, Чехію, Словаччину, Словенія Угорщину, Хорватію, Румунію та Болгарію, нагадує рух потяга, що відходить від станції і поступово набирає обертів, аби десь на відкритому просторі набрати свою найвищу швидкість. За результатами саміту була ухвалена спільна декларація, в якій прописано мету і напрями співпраці країн-учасниць Ініціативи, пролунали декілька правильних політичних сигналів. Отже, спробуємо розкласти все по полицях: якими були ці сигнали, практичні результати саміту, а найголовніше - висновки, як Україні варто позиціонувати себе стосовно цієї найновішої європейської ініціативи. Або, якщо напряму - що нам взагалі із цим робити? Політичні сигнали та баланс На відміну від минулорічної зустрічі на найвищому рівні у Варшаві, де через присутність на саміті президента Дональда Трампа явно домінували США, Бухарестський саміт відбувся уже під знаком Євросоюзу. Це і присутність на саміті президента Європейської комісії Жана-Клода Юнкера, і пошуки відповіді на запитання, чи стане новим членом ініціативи Німеччина, чий міністр закордонних справ Гайко Маас теж приїхав до Бухареста. Бухарестська зустріч стала бездоганним кроком з точки зору будівництва архітектури балансів і противаг між США і ЄС, відсунувши наразі на задній план певні застереження та побоювання щодо можливості поділу Європи ініціативою, яку активно підтримують Штати. Про це йдеться і у підсумковому документі саміту, який каже про "зміцнення єдності Європейського Союзу та збагачення трансатлантичних зв'язків". Тут є і тези про "посилення регіональної пов'язаності", про "єдність та узгодженість ЄС" - і водночас про "економічну присутність Сполучених Штатів у регіоні ІТМ". Юнкера і Мааса у Бухаресті балансував міністр енергетики США Рік Перрі, чию участь у саміті підсилили військово-політичні сигнали з Вашингтона, де президента Польщі Анджея Дуду, який прибув туди з Бухареста, вчора підкреслено прихильно приймав Дональд Трамп. Очевидно, що США нарощуватимуть військову присутність в країнах Тримор'я, додаючи до ініціативи важливий безпековий аспект. Про те, що ЄС прагне "наздогнати" Штати в підтримці формату ІТМ, свідчить і цікавий опосередкований діалог, який відбувся між Юнкером та господарем саміту, президентом Румунії Клаусом Йоганнісом. Відкриваючи зібрання, Йоганніс спершу привітав американську делегацію, а вже потім - європейську. Цього не міг не помітити Юнкер, який у своєму слові у відповідь "висловив жаль, що ЄК не відгукнулася на два попередні запрошення до Дубровника і Варшави, однак тепер він тут - бо те, що роблять учасники ІТМ, відповідає діяльності Європейського Союзу". Позиція США на саміті та бізнес-форумі в його рамках була однозначною. Рік Перрі та Річард Морнінгстар, управляючий директор Global Energy Center, декілька разів наголосили, що енергетична безпека є життєво важливою для національної безпеки, а наявність джерел енергопостачання "не може використовуватися для тиску чи загрози іншим". Перрі при цьому жорстко розкритикував Росію, як, власне, "агресивного постачальника енергії до Європи". За словами Морнігстара, "США продовжать надавати фінансову підтримку інфраструктурним, безпеково-оборонним, технологічним та електронно-цифровим проектам в країнах ІТМ". Він також нагадав, що розмір таких інвестицій складає 26 млрд доларів США і постійно зростає. Результати саміту Трьох морів Конкретним результатом саміту ІТМ у Бухаресті стало передусім визначення переліку із 40 пріоритетних проектів в трьох основних сферах - транспортній, енергетичній та електронно-цифровій. Успішним можна вважати і бізнес-форум, що відбувся в рамках саміту за участі понад 600 представників бізнесу з держав ІТМ, ЄС, США та сусідів Євросоюзу, в тому числі низки українських компаній. Ще - створена мережа торговельно-промислових палат ІТМ, покликана сприяти контактам між бізнес-середовищами в регіоні. Підписано Протокол про наміри створити Інвестиційний фонд "Три моря" для фінансування спільних проектів. А Німеччина долучилася до діяльності ІТМ в якості країни-партнера. До участі у діяльності ініціативи запросили також інші зацікавлені сторони, в тому числі ті, що не є членами ЄС. Щоб зрозуміти, як і з чим держави-учасниці ІТМ їхали на форум, наведу приклад Республіки Хорватія, яка презентувала в рамках Саміту 11(!) проектів: три зі сфери енергетики, один у галузі цифрових комунікацій і сім у сфері транспортних сполучень. Загальна вартість хорватських проектів - 1,782 млрд євро. Передусім йдеться про LNG-термінал на острові Крк з газопроводом до нього на суму 263 млн євро. Другий проект - Іонічно-Адріатичний газопровід вартістю 600 млн євро. Далі - національна програма розвитку інфраструктури агрегації широкосмугового оптоволоконного зв'язку з охопленням 540 населених пунктів на 101,4 млн євро, розбудова та модернізація порту Рієка вартістю 430 млн євро, а також залізничний проект на 305 млн євро. Як діяти Україні? Україна, на жаль, припустилася грубої політичної та дипломатичної помилки й економічного прорахунку, не взявши участь у першому саміті ІТМ у Дубровнику у 2016 році, хоча нас туди запрошували. Через це ми втратили шанс стати країною-засновником ІТМ. Як наслідок, у наступні роки учасники Ініціативи вирішили, що повноправно брати участь у ній може лише держава-член ЄС. Але навіть як партнер ми не беремо сьогодні участі в жодному великому новому міжнародному інфраструктурному, енергетичному чи гуманітарному проекті в рамках ІТМ! Та українській дипломатії не варто опускати руки - навпаки, є сенс спробувати надолужити згаяні час і можливості, бути наполегливими і взяти на найвищому можливому рівні участь у наступному саміті ІТМ, який пройде наступного року в Словенії. Але тепер, через стару помилку, нам треба буде виборювати статус країни-партнера. Для цього нам потрібно підготувати та презентувати власний серйозний пакет проектів/пропозицій, які є цікавими і для України, і держав-учасниць ІТМ. Серед можливих пріоритетів - інфраструктурні проекти, зокрема для розвитку транспортних коридорів, які поєднають нас із Західною та Центральною Європою, а також розвиток шляхів всередині України. Другий приклад: ми з допомогою партнерів можемо привести до ладу, тобто до європейських стандартів, державні переходи на кордоні з Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Або ж за прикладом Хорватії можна запропонувати програму розвитку інфраструктури оптоволоконного зв'язку на західних територіях України, де її не існує. А тим часом потяг ІТМ набирає хід. На наступній зупинці у Словенії у 2019 році стане зрозуміло, чи вдасться йому розвинути свою найвищу швидкість - і чи знайдеться в ньому місце для України. Звісно, якщо Україні не буде байдуже те, що відбувається на захід від нас. https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/09/19/7087102/ Повний перегляд відносин: Україна готує демарш у разі перемоги росіян у ПАРЄ https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/09/19/7087089/ Експертна думка Європейська правда Wed, 19 Sep 2018 09:53:00 +0300 У вівторок на екстреному засіданні комітет ВР у закордонних справах одноголосно затвердив проект заяви: Україна не сприйме "прощення" Росії, яке зараз активно просувають у Раді Європи... У Верховній раді всерйоз готуються до війни у Страсбурзі. Тепер це підтверджено документально. У вівторок на екстреному засіданні комітет ВР у закордонних справах одноголосно затвердив проект заяви парламенту про те, що Україна не сприйме "прощення" Росії, яке зараз активно просувають у Раді Європи. Авторами документа стали члени української делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи - тобто ті народні депутати, що є членами ПАРЄ, на чолі з головою делегації Володимиром Ар’євим. Ця заява ще має бути затверджена на засіданні ВР, та немає сумнівів, що голосів для цього вистачить (згадаємо про одностайність на комітеті, де були представники всіх фракцій, крім опоблоку). А тому вже зараз можна робити припущення про те, які наслідки потягне виграш Росії - якщо він станеться, попри всі зусилля України. [L] Нагадаю, про що йдеться. ЄвроПравда вже розповідала, що 9 жовтня, на черговій сесії ПАРЄ у Страсбурзі, на голосування винесуть рішення, здатне поділити існування Ради Європи на періоди "до" та "після". Як відомо, росіяни вже понад три роки не беруть участі у роботі Парламентської асамблеї Ради Європи. На додаток, торік вони припинили платити внески до бюджету Ради Європи, чим спровокували масштабну кризу в організації. А оскільки просто зняти з росіян санкції депутати не наважуються, у Страсбурзі виникла креативна ідея - або вбити санкційний механізм в принципі, або ж зробити так, щоби накласти санкції на Росію було практично неможливо. Для цього ПАРЄ на своїй жовтневій сесії має внести зміни до правил асамблеї щодо накладання санкцій. І як підсумок - повернути росіян без виконання ними жодної вимоги з попередніх резолюцій. А оскільки цей процес підтримують генсек Турбйорн Ягланд, низка урядів та впливових депутатів, то шанси на успіх друзів Росії - справді чималі. Залишається питання: що робитиме Україна у разі програшу? Чи готує Київ "план Б"? Саме на це запитання відповідає рішення депутатів. Кілька висновків із нього. По-перше, Київ готує інформаційну атаку. А ще - планує попередити про неї європейських партнерів, на що натякає мета проекту, викладена у пояснювальній записці. Саме для такого попередження заяву Верховної ради мають спрямувати до парламентів усіх держав Ради Європи. І саме для цього кілька депутатів планують ще до жовтня відвідати кілька впливових країн-членів. Річ у тім, що для прибічників "прощення" Росії розголос є дуже шкідливим. Рішення ухвалюватимуть депутати, їм згодом треба йти на вибори, а декому - дуже скоро. Не так складно втратити пару відсотків голосів, якщо ваш конкурент почне "рекламувати" те, що ви особисто запустили процес зняття санкцій з держави, яка намагалася вбити Скрипалів / допомагає Асаду / б’є дітей на мітингах у Москві / фальсифікує вибори / напала на Україну (для кожної держави можна підкреслити свої аргументи, які працюють найкраще). Відкрита підтримка Москви - річ дуже токсична. Навіть на Заході. У Страсбурзі це чудово знають і тому намагаються сховати зміни за обгорткою "реформи асамблеї". Українські депутати мають намір зробити так, щоби про реальні мотиви голосування дізнався увесь світ: якщо не до, то після історичного рішення. По-друге, якщо українці програють цей бій, то не будуть і далі працювати у ПАРЄ, немов нічого не сталося. Далі - цитата з проекту заяви ВР (знову нагадаю, вже підтриманої представниками майже усіх фракцій): "Усвідомлюючи, що нищення інституційних основ (тобто зміна правил заради "прощення агресора") означатиме визнання ПАРЄ своєї політичної неспроможності слідувати власним рішенням та публічну демонстрацію відходу від цінностей та принципів Ради Європи - (це) змушуватиме ВР та її делегацію у ПАРЄ здійснити повний перегляд засад, на яких будується співпраця з Асамблеєю, та механізмів такої співпраці". Раніше в українській делегації неодноразово заявляли, що припинять участь у роботі ПАРЄ, якщо асамблея зважиться "вбити" санкційну процедуру задля того, щоби повернути Росію без покарань для неї. [L] Чи йдеться саме про цей сценарій - у заяві ВР не уточнюється, та з розмов депутатів авторові цих рядків доводилося чути, що припинення (повне або часткове) роботи в ПАРЄ розглядають всерйоз. Навіть попри те, що ці дії нестимуть ризики для України. А загалом, той факт, що демарш України матиме місце, не ставить під сумнів, здається, ніхто. Це визнають навіть дипломати - приміром, посол Дмитро Кулеба. І наостанок. "Європейська правда" вже дізналася про окремі положення "резолюції про прощення". За даними джерел, генсек Турбйорн Ягланд вже узгодив із представниками РФ обраний підхід, про нього домовилися також із Берліном та кількома іншими західними столицями. Лоббі, яке хоче пробачити РФ під маскою "повернення до діалогу" - дуже впливове. І тому просуватиме це рішення дуже активно. За останніми домовленостями, санкційний механізм планують знищити не повністю, але ускладнити його настільки, щоби застосувати санкції щодо Росії було вкрай складно. Для цього планується підвищити до 2/3 кількість голосів, необхідних для підтвердження санкцій (нині достатньо половини голосів). А до того ж процедура ініціювання санкцій буде змінена таким чином, що Росія матиме змогу заблокувати сам розгляд питання, якщо збере достатньо людей у залі - кількість підписів, які треба зібрати для початку розгляду питання, не буде відома наперед. Цікавий факт: у проекті резолюції взагалі немає згадки про РФ. Ніби це рішення ухвалюється не через бюджетну кризу, не через російський ультиматум - а просто так, у якості планової реформи (і це - ще один доказ того, що для прихильників безумовного повернення Росії важлива тиша). І тому Україна має цю тишу зруйнувати. У наших інтересах - донести світові інформацію про ці наміри. Адже правда - на нашому боці. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/09/19/7087089/ Рік на зміни: що може врятувати СОТ від знищення Трампом https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/09/18/7087050/ Статті для Європейської правди Tue, 18 Sep 2018 15:37:00 +0300 Формально СОТ має рік на вирішення проблеми апеляції. Інакше само існування організації може бути поставлено під сумнів. Однак ключові рішення мають бути прийняті вже найближчими місяцями. Довгі роки запобіжником від масштабних торгових воєн слугував механізм вирішення спорів Світової організації торгівлі - як його характеризують, "діамант у короні" багатосторонньої торговельної системи. Проте вже понад рік Сполучені Штати блокують призначення суддів Апеляційного органу СОТ, ставлячи під загрозу не тільки систему вирішення спорів, а й організацію як таку. Що трапилося? Наразі продовжують роботу лише чотири судді Апеляційного органу із семи. Мандат одного з них завершиться вже 30 вересня 2018 року. Як вже неодноразово заявляли Сполучені Штати, призначення нового судді буде заблоковано подібно до трьох попередніх. Таким чином, залишаються тільки троє суддів, що поки дозволяє забезпечити функціонування Апеляційного органу. Водночас спостерігається справжнє "цунамі" апеляцій, порівняно з попередніми роками. Ця проблема напряму стосується й України, яка анонсувала апеляцію двох нещодавніх рішень щодо торгових суперечок з РФ. В чому проблема? Світова організація торгівлі - це перш за все форум для переговорів. Тому вирішення суперечок у СОТ починається з консультацій між сторонами: згідно зі статистикою, приблизно третина спорів завершується вже на цьому етапі. Проте останнім часом все більше суперечок переходять до наступної стадії - квазі-судової, що включає розгляд спору групою експертів та Апеляційним органом (в разі апеляції). Варто зазначити, що частка суперечок, які подаються на апеляцію, дуже висока - близько 70%. Далі рішення групи експертів або Апеляційного органу затверджується Органом вирішення суперечок СОТ і має бути імплементоване стороною, що програла спір. Якщо рішення не виконано, сторона, що виграла спір, може застосувати заходи у відповідь ("припинення поступок"). [L] Варто наголосити, що близько 90% рішень Органу вирішення суперечок СОТ виконуються, не доходячи до стадії застосування заходів у відповідь. І цей успіх - без перебільшення велика заслуга Апеляційного органу, який протягом усього часу забезпечував системне та послідовне тлумачення угод СОТ. Судді Апеляційного органу призначаються на чотири роки і можуть бути переобрані один раз. Тобто максимальний термін, на який може бути обраний суддя Апеляційного органу, становить вісім років. Право СОТ також передбачає, що "членство в Апеляційному органі повинно широко відображати членство в СОТ". Тому згідно з практикою, що склалася з моменту заснування Організації, традиційно в складі Апеляційного органу присутні по одному представнику від ЄС, США, Латинської Америки, Африки та Азії. Водночас одними з основних вимог до кандидатів є незалежність та неупередженість. Тобто член Апеляційного органу не може жодним чином бути пов’язаний чи діяти на користь країни, громадянином якої він є. І дійсно, судді Апеляційного органу не раз виносили рішення всупереч інтересам держав, з яких вони походять. Проте, як показує останній досвід, у певних випадках рішення Апеляційного органу можуть сприйматися деякими урядами занадто персонально - навіть якщо гра відбувається за правилами, основоположником яких і був відповідний уряд. Так, не погоджуючись із певними рішеннями Апеляційного органу, Сполучені Штати вже понад рік блокують призначення його суддів. Важливо, що згідно з процедурними правилами СОТ, судді Апеляційного органу обираються шляхом консенсусу: рішення прийняте, якщо "жоден із членів СОТ, присутніх на засіданні… офіційно не заперечує". Тобто будь-яка країна зі 164 може заблокувати відповідне призначення. Як усе починалося? Мало хто зараз про це згадує, проте перші атаки на Апеляційний орган почалися ще за адміністрації Обами. Так, у 2011 році Сполучені Штати заблокували переобрання на другий термін представника від Сполучених Штатів - Jennifer Hillman, а у 2016 - судді з Південної Кореї - Seung Wha Chang. Обоє - визнані експерти у сфері міжнародної торгівлі. Тоді як Jennifer Hillman була покарана за недостатньо ефективний захист інтересів США в СОТ, суддю з Південної Кореї звинуватили у прийнятті "неправильних" рішень щодо США. Проте ці заходи не паралізували діяльність Апеляційного органу, оскільки нові судді все-таки були призначені. [L] У глухий кут ситуація зайшла вже в липні 2017 року, коли стало вакантним місце судді від Латинської Америки, а новий суддя з Південної Кореї склав повноваження через призначення на посаду міністра торгівлі у себе на батьківщині. Далі, в грудні 2017 року, завершився мандат ще одного судді з ЄС. Консенсус щодо призначення нових трьох суддів не досягнутий і досі. На даному етапі діють четверо із семи суддів Апеляційного органу: - Shree Baboo Chekitan Servansing з Маврикію, перший 4-річний термін якого закінчується вже 30 вересня 2018 року; - Ujal Singh Bhatia з Індії та Thomas R. Graham зі США, другий 4-річний термін яких закінчується 10 грудня 2019 року; - Hong Zhao з Китаю, перший термін якої закінчиться 30 листопада 2020 року. Питання щодо призначення судді Shree Baboo Chekitan Servansing на другий 4-річний термін вже було розглянуте державами-членами СОТ 27 серпня 2018 року. І нікого не здивувало, що продовження мандату судді з Маврикію заблокували саме Сполучені Штати. Якщо його таки не переоберуть, починаючи з жовтня 2018 року в Апеляційному органі стануть вакантними вже чотири позиції із семи. Відповідно до угоди, що регулює вирішення спорів у СОТ, "Апеляційний орган складається з семи осіб, три з яких ведуть розгляд будь-якої однієї суперечки". Крім того, судді, що розглядають суперечку, "обираються на основі ротації". Тобто необхідно, як мінімум, чотири особи, щоб задовольнити дану вимогу, і, як мінімум, три, щоб забезпечити функціонування Апеляційного органу. Водночас варто пам’ятати, що суддя Апеляційного органу не може розглядати суперечку в разі конфлікту інтересів. Тобто навіть якщо до грудня 2019 року залишаються троє суддів, немає гарантії, що Апеляційний орган зможе розглядати всі суперечки протягом цього періоду. Чому США проти? Основною причиною блокування Апеляційного органу з боку США є "суддівський активізм" (judicial activism) - згідно з позицією Штатів, судді Апеляційного органу не раз виходили за межі делегованих повноважень та через свої тлумачення розширювали дію угод СОТ, накладаючи нові зобов’язання та надаючи ширші права державам-членам. Інакше кажучи, у ситуації, коли реформа СОТ буксує, рішення Апеляційного органу, які є прецедентом для інших справ, стають ключовою рушійною силою змін. Змін, які часто не влаштовують Вашингтон. Зокрема, США не влаштовують рішення Апеляційного органу в частині застосування заходів торговельного захисту (заборона практики "zeroing" при розрахунку демпінгової маржі, що довший час застосовувалася Штатами, та визначення поняття "орган публічної влади" для цілей кваліфікації субсидій), а також надання Китаю статусу "ринкової економіки". Крім того, США незадоволені певними процедурними моментами: що Апеляційний орган зазвичай перевищує передбачений 90-денний термін для розгляду суперечок, що після завершення мандату судді продовжують працювати над спорами, для розгляду яких вони були призначені до його закінчення. Остання ситуація пов’язана насамперед зі складністю суперечок та надзвичайно великим завантаженням Апеляційного органу. Водночас критикуючи Апеляційний орган, Сполучені Штати не пропонують жодних варіантів виходу з цієї ситуації чи подальшого реформування системи вирішення суперечок. Варто також пам’ятати, що США є найактивнішим учасником у системі вирішення спорів СОТ. На даний момент 123 суперечки були ініційовані з боку США та 151 - проти них. Позмагатися у цьому контексті зі Штатами може лише Європейський Союз, що 99 разів виступав як позивач і 85 разів - як відповідач. Для порівняння, показники інших активних учасників системи вирішення спорів - в три, а то й в чотири рази нижчі: Канада (39 спорів як позивач і 23 - як відповідач), Китай (20 спорів як позивач і 42 - як відповідач), Бразилія (31 спір як позивач і 16 - як відповідач), Індія (24 спори як позивач і 25 - як відповідач). Якщо ж говорити про США, то показник "програш-виграш" у спорах СОТ не відрізняється від інших держав. До того ж із липня минулого року (коли почалась блокада Апеляційного органу) Сполучені Штати ініціювали дев'ять суперечок. Україна, наприклад, від моменту приєднання до СОТ у 2008 році зініціювала сім спорів та є відповідачем у чотирьох. Що далі? Можливих шляхів подальшого розвитку подій є кілька, і яким підуть держави-члени СОТ, поки не відомо. Звісно, найкращий з них - припинення блокади Апеляційного органу та призначення нових суддів. Щодо альтернативних варіантів, то протягом останнього року їх пропонували немало. Однією з пропозицій, наприклад, був перехід від консенсусу до прийняття рішень простою більшістю. [L] Угода про заснування СОТ теоретично дозволяє це робити. У такому разі кожна держава-член СОТ мала б один голос, тоді як ЄС - 28 (оскільки останній одноосібно представляє в СОТ своїх країн-членів). Проте на практиці дана процедура ніколи не застосовувалась і навряд чи буде. Адже цей прецедент може спричинити ланцюгову реакцію щодо прийняття рішень з інших питань. Як відомо, СОТ вже давно перестала бути "rich man’s club", а її члени поділені як мінімум на два табори (розвинені країни та ті, що розвиваються), які мають діаметрально протилежні погляди на левову частку питань. В результаті одностайно ухвалити рішення щодо певних аспектів у СОТ надзвичайно важко (наприклад, скасування субсидій у сфері рибальства чи регулювання на рівні СОТ таких питань, як конкурентна політика, інвестиції, електронна комерція, проблеми зміни клімату, застосування приватних стандартів тощо). Наразі існують три ключових шляхи виходу СОТ із кризи. Варіант 1. ЄС та Канада виступили з пропозиціями щодо реформування системи вирішення суперечок у СОТ, зокрема: - встановити, що вирішення спору на стадії апеляції може тривати більше 90 днів тільки в тому випадку, якщо це погодять сторони; - прийняти всіма державами-членами СОТ рішення щодо того, чи може суддя Апеляційного органу завершувати розгляд спору після закінчення мандату, якщо його призначення відбулося до відповідного терміну (зокрема, ЄС пропонує, що суддя може завершити розгляд справи у такому випадку, якщо слухання у справі уже відбулись); - передбачити, що суддя Апеляційного органу може бути обраний лише на один термін без можливості переобрання, підвищивши водночас термін його призначення до 6-8 років; - збільшити кількість суддів Апеляційного органу з 7 до 9 (що дозволило б підвищити ефективність Апеляційного органу та вирівняти географічний баланс у частині представництва суддів); - закріпити, що суддя Апеляційного органу виконує свої обов’язки на постійній основі (нагадаємо, що зараз, відповідно до правил СОТ, судді виконують свою роботу на тимчасовій основі, що не відповідає дійсності); - збільшити ресурси секретаріату Апеляційного органу та внести зміни в частині деяких інших питань. Запропоновані нововведення переважно стосуються всіх основних зауважень, піднятих американськими дипломатами щодо процедури, та в багатьох моментах йдуть на поступки Штатам. Тому не виключено, що в СОТ дійдуть-таки до спільного знаменника в межах цих переговорів. Якщо тільки метою Сполучених Штатів не є позбутися Апеляційного органу. Варіант 2: ще одним виходом із ситуації може бути переформатування СОТ в рамках так званої концепції "variable geometry". Згідно з нею, СОТ служитиме "парасолькою" для різних угод, підписантами яких стануть не обов’язково всі 164 країни-члени. Такі угоди будуть обов’язковими лише щодо їхніх держав-учасниць. У частині вирішення суперечок дана опція вимагатиме укладення нової угоди щодо апеляційного розгляду або й нового інструменту щодо вирішення спорів загалом. Як варіант, процедура вирішення спорів може базуватися на Домовленості СОТ про правила і процедури врегулювання суперечок із мінімальним внесенням правок, наскільки це можливо (інакше, як показує досвід, переговори можуть затягнутися надовго). Варто зазначити, що відповідні трансформації вже почались. Остання Міністерська конференція СОТ у Буенос-Айресі (грудень 2017 року) є тому яскравим підтвердженням. З одного боку, жодних глобальних домовленостей в рамках одинадцятої Міністерської конференції досягнуто не було. Проте окремі групи країн (кількість яких варіює від 70 до 100) підписали кілька домовленостей щодо продовження переговорів у частині електронної комерції, співпраці в рамках інвестиційної політики та підтримки мікро-, малого та середнього бізнесу. Чи не є це початком розпаду СОТ? Ні, це швидше адекватний погляд на реальність. СОТ вже давно вийшла за межі формату, коли рішення можуть прийматися одним пакетом одностайним голосуванням всіх держав-членів. Варіант 3: рішення групи експертів може бути переглянуте в рамках арбітражу (ст. 25 Домовленості СОТ про правила і процедури врегулювання суперечок). Разом з тим варто зазначити, що арбітраж у рамках СОТ відрізняється від процедури апеляції. По-перше, вирішення спору шляхом арбітражу можливе лише за взаємною згодою сторін. Для розгляду ж спору групою експертів чи Апеляційним органом згода іншої сторони не потрібна. Водночас варто пам’ятати, що в апеляції рішення групи експертів у більшості випадків зацікавлені обидві сторони. По-друге, на відміну від апеляційного розгляду, сторони самі можуть обирати процедурні правила, що регулюють хід арбітражу. По-третє, треті сторони можуть доєднатися до арбітражного процесу лише за взаємною згодою сторін. У разі розгляду спору групою експертів чи Апеляційним органом самі сторони спору не можуть впливати на це питання. По-четверте, арбітражне рішення стає автоматично обов’язковим для сторін після його винесення (водночас звіт групи експертів чи Апеляційного органу повинен бути затверджений Органом вирішення суперечок СОТ). Насамкінець, тоді як подання апеляції призупиняє виконання рішення групи експертів, ініціювання арбітражу не матиме відповідних наслідків. Разом з тим виконання арбітражних рішень здійснюється за тією ж процедурою, що встановлена для забезпечення виконання звітів групи експертів та Апеляційного органу. Тому, незважаючи на відмінності, арбітражна процедура, що вже передбачена угодою СОТ, може бути ефективним виходом із ситуації на певний час. Формально СОТ має рік на вирішення проблеми апеляції. Інакше само існування організації може бути поставлено під сумнів. Однак, фактично, ключове рішення - яким шляхом буде вирішуватися ця проблема - має бути прийняте вже найближчими місяцями. Автор: Вікторія Микуляк, юрист ЮФ Sayenko Kharenko https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/09/18/7087050/ Біженці ви всі: як Польща і Чехія змінювали ставлення до працівників з України https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/09/18/7087025/ Статті EastBook Tue, 18 Sep 2018 09:21:00 +0300 Уряди Польщі та Чехії запрошують українських працівників, проте намагаються подати це як акт гуманітарної допомоги. Розповіді про "українських біженців" підігрівають антиімміграційні настрої. "Чехія не прийме більше жодного біженця, який переправляється в Євросоюз через Середземне море, бо приймає людей з України", - так прем'єр-міністр Чехії Андрей Бабіш наприкінці серпня пояснив пресі небажання своєї країни брати участь у програмі Євросоюзу з релокації біженців з Азії і Африки. Висловлювання про прийняті "тисячі українських біженців" вперше пролунало в Польщі під час парламентської кампанії 2015 року. Політики партії "Право і справедливість" (ПіС) виступили з різкою критикою Willkommenspolitik канцлера Німеччини Ангели Меркель і рішення уряду "Громадянської платформи" брати участь у програмі релокації сирійських біженців. Представники ПіС стверджували, що біженці можуть принести екзотичні хвороби, почнуть ісламізувати Європу і руйнувати традиційні цінності. Тоді й виникла теза про "справжніх біженців" - українців, які приїжджають до Польщі після анексії Криму і початку війни на Донбасі. Брюссель скептичний до подібних заяв, а ось ультраправі сили на місцях використовують їх для розкручування антиміграційних настроїв. Приїхав - отже, біженець Дійсно, з 2014 року спостерігається зростання міграційних потоків з України до ЄС. За оцінками українського Держстату, 1,3 млн українців в 2015-2017 роках хоча б раз виїжджали на роботу за кордон, в основному - до Польщі. Якщо в 2013 році менше 20 тисяч мали різного типу дозволу на проживання в Польщі, то в 2015-му ця цифра зросла до 50 тисяч. З 50 тисяч і почався "аукціон". Уже восени в публічному просторі пролунала інформація про 100 тисяч біженців з України. Після парламентських виборів в жовтні 2015 року заговорили про півмільйона. Тема стала міжнародною, коли 20 січня 2016 року прем'єр-міністр Польщі Беата Шидло під час слухань в Європарламенті заявила, що її країна не в змозі приймати сирійців, оскільки вже прийняла мільйон українців. Хоча прем'єрка не посилалася на жодні конкретні дані, нескладно зрозуміти: в уряді просто підсумовували всі посвідки на проживання та візи, включаючи короткострокові шенгенські, видані українцям за попередній рік. Тобто дані про туристів і економічних мігрантів. Всіх громадян України, яка переживає непрості часи, автоматично записали в шукачі міжнародного притулку. У ситуацію втрутилася українська дипломатія. Посол Андрій Дещиця заявив, що слова прем'єра не відповідають істині, українці в Польщі - це трудові мігранти, платники податків і студенти, а не одержувачі допомоги. Але на цьому питання не було вичерпано. Про мільйон українських біженців в 2016-2017 роках неодноразово заявляв міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський. Чинний прем'єр Матеуш Моравецький вже в перший день перебування на посаді в грудні 2017 року наголосив, що "приймаючи українських біженців, Польща допомагає розрядити напруженість на східному фланзі Євросоюзу". Політик і сьогодні не відмовляється від цієї риторики. При цьому польська влада всіляко підкреслює зростання кількості дозволів на роботу і посвідок на проживання, які видаються громадянам України: тільки за перше півріччя 2018 року українці отримали 110 тисяч дозволів, на початок вересня 170 тисяч мають чинні посвідки на проживання. Більш ніж півмільйона платять внески до фонду соціального страхування. Схожа ситуація в Чехії - як повідомляє Українська служба ВВС з посиланням на Міністерство внутрішніх справ Чехії, українці становлять майже чверть серед іноземців, що мають різні форми дозволів на проживання в Чехії - 122 тисяч з 543 тисяч. Ще близько 70 тисяч українців перебувають в країні за робочими візами. І хоча відносини Праги з Брюсселем виглядають не так драматично, як Варшави і Будапешта, Андрей Бабіш не забув використовувати українських мігрантів, щоб посилити свої позиції перед переговорами з лідерами Італії та Мальти, які страждають від міграційного кризи і вимагають допомоги всіх країн ЄС. Скільки в Польщі і Чехії українських біженців? Дійсно, в 2014 році кількість українських аплікантів на статус біженця як у Польщі, так і в усьому ЄС різко збільшилася порівняно з попередніми роками. Якщо в 2013-му про міжнародний захист у Польщі просили 46 громадян України, то в 2014 - 2253 (друга за чисельністю група після росіян). З 2015 року ці цифри почали знижуватися, на 31 серпня 2018 року глава Управління у справах іноземців Польщі веде 256 справ з питання надання міжнародного захисту громадянам України. 25% аплікантів приїхали з Донецької та Луганської областей, 3% - з Криму. [L] Варто відзначити, що далеко не всі прохання про статус біженця розглядаються - менше 20% проходять первинну верифікацію. Зовсім скромно виглядають дані про тих, хто отримав міжнародний захист: на початку 2016 року, коли Беата Шидло говорила про "мільйон українських біженців", насправді лише двоє людей отримали цей статус. Ще шість отримали дозвіл на перебування по гуманітарних причин, 18 - додаткову охорону. Тенденція змінилася лише в 2017 році - тоді різні форми міжнародного захисту отримали понад 250 громадян України. У Чехії можна спостерігати схожу картину. У 2017 році українці стали першою національною групою за кількістю звернень - 435 з 1450. Більшість заяв відхиляються чеською владою після первинної перевірки. Статус біженця в Чехії в минулому році отримали 8 громадян України, ще 25 - додатковий захист. Всього в 2007-2017 роках Чехія надала статус біженця 127 громадянам України, додатковий захист - 380. При цьому тільки в 2017 році Італія отримала від іноземців понад 130 тисяч заявок на статус біженця і визнала різні форми міжнародного захисту для 34 тисяч, Греція отримала 58 тисяч заявок і видала відповідні документи 10 тисячам, Німеччина - 222 тисячі заявок і 280 тисяч позитивних рішень. Треба... більше українців? Польща і Чехія в останні роки можуть похвалитися чудовими темпами зростання економіки - за даними статистичної служби Європейського Союзу, чеський ВВП під кінець минулого року зростав зі швидкістю 4,9%, зараз - 2,7%, польський - в районі 5%, безробіття знаходиться на рекордно низькому рівні - 2,3% в Чехії і 3,5% в Польщі. Подібні показники разом із низькою народжуваністю і старінням населення не залишають іншого виходу - полякам і чехам потрібні мігранти. За найскромнішими оцінками, до 2030 року тільки на польському ринку буде дефіцит від 3 до 5 млн робочих рук. Чехи вже підвищили квоту національних віз з правом на роботу, які видаються українцям. Як повідомило МЗС Чехії в січні 2018 року, тепер консульства в Україні видаватимуть на 800 робочих віз в місяць більше. Оголошення пішло слідом за зверненням Союзу роботодавців Чехії та Конфедерації чеської промисловості, згідно з яким в країні існує близько 132 тисяч незакритих вакансій, і набрати на них персонал без залучення мігрантів неможливо. За два роки до цього Прага вже спростила видачу віз тим українцям, хто їде працювати за технічними, інженерними або IT-спеціальностями. Зараз у чеському суспільстві досить жваво обговорюють тему спрощеної нострифікації українських медичних дипломів. Тобто, з одного боку, уряд запрошує українських працівників, а з іншого - намагається представити видачу їм дозволів на роботу як акт гуманітарної допомоги. Політика польського уряду щодо мігрантів також непослідовна. Останній рік ПіС працює над новою міграційною політикою, метою якої повинно бути залучення довгострокових трудових мігрантів вже не тільки з України, а й з країн Центральної і Південно-Східної Азії. У пресі обговорюється можливість прискорення процедури надання ПМЖ і громадянства, спрощеного працевлаштування для подружжя тих, у кого вже є дозвіл на роботу. [L] Подібна подвійність - з одного боку, скарги на необхідність приймати "біженців", з іншого - активна видача дозволів на роботу, нерідко призводить до курйозних ситуацій. Павел Хоронжий, ще недавно віце-міністр розвитку і інвестицій Польщі, у своєму відомстві проштовхував ідеї відкритості в міграційному питанні. Представити їх він прийшов 31 серпня до варшавського Ягеллонського клубу. На зустрічі віце-міністр не сказав нічого, що б регулярно не повторювали економісти і експерти: як би Варшава не намагалася, їй не вдасться домогтися масового повернення емігрантів із Західної Європи, а репатріація поляків з Казахстану чи Росії тим більше не вирішить проблем - це люди старшого покоління, які за своєю ментальністю більше нагадують homo soveticus, ніж мешканців сучасної Польщі. Трудова міграція - це шанс для польського суспільства. Питання лише в тому, як грамотно вибрати країни, звідки запрошувати іммігрантів. Однак слова міністра стали причиною бурі в правому сегменті польського Twitter: ультраправі з Національного руху і Всепольської молоді звинуватили Хоронжого в тому, що він ставить інтереси "зайд" вище за інтереси етнічних поляків. Наступного дня від слів колеги відхрестився міністр внутрішніх справ Йоахім Брудзинський - мовляв, його відомство ніяких послаблень не планує. Вже 14 вересня Хоронжого особисто звільнив прем'єр Моравецький. На думку глави Кабміну, його підлеглий занадто захопився прогресивними поглядами, тоді як не піклування про комфорт іноземців, а повернення емігрантів і репатріація - ось пріоритети правлячої партії. Поле конфлікту У Брюсселі не ставляться серйозно до спроб Праги і Варшави представити видачу дозволів на роботу українцям як свою лепту у вирішення міграційної кризи ЄС. До того ж Єврокомісію сьогодні набагато більше турбує польська судова реформа і санкції проти Угорщини. З відмовою країн Вишеграду приймати біженців Стара Європа майже змирилася. Інша річ, що розповіді про "українських біженців" допомагають Польщі та Чехії підігрівати антиімміграційні настрою на місцях. Електорат правих і популістських партій, який вже звик, що їхні лідери принизливо відгукуються про приїжджих, тепер важко сприймає необхідність запрошення мігрантів для розвитку економіки. Відчуваючи себе обдуреними, виборці поглядають у бік ультраправих. У Польщі ситуація виглядає особливо неспокійно: тут у коктейль до "допомоги українським біженцям" ультраправі охоче додають риторику про "українців, які забирають у поляків роботу" і "прихильників Бандери". Сьогоднішні баталії, щоправда, поки ефектніше виглядають в інтернеті - на останній антиукраїнський мітинг Табору радикальної Польщі у Вроцлаві не прийшло і десятка учасників. Хоча дослідники відзначають постійне зростання як злочинів на грунті національної нетерпимості, так і використання мови ворожнечі в публічній сфері. Наступного року на Польщу чекають парламентські вибори, і напевно міграційна політика буде однією з центральних тем кампанії. Тоді політичним партіям доведеться визначитися, ким же є українці - біженцями чи мігрантами, і хто кого більше потребує - вони Польщі чи Польща їх. Автор: Олена Бабакова, журналіст (Варшава) Стаття вперше опублікована на Eastbook.eu і републікована з дозволу власника авторських прав https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/09/18/7087025/ Конкуренти України чи двері до ЄС: чим може стати для нас ініціатива Тримор'я https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/09/17/7087014/ Статті Центр "Нова Європа" Mon, 17 Sep 2018 15:32:00 +0300 Ініціатива створення партнерського блоку від Балтійського до Чорного та Адріатичного морів за три роки отримала шанс перетворитися з ідеї на амбітний проект. Яким же повинен бути підхід України до Тримор’я? 17 вересня в Бухаресті починає роботу третій саміт Ініціативи Тримор’я. Започаткована у 2015 році президентами Польщі Анджеєм Дудою та президентом Хорватії Коліндою Грабар-Китарович ініціатива створення партнерського блоку від Балтійського до Чорного та Адріатичного морів, спрямована на поглиблення інтеграції країн Центральної та Східної Європи, за три роки отримала шанс перетворитися з ідеї на амбітний проект. Проект об’єднує 12 країн Центрально-Східної Європи: чотири країни Вишеградської групи, країни Балтії, Австрію, Хорватію, Румунію, Словенію та Болгарію. Усі держави-члени, крім Австрії, мають кілька спільних знаменників, таких як недавнє комуністичне минуле та членство в НАТО, отримане до вступу в ЄС. Еволюція Тримор’я Якщо на першому саміті у Дубровнику були присутні лідери лише половини країн, то наразі в Бухаресті очікується представництво всіх учасників на вищому рівні. Більше того, вперше відбудеться бізнес-форум з презентацією проектів для потенційних інвесторів і обговоренням шляхів кооперації з країнами за межами ЄС. На цьому форумі мала бути представлена і Україна - на рівні заступника міністра економічного розвитку і торгівлі. Однак, як виявилося, єдиний український урядовець до форуму так і не доїхав. Крім бізнес-форуму, очікується обговорення й вибір переліку пріоритетних для виконання проектів Тримор’я, створення Інвестиційного фонду, мережі торгових палат країн-учасниць і пропозиції нових проектів. Першочерговими сферами поглиблення співпраці по осі Північ- Південь були обрані енергетика, транспорт і телекомунікації. За рік після проведення саміту у Варшаві ідея "Трьох морів" набрала обертів. Так, 3 липня цього року поблизу польського міста Жешув відбувся перший Форум регіонів "Ініціативи трьох морів". Ця зустріч була спрямована на перетворення міжурядового співробітництва на співпрацю між регіонами, що перебувають на території Тримор’я. "Ініціатива трьох морів" активно підтримують і США. Це підтверджується регулярними позитивними твердженнями про проект, що надходять від високопоставлених американських політиків. Інтерес США засвідчив також візит Дональда Трампа на Варшавський саміт 2017 року, і його офіційна промова, під час якої він однозначно підтримав проект. Втім, присутність президента США на попередньому саміті у Варшаві стала і можливістю, і викликом. З одного боку, вона підвищила рівень Ініціативи в очах її членів і звернула на неї увагу міжнародної спільноти. Тим більше, що ініціатива чудово вписується в стратегію, оголошену Трампом для США щодо збільшення американського експорту СПГ на зовнішні ринки, з чим прямо пов’язана політика підтримки європейської незалежності. Невипадково у своїй варшавській промові Трамп сказав: "Якщо вам потрібні енергоресурси - просто зателефонуйте нам". Останній приклад інтересу США до інвестицій в енергетику під егідою Тримор’я - політична та технічна підтримка, надана США для проекту газотранспортного терміналу на острові Крк (Хорватія). У січні 2018 року під час візиту міністра внутрішніх справ Хорватії до Вашингтона помічник державного секретаря США з європейських та євразійських справ заявив, що енергетичний проект Krk LNG "отримав повну підтримку" від США і розглядається як один із "стратегічних проектів" уряду при президенті. З іншого боку, така увага Вашингтона дала підстави говорити про загрозу відновлення поділу між двома Європами і превалюванням інтересів США, а не ЄС. Як наслідок, країни Західної Європи досить довго стримано ставилися до розвитку Ініціативи і сприйняли її як таку, що свідомо чи несвідомо націлена на можливість посилення дезінтеграційних процесів у Євросоюзі. Тим важливішою стала нещодавня заява Німеччини, яка офіційно виявила зацікавленість у партнерстві з Тримор’ям і участі в Бухарестському саміті як спостерігача. Інтерес України Яким же має бути підхід України до Тримор’я та як краще використовувати наявні можливості? [L] Насамперед Україна має можливість залучення до окремих інфраструктурних проектів, таким чином втілюючи євроінтеграцію не декларативно, а практично - прикметно, що якраз українці, з-поміж іншого, очікують від євроінтеграції саме інфраструктурного покращення. Крім того, використання Тримор’я як майданчика для налагодження ефективної комунікації із західними сусідами з питань, що становлять взаємний інтерес, буде корисним для посилення позицій України в регіоні Центральної та Східної Європи. У ситуації, коли між членам нової організації є консенсус, посилення політичної складової Тримор’я та офіційне приєднання країн з-за межами ЄС створить додаткові конфлікти, прийнятним варіантом для України може бути статус спостерігача. Таким чином вона формалізує відносини з об’єднанням і матиме змогу пильніше стежити за динамікою розвитку проекту. Разом із тим необхідна належна координація українських міністерств і відомств щодо Тримор’я, враховуючи, що кожним аспектом співпраці в рамках проекту займаються різні структури. Особливо актуальним є залучення українського бізнесу до участі у бізнес-форумі Тримор’я, якщо цей формат виправдає свою ефективність після пілотного засідання в Бухаресті. І нарешті, Україна має використати всі можливості співпраці в рамках Карпатського макрорегіону, які пропонує Ініціатива. Публікація видана в межах Ініціативи з розвитку аналітичних центрів в Україні, яку виконує Міжнародний фонд "Відродження" у партнерстві з Ініціативою відкритого суспільства для Європи (OSIFE) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні Автор: Тетяна Левонюк, експерт Центру "Нова Європа" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/09/17/7087014/ Кредит під тиском РФ: у чому виграла Україна у справі про "борг Януковича" https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/09/17/7086990/ Експертна думка "Ілляшев та Партнери" Mon, 17 Sep 2018 11:25:00 +0300 Апеляційний суд Англії визнав, що угода щодо "боргу Януковича", можливо, була здійснена під тиском, і тому необхідно розглянути всі аргументи щодо цього ймовірного факту. Україна домоглася скасування рішення Високого суду Лондона щодо виплати РФ $3 млрд "боргу Януковича". І хоча остаточний результат суперечки з РФ ще невідомий, це рішення стало безумовною перемогою Києва. Нагадаємо, що бонди на цю суму були розміщені в грудні 2013 року - в розпал політичного протистояння в країні. Хоча розміщення мало вигляд комерційного, фактично ці папери в України купила Російська Федерація. Саме тому Кремль вважає цей борг державним боргом України перед Росією і вимагає його повного погашення. У лютому 2016 року Міністерство фінансів РФ подало до Високого суду Лондона позов до України за цим боргом і виграло його. Щоб пояснити причину перемоги РФ, потрібно нагадати: англійське право відоме тим, що зобов'язання за бондами стягуються, по суті, в автоматичному режимі. Водночас Україна намагалася домогтися того, щоб слухання проводилося не в скороченому режимі, а за повною процедурою - із заслуховуванням усіх аргументів української сторони, свідків і експертів. Однак суд першої інстанції (а конкретно - суддя Блер, брат британського екс-прем'єра) ухвалив, що підстав для розгляду цієї справи в повномасштабному процесі немає. Як наслідок, суд ухвалив рішення розглянути цю справу за скороченою процедурою, де Київ фактично не мав шансів на успіх - в Британії зобов'язання платити за боргами майже священне. Однак Україна подала скаргу до Апеляційного суду Англії та домоглася скасування цього рішення і перегляду справи по "другому колу". Кілька слів про суть рішення за апеляцією. Англійський суд розглядав кілька аргументів української сторони щодо того, чому таке рішення повинно бути скасоване. При цьому Україна виграла апеляцію тільки за одним аргументом: угода, можливо, була проведена під тиском, і тому необхідно розглянути всі аргументи щодо цього ймовірного факту. [L] Дійсно, одним із факторів, які суд може взяти до уваги щодо боргу за бондами, є тиск сторони під час укладання угоди. Ця доктрина напрацьована, звісно, не щодо держав, а щодо фізичних та юридичних осіб і їхніх угод між собою. Але в даному конкретному випадку Апеляційний суд визнав, що є підстави розглянути цю історію більш докладно. І зрештою апеляційна інстанція зобов'язала суд першої інстанції переглянути справу з урахуванням аспекту про можливий тиск. Усі інші аргументи, на думку апеляції, немає необхідності заслуховувати в повному обсязі. У РФ тепер можуть бути два шляхи. Перший - звернутися до Верховного суду Англії з проханням скасувати рішення апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому Верховний суд Англії розглядає невелику кількість справ, зазвичай коли йдеться про складні правові питання, і тому шанси на позитивне рішення у Росії невисокі. Другий шлях - змиритися з повторним слуханням справи в суді першої інстанції, але вже за повною процедурою. У РФ вже заявили, що все ж готують скаргу до Верховного суду. Хочу підкреслити: однозначно рішення апеляційної інстанції - це перемога української сторони. Так, дійсно, всім очевидно (і навіть Апеляційний суд зазначив це у своєму рішенні), що борги за бондами треба сплачувати бездоганно, але при цьому суд зазначив, що аргумент про тиск все ж слід оцінити в повному обсязі. Як мінімум, Україна домоглася відтермінування, притому досить суттєвого - принаймні на рік-два. Чи є шанс добитися повного перегляду рішення на користь України? Відповісти на це питання поки вкрай складно, особливо не маючи доступу до документів. Однак в будь-якому разі Україна може спробувати за час розгляду справи за повною процедурою отримати перемогу за рішеннями проти Російської Федерації в інших судових інстанціях (у першу чергу з кримського питання) і, в разі повторного програшу по суті в Англії, відмовитися від сплати тримільярдного боргу шляхом зарахування за іншими вимогами проти РФ. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/09/17/7086990/