https://www.eurointegration.com.ua/images/ep_for_fb.gif https://www.eurointegration.com.ua https://www.eurointegration.com.ua Нові завдання для МЗС: експертний погляд на зовнішню політику https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/01/18/7091738/ Експертна думка "Українська призма" Fri, 18 Jan 2019 15:27:00 +0200 Найуспішніші напрями української дипломатії 2018 року: формування міжнародної підтримки у протидії агресії РФ, співпраця з міжнародними організаціями, захист громадян України за кордоном. Традиційно середина січня має декілька знакових подій, що проливають світло на утвердження чи корегування орієнтирів у сфері зовнішньої політики. Заходи спрямовані на різні аудиторії, але взаємопов'язані. 16 січня президент провів зустріч з іноземними дипломатами, де у промові представники дипкорпусу зазвичай намагаються виловлювати сигнали гаранта, які, власне, і орієнтовані на їхні вуха. А вже за два дні міністр закордонних справ України Павло Клімкін провів широку прес-конференцію за підсумками реалізації зовнішньої політики у 2018 році. Свої оцінки зовнішній політиці держави у 2018-му виставили і експерти. В дослідженні "Української призми" взяли участь 120 українських аналітиків, науковців та журналістів, що спеціалізуються на питаннях міжнародних відносин та зовнішньої політики. Гадаємо, що такий зворотній зв'язок від експертного середовища має стати корисним у доопрацюванні планів на поточний рік та середньострокову перспективу в профільних установах. А може і лягти у передвиборчі програми кандидатів у президенти та потенційних парламентських партій. Загальна оцінка - між "задовільно" та "добре". Почнемо із загальної оцінки, яку за 5-бальною шкалою традиційно експерти виставляють за реалізацію зовнішньої політики кожного року. Цього разу по 44% опитаних виставили оцінки "задовільно" та "добре". У порівнянні з 2017 роком ситуація змінилася в позитивний бік: стало майже на 20% більше експертів, які характеризують реалізацію зовнішньої політики як добру. Цікаво також глянути на успіхи за окремими зовнішньополітичними напрямами, які були найбільш успішними. Найвищі результати простежуються за такими п’ятьма напрямами: формування міжнародної підтримки у протидії російській агресії, співпраця з міжнародними організаціями, міжнародними фінансовими інституціями, а також захист громадян України за кордоном і розвиток публічної дипломатії. [BANNER1] Як бачимо, переважно ці сфери докладання зовнішньополітичних зусиль поєднані з особливим періодом у житті держави, що безпосередньо пов'язаний з фактором російської агресії у всіх її гібридних проявах. У 2017 році до п'ятірки найрезультативніших нив зовнішньої політики експертами також було віднесено забезпечення енергетичної безпеки України. Втім, досягнуті результати не настільки й радужні, якщо говорити про тло негативних оцінок, які значно переважають позитивні напрацювання за більшістю із запропонованих експертам позицій. Тут варто звернути увагу на ті проблеми, які заважають більш ефективній реалізації зовнішньої політики. Традиційно на перше місце виходить відсутність стратегії зовнішньої політики України (67% у 2018 проти 73% у 2017). На другому і третьому очікувано опинилися кадрове питання (58% як у 2018, так і 2017) та координація дій між органами влади (52% проти 41% у 2017 році). Динаміка першої трійки демонструє зростання занепокоєння з боку експертів щодо координації та міжінституційної співпраці. Напевно, тут треба більше попрацювати українській зовнішньополітичній збірній у поточному році. Поза першою трійкою серед чинників зниження ефективності зовнішньої політики зросла вага зовнішньої агресії (41% у 2018 проти 29% у 2017), та одночасно експерти менше кивають в бік недостатніх фінансових ресурсів (37% проти 41% у 2017 році). Цікаві також результати щодо відповідності очікуванням експертів реалізації зовнішньої політики щодо ЄС, США та Росії. 83% опитаних схвально сприймають політику щодо США ("повною мірою відповідає" - 26% і "деякою мірою відповідає - 67), 79% - щодо Європейського Союзу (15% і 64% відповідно). Політика щодо Росії, що реалізується Україною нині, для 15% експертів повною мірою відповідає очікуванням, а для 54% - певною мірою. На що ж експерти радять звертати увагу під час вироблення та реалізації зовнішньої політики України? У середньотерміновій перспективі для України найвищий ступінь пріоритетності матимуть такі напрями: протидія російській агресії (40%), європейська (23%) та євроатлантична інтеграція (23%), просування іміджу України за кордоном (18%), економічна дипломатія (18%), формування політики сусідства (15%) та поглиблення співпраці зі США (10%). Симптоматично, що перші 4-5 пріоритетів зовнішньої політики однакові на офіційному та експертному рівнях. Такі ж акценти розставляють у своїх виступах і президент та міністр закордонних справ. Серед перспективних регіонів світу, де Україна має просувати свої національні інтереси, респонденти експертного опитування відзначили перш за все країни ЄС (55%) та країни Центрально-Східної Європи (52%), а також Чорноморський регіон (46%). Далі йде Китай та Центральна Азія (29%), наступним - регіон Східного партнерства (Східна Європа та Південний Кавказ) з 18%. [BANNER2] Однак тут важливо сприймати відповіді на попереднє питання і те, як і де експерти бачать лідерство України, принаймні потенційне. Це дозволяє говорити про необхідність диференціації зовнішньополітичних інструментів, які фокусуються на присутності й представленості України в регіоні, та дипломатичного портфеля, спрямованого на лідерство. 16% експертів скептично ставляться до можливості України бути лідером хоч в якому-небудь регіоні. Втім, 48% вбачають лідерський потенціал нашої держави у Східному партнерстві, 13% - в Східній Європі, а 11% - в Чорноморському регіоні. Гарна новина, як на мене, і в тому, що порівняно з даними за 2017 рік кількість скептиків зменшується, а оптимістів більшає по кожній з названих позицій. Ну і завершимо огляд опитування проекціями на 2019 рік. Серед завдань на новий рік експерти вказують таку пріоритетність: протидія російській агресії (88%), євроатлантична інтеграція (60%), залучення іноземних інвестицій в Україну (50%), виконання Угоди про асоціацію з ЄС (40%), просування позитивного іміджу України (30%). Цікаво, що у порівнянні з попередніми настановами експертів на 2018 рік, в порядку денному 2019 року більш затребуваними стали інтеграція до структур НАТО та пошук інвестицій. Наразі обмежусь лише цими оцінками, які надали наші експерти. Адже тут є вдосталь над чим помізкувати у кабінетах на Банковій та Михайлівській площі. Збільшення позитивних оцінок не повинно розхолоджувати. Одночасно перспективи мають знаходити реальне втілення, а не просто кочувати з опитування в опитування. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/01/18/7091738/ Між незалежністю та контролем: як центробанки ЄС та G7 звітують перед суспільством https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/01/18/7091709/ Статті Експертна платформа НБУ, для Європейської правди Fri, 18 Jan 2019 09:28:00 +0200 Монетарна влада була незалежною від уряду, проте у розвинених країнах певні елементи контролю за нею залишають за собою парламентарі. Де межа цього контролю та незалежності регулятора? Центральні банки більшості країн світу здебільшого уособлюють собою монетарну владу в країні. У розвинених країнах заведено, аби монетарна влада була незалежною від уряду, а формування фіскальної та монетарної політики відбувалося навколо різних центрів впливу. Водночас певні елементи контролю за монетарною владою залишають за собою парламентарі. Проте де межа цього контролю та незалежності регулятора? G7: різні підходи Вивчення відносин правлінь центральних банків з парламентарями засвідчує: у тих країнах, де центральний банк має всю повноту монетарної влади, звітування керівництва центробанку перед парламентом сприймається як традиційний атрибут публічного контролю за роботою центрального банку. Центральні банки країн, які номінально втратили монетарну незалежність (Німеччина, Італія, Франція) та увійшли в зону євро, зазвичай були тісно зв’язані з національними урядами. Це пов’язано з відсутністю потреби у розподілі функцій монетарної і фіскальної політик. Така близькість до виконавчої влади виражена, зокрема, через затвердження статуту Банку Італії декретом президента або призначення керуючого Банку Франції Радою міністрів. Моніторинг публічної активності очільників центральних банків Франції, Італії та Німеччини засвідчив, що їх не часто можна було зустріти у парламентах своїх країн. Перенесення центру рішень щодо монетарної політики до Європейського центрального банку (ЄЦБ) знижує необхідність комунікацій між парламентарями та керівництвом центральних банків. [BANNER1] Натомість у США, Великій Британії, Японії та Канаді комунікації між центробанками і парламентарями - дуже інтенсивні та переважно публічні. Центральні банки охоче йдуть на контакт, не тільки представляючи регулярні монетарні звіти, але й беручи участь у розробці певних законопроектів та висвітлюючи свою експертну оцінку тих або інших проблем. Останній яскравий приклад висвітлення фахової думки відбувся у Великій Британії, коли голова Банку Англії Марк Карні та інші члени правління терпляче пояснювали у Вестмінстері ризики Brexit. Представники центральних банків часто ходять до парламентів своїх країн не поодинці, а командою. На регулярній основі такі візити на запрошення депутатів практикують у Великій Британії та Канаді. Управлінський колегіальний орган не обов’язково повинен з’являтись у стінах вищого законодавчого органу в повному складі, але поява профільних керуючих у супроводі голови центрального банку є доречною. Основний мотив таких візитів - безпосередній парламентський контроль над центробанками як монетарною владою. Необхідність такого звітування прописано у профільному законі, який регламентує діяльність центральних банків. А на додачу центробанки зацікавлені в розвитку банківського та валютного законодавства, для чого теж потрібне спілкування з депутатами, а також вирішення кадрових питань, зокрема затвердження керівництва головного банку). Також звичною є практика, коли парламентарі викликають представників національних банків у випадку чогось екстраординарного, що потребує пояснень та консультацій, або коли настає час регулярних звітів про монетарну і валютну політики. Назва країни Характеристика відносин центрального банку з парламентом країни Велика Британія Банк Англії (BoE) є підзвітним парламенту Великобританії. Останнього разу голова BoE Марк Карні і його підлеглі виступали у Британському парламенті 4.12.2018 р. щодо економічного ефекту для країни від Brexit Німеччина Частина Правління Deutsche Bundesbank призначається Бундестагом. Президент та члени правління Deutsche Bundesbank можуть брати участь у засіданні профільного комітету Бундестагу та виступати перед членами парламенту у разі необхідності Канада Парламент Канади має важелі впливу на Банк Канади, оскільки контролює зміни до Закону про Банк Канади від 1934 року. У цій країні центробанк подає до парламенту свій річний звіт, а до профільного комітету парламенту - квартальні звіти. Останній раз керуючий Банком Канади та його заступник відвідували Комітет з банківської справи, торгівлі та комерції 31.10.2018 р. Італія Банк Італії діє на підставі статуту, який затверджений Декретом президента Італії. Керуючий Банком Італії та його заступники призначаються відповідно до Декрету президента за поданням Ради міністрів. У цього центробанку існує певний рівень незалежності від депутатів у кадрових питаннях, але керуючі банку періодично беруть участь у роботі парламенту. Щоправда, нечасто. Наприклад, керуючий Банку Італії Іньяціо Віско останній раз брав участь у роботі профільного комітету парламенту 19.12.2017 р., а у квітні 2017 року виступав перед профільним комітетом Європарламенту США Всі 7 членів Ради керуючих ФРС призначаються за поданням президента США та затверджуються Сенатом. Рада керуючих подає щорічний звіт про свою діяльність спікеру Палати представників США. Голова ФРС США Джером Пауелл упродовж 2018 року декілька раз виступав перед комітетами Сенату та Конгресу, представляючи Проміжний звіт з монетарної політики. Слухання у комітетах зазвичай публічні, за участю ЗМІ Франція Керуючий Банку Франції призначається Радою міністрів терміном на 6 років та погоджується парламентом. Публічної активності керуючого Банку Франції Франсуа Віллеруа Гало у спілкуванні з французьким парламентом не помічено, хоча пан Гало є членом Ради керуючих ЄЦБ та періодично виступає на парламентських конференціях Японія Керуючий Банку Японії та його заступники, а також члени Ради призначаються Кабінетом міністрів та погоджуються у парламенті Японії. Керуючий Банком Японії Харухіко Курода - частий гість у депутатському середовищі. За 2018 рік пан Курода тричі відвідував Коккай. Останній раз голова Банку Японії виступав на Комітеті з фінансів Палати представників 7.12.2018 р., презентуючи проміжний звіт з валюти та монетарного контролю [BANNER2] Специфічна Європа Європейський центральний банк є специфічним носієм монетарної влади. Звісно, його модель роботи з Європейським парламентом не може бути взірцем для країн, де центральний банк має всю повноту монетарної влади, адже економічною основою для ЄЦБ є не єдина країна, а інтеграційне об’єднання держав. Президент ЄЦБ на щоквартальній основі звітує перед Європарламентом і щорічно представляє депутатам свій звіт. За результатами розгляду парламентарі щороку ухвалюють резолюцію. Після того як ЄЦБ отримав повноваження з нагляду за великими банками, до профільного комітету Європарламенту стали запрошувати зі щорічним звітом і голову Наглядової ради ЄЦБ. Президент ЄЦБ також є частим гостем на зборах міністрів фінансів та міністрів економіки країн-членів Європейського союзу - ECOFIN, який є складовою Ради Європи. Втім, найжвавіші дискусії з монетарних питань точаться всередині самої керуючої ради, до якої входять 19 голів центральних банків країн ЄС та всі члени виконавчої ради ЄЦБ. Іноді частина дискусій з монетарної тематики відбувається у засобах масової інформації, тому до Європарламенту здебільшого доходять проблеми нормативного врегулювання тієї або іншої проблеми, яку ЄЦБ виявив на ринку. Також варто враховувати, що, крім Європарламенту та Ради Європи, ЄЦБ знаходиться у сфері компетенції Європейського омбудсмена та Європейського офісу протидії злочинам (OLAF). До компетенції першого належить захист прав громадян ЄС та бізнесу від дій ЄЦБ, а OLAF є органом, уповноваженим на розслідування корупційних та інших дій в середині ЄЦБ, які можуть завдати шкоди фінансовим інтересам Євросоюзу. Важливо розуміти, що для ЄЦБ зараз Європарламент є радше партнером у сфері розвитку правового поля і частково майданчиком для дискусій з політиками стосовно нагляду та монетарних питань. OLAF та омбудсмен частково перебрали на себе функції контролю. [BANNER3] Сусідські справи Президент Національного банку Польщі (НБП) призначається Сеймом за поданням президента країни. При НБП діє Рада з монетарної політики, що складається з дев'яти членів, які порівну призначаються президентом, Сенатом та Сеймом. Ця Рада щорічно подає до Сейму засади монетарної політики, які повинні бути враховані під час формування фіскальної політики в рамках проекту бюджету. Також Рада з монетарної політики готує для Сейму звіт з монетарної політики, який підлягає затвердженню Сеймом. Президент НБП Адам Глапінський є частим гостем у Сеймі. Зокрема, щороку у липні він представляє звіт про результати роботи НБП. Переважно ця подія широко висвітлюється у ЗМІ. Цікава модель взаємовідносин центрального банку з парламентом склалася в Угорщині. Керуючий центрального банку Magyar Nemzeti Bank (MNB) призначається президентом за згодою прем’єр-міністра. Однак невтручання парламенту Угорщини у питання призначення керуючого MNB не звільняє першу особу центрального банку від обов’язків з’являтись перед депутатами. До того ж контроль за роботою MNB офіційно покладено на наглядову раду MNB, голову та членів якої призначає саме парламент цієї центральноєвропейської країни. У Румунії всі дев'ять членів ради директорів Національного банку Румунії призначаються парламентом. Тобто центральний банк автоматично через механізм призначення є підзвітним депутатам вищого представницького органу країни. [BANNER4] * * * * * Підіб’ємо підсумки. У світі існує безліч моделей взаємодії центральних банків з парламентами: від повного підпорядкування до рівноправної співпраці. Але в тій чи іншій формі механізм консультацій, фахової оцінки, допомоги у гострих ситуаціях є стандартним та звичним в практиці взаємодії очільників центробанку та парламентарів. А регулярні звіти є відкритими до медіа та широко обговорюються суспільством. Автор: Віталій Шапран, головний експерт Ради НБУ Експертна платформа - об’єднання співробітників Національного банку - носіїв знань, не репрезентує офіційну позицію НБУ та інформацію про рішення правління https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/01/18/7091709/ Ринок чи контроль: як країни ЄС впливають на енергетичні тарифи https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/01/18/7091674/ Експертна думка енергетичний експерт, Словаччина Fri, 18 Jan 2019 08:53:00 +0200 Підвищення тарифів, невдоволення населення, пошук урядом різних компенсаторів… Це зовсім не про Україну. Точніше – не лише про Україну. Підвищення тарифів, невдоволення населення, пошук урядом всіляких компенсаторів… Це зовсім не про Україну. Точніше - не лише про Україну. У сусідів України новий рік теж розпочався з підвищення цін на газ, електрику і тепло. Після декількох років зниження тарифів ціни на всі види енергоносіїв минулого року на ринку Центральної Європи почали істотно зростати. За даними словацького енергорегулятора, ціни на електроенергію в 2018 році збільшилися в середньому на 27,4%, на газ - більше ніж на 20%. Регулятор у своїй калькуляції максимальної ціни на 2019 рік виходив із середньої ціни 40,45 євро/МВт-год електрики і 18,49 євро/МВт-год газу. Але ціни до кінця минулого року на біржах підвищилися ще більше - на електрику приблизно на 20 євро, на газ - на 7 євро. Причиною зростання цін на електроенергію було дуже різке підвищення ціни на викиди вуглекислого газу (на 200%!!), а також на вугілля і газ. Ціни на останній реагують на довгу зиму в Європі, спорожнілі газосховища і підвищення ціни на нафту. Зростання на біржах не могло не відбитися і на тарифах для населення. Регулятор у Словаччині дозволив максимальне підвищення ціни електрики на додаткових 5,66%. Ціна газу в середньому підвищується на 5,67%, тепла - на 4,7%. За розрахунками регулятора, середня сім'я з чотирьох осіб у квартирі в Братиславі заплатить за електрику за рік на 28-35 євро більше. Річні витрати на тепло для неї підвищаться на 22 євро, на газову плиту - на 11 євро. Для тих, хто живе в приватних будинках і використовує газ для опалення, в середньому витрати підвищуються на 60 євро в рік. Оскільки словацький регулятор визначає максимальні ціни, підвищення у різних постачальників і споживачів буде не однаковим. [BANNER1] Ще більшою буде різниця в підвищенні ціни в Чехії, де регулятор безпосередньо не регулює кінцеві ціни на енергоносії для населення. Ціни на електрику трейдерські компанії підвищили поки що в середньому на 10-12%, на газ - на 3-8%, на тепло - на 5-8%. На ступінь підвищення тарифів для кожної сім'ї в Чехії і Словаччині впливатиме і те, який саме договір на купівлю енергоносіїв вони уклали. Деякі домогосподарства в минулому скористалися пропозицією трейдерів зафіксувати тарифи на кілька років вперед і уникнути безпосередньо значного підвищення (для них подорожчає тільки постачання і дистрибуція). Навіть таке підвищення - нехай і не дуже значне за українськими мірками - стає проблемою для східноєвропейських країн. Зараз не зможуть зі своїх доходів сплачувати повну вартість комунальних тарифів (тобто - мають субсидії) 3,8% чеських домогосподарств і 5,1% - словацьких. До слова, в сусідніх країнах цей показник ще більший. Наприклад, в Угорщині він перевищує 9%. А в Греції і Болгарії він становить катастрофічні 29% і 40% відповідно. Чергове підвищення тарифів, вочевидь, додатково збільшить цю групу. І це проблема, яка стає дедалі актуальнішою для ЄС. Уряди країн Євросоюзу не в змозі регулювати ціни на енергоносії (електрику і газ) на регіональних біржах, які є ціноутворюючими. [BANNER2] А отже, цим країнам треба шукати інші шляхи допомоги населенню шляхом додаткової підтримки через соціальну систему. Це перш за все різні форми субсидій, які в обов'язковому порядку визначаються у фінансовому вигляді й на основі загальних показників бідності, строго контрольованих для кожного одержувача. Іншими формами може бути компенсація ПДВ. Але є й інші причини зростання цін, на які уряд (або Єврокомісія) ще здатні вплинути. Це регуляція вартості ціни викидів та інші екологічні податки, тарифи на підтримку виробництва "зеленої енергії" або включення в тарифи підтримки видобутку вугілля чи фондів на фінансування закриття в майбутньому атомних реакторів. Приклад такого впливу - ціна викидів, яка різко злетіла після рішення Єврокомісії прибрати з ринку зайві квоти. Інший приклад - підтримка "зеленої енергетики", коли більше і більше країн переходять на аукціони з продажу потужностей на вироблення електроенергії з сонця, вітру чи біомаси. Усі ці виклики зараз стоять і перед українською владою. Поки в Україні тривають дискусії навколо вартості самого продукту (мегават-години електроенергії або газу). Але і в Україні в кінцевій ціні зростатиме частка послуг з розподілення або навантаження на тариф через підтримку "зеленої енергетики" чи видобутку власного вугілля. І не в останню чергу треба створювати реальні фінансові ресурси на закриття (оновлення) атомних станції. Над цим треба замислитися вже зараз і приймати конкретні рішення. Дуже гарним прикладом є підтримка "зеленої енергетики", де вже було прийнято рішення про заміну гарантованих тарифів на аукціони. Для вирішення цих проблем потрібне і швидке впровадження регуляції ціни на базі двох компонентів: варіабельного (вартість самої кіловат-години електроенергії, газу або тепла, яка залежить від ринку) і фіксованих витрат (витрати енергокомпаній на утримання і модернізацію мереж, на зарплати співробітників). Досвід східноєвропейських країн свідчить, що ринкове ціноутворення не позбавляє уряди інструментів впливу на ціноутворення енергетичних тарифів. Питання лише в умінні (або бажанні) використовувати ці інструменти. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/01/18/7091674/ Крок від прірви: Варшава розблокувала історичний діалог із Києвом https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/01/17/7091691/ Експертна думка Європейська правда Thu, 17 Jan 2019 16:38:00 +0200 Українсько-польські відносини позбулися одного з двох найбільших подразників. Що означає рішення Конституційного суду Польщі і якими тепер будуть відносини Києва та Варшави? Українсько-польські відносини позбулися одного з двох найбільших подразників. Конституційний суд Польщі нарешті прийняв довгоочікуване рішення, скасувавши дію "української частини" поправок до закону про Інститут національної пам’яті. Довгоочікуване - адже рішення щодо "ізраїльської частини" (щодо правок, які викликали протести Ізраїлю та засудження з боку США) Конституційний суд Польщі прийняв на півроку раніше. Нагадаємо, що прийняття вказаного законопроекту стало одним із ключових законодавчих досягнень ультраправої партії Kukiz’15 - і відразу викликало міжнародні протести. Детальніше про норми цього закону - в нашій статті "Заборонений Бандера: які наслідки матиме польський закон про історичні злочини", яка вийшла рік тому. Втім, більшого розголосу отримала не його українська частина - кримінальна відповідальність за "заперечення злочинів українських націоналістів у 1925-1950 роках, а також злочинів українських формувань, які були колаборантами ІІІ Рейху під час Другої світової війни", а відповідальність за твердження про польську провину у військових злочинах Другої світової. Разом із тим у польському експертному середовищі була упевненість у тому, що й "українська частина" закону про ІПН буде скасована. "Склалася така дивна ситуація, коли ніхто не хоче назвати себе батьком української частини закону про Інститут національної пам’яті! Хоча б тому, що тепер зрозуміло, що цей фрагмент є результатом дуже виразного впливу російських спецслужб. І його логічно ніхто не може пояснити", - наприкінці минулого року розповів в інтерв’ю ЄвроПравді відомий політолог, радник глави МЗС Польщі Пшемислав Журавський вель Граєвський. Зрештою, подання до КС з проханням визнати ці норми антиконституційними подав президент Польщі Анджей Дуда. Отже, що означає рішення Конституційного суду і якими тепер будуть відносини України та Польщі? Можна сказати, що ці відносини наразі повернулися до ситуації початку минулого року - до ухвалення вказаного закону. Проте проблема полягає в тому, що й тоді криза відносин була помітна усім. В першу чергу йдеться про введення Україною мораторію на ексгумаційні роботи - крок, який вкрай болюче було сприйнято у Польщі. Після цього мораторію широкого поширення набуло твердження про "історичну кризу" між країнами. Вирішити цю кризу спробували президенти двох країн - у грудні 2017 року Петро Порошенко та Анджей Дуда у Харкові узгодили план заходів із вирішення цієї кризи. Цей план так і залишився на папері. За оцінкою з Польщі - через небажання України виконувати свої зобов’язання. За українською оцінкою - через прийняття відверто антиукраїнського закону. [BANNER1] Як мінімум, є сенс говорити, що рішення польського Конституційного суду відновлює можливість повернутися до виконання президентської домовленості у Харкові. Втім, це лише теорія. А на практиці ми повертаємося до ключового питання: чи має Україна у відповідь скасовувати мораторій? З одного боку, логіка двосторонніх відносин вимагає від Києва показати зацікавленість у пошуках порозуміння з Варшавою. І звичайно, з точки зору Польщі, скасування мораторію - найкращий варіант зустрічного кроку з боку України. Втім, виникає інша проблема - за таким сценарієм багато хто в Україні може відчувати себе ошуканими. І дійсно, варто нагадати, що мораторій було введено Києвом не просто так, а у відповідь на низку паплюжень українських поховань у Польщі - на які влада сусідньої країни старанно заплющувала очі. А останньою краплею стали події у Грушовичах, санкціоновані місцевою владою. Варто нагадати, що у питанні відновлення українського меморіалу у Грушовичах, і не лише там, прогресу досі немає. А відповідно - чи варто Україні йти на односторонні поступки? Адже в такому випадку у наших польських партнерів може з’явитися готова формула відносин з Україною - нове загострення відносин, а потім деескалація в обмін на українські поступки. Втім, навіть такі ризики не можуть бути виправданням нашої бездіяльності. [BANNER2] Тут доцільно розповісти історію, яка сталася всередині минулого року. Один з українських високопосадовців, який має пряме відношення до вирішення історичної суперечки з Польщею, написав статтю для ЄвроПравди. Головна ідея статті: нам варто скасувати мораторій, можливо, замінивши його іншим обмеженням. Адже мораторій не досяг своєї мети - він не лише не наблизив вирішення історичної суперечки, а й додатково налаштував поляків проти України. Хоча б тому, що в очах багатьох такі дії України є абсолютно аморальними. Такі дії Києва легко критикувати, апелювати до християнських цінностей, що їх дуже люблять у Польщі, ховаючи за критикою те, що руйнація українських пам’яток є не менш аморальною. Втім, напередодні публікації автор статтю відкликав. Причина цього - набрання чинності антиукраїнських норм у новій редакції закону про ІНП, після яких подібні поступки стали неможливими. Тепер цю перешкоду подолано. А відповідно, Україна має можливість перейти до вирішення болючого конфлікту із сусідом. Конфлікту, у вирішенні якого зацікавлені всі. Окрім, звичайно, Росії, де з таким нетерпінням чекають чергового загострення суперечок Києва та Варшави. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/01/17/7091691/ Всупереч протестам та тиску РФ: чому Греція схвалить угоду з Македонією https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/01/17/7091666/ Статті для Європейської правди Thu, 17 Jan 2019 12:44:00 +0200 Кабінет Ципраса, який починав свою каденцію як надзвичайно проросійський, закінчує її низкою дипломатичних протестів на адресу Росії щодо її неприпустимого втручання у внутрішні справи Греції. Пізно ввечері 16 січня грецький уряд всьоме за вісім останніх років постав перед голосуванням щодо недовіри. Втретє це випробування очікувало на уряд Алексіса Ципраса: попередні дві спроби припали на кризовий 2015 рік, коли привид Grexit видавався значно реальнішим, аніж навіть перспективи Brexit. І знову Ципрасу вдалося пройти по лезу ножа: з 300 депутатів 151 проголосував за довіру уряду і 148 - проти. 145 голосів на підтримку уряду дала рідна ліворадикальна партія прем’єра СІРІЗА, однак за мінімально необхідних шість додаткових голосів довелося поборотися. В очікуванні виборів Минулої неділі екстравагантний ліворадикально-праворадикальний коаліційний уряд Ципраса розвалився, коли лідер правої його частини АНЕЛ ("Незалежні греки") і міністр оборони Панос Камменос оголосив про свою відставку. Решта міністрів від АНЕЛ, усвідомлюючи нульові шанси переобратися на наступних виборах (останні рейтинги дають партії трохи більше 1%), залишилися на своїх позиціях, хоча з партії Камменос їх швиденько виключив. Так голосів стало 150. Зрештою, вистачило підтримки одного депутата з ліберальної партії "Потамі" ("Річка"), теж вигнаного з її лав за таке неподобство, і уряд подовжив своє існування. Чому ж підтримка чинного уряду виглядає настільки токсичною для решти політичних сил? Причина банальна і традиційна: наближаються парламентські вибори. Щонайпізніше вони повинні відбутися восени 2019 року, коли чотирирічний термін чинного парламенту спливе природнім чином, але все більше і більше політичних сил, на чолі з найбільшою опозиційною партією "Нова демократія", тисне на Ципраса, щоб той оголосив вибори достроково. Уряду меншості, що склався після розвалу коаліції, буде доволі складно функціонувати у настільки ворожому середовищі ще понад півроку, а відтак вибори можуть відбутися вже навесні. Опитування наразі показують, що саме "Нова демократія" з 31,5 % суспільної підтримки має найкращі шанси очолити новий уряд. На другому місці залишається СІРІЗА з 16,5 % рейтингу, далі з великим відривом йдуть неонацистська "Золота зоря", Комуністична партія Греції та Центристський рух за зміни (КІНАЛ, перероджений ПАСОК, раніше провідна соціал-демократична партія) - приблизно по 4% кожен. Рейтинги решти партій маргінальні. [BANNER1] Однак для переможців виборів було б дуже зручно почати правління в ситуації, коли ключові кризи останніх років будуть тим чи іншим чином вирішені. Адже криза біженців послабилася після підписання договору ЄС з Туреччиною у 2016 році, а буквально у серпні цього року закінчилася третя програма фінансового порятунку Греції і очікується, що протягом наступного року держава повернеться на фінансові ринки. Гаряча криза залишилася лише одна - македонська. Македонська "зрада" Переговори з македонського питання, що тривали останніми роками, а надто підписання цього червня так званої Преспської угоди, яка змінює назву сусідньої країни на "Північна Македонія" в обмін на зняття грецького вето на вступ цієї держави до ЄС і НАТО, викликали у Греції лавину масових протестів. У листопаді 2018 року близько 65% греків були противниками цієї домовленості, в той час як підтримували її лише 17%, а 60% мали дуже негативну думку про головного архітектора Преспської угоди - колишнього міністра закордонних справ Нікоса Коціаса. Власне, через кардинальні незгоди з Паносом Камменосом з македонського питання він і втратив свою посаду в жовтні. [L] Камменос маневрував до останнього, сподіваючись, вочевидь, що угоду завалить македонська сторона. Низька явка на референдумі 30 вересня підштовхнула багатьох оглядачів до невтішних прогнозів щодо можливості ратифікації угоди в парламенті конституційною більшістю, зважаючи на одночасний спротив президента Македонії Георге Іванова, націоналістичної партії ВМРО-ДПНЕ та необхідність врахування інтересів албанської меншини. Однак прем’єр-міністр Зоран Заєв показав майстер-клас з політичного маневрування, досяг компромісу з усіма зацікавленими сторонами, і, ратифікувавши угоду 11 січня, перекинув відповідальність на греків. З одного боку, голосування за Преспську угоду може стати політичним самовбивством у суспільстві, де невизнання будь-яких прав сусідньої держави на назву "Македонія" є переконанням абсолютної більшості. Тому не дивно, що більшість політичних сил стверджує, що угода жахлива, неприйнятна, торгує національними інтересами і національною гідністю, а відтак ратифіковувати її в жодному разі не можна. З іншого боку, непримиренність такої опозиції обмежується тим, що провал угоди може знову вивести Грецію в статус політичної парії в рамках ЄС, а переможцю наступних виборів - суттєво ускладнити комунікацію з партнерами на міжнародному рівні, яка є ключовою на даному етапі політичного розвитку країни. [BANNER2] Ця політична дилема найгостріше постала перед партією-лідером симпатій, право-консервативною "Новою демократією", яка фактично відродилася з попелу. У докризові роки вона була однією з двох системотворчих партій грецької політики, а її традиційним візаві була соціал-демократична ПАСОК ("Всегрецький соціалістичний рух"). Однак політика економії після кризи 2010 року маргіналізувала спочатку уряд Андоніса Самараса (НД), а тоді й Йоргоса Папандреу (ПАСОК), зафіксувавши глибоку кризу традиційних партій у Греції. Натомість на коні виявилися радикальні політичні новобранці, в першу чергу ліворадикальна СІРІЗА, яка тріумфувала на виборах січня 2015 року, створила коаліцію з праворадикальною партією АНЕЛ, об’єднану ненавистю до європейських кредиторів і жорстких умов програм порятунку, та націлилася на пошук третього шляху для Греції. Нові популісти Однак радикальна програма СІРІЗА та її партнерів у 2015 році не спрацювала. Попри успіх липневого референдуму, де грецький народ гнівно відкинув умови кредиторів, уряд не спромігся знайти позаєвропейське джерело фінансування для можливого виходу з зони євро і повернення до драхми. Тож Ципрас був змушений зробити "політичне сальто" і з другої половини 2015 року виконувати більшість вимог кредиторів, а також активно співпрацювати у вирішенні кризи біженців, які напливали до Греції з Туреччини. Третім результатом нової поступливості уряду Ципраса став несподіваний прорив у майже 30-річних переговорах з македонського питання. Це стало можливим завдяки сприятливій міжнародній кон'юнктурі та невеликому значенню націоналістичних питань для ліворадикальної СІРІЗА. Наслідком стала непопулярна всередині країни Преспська угода. [BANNER3] І в цьому "Нова демократія" побачила шанс на відродження, почавши з обрання молодого та енергійного лідера Кіріакоса Міцотакіса (в кращих грецьких традиціях, сина прем'єр-міністра (1990-1993) Константіноса Міцотакіса та брата міністра закордонних справ (2006-2009) Дори Бакоянні). Змістившись з правоцентристських позицій ще правіше, Кіріакос Міцотакіс не шкодує красномовства, щоб викривати сервільність Ципраса щодо виконання умов кредиторів, які поставили простих греків на межу зубожіння, а Преспську угоди представляє як недопустиму зраду національних інтересів. Міцотакіс грає в небезпечну гру на межі правого популізму, адже теж мусить пройти по лезу ножа. Він має бути достатньо непримиренним, щоб здобути собі симпатії грецького суспільства і показати, що він і його партія не мають жодного відношення до рішень, які стосуються чи то жорстких непопулярних реформ, чи то питань національної ідентичності, й тріумфувати на виборах. І водночас - не розвалити стосунки з партнерами, від яких все ще зберігає значну залежність. Відтак опозиції вигідно, щоби Преспська угода таки була ратифікована, однак за рахунок самопожертви СІРІЗА. Це дозволить потім стверджувати: так, ми були шалено проти, але коли вже угода ратифікована, то мусимо дотримуватися її положень, а національні інтереси захищатимемо в інший спосіб, наприклад вже в процесі переговорів про членство Північної Македонії в ЄС та НАТО. Цим, власне, і пояснюється настільки сильна поляризація в парламенті: за "кривеньку качечку" уряду Ципраса голосує рівно стільки депутатів, скільки мінімально потрібно, а решта думає про своє політичне майбутнє. Подібної ситуації варто очікувати і в голосуванні за ратифікацію Преспської угоди. [BANNER4] Російський кульбіт Ципраса Алексіс Ципрас планував провести ратифікацію до кінця січня, по суті, якнайшвидше, поки ця тема гаряча і поки міжнародне співтовариство активно слідкує за перебігом подій і невпинно заохочує Грецію зробити цей історичний крок. Як мінімум, йому хочеться увійти в історію як людині, яка спромоглася розв’язати настільки складний конфлікт. Оскільки у Греції міжнародні договори ратифікуються простою більшістю, а не конституційною, як у Македонії, то шанси непогані. В разі голосування варто очікувати, що за угоду проголосує СІРІЗА, відступники з АНЕЛ, незалежний депутат та ще кілька депутатів з ліберальної партії "Потамі", які не бажали висловлювати довіру уряду, однак підтримують Преспську угоду. "Потамі" увірвалася до парламенту у 2015 році разом з іншими новими партіями. Втім, проєвропейський лібералізм традиційно в сучасній Греції не прижився і зараз її рейтинги складають 0,7%. Тож її представникам можна голосувати відповідно до цінностей, а не до електоральних перспектив. На 20 січня в Афінах запланована чергова демонстрація противників Преспської угоди. Немає сумнівів, що вона буде надзвичайно масовою і що основні політичні сили намагатимуться перетворити цей протест у власні відсотки на виборах. Втім, говорячи про противників угоди, не можна не згадати наших заклятих сусідів. Російська Федерація останніми днями просто фонтанує злістю і роздратуванням щодо можливої ратифікації. І міністр закордонних справ Лавров, і президент Путін, відкинувши будь-які дипломатичні реверанси, прямо кажуть, що угода щодо назви країни неприпустима, адже вирішення конфлікту додатково просуває впливи НАТО і США на Балканах. [BANNER5] Кабінет Ципраса, який починав свою каденцію як надзвичайно проросійський навіть за грецькими мірками, закінчує її низкою дипломатичних протестів на адресу Росії щодо її неприпустимого втручання у внутрішні справи Греції. Тож шанси на ратифікацію доволі великі, втім, не варто забувати, що більшість на її підтримку слабка, а для основних геополітичних гравців на кону стоїть надто багато. Автор: Надія Коваль, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/01/17/7091666/ Франції призначили дебати: Макрон шукає аргументи проти "жовтих жилетів" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/01/17/7091619/ Статті Thu, 17 Jan 2019 09:00:00 +0200 Результати анонсованих Макроном "народних дебатів" повинні лягти в основу "нового суспільного договору", що має знизити протестну активність "жовтих жилетів". Президент Франції Еммануель Макрон дав офіційний старт "загальнонаціональному діалогу" в нормандському селі Гран-Буртерульд, що неподалік Руана. Основна мета "народних дебатів" - знизити протестну активність і градус гніву "жовтих жилетів". Візит особливої ​​ відповідальності Поїздка до Нормандії стала першим за місяць "виходом в народ" Еммануеля Макрона. На початку грудня президента освистали в комуні Ле-Пюї-ан-Веле на півдні країни. Зараз з нагоди президентського візиту в Гран-Буртерульді - селі з населенням 3500 осіб - заборонили будь-які демонстрації і перекрили в'їзди. Попри всі заходи безпеки, сотні протестувальників у жовтих жилетах все ж таки вдалося вийти на вулицю. Один із них, Тьєррі-Поль Валет, глава асоціації "Громадяни в жовтих жилетах" (Citoyens gilets jaunes), приїхав з Парижа. Він поскаржився в інтерв'ю AFP, що йшов через ліс "наче контрабандист" і подолав чотири поліцейських кордони, щоби потрапити до пункту призначення - Гран-Буртерульда, де було дано старт громадським консультаціям. [BANNER1] Тим часом у першій половині дня Макрон несподівано зупинився в іншому нормандському селі Гані, де взяв участь у засіданні місцевої ради, яке проходило за закритими дверима, без камер і мікрофонів. Журналісти повідомляють, що один з присутніх - залізничник, незгодний з реформою національної залізничної компанії (SNCF) - під час засідання виклав на стіл жовтий жилет. У відповідь Макрон промовив фразу, яка вже викликала обурення опозиції: "На людей у ​​важкій ситуації треба покласти більше відповідальності, тому що серед них є ті, хто поводиться добре, але є й ті, хто робить дурниці". [L] Після цього Макрон попрямував до Гран-Буртерульда, де зустрівся з 600 нормандськими мерами в місцевому спортивному комплексі. Він виголосив коротке п'ятихвилинне звернення, підкресливши, що хоче не робити довгих промов, а вислухати самих мерів. Але президент все ж змалював своє бачення причин "жовтожилетного" руху. На думку президента, тут зійшлися разом і виплеснулися чотири громадських "розриви" (або нерівності): соціальний, економічний, територіальний і демократичний. Макрон наполягав, що ці розриви виникли не сьогодні і навіть не вчора. І процитував одного зі своїх попередників Жака Ширака, який говорив про соціальні розриви ще 1995 року. Мери своєю чергою подали президенту скарги і пропозиції, які жителі їхніх комун залишали в спеціальних книгах. Втім, частина французьких мерів впевнені, що "загальнонаціональні дискусії" не повинні проходити на рівні мерій, оскільки місцева влада не має повноважень з багатьох питань, які винесені на порядок денний. Еммануель Макрон серед нормандських мерів Які теми хочуть обговорювати французи? За даними соцопитування компанії Elabe, французів найбільше хвилюють теми купівельної спроможності та оподаткування. За ними йдуть питання соціальної справедливості, державних витрат, пенсій, працевлаштування, імміграції та екології. Серед пропозицій французів найпопулярніші - позбавити привілеїв народних обранців, скоротити кількість депутатів і сенаторів і знизити ПДВ на товари першої необхідності. Більше третини опитаних висловилися за відновлення спеціального "податку на багатство" (ISF), який існував 35 років і який скасував Макрон. Це одна з найсуперечливіших реформ, через яку Макрона деякі називають "президентом багатіїв". Її суть полягає в тому, що від податку звільнили великі банківські активи, сподіваючись на те, що найзаможніші інвестуватимуть в реальну економіку. Багато хто у Франції вважає це несправедливим. До самої ідеї "загальнонаціонального діалогу" французи ставляться скептично. Про своє бажання взяти в ньому участь заявили 40% опитаних Elabe. Інше соцопитування компанії OpinionWаy свідчить про те, що менше третини вважають, що консультації стануть виходом із кризи. [BANNER2] Еммануель Макрон у своєму "листі французам" окреслив основні питання, навколо яких має вибудовуватись діалог: податки, бюджетні витрати, держпослуги, екологія та участь громадянського суспільства в політичному житті. "Заборонених тем немає", - запевнив президент. Хоча уряд уже відкинув відновлення "податку на багатство" за підсумками "народних консультацій". Дебати також не зачіпатимуть такі питання, як право на аборти, смертна кара або закон про одностатеві шлюби. Хоча влада не виключила обговорення імміграційних квот, чого вимагають французькі праві і ультраправі. Як проходитимуть "народні дебати"? Як пояснив прем'єр-міністр Едуар Філіп, громадські консультації проходитимуть "по всій Франції з ініціативи мерів або самих громадян". Свої пропозиції можна буде надіслати також через онлайн-платформу або поштою. У фінальній фазі, в березні, відбудуться "регіональні громадянські конференції", в яких візьмуть участь по сотні осіб, обраних шляхом жеребкування. [BANNER3] Уряд призначив і спеціальних "супроводжуючих" переговорного процесу - двох міністрів (держсекретаря при міністерстві екології Еммануель Варгон і міністра, відповідального за місцеве самоврядування, Себастьєна Лекорню). Це призвело до критики і підозр, що уряд має намір використовувати дебати в своїх цілях і обмежити їхній порядок денний. Незабаром мають назвати і імена п'яти "гарантів" незалежності цих консультацій. Двох "гарантів" призначить сам уряд, інших трьох - Національні збори, Сенат і Рада з економіки, соціальних питань та довкілля (CESE). Президент запевнив, що пропозиції, висловлені під час "громадського діалогу", ляжуть в основу "нового суспільного договору" і що уряд після закінчення дискусій врахує всі висловлені думки і пропозиції. Матеріал опублікований на порталі Radio France Internationale і публікується "Європейською правдою" з дозволу правовласника https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/01/17/7091619/ Британія в пошуках виходу: якою буде ціна провалу Brexit-угоди https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/01/16/7091629/ Статті для Європейської правди Wed, 16 Jan 2019 14:48:00 +0200 Після провального Brexit-голосування найпопулярнішим іменем у Twitter виявилось не "Тереза Мей", а "Девід Кемерон" – екс-прем'єр, який програв референдум 2016 року і наступного дня подав у відставку. Ввечері 15 січня зал Палати громад Британського парламенту був переповнений. Парламент голосував за урядовий варіант остаточної Угоди щодо виходу Великої Британії з ЄС. На позачергових загальних виборах у 2017 році було обрано 650 членів Палати. 634 з них були присутні в залі. Частина депутатів була змушена стояти, бо зала для дебатів передбачає меншу кількість місць - лише 427, ніж депутатів, кількість яких за сто років значно зросла. За годину до голосування На голосування прийшла навіть депутат від лейбористів Т'юліп Сіддік, яка цього дня повинна була народжувати другу дитину через кесаревів розтин. Її фото в інвалідному візку жваво обговорювали британці. У своєму інтерв'ю вона пояснила, що "якщо мій син з'явиться на світ на один день пізніше, ніж радять лікарі, але це буде світ з кращими шансами на міцніші відносини між Європою та Британією, за це варто боротися". Дебати були дуже емоційними, але майже не принесли нічого нового. Тим, хто не звик до британської парламентської культури, могло здатися, що в залі панує повний безлад, і лише театральні заклики спікера до порядку, майже в шекспірівській манері, змушували депутатів знизити градус емоцій. [BANNER1] Більшість голосувань у Палаті громад взагалі відбувається голосом, депутати кричать відповідно "за" чи "проти", і тільки у разі невизначеності виходять із зали, щоби стати в чергу за відповідну позицію і бути порахованим. Це ж відбувається і тоді, коли необхідні точні цифри - як при голосуванні за Brexit. Першим виступали лейбористи. Лідер партії Джеремі Корбін у своїй емоційній промові поставив ЄС умову, що якщо угода буде провалена, то ЄС буде зобов’язаний відкрити переговори щодо угоди знову. А також закликав до загальних парламентських виборів у разі негативного голосування. Відповіддю прем'єр-міністра Терези Мей було, що цей парламент повинен виконати обіцянки попередніх виборів (тобто Brexit), а не закликати до нових. Вона знову повернулась до аргументів, що це найкраща компромісна угода, яка буде слугувати британцям, і це попередить хаос у разі відсутності будь-якої угоди. Найбільше дебатів в останню годину викликало питання ірландського кордону. Основною проблемою залишається визначення термінів, протягом яких тимчасова угода може діяти, але при цьому не підірвати Белфастську мирну угоду 1998 року і не створити жорсткий кордон між Ірландією та Північною Ірландією. [L] Угода про backstop (дослівно "заслін", "прикриття позицій"), як написав Telegraph наступного ранку після голосування, "стала сварливим словом серед прихильників Brexit, яке приковує Велику Британію кайданками до митного союзу ЄС та забирає у Британії шанси підписати угоди про вільну торгівлю в найближчому майбутньому". Чотири поправки до угоди були обрані спікером для голосування. Зрештою, три правки були відкликані, а правка консервативного депутата Берона щодо ірландського кордону була проголосована. Ця правка пропонувала дати Британії право в будь-який момент перервати особливий статус північноірландського кордону. 600 депутатів проголосували проти, і лише 24 - за. Час для голосування Фактично у вівторок депутати голосували за два документи. Перший юридично зобов’язуючий - Угода про вихід, де прописується велика кількість деталей, наприклад, про ірландський кордон чи права громадян ЄС у Британії. Другий документ - політична декларація, в якій заявлені наміри щодо майбутнього співіснування. Цікаво, що, як відзначають британські експерти, увага до другого документа була вищою, ніж до першого. Цей документ на сім сторінок, узгоджений ще в грудні, включає основні позиції з наступних питань: - основи для співпраці (зокрема, спільні цінності, захист персональних даних та участь Британії у спільних програмах з ЄС); - економічне партнерство (товари, тарифи, послуги та інвестиції, "ірландська угода", фінансові послуги, інтернет, транспорт, захист інтелектуальної власності, рибальство, енергетика, глобальне партнерство тощо); - партнерство в безпековій сфері (правоохоронне та судове співробітництво у кримінальних справах, зовнішня політика, безпека та оборона, тематична співпраця, зокрема, щодо кіберзлочинів, тероризму, нелегальної міграції); - інституціональні домовленості. [BANNER2] Сама ж угода передбачає процедури, яким чином Британія буде виходити з ЄС, описує перехідний період, під час якого Велика Британія продовжить застосовувати усі європейські правила. За добу до голосування 12 важковиків Brexit від Консервативної партії, зокрема колишній міністр закордонних справ Борис Джонсон, написали листа своїм однопартійцям, в якому колишні міністри запропонували не тільки голосувати проти угоди, а й вимагати, щоби прем`єр-міністр виступила з останнім ультиматумом ЄС. Вони закінчили свій лист такими словами: "Колеги, будьте впевнені, що це правильно - проголосувати 15 січня проти цієї поганої угоди, і зробивши так, ми відкриємо краще майбутнє для нашої партії, нашої країни та її людей. Це не призведе до Brexit без угоди або до позачергових загальних виборів. Навпаки, зголошуючись на цю каральну та односторонню угоду, ми зробимо найбільшу шкоду для Консервативної партії на наступних виборах". Відверто кажучи, з цього листа так і не стало зрозумілим, що саме більше турбувало підписантів - майбутнє Консервативної партії при владі чи майбутнє держави. За день до голосування передбачалося, що близько 100 депутатів-консерваторів проголосують проти угоди. Але такого розгрому не прогнозували навіть британські експерти. 202 члени парламенту проголосували за угоду і 432 - проти. Із цих 202 - 196 є представниками Консервативної партії. Ще троє - лейбористи. Водночас 118 консерваторів та 248 лейбористів проголосували проти. 11 ліберальних демократів та 10 представників ірландської Демократичної юніоністської партії також голосували проти. У своїй промові після голосування Тереза Мей зазначила, що парламент чітко сказав, що він проти угоди, але так і не зазначив, як він собі уявляє подальший розвиток подій. Тереза Мей підкреслила, що готова до голосування щодо довіри уряду вже наступного дня. На що лідер лейбористів Джеремі Корбін моментально погодився і закликав до голосування у середу. Питання в тому, що Тереза Мей може вистояти це голосування, оскільки мало хто готовий до ймовірного уряду лейбористів на чолі з Корбіном за два місяці до потенційного Brexit. Три шляхи до Brexit Голова Європейської ради Дональд Туск моментально після голосування написав у своєму Twitter: "Якщо угода є неможливою, і ніхто не хоче варіанта без угоди, хто нарешті матиме сміливість сказати, що насправді є єдиним позитивним рішенням?", маючи на увазі відмову від Brexit. Президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер у своїй офіційній заяві також наголосив, що Європа чекає на прояснення подальших намірів Лондона та що ЄС продовжить процедуру ратифікації угоди, незважаючи на голосування. За три дні до голосування 129 депутатів Європейського парламенту з усіх куточків ЄС написали відкритого емоційного листа до британців, в якому запропонували переглянути саму ідею виходу з блоку. Представники консерваторів, лібералів, зелених та соціалістів з усіх країн-членів, окрім Кіпру, підписалися під словами, що "будь-яке британське рішення залишитися в ЄС буде вітатися і що ми спільно будемо працювати над тим, щоб реформувати та покращити ЄС, щоб він працював краще в інтересах наших громадян". [BANNER3] Як справедливо зазначили коментатори вранішніх британських новин, зрозуміло, проти чого виступають депутати, але так і залишилось незрозумілим, які ж варіанти подальших дій вони пропонують. Перший варіант - вихід без Угоди. 30 березня починає діяти перехідний період, який триватиме 21 місяць. Якщо угоду буде відхилено, то цей перехідний період не застосовуватиметься, і всі європейські правила автоматично перестануть діяти. Другий - теоретично уряд Британії може спробувати провести ще одне голосування до кінця березня 2019 року. Навіть більше, знову ж теоретично, Лондон може попросити про додатковий час на узгодження, і про це вже говорили європейські дипломати, але кінцевою датою має бути 1 липня. Ця дата важлива, бо саме цього дня повинен розпочати свою роботу новий Європейський парламент, вибори до якого відбудуться наприкінці травня. Зараз Британія має 73 місця в Європейському парламенті з 751. 10% - це значна цифра, яка може серйозно вплинути на склад та політику парламенту. Третій варіант - спробувати розпочати переговори з ЄС знову. В середині грудня прем'єр-міністр в останню хвилину скасувала голосування щодо угоди в парламенті і перенесла голосування на січень, сподіваючись досягти кращих умов. Одним з таких варіантів може бути "норвезький" підхід до переговорів, тобто участь в єдиному ринку без членства в митному союзі, але це потребує митних перевірок на ірландському кордоні. Не кажучи вже про те, що норвезький варіант асоціації розглядався ще в перший рік переговорів і тоді не знайшов підтримки. Один з елементів - свобода пересування (Норвегія діє в рамках Шенгенської зони), що є вкрай токсичним для британців. Звичайно, існує ще один варіант - проведення нового референдуму. За нього наразі виступають приблизно 70% лейбористів, а також уряд Шотландії. Але нещодавно виникло і додаткове питання: чи новий референдум треба проводити з тим же формулюванням, що у 2016 році - виходити з ЄС чи ні? Або ж питання має бути таким: чи підтримуєте ви компромісну угоду британського уряду або вихід без угоди? [BANNER4] Великі компанії вже декілька місяців готуються до варіанта виходу без угоди. Хтось зменшує свої головні офіси в Лондоні і відкриває великі операційні представництва в європейських столицях. Хтось, як ірландський лоукостер Ryanair, отримує британську операційну ліцензію, щоб мати можливість продовжити обслуговувати внутрішні британські маршрути. Економічний бік питання взагалі сповнений маніпуляцій як в медіа, так і в політичному дискурсі. Прихильники варіанта без угоди наполягають, що за таких умов Британія не платитиме 39 млрд фунтів стерлінгів компенсації ЄС та зможе укладати торговельні угоди з третіми країнами ледь не наступного дня. Але при цьому не дають жодних прогнозів, а скільки Британія та її бізнес втратять у разі відсутності угоди - через нові мита, зриви контрактів, проблеми з експортом та імпортом, невизначеність ринків, падіння курсу фунта та інше. Прихильники жорсткого Brexit заявляють, що все це лише страшилки уряду, і намагаються применшити будь-які ризики, називаючи їх політичними аргументами, а не реальною загрозою. Але дії, які вже проводять шпиталі, мережі супермаркетів, аптеки та служби надзвичайних ситуацій, говорять про інше. * * * * * Після голосування найбільш популярним іменем у Twitter виявилось не "Тереза Мей", а "Девід Кемерон" - прем'єр-міністр від консерваторів, який довів справу до референдуму 2016 року, програв його і наступного дня подав у відставку. Як зрозуміло, твіти не були прихильними. Хтось цікавився, а де ж його реакція, хтось звинувачував у зраді нації, хтось писав, що у 2016 році він поставив партійні інтереси вище інтересів держави. Два наступних місяці для більшості британських політиків також будуть вибором між партією, державою та майбутнім. Автор: Ганна Шелест, кандидат політичних наук, головний редактор UA: Ukraine Analytica, член правління Ради зовнішньої політики "Українська призма" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/01/16/7091629/ Популісти, єднайтеся: чи отримають скептики "золоту акцію" Європарламенту https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/01/16/7091580/ Статті для Європейської правди Wed, 16 Jan 2019 11:33:00 +0200 Міністр внутрішніх справ Італії Маттео Сальвіні оголосив про план щодо створення "реформаторського" блоку в Європарламенті. Ця ідея здатна суттєво змінити Євросоюз. І не в кращий бік. Новий 2019 рік для Італії розпочався новими геополітичними кроками її очільників. Отримавши перемогу вдома, лідери правлячої в Італії коаліції поспішають повторити свій успіх і на загальноєвропейській арені. Так, минулого тижня міністр внутрішніх справ Маттео Сальвіні оголосив про план щодо створення "реформаторського" блоку у Європарламенті, вибори до якого пройдуть у травні 2019 року. Ця ідея здатна суттєво змінити Євросоюз. І не в кращий бік. Правий та ще правіший Щоб краще зрозуміти ініціативу Сальвіні, потрібно поглянути на саму процедуру виборів: у травні 2019 року громадяни Союзу, пропорційно до своєї країни, виберуть 705 членів Європейського парламенту. Після цього депутати Європарламенту обиратимуть абсолютною більшістю наступного президента Європейської комісії. Жодна існуюча фракція не має змоги отримати більшість. Відповідно, щоб вибрати того, хто буде наступником Жан-Клода Юнкера, знадобиться домовленість між різними партіями та групами. [BANNER1] Нині в Брюсселі є три фракції, які мають "праву" ідеологію: "Європа націй та свобод" (ЄНС), представники якої складаються із членів італійської "Ліги" та французької "Національне об’єднання", "Європа за свободу і демократію" (ЄСД), куди належать німецька "Альтернатива для Німеччини" та належав "Рух 5 зірок" (проте, пізніше, "Рух" відмовився від участі в цій фракції), та "Європейські консерватори та реформісти" (ЄКР), третя найбільша євроскептична партія в Європейському парламенті. Ці фракції Європейського парламенту окремо, навіть попри свою зростаючу популярність, не зможуть кількісно подолати Європейську народну партію (ЄНП). А ось разом вони становлять цікавий тренд. Згідно з останніми опитуваннями, якщо ж усі вищезазначені "праві" фракції об’єднаються, вони отримають 161 місце і точно становлять вагому конкуренцію Європейській народній партії, якій пророкують майже 185 євромандатів. Цю логіку чудово розуміє Маттео Сальвіні. Отже, для досягнення амбітної мети італійцю потрібні європейські союзники. Шлях до Варшави "Я хотів би створити альянс для всіх, хто хоче врятувати Європу, і чим буде більше нас, тим краще", - сказав Сальвіні. "Ліга" планує розробити план із 10 пунктів, які Сальвіні представлятиме у різних куточках ЄС, намагаючись залучити до своєї "когорти" якомога більше лідерів. Пункти програми точно стосуватимуться питань безпеки, економічного зростання та важливості відновлення християнських коренів Європи. "Європі необхідна "європейська весна", яка б замінила правоцентристське панування Німеччини та Франції", - пояснює Сальвіні. Мета - не пара додаткових членів Європарламенту, а можливість взяти участь у формуванні коаліції. Таку ініціативу підтримає й угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан, висловивши повну згоду із ініціативою щодо створення "правого" альянсу для виборів до Європарламенту. При цьому Сальвіні уже має союзників, представлених невеликою групою ультраправих партій, таких як "Національне об’єднання" у Франції та антиісламська "Партія свободи" в Нідерландах. Його ідеї обожнює Марін Ле Пен і, починаючи із вересня 2018 року, лідери заявили про план "взяття Брюсселя". І ось минулого тижня стало відомо про спробу об’єднання популістичних амбітних планів між італійською "Лігою" та польською "Правом і справедливістю" на чолі з Ярославом Качинським. Маттео Сальвіні оголосив, що з польським лідером досягнуто аж на 90% домовленості про "план для Європи", хоча й не пояснив, що насправді цей "план" передбачає. Таке ситуативне об’єднання має й певне підґрунтя: обидві партії не раз конфліктували з "офіційним" Брюсселем з питань міграційної політики, заявляли про неодноразове втручання ЄС у виключно їх національні справи. Але партії точно різняться у трактуванні питання міграційної кризи на рівні ЄС: Сальвіні наполягає, щоб країни Північної Європи приймали мігрантів, що прибувають до Італії, а Качинський відмовився від будь-якого перерозподілу шукачів притулку. Ще більша розбіжність у поглядах на співпрацю з РФ. Як і більшість польських консерваторів, Качинський глибоко не довіряє Москві, а Сальвіні є одним з найбільш відкрито прокремлівських лідерів у Європі. [BANNER2] Проблеми вдома Успіхи на зовнішньому "фронті" потрібні і тому, що італійська урядова "жовто-зелена" коаліція вже демонструє чималі проблеми. Приводом для конфлікту стала внутрішня конкуренція між Джузеппе Конте, Маттео Сальвіні та Луїджі ді Майо, яка почалася під час перемовин про зниження державних видатків у 2019 році. Саме прем’єр-міністр Джузеппе Конте замінив Джованні Тріа, міністра економіки та фінансів, у переговорному процесі у листопаді-грудні з євробюрократами і доклав зусиль, щоб італійський парламент і бюджет на 2019 рік прийняв, і можна було залагодити невідповідність проекту бюджету Італії вимогам Пакту стабільності та зростання. Крім того, Конте висловив намір свого кабінету здійснити усі заплановані реформи, що включали суперечливі пункти про введення базового (мінімального) доходу та здійснення пенсійної реформи. Такі амбітні кроки не до вподоби Маттео Сальвіні та Луїджі ді Майо. Адже Конте почав завойовувати прихильність сердець італійців. Це показали опитування агенції Ipsos, здійснені наприкінці жовтня та грудня 2018 року: прем’єра підтримує майже 67% італійців, перевищуючи показники прихильності до Маттео Сальвіні (57%) та Луїджі ді Майо (52%). А хвилюватися є чому, адже до кінця цього тижня уряд Італії планує затвердити текст постанови щодо пенсійної реформи та базового доходу громадян (який складатиме 780 євро), які є пунктами програмних заяв "Руху 5 зірок" та "Ліги". Здавалося б, пункти коаліційної угоди поступово виконуються, соцопитування говорять про зростання довіри до урядових інституцій Італії. Так у чому ж тоді суть розбіжностей між Конте, Сальвіні та Ді Майо? Йдеться винятково про політичний амбітний інтерес утримувати лідерство, адже виборча кампанія на місцях триває. Відповідно, дуже часто коаліціянти ніби й відстоюють спільні позиції, але тримаються окремо. Так, для прикладу, сталося, коли прем’єр Конте залишився віч-на-віч із опозицією в Сенаті 19 грудня 2018 року, щоб дискутувати про переваги бюджету на 2019 рік. Обидва крісла для його заступників залишилися порожніми. [BANNER3] Крім того, Сальвіні довго не погоджувався на пропозицію Конте прийняти частину біженців, що опинилися на Мальті під час гуманітарної операції для їх порятунку іще в липні 2018 року. Саме Конте переконав Сальвіні піти на поступки Мальті та прийняти 12 біженців, через яких знову розгорівся скандал між Італією та Мальтою. Сальвіні цей урок запам’ятав і відповів наступним, чутливим для італійського уряду пунктом - посилив протести на підтримку реалізації проекту швидкісної залізниці між Італією та Францією (проект TAV: Турин-Ліон, запланованого на 2030 рік). Проект вартістю 7,5 млрд євро (з яких Італія фінансує 35%) передбачає будівництво 57,5-кілометрового проїзду по французьких та італійських Альпах, щоб скоротити час подорожі до двох годин між містами. Маттео Сальвіні, якого підтримують великі індустріальні групи півночі Італії, наполягає на завершенні TAV, а Ді Майо, за якого висловився малозабезпечений південь Італії, наполягає на подальшому аналізі доцільності реалізації проекту залізниці. Проте затримка проекту будівництва (уже профінансованого ЄС у розмірі 800 мільйонів євро) може отримати мільйонні збитки. Зрозуміло, що допоки тривають суперечності між Луїджі ді Майо, Джузеппе Конте та Маттео Сальвіні щодо того, чи продовжувати проект будівництва, виконавчій компанії TELT довелося заморозити проведення процедури тендерів. Відповідно, суперечка між італійськими популістичними партнерами швидко перетворює залізницю з Францією на повністю збитковий проект. [BANNER4] І "родзинкою" на цьому коаліційному "торті" виявилися протести 13 січня в Турині, коли індустріальні групи висловилися проти політики уряду із відкладенням реалізації проекту залізниці. На протестах були присутні й прихильники "Ліги". І, хоча, організатори демонстрації заперечували про політичний підтекст, його точно зрозуміли як Конте, так і Луїджі ді Майо. Говорилося й про те, що область П’ємонт (із центром в Турині) може ініціювати референдум для того, щоб жителі не тільки Турина, а й інших провінцій висловилися на підтримку реалізації італо-французького проекту. Цікавим є й інший факт: менше ніж місяць тому, 8 грудня, у тому ж Турині відбулися демонстрації "Ні проекту TAV", вочевидь підтримані "Рухом 5 зірок". Якщо такі справи зберігатимуться й надалі, то конфлікт у італійській коаліції досягне піку. А відповідно, опонентам Конте потрібні яскраві перемоги, якщо не всередині країни, то принаймні у протистоянні з Брюсселем. Автор: Вікторія Вдовиченко, кандидат історичних наук, асоційований експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/01/16/7091580/ Сталевий бар’єр: чи буде Україна оскаржувати торговельні обмеження ЄС https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/01/16/7091558/ Експертна думка "Ілляшев та Партнери" Wed, 16 Jan 2019 09:26:00 +0200 Рішення ЄС впровадити захисні обмеження щодо імпорту сталевих виробів оскаржили Китай, Корея, РФ, Туреччина, Швейцарія і навіть Молдова. Але не Україна. Дуже неприємна новина для багатьох країн, включно з Україною: ЄС впроваджує захисні обмеження щодо імпорту окремих видів сталевої продукції незалежно від країни походження. Про ухвалення такого рішення Європейський Союз офіційно повідомив СОТ. Захисні заходи введені у зв'язку зі зростанням імпорту і наявністю шкоди промисловості ЄС. Заходи застосовуватимуть протягом трьох років у вигляді тарифної квоти на 26 видів продукції з 5% рівнем лібералізації. Тарифна квота розподілена по групах товарів між основними країнами експорту та буде доступна з 2 лютого. У своєму повідомленні ЄС зазначив, що відкритий до консультацій із зацікавленими членами СОТ. Китай, Корея, РФ, Туреччина, Швейцарія і навіть Молдова моментально відреагували і направили запит на проведення консультацій з ЄС. Відповідно до норм СОТ Європейський Союз до впровадження обмежень зобов'язаний надати адекватну можливість для проведення попередніх консультацій з тими країнами-членами організації, які мають істотний інтерес. Предмет консультацій полягає в обміні думками щодо застосування заходів, а також можливості надання рівноцінних поступок на інші товари або послуги. Угода СОТ про захисні заходи свідчить, що країна, яка приймає захисні заходи, зобов'язана докласти зусиль для підтримки рівня поступок та інших зобов'язань, а зацікавлені члени можуть погодитися на адекватні заходи торгової компенсації через несприятливі наслідки застосування мит або квот. [BANNER1] У разі якщо протягом 30 днів не будуть досягнуті домовленості в результаті консультацій, то експортери - члени СОТ, які підпадають під дію таких обмежень, можуть в односторонньому порядку призупинити свої поступки. Але це правило працює за певних умов: - по-перше, Рада з торгівлі СОТ не має бути проти, а вона і не буде, тому що зібрати консенсус голосів членів СОТ за такої кількості зацікавлених сторін - практично нереально; - по-друге, припинення поступок не може застосовуватися перші три роки, якщо захисні заходи були прийняті в результаті абсолютного зростання імпорту. Дана стаття Угоди про захисні заходи застосовується вкрай рідко. Востаннє це було у справі про впровадження Україною спеціальних мит на легкові автомобілі. Нагадаємо, свого часу до України звернулися Туреччина, Корея, РФ і ЄС. Країни направили запит про консультації, і Україна не змогла надати поступку, після чого Туреччина ввела адекватні заходи у відповідь - в односторонньому порядку застосувала додаткові мита на українські волоські горіхи. Мито стягувалося доти, доки не було скасовано спеціальний захід щодо легковиків. Але в цьому випадку Україна ухвалювала рішення на підставі тільки відносного імпорту, тому Туреччина мала право реагувати на ситуацію протягом 90 днів від дати введення спеціального мита. У випадку з ЄС йдеться про абсолютне та відносне зростання імпорту, тому адекватні заходи в односторонньому порядку країни зможуть прийняти лише за три роки, що, можливо, буде неактуальним через зняття обмежень або рівень лібералізації квоти. Втім, не варто забувати, що в подальшому захисний захід за результатами перегляду ЄС може продовжити загалом до 8 років (ще раз на 3 роки, а потім знову на 2 роки). І в цьому випадку, якщо країни зарезервують право на впровадження адекватних заходів у відповідь, то через три роки у них буде гарний аргумент для торгу з ЄС. Малоймовірно, що ЄС запропонує країнам-експортерам взаємовигідні поступки щодо інших товарів та країни знайдуть взаємовигідне рішення під час консультацій. Практика показує, що зазвичай ця норма не виконується, тому не виключено, що незабаром можлива нова суперечка в СОТ проти Європейського Союзу. Адже статистика розглянутих справ у СОТ свідчить, що всі суперечки, в яких оскаржували захисні заходи, завершилися на користь позивача. [BANNER2] Що стало причиною таких дій ЄС? Нагадаємо, що все почалося із застосування Сполученими Штатами Америки підвищених мит на імпорт алюмінію і сталі. Такі заходи спричинили необхідність, з одного боку, оскаржувати дії американської влади, щоб забезпечити доступ власного експорту, а з іншого - захистити внутрішній ринок від надмірного імпорту товару, який призначався для американського ринку. [L] Таким чином, 2018 року ЄС, а також Китай, Канада, Мексика, Індія, Норвегія, Швейцарія, Туреччина, Росія ініціювали суперечку в СОТ проти США, щоб оскаржити американське мито на алюміній і сталь. Але розуміючи, що процедура розгляду спору в СОТ затягнеться надовго, ЄС почав власне розслідування з метою встановлення захисних заходів від надмірного імпорту товару. Вже через чотири місяці від дати початку розслідування Єврокомісія застосувала тимчасові захисні заходи у вигляді тарифної квоти на імпорт деяких видів сталевих виробів незалежно від країни походження та імпорту, включно з Україною. Ймовірно, для ЄС це був вимушений крок з урахуванням того факту, що раніше Комісія не вітала захисні заходи і вважала за краще захищатися шляхом антидемпінгових і компенсаційних заходів, спрямованих на боротьбу з нечесною конкуренцією конкретної країни. Це підтверджує і повідомлення Євросоюзу про ухвалення остаточних заходів, в якому зазначено, що тенденція збільшення імпорту в ЄС частково обумовлена ​​впливом заходів США і стане ще більш помітною в найближчому майбутньому, якщо не вжити відповідних заходів. Велика кількість американських виробників продукції, охоплених заходами, оголосили про важливі плани розширювати виробництво, а отже, ринок США більше не зможе поглинати імпортний товар в колишніх обсягах, тому експортерам доведеться шукати альтернативні ринки. Слідом за Єврокомісією захисне розслідування почали Канада, Туреччина, РФ та інші країни. Позиція України Україна є однією з країн, яка має суттєвий інтерес в експорті товару, на який поширюються обмеження. Переважно це продукція промислово-виробничих груп, таких як "Метінвест", "АрселорМіттал Кривий Ріг", "Інтерпайп". Але попри це Україна не подавала запит на проведення консультацій, хоча в розслідуванні брала участь. Причину такого кроку зрозуміти непросто - швидше за все, в уряді не хочуть додатково ускладнювати відносини зі стратегічним партнером. [BANNER3] Поки можна очікувати лише те, що Україна приєднається до цієї суперечки як третя сторона, як вона це зробила у справі проти США. Також Україна, швидше за все, не буде проводити спеціальне (захисне) розслідування для захисту внутрішнього ринку, обмежившись ухваленням антидемпінгових мит за розглядом скарги від конкретних виробників. Втім, днями рішення про початок консультацій з ЄС ухвалила Молдова. І це породжує резонне запитання: чому Кишинів готовий відстоювати інтереси своїх виробників, а Київ - ні? Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/01/16/7091558/ Санкції для "Північного потоку": чи злякається Німеччина нових погроз США https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/01/15/7091570/ Статті для Європейської правди Tue, 15 Jan 2019 14:35:00 +0200 Лист посла США про можливі санкції проти компаній, які беруть участь у проекті "Північний потік-2", став шоком для Німеччини. Проблема лише у тому, що цю заяву вважають позицією не США, а лише Трампа. Справжнім дипломатичним скандалом став лист посла США у Німеччині Річарда Грінелла німецьким компаніям, які беруть участь у проекті "Північний потік-2". У зазначеному листі американський дипломат попередив про можливість запровадження санкцій США проти учасників вкрай контраверсійного проекту, який не підтримується Брюсселем і проти якого виступають не тільки США, але й Польща, країни Балтії і, звісно, Україна. У відповідь міністр закордонних справ ФРН Гайко Маас заявив, що будь-які санкції США проти "Північного потоку-2" будуть помилковим шляхом вирішення суперечок щодо цього проекту і що питання енергетичної безпеки Європи мають вирішуватись у Європі, а не в США. Негативну реакцію на лист посла висловили і представники офісу Ангели Меркель, а високопоставлені німецькі дипломати заявили у коментарях ЗМІ про неприпустимість подібної практики у міжнародних відносинах взагалі та між "тісними союзниками" зокрема. Ситуація дійсно неоднозначна і вимагає глибшого аналізу, ніж проста констатація фактів. Спробуємо розібратися. Альтер его Трампа Дійсно, згідно зі статтею 41 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, дипломати мають утримуватись від втручання у внутрішні справи країн своєї акредитації. З цієї точки зору лист посла США дещо виходить за межі традиційної дипломатичної практики. Водночас у коментарях посольства США у Берліні підкреслюється, що пан Грінелл нікуди не втручався, а лише озвучив позицію уряду США і (до речі) Європейського парламенту, який висловився проти російського газопроводу в тому сенсі, що той нічого не вирішує з точки зору європейської енергетичної безпеки. Американські дипломати рішуче відкинули звинувачення у "шантажі" німецького бізнесу, наголошуючи, що ситуація якраз протилежна: це будівництво газопроводу створює додаткові механізми для шантажу ключової країни ЄС з боку Кремля. Немає сумніву, що лист посла був погоджений з Вашингтоном і скоординований з позицією президента Трампа. Як добре відомо, "стабільний геній" неодноразово звинувачував Берлін у розширенні економічної співпраці з Росією у той час, коли в рамках НАТО трансатлантична спільнота шукає шляхів для нейтралізації агресивних і провокативних дій Москви проти членів Альянсу. У ставленні німецьких політиків до листа посла США неабияку роль зіграла особистість Річарда Грінелла. За свідченням німецьких експертів, журналістів, політиків і дипломатів, він є своєрідним альтер его Дональда Трампа. На відміну від свого попередника Філіпа Мерфі, якого поважали у Берліні і який мав дуже розгалужене коло контактів у політичних і ділових колах Німеччини, посланник Трампа знаходиться у практично повній ізоляції. Його не приймає Меркель і серед переважної більшості політиків Німеччини вважається вкрай небезпечним контактувати з ним з будь-яких питань. [BANNER1] Все почалося з його вкрай критичних публічних заяв про політику федерального уряду Німеччини щодо біженців. Грінелл не добирав слів, критикуючи Меркель, що викликало обурення у Берліні. Він також виступив з вимогою до німецьких компаній припинити ділові стосунки з Іраном у зв’язку із запровадженням проти цієї країни американських санкцій. Представники як правлячої коаліції, так і опозиційних сил розцінили подібний крок як "поведінку колоніального офіцера". У деяких ЗМІ його навіть звинуватили у розбудові контактів з керівництвом партії "Альтернатива для Німеччини", яка має підтверджені зв'язки з Москвою. Нарешті посол США посварився з німецькими ЗМІ, звинувативши у відкритому листі Der Spiegel у антиамериканізмі. Враховуючи його восьмирічний досвід роботи прес-секретарем постійного представництва США при ООН, подібні кроки викликали у Німеччині, щонайменше, подив. Таким чином, лист Грінелла щодо можливих санкцій проти компаній, що беруть участь у спорудженні "Північного потоку-2" (будівництво, до речі, здійснюється за планом, якщо вірити "Газпрому"), був сприйнятий не як ізольована подія і не згідно з його фактичним змістом, а, швидше, з емоційним забарвленням у зв’язку із загальним контекстом діяльності посла США у Берліні. Останній шанс зупинити "Північний потік" Боротьба з "Північним потоком-2" вийшла на заключну стадію. Зусилля України, Польщі, країн Балтії щодо його зупинки поки що виявилися марними. Єврокомісар Гюнтер Етінгер, який раніше відповідав у Єврокомісії за енергетику, висловився у тому сенсі, що будівництво вже не спинити. Представники Росії запевняють, що будівництво йде за графіком і газ по цій трубі прийде у Німеччину вже у 2020 році. Єдина країна на маршруті, яка поки що пручається - це Данія, але її територіальні води "Північний потік-2" обійде з мінімальними втратами. [BANNER2] Німеччина, схоже, зайняла у цьому питанні принципову і непохитну позицію щодо "економічної доцільності" проекту, і жодні політичні чи технічні аргументи стосовно хибності такої позиції, цілком очевидно, не діють. За цих умов фактично єдиною надією залишається загроза з боку США щодо запровадження санкцій, проте існують цілком вагомі контраргументи подібному кроку. Серед них - надзвичайна чутливість німецького суспільства до беззастережного тиску з боку США після обрання Трампа президентом з багатьох питань, починаючи від торгівлі і закінчуючи витратами на оборону в рамках НАТО. У Берліні вважають, що європейська політика Трампа є провальною, й тому навіть розумні аргументи на користь жорсткішої позиції стосовно Росії взагалі і "Північного потоку-2" зокрема не сприймаються. Про це свідчать і нещодавні заяви пана Мааса щодо неможливості введення нових санкцій проти Росії після нападу на кораблі ВМС України на Азові. Внаслідок суперечок між США і Німеччиною Україна опиняється у вкрай вразливому становищі. Обидві країни відіграють важливу роль у здійсненні тиску на Росію у зв’язку з її агресією проти України. Запуск "Північного потоку-2" стане відчутним ударом по економічних інтересах нашої країни, значно погіршить безпекову складову і зміцнить механізми впливу Росії в Європі. Нині у Києві покладаються на позицію Вашингтона, який теоретично може ввести санкції і дійсно призупинити реалізацію проекту. Проте цілком очевидно, і нинішній дипломатичний скандал є тому підтвердженням, що подібний крок викличе нищівну критику як на адресу США (хоча її і так не бракує), так і уряду Меркель. Цілком прогнозовано подібний крок може призвести до внутрішньополітичної кризи, і це у рік, коли відбудуться вкрай важливі вибори до Європарламенту і формуватиметься новий склад Єврокомісії. [BANNER3] Крім того, є підстави вважати, що кроки Німеччини не є суто егоїстичним бажанням заробити на російському газі. Потужне і активне проросійське лобі у європейських ЗМІ, політологічних центрах і компаніях активно працює над поверненням до режиму "business as usual", дискредитуючи українську владу і використовуючи всі доступні гібридні технології, щоб довести неспроможність Києва виконати взяті на себе зобов’язання. А найголовніше - у Берліні (і, до речі, у Парижі) вважають цілком виправданою політику співпраці з Росією з певних питань, зокрема економічних, розраховуючи натомість на зацікавленість Москви у деескалації напруги з проблемних питань європейського порядку денного. Звичайно, при цьому звучать запевнення у підтримці України, зокрема щодо збереження певних обсягів транзиту. Про те, чи вдасться домовитися з цього питання, дізнаємося вже цього тижня. Посол США Річард Грінелл був щирим, артикулюючи позицію Вашингтона. Черга виявити щирість за Брюсселем і Берліном. Автор: Сергій Корсунський, надзвичайний і повноважний посол, директор Дипломатичної академії при МЗС, посол України в Туреччині в 2008-2016 роках https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/01/15/7091570/