https://www.eurointegration.com.ua/images/ep_for_fb.gif https://www.eurointegration.com.ua https://www.eurointegration.com.ua Спамери-захисники: як саме Україна боролася за збереження санкцій проти Росії у ПАРЄ https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/24/7097706/ Статті Європейська правда, Страсбург Mon, 24 Jun 2019 17:37:00 +0300 Але ані трудове законодавство Франції, ані потреба заплатити за нічну роботу нічого не важать, коли на кону – зняття санкцій з Росії... - У вас можна подивитися новий сезон "Гри престолів"? - Так, звісно. А ви з України? Тоді вам може бути нецікаво. Цей жарт, популярний серед любителів американського серіалу, нескладно зрозуміти і тим, хто не бачив жодної серії: українська політика часом така креативна та непередбачувана, що фантазії сценаристів художніх фільмів видаються блідими та невиразними. А коли є така можливість, то трохи свого креативу ми можемо навіть експортувати. Наприклад, у ПАРЄ. Саме це відбувається у Страсбурзі цього тижня. Розклад сил однозначно не на нашу користь. Україна програє за впливовістю і Берліну, і Парижу, й іншим столицям, які у цій вирішальній битві у ПАРЄ стали на захист росіян. Тому українська делегація бере креативністю. Приміром, заваливши секретаріат ПАРЄ хвилею "спаму". Навіщо українські депутат це робили і чи додає це шансів на виграш Києва, розбиралася "Європейська правда". Нічні поправки У понеділок в обід до депутатів ПАРЄ, що приїхали до Страсбурга, надійшла не для всіх приємна звістка: цього дня їм доведеться працювати значно довше, ніж зазвичай. Засідання, що мало завершитися о 8 вечора, продовжили аж до опівночі. Для багатьох із делегатів, що представляють східноєвропейські держави, це означало - до першої ночі за їхнім часом. Це - безпрецедентне рішення, такого в історії асамблеї ще не було. І зважитися на нього, мабуть, було непросто. Навіть суто технічно. Воно означає, що до опівночі сидітимуть і персонал ПАРЄ, і перекладачі, що забезпечують синхронний переклад відразу шістьма мовами. Але ані трудове законодавство Франції, ані потреба заплатити за нічну роботу нічого не важать, коли на кону - зняття санкцій з Росії. [BANNER1] Адже вночі ПАРЄ розглядатиме критично важливе рішення, яке, за задумкою авторів, має знищити санкційний механізм і дозволити росіянам повернутися до ПАРЄ, ніби у 2014 році нічого й не було. Тільки не подумайте, що нічна робота є забаганкою друзів РФ - навпаки, це суперечить їхнім намірам. А одними з небагатьох, хто міг передбачити нічну роботу, стали українські депутати. Саме вони домоглися такого рішення... застосувавши у Страсбурзі досвід та практику Верховної ради. Ми всі чули про Виборчий кодекс, до якого були подані 4 тисячі поправок, чи то про 2 тисячі пропозицій до закону "Про мову", через які ВР тижнями розглядає ці документи. Тепер із методикою законодавчого спаму познайомилися і у Страсбурзі. Причому ви не почуєте від наших депутатів слова "спам". Із серйозним обличчям вони доводитимуть, що ось ця кома, ось це роз’яснення та ось це доповнення - критично важливі. Та й зараз у коментарях вони кажуть, що просто хочуть поліпшити текст документа, який знімає санкції з росіян. "Ми з Володимиром Ар’євим, за підтримки делегацій та груп справжніх правозахисників, вирішили детально опрацювати російську доповідь та подали 226 (!!!) правок з метою поліпшити і доповнити текст. Мінімальний термін розгляду - годин шість", - пояснив у своєму Facebook депутат Георгій Логвінський. Спам заради добра У практиці Ради Європи такого ще не було. Українці виявилися першою делегацією, яка застосувала спам-атаку. Не виключено, що українці не мали на меті працювати уночі, адже ще кращим був би інший, логічніший варіант. Коли Верховна рада стикається із "заспамленим" законом і не встигає розглянути його до кінця дня - то відкладає розгляд на наступний день (тиждень, місяць). Схоже, саме на це розраховували українські депутати. Річ у тім, що нинішня спроба зняти з Росії санкції розпочалася в останній можливий момент. Відкладати далі - просто немає куди. Якщо резолюцію про санкційний механізм відкладуть до ранку вівторка, то у середу росіяни, швидше за все, не встигнуть взяти участь у голосуванні за нового генсека Ради Європи. А якщо генсека оберуть без росіян, то вони не визнають нового керівника організації та знову відмовляться платити свої внески. А те, наскільки сильно Західна Європа хоче владнати конфлікт з Росією і отримати нарешті її внесок, стало очевидним із заяви держсекретаря МЗС Франції, яка у виступі у Страсбурзі примудрилася навіть не згадати про агресію РФ проти України, коли перераховувала очікувані кроки з боку росіян. Хоча ні, навіть не "агресію", а "політичні розбіжності", виходячи з виступу представниці Франції. Історія із Францією яскраво демонструє, наскільки сильним є бажання покласти край санкціям у ПАРЄ. Російський шантаж спрацював, і Захід готовий закрити очі багато на що, аби виключити навіть теоретичну можливість того, що Росія вирішить вийти з Ради Європи. Досвід спілкування "Європейської правди" з депутатами свідчить, що це - настрій переважної більшості депутатів. Тим більше зважаючи на те, що час піджимає, аргументи та пояснення України перестали працювати. Тому те, що Україна зробила ставку на "процедурну", а не на "змістовну" боротьбу, було безумовно правильним вибором. А перенесення засідання на вівторок вже могло би означати перемогу України... Але цього не сталося. ПАРЄ знайшла можливість перейти до нічного розгляду. Нічне засідання також могло би бути на користь Україні, та лише за однієї обставини - якщо більшість суперників України полінуються чекати допізна, а більшість соратників залишаться у залі до полуночі. Але, поклавши руку на серце, надії на це не надто багато. [BANNER2] Все не так "Процедурний тролінг", до речі, не обмежився одним лише "законодавчим спамом". Все почалося ще вранці, коли Україна та її друзі (а вони, на щастя, є серед депутатів і на Сході, і на Заході Європи) боролася за порядок денний. Цей пункт завжди затверджується автоматично, без обговорень. Нині британські та українські депутати взялися оскаржувати його ключові пунктів. І мали на це підстави. В новітній історії ПАРЄ ніколи не було такого, щоби ключову резолюцію ставили на голосування у понеділок, тобто без можливості обговорити зміст документу. Однак такою була політична воля. І зламати її не вдалося. Президент асамблеї була готова навіть на очевидне порушення процедури, аби лише не ламати порядок денний, який був критично важливим для повернення росіян. Звісно, український креатив складно стандартною, стабільною тактикою. Радше, дії української делегації були "спамом останньої надії" - тобто спробою використати останні можливості, щоби врятувати ситуацію. Але дуже схоже, що попри всі зусилля, в ніч на вівторок російська резолюція буде затверджена. І чимало з тих, хто підтримає її - чудово розуміють, що роблять щось не те. "Можна дозволити росіянам повернутися до асамблеї, але не за будь-яку ціну", - звернувся до парламентарів депутат-консерватор, британець Роджер Гейл, закликавши колег якщо й погодитися на повернення Росії, то лише у разі коли Москва зробить принаймні щось. Коли виконає принаймні частину вимог, які висунуті на її адресу. Принаймні продемонструє готовність йти на співпрацю. Жодного подібного сигналу з Москви не було - навпаки, Росія відкрито каже, що не буде виконувати нічого. Але це не зупиняє європейських депутатів. "Я голосую не за Путіна. Цю резолюцію я підтримаю, а якби йшлося про голосування за Путіна, я би проголосував проти", - виправдовувався перед асамблеєю (та перед своїми виборцями) норвежець Еспен Ейде. Звісно, в ніч на вівторок небо не впаде на землю. Навіть у разі скасування санкційного тиску на Росію наша держава залишиться членом ПАРЄ. Але Рада Європи від цієї ночі може стати принципово іншою. І це - та реальність, у якій Україні ще доведеться навчитися жити. Автор: Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди", зі Страсбурга https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/24/7097706/ Росії нагадали про окупацію: чому Грузія повстала проти влади і до чого тут РФ https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/24/7097674/ Статті Європейська правда Mon, 24 Jun 2019 10:40:00 +0300 Найбільші за останні роки масові протести, сотні поранених і затриманих. Відставка спікера парламенту та погрози з боку РФ. Це все – сьогоднішня Грузія, столицю якої п’ятий день лихоманить від багатотисячних протестів. Найбільші в Грузії масові протести від моменту втрати влади Міхеілом Саакашвілі. Сотні поранених і затриманих. Відставка спікера парламенту, якої виявилося недостатньо, щоби заспокоїти вулицю. І в той самий час - погрози Росії та розрив авіасполучення з нею. Це все - сьогоднішня Грузія, столицю якої п’ятий день лихоманить від багатотисячних протестів. І хоча влада правлячої партії "Грузинська мрія" попри це видається непорушною, нинішні події, як мінімум, позбавили її ключових тез, з якими партія традиційно йшла на вибори. Спробуємо розібратися, що відбувається у Тбілісі, чи є у мітингарів шанс на перемогу, а також якою є роль Росії у нинішній політичній кризі. Хвороба абсолютної влади За останні роки масові протести у Тбілісі спалахували не раз, і кожного разу - з цілком не політичних причин. Це могла бути реакція молоді на жорсткі обшуки поліцією нічних клубів чи відповідь містян на звіряче вбивство підлітка та брак його повноцінного розслідування. На перший погляд, початок нинішньої кризи був дуже подібним. Обурення громадськості спричинило проведення у будинку грузинського парламенту засідання маловідомої організації - Міжпарламентської асамблеї православ’я. На цей факт мало би хто звернув увагу, якби головою асамблеї не був російський депутат-комуніст Сергєй Гаврилов, серед іншого відомий підтримкою де-факто анексованих РФ Абхазії та Південної Осетії. Більше того, за правилам цієї асамблеї, її голова мав вести засідання з місця спікера парламенту приймаючої країни. Саме по собі те, що у кріслі спікера опинився одіозний росіянин, обурило грузинську опозицію. Вони заблокували президію, і засідання асамблеї довелося проводити у готелі, який швидко оточив збурений натовп - відео, на якому Гаврилов сидить на чільному місці в залі грузинського парламенту та звертається до присутніх російською, викликало спротив не лише у опозиції. Варто зазначити, що такий конфуз засудили і Грузинська православна церква, і навіть офіційний представник грузинського МЗС. Одразу з’явилися політичні вимоги. Опозиція вимагала в першу чергу покарання для голови парламенту Іраклія Кобахідзе, дозвіл якого був необхідний, щоби провести засідання цієї асамблеї у парламенті. Причому самого Кобахідзе на скандальному засіданні не було - за іронією долі в цей день він перебував у Баку. Чому ж грузинська влада взагалі допустила такий захід у парламенті? Поширена версія - це стало можливим через підкилимну боротьбу всередині "Грузинської мрії". Однак показовим стало інше - партія, яка протягом останніх років має абсолютну владу у Грузії, в тому числі - маючи конституційну більшість у парламенті, втратила навики комунікації з опозицією та суспільством, а тому довго не могла відреагувати на цей випадок. Зрештою, за два дні спікер парламенту пішов у відставку - як переконують у "Грузинській мрії", не через вимоги опозиції, а лише після аналізу партією ситуації, що сталася, та визнання провини Кобахідзе у її створенні. Однак ситуацію це вже не могло врятувати. Адже одразу після казусу з російським депутатом під будинком парламенту відбулися сутички протестувальників із поліцією, наслідки яких вивели протистояння на новий рівень. Точка неповернення 240 постраждалих, використання поліцією сльозогінного газу та гумових куль. Спроба протестувальників силою потрапити до будинку парламенту викликала жорстку реакцію правоохоронців, апофеозом якої став розгін мітингу із зачисткою центральних кварталів. Брутальні дії поліції відтіснили причину скандалу на другий план. І це не випадково: такої жорсткої роботи правоохоронних органів у Грузії не пам'ятали з часів пізнього Саакашвілі. Варто пояснити: саме жорсткі дії поліції досі є ключовою претензію значної більшості грузинів до експрезидента. А відповідно, ключовою тезою "Грузинської мрії", з якими вона йшла на вибори, була така: "Ми ніколи не воюватимемо з народом, як це робили наші опоненти". У ситуації, коли за сім років правління "мрійників" не вдалося добитися значного зростання економіки (а за останній час економічна ситуація суттєво погіршилася), апелювання до "жорстокостей режиму Саакашвілі" залишилося ледь не єдиним діючим передвиборчим інструментом "Мрії". Як мінімум, тепер партія влади позбулася цього аргументу. А опозиція відразу збільшила свої вимоги, додавши до відставки голови МВС зміну виборчої системи та дострокові вибори. [BANNER1] Планові парламентські вибори мають відбутися восени наступного року. Втім, як показали вибори 2016 року, нинішня виборча система, за якої половина депутатів обирається за мажоритаркою, гарантує перемогу партії влади. Зокрема, на минулих виборах "Мрія" програла лише один мажоритарний мандат, отримавши таким чином не просту, а конституційну більшість. Саме тому ця вимога є ключовою як для опозиції, так і для влади. Остання відмовляється навіть обговорювати зміну виборчої системи, а опозиція погрожує у відповідь щоденними протестами. Символом цих протестів стало перев'язане око в учасників - згадка про вибиті гумовими кулями очі протестувальників під час зачистки першого мітингу поліцією. Рука Москви Чи були у Кремля плани створювати політичну кризу у Грузії через "казус Гаврилова"? Далеко не факт, проте своєю нетактовністю російський депутат натиснув на відкриту рану у грузинському суспільстві. Разом із тим, додатково загострило ситуацію те, що чинна влада завжди декларувала "прагматичні відносини із РФ". Що завжди давало опозиції підстави підозрювати їх у готовності здати національні інтереси. Варто визнати: якщо дивитися на ситуації у Грузії з боку, то жодних підстав для "зради" не видно. За ці роки країна підписала Угоду про асоціацію з ЄС, отримала безвіз (раніше за Україну), суттєво посунулася у співпраці із НАТО, також випереджаючи Київ. Втім, навіть за такого зовнішнього курсу багато громадян Грузії вбачають у "прагматичних стосунках" з країною-окупантом поступову здачу країни. Наслідком цього стало поєднання на мітингах антиурядових та антиросійських гасел та виконання знаменитої пісні харківських фанів. На цьому тлі РФ вирішила втрутитися у конфлікт, плеснувши бензину у вогнище. Рішення президента РФ заборонити пасажирські авіаперевезення до Грузії мало на меті вдарити по туризму - ледь не єдиній галузі грузинської економіки, як демонструє позитивну тенденцію Але водночас російська заборона вдарила й по уряду, показавши, що стратегія будівництва "прагматичних відносин із РФ" не має перспектив. Що далі? Багатотисячні протести тривають у Грузії вже п’ятий день. Однак поки влада країни не дає підстав сподіватися на поступки з принципових позицій. Конституційна більшість у парламенті та півтора року до чергових виборів створюють суттєвий запас міцності для партії влади. [BANNER2] До того ж наразі Захід утримується від критики дій грузинських силовиків. Із подібними заявами виступили лише окремі країни, зокрема Польща, та міжнародні правозахисні організації. Не на користь опозиції грає й слабка координація між партіями, а головне - відсутність яскравих лідерів. Разом із тим на президентських виборах минулого року грузинська опозиція довела, що здатна об’єднуватися і діяти спільно. Завдяки цьому опозиційний кандидат вийшов у другий тур і мав реальні шанси на перемогу. Більше того, після цих виборів влада почала демонструвати невпевненість. Зокрема, вже цього року місцеві вибори, проведені у ряді муніципалітетів, запам'яталися насамперед активним використанням "тітушок" проти опозиційних кандидатів. Зрештою, цього разу опозиція отримала й суттєву моральну перевагу. Співпраця з РФ знову стала у грузинському суспільстві абсолютно токсичною. А влада позбавилася ключових аргументів, якими пояснювала, чим вона краще за попередників. Автор: Юрій Панченко, редактор "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/24/7097674/ Бізнес забули спитати: що не так із планами інтеграції до цифрового ринку ЄС https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/06/24/7097659/ Експертна думка Міжнародний фонд "Відродження" Mon, 24 Jun 2019 09:20:00 +0300 Інтеграція до цифрового ринку ЄС – це водночас і більша конкуренція. І як і в будь-якій торгівлі, ЄС точно просуватиме інтереси своїх компаній. Яскравий приклад – скасування плати за роумінг. Інтеграція до цифрового ринку ЄС протягом п'яти років - фантастична мета, задекларована президентом. Але варто не забувати - попередній президент теж говорив про цифровий ринок ЄС, та жодного прогресу за два роки добитися не зміг. Невдача попереднього президента тим прикріша, що Угода про асоціацію з ЄС охоплює усі елементи цифрового ринку. На додаток до розділу про електронну комерцію, Угода про асоціацію передбачає інтеграцію у сферах, що складають фундамент цифрового ринку - електронні комунікації, поштові й фінансові послуги (Додаток XVII). Угода містить положення про захист персональних даних, розділ про захист прав споживачів, про захист інтелектуальної власності тощо. Україна, на жаль, так і не змогла перевести ідею інтеграції у цифровий ринок у практичну площину, попри дуже гарні стартові позиції. У чому ж проблема? Причина перша - особливості розуміння сутності "цифрового ринку ЄС". Цифровий ринок ЄС - це регулювання, спрямоване на захист споживача. Суворі вимоги до обробки персональних даних, захист прав споживача, здешевлення вартості товарів, заборона геоблокування тощо. Хоч би якими клієнтоорієнтованими не були українські компанії, для них ці норми можуть бути обтяжливими. З направленістю на дерегулювання запровадження норм ЄС може виглядати як додаткова бюрократизація. Інтеграція до цифрового ринку ЄС - одночасно й більша конкуренція. І як і в будь-якій торгівлі, ЄС точно просуватиме інтереси своїх компаній. Найяскравіший приклад - скасування плати за роумінг. Україна звернулась до ЄС з цією ідеєю якраз після скасування оплати всередині Євросоюзу. Не дивно, що оператори з ЄС компенсували втрати на внутрішньому ринку ЄС за рахунок роумінгу з третіх країн, у тому числі з України. Єврокомісія не могла не відповісти Україні, що скасування плати за роумінг вимагатиме додаткових поступок з боку України. Запізнілість пропозиції обертається додатковим коштом для України та українських компаній. До речі, дурістю є серйозне ставлення до розмов про роумінг у контексті Східного партнерства: синхронізувати роботу над цим питанням з Білоруссю і Азербайджаном - все одно що відкладати до другого пришестя. Далі виникає питання: чи наші поштові та кур‘єрські оператори готові до роботи за європейськими правилами? Перші спроби оновити законодавство у цій сфері засвідчили, що не так все просто. [BANNER1] Нарешті, інтеграція на цифровому ринку означає сильнішу конкуренцію за українського споживача. Чи готова та ж "Розетка" чи "Модна каста" до більшої конкуренції на нашому внутрішньому ринку, коли доставки з Amazon стануть ще дешевшими і швидшими після інтеграції? Буде дивно, коли інвестори в ці компанії чи спонсоровані ними партії агітуватимуть до сповільнення інтеграції з ЄС. Є ще один геоекономічний чинник. ЄС змагається зі США і Китаєм за домінування в цифрову епоху. І тут ЄС використовує свою ядерну економічну зброю - регулювання. Іншими словами, ЄС фактично намагається через регулювання цифрової сфери у себе регулювати її глобально. Можливо, нам, як і США, більш цікаво розвивати інвестиції і підприємництво в цифровій сфері. Відповідно, нам тоді цікавіше менше регулювати цифрову сферу. Тобто йти трохи проти заданого ЄС тренду. Але я чомусь думаю, що станеться навпаки. Заради глобальної роботи більшість компаній житимуть з дотриманням вимог ЄС. І тут Україна може допомогти українським компаніям, добиваючись визнання еквівалентності й адекватності національного регулювання з боку ЄС (у цьому здебільшого і полягає інтеграція). Отже, нам потрібно інтегруватися у цифровий ринок ЄС, але за умови зваженого діалогу з бізнесом. Причина друга - складність діалогу з ЄС. Незважаючи на швидкий розвиток регулювання цифрового ринку всередині Євросоюзу, у міжнародній площині він лишається доволі інертним. Найновіші угоди ЄС про вільну торгівлю з Канадою та Японією є навіть менш амбітними у цифровий сфері, ніж українська Угода про асоціацію. На відміну від ЄС, США більш проактивні. В угоді про вільну торгівлю між США, Мексикою і Канадою є низка цікавих новел у розділі про цифрову торгівлю. Українська ж міжнародна торгівля за останні роки деградувала до повного ігнорування усіх послуг - в угодах про вільну торгівлю з Канадою і Ізраїлем йдеться лише про товари. Відчувається дисонанс. З одного боку, внутрішні правила ЄС мають глобальний вплив. З іншого - у торговельних переговорах щодо цифрової економіки ЄС є доволі інертним. Ця інертність не в останню чергу вплинула на те, що Євросоюз більше глушив українські ініціативи в цифровій сфері, ніж заохочував. [BANNER2] Утім, проблема - не на боці Єврокомісії, а на боці українського уряду. Адже подібну інертність ЄС в енергетиці вдалося якось подолати і оновити XXVII додаток до Угоди про асоціацію. Гучні декларації президента про інтеграцію до цифрового ринку ЄС дворічної давнини не достукалися до сердець очільників ЄС. Робота ж на технічному рівні, яку веде уряд, просто не отримує уваги того ж політичного керівництва. Як наслідок, у проекті заключної заяви за результатами саміту Україна-ЄС, що відбудеться 8 липня, є згадка про пріоритетність для сторін співпраці у сфері цифрового ринку. Але поки кожна зі сторін вкладає свій (дуже відмінний) зміст в абстрактні слова заключної заяви. Розірвати це замкнене коло можна лише детально проговоривши питання інтеграції до цифрового ринку Євросоюзу на саміті Україна-ЄС. Якщо Україні справді вдасться ідея інтеграції до цифрового ринку ЄС, це буде справжня революція в світі міжнародної торгівлі і економіки. Це справді круто і амбітно. І мені дуже хочеться, аби все вдалося. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора Текст був вперше опублікований на facebook-сторінці автора та републікується з його дозволу https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/06/24/7097659/ "Посол на місяці, а не роки": навіщо США призначили Вільяма Тейлора главою дипмісії в Україні https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/21/7097612/ Статті Європейська правда Fri, 21 Jun 2019 13:50:00 +0300 Важлива деталь: статус "постійного" посла Тейлор не отримає... Останніми роками він слідкував за Україною та писав, що означає обрання Зеленського... В посольстві Сполучених Штатів Америки від цього тижня - новий старий керівник. 18 червня дипмісія офіційно повідомила, що тимчасовим повіреним у справах США в Україні став Вільям Тейлор. Цього тижня дипломат вже прибув до Києва. Тейлор вже був послом в Україні за часів Віктора Ющенка - у 2006-2009 роках. Тоді, за кілька років після повернення з українського відрядження, 72-річний дипломат відійшов від справ у Держдепі - але на пенсію остаточно не пішов. Іноді він давав лекції та співпрацював з аналітичними організаціями, зокрема з тими, що опікуються Україною. А ще Тейлор був виконавчим віцепрезидентом Інституту миру США - аналітичної організації, що фінансується державою та продукує аналітику в питаннях зовнішньої політики. Не обходив він увагою і Україну. Не раз приїздив до України, в тому числі в листопаді 2018 року, перед початком кампанії. А в квітні - написав аналітику про наслідки обрання президента Зеленського. Що таке "тимчасовий" посол? Останні три роки керівником американської дипмісії була посол Марі Йованович. Влітку вона мала завершити каденцію, але сталося це дещо раніше - на початку травня ЗМІ повідомили, що Йованович достроково відкликають з посади. Причин для цього рішення було декілька - передусім це скандал, ініційований генпрокурором Луценком, і особисті мотиви (стан здоров'я близької родички посла). Так чи інакше, але Штати опинилися у ситуації, коли посада посла - вакантна, а заповнювати її нема ким. [BANNER1] До того ж раніше, минулого року, до Вашингтона на підвищення вирушив заступник посла Джордж Кент, тож дипмісії критично бракувало керівного складу. Наприкінці травня до Києва приїхала тимчасово повірена у справах США Крістіна Квін, яка до того працювала в Парижі, але, як з’ясувалося, це був проміжний керівник. Тепер, після приїзду Тейлора, Квін стала його заступницею - таким чином, керівний склад посольства, "оголений" навесні, відтепер заповнений. Важлива деталь: статус "постійного" посла Тейлор не отримає. Він сам у розмовах із колегами у Києві вже заперечив таку можливість. "Я приїхав на місяці, а не на роки", - переказують його слова дипломати, що вже бачилися з тимчасовим повіреним. Джерела кажуть, що нинішня схема у посольстві залишиться як мінімум до кінця року. Більш імовірно - до весни-літа наступного року. Але не виключена і ймовірність того, що постійного, офіційно призначеного посла США в Україні не буде до кінця 2020 року - тобто до виборів президента та проміжних виборів у Конгрес. Адже проблемою є не лише брак кандидатів на відрядження в Україну. Річ у тім, що за американським законодавством новий посол має пройти затвердження у Конгресі, а політичні кандидати (тобто не кар’єрні дипломати, а політики, соратники Трампа), яких президент США волів би надсилати у ключові посольства, мають небагато шансів отримати це узгодження. Україна - далеко не єдина держава, що стикнулася з цією проблемою. З приходом до влади у Трампа неодноразового виникали труднощі з призначеннями послів, і ключові дипмісії США у Європі тривалий час лишалися без керівника. Але чи матиме Вільям Тейлор хоч якісь обмеження через свій "непостійний" статус? Відповідь однозначна: ні. У випадку зі США "тимчасовий посол" має ті самі права, повагу від політичних гравців та ті самі повноваження. А задач буде, можливо, навіть більше, бо йому "пощастило" приїхати сюди в особливий період. Що думає Тейлор про Зеленського? У заяві на сайті посольства йдеться, що Вільям Тейлор керуватиме ним "в час історичних виборів і перехідного періоду". За новообраним президентом України, до речі, дипломат стежив ще до того, як йому запропонували повернутися до Києва. У квітні, в аналітичній статті на сайті Інституту миру, Тейлор називав Володимира Зеленського "першим повністю пострадянським президентом", а його обрання - "третьою революцією" в Україні. "Хоча обрання 41-річного новачка і піднімає питання подальшої політики України, та глибшою сутністю цієї події цілком може стати незворотний прихід до влади покоління незалежної України - тих, хто не розуміє мрії Кремля про відновлення корумпованої та поступливої української держави-сателіта РФ", - писав він. Невідомо, чи читали цей аналіз у "Зе-команді", але, за даними ЄвроПравди, особисто з Тейлором вони не контактували. Та цей пробіл, поза сумнівом, виправлять вже ближчим часом. У своїй квітневій статті щодо результатів виборів в Україні Тейлор також зазначав, що чекає на призначення очільників МЗС, Міноборони, СБУ та... Генпрокуратури. Так, заміна посла Йованович, із якою воював генпрокурор Юрій Луценко, не вирішила для нього проблему. Мрія Юрія Луценка зберегти посаду за будь-яку ціну не співпадає з баченням також нового керівника посольства США. "Потрібно забезпечити чіткий запит українців до нової влади назвати сильного, незалежного генерального прокурора", - вважає Тейлор. [BANNER2] Тоді ж дипломат підкреслював: особливе значення матимуть перші шість місяців президентства Зеленського. Тобто саме той період, який проходитиме за його присутності в Україні. При цьому ключовим фокусом уваги США та міжнародної спільноти має бути проведення "дійсно ефективних антикорупційних реформ" (так, цей фокус уваги США Луценку також не вдалося змінити). А ще нинішній повірений у справах США занепокоєний "бізнес-зв'язками" між олігархом Ігорем Коломойським та Володимиром Зеленським. І це вже - та сфера, у якій відповіді доведеться готувати новій команді. Щодо Донбасу, який "Зе-команда" визначила своїм головним пріоритетом, Тейлор радив Зеленському розвивати ідею залучення миротворців і запровадження тимчасової цивільної адміністрації на окупованому cході України для сприяння "остаточному відходу Росії". Ставлення до країни-агресора У питаннях російської політики позиція Тейлора повністю відповідає мейнстриму американської дипломатії. Путінську агресію проти України він неодноразового засуджував. Ще на початку 2014 року закликав НАТО серйозно посилити східний фланг та звернути увагу на такі потенційні точки спалаху, як Придністров’я. "Немає очікувань, що американці чи сили НАТО повинні захищати Україну від подальшого російського вторгнення. Але є всі підстави допомагати Україні захищатися. По-перше, Захід повинен допомогти Україні захиститися від російських диверсій. Він повинен забезпечити обладнання для прикордонного контролю та навчань, щоб допомогти Києву утримувати російських агітаторів та провокаторів від в'їзду в країну. По-друге, Захід повинен також обмінюватися інформацією з Україною про зусилля Росії щодо дестабілізації країни та про російські військові плани, що загрожують Україні. По-третє, НАТО має проводити регулярні спільні навчання в Україні. Нарешті, якщо російські військові продовжать свої загрозливі дії, НАТО повинна забезпечити протитанкове і зенітне озброєння, а також відповідні навчання, що підвищить ціну подальшої агресії проти України", - писав він, закликаючи також посилити санкції проти Росії. Відтоді чимало порад дипломата, по суті, були втілені владою США та країн-союзників. Що робив Тейлор для України Міністр закордонних справ України Павло Клімкін привітав призначення Тейлора, назвавши дипломата "добрим другом України". "Тішуся, що саме зараз американську дипмісію очолює справді мудра та проактивна людина", - сказав він. Із цією оцінкою є всі підстави погодитися. Вільям Тейлор - дипломат з великим досвідом, та на дипслужбі він провів далеко не все життя. До Держдепу він приєднався у 1992 році. [BANNER3] А початково він - військовий. Закінчив Військову академію США та Школу управління імені Джона Кеннеді, служив у армії, в тому числі - брав участь у місіях у В'єтнамі та Німеччині. Розуміючи важливість безпекових питань, Тейлор приділяв значну увагу питанням НАТО. У 2008 році він особисто зробив чимало, щоби Україна отримала План дій щодо членства в Альянсі. Він закликав тодішніх прем'єра і президента діяти злагоджено задля досягнення членства в організації. Посол зазначав, що не знає жодної держави-члена НАТО, яка б офіційно виступила проти вступу України до Альянсу. "Це дуже важливо для переговорів. Не дуже добре, коли з президентом Росії переговори веде спочатку президент, а потім прем'єр - окремо", - казав він в лютому 2008-го. На жаль, ці зусилля не мали успіху. Як через вплив Росії, так і через те, що єдності в українському керівництві з цього питання не було. А ще у період його керівництва відбулося підписання Хартії про стратегічне партнерство між США та Україною. Вільям Тейлор поїхав з України в квітні 2009 року - за кілька місяців до планової ротації, але обставини були іншими, ніж у Йованович. Як посол, призначений президентом-республіканцем Джорджем Бушем, він сам подав у відставку зі вступом на посаду представника іншої сили, демократа Обами - хоча зовсім не був зобов’язаний це робити. І Вашингтон цю відставку прийняв - хоча також міг і не звільняти посла достроково. Адже, і це треба окремо відзначити, класичним партійним послом він також не є - за Обами він продовжив працювати у Держдепартаменті. Та зараз, із поверненням республіканців до влади, дипломат повернувся до України. За три роки своєї роботи послом в Україні Тейлор постійно закликав українських лідерів до здійснення антикорупційної, судової та економічної реформ. Іронія долі - але тепер, 10 років по тому, вже на посаді тимчасового повіреного США, він робитиме в Україні точно те саме. Автори: Денис Свириденков, Сергій Сидоренко, "Європейська правда" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/21/7097612/ За українським прикладом: як Чорногорія намагається повернути собі власну церкву https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/21/7097584/ Статті для Європейської правди Fri, 21 Jun 2019 10:20:00 +0300 Події в Україні активізували владу Чорногорії у боротьбі за власну церкву. Незважаючи на релігійну оболонку конфлікту, всі розуміють: йдеться не зовсім про суто церковні справи. Події в Україні активізували владу Чорногорії у боротьбі за власну церкву. Йдеться про відновлення автокефалії Чорногорської церкви. У відповідь "єдино канонічні" сербські священики зібрали вірян на багатолюдний собор у чорногорської столиці, а президент Сербії офіційно попросив чорногорське керівництво не чіпати тему власності на релігійні об’єкти. Незважаючи на релігійну оболонку конфлікту, всі розуміють: йдеться не зовсім про суто церковні справи. Просто геополітична трансформація Балкан триває не тільки у розрізі європейської та євроатлантичної інтеграції, але і у вимірі віри. 100-річна проблема Нинішня проблема з автокефалією Чорногорської церкви тісно пов’язана із втратою незалежності Чорногорії після Першої світової війни. В листопаді 1918 року Подгорицька скупштина (збори) ухвалила рішення про позбавлення влади чорногорської династії Негошів і дала добро на об'єднання Чорногорії із Сербією. 1 грудня 1918 року Чорногорія, позбувшись своєї державності, увійшла до складу Королівства сербів, хорватів і словенців (яке в 1929 році отримало назву Королівство Югославія). [BANNER1] Через 100 років, в листопаді 2018 року, чорногорський парламент визнав недійсними рішення Подгорицької скупштини. Відповідна резолюція була підтримана переважно депутатами з правлячої коаліції на чолі з Демократичною партією соціалістів (DPS), лідером якої є нинішній президент країни Міло Джуканович. У резолюції, ухваленій депутатами в 2018 році, наголошується, що до, під час і після Першої світової війни, в тому числі і на момент зібрання Подгорицької скупштини, Чорногорія була суверенною і міжнародно визнаною державою, у відповідності до Конституції країни від 1905 року. Подгорицька скупштина 1918 року визнається неправомірною, тому що її зібрання не було результатом вільного волевиявлення громадян Чорногорії. Визнання незаконності Подгорицької скупштини стало формальною правовою основою для визнання недійсності її рішень, котрі й без того були фактично скасовані після виходу Чорногорії зі спільної держави із Сербією та відновлення незалежності 2006 року. Але є й інші аспекти листопадової резолюції. Річ у тім, що після Першої світової війни незалежність втратила не тільки Чорногорська держава, але і Чорногорська церква, яка до того посідала окремий рядок в офіційному і визнаному всіма православними переліку автокефальних церков. Натомість у червні 1920 року був виданий Декрет сербського регента Александра І Карагеоргієвича, яким була скасована автокефалія Чорногорської православної церкви, а її єпархії увійшли до складу Сербської патріархії. "Великосербська інфраструктура" Рух за відновлення своєї церкви чорногорці розпочали ще в буремні 1990-ті. В 1993 році, на народному зібранні, яке назвали собором, в історичній столиці Чорногорії, Цетінє, була відновлена автокефальність Чорногорської православної церкви й обрано першого митрополита. В січні 1997 року митрополитом був обраний Міраш Дедеїч, який прийняв ім'я Михайло. Від того часу рух за повноцінне поновлення автокефалії Чорногорської церкви ставав все більш помітним і все більш конфліктним. Ось як описує релігійну ситуацію в Союзній Республіці Югославія в січні 2002 року "Радіо Свобода". "На Святвечiр у Сербiї й Чорногорiї було як на фронтi. На честь Різдва стрiляли майже усi, хто має зброю, а неозброєних тут майже немає. Справжнє диво, що в цiй стрiлянинi нiхто не загинув. У Чорногорiї трагедiї уникнено лише завдяки полiцiї, яка розмежувала прихильників двох не дуже братніх церков. …У Цетiнє, iсторичнiй столицi республiки, двi урочистостi, за участю кiлькох тисяч озброєних мужчин, вiдбувалися на відстані кiлькох десяткiв метрiв. Мiж ними стояли шеренги поліцейських. Митрополити Амфiлохiй [Сербська православна церква] i Михайло [ЧПЦ] говорили про того самого Христа та про необхідність зберігати вiру предкiв. У мiстi Беране полiцiї не вдалося зберегти порядок. Заарештовано 16 прихильників сербської церкви. …Офiцiйний Белград впевнений, що йому вдасться приборкати чорногорських самостiйникiв. Дуже важливу роль у цьому мала б вiдiграти саме Сербська православна церква". Після відокремлення Чорногорії від Сербії рух за відновлення автокефалії Чорногорської церкви отримав політичне підґрунтя - поновлення державної незалежності мало стати поштовхом для поновлення і релігійної самостійності. Але Сербська церква не збиралася здавати позиції, намагаючись після розвалу спільної держави утримувати разом часточки колишньої єдиної країни за допомогою віри. Невипадково сербська церква була ледь не ключовим опонентом вступу Чорногорії у НАТО, погрожуючи чорногорцям неминучою "братовбивчою війною". [L] Саме тому за визначенням чорногорського президента Міло Джукановича, Сербська православна церква в Чорногорії "сприймає чорногорську національну ідентичність як неіснуючу, вважає, що чорногорців не існує як нації, що не існує Чорногорської православної церкви, немає чорногорської ідентичності, що незалежна Чорногорія є тимчасовим творенням". Знайома ситуація, чи не так? Саме тому на форумі правлячої Демократичної партії соціалістів 11 червня Міло Джуканович заявив про мету відновлення автокефалії Чорногорської православної церкви, пояснивши свої слова неможливістю існування в незалежній Чорногорії "великосербської інфраструктури". На його думку, так само, як була "втрачена держава" в 1918 році, була втрачена і "наша церква в 1920 році". З 2006 року Чорногорія є незалежною країною, і тому повернення незалежності її церкви, як вважає Джуканович, є цілком правильним рішенням. Час погроз Важливим аспектом церковного конфлікту в Чорногорії є майнові питання. В останні роки серед чорногорських активістів та прихильників ЧПЦ дуже популярною є тема про необхідність повернути у власність держави релігійні об’єкти, якими останні 100 років користується Сербська церква. У травні чорногорський уряд схвалив проект закону про свободу віросповідання. Згідно з ним, усі церковні об'єкти, побудовані до 1918 року і щодо яких у релігійних громад немає документів на право власності, мають бути передані у власність держави Чорногорія. Питання ще буде розглядати парламент, але вже тепер Сербська церква б’є в усі дзвони, щоб не допустити запровадження цього рішення. 15 червня більше тисячі людей зібралися перед храмом Воскресіння Христового в Подгориці на Троїцькій Собор, організований Сербською православною церквою. Головна вимога - відкликати урядовий законопроект про свободу віросповідання. Зібрання пройшло доволі миролюбно, але сам факт його проведення став доволі чітким попередженням владі - в разі чого, СПЦ закличе вірян захищати церковне майно. Паралельно із протистоянням Сербської церкви і чорногорської влади почалася суперечка і на рівні керівництва Чорногорії та Сербії. Після ухвалення Подгорицею суперечливого урядового закону президент Сербії Александар Вучич заявив, що будь-яка загроза власності сербської церкви в Чорногорії неминуче призведе до погіршення добрих відносин між двома країнами, і попросив чорногорську владу не підтримувати запропонований закон. Втім, у відповідь уряд Чорногорії подякував Вучичу за пораду, нагадав йому, що Чорногорія є суверенною державою, яка самостійно створює свою законодавчу базу, враховуючи інтереси кожної людини та спільноти в цілому. [BANNER2] Що далі? Швидше за все, процес відновлення автокефальності для Чорногорської церкви буде не менш довгим та важким, ніж той, що нещодавно пройшла Україна. Майже 90-річне життя в одній державі із сербами призвело до того, що сьогодні абсолютна більшість православних вірян країни є відданими прихожанами СПЦ, а всі знакові релігійні об’єкти країни - монастир Острог, монастир Морача, Цетинський монастир - знаходяться під керуванням Сербської церкви. Здається, навіть повернення державної незалежності та вступ до НАТО стали для чорногорців більш легкими завданнями, ніж відродження власної церкви. Як виявляється, релігійні спільноти, ця "м’яка сила №1", є більш непохитними, ніж держави, і не менш потужними, ніж військові союзи. Автор: Наталя Іщенко, журналіст https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/21/7097584/ Санкції або Трамп: чи уникне Італія покарання від ЄС за власні бюджетні проблеми https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/20/7097570/ Статті для Європейської правди Thu, 20 Jun 2019 16:07:00 +0300 "Якщо іншим компаніям європейських країн не вистачає такого хисту, як у мене, це не моя проблема", – пояснив Сальвіні. Цього тижня спливає термін, коли Італійська Республіка має доповісти Єврокомісії про те, як вона має діяти, аби уникнути санкційного режиму ЄС. Заради цього Риму доведеться або піти на скорочення бюджетних витрат, або довести, що він здатний збільшити бюджетні доходи. Причому - не на папері. Лист на 2 мільярди Високий державний борг (133% ВВП), тривала слабка динаміка продуктивності Італії, а також високий рівень видатків на пенсійну реформу та мінімальний дохід для громадян стали ключовими для фінансових проблем цієї країни з Єврокомісією. Аналіз результатів за 2018 рік та прогноз на 2019 та 2020 роки і є причиною потенційного накладення санкцій на Італію. Як аналізують євробюрократи, "заборгованість Італії коштує 38 400 євро для одного італійця, і це при тому, що рефінансування можливе для погашення лише 1000 євро". Наразі Брюссель отримав лист від прем'єр-міністра Джузеппе Конте, адресований Жану-Клоду Юнкеру та державам-членам ЄС, про плани Італії щодо виходу з "фінансової кризи". У ньому йдеться про бажання Італії реформувати податок на доходи фізичних осіб і уникнути збільшення ПДВ. Але при цьому Італія обіцяє поліпшення структурного балансу бюджету лише на 0,2% та зменшення держвидатків лише на 2 млрд євро (приблизно на 0,25%). Крім того, економія стосується тих грошей, яких, по суті, Італія все одно не має - ці 2 мільярди вже були "заморожені" Єврокомісією раніше. Чи буде цього достатньо для уникнення подальших санкцій? Саміт ЄС сьогодні-завтра та двосторонні зустрічі Конте на ньому дадуть відповідь. Але попередні сигнали невтішні, адже міністра економіки та фінансів Італії Джованні Тріа зобов’язали представити план "фінансового оздоровлення" Італії одразу після саміту ЄС. [BANNER1] Щоб уникнути конфлікту з Єврокомісією, прем’єр-міністр Італії Джузеппе Конте наперед почав шукати союзників - звернувся до президента Франції Макрона та представників країн Середземномор’я (Іспанія, Португалія, Греція, Кіпр і Мальта). Досить несподівано Італію підтримав німецький міністр фінансів Олаф Шольц. Окрім формальних закликів до "узгодженого рішення" щодо Італії, він повідомив про намір офіційного Берліна більше інвестувати заради позитивного економічного зростання єврозони. Лобіювання Конте намагався здійснити і через португальського главу Єврогрупи Маріо Чентено, який у 2018 році уже брав на себе посередницьку роль під час дискусій із Єврокомісією щодо бюджету Італії на 2019 рік. Цікаво, що найпотужніший опонент плану з порятунку Італії перебуває за межами ЄС. Це - президент США Дональд Трамп. Він звинуватив ЄЦБ в маніпулюванні курсом євро на користь експорту ЄС. Курс євро до долара справді впав з 1,2 на початку 2018 року до 1,12-1,13 останнім часом. І це - критично важливо для пожвавлення італійської економіки. Чи зможе Трамп змінити розклад сил? Формально Вашингтон не має впливу на європейську бюджетну та монетарну політику, але у Трампа є козирі. ЄС ніяк не може домовитися зі США про зменшення тарифів на товари, тож питання формування курсу євро можуть стати частиною великого пакету. А від цього залежить і бюджетна ситуація в Італії. А президент Європейського центробанку, один із найвпливовіших італійців в ЄС, Маріо Драгі, справді простягнув руку допомоги Риму: 18 червня Драгі заявив, що ЄЦБ готовий підтримати Італію через систему нових фінансових стимулів і зниження відсоткових ставок. А найголовніше - те, що Драгі відкриває план придбання державних цінних паперів для Італії. На такий крок позитивно відреагували фондові ринки Мілана, Франкфурта, Лондона та Парижа. Санкції як примус до економії Що може чекати Італію в разі, якщо ЄС вирішить, що попереджень було достатньо, і розпочне санкційну процедуру? ЄС налаштований рішуче. На порядку денному - так зване "замороження" рахунків, призначених для покриття держвидатків. Цього року Брюссель хоче знову задіяти такий фінансовий інструмент, який вперше застосував проти Італії у грудні 2018 року - тоді було заблоковано 2 мільярди євро. ЄС ставив доволі "м’які умови": якщо Італія матиме прогрес в економічному розвитку, то суми на рахунках можна буде використовувати з 1 липня 2019 року. Та наразі Брюссель зовсім не довіряє італійцям. Змінилися і висунуті умови. Єврокомісія планує призупинити рахунки на суму 4 млрд євро. Крім того, щоб уникнути санкцій, Італія має зарезервувати від 3 до 10 мільярдів євро для здійснення фінансового маневру. А вже наступного року це коштуватиме Риму ще від 23 до 30 мільярдів євро. Фактично це означає, що Італія має "заморозити" також і ці кошти для виняткового використання на "фінансове оздоровлення". Формально вимоги ЄС до Італії виглядають виваженими і зрозумілими: Рим має посилити боротьбу проти ухилення від сплати податків простих італійців. Особливо це стосується податків на зарплатню - в Італії, як і в Україні, люблять їх мінімізувати і практикують виплати "в конвертах". Також уряд має спрямувати більше інвестицій в інновації та дослідження, реструктурувати малі та середні італійські банки. [BANNER2] Проте потрібно зважати на те, що будь-який італійський політик, що зважується стати рушієм зменшення бюджетних видатків, тим самим дає згоду на власну "політичну смерть" для італійських виборців. Так сталося з Маріо Монті, який сприяв економічному зростанню з 0,6% до 4,1% ВВП після відставки Сільвіо Берлусконі у 2009 році - але через це втратив популярність. Тоді італійці скаржилися на режим "затягнутого паска", що приніс макроекономічні вигоди та уникнення дефолту країни. І хоча завдяки Монті держава уникла справді важких наслідків, його дії залишається болючим спогадом простих італійців. До слова, після його відставки Італія жодного разу не отримувала економічного приросту в розмірі більше ніж 1,2% ВВП. А що ж Сальвіні? Найвпливовіший та найпопулярніший політик Італії, керівник "Ліги" Маттео Сальвіні, не залишається осторонь процесу. Він навіть перервав формування коаліції в Європарламенті і полетів до Сполучених Штатів. Італійські ЗМІ зазначають, що прийом, влаштований американською стороною, виглядав не як для міністра внутрішніх справ, а як для справжнього прем‘єр-міністра. Він зустрівся з держсекретарем Майком Помпео і віцепрезидентом Майком Пенсом 17 червня 2019 року, щоб запевнити у максимальній атлантичній лояльності італійців і виторгувати для італійських компаній "режим безподаткового навантаження". Як відомо, американці хочуть запровадити додаткові податки на європейські товари. "Якщо іншим компаніям європейських країн не вистачає такого хисту, це не моя проблема", - пояснив Сальвіні. Він вже дає зрозуміти, що завдяки особливим відносинам, що склалися у цьому короткому візиті, Італія знову опинилася під "американським сонцем". "Італія хоче повернути собі титул першого партнера США на європейському континенті", - наголосив міністр внутрішніх справ Італії. І це може стати реальністю, адже риторика Сальвіні точно подобається Трампу, зокрема, лінія італійця на те, щоби "бути важковаговиком" у справах, що стосуються власних амбіцій. Не дарма ж його прозвали "європейським Трампом"! Американці натомість отримують підтримку Італії в актуальному для них "іранському питанні". Крім того, США хотіли би вплинути на зміну представників інституцій ЄС, щоб вони були лояльнішими до співпраці з Вашингтоном. З іншого боку, офіційний Рим з кожним роком знижує свій вплив у системі прийняття рішень ЄС. І гострий конфлікт з Єврокомісією може суттєво прискорити цю динаміку. [BANNER3] Чужа Єврокомісія "Бути італійцем вже не так і добре в Брюсселі", - жартують чиновники та дипломати про те, як Італія стала "невидимою" у прийнятті рішень щодо наступних призначень для інституцій ЄС. У минулому ситуація не була такою критичною: позиції Маріо Драгі, Федеріки Могеріні та Антоніо Таяні до цього часу доводили, що "італійці" важливі і з ними потрібно рахуватися. Проте нинішня криза може позбавити уряд Джузеппе Конте звичних важелів впливу. Минулого місяця, одразу після виборів до Європарламенту, відбулися зустрічі усіх очільників держав ЄС. Конте, на відміну від Марка Рютте, Ангели Меркель, Еммануеля Макрона та багатьох інших, не мав на них жодних двосторонніх зустрічей. Тобто домовлятися з італійським урядом колеги-європейці не вважали за необхідне. В Італії так не вважають. В Римі обговорюють, чи зможе все ж таки Італія пролобіювати "своїх" кандидатів на керівні або впливові посади у Єврокомісії. Дипломати прогнозують, що, швидше за все, Риму складно буде "отримати" впливові органи на кшталт посади комісара з торгівлі (один із варіантів, запропонованих Маттео Сальвіні) або будь-якої іншої топової позиції. Але світ став непередбачуваним. Тож побачимо, чи зможе сучасна італійська дипломатія, цитуючи великого Данте, "йти своєю дорогою, і нехай говорять що завгодно". Автор: Вікторія Вдовиченко, кандидат історичних наук, асоційований експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма" для "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/20/7097570/ Як Порошенко, але не зовсім: що показали перші візити президента Зеленського https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/20/7097539/ Статті Європейська правда Thu, 20 Jun 2019 10:50:00 +0300 Вже став очевидним брак досвіду і вміння вести переговори. Президентові бракує "техніки", бракує знань, розуміння світової політики... Цього тижня президент Володимир Зеленський відвідав Париж і Берлін. Це були його перші двосторонні візити у статусі президента, хоча двома тижнями раніше він вже їздив до Брюсселя, де відвідав штаб-квартиру НАТО, інституції ЄС, зустрівся із президентом Польщі Анджеєм Дудою. І хоча практичних результатів жодного із цих візитів поки немає (та й не могло бути, за такий короткий період) - для перших висновків даних вистачає. І ці висновки далеко не в усьому є на користь нового президента. Для початку перерахуймо короткі підсумки перших міжнародних зустрічей. Коротко про головне Перш за все, "зради" не сталося. І це добре. Побоювання, які доводилося чути, щодо неодмінної здачі інтересів президентом, щодо проросійської політики, розвороту України тощо - не підтвердилися. І редакції ЄвроПравди не доводилося чути жодного західного дипломата, який дійшов би іншого висновку на підставі як офіційних, так і непублічних деталей зустрічей. По-друге, так само неправі були ті, хто розраховував на швидке вирішення проблем у зовнішній політиці. Підстав сподіватися на це немає. Не буде ані "оновлення Нормандії та Мінська", ані змін у політиці Німеччини та Франції на нашу користь. Та й нових "плюшок" від НАТО та ЄС поки не передбачається. По-третє, вже став очевидним брак досвіду і вміння вести переговори. [BANNER1] Це - однозначний мінус, який шкодить не лише Зеленському, а й Україні. Президентові бракує "техніки", бракує знань, розуміння світової політики. Одним словом, бракує досвіду. Ці проблеми цілком прогнозовані, жодного сюрпризу, просто тепер вони стали наочними. Та наостанок - гарна новина. Брак досвіду не є вічною проблемою, а візити довели, що Зеленський вже навчається. І це додає надії. Із кожним наступним виходом до преси за кордоном президент почувався впевненіше - хоча йому ще далеко до рівня світових лідерів, з якими йому доводиться перетинатися. Тепер про все це - у деталях. Міф про Мінськ У той час як в Україні поширені розмови про те, чи не розверне новий президент Україну з Заходу на Схід, в ЄС це не вважають вагомим ризиком - більшість партнерів наразі впевнені, що нова команда збереже принаймні заявлену спрямованість. Натомість доля конкретних реформ викликає серйозні питання. Брюссель витратив чимало коштів європейських платників податків на підтримку перетворень в Україні і хоче бути впевнений, що ці витрати не підуть у смітник. Простіше кажучи, чи не перекреслить нова українська влада усі напрацювання попередньої? Треба віддати належне новій зе-команді: там це вчасно зрозуміли і спробували зробити так, щоби європейським партнерам було приємно. Заради цього Банкова запросила у президентські візити посадовців із "не дуже дружніх" політичних команд. Цей жест лишився поза увагою в Україні - але його оцінили і в Брюсселі, і в Берліні. Так, до Брюсселя із Зеленським полетіла профільна віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе, а в Берлін - віцепрем’єр Генадій Зубко, відповідальний за реформу децентралізації (з Німеччини надходить фінансування проєктів, пов’язаних саме із цією реформою, і до неї уряд Меркель має особливу увагу). Ще одним доказом сталості влади стала позиція Зеленського щодо "Мінська" - жодної заяви, яка суперечила би тому, що говорив з цього приводу Порошенко, не прозвучало ні в Парижі, ні в Берліні. "Мінськ" буде збережений у нинішньому вигляді, а робота нормандського формату має відновитися якнайшвидше, заявив Зеленський, викликавши схвальні оцінки в ЄС та критику тих в Україні, хто чекав від президента нових форм міжнародної співпраці по Донбасу. До речі, те, що в Україні так багато людей чекали змін у цій сфері - окремий феномен. Адже і сам "Зе", і його команда публічно говорили про непорушність "Мінська" ще під час кампанії. Наприклад, у березневому дослідженні "Європейської правди". Та в тому й особливість виборів-2019: міфи про політиків часом сильніші за їхні реальні заяви та дії. [BANNER2] Стабільність "зради" Не секрет, що президент Франції Еммануель Макрон є зразком для Зеленського. Та й господар Єлисейського палацу ставиться до українського колеги із прихильністю; зрештою, вони зустрічалися вже двічі за два з гаком місяці. Але у міжнародній політиці немає місця для сентиментів. Рівень прийняття, церемонії, зустріч із почесним караулом - все це у Парижі пройшло бездоганно. Але під час офіційних переговорів Франція не пішла на поступки Україні в жодному пункті. [L] Зеленський просив у Макрона якщо не підтримки, то принаймні нейтральності у питанні санкцій проти Росії у ПАРЄ. Той категорично відмовив і публічно виступив за зняття обмежень з російських депутатів, бо "від цих санкцій страждає не російська держава, а громадяни Росії". Зеленський закликав посилити санкції, запроваджені Євросоюзом - Макрон відповів, що про посилення санкцій не йдеться, лише про продовження. Годі й говорити, що та сама картина була на зустрічі з Меркель. Ані щодо ПАРЄ, ані щодо посилення санкцій, ані щодо "Північного потоку-2" жодних поступок Україна не отримала. І позитивом тут можна вважати хіба що те, що у президента та його команди відтепер буде більше реалізму в оцінці складнощів зовнішньої політики. Мистецтво переговорів Навіть за відкритою частиною візитів було очевидно, що Володимир Зеленський вже потерпає через відсутність досвіду в зовнішній політиці. Пресконференції лідерів по завершенню переговорів у цьому сенсі нерідко є показовими, особливо коли йдеться про зустрічі, де сторони мають розбіжності з важливих питань. У цьому разі політики мають змогу публічно, в присутності преси підсумувати свою позицію, обрати найефективніші аргументи і спробувати переконати якщо не один одного, то журналістів і суспільство. Зеленський мав саме таку можливість після зустрічі з Макроном, коли на пресконференції пролунало запитання про ПАРЄ - але він обрав найменш дієвий і навіть шкідливий аргумент, що був відразу відкинутий Макроном і зовсім не допоміг Україні залучити підтримку французької преси (ми вже писали про це детально у статті "Руйнівники Ради Європи"). Та на щастя, і на цій зустрічі з пресою не все було катастрофічно. Президентові варто було б подякувати за його реакцію на слова про нібито діалог України із сепаратистами, які пролунали у перекладі виступу Макрона. Як відомо, Зеленський втрутився і взявся пояснити своєму співрозмовникові, що на жодні переговори з бойовиками Україна не піде. Але позитив від того, чому Зеленський взяв слово, був нівельований тим, як він пояснював свою позицію. Те, що можна було викласти двома-трьома короткими фразами, забрало більше двох хвилин доволі плутаних пояснень із купою мовних та термінологічних помилок. Чому Україна не говоритиме з ватажками бойовиків, всім нам відомо - звісно ж, через те, що вони є маріонетками Росії, і переговорною стороною мають бути саме росіяни. І ЄвроПравді відомо, що на Банковій дотримуються точно такої позиції. Але зверніть увагу - у довгій промові Зеленського ані цього, ані будь-якого іншого аргументу так і не прозвучало! Ця історія стала ілюстрацією того, наскільки Зеленському бракує міжнародного досвіду. Він ще не вміє говорити стисло - а темпоритм міжнародних зустрічей виключає розлогі пояснення "ні про що". Він не відчуває потреби аргументації - а без цього в жодних переговорах не перемогти. Він плутається у назвах та термінах, та й спілкування українською, якою Зеленський досі рідко користувався, додає плутанини (хоча те, що з обранням він перейшов на державну мову - безумовний плюс). Добре, що зараз у якості візаві українського президента був загалом дружній до України президент Франції. Натомість переговори з недружнім, а то й з ворожим політиком за такого ж розкладу можуть завершитися фіаско. Труднощі перекладу... Важливо окремо пояснити, звідки взагалі з’явилася згадка про переговори із сепаратистами на цій пресконференції. Насправді Еммануель Макрон не говорив фрази, яка обурила Зеленського! В оригіналі, французькою мовою, Макрон підтримав свого українського колегу за "рішучий намір змусити зброю замовкнути, простягнути руку українському населенню з сепаратистських територій і впроваджувати Мінські угоди для врегулювання конфлікту". Цілком прийнятна фраза, яка, до речі, повністю відповідає позиції Банкової. Та з легкої руки перекладачки вона перетворилася на твердження про нібито готовність Києва "піти на шлях перемовин із сепаратистами, які вже почалися". Є відмінність, чи не так? [BANNER3] Ця помилка у викладі слів Макрона була найяскравішою - але не єдиною на пресконференції (його переклад, до речі, за прийнятими стандартами забезпечувала французька сторона). Чи були схожі вади і на закритій частині зустрічі? Ми не маємо відповіді на це запитання. Але те, що у переговорах брав участь франкомовний посол України Олег Шамшур, дозволяє сподіватися, що неточності якщо й мали місце, то критичних проблем не викликали. ...та позитивні новини Про проблеми ми поговорили. Їх справді вдосталь, досвіду справді бракує, а імовірні переговори з агресором у форматі нормандської четвірки додають остраху. То що дає підстави оптимізму, про який ішлося на початку статті? Перш за все - вже згадана участь у зустрічах посла Шамшура і так само його колеги в Німеччині, посла Мельника. Ви напевне пам’ятаєте нещодавній скандал із "президентським плагіатом", коли у промові Зеленського знайшли шматки промови Порошенка? Ця історія дала підстави комусь на Банковій оголосити "хрестовий похід на МЗС", звинуватити дипломатів у роботі на Порошенка, пообіцяти покарання всім причетним тощо. ЄвроПравді відомо, що помилки тоді дійсно припустився один із дипломатів у Департаменті ЄС, але підозри про "подвійних агентів" на адресу МЗС були геть безпідставними, і вони створили недобру атмосферу. Та за даними "Європейської правди", у Зеленського згодом усвідомили, що створення ворога було помилковим. Конфлікт не набув розвитку, а про ідею "чисток" просто забули. Це примирення з дипломатичною службою було дуже важливим. Без цього шанси на те, що міжнародні зустрічі нового президента будуть добре підготовлені, летіли у прірву. Але повернемося від конфліктів команд до самого президента. Попри жорстку критику на його адресу, маємо і добру новину за підсумками візитів. Зеленський поволі вчиться. Порівняння трьох візитів це доводить. Так, з володінням темою і досі не все добре. Так, публічні виступи, м’яко кажучи, не на висоті. Однак на пресконференції у Франції він вже почувався впевненіше, ніж у Брюсселі, а в Берліні - краще, ніж у Парижі. По суті, тут вже не було грубих помилок - але ще лишилося читання з листочка. І оскільки вже йшлося про переклад, варто зупинитися також на епізоді на пресконференції у Берліні. В українському сегменті соцмереж набуло поширення коротке відео зі словами Зеленського про те, що він нібито "не знає, що Порошенко зустрічався із Меркель". Про це писали на новинних сайтах, цим обурювалися лідери громадської думки, згадували кількість зустрічей лідерів за останні роки. У дискусії вистачало всього, крім... бажання перевірити, що ж прозвучало у Берліні насправді. А насправді жодної недоречності у жартівливій відповіді не було, і в цьому можна переконатися, переслухавши її разом із запитаннм, та реакцією Меркель (німецькою це можна зробити тут, таймкод 16:25). У політиків спитали, чи не вплинув на атмосферу їхніх перемовин факт, що прямо перед другим туром виборів в Україні Меркель зустрілася з президентом Порошенком, який також був кандидатом (а такі перемовини дійсно суперечать міжнародній практиці). Не про всі зустрічі, а про одну конкретну, що мала місце 12 квітня. Віджартувалися у відповідь на це не лише Зеленський, а й Меркель, і обидва запевнили німецькі медіа, що напруженості між ними немає. До слова, у німецьких медіа цю відповідь оцінили позитивно, прочитавши у ній бажання гостя уникнути конфронтації з Німеччиною. Та українським читачам (та подекуди й журналістам) значно ближче відчуття "зради", і до того ж, бракує бажання перевіряти факти. І з цією проблемою, схоже, складно щось вдіяти. Автор: Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/20/7097539/ На зміну Юнкеру: 7 кандидатів, які мають шанси очолити Єврокомісію https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/19/7097454/ Статті Центр "Нова Європа" Wed, 19 Jun 2019 17:05:00 +0300 Незабаром лідери ЄС почнуть консультації щодо кандидатури нового президента Єврокомісії. Тож варто вже зараз проаналізувати, хто має стати кандидатами на цю посаду та які їхні погляди щодо України. Травневі вибори до Європарламенту стали тільки першим етапом у перезавантаженні європейських інституцій. Наразі постає питання: хто обійме посаду президента Єврокомісії? Європейські лідери вже розпочали переговори щодо можливих кандидатів, але ця тема виявилася полем зіткнення кардинально різних інтересів та поглядів. Президент Єврокомісії є однією з центральних фігур в ЄС, адже він визначає політику Єврокомісії, головного виконавчого органу Євросоюзу. Для України важливо, щоб новий президент був налаштований на посилення співпраці з країнами-нечленами ЄС та сприяв збереженню єдності всередині Союзу для унеможливлення посилення впливу Росії в Європі. 20-21 червня відбудеться саміт ЄС, де буде визначений чіткий список кандидатів на посаду. Отже, варто проаналізувати, хто має стати кандидатами на цю посаду, які їхні погляди і що вони в першу чергу означають для України? Європейська народна партія: Манфред Вебер Європейська народна партія, найбільша за кількістю представників, обрала своїм кандидатом німецького політика Манфреда Вебера. Його активно підтримує канцлер Німеччини Ангела Меркель, проте через брак управлінського досвіду та незнання мов президент Франції Еммануель Макрон виступив категорично проти його кандидатури. Для України знаковою є перш за все відкрита позиція посадовця проти побудови "Північного потоку-2", оскільки це, на його думку, значно посилить вплив Росії в ЄС. Манфред Вебер В одному з інтерв’ю Вебер виступив за необхідність продовження санкцій проти Росії з огляду на рішення Путіна спростити процедуру видачі паспортів населенню на непідконтрольних Україні територіях. Поряд із тим політик вважає, що Росія поводиться агресивно не лише стосовно України, але і щодо ЄС через використання гібридних засобів (фейкових новин та кібератак), тому європейські країни повинні дотримуватися спільної позиції та реагувати на таку поведінку. А на Мюнхенській конференції цього року політик заявив, що для зміцнення безпеки Європи має бути побудована система протиракетної оборони за участі України, що своєю чергою зможе ще більше інтегрувати Україну в європейську систему безпеки. Вебер є прихильником подальшого розширення ЄС, хоча, на його думку, Україні ще слід багато працювати і найближчим часом мета стати членом ЄС є недосяжною. Але політик наголосив на готовності інвестувати у відносини ЄС-Україна, зокрема в економічній площині. [BANNER1] Альянс лібералів та демократів: Маргрете Вестагер Данська політикиня, є комісаром ЄС з питань конкуренції та представляє інтереси партії лібералів. Партія висунула загалом сім кандидатів, але серед них Вестагер має найбільші шанси отримати посаду президента Єврокомісії, зважаючи на підтримку президента Франції та на "гендерні квоти" - Макрон та голова Європейської ради Дональд Туск наголосили на необхідності гендерної збалансованості вищих посад в європейських інституціях. Минулого року політикиня вела розслідування проти Google, яке закінчилося сплатою компанією штрафу в 1,7 млрд доларів. Поряд із тим, було й інше антимонопольне розслідування, яке розпочалося ще в 2011 році щодо необґрунтовано високої ціни на газ, встановленою Росією для країн Центрально-Східної Європи. Проте справа до штрафів не дійшла. Таке рішення Вестагер не було позитивно сприйняте в Польщі та Литві. Постанова Європейської комісії обмежилася зобов'язанням "Газпрому" інтегрувати ізольовані газові ринки та забезпечити вільний рух газу між країнами Європейського Союзу відповідно до конкурентних цін. Що ж до "Північного потоку-2", то тут позиція Вестагер стриманіша - раніше вона заявляла, що ЄС не зацікавлений у проєкті, але не має правових можливостей зупинити його реалізацію. Вестагер активно виступає за диджиталізацію, кібербезпеку та захист цифрових прав населення. Маргрете Вестагер Співпраця України та ЄС у цій сфері може значно посилитися, адже одним із пріоритетів України щодо євроінтеграції є вступ до єдиного цифрового ринку ЄС в 2019 році. Навіть якщо Вестагер не вдасться отримати посаду, вона може претендувати на місце високого представника ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики - наразі його обіймає Федеріка Могеріні. В лютому цього року Вестагер була визнана кращим комісаром в команді Жана-Клода Юнкера; більше 50% європейців вважають, що вона має стати наступною очільницею Єврокомісії згідно з всеєвропейським онлайн-опитуванням, яке проводила компанія Burson Cohn & Wolfe за партнерства з EURACTIV. На другому місці - Федеріка Могеріні, на третьому - Франс Тіммерманс. Соціал-демократична партія: Франс Тіммерманс Тіммерманс є лідером Соціал-демократичної партії, наразі обіймає посаду першого віцепрезидента Єврокомісії та володіє сімома мовами. Як кандидата його підтримує Макрон. У 2014 році Франс Тіммерманс підтримував Україну під час Майдану та на початку російської агресії, а згодом у 2016 році, перебуваючи на посаді міністра закордонних справ Нідерландів, активно закликав нідерландських членів парламенту підтримати ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. На нещодавніх дебатах він також заявив, що Європа повинна протистояти як Трампу, так і Путіну, тому в разі перемоги його робота буде спрямована на вирішення внутрішніх проблем Євросоюзу. Франс Тіммерманс Він вважає, що найпріоритетнішими питаннями в Європі є боротьба зі зміною клімату, подолання нерівності та несправедливості, посилення економічної спроможності держав-членів і збереження основних цінностей ЄС - демократії, верховенства права та поваги до прав людини. Тіммерманс рішуче налаштований проти антиміграційної політики Угорщини та Польщі, погрожуючи навіть відновленням кордонів всередині ЄС, якщо і далі країни будуть опиратися вирішенню проблеми з міграцією. Зелені: Ска Келлер Партія зелених висунула кандидатом на посаду президента Єврокомісії німецьку політикиню, яка виступає за демократичну, відкриту Європу та приділяє особливу увагу кліматичній політиці та захисту прав біженців. Варто зауважити, що Келлер неодноразово наголошувала, що фундаментальні європейські цінності: незалежний суд, свобода преси та верховенство права - нині під загрозою в таких країнах, як Польща, Угорщина і Румунія, і ЄС має цьому приділяти більше уваги. Водночас вона критикувала свого конкурента Вебера за недостатньо різку позицію щодо призупинення членства партії угорського прем'єра Віктора Орбана в ЄНП. [BANNER2] Щодо України, то у лютому цього року Келлер заявила, що виступає проти "Північного потоку-2", адже, по-перше, він діятиме в обхід Польщі та України, а по-друге, ділить Європу на Схід та Захід і посилює залежність від Росії. Зелені можуть стати вигідним союзником для однієї з домінуючих партій, саме тому ліберали боротимуться за створення коаліції із зеленими та соціал-демократами, щоб покінчити з багатолітнім домінуванням ЄНП. У такому разі є висока ймовірність, що зелені підтримають компромісного кандидата на посаду президента, який матиме більшу підтримку, ніж Келлер, і також наголошуватиме на пріоритетності кліматичної політики. Ска Келлер Альянс європейських консерваторів та реформістів: Ян Заграділ Чеський політик представляє Альянс європейських консерваторів - євроскептичу партію ЄС. Заграділ виступає за те, щоби покінчити з процесом швидкої інтеграції країн ЄС в усіх сферах через значні амбіції брюссельських бюрократів. Тому він, наприклад, проти того, що усі країни повинні користуватися єдиною валютою та не підтримує важливість спільної кліматичної політики. Перед виборами до Європарламенту Ян Заграділ припускав, що якщо Британія вийде з ЄС, Франція, Німеччина та Італія посилюватимуть зв’язок із Росією, а це аж ніяк не відповідає інтересам Центрально-Східної Європи. Він також не бачить сенсу об’єднуватися із Сальвіні та проросійськими партіями, адже його ставлення до Росії залишається різким. Це і перешкоджає єдності євроскептичних партій в Європарламенті в цілому. Політик нещодавно заявив, що Росія все ще фізично і ментально не оговталась після розпаду СРСР і тепер з "неоімпералістичним апетитом" хоче відновити свій вплив на колишніх територіях. Цього бояться країни Балтії і, зокрема, через гарантії безпеки з боку ЄС не чинять ніякого спротиву політиці Брюсселя. А Чехія, Польща, Угорщина мають більше сміливості протистояти, наприклад, політиці Макрона щодо поглиблення співпраці в економічній та безпековій сфері. Тому Заграділ виступає за створення нового центру сил з країн-однодумців в межах Центрально-Східної Європи, щоб чинити опір зростаючому впливу франко-німецької осі. Таке об’єднання може в перспективі включати й Україну. Хто ще? Вказана п'ятірка - це так звані "провідні кандидати" ("spitzenkandidaten"). Це принцип вибору президента Єврокомісії, згідно з яким Європарламент призначає на цю посаду лідера найбільшої фракції. Цього разу це представник ЄНП Вебер. Така система вибору президента спрацювала вперше у 2014 році і сприяла обранню Жана-Клода Юнкера. Але на цих виборах Макрон і Туск, на відміну від Меркель, виступають проти цього принципу, віддаючи перевагу більш демократичному способу - голосуванню в Європарламенті для остаточного призначення президента Єврокомісії. Це пов'язано з тим, що ще одним фаворитом Макрона є француз Мішель Барньє - представник ЄС на переговорах з Британією, який не входить до списку "провідних кандидатів". Такий вибір контрастує з партійною складовою, адже Макрон увійшов до партії лібералів, а Барньє входить до ЄНП. [BANNER3] Він користується авторитетом через проявлену майстерність у веденні переговорів із Великою Британією та збалансовану політику щодо цього питання стосовно 27 держав. Під час Мюнхенської конференції в лютому Петро Порошенко мав зустріч із головним парламентарем ЄС щодо Brexit для обговорення відносин Україна - ЄС. Барньє висловив бажання надалі підтримувати Україну та продовження санкцій проти Росії. Посадовець може стати компромісним кандидатом на вакантне місце, якщо європейські лідери не дійдуть згоди щодо представників від партій, і для України це - один із оптимальних варіантів. Очевидно, що Макрон наполягатиме на кандидатурі Барньє, адже стосунки з Вестагер, попри підтримку її як кандидата від лібералів, погіршилися через заборону на початку року об’єднати французьку компанію Alstom та німецьку Siemens на противагу посиленню китайських компаній. Серед інших можливих неофіційних кандидатів називають Крістін Лагард - голову Міжнародного валютного фонду. Лагард непогано обізнана з українським портфоліо, щоправда, швидше з економічної точки зору. Меркель позитивно ставиться до кандидатури Лагард, яка має значний шанс бути обраною на посаду європейськими лідерами як компромісний варіант. До слова, ім’я самої канцлерки Німеччини виринало у переліку тих, хто міг би очолити Єврокомісію. Щоправда, існує багато сумнівів щодо цього - вона сама заявляла, що не шукатиме жодних посад після 2021 року, коли планує піти з посади канцлерки (не очолює більше партію, має складний діалог із коаліційними партнерами - соціал-демократами). Натомість найменш прихильні до України партії - євроскептики та ультраправі - попри збільшення своєї присутності в Європарламенті, не спроможні сформувати коаліцію та переважити за підсумками голосування. І це для нас, поза сумнівом, гарна новина. Хто б не став очільником або очільницею Європейської комісії, вже зараз можна сказати напевно - це буде представник проєвропейських сил (а найбільші шанси наразі мають Вебер та Тіммерманс). Відносини між Єврокомісією та Україною не обов’язково будуть безхмарними, але президент ЄК, прихильний до європейського проєкту, - це вже перемога для України. Автор: Вікторія Омельяненко, стажерка Центру "Нова Європа" в рамках освітнього проєкту РПР та ЦЕДЕМ "Відкритий Університет Реформ" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/19/7097454/ Чехія в зоні нестабільності: до чого призведе новий виток опозиційних протестів https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/06/19/7097441/ Експертна думка AMO (Чехія) Wed, 19 Jun 2019 14:50:00 +0300 120-тисячні мітинги опозиції – масштабні антиурядові протести в Чехії вийшли на новий рівень. Що стало причиною загострення і куди приведуть нинішні протести? 120-тисячні мітинги в центрі Праги - масштабні антиурядові протести в Чехії вийшли на новий рівень. Варто відзначити, що масштабні протести супроводжують роботу нинішнього прем'єра Андрея Бабіша вже кілька років - ще з часів його роботи міністром фінансів у минулому уряді. Ситуація, коли чинний прем'єр проходить підозрюваним у справі про зловживання фінансовою допомогою ЄС на користь власного бізнесу (і як глава уряду - має можливості впливати на слідство), для багатьох чехів є абсолютно неприйнятною. Однак ні протести 2017 року, ні торішні не дали результатів - маючи найбільшу фракцію в парламенті, партія прем'єра ANO зуміла створити коаліцію з соціал-демократами, негласно отримує допомогу від комуністів, а в окремих випадках - і від ультраправих, тим самим захистивши уряд від вотуму недовіри. Здавалося б, неможливість "скинути" Андрея Бабіша мала б знизити протестну активність у Чехії. Однак замість цього протести вийшли на новий рівень, поступаючись за масовістю лише "оксамитовій революції" 30-річної давнини. Новий старт протестам дали дві події. Спочатку у квітні на тлі звинувачень на адресу Бабіша подав у відставку міністр юстиції. А новий міністр Марія Бенешова фактично одразу ініціювала реформу, результатом якої стало обмеження терміну повноважень керівництва прокуратури - реформа, яку давно обговорюють у Чехії, але в нинішніх умовах вона може заблокувати розслідування проти прем'єр-міністра. Саме тому такі ініціативи багато чехів вважали спробою розвалити кримінальну справу проти прем'єра - і вийшли на протести. А на початку червня у пресу потрапив чорновий варіант доповіді Єврокомісії, де визнається незаконне отримання компанією Agrofert багатомільйонних субсидій ЄС. Зокрема, в доповіді йдеться про те, що Єврокомісія має стягнути з компанії прем'єра 17,5 млн євро. [BANNER1] Ці дві події й забезпечили різке загострення протестів. Однак відкритим залишається питання: чи призведуть мітинги до змін всередині країни? Останнє стало особливо актуальним на тлі сусідньої Словаччини, де багатотисячні протести з вимогою знайти вбивць журналіста Яна Куцяк врешті-решт привели до поразки кандидата від партії влади на пост президента - і загрожують повністю змінити політичний ландшафт країни. Втім, щодо Чехії повторення такого сценарію виглядає поки що справою не найближчого року. Насамперед тому, що найближчі парламентські вибори відбудуться лише 2021 року. А стійкий союз партії ANO з соціал-демократами поки не дає підстав розраховувати на позачергові вибори. Крім того, літо - традиційно не найкращий час для масових протестів. Не випадково організатори анонсували наступний мітинг на 23 червня (на ньому планують зібрати до 250 тисяч протестувальників), після чого протести, швидше за все, візьмуть паузу до осені. Втім, існує фактор, який може зруйнувати такий сценарій. Чернетка доповіді Єврокомісії показує: в ЄС не мають наміру пускати розслідування справи Agrofert на самоплив. Оприлюднений проєкт їхньої доповіді показує: вперше ЄС має намір активно втручатися в хід розслідування, що проводиться в одній з країн-членів. Останнє може стати вагомим фактором, здатним істотно вплинути і на зовнішній курс Чехії. Реакція Бабіша на розслідування ЄС була передбачувано негативною. Звинувачення на свою адресу він назвав "брудною брехнею", заявивши, що це стало відповіддю Євросоюзу на його жорстку антиміграційну політику. Втім, якщо досі Бабіш старанно уникав антиєвропейських висловлювань (на відміну, наприклад, від угорського прем'єра Віктора Орбана), то після публікації офіційної доповіді ЄС щодо його зловживань риторика прем'єра Чехії може різко посилитися. У тому числі - і до рівня звинувачень, які регулярно висловлює Віктор Орбан. З усіма наслідками, що випливають для Чехії. [BANNER2] Попри звинувачення і протести, рейтинг партії влади ANO залишається стабільним - близько 30%. Втім, тривалий конфлікт з ЄС ускладнює відносини ANO з союзниками. І хоча вихід соціал-демократів з коаліції видається малоймовірним (цей крок істотно знизить їхні шанси на збереження парламентської прописки), заради збереження лояльності союзників Бабішу доведеться піти на нові поступки, цілком можливо - що і кадрові. Додатково ускладнити ситуацію для прем'єра може створення нових опозиційних сил. Традиційні праві і правоцентристські партії Чехії в своїй більшості перестали бути небезпечними для ANO. Не випадково, згідно з останніми рейтингами, друге місце зараз займають "Пірати" - партія, яка вперше пройшла в парламент за підсумками виборів 2017 року. Результати травневого опитування електоральних симпатій чехів від Trendy Česka и Kantar SZ Водночас варто очікувати появи нових політиків - вихідців з протестного руху "Мільйон миттєвостей для демократії". Як показали події в сусідній Словаччині, нові опозиціонери можуть виявитися для влади набагато небезпечнішими за традиційні партії. А отже, осінь у Чехії обіцяє бути дуже гарячою. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/06/19/7097441/ Естонець, історик, марафонець: знайомтеся, новий посол Євросоюзу в Україні https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/19/7097492/ Статті Європейська правда Wed, 19 Jun 2019 09:45:00 +0300 Найбільш "українським" став період роботи майбутнього посла в Брюсселі. Згадайте 2014-2016 роки, коли рішення щодо нашої держави ухвалювали одне за одним... Осінь 2019 року Україна має зустріти з новим головою представництва Європейського Союзу. Відразу варто зауважити, ця заміна - планова. Ані з українськими, ані з європейськими виборами вона жодним чином не пов’язана. В серпні спливає три роки каденції нинішнього посла Хюга Мінгареллі; у 2019-му йому виповнюється 65 років. І хоча формально ЄС мав змогу лишити посла на четвертий рік, сталося інакше: ще торік у Брюсселі вирішили включити українську дипмісію до цьогорічної планової ротації. Літня ротація європейських послів - це завжди пакетне рішення, під яке підпадають десятки країн одночасно. При цьому треба витримати баланс між державами-членами і інституціями ЄС, між Східною та Західною Європою тощо. Як кажуть у Брюсселі, цього року узгодження затягнулося. Лише на початку червня про призначення повідомили трохи ширшому колу європейських дипломатів. Саме тоді стало відомо і про наступника Мінгареллі. Новим послом ЄС в Україні стане естонець Матті Маазікас. За неписаними правилами дипломатії, новопризначені посли не мають права коментувати своє призначення до офіційного оголошення. Однак інформацію про те, що рішення щодо керівника стратегічно важливої дипмісії в Україні є остаточним, "Європейській правді" підтвердили відразу декілька джерел. Його кандидатура схвалена як на рівні ЄС, так і у Києві. Посольські відмінності За своїм послужним списком Маазікас - ледь не повна протилежність чинному послу ЄС в Україні Хюгу Мінгареллі. Мінгареллі представляє когорту євробюрократів та був делегований структурами ЄС. Натомість Маазікас - кандидат від держав-членів. Нині він - заступник міністра закордонних справ, і левову частку своєї кар’єри пропрацював на власну державу. Діаметрально різним є і походження цих дипломатів. Француз Мінгареллі - представник південного заходу "старої Європи", у той час як його наступник - з Естонії, північно-східної держави-новачка Євросоюзу. [BANNER1] Але є і те, що їх єднає - це досвід та авторитет у себе "вдома". Хюг Мінгареллі працює в структурах ЄС з 1982 (!) року, три роки тому його обрали на посаду посла через те, що свого часу він вже опікувався Україною - очолював команду ЄС на переговорах про Угоду про асоціацію. У Маазікаса українського сліду, на перший погляд, немає, але авторитету йому не позичати. Одне лише те, що у 2016 році у щорічному естонському рейтингу його оголосили "Європейцем року", вже має вагу. Між тим "Європейська правда" з’ясувала, що насправді він був причетний до ухвалення багатьох рішень на підтримку України - хоча в офіційній біографії про це і не йдеться. Ким є новий посол ЄС? Матті Маазікас народився 1967 року в Таллінні. За першою освітою - історик, працював у музеї. Нині безпартійний, та про погляди дипломата свідчить те, що свого часу, у 1990-х, він працював на високих посадах у помірковано націоналістичній партії "Вітчизна", заснованій радянськими дисидентами. Маазікас - фінофіл, тобто знається на відносинах із Фінляндією, і це згодом відіграло роль його кар’єрі. У 1990-х мав досвід роботи у міжнародних відділах міністерства оборони та парламенту. На верхніх щаблях державного апарату - з 1999 року, коли він очолив офіс прем’єр-міністра Марта Лаара, з яким знайомий ще з часів своєї партійної кар’єри. У 2001-му перейшов на дипломатичну службу, відразу на посаду посла Естонії у Фінляндії. Місцева преса писала, що до "чужинця" дипслужби, який став послом, не маючи досвіду у МЗС, на початку було неоднозначне ставлення, однак він довів, що є ефективним керівником дипмісії. У 2005 році посол Маазікас пройшов через кар’єрний кульбіт, який вкрай рідко буває у дипломатичному житті. Його відрядження до Фінляндії завершилося, і тодішній президент Естонії Арнольд Рюйтель призначив молодого активного дипломата на стратегічно важливу посаду посла Естонії у РФ. Але доїхати до Москви він так і не встиг. У розпал літніх канікул дипломата, який офіційно ще навіть не повернувся з відрядження до Фінляндії, рішенням уряду затвердили на новій посаді, не сумісній із роботою в посольстві: він став генеральним секретарем естонського МЗС, тобто першою особою дипслужби (за українською термінологією, це - держсекретар, він керує поточною діяльністю МЗС у той час, як міністр є відповідальним за політику). Далі указ про відрядження в РФ тихенько скасували, і з Таллінна до Москви надіслали іншого посла. [BANNER2] З посади секретаря МЗС Маазікас переїхав до Брюсселя. У 2009 році його запросили до команди комісара з питань розширення, фіна Оллі Рена (знову стало в нагоді володіння фінською мовою), у 2010 році долучився до групи радників президента ЄК Жозе Мануела Баррозу, з 2011 до 2016 року очолював представництво Естонії у Євросоюзі, а потім повернувся до Таллінна на посаду заступника міністра з європейських питань. Останній період був особливим: у 2017 році Естонія головувала у Євросоюзі і була відповідальною за підготовку порядку денного більшості засідань Ради ЄС. Маазікас координував цей процес із Таллінна. Та найбільш "українським" став період його роботи в Брюсселі. Згадайте 2014-2016 роки, коли рішення щодо нашої держави ухвалювали одне за одним. Санкції проти команди Януковича, кримські рішення, економічні санкції проти РФ, допомога Україні, рух до безвізу тощо... Усі ці рішення ухвалювали держави-члени, а по суті, відповідальними за них були саме посли. До речі, "Європейській правді" доводилося чути про активність естонців у цей період. Ба більше, підпис особисто Матті Маазікаса стоїть навіть під одним із документів, важливих для нашої держави: в 2017 році, під час головування Естонії в Раді ЄС, він як представник головування підписав рішення про надання Україні торговельних преференцій. Від футболу до марафону Звісно, це не означає, що "українська папка" була пріоритетом для майбутнього посла ЄС - але принаймні розуміння наших проблем він має. А причетність до правої естонської партії додає певності, що це розуміння - правильне. Підтвердження цьому - інтерв’ю німецькому Bild, яке дипломат дав у період естонського головування. "Загроза, що виходить від Росії, цілком реальна... Ми повинні бути тверді у своїй політиці стосовно Росії і не відхилятися від неї", - наполягав він у 2017 році. Зі свіжих публікацій дипломата у Twitter помітно, що він вже зараз активно цікавиться українською політикою та новинами з нашої держави, а за деякими даними, цими вихідними навіть приїздив до Києва. [BANNER3] Та офіційно він має прибути сюди лише у останні дні серпня, щоби почати роботу з вересня. Співрозмовники "Європейської правди" наголошують принаймні на одній відмінності майбутнього посла від нинішнього, яка має суттєво допомогти йому в роботі. Ця відмінність - мовна. Маазікас володіє не лише п'ятьма мовами ЄС (англійською, французькою, німецькою, фінською, естонською), але також вільно розмовляє російською. Це саме по собі полегшить спілкування посла в Україні. А зважаючи на такий мовний запас, є всі підстави сподіватися, що невдовзі він також вивчить українську. [L] А ще відмінними є захоплення дипломатів. Хюг Мінгареллі знається на футболі - про це чули всі, хто слідкував за виступами посла ЄС. У одній з промов він навіть зізнався, що закинув гру через травму і, можна сказати, "вимушено" став євробюрократом. Через це від посла нерідко лунала футбольна риторика. "Перше, що вам потрібне - це команда", - наголошував він, описуючи ролі форвардів, півзахисту та захисників в українському уряді. Ми не знаємо, як ставиться до футболу майбутній посол ЄС, але відомо, що він має інше захоплення - біг на довгі дистанції. Посол Маазікас - у центрі На спеціалізованому естонському сайті Marathon100 є нотатки про забіги за його участі, що проходили в Естонії, і окремі результати є дуже достойними. Витримати темп 5 хв/км на півмарафоні (21 км) у віці 50 років зможе не кожен. Побачимо, чи не вплине спортивна пристрасть дипломата на його напівжартівливі поради українській владі - як це було з послом Мінгареллі. Але те, що Україна на шляху до ЄС нарешті має опановувати марафонські навички та бігти, не втрачаючи темп - є абсолютно незаперечним. Автор: Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2019/06/19/7097492/