https://www.eurointegration.com.ua/images/ep_for_fb.gif https://www.eurointegration.com.ua https://www.eurointegration.com.ua З оглядом на Китай: як США та Іран повернулися до переговорів щодо ядерної програми https://www.eurointegration.com.ua/experts/2021/04/9/7121953/ Експертна думка Центр нерозповсюдження ядерної зброї Fri, 09 Apr 2021 17:04:00 +0300 Іран і США повернулися до переговорів щодо ядерної програми. Що підсилює позицію Тегерана і що робить її вразливою? Цього тижня у Відні стартували переговори щодо ядерної програми Ірану, зокрема, щодо відновлення Спільного плану дій (СПД), перспективи якого нині під загрозою, як ніколи. Нагадаємо, що в 2015 році СПД був підписаний Іраном і міжнародними учасниками переговорів у форматі 5+1, де п'ять - це постійні члени РБ ООН, а одиниця - це Німеччина. [L] Угода передбачала відмову Ірану від збагачення урану вище рівня в 3,67%, зупинку роботи підприємств, потенційно пов'язаних з військовим напрямом ядерної програми держави, і щомісячний моніторинг МАГАТЕ. За оцінками технічних експертів, таке гальмування іранської ядерної програми відсувало перспективи створення Тегераном ядерної бомби на термін до одного року (в той час як до підписання цей термін оцінювався в три місяці). Отже, повертаючись до переговорів і їхніх перспектив. Як відомо, базовою умовою Тегерана щодо повернення до СПД є повернення США в угоду, плюс негайне і тотальне скасування всіх американських санкцій, введених Дональдом Трампом в 2018 році. Власне, скасування американських санкцій є умовою номер один, тоді як інші технічні моменти можуть бути легко врегульовані відразу після виконання цієї умови. Сполучені Штати поки не готові йти на поводу в іранських ультиматумів. Однак, з огляду на те, що президент Джо Байден прийшов до Білого дому з наміром відновити СПД, ймовірно, можливі зрушення в американській позиції. Причиною, як нам видається, є ретельна підготовка Ірану до переговорів і високі ставки у грі. По-перше, з моменту ухвалення парламентом у грудні 2020 року рішення про припинення виконання СПД і збагачення урану до 20% (законом намічено отримати щонайменше 120 кг) минуло лише кілька місяців. Згідно із заявою віцепрезидента Ірану Алі Салехі, зробленій 7 квітня, Тегерану вже вдалося накопичити 57 кг урану, збагаченого до рівня 20%, що говорить про прискорення темпів і технічного рівня іранської ядерної програми. 9 квітня, в ювілей атомної енергетики Ірану, національні фізики мають намір презентувати 133 нових відкриття в галузі, зокрема нову центрифугу зі збагачення урану IR-9, яка вдвічі перевершує за потужністю свою попередницю IR-8. За цими пишними заявами, зробленими якраз під час переговорів щодо СПД, не складно помітити прагнення Ірану продемонструвати, що за час відсутності ядерної угоди Ісламській Республіці буде ще простіше і швидше підійти до можливості створення ядерної бомби, ніж це уявляли раніше. При цьому Салехі зробив акцент на готовності Ірану негайно припинити збагачення урану до 20% і повернутися до СПД... після скасування всіх американських санкцій. [BANNER1] По-друге, підписана 29 березня Угода про стратегічне партнерство з Китаєм також покликана вибити грунт з-під ніг американців. Ірано-китайська угода, укладена на 25 років, передбачає вкладення Китаєм $400 млрд в економіку Ірану, переважно в її нафтогазову, а також інші галузі. Це означає, що стрімкому падінню іранської економіки вдасться запобігти, навіть якщо американські санкції збережуться, а СПД так і не буде відновлений. Звісно, як зазначає арабська преса, навряд чи Китай здатний одноосібно повністю воскресити економіку Ірану, проте він, як мінімум, не дасть їй впасти в остаточний колапс, навіть за найбільш негативного розвитку подій. У підсумку, зберігаючи непоступливість, Сполучені Штати ризикують отримати Іран як нову ядерну державу, з економікою, ослабленою, проте не зломленою, і відповідно, перспективою повної дестабілізації найрізноманітніших регіональних проблем, в яких зацікавлений Іран. Чому Тегеран все ще зацікавлений у поверненні до ядерної угоди? Залежність від Китаю, хоч і стала вдалим ходом для Тегерана, проте це, схоже, радше прояв паніки і засіб тиску на США, ніж бажаний і очікуваний крок. Ще пам’ятають, що Ісламська революція 1979 року почалася як протест проти тотальної залежності Ірану від США і надання всіх перських природних ресурсів в користування американцям, які на той момент мали статус стратегічних партнерів. Угода з Китаєм дуже сильно нагадує подібні граблі, і низка аналітиків вже заявили, що нова революція і повалення режиму вже не за горами. [BANNER2] Саме тому для Тегерана життєво важливе повернення до СПД: це відкриє шлях всебічному і гармонійному економічного співробітництву, де Китай втратить свою роль монополіста іранської економіки. Однак повернутися до Спільного плану дій Іран має намір як блискучий переможець у черговій дипломатичній сутичці і лише на власних умовах: скасування санкцій США не тільки відкриє нові шляхи для економічного розвитку Ісламської республіки, а й продемонструє деяке приниження основного суперника і партнера в переговорах. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2021/04/9/7121953/ Італійський сигнал для РФ: які наслідки матиме шпигунський скандал у Римі https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/04/9/7121922/ Статті з Італії, для Європейської правди Fri, 09 Apr 2021 14:00:00 +0300 Італія намагається відійти від репутації ахіллесової п'яти ЄС, створеної попередніми урядами, в яких було вдосталь симпатиків Путіна. 31 березня Італію сколихнув гучний шпигунський скандал, який експерти охрестили "найбільшим з часів закінчення холодної війни". Це далеко не перша гучна операція російських спецслужб на території Італії. Проте є й принципова різниця - реакція Рима цього разу виявилася як ніколи різкою та оперативною. І це дає підстави для обережного оптимізму - Італія намагається відійти від репутації ахіллесової п'яти ЄС, створеної попередніми урядами, в яких було вдосталь симпатиків Путіна. Нинішній шпигунський скандал може стати поворотним моментом: час вседозволеності для росіян вже минув. Шпигун на 40 тисяч На околиці Рима під час передачі секретних матеріалів в обмін на гроші заарештували італійського офіцера морської піхоти Вальтера Бйота та працівника російського посольства в Італії Дмитрія Остроухова. За даними попереднього слідства, Вальтер Бйот, офіцер морської піхоти, службовець відділу військової політики та планування Міністерства оборони Італії, був завербований Остроуховим під час офіційного прийому в російському посольстві приблизно п'ять місяців тому. Протягом останніх чотирьох місяців він фотографував на виданий йому телефон документи з екрана робочого комп’ютера, архівував їх на карту пам’яті та передавав її в обмін на гроші працівникам російських спецслужб. На момент арешту на карті пам’яті були матеріали про військові стратегії НАТО та Італії, зокрема в Іраку, Афганістані, Лівії та Лівані. За це росіяни заплатили італійському офіцеру 5 тисяч євро, які були засунуті у коробки з-під шоколадних цукерок. Слідчі припускають, що за чотири місяці "співпраці" Бйот отримав від росіян близько 40 тисяч євро. За словами дружини Бйота Клаудії Карбонари, їхня родина переживає фінансові труднощі, тому її чоловік пішов на такий відчайдушний крок. Римська шпигунська історія не пролунала як грім серед ясного неба, а стала швидше логічним продовженням російського наступу, який вже роками розгортається на італійській території. Більше не рівновіддалена Італія Італійський політолог Вітторіо Еммануеле Парсі характеризує зовнішню політику Італії, починаючи від кінця Другої світової війни, відсутністю чіткої позиції та неприйняттям жодної зі сторін, коли йдеться про вибір між євроатлантичним та євразійським проєктами. На думку журналіста-розслідувача Ніколи Біондо, навіть після анексії Криму та вторгнення російських сил на територію України Італія продовжувала применшувати загрозу, яку несе режим Путіна для європейської спільноти, та шукати діалогу та партнерства з Росією. Проте за останні два роки, а особливо після приходу до влади у 2018 уряду лівих та правих популістів у складі партій "Рух 5 зірок" та "Ліга", "діалог" та "партнерство" з РФ перетворилися більше на свавілля політичних та пропагандистських операцій на території Італії. Перелічимо найгучніші шпигунські скандали в Італії, де були замішані росіяни. У серпні 2020 року французькі секретні служби DSGI заарештували французького військового за злив Москві секретної інформації. Він квартирувався на військовій базі НАТО біля італійського Неаполя, де власне і передавав інформацію полковнику ГРУ. За рік до того, у тому ж Неаполі, за ордером ФБР заарештували Александра Коршунова, військового, директора з розвитку російської компанії United Engine Corporation (ОДК) за підозрою в індустріальному шпигунстві та викраденні технологій італійської компанії Leonardo SPA. ODK виробляє мотори та турбіни для авіаційних літаків і входить до державної корпорації "Ростех", яку очолює старий друг Путіна часів його перебування у німецькому Дрездені, Сергєй Чемезов. [BANNER1] Італійський уряд на чолі з Джузеппе Конте досить м’яко зреагував на цей скандал, виславши арештованого російського полковника до Росії, а не до США, які видали ордер на арешт - чим цілком задовольнив Москву. У березні 2020 року, у розпал пандемії коронавірусу, російські спецоперації в Італії набули показового характеру. Російський гуманітарний конвой проїхався через всю Італію - від Рима до Бергамо (де теж є військовий аеропорт, але висадка там була б не такою видовищною) - міста, яке тоді найбільше потерпало від коронавірусу. Російська "гуманітарка" виявилася черговою геополітичною виставою, а не практичною допомогою у боротьбі з коронавірусом - про це на шпальтах видання La Stampa написав журналіст-розслідувач Якопо Якобоні. [L] У його статтях йшлося про те, що матеріали, надані Росією Італії для боротьби з коронавірусом, на 80% видалися непідходящими для боротьби з пандемією - засоби для бактеріологічної дезінфекції, польова лабораторія зі стерилізації та хімічно-бактеріологічної профілактики й таке інше. Росія відреагувала на розслідування погрозами на адресу Якобоні з боку представника свого міністерства оборони. Кампанію з просування російської вакцини "Спутник V", матеріал для виготовлення якої російські військові медики, за даними того ж журналіста, зібрали саме в Бергамо, аналітики також називають геополітично продуманим наступом з боку Росії. Римський розворот На шпигунський скандал новоспечений технічний італійський уряд під керівництвом проєвропейського прем’єр-міністра Маріо Драгі реагує швидко і жорстко. Міністр закордонних справ Луїджі Ді Майо (попри приналежність до проросійського "Руху 5 зірок") висилає з країни двох причетних до шпигунської оборудки дипломатів та публічно суворо засуджує дії Москви. [BANNER2] Така реакція може сигналізувати Москві про те, що Рим розвертається у бік Вашингтона та НАТО. Відновлення з боку американського президента Байдена втраченого за президентства Трампа діалогу між Америкою та Європейським союзом в подальшому може вдарити по Росії та її позиції на міжнародній геополітичній арені. Втім, перешкодою для цього є потужне проросійське лобі серед італійських політиків, як і представників правих партій (лідер партії "Ліга" Маттео Сальвіні та давній друг Путіна та лідер "Форца Італія" Сильвіо Берлусконі), так і лівих популістів з "Руху 5 зірок". Гучна шпигунська історія здатна послабити позиції "друзів РФ". Не випадково найбільш дружні до РФ італійські політики поки ніяк не коментують цей скандал. Усе це накладається на інші дії уряду Маріо Драгі - зокрема, на активізацію міжнародної позиції Рима. За нового прем'єра Італія прагне довести, що вже перестала бути, як її раніше називали, ахіллесовою п’ятою ЄС. І якщо Риму це вдасться, російську агентуру чекатимуть інші неприємні сюрпризи. Автор: Ярина Груша-Поссамай, з Італії, для "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/04/9/7121922/ Втеча від AstraZeneca: як Україні допоможе досвід ЄС з поєднання вакцин https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/04/9/7121921/ Статті Європейська правда Fri, 09 Apr 2021 09:34:00 +0300 Чи є безпечним поєднання різних коронавірусних вакцин? Проблеми із постачанням роблять це питання актуальним як для України, так і для ЄС. 70% дорослого населення - саме стільки, як припускають, потрібно для приборкання пандемії COVID-19, для життя без локдаунів та з вільними мандрівками за кордон. Для України це звучить як дуже далека перспектива, адже за півтора місяця у нас вакцинували лише 334 576 осіб. Провакциновані обома дозами, станом на 7 квітня, аж дві людини. На додаток подальше постачання вакцини - індійської Covishield, що виготовляється за ліцензією AstraZeneca, - зірвалося. Індія наклала заборону на її експорт, і терміни його відновлення невідомі. Так, ця вакцина не єдина. В кінці березня прибула перша партія китайської CoronaVac компанії Sinovac Biotech, яка ще проходить лабораторний контроль, а 6 квітня Володимир Зеленський заявив про укладення контракту на 10 млн доз вакцини Pfizer-BioNTech; тривають перемовини про постачання AstraZeneca з іншого, корейського заводу. Але виникає запитання: як бути тим українцям, які отримали першу дозу Covishield, а другої їм можуть і не привезти? Відповідь на нього дає досвід ЄС. Друга доза іншим препаратом? У Євросоюзі це питання постало через іншу проблему (яка одночасно вдарила і по популярності вакцинації в Україні). Це - хвиля паніки з приводу рідкісного побічного ефекту у вакцинованих британсько-шведською вакциною Oxford/AstraZeneca. [L] Як розповідала "Європейська правда", ця вакцина від початку мала меншу популярність в ЄС через відчутніші побічні ефекти, як-от підвищення температури. Але ще задовго до проблем довкола AstraZeneca вчені всерйоз замислювалися про те, чи можна другий укол отримати іншою вакциною. Відповідь фахівців була одноголосною - напевно, можна. Звісно (як це завжди відбувається з вакцинацією новими препаратами), це припущення потребує підтвердження клінічними дослідженнями; саме тому необхідно додавати слово "напевно". І байдуже, що Pfizer та AstraZeneca виготовлені за різною технологією. Головне те, що вони обидві викликають в організмі імунну відповідь, а тому є взаємодоповнюючими. Ще на початку лютого про це говорили австрійські фахівці з вакцинації, а також німецькі. У січні, коли кампанія вакцинації тільки починалася, Welt цитував експерта з імунології Петера Кремснера, який зауважував, що поєднання різних вакцин - не нова ідея, і клінічні дослідження з вакцинами від вірусу Еболи та малярії вже засвідчили, що імунна реакція особливо хороша і стабільна, якщо використовуються різні типи активних інгредієнтів. "Якщо одна доза - вакцина мРНК, а друга - векторна вакцина, як, наприклад,Oxford/AstraZeneca, імунна реакція може бути навіть кращою", - каже він. Але тоді це було радше теорією, а зараз, у квітні, цей сценарій починають застосовувати на практиці. Поштовхом для цього стала інформація про дуже рідкісні випадки тромбів у пацієнтів, щеплених вакциною AstraZeneca. [BANNER1] Обирати між ризиками Першопроходцем знову стала Німеччина. Німецький вакцинаційний комітет STIKO, що працює в рамках Інституту Роберта Коха, стурбували випадки тромбозу у поодиноких пацієнтів невдовзі після щеплення. Зауважимо, йдеться про справді поодинокі випадки - приблизно 1 на 100 тисяч щеплень, але майже всі - серед жінок віком 20-63 роки. Щоби прибрати навіть такий ризик, Німеччина призупинила використання вакцини AstraZeneca для людей до 60 років. А оскільки до цього часу багато молодих німців вже отримали щеплення цією вакциною, німецькі експерти рекомендують їм отримати другий укол іншою вакциною. Звичайно, вони планують отримати дані клінічних досліджень. Але керівник комітету STIKO Томас Мертенс вже заявив, що дані з експериментів на тваринах показують: імунна реакція після другої дози, зробленої іншою вакциною, така сама. Останніми днями до Німеччини приєднуються дедалі більше країн. Іспанія, Бельгія, Італія і навіть Грузія теж обмежили вакцинацію AstraZeneca тільки літніми людьми. Річ у тім, що 7 квітня ЕМА, Європейське агентство лікарських засобів, офіційно підтвердило: утворення тромбів у поєднанні з низьким рівнем тромбоцитів справді є дуже рідкісним побічним ефектом цієї вакцини. І хоча ЕМА зазначає, що переваги використання вакцини AstraZeneca продовжують переважувати ризики, частина європейських урядів (які закупили кілька вакцин і мають можливість вибору між ними) вирішили перестрахуватися. І практично одночасно - та вперше - застереження щодо AstraZeneca з’явились у Британії: дорадчий орган щодо вакцин заявив, що людям у віці до 30 років краще зробити щеплення іншою вакциною. Тепер перед усіма такими країнами постає питання: якою вакциною вколоти другу дозу тим молодим пацієнтам, які вже частково щеплені AstraZeneca - нею ж чи іншою? Цікаво, що німецький STIKO, який, нагадаємо, запропонував комбінувати різні вакцини, у своїй рекомендації зазначає: повних даних про безпечність та ефективність поєднання вакцин з різною технологією ще немає. "Доки відповідні дані стануть доступними, STIKO рекомендує людям віком до 60 років замість другої дози AstraZeneca використовувати дозу вакцини мРНК, через 12 тижнів після першої дози", - йдеться у попередній рекомендації. Окремо звернемо увагу на тезу про 12 тижнів між вакцинаціями. І ВООЗ, і європейські фахівці давно дійшли висновку що таке збільшення часу між уколами додає якості імунізації. Тож у тих, хто уколовся "ковішилдом" у березні, ще є час очікування на другу дозу, хвилюватися тут немає про що. Навіть якщо український МОЗ заявляє протилежне. [BANNER2] Але як можливо надавати рекомендацію про ефективність комбінації вакцин, не маючи однозначної впевненості? Чому німці зважилися на такий крок? Тут важливо зауважити, що жодна із затверджених у ЄС вакцин не визнана регулятором 100% безпечною за повноцінною процедурою. Вони отримали умовний допуск, що надається, "коли переваги швидкої доступності лікарського засобу більші, ніж ризик, що витікає з недостатньої повноти даних". Наприклад, якщо йдеться про особливо небезпечну недугу або пандемію. Вище ми вже наводили думку німецького фахівця про те, що комбінування різних вакцин може навіть підвищити ефективність вакцинації. І це - не поодинока оцінка. Схожі думки фахівців наводяться у березневому матеріалі, опублікованому в The Scientist та Pharmazeutische Zeitung. Поєднуючи різні типи вакцин, які стимулюють різні механізми імунної системи, можна отримати навіть кращий результат, каже Вольфганг Лейтнер, вчений та керівник відділу Національного інституту алергології та інфекційних захворювань США. Ба більше, за кілька місяців з’являться перші результати "з полів". У Британії ще з лютого триває дослідження на 800 волонтерах з поєднанням саме вакцин AstraZeneca i Pfizer. Перші його результати очікують на початку літа. Науковці, що ініціювали його, теж припускають, що поєднання різних препаратів може давати навіть кращий захист, і явно спростило би перебіг кампанії вакцинації у разі затримок з поставками певної вакцини. * * * * * Питання безпечності поєднання вакцин стало для України вкрай гострим. Нагадаємо, що у першій партії ми отримали лише 500 тисяч доз вакцини Covishield, з яких понад 334 тисячі вже витратили на перші щеплення. А це створює питання: що робити тим українцям, яким не дістанеться вакцини для другого щеплення? Особливо якщо сподівання на нову партію Covishield або південнокорейської AstraZeneca через платформу COVAX не справдяться вчасно. Тож, можливо, рекомендація STIKO стане варіантом рішення і для України. Авторка: Марія Ємець, журналістка "Європейської правди" за участі Сергія Сидоренка, редактора "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/04/9/7121921/ Альянс із українофобом: навіщо польській владі токсичний союзник https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/04/8/7121892/ Статті Thu, 08 Apr 2021 16:00:00 +0300 Новим союзником польської влади може стати політична сила, яку вони зовсім нещодавно звинувачували у лобіюванні інтересів Кремля. Політична криза у сусідній Польщі може отримати несподіваний розвиток. Щоб заспокоїти норовливих молодших партнерів, партія "Право і справедливість", що є основою правлячої коаліції "Об’єднана правиця", намагається залучити до неї нових учасників. Вже кілька місяців йдуть переговори із правопопулістами з партії "Kukiz’15" - і за даними польських ЗМІ, сторони вже готуються до підписання угоди. І хоча йде не про повноцінний вступ до коаліції, а лише про підтримку один одного з ключових питань, ця угода обіцяє стати справжньою сенсацією. Адже новим союзником польської влади стає політична сила, яку вони зовсім нещодавно звинувачували у лобіюванні інтересів Кремля. В тому числі - розпалюючи антиукраїнські настрої у Польщі. "Полювання" на союзників Ще пару років тому вважалося, що якщо "Право і справедливість" вийде переможцем із передвиборчого марафону (короткий період, протягом якого у Польщі мали пройти парламентські та президентські вибори), то політична система залишатиметься стабільною аж до 2023 року - дати проведення наступних парламентських виборів. [L] Усі попередні вибори польська влада виграла - проте про стабільність мова вже не йде. Замість неї вийшли назовні численні політичні чвари всередині коаліції, в першу чергу - конфлікти "ПіС" з іншими партіями: "Солідарною Польщею" та "Згодою". Як наслідок, лідер "ПіС" Ярослав Качинський вже не може бути певним, що коаліція має більшість у Сеймі - нижній палаті польського парламенту. Показовий момент: Сейм так і не став розглядати закон про захист тварин, внесений Качинським та принципово важливий для найвпливовішої людини Польщі. Щоб зменшити свою залежність від партій-партнерів, Качинський почав пошук нових союзників, і його погляд впав на Павла Кукіза - лідера невеликої партійної групи, що складається із п’яти депутатів Сейму. Проте чому таким затребуваним став саме Кукіз? І які наслідки це може мати? Від Майдану до співпраці з РФ Хто ж такий цей Павел Кукіз? Це - польський рок-музикант та співак, який у 2015 році став сенсацією президентських виборів, здобувши третє місце з підтримкою на рівні 21% (серед іншого, він став абсолютним лідером серед виборців віком 18-29 років). У другому турі Кукіз відмовився підтримати жодного з претендентів. Того ж року його партія (створена буквально на ходу) взяла участь у парламентських виборах, де також взяла третє місце (хоча і з гіршим результатом - 8,8%). У Сеймі попереднього скликання "Kukiz’15" мав 42 депутатських мандати. Втім, його популярність швидко впала - на вибори 2019 року партії довелося піти у блоці з Польською селянською партією (з якої він згодом зі скандалом порвав), а партійне представництво скоротилося до п'яти мандатів. Ще більш показовою є зміна політичних поглядів Кукіза. Під час президентських виборів 2005 року він активно агітував за ліберала Дональда Туска, проте за декілька років став позиціонувати себе як католик-фундаменталіст і навіть деякий час співпрацював із ультраправим рухом "Національно-радикальний табір" (Obóz Narodowo-Radykalny). Успіх 2015 року приніс йому статус контрсистемного політика, який кидав виклик традиційній політичній системі. Показовою є зміна його позиції щодо України. Кукіз всіляко долучався до підтримки Революції гідності, беручи участь в акціях як у Варшаві, так і в Києві. Написав пісню "Доки живуть люди", присвячену подіям на Майдані, а також возив в Україну бронежилети. Втім, невдовзі він та його політсила почали пропагувати зовсім інше бачення, часто роблячи емоційні заяви щодо українців та України загалом. У 2016 році "Kukiz’15" представила законопроєкт про заборону пропаганди так званої "бандерівської ідеології" - відкладений через те, що для "ПіС" він видався занадто радикальним. Втім, "зоряний час" Кукіза настав на початку 2018 року, коли Сейм та Сенат схвалили підготовлену "Kukiz’15" редакцію закону про "Інститут національної пам’яті". Цей закон викликав конфлікт із Україною (адже прирівнював дії УПА до дій НКВД та нацистів), а також гостру реакцію Ізраїлю (через плани ввести кримінальне переслідування за критику дій поляків під час Другої світової війни). [BANNER1] Згодом, найбільш скандальні норми нового законопроєкту були скасовані. А в польському політикумі сформувалася позиція, що поява цих норм (принаймні антиукраїнських) у законопроєкті відбулася за допомоги спецслужб РФ. Втім, на цьому антиукраїнські скандали Кукіза не закінчилися. На початку 2019 року у прямому ефірі "Polsat News" він порівняв відстріл вагітних свиноматок з діями Степана Бандери і УПА проти поляків. П’ять "золотих" голосів Виникає інше питання: для чого такий токсичний політик владному табору? Відповідь проста - через нестачу голосів. На даний час у польському Сеймі коаліція "Об’єднана правиця" налічує 234 депутати. Однак серед них є 19 народних депутатів від "Солідарної Польщі", які дотримуються іншої думки щодо деяких важливих для "ПіС" питань. Зокрема, навколо допомоги від Фонду реконструкції ЄС на суму 58 млрд євро. Свою позицію має й інша молодша партнерка "ПіС" - партія "Згода" Ярослава Говіна, яка після останнього розколу Адама Белана має 14 депутатів. Конфлікти всередині коаліції ставлять під загрозу схвалення останньої ініціативи Ярослава Качинського щодо запровадження нового податку для медіа. Ця ініціатива, що передбачає стягнення від 5 до 15% на доходи від реклами, розміщені на порталах, у газетах, телеканалах та радіо, викликала не лише бурхливий протест та навіть страйк ЗМІ. Вони розглядають цей податок як спробу фінансово знищити вільні ЗМІ у Польщі. На бік ЗМІ пристала й партія "Згода", а без її підтримки голосів на схвалення нового закону могло не набратися. У такій ситуації п’ять голосів "Kukiz’15" дійсно можуть виявитися вирішальними. [BANNER2] І цей аргумент виявився настільки важливим для влади, що вона навіть погодилася на альянс із вкрай токсичним політиком. Не менш важливе питання - що отримає Кукіз за підтримку ініціатив "ПіС"? Польські ЗМІ припускають, що йдеться про підтримку коаліцією антикорупційного законопроєкту авторства "Kukiz’15", який, зокрема, забороняє виконання державних функцій особами, засудженими за корупційні правопорушення. Можливою є й підтримка інших ініціатив, наприклад корекція виборчого законодавства, яка передбачає появу одномандатних округів. * * * * * Політична криза всередині польської коаліції змушує владу залучати нових союзників, навіть вкрай токсичних. Останнє - дуже тривожний сигнал для України. Попри те, що Кукіз формально не входитиме до коаліції, він матиме вплив на неї, що даватиме йому можливість лобіювати небезпечні для Києва ініціативи. Показовою є історія з голосуванням про статут Інституту національної пам’яті - про існування у ньому токсичних норм стало відомо лише після голосування за цей документ. Повторення таких дій може знову привести до кількарічної заморозки відносин Києва та Варшави. Втім, цього разу ризики більш очевидні. А імідж "лобістів Кремля" має забезпечити ретельну увагу до кожної ініціативи Кукіза та його однопартійців. Автори: Станіслав Желіховський, кандидат політичних наук, провідний фахівець Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка, Юрій Панченко, редактор "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/04/8/7121892/ Чорногорія у шпагаті: як поєднати курс на ЄС та любов до "русcкого мира" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/04/8/7121870/ Статті Thu, 08 Apr 2021 11:00:00 +0300 Нова влада Чорногорії зіткнулася з найгострішою за свою історію політичною кризою, наслідками якої можуть стати розпад коаліції та дострокові вибори. "Щоразу їм доводиться уважно прислухатися до того, що говорять представники НАТО, Державного департаменту та ЄС, і вони набагато рідше прислухаються до думки Белграда", - саме так сербський президент Александар Вучич прокоментував політичний скандал у сусідній Чорногорії. Гострий стиль заяв сербського лідера легко зрозуміти: нова чорногорська коаліція, чий прихід до влади минулого року став найбільшою зовнішньою перемогою Сербії (і одночасно - найбільшим успіхом РФ на Балканах), зіткнулася із гострою кризою, наслідком якої може стати розпад коаліції та дострокові вибори. І найнеприємніше для Белграда - в пошуках виходу з цієї кризи у Чорногорії обирають зовсім не той шлях, який би хотілося Сербії та РФ. "Геноцид не було однозначно підтверджено" "Гаазький трибунал втратив легітимність", тому його рішення, а також рішення Міжнародного суду ООН, що у 1995 році у боснійському місті Сребрениця мав місце геноцид, "не були однозначно підтверджені". Такі заяви у Європі - за межами Сербії та Республіки Сербської - можна почути лише від маргіналів. Проте цього разу це оголосив Владімір Лепосавич - чорногорський міністр юстиції, а також з питань прав людини та меншин. Це далеко не перша скандальна заява топ-представника нової чорногорської влади. Достатньо згадати, що раніше нинішні чорногорські можновладці встигли поставити під сумнів територіальну цілісність Боснії і Герцеговини, незалежність Косова (яке Чорногорія, на відміну від України, офіційно визнає), заявити про доцільність відмови від санкцій проти РФ, не кажучи вже про численні заяви, що посилюють розколи у чорногорському суспільстві. Проте жодна із цих заяв не мала такого міжнародного резонансу. Міністру Лепосавичу вдалося влучити точнісінько в одну з головних больових точок, які тільки існують для ЄС, США і загалом Заходу. Варто нагадати: різанина у Сребрениці стала одним із найбільших військових злочинів новітнього часу. Сепаратисти з Армії Республіки Сербської (зараз це одна зі складових частин Боснії і Герцеговини) на чолі із генералом Ратко Младичем знищили біля 8 тисяч цивільних боснійців-мусульман. Кваліфікацію цих подій як геноциду у 2007 році було визнано Міжнародним судом ООН у Гаазі. Відповідно, для Заходу будь-який сумнів у справедливості цього вироку означає торпедування легітимності Трибуналу по колишній Югославії або навіть заклик до відновлення конфлікту. Тож невипадково, що реакція ЄС та США була більш ніж критичною. [BANNER1] В Єврокомісії заявили, що "відкидають та засуджують будь-яке заперечення, релятивізацію або неправильне тлумачення геноциду в Сребрениці". Не менш гострою була реакція посольства США - там закликали чорногорський уряд "однозначно засудити різанину та назвати її тим, чим вона була - геноцидом". Усе це поставило чорногорського прем’єра Здравко Кривокапича у стан справжнього геополітичного шпагату. Найвідданіший із "апостолів" Новий уряд Чорногорії, або, як його називають за кількістю міністрів та через лояльність до Сербської православної церкви, "уряд апостолів", став результатом минулорічних парламентських виборів, на яких правляча Демократична партія соціалістів чинного президента Міло Джукановича вперше втратила більшість й була змушена йти в опозицію. [L] На зміну їй прийшла строката коаліція, серед яких особливо виділялися радикальна просербська партія "Демократичний фронт". Цей факт, а також активна участь у виборах Сербської православної церкви (звичайно - проти тодішньої влади), давали всі підстави говорити про сербський та проросійський реванш у Чорногорії. Підстав для таких заяв - більш ніж достатньо. Нова коаліція вже переписала церковний закон, повернувши його у редакцію, однозначно вигідну Сербській церкві, заморозила переслідування учасників проросійського заколоту 2016 року, під виглядом боротьби із корупцією розпочала наступ на прокурорів, що вели справу про спробу державного перевороту. Разом із тим нова влада не ставила під сумнів ані членство Чорногорії у НАТО, ані курс на здобуття членства в ЄС. А щоб заспокоїти Європу, де з побоюванням очікували призначення на міністерські посади радикальних сербів, було прийнято рішення про формування "уряду експертів" - без участі політиків. Проте, як показав нинішній скандал, такого підходу виявилося недостатньо для уникнення скандалів. Навіть експерти бувають політично заангажованими. Наприклад, нинішній міністр юстиції Владімір Лепосавич до приходу в уряд працював юридичним консультантом… в Сербській православній церкві, тобто незаангажованим технократом його точно назвати не можна. Тому нинішній скандал, в принципі, був очікуваний - СПЦ категорично не сприймає різанину в Сребрениці як геноцид. Ціна відставки Найближчим часом парламент Чорногорії має проголосувати за відставку Лепосавича - лише такий крок може заспокоїти ЄС та США. Саме це так і обурило президента Сербії - чорногорський уряд, який у Белграді вважали своєю особистою перемогою, раптом виявився більш чутливим до побажань Брюсселя та Вашингтона, аніж до вказівок Белграда та Москви. Питання відставки міністра юстиції вже вніс до парламенту прем’єр Кривокапич, проте реалізація ініціативи може виявитися неочікувано складною. Проти цієї відставки категорично заперечують депутати просербського "Демократичного фронту" - а це найбільша партія коаліції. Незрозумілою є й позиція інших партій з правлячої більшості - однозначно про готовність голосувати за відставку міністра заявили лише у партії URA, що має тільки чотири мандати. При цьому про підтримку відставки скандального урядовця вже заявили депутати, що представляють національні меншини, та опозиційні партії, близькі до президента країни Міло Джукановича. Усе це робить реальним сценарій розколу коаліції та оголошення дострокових виборів. Про це напряму заявляє чорногорський прем’єр, намагаючись переконати саме коаліцію голосувати за відставку. "Я стверджую, виходячи з наявної у мене інформації, що це спроба скинути уряд зсередини. Над цим працюють численні представники певних правлячих партій, в тому числі ДПС ("Демократична партія соціалістів" Джукановича). Я відчуваю ці щупальця восьминога, які ми досі не змогли відрізати", - коментує ситуацію Кривокапич. [BANNER2] Чи може нинішня коаліція уникнути розколу? Так, проте виникає інше питання: якою ціною? Наразі найімовірніший сценарій такий: щоб подолати опір "радикальних сербів", прем’єру доведеться піти їм на політичні поступки і замінити міністра, що піде у відставку, іншим функціонером з такими само переконаннями, але більш обережним у своїх публічних висловлюваннях. Проте такий шлях вирішує лише тактичні завдання, але стратегічно може виявитися ще проблемнішим - за таким сценарієм скандали навколо чорногорського уряду не припиняться. * * * * * Як не дивно, сценарій дострокових виборів у найближчі місяці не дуже вигідний опозиції. Попри всі скандали, чинна влада поки зберігає високі рейтинги - не в останню чергу через те, що чорногорці втомилися від беззмінної влади ДПС, до того ж "корупція попередників" була не простим передвиборчим гаслом, а реальною проблемою. Останній фактор - корупційний - робить зміну нинішньої влади на попередників досить небажаним варіантом розвитку подій і для ЄС та США. Проте нинішній скандал показав усім, у тому числі й Заходу, як складно сидіти у шпагаті між "русским миром" та цінностями європейської та євроатлантичної спільноти. Тому якщо нинішня чорногорська коаліція знову вирішить продемонструвати свою зневагу до основних принципів проєвропейської політики, це скорегує не тільки виборчі симпатії чорногорців, але й думку Заходу щодо "перезавантаження" влади в Подгориці. Автори: Юрій Панченко, редактор "Європейської правди", Наталя Іщенко, журналіст, редактор порталу "Балканський оглядач" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/04/8/7121870/ Гра у підвищення ставок: як пропаганда РФ реагує на нове загострення із Заходом https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/04/8/7121804/ Статті для Європейської правди Thu, 08 Apr 2021 08:00:00 +0300 Москва входить у новий етап конфлікту з Європою та НАТО. І український кейс — один зі способів для Кремля підвищити ставки. Найгостріше обговорення зараз точиться навколо питання, чи готує РФ напад на Україну. Однак якщо подивитися на ситуацію ширше, то стає зрозумілим, що Москва входить у новий етап конфлікту з Європою та НАТО. І український кейс - один зі способів підвищити ставки у новій холодній війні. Такі висновки можна зробити, аналізуючи останні інформаційні операції Кремля. Росія залякує Європу військовою загрозою й одночасно посилює антиєвропейську пропаганду. Суттєвою відмінністю нещодавніх інформаційних кампаній є їхня повна синхронізація з маневрами російських військ та публічною позицією Кремля і МЗС Росії. Тепер особливо добре стало помітно, наскільки російські та підконтрольні їм медіа глибоко вбудовані у владну систему РФ і є одним зі стовпів кремлівської влади, поряд зі спецслужбами, військовими та адміністративним апаратом. Як інформаційно супроводжується перехід до нового рівня загострення відносин? Відповідь на це запитання ми шукали, аналізуючи антиєвропейський порядок денний у медіа, безпосередньо фінансованих з бюджету РФ, і українських прокремлівських ЗМІ. Напрямки пропаганди Основна мета інформаційних кампаній Кремля - дискредитація інтеграції України в ЄС і НАТО, підживлення недовіри до влади, спотворення ходу переговорів у Нормандському форматі щодо врегулювання ситуації на Сході України. Москва, як і раніше, намагається сформувати в українців негативне ставлення до ЄС і лякає уявними загрозами. Українські прокремлівські ЗМІ ретранслюють для своєї цільової аудиторії наративи про розкол та неспроможність ЄС. Одночасно підкреслюють позитивний досвід взаємодії Німеччини та Франції з Росією. Інформація про співпрацю Москви з Берліном і Парижем подається в Україні так, щоби продемонструвати уявну недієздатність української влади. У такий спосіб Кремль намагається показати, що рішення, пов'язані з Україною, ухвалюватимуть без її участі. Для досягнення цих цілей пропагандисти зосередилися на просуванні в Україні таких наративів: - Попри значне погіршення відносин Росії з Євросоюзом, Брюссель проводить переговори з Москвою, у тому числі з питань України та Білорусі; - Переговори з українського питання проводяться без участі офіційного Києва; - Окремі країни Євросоюзу, зокрема Німеччина та Франція, готові до діалогу з Росією і висловлюються за необхідність співпраці з Кремлем; - Україна є ненадійним партнером для Євросоюзу через постійне порушення взятих на себе зобов'язань; - Підписання та виконання Угоди про асоціацію з ЄС призводить лише до підвищення комунальних тарифів і зубожіння населення; - До українців в ЄС ставляться як до людей другого сорту. [BANNER1] У численних публікаціях прокремлівських ЗМІ Україна подається як ненадійний міжнародний партнер, який не дотримується досягнутих домовленостей. Як основні приклади наводять загострення на лінії розмежування в Донецькій і Луганській областях і спроби звинуватити Україну в недотриманні Мінських домовленостей. "Провокації з боку збройних сил України мають місце, вони не поодинокі, а чисельні", - заявив прессекретар Путіна Дмитрій Пєсков 2 квітня. У лютому проросійські медіа тиражували заяви Путіна, Пєскова і голови МЗС Лаврова, в яких Україну називають проєктом Заходу. Наприклад, передруковували інтерв'ю Лаврова російському РБК: "Їм (Заходу. - Ред.) український режим потрібен тільки для одного: щоб постійно нас дратувати і вишукувати нові приводи для русофобської політики. Послабити вони хочуть все, що навколо нас розташоване". Останніми днями до цього переліку додалася трагедія із загиблим внаслідок вибуху на непідконтрольній частині Донецької області п’ятирічним хлопчиком. Починаючи з 2 квітня по спіралі розкручується інформаційна операція щодо причетності до цього випадку безпілотника Збройних сил України. І хоча фейк Кремля швидко спростували, пропагандисти продовжують поширення дезінформації. Тепер її перенесли вже на державні російські телевізійні канали. Кремль також експлуатує тему вакцинації та вакцини "Спутник V". Активно використовується будь-яка інформація про зацікавленість країн ЄС у придбанні та використанні "Спутник V". У такий спосіб відбувається "легалізація Путіна в ЄС через російську вакцину". У проросійських медіа мусувалися перспективи закупівель "Спутника" Іспанією, Францією, Італією, Австрією, Угорщиною, Норвегією, Словаччиною, Чехією та Хорватією. Особливо активно поширювалися заяви з позитивною риторикою про російську вакцину з посиланнями на представників Німеччини. Загалом прокремлівські медіа намагаються зобразити зневажливе ставлення ЄС до українців, а економічні негаразди представити результатом розвитку співробітництва Києва з Брюсселем. У цьому ж контексті впровадження ЄС COVID-паспортів називають утиском прав громадян України відвідувати ЄС. Погроза наступом Ще одну групу антиєвропейських наративів Кремль використовує для залякування України війною на її території. Пропагандисти нав'язують думку, що у разі конфлікту між НАТО і Росією Україна буде змушена воювати, а військові дії, ймовірно, відбуватимуться на її території. Наративи, які використовуються в подібних матеріалах, такі: - Євросоюз знаходиться під тиском США; - Формується вісь глобального протистояння США-ЄС на одному полюсі і блок РФ та КНР - на іншому; - Територія України буде використана країнами НАТО і ЄС для ведення бойових дій; - Дії України призводять до загострення ситуації на тимчасово окупованих територіях; - Українські військові готують наступ на так звані "ЛДНР". [BANNER2] Одна з цитат РИА Новости, наприклад, охоплює більшість цих пропагандистських меседжів: "Ми усвідомлюємо, що усю цю військову катавасію задумують не у Києві, а у США, тому закликаємо європейські країни поставити американців на місце й надалі не дозволяти їм втручатися у справи Європи". РФ прагне переконати, що Україна розглядається НАТО як полігон бойових дій проти Росії. Ця теза стала особливо поширеною після прийняття у березні нової стратегії воєнної безпеки України. У відповідь Кремль почав погрожувати тим, що НАТО використає українську територію для ведення бойових дій проти Росії. Прокремлівські медіа переконують, що у військових діях візьме участь усе населення України. Паралельно пропагують уявну перевагу російської армії. Це можна розцінювати як показову демонстрацію готовності Росії вступити у військовий конфлікт з країнами НАТО. У такий спосіб Кремль залякує населення країн Європи, намагаючись посилити суперечності в Євросоюзі. Одночасно Кремль нав'язує Європі необхідність розглядати Білорусь як противника й очікувати військового вторгнення з її території. Таким чином проведення спільних військових навчань "Захід-2021" може бути використане Росією для демонстрації Європі свого контролю над Білоруссю. * * * * * Мета Кремля - позбавити Україну підтримки та виключити з європейського порядку денного. Для цього РФ дискредитує Україну як надійного міжнародного партнера і лякає українців наслідками розвитку співробітництва з ЄС. Демонструючи Європі військову загрозу, Кремль прагне посіяти сумніви та страх серед європейців. Одночасно Кремль прагне використати антиєвропейські наративи для розколу Європейського Союзу та заподіяння шкоди відносинам між Брюсселем та Вашингтоном. Кроком до протидії може стати спільна консолідована позиція України, ЄС та США для відповіді на гібридні загрози з боку Кремля. Автор: Марія Авдєєва, Європейська експертна асоціація, експерт iSANS https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/04/8/7121804/ 19% від стандартів НАТО: що зроблено за президентства Зеленського https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/04/7/7121726/ Статті Центр "Нова Європа" Wed, 07 Apr 2021 14:08:00 +0300 Вперше з початку впровадження стандартів НАТО в Україні з’явилася відповідна законодавча база, а сам процес впровадження стандартів став публічним. Вже у перший місяць свого президентства Володимир Зеленський заявив, що з 2020 року має розпочатися впровадження стандартів та процедур НАТО у діяльності ЗСУ і що ця робота "не повинна бути імітацією, а має стати реальними кроками реформування української армії відповідно до стандартів Північноатлантичного альянсу". Дійсно, за нового президентства Україна продемонструвала достатньо непогану динаміку у впровадженні стандартів НАТО. Якщо у червні 2019 року ця цифра становила 196 стандартів та керівних документів, то у січні 2021-го - 292. Також саме впродовж цього періоду вперше з початку впровадження стандартів НАТО в Україні з’явилася відповідна законодавча база, а сам процес впровадження став публічним. Втім, є і проблеми. Тож спробуємо розібратися, з якими викликами та перешкодами зіштовхується процес впровадження стандартів НАТО за час перебування шостого президента на посаді. Що таке "стандарти НАТО"? Однією з проблем є брак розуміння, що насправді потрібно кваліфікувати як власне стандарти НАТО, а що є нормами, принципами та практиками Альянсу. Різна інтерпретація ускладнює уніфіковану оцінку процесу впровадження стандартів. "Стандарти НАТО" залишаються в Україні політичною метафорою, а заяви про перехід на такі стандарти класифікуються як доказ наявної політичної волі зближуватися з Альянсом. Відповідно, заяви про неможливість переходу на такі стандарти подаються як небажання зближення з НАТО. Подібні узагальнення власне стандартів та норм і практик стали настільки частими, що представники Міністерства оборони у своїй комунікації на тему стандартизації вимушені уточнювати: "стандарти НАТО в їх класичному розумінні". Представники Альянсу натомість стверджують, що термін "стандарти НАТО", попри його часту вживаність не лише в українських медіа, але й в українських офіційних документах, сам по собі не є достатньо коректним. Відтак, всіляко заохочують уникати його в офіційних документах. Так чи інакше, у "класичному" розумінні під стандартами НАТО варто розуміти набір нормативних документів зі стандартизації, які варто розділити передусім на дві ключові групи: Союзні стандарти або союзні публікації та стандарти окремих держав-членів НАТО. Це внутрішні документи Альянсу, які встановлюють сам стандарт, призначений для безпосереднього застосування органами військового управління країн-учасниць НАТО, конкретними організаціями та підрозділами. Угоди зі стандартизації та рекомендації зі стандартизації. Угоди зі стандартизації підтверджують згоду держав, що їх ратифікували, впроваджувати певний стандарт (повністю чи частково, із застереженнями чи без) з метою досягнення вимог взаємосумісності. [BANNER1] При цьому Угода зі стандартизації може охоплювати один або декілька стандартів, саме тому стандартів НАТО існує близько 2000, а угод - близько 1200. Однак варто виокремити й інші норми, практики та принципи, які часто теж зараховують до стандартів НАТО, а саме: - забезпечення прозорості під час ухвалення управлінських рішень на всіх рівнях; - підвищення ефективності наявних антикорупційних органів; - впровадження процесу оборонного планування у сфері оборони відповідно до євроатлантичних принципів і підходів; - гендерна політика. Отже, якщо у випадку із впровадженням стандартів НАТО ми передусім говоримо про військову взаємосумісність, то у випадку із переходом України на норми та принципи Альянсу ми можемо говорити про політичну взаємосумісність України та Альянсу, на важливості якої досить чітко наголошують представники НАТО. Україна як Австрія Вже у перший місяць перебування Володимира Зеленського на президентській посаді, у червні 2019 року, Верховна рада ухвалила закон, яким військові стандарти було відділено від національних та чітко визначено відповідні терміни: "військова стандартизація", "військовий стандарт", "стандарт НАТО" тощо. У цьому ж документі Міністерство оборони було визначено як інституцію, надалі відповідальну за нормативно-правове регулювання відносин, тобто за розробку необхідних документів, у сфері військової стандартизації. Відтак, у визначені законом терміни, на початку 2020 року, в Україні нарешті з часу початку впровадження стандартів НАТО з’явилася законодавча база щодо цього процесу. Крім того, вперше було систематизовано та визначено механізм впровадження військових стандартів в Україні й розділено сфери відповідальності між суб’єктами стандартизації. Ще одна позитивна зміна у процесі впровадження стандартів НАТО - звітування щодо впровадження стандартів НАТО стало публічним. Так, на сайті Міністерства оборони було створено відповідне вкладення, на якому щопівроку оприлюднюється інформація про стан впровадження стандартів Альянсу в Україні. Наразі також ведуться роботи зі створення офіційного сайта органу військової стандартизації, на якому буде оприлюднюватися звіт про виконання Програми робіт з військової стандартизації (документ, який встановлює на три роки роботи з розробки військових стандартів та впровадження стандартів НАТО) та щорічний план перевірки військових стандартів. Що стосується кількісних показників, то станом на січень 2021 року Україна сумарно запровадила 292 стандарти та керівні документи НАТО шляхом розроблення 317 національних документів (оперативних - 205, матеріальних - 86, адміністративних - 26). У відсотковому співвідношенні Україна впровадила вже близько 19% угод зі стандартизації НАТО. Для порівняння з державами-членами Альянсу, станом на початок 2021 року у Чорногорії запровадили всього близько 22% угод зі стандартизації НАТО, в Албанії - 29%, а Північна Македонія поки що навіть не вийшла на рівень 1%. Що ж до держав-партнерів НАТО, то схожий з Україною показник має Австрія - 14% від загальної кількості. Ці дані свідчать про цілком пристойний поступ України у впровадженні стандартів НАТО, яка навіть не є членом Альянсу. Серед конкретних та зрозумілих не лише фахівцям прикладів впровадження стандартів НАТО можна назвати впровадження операційних умовних позначок та кольорів, які використовуються при розробці графічних частин документів з оперативної та бойової підготовки НАТО. Наразі синім кольором позначаються свої і дружні війська, червоним - вороги. Раніше усе було навпаки, що вносило елементи непорозуміння. [BANNER2] Також в Україні було впроваджено еквівалентний званням армій країн-членів НАТО перелік військових звань офіцерського та сержантського складу із запровадженням військового звання "бригадний генерал". Уніфіковано військову форму одягу, розширено її перелік для усіх можливих умов проходження військової служби. Водночас Україна також опрацювала декілька десятків Доктрин, настанов та інших інструкцій із утримання, навчання і підготовки, логістичного забезпечення, планування та застосування військ. П'ятірка для НАТО Для впровадження необхідних реформ, які вже тривалий час є на порядку денному наших двосторонніх відносин з Альянсом, Україна взяла на себе зобов’язання схвалити 5 законів, своєрідний "євроатлантичний пакет". Йдеться, зокрема, про Закон про оборонні закупівлі, Закон про розвідку, Закон про реформу СБУ, Закон про парламентський контроль щодо безпеки і оборони, Закон про поводження із державною таємницею та секретною інформацією. Потребу схвалення цих законів у НАТО вже тривалий час повторювали як мантру, втім, зрушити ці питання з мертвої точки вдалося відносно нещодавно. Так, закони про оборонні закупівлі та розвідку з боєм було ухвалено у липні та вересні 2020 року відповідно, однак говорити про суттєвий прогрес у цій сфері все ж не доводиться. Для належного функціонування та імплементації обох законів необхідно розробити підзаконні акти, чого досі не було зроблено повною мірою. Втім, якщо у випадку із законом про розвідку відповідні відомства більш готові до реформування та розробки великої кількості підзаконних актів, то з оборонними закупівлями ситуація виглядає вкрай невтішною. Водночас реформа оборонних закупівель тісно пов’язана з іншими реформами у секторі. Йдеться і про створення системи гарантування якості оборонної продукції, що є усталеною практикою у демократичних державах, і про створення ефективних механізмів контролю за розподілом та використанням оборонних ресурсів, що є одним із важливих елементів демократичного та цивільного контролю над силами оборони, і про корпоратизацію "Укроборонпрому", яка створить умови для залучення інвестицій та початку роботи з іноземними компаніями, зокрема з країн НАТО. Наразі ці реформи перебувають на початковій стадії або у підвішеному стані. [BANNER3] Лише нещодавно Україні вдалося зрушити з місця і законопроєкт про реформу СБУ, яка передбачає, зокрема, позбавлення органу неналежних функцій з розслідування економічних злочинів. Однак процес також рухається непросто: після першого читання до законопроєкту було внесено кілька сотень поправок, які задля затягування часу навіть подавались не в електронному вигляді, а на папері. Водночас експерти неоднозначно оцінюють першу редакцію законопроєкту, яка розширює повноваження служби та містить порушення прав людини. Україні ще також належить реформувати систему охорони державної таємниці шляхом розробки закону "Про захист класифікованої інформації" (нова редакція закону "Про державну таємницю"). Закон про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення ефективної реалізації парламентського контролю було прийнято наприкінці 2020 року. Ще один важливий елемент оборонної реформи, про які варто згадати у контексті відносин України з Альянсом - демократичний цивільний контроль за силами оборони. Йдеться не лише про цивільного міністра оборони, існує необхідність вибудовування чіткої системи, яким чином громадянське суспільство, парламент та уряд контролюватимуть сили оборони згідно з найкращими практиками держав-членів НАТО. Автори: Альона Гетьманчук, Маріанна Фахурдінова, Центр "Нова Європа" Дискусійна записка видана за підтримки Чорноморського трасту регіональної співпраці - проєкту Фонду Маршалла (США). Думки та позиції, викладені у цій інфографіці, є позицією авторів та не обов’язково відображають позицію Чорноморського трасту регіональної співпраці - проєкту Фонду Маршалла (США) Авторки висловлюють подяку за сприяння у підготовці дискусійної записки Оксані Осадчій, Олафу Віденфельду, Артуру Переверзєву, Георгію Толкачову, Андрію Загороднюку, Леоніду Голопатюку, Мар’яні Безуглій, представникам Міністерства оборони, які побажали бути неназваними https://www.eurointegration.com.ua/articles/2021/04/7/7121726/ Чому Зеленський звільняє ефективних послів України? https://www.eurointegration.com.ua/experts/2021/04/7/7121833/ Експертна думка Європейська правда Wed, 07 Apr 2021 11:26:00 +0300 Зеленський нині справді звільняє найфаховіших керівників посольств України. Але ці звільнення неуникні. Раз на чотири роки - відразу після оголошення результатів виборів президента США - в Україні розгоряється дискусія про те, чи запросять лідера української держави на інавгурацію нового лідера США. А потім - неминуча "зрада" через те, що український лідер не отримує запрошення на цю церемонію до Вашингтона. Останніми роками, завдяки розквіту соцмереж (а також за допомогою тих, хто веде безупинні інформаційні кампанії проти України) ця дискусія стає щоразу помітнішою. Немає жодних сумнівів, що в січні-2025 ми побачимо нову "хвилю зради", це не залежатиме від результатів наступних виборів президентів США та України чи від стану відносин Києва та Вашингтона. Адже у США ніколи не запрошують іноземних лідерів на інавгурацію свого президента. Незалежно від імен. А "хайп" з цього приводу нерідко розганяють свідомо, знаючи про цей факт. Бо його мета інша - не розібратися, а породити зневіру. Дуже подібна історія відбувається цього тижня, і вона так само повторюється регулярно. У вівторок пізно ввечері на сайті президента з’явилися укази Зеленського про звільнення семи послів України у різних державах світу, у тому числі - очільників дипустанов, розташованих у Європі. Звільнили, звісно ж, найдосвідченіших. З посад йдуть представник України при ЄС Микола Точицький (на посаді з лютого 2016 року), представник при міжнародних організаціях у Женеві Юрій Клименко (з жовтня 2013 року), посол у Нідерландах Всеволод Ченцов (з березня 2017-го). Це відразу викликало фейсбук-обурення, у тому числі від лідерів думок. Мовляв, чому Зеленський звільняє фахових дипломатів - напевно ж недослужили! Напевно мають своїх людей! І точно щось не те з європейським напрямком! Подібні припущення мають гарантовану популярність, сотні "лайків" та "шерів", хоча від реальності вони нескінченно далекі. А найголовніше - подібне повторюється за кожного президента, коли той звільняє послів на ключових напрямках. А це буває часом навіть по кілька разів на рік. А тому варто коротко пояснити, чому це відбувається. Один із ключових принципів дипломатії, і не лише української - це принцип ротації. Посол (так само, як і інші дипломати) працює кілька років, після чого його або відкликають додому, у столицю, або ж переводять у іншу країну. Через це на момент від’їзду звільнений посол нерідко (хоч і не завжди) виявляється більш фаховим, ніж той, хто приїздить - такою є реальність. [BANNER1] Вважають, що ротація допомагає послу "не зростися" з країною перебування. А також - не втрачати зв’язок з власною столицею, інтереси якої дипломат і має представляти. Тому так само регулярно в Україні змінюються посли США Британії, Німеччини тощо та будь-яких інших держав. І це не просто традиція - такою є вимога закону про дипслужбу, який каже, що "строк відрядження, як правило, становить до чотирьох років... і до трьох років - у державах з важкими кліматичними умовами або складною безпековою ситуацією". Нагадаємо, всі звільнені Зеленським дипломати пересиділи цей термін. Тому в Україні проблемою є радше те, що "послів звільняють занадто рідко", порушуючи терміни. Дуже яскравий приклад - звільнений у вівторок посол України в ОАЕ Юрій Полурез, призначений ще у 2010 році (!!!). Тобто він пропрацював майже 11 років - у порушення усіх термінів. Тому цілком логічно, що після візиту президента до цієї країни, для організації якого послів часто затримують понадтерміново, з’явився указ про його звільнення. І нехай це звучить нудно - але жодної зради чи інтриги тут немає. Втім, ми окремо зупинимося на напрямку ЄС. Звільнення представника України при Євросоюзі саме по собі є непересічною подією. Микола Точицький очолив представництво, а також посольство у Бельгії за Порошенка, понад п'ять років тому; до того ж, він переїхав до Брюсселя зі Страсбурга, де був представником України при Раді Європи з 2010 року (був призначений указом ще Віктора Ющенка!). Так, Точицький є фаховим дипломатом, представником еліти МЗС, але час повертатися до Києва для нього давно настав, і в дипломатичній спільноті не було секретом, що у першій половині 2021 року він поїде з Брюсселя. До того ж, за інформацією ЄП, вже попередньо узгоджена кандидатура нового посла. За усталеною практикою, до отримання агремана від приймаючої сторони не прийнятно публічно оголошувати імена послів, тому і ЄвроПравда від цього також утримається, але можемо запевнити: цей дипломат є одним з найфаховіших у МЗС з європейських питань, і якщо його призначення відбудеться, це стане дійсно чудовою новиною. [BANNER2] Та повернемося до запитання, поставленого у заголовку. Зеленський нині справді звільняє найфаховіших дипломатів. Ба більше, у найближчі місяці чекаємо на ще кілька гучних звільнень у ключових для нас державах ЄС; в деяких з них вже визначені наступники. Але ці звільнення неуникні. Тому найголовніше - те, щоби нові призначення не викликали нарікань. До слова, одне з європейських призначень вже відбулося - до Женеви поїхала Євгенія Філіпенко, що опікувалася у МЗС міжнародними організаціями, а до того, у тому числі в найгарячішу пору конфлікту з РФ, відстоювала інтереси України в представництві України при ОБСЄ. Тож називати ці рішення проблемними можна або за бажання завдати дипломатії інформаційну шкоду, або з незнання. Лишається сподіватися, що ті, хто пише про "зраду" з цього приводу, керуються останнім, а не першим. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2021/04/7/7121833/ Про "Вечірній квартал", членство України в ЄС та Путіна-вбивцю: інтерв’ю президента Литви https://www.eurointegration.com.ua/interview/2021/04/6/7121792/ Інтерв'ю Європейська правда Tue, 06 Apr 2021 17:40:00 +0300 Гітанас Науседа: "Санкції мають вплив і мають зберігатися. Тим більше зараз, коли є погіршення ситуації на Сході України" Щоби поспілкуватися з президентом Литви Гітанасом Науседою, ЄвроПравда вирушила до Вільнюса (заодно протестувавши можливість поїздок до Шенгену в пандемію). Ми зустрілися за два тижні після того, як литовський лідер відвідав Україну. Тут, у Києві, він виголосив у парламенті промову українською, а на зустрічі з президентом Зеленським - взяв документальне зобов’язання про те, що Литва підтримає вступ України до ЄС, щойно Київ подасть заявку на вступ. І, як з’ясувалося під час інтерв’ю, цей процес не обмежиться Литвою. Київ планує отримати подібні заяви і від інших держав-членів. Про це, а також про відкриття кордонів Шенгену, про політику ЄС щодо Росії, про вагу 2027 року для зближення України з ЄС та багато іншого - в інтерв’ю Науседи "Європейській правді". Ви можете продивитися також відеоверсію інтерв'ю англійською мовою; найкращі відеофрагменти ми переклали українською, їх ви знайдете по тексту інтерв'ю. "Членство в ЄС до вашого виходу на пенсію? Цілком!" - У Києві ви разом із президентом Зеленським підписали декларацію про підтримку Литвою членства України в ЄС. Що це означає на практиці? - Це означає, що ми будемо адвокатом України з усіх питань, що стосуються європейських прагнень України та майбутньої заявки України на членство у ЄС. Але я хочу підкреслити, що під час візиту наша делегація підписала низку інших документів стосовно культурної співпраці, енергетики, соціальної політики тощо. Тобто це був дуже плідний візит, і спільна декларація президентів була тільки одним із документів, хоча й дуже важливим. Ця декларація важлива для мене особисто, оскільки я відчуваю себе другом України та хотів, щоби українці знали: ми добре розуміємо прагнення українського народу, ми відчуваємо ваш біль через анексію Криму і знаємо, наскільки складною є ситуація на Донбасі. - Підтримка Литвою європейського вибору України - річ не нова. Про це говорив кожен президент вашої країни. У чому сенс підписання цього документа? - Я вважаю, що це політично важливо, щоби показати, наскільки сильними є прагнення України стати членом ЄС. І, як розповів президент Зеленський (під час зустрічі з Науседою в Києві), Україна буде намагатися підписати такий документ з усіма членами ЄС. Тож це честь для Литви, що литовський президент став першим у цій черзі. А Литва, яка має досвід зближення та вступу до ЄС, буде твердо та щиро підтримувати Україну, а також, напевно, надаватиме певні рекомендації, ділитиметься досвідом та експертизою. - Цікаво, що в Україні багато хто не вірить у можливість того, що наша країна стане членом ЄС. А ви, іноземець, вірите в це. Чому? - Так, ми віримо! Ми віримо, і я сподіваюся, що українське суспільство також у це вірить. [BANNER1] І тут дуже важливо не втомитися, не втратити надію, якщо процес інтеграції виявиться надто довгим. Я повернуся до досвіду своєї країни: нам знадобилося 14 років з часу відновлення нашої незалежності до отримання повноцінного членства в ЄС - з 1990 до 2004 рік. - В України це вже забрало більше часу. - Так. Але є причина того, чому ми були більш успішними - те, що суспільство було об’єднане навколо цієї мети. Я не пам’ятаю жодної партії, яка була би проти нашої стратегічної мети щодо інтеграції. Певно, питання в тому, що у вашій держави суспільні групи мають менше ентузіазму стосовно цієї мети. Ось це - причина, чому цей шлях для вашої держави може тривати довше. Але я повернуся до ідеї, яку я висловив на початку. Не втомлюйтеся. В іншому разі буде складно лишатися незворотно на цьому шляху та зрештою дістатися вашої кінцевої мети. Потрібно втілювати реформи. Ви вже зробили чимало - у реформуванні банківського сектора, щодо земельної реформи. Ми все це вітаємо, але зараз я вам кажу: будь ласка, не сповільнюйтеся. Бо уповільнення означатиме, що ваша стратегічна мета знову відкладена. - У 2027 році Литва буде головувати у Раді ЄС. У 2025 буде польське головування, у 2028 - латвійське. Ці дати можуть стати важливими для зближення України та ЄС? - Чому б ні! Питання, яке ви ставите, дуже доречне. Коли ми отримаємо важелі головування в ЄС, це може дуже допомогти. Ми - пострадянські країни - добре розуміємо одна одну, і ми використаємо всі інструменти, які даватиме наше майбутнє головування в ЄС, щоби допомогти українським друзям досягти стратегічної мети членства. - Але 2027 рік - надто рано для вступу України до ЄС. Скажу прямо, це неможливо. То що може статися цього року? Україна отримає перспективу? - Отримання перспективи - це часом навіть важливіше, ніж остаточне досягнення мети. Бо чим чіткішою є перспектива - тим вища мотивація. І навпаки, втрата орієнтира часом призводить до сум’яття у суспільстві та до втрати швидкості реформ. І саме тому ми кажемо: важливим є надання Україні перспективи членства та дуже чіткого графіка зближення з ЄС. І це - завдання також для самого ЄС. Не лише Україна має домашнє завдання. ЄС також має бути дуже твердим і повинен надсилати своїм асоційованим партнерам - не тільки Україні, а так само Молдові та Грузії, тобто Сакартвело, - дуже чіткі сигнали, щоби мотивувати їх рухатися вперед. - Чи реально, що Україна стане членом ЄС ще до того, як я піду на пенсію? - (сміється) Звичайно ж! Якщо ви підете на пенсію, то думаю, що Україна на той час вже буде повноправним членом ЄС. Бо це означає, що ви маєте в запасі... Скільки? 30 років? - Мені зараз 42. - Окей, тоді менше. Але я думаю, що в такий період це цілком реально зробити. - А до вашої пенсії встигнемо? - О, ні, на жаль, ні. (Примітка ЄП: Гітанасу Науседі - 56 років. Пенсійний вік для чоловіків у Литві становить 65 років) [BANNER2] "ЄС потрібен, щоби життя було кращим, а НАТО - щоби життя взагалі було" - У цій спільній декларації з Зеленським ви сфокусувалися на вступі України до ЄС. Чому ЄС, а не НАТО? - У вас є два завдання, і обидва - однаково важливі. Членство в НАТО також справді важливе. Литва - може, це й стало випадковістю - вступила у ці дві організації одночасно в 2004 році. Я про це кажу так: Євросоюз потрібен, щоби життя було кращим, а НАТО потрібен, щоби життя було. Це означає, що Альянс надзвичайно важливий для безпеки держави, у той час як членство в ЄС означає, що ви отримуєте змогу провести реформи у різноманітних сферах життя, які приносять нам процвітання, підвищення стандартів тощо. Я можу проілюструвати це цифрами. У 2003 році, перед нашим вступом до ЄС, ВВП на душу населення в Литві було на рівні 40% середнього в ЄС. Зараз у нас - 84% від середнього в ЄС, і всі ці роки ВВП Литви зростав дуже швидко, швидше за середньоєвропейський рівень. - Чи досяжне для нас членство, зважаючи на те, що у нас є території, окуповані Росією? - Так, через це ситуація складна. І не випадково розпочався конфлікт на Сході України та був анексований Крим - те саме відбувається в інших державах, які також прагнуть долучитися до НАТО, я передусім кажу про Грузію. І цей фактор ускладнює процес. Але зупинити його - не здатен. Тому зараз найважливіше - втілювати всі необхідні реформи. А ви вже маєте успіх у цій сфері, адже ви потрапили до списку лише шести держав, які є партнерами НАТО з розширеними можливостями. І ви вже маєте всю підтримку партнерів по НАТО, щоби рухатися вперед та досягти мети. Передусім підтримку Литви - наші фахівці працюють в Україні, навчають ваших військових фахівців. - На яких саме реформах Україна має фокусуватися, щоби досягти членства в ЄС і НАТО? - Я вже казав, що ви вже втілили важливі реформи, але попереду багато роботи, передусім у питанні реформи правосуддя, протидії корупції. Ви маєте підтримувати органи з протидії корупції, повинна діяти стійка антикорупційна система. Важливою є незалежність Нацбанку від парламенту та уряду - це я кажу як колишній співробітник литовського центробанку. Це передумова монетарної стабільності держави. Для ЄС цей фактор - дуже важливий. - Не є несподіванкою, що Литва каже про прогрес реформ в Україні. Але чи бачать те саме інші держави ЄС? Чи навпаки, у них є відчуття, що реформи гальмуються? - Насправді у нас досі не було всеохопної, детальної дискусії про реформи в Україні, і я сподіваюся мати нагоду обговорити швидкість та атмосферу реформ 7-8 липня, коли у Вільнюсі відбудеться конференція з питань реформ в Україні. Це буде чудова можливість поговорити і про досягнення, і про проблеми. Ми добре розуміємо, що реформи - це процес непростий, що вони зустрічають опір. Часом ті, хто опирається реформам, є дуже сильними. І потрібна воля, щоби продовжувати реформування, незважаючи на це. Часом буває дуже складно, суто в політичному сенсі, збирати більшість у парламенті на підтримку змін, і ми чудово це розуміємо, бо ми проходили той самий шлях у Литві. [BANNER3] Але ви не маєте втрачати завзяття та ентузіазму. Треба зосереджуватися не на тому, чого ви вже досягли; це вже минуле. Концентруйтеся на майбутньому. - Чи бачите ви цей ентузіазм у Зеленського? - Я вважаю, що Зеленському добре вдається протискати реформи і обходити цей опір. Але часом ми через цей опір бачимо відтермінування рішень. Та я сподіваюся, що Зеленський зберігатиме прихильність до реформ протягом усього часу роботи на посаді. "Вчу українську та дивлюся 'Вечірній квартал'" - Маю важливе запитання. Крим - це… - (відповідає українською) Крим - це Україна! І немає жодних сумнівів, жодних питань щодо того, що Крим був Україною, є Україною і буде Україною. І я підтримую та вітаю ідею президента Зеленського утворити платформу невизнання анексії Криму (в оригіналі президент обмовився, сказавши "окупації". - ЄП), робота якої розпочнеться у серпні. І якщо мій графік дозволить, я хочу бути там та брати участь у цій події. А я зі свого боку буду радий вітати президента Зеленського у Вільнюсі в липні. - До слова, ваша промова українською у Верховній раді була дуже схвально сприйнята в Україні, і я особисто вам за неї вдячний. Чи це було для вас просто? - Знаєте, це було непросто. Спершу, коли я це планував, то думав, що це буде нескладно - виголосити промову українською. І тільки потім я усвідомив, що це робота непроста (сміється). Але я справді хотів висловити свої почуття. Висловити свою симпатію. І я був впевнений, що зможу це зробити, саме якщо говоритиму українською. Отже, я це зробив, і щасливий від цього. І я сподіваюся, люди зрозуміли, що саме я хотів сказати. - А ви вже розумієте якісь фрази українською, правда? - В принципі, так. Якщо йдеться про сприйняття української, то я розумію, можливо, 30-40% тексту, бо я іноді дивлюся "Вечірній квартал". - Що, правда? - Так, бо мені подобається гумор, і це мені цікаво. І часом там чую те, що кажуть українською. - Давайте проведемо тестування. Я скажу українською: "Україна та Литва - навіки разом". - (Президент не впорався, зрозумівши лише назви країн, але зі сміхом прокоментував) Як бачите, поки сприймаю близько 30% тексту. "Для зміни Росії потрібно багато часу - але це можливо" - В ЄС триває дискусія про те, що робити з Росією. Як допомогти Україні, як деокупувати українські території. Але водночас ми бачимо, що увага перемикається на справу Навального - а Україна може лишитися осторонь. - Дійсно, часом актуальні новини затіняють інші фактори - але не варто сприймати це хибно. Україна і далі у наших серцях, а у лідерів ЄС є розуміння: неможливо вплинути на поведінку Росії без санкцій. Санкції мають вплив, вони мають ефект. І головне - санкційна політика має зберігатися. Тим більше, зараз ми маємо погіршення ситуації на Сході України. І це відбувається не через Україну. Це - активність Росії! Я хочу підкреслити, що Росія у цьому конфлікті - не посередник. Росія - це сторона конфлікту. Ніхто не накладає санкції на посередника, правда ж? А санкції є! І всі розуміють, чому. [BANNER4] - Чи вважаєте ви, що конфлікт на Донбасі можливо вирішити? Адже Росія не хоче його вирішення, не хоче йти з окупованої території, бо Донбас потрібен їй, щоби дестабілізувати Україну. - Так, те, що ви кажете - правда. Але я вірю, що ситуація змінюється. Зміни можливі не тільки у відносинах України та Росії, але також у політичній ситуації в самій Росії. І це - питання часу. У Росії зараз купа проблем - це порушення прав людини, переслідування правозахисників тощо. Та якщо почнуться зміни щодо цього, якщо почнуться зміни у Росії - то це створить новий простір для пошуку виходу з конфлікту на Сході України. - Ви нещодавно назвали Путіна вбивцею, і, думаю, не відмовитеся від цих слів… - ...Вбивцею перш за все є система. І це та система, яка була створена в Росії за останні 20 років (Путін був вперше обраний президентом РФ майже 21 рік тому. - ЄП). - Ви вважаєте, що у разі зміни однієї людини (тобто Путіна) система може змінитися? Адже все це настільки глибоко вкорінене в російському суспільстві! - Але ж такого не було ще 25 років тому, в епоху Бориса Єльцина! Нинішня система (та, яка є вбивцею) створювалася поступово, і зараз ми сприймаємо її як даність. Але це - хибне враження. Так, цю систему можливо було побудувати, але також цю систему можливо прибрати. Непевно, це потребуватиме часу, і багато часу - але це можливо. Втім, передумовою для цього є зміни в самій Росії. "Кордони ЄС можуть відкритися до середини літа" - Як думаєте, чи відкриються шенгенські кордони для українців цього літа? - Ви ставите питання, на яке складно відповісти. Неможливо перебачити, як розвиватиметься пандемія за два-три місяці. Як ви знаєте, обмеження на некритичні поїздки до ЄС з інших країн були накладені з очевидних причин. Зараз це - передусім третя хвиля епідемії в ЄС. Можливо, влітку обмеження будуть зняті, але це залежатиме від багатьох факторів, не тільки від ефективності карантину, але також від впровадження "зелених паспортів", які імовірно з’являться в червні, та звісно ж, від швидкості вакцинації. Зараз усі держави поспішають проводити вакцинацію, і Литва, так само, як і загалом ЄС, має амбітну мету вакцинувати 70% дорослого населення до середини літа. - І тоді відкриття кордонів стане можливим? - Так, тоді кордони можуть відкритися, але це залежатиме також від вакцинації в інших державах, як-от в Україні. І це в принципі може бути перепоною. Але я би не переоцінював цей фактор. Бо якщо ми говоримо не про туристів, а про офіційні делегації... - …і бізнес також… - ...то там діятиме інший режим перетину кордону. - На завершення. Які ключові сигнали ви би хотіли надіслати українцям? - Ми - ваші друзі. Ми відчуваємо глибоке співчуття до вашого народу. Ми відчуваємо біль вашої нації. І ми завжди будемо друзями народу України. - А про ЄС в цілому можна сказати те саме? - Так! А ми будемо робити все, щоби інші держави ЄС краще відчували, що відбувається в Україні, та розуміли, що відбувається. Це - наше завдання і наш обов’язок. Повну відеоверсію інтерв'ю дивіться на каналі Європравди. Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко, відео Володимира Олійника https://www.eurointegration.com.ua/interview/2021/04/6/7121792/ Хто виграв на конфлікті з ЄС: які наслідки мав мораторій на експорт деревини https://www.eurointegration.com.ua/experts/2021/04/6/7121790/ Експертна думка Інститут економічних досліджень та політичних консультацій Tue, 06 Apr 2021 15:02:00 +0300 Офіційна статистика підтверджує, що мораторій на експорту лісу був насамперед протекціоністським заходом, що не мав суттєвого впливу на екологію. У грудні 2020 року Арбітражна група представила своє рішення щодо української заборони на експорт лісу-кругляка. Більше ніж через п’ять років після ухвалення мораторій був визнаний несумісним з Угодою про асоціацію і не виправданий положеннями ГАТТ 1994. Представлені Україною аргументи були слабкими, щоб довести природоохоронну мету обмежень. Проте залишається відкритим питання: яким був ефект цього мораторію? Як екологічний, так і економічний. Під час арбітражу Україна будувала свій захист, базуючись на аргументі, що ліси є "національним скарбом" і їх потрібно зберігати. Україна - на 34-му місці в Європі за співвідношенням площі лісу до загальної площі, а лісистість нижча за необхідну для країни (15,9% проти рекомендованих 20%). Щоб "виправдати" мораторій, у 2018 році Верховна рада також встановила ліміт внутрішнього споживання деревини на рівні 25 мільйонів кубічних метрів та оголосила контрабанду лісу-кругляка злочином. Однак на практиці екологічні цілі не були включені до мораторію. У результаті в ЄС стверджували, що під маскою природоохоронних заходів було просто заховано захист української промисловості, а заборона експорту дозволила "високий та безпрецедентний рівень внутрішнього споживання" деревини в Україні. Заготівля лісу-кругляка (2010-2019), млн м3 Офіційна статистика підтверджує, що експортні обмеження не мали прямого впливу на вирубку лісу. У 2013-2019 рр. обсяг заготівлі лісу-кругляка залишався приблизно на рівні 18-20 мільйонів кубічних метрів. Це набагато нижче встановленого парламентом обмеження на внутрішнє споживання. Українські політики також стверджували, що мораторій допоможе боротися з незаконними вирубками, але їхні обсяги невідомі. Офіційна статистика демонструє цифри, що стосуються лише виявлених випадків незаконних вирубок (118 тис. кубометрів у 2019 році), але реальний обсяг може бути в десятки разів більшим. Як результат, немає жодних доказів впливу мораторію на вирубку лісу (як законну, так і незаконну). Багато українських експертів погодились, що обмеження на експорт були більш сприятливими для українських виробників, ніж для захисту лісів. [BANNER1] Від самого початку підтримка вітчизняної промисловості зазначалася як основна мета закону про мораторій. Заборона експорту, безсумнівно, сприяла росту деревообробки, насамперед завдяки розширенню лісопильної галузі (у сукупності понад +50% за 2014-2020 роки). Як результат, деревообробка була однією з небагатьох галузей промисловості, які зросли порівняно з 2013 роком. Заборона експорту також сприяла росту кількості незаконних лісопилок. За деякими підрахунками, в 2017 році в Україні діяло близько 21 тис. лісопилок, з яких 12 тис. були незареєстровані. Наведені вище цифри підтверджують, що саме лісопильна галузь отримала найбільше зисків від мораторію. Індекси промислового виробництва (2013-2019 рр.), у % до попереднього року У виробництві меблів було зафіксовано більш помірне зростання порівняно з лісопильною галуззю - у сукупності +16% у 2014-2020 роках. Тим не менш, вплив мораторію на цей сектор не є певним. Виробники меблів мали також низку інших стимулів, які допомогли збільшити виробництво. Зокрема, українські компанії почали задовольняти внутрішній попит на меблі після того, як в 2015-2017 роках імпорт зменшився втричі через девальвацію гривні. Майже половина всіх вироблених меблів продається на території України. Експорт деревини, виробів з дерева та меблів (2013-2020 рр.), млн дол. США Примітка: На графіку наведена інформація про дерев'яні меблі, що використовуються в офісах, кухнях, спальнях тощо Торговельна статистика відображає зміни у виробництві. Експорт деревини, виробів з деревини та меблів загалом зріс на третину з 2015 по 2018 рік, а у 2018 році вартість експорту досягла свого піка ($1,6 млрд). До введення мораторію, ліс-кругляк становив близько п'ятої частини всього експорту деревини та виробів з неї, дерев'яних меблів ($254 млн у 2014 році). Введені обмеження поступово зменшили офіційний експорт лісу-кругляка майже до нуля у 2017 році. Натомість експорт виробів з деревини, переважно пиломатеріалів, розширився. У 2019 році пиломатеріалів було експортовано на суму 515 млн дол. США, порівняно з $360 млн у 2014-2015 роках. Також Україна майже вдвічі збільшила експорт шпону, фанери, столярних виробів та теслярських будівельних деталей. У 2017-2020 роках експорт дерев'яних меблів зріс втричі і сягнув позначки $210 млн. Отже, офіційна статистика підтверджує, що мораторій на експорту лісу був насамперед протекціоністським заходом. Згідно з рішенням Арбітражної групи, тепер Україна повинна врегулювати порушення своїх зобов'язань у рамках Угоди про асоціацію. Однак наслідки мораторію - гарний урок для уряду та парламенту, що ухвалення подібних рішень має бути добре продуманим. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2021/04/6/7121790/