https://www.eurointegration.com.ua/images/ep_for_fb.gif https://www.eurointegration.com.ua https://www.eurointegration.com.ua Суддя ЄСПЛ: Уявіть, що 7 мільйонів українців підуть до Страсбурга через земельний мораторій https://www.eurointegration.com.ua/interview/2018/11/20/7089551/ Інтерв'ю Європейська правда, Страсбург-Київ Tue, 20 Nov 2018 08:30:00 +0200 Чому ЄСПЛ вимагає від України переглянути земельний мораторій? Чи виплатять компенсацію тим українцям, які поскаржилися в Страсбург на невиконання рішень інших судів? Ганна Юдківська, яка навесні наступного року завершує 9-річний термін роботи суддею Європейського суду з прав людини від України, за ці роки майже не давала інтерв’ю - хоча їй є що розповісти і про діяльність Суду, і про скарги проти України, і про розгляд справи щодо російської агресії. "Європейська правда" публікує другу частину інтерв’ю судді ЄСПЛ. У першій публікації йшлося про розгляд у Страсбурзі справ щодо Криму та Донбасу. В новому тексті - про суто українські питання, але не менш важливі. Чому ЄСПЛ вимагає від України переглянути земельний мораторій? Чи виплатять компенсацію тим українцям, які поскаржилися в Страсбург на невиконання рішень інших судів? Чому Суд зупинив дії Генпрокуратури у "справі Седлецької"? Чому ЄСПЛ переходить від принципу абсолютної свободи слова до "відповідальної журналістики"? Як змусити Google видалити інформацію про себе і коли це неможливо? Про це та інше - в інтерв’ю Ганни Юдківської. "Абсолютної заборони на продаж сільгоспземлі немає ніде, крім України" - Одне з найрезонансніших рішень ЄСПЛ щодо України - про те, що мораторій на продаж сільгоспземель є незаконним. - Якщо точніше, Суд визнав мораторій таким, що порушує право на власність, гарантоване Першим протоколом до Європейської конвенції з прав людини. І це рішення вже стало остаточним, тобто держава його не оскаржила - що також показово. Ми винесли таке рішення попри те, що з питань економічної політики ЄСПЛ знаходить порушення тільки у дуже виключних випадках - у цій сфері держава має величезні межі розсуду. Саме на це посилався уряд, коли надавав свої пояснення. Україна сказала: "Ми краще знаємо нашу економічну, політичну ситуацію", - і навела купу аргументів, чому мораторій потрібен. Ключові аргументи ви, напевно, чули - що зараз у бідних відберуть їхні ділянки, а земля опиниться у олігархів або навіть іноземних окупантів. Що ця земля - 70% української території - більше не буде сільськогосподарською, виникнуть проблеми із продовольством, а люди залишаться без можливості себе прогодувати. Суд взяв усе це до уваги. Що ж, мабуть, Україна в 1990-х роках мала причини ввести абсолютний мораторій. Але ж від початку заборона мала діяти тільки до 2005 року. Була мета розбудувати за цей час ринок землі та поступово робити заборону слабшою. А в реальності мораторій продовжували з року в рік, а рівень заборони лише посилювався (у 2004 році заборонили обмін, у 2006 заборонили продаж землі, призначеної для ведення особистого селянського господарства тощо. - ЄП). Виникає запитання, чому держава нічого не робить? Нехай мета мораторію була прекрасною - але її можна було досягти й іншими шляхами. Суд вказав на ці шляхи - приміром, заборона концентрування великої кількості землі в одних руках. А ще ЄСПЛ, коли ухвалює знакові рішення, зазвичай дивиться, чи є європейський консенсус - тобто чи є законодавство з відповідного питання схожим у переважної більшості держав континенту. І якщо це так, то і у решти держав межі розсуду звужуються. Так от, серед 47 держав Ради Європи немає абсолютної заборони на продаж сільгоспземлі ніде, крім України. В усьому світі вона є тільки у п'яти державах - Північна Корея, Куба, Венесуела, Демократична Республіка Конго і Україна. - У рішенні є натяк на те, що з часом Страсбург почне призначати грошові компенсації тим заявникам, права яких були порушені через мораторій. Коли це може початися? - Там немає чіткого твердження, що це точно станеться. Суд був дуже-дуже обережним щодо цього чутливого питання. Ми добре пам’ятаємо сумний досвід із пілотною "справою Іванова", після якої до нас надійшло тисячі схожих скарг. Та якщо у справі Іванова є 200 тисяч потенційних заявників, права яких порушені, то у справі щодо мораторію їхня кількість може сягати 7 мільйонів. Уявіть собі, що 7 мільйонів вирішать скаржитися до Страсбурга… Довідка ЄП: Справа Іванова стосувалася невиконання Україною рішень національних судів, винесених проти державних установ або підприємств. ЄСПЛ визнав це порушенням Європейської конвенції з прав людини, зобов’язавши Україну не лише виконати рішення, а й сплатити скаржниками додаткову компенсацію. Після цього тисячі українців почали звертатися до ЄСПЛ із аналогічними скаргами. "Клон справи Іванова" став найбільшою групою справ в історії Суду та суттєво ускладнив його роботу. - Та все ж люди мають право звертатися до ЄСПЛ. Уявімо, що за деякий час українці почнуть скаржитися на мораторій. Чи можуть вони претендувати на фінансову компенсацію? - Я не хочу навіть уявляти цього моменту. Тому розраховую, що держава буде діяти добросовісно, і ми цього уникнемо: мораторій якимось чином буде змінений і більше не означатиме абсолютно непропорційного втручання держави у право власності індивідуума. Це питання є пріоритетом також для Комітету міністрів Ради Європи (КМРЄ), де від України вимагають план дій, як саме ці зміни мають відбутися. Причому немає вимоги повністю скасувати мораторій вже завтра. Але держава має щось зробити для 7 мільйонів своїх громадян, щоб не допустити подальшого порушення їхнього права власності. - Чи є в Європі практика обмежень щодо продажу сільгоспземлі - приміром, для іноземців? - Є різні обмеження, в тому числі те, про яке ви кажете. У дев'яти державах Ради Європи - а це чимало - діє заборона продажу землі іноземцям. Крім того, всі посткомуністичні держави пройшли період, коли земля з державної власності перейшла до приватної, і вони встановлювали різні ліміти, поступово лібералізуючи ринок. Але такого абсолютного обмеження, як у нас, немає ніде. "Є причина, чому з’явилася така емоційна реакція Суду" - Ви вже згадали про "клон справи Іванова". Не так давно ЄСПЛ зробив небачений досі крок - закрив провадження за всіма 12 тисячами скарг такого типу і передав їх у КМРЄ. То ці тисячі українців отримають компенсацію чи ні? - Суд не відповів на це питання у своєму рішенні і, мабуть, зробив це свідомо. Він передав КМРЄ розгляд усіх наявних та всіх майбутніх скарг з цього питання проти України, включаючи питання компенсації. Я не була згідна з рішенням більшості Великої палати Суду, і разом з іншими шістьма суддями критикувала його в окремій думці. В тому числі через те, що Суд не цікавився у сторін, чи можна застосувати такий механізм. Та все ж рішення є, і тепер позиція Комітету міністрів залежатиме від того, що запропонує Україна. Не виключено, що КМРЄ скаже: "Що ж, тепер усе добре, ми вважаємо, що рішення виконано, навіть якщо ви дасте цим 12 тисячам скаржників якусь мінімальну компенсацію, або - за певних конкретних обставин - взагалі не дасте їм компенсації". Зрозумійте, ідея рішення ЄСПЛ як у "справі Іванова", так і у "справі Бурмича" (нова назва цієї групи скарг після їх передачі в КМРЄ. - ЄП) не в тому, щоб кілька тисяч заявників, які "встигли добігти до Страсбурга", отримали компенсацію. Мета в тому, щоб з’явився механізм, завдяки якому всі, хто виграв суд у держави чи держустанов, отримали своє рішення виконаним. І тепер Україна має придумати, як це зробити. Наразі Суд дав на це державі два роки. У рішенні чітко сказано: якщо протягом двох років нічого не буде зроблено, суд може повернутися до розгляду цих справ. Перший рік майже минув, в України є ще один. І я дуже сподіваюся, що рішення буде знайдене. - Але якщо за рік Україна не знайде такого механізму, чи це означатиме повернення до розгляду в Суді тих 12 тисяч справ? Бо мені, чесно кажучи, цей пінг-понг не зрозумілий. - Мені складно це коментувати, тому що я не погодилася з рішенням Суду. [L] Сім суддів меншості, включно зі мною, теж висловили своє нерозуміння щодо цього пінг-понгу, наголошуючи на його очевидній марності. Але рішення є, і якщо воно не буде виконано - те, про що ви кажете, може статися. Може навіть бути задіяна стаття 46.4 (виключна процедура у разі відмови держави від виконання рішення ЄСПЛ. - ЄП). Хоча досі ця процедура застосовувалася взагалі тільки один раз, проти Азербайджану. Але які наслідки це матиме? Навіть якщо Суд скаже, що Україна порушила статтю 46, про обов’язковість виконання рішення Суду, то що далі? Як гадаєте, чи пан Бурмич та інші 12 тисяч заявників, які скаржилися до ЄСПЛ, отримають від цього факту задоволення? Чи стане легше всім тим, хто стикнулися з проблемою невиконання рішень в Україні? Їхня кількість, до речі, невідома - навіть Мін'юст давав різні цифри, скільки у нас є цих невиконаних рішень, чи 120, чи 200 тисяч. Чи буде їм усім спокійніше, якщо суд скаже, що держава не виконала свої зобов’язання за Конвенцією? Я так не думаю. І тому я дуже сподіваюся, що цього не станеться. Та й з того, що я чую, схоже, що зараз йдуть інтенсивні перемовини про впровадження якогось більш-менш адекватного механізму, який дозволить державі потроху погасити заборгованість за рішеннями національних судів, які вона програла. - А про яку суму "внутрішнього боргу" взагалі йдеться? - Так ніхто не в курсі. Схоже, навіть Мін'юст цього не знає. Принаймні, на офіційній зустрічі в ЄСПЛ представники міністерства казали, що вони "на стадії підрахунків". І порахувати це справді дуже важко. Але у попередніх оцінках фігурувала сума, порядок якої можна порівняти з розміром державного бюджету. - У суду взагалі було розуміння того, що виконання всіх рішень може бути непідйомним для України? - Я не можу розкривати деталі, але в нашій окремій думці ми критикували більшість за те, що вони належним чином не взяли до увагу українські реалії. Та все ж рішення українських судів підлягають виконанню. Це базовий принцип верховенства права. Тим більше, що і ЄСПЛ виніс перше рішення у справі Іванова ще 2004 року. Часу відтоді держава мала достатньо. - Ви голосували проти рішення у "справі Бурмича". Чому? - І не тільки я - проти голосувало сім суддів. Ключова незгода, яку ми виклали в окремій думці - те, що суд вигадав механізм, якого не існує в Конвенції, навіть не обговоривши його зі сторонами. Причому цей механізм, на нашу думку, суперечив Конвенції. І подальша доля цих тисяч справ залишається невідомою. 10 із 47 суддів ЄСПЛ своїм рішенням, по суті, зробили революцію. З іншого боку, це остаточне рішення Великої палати, і, попри мою незгоду, я маю виступити зараз його "адвокатом". В рішенні недарма зазначено, що Суд вважає його механізмом порятунку Конвенції. Бо правда полягає в тому, що через тривале невиконання Україною пілотного рішення у "справі Іванова" люди почали думати: тепер мені простіше піти в ЄСПЛ, отримати свої гроші, та ще й компенсацію. У Страсбург надійшло 18 тисяч скарг з цього приводу! Суддівської роботи по них нуль. Але все одно задіяні судді, які мають все прочитати. Витрачаються час і ресурси, в той час як ми маємо десятки тисяч скарг з різних куточків Європи від людей, яких катували, які у в’язниці, які вважають, що їх засудили неправильно, де є інші суттєві порушення прав людини. І саме тому з’явилася така, може, дещо емоційна реакція Суду. - А якщо хтось тепер звертається до ЄСПЛ зі скаргою на невиконання рішення суду, що ви робите? - Ми визначаємо, чи є ця скарга прийнятною. Для цього співробітник Секретаріату дивиться на два моменти. Перше - чи можна говорити про "значну шкоду" через невиконання судового рішення на користь цієї особи. Якщо значної шкоди немає, тоді скарга є неприйнятною. Це рішення ухвалюється одним суддею. - І від якої суми шкода стає значною? - Вона не визначена чітко, бо значна шкода для олігарха Романа Абрамовича і значна шкода для пенсіонерки Іваненко з села Глухівка - це різні речі. Тому суд дуже індивідуально ставиться до цього критерію. Та якщо, умовно, йдеться про 50-100 євро, то скарга напевно буде визнана неприйнятною. Друге, що перевіряє працівник секретаріату - чи давно триває невиконання. Ми даємо державі приблизно рік, щоб вона виконала рішення власних судів. Якщо обидві умови виконані, то заява автоматично відправляється Комітету міністрів, і суддів до цього навіть не залучають. "Тепер Суд вважає, що порушення свободи слова може завдати невиправної шкоди" - Перейдемо до "справи Седлецької". Як відомо, ЄСПЛ, ще не розглянувши скаргу по суті, заборонив Генпрокуратурі вилучати у мобільного оператора інформацію про журналістку-розслідувачку Наталю Седлецьку. - Так, йдеться про правило 39 - механізм, що є аналогом запобіжних заходів в українському праві. ЄСПЛ вдається до таких заходів, коли вважає, що без певних дій вирішення справи суттєво ускладниться або стане в принципі неможливим. Найпростіший приклад, коли це буває: людина скаржиться, що її висилають у країну, де її катуватимуть, а отже, екстрадиція порушує заборону катування, гарантовану Конвенцією. Якщо йти по загальній процедурі, то доки дійде до рішення - людину вже вишлють і, можливо, піддадуть катуванню. Тому Суд має втрутитися, зупинити екстрадицію вже сьогодні - а вже потім розглянути, чи дійсно є порушення. При цьому є купа випадків, коли після розгляду справи Суд каже: "Ні, екстрадиція не порушує права, гарантовані конвенцією. Ми знімаємо 39-те правило". Все, людину саджають у літак і висилають з країни. В Україні правило 39 переважно застосовується з іншої причини - через ненадання термінової медичної допомоги в місцях позбавлення волі. Тобто людина звертається до нас: "Я сиджу в СІЗО, вмираю, а мене не лікують". Ми виносимо рішення за 39-м правилом: негайно надати адекватну медичну допомогу, якщо необхідно - перевезти людину в лікарню. 9 років тому була цікава справа, де скаржився чоловік, звинувачений у вбивстві. В нього була третя чи четверта стадія раку, він вмирав, і звернувся до нас не тому, що сподівався отримати рішення ЄСПЛ чи компенсацію - він просто хотів померти вдома чи принаймні в лікарні, а не в стінах слідчого ізолятора. Суд застосовує 39-те правило. Його переводять в онколікарню, він отримує якесь лікування, а уряд періодично до нас звертається і благає: "Слухайте, зніміть правило! Ми не можемо його вічно там тримати - через заходи безпеки він займає половину відділення, з ним цілодобово перебувають охоронці". Суд відповідає: "Людина має право на медичну допомогу. Чи в цій лікарні, чи в іншій". Зрештою, в лікарні зрозуміли, що щось треба робити. Йому роблять операцію відомі хірурги, і відбувається те, що на четвертій стадії раку є практично нереальним - він одужує. Суд дозволяє повернути його в СІЗО, він отримує, якщо не помиляюсь, довічне позбавлення волі і їде в колонію. - Але 39-те правило зберегло йому життя. - Абсолютно. Є багато випадків, коли воно дійсно зберігає життя. Досить довго Суд справді вважав, що "невиправна шкода", яка дає підстави для застосування 39-го правила - це тільки статті 2 і 3 Конвенції, тобто право на життя і заборона катування. Були ще виняткові випадки, коли йшлося про доступ людини до адвоката або про спір між батьками щодо місця перебування дитини. Але справа Седлецької - це зовсім інша історія. В історії ЄСПЛ це - друга справа, коли Суд застосував 39-те правило щодо статті 10 Конвенції, яка гарантує свободу висловлення поглядів. Тут не йдеться про загрозу життю - але Суд вирішив, що порушення принципу свободи слова також може завдати невиправної шкоди. До речі, перший випадок, коли Суд застосував 39-те правило у скарзі про порушення статті 10, був минулого року. Тобто ми бачимо лібералізацію підходу Суду до застосування цього правила. - А чого стосувався попередній випадок? - Це була справа проти Грузії за скаргою опозиційного телеканалу "Руставі-2". Ще у 2006 році колишній власник (бізнесмен Кібару Халваши. - ЄП) продав цей канал, але за 10 років згадав, що продав його не за реальну вартість. Національні суди його підтримали, доволі швидко розірвали угоду про продаж і повернули йому телеканал. Тоді "Руставі-2" звернувся до Страсбурга. Анна Юдківська (праворуч) на зустрічі суддів з президентом Франції Макроном Фото з архіву судді Їхній аргумент був такий: якщо зараз це рішення буде виконане, це буде абсолютною загрозою демократії в Грузії, тому що новий власник - а він належить до іншої політичної сили - миттєво змінить редакційну політику, журналістів, а суспільство буде позбавлене головного опозиційного медіа, альтернативного джерела інформації. Чи мають підґрунтя усі ці твердження - Суд ще не знає. Але застосування правила 39 означає: судді вирішили, що невиправна шкода справді може бути завдана. Тому вони заборонили передавати канал іншому власнику, доки ЄСПЛ не розгляне справу по суті. - Повернемося до Седлецької. Спершу ЄСПЛ застосував правило 39 строком на один місяць, а далі повідомив, що продовжує його на безстроковий термін. Що це означає? - У цій справі журналістка скаржилася, що доступ прокуратури до метаданих її телефону - контактів, смс-повідомлень, телефонних з’єднань, геолокації - є непропорційним втручанням у її свободу слова. Йдеться про втручання в її діяльність як журналіста, що викриває корупційні злочини. Так це чи ні - вирішить Суд, коли розглядатиме справу по суті. Те, що Суд застосував, а згодом і продовжив термінові заходи, означає, що ЄСПЛ серйозно сприйняв можливість завдання невиправної шкоди в разі, якби прокуратура отримала цю інформацію. "Право людини бути забутим не є абсолютним" - У практиці ЄСПЛ є цікава категорія справ, що теж стосуються свободи слова - про "право бути забутим". - Так, "право бути забутим" вперше визнав Європейський суд (найвища судова інстанція Євросоюзу. - ЄП), та ми в ЄСПЛ наразі також маємо знакові рішення у цій сфері. Довідка ЄП: "Право бути забутим" запровадив Суд ЄС у 2014 році у рішенні за скаргою іспанського підрозділу Google проти національної агенції із захисту персональних даних та мешканця Каталонії. Той вимагав, щоби Google не видавав у пошуку оголошення про примусовий продаж його будинку, датоване кінцем 1990-х років. Суд ЄС став на сторону громадянина і зобов’язав усі пошукові сервіси розглядати запити про видалення неправдивої та неактуальної інформації. В окремих випадках пошуковик можуть зобов’язати це зробити. Та право людини "бути забутим" не є абсолютним, і ЄСПЛ не завжди підтримує такі скарги. Приклад - справа Бориса Фуксмана, відомого медійного персонажа, колишнього співвласника каналу "1+1", який зараз живе в Німеччині. Історія така: газета New York Times опублікувала розслідування про ухилення від сплати податків та інші фінансові злочини. Стаття була не про нього, але в одному з епізодів, із посиланням на звіти ФБР, журналісти стверджували, що Фуксман має зв’язки з російською мафією. New York Times виходить у США, але її онлайн-версія доступна по всьому світу - в тому числі в Німеччині. І тому Фуксман звернувся до німецького суду з вимогою: "частини цієї статті порушують моє право на повагу до моєї репутації і мають бути прибрані з інтернету на мою вимогу". Німецькі суди йому відмовили. ЄСПЛ також, причому одноголосно. Логіка була такою: цю статтю в інтернеті можна було знайти лише за цілеспрямованим пошуком, а отже, її вплив у Німеччині був обмежений. До того ж, ця стаття не містить оцінок, там йдуть виключно посилання на дані ФБР, про публікацію яких заявникові було відомо заздалегідь, але він нічого не вдіяв з цього приводу. А головне - в цьому випадку право суспільства на доступ до інформації, що становить суспільний інтерес, переважає право заявника на приховування інформації про нього. Були схожі справи і від інших заявників: проти Сполученого Королівства, Австрії і знову проти Німеччини. Остання стосувалася вбивства відомого у цій країні актора, ще у 1980-х роках. Люди, які його вбили, відсиділи своє, вийшли з тюрми і стали вимагати, щоб було прибране будь-яке згадування про це вбивство, включаючи Вікіпедію, бо вони відбули своє покарання. Суд знову підтвердив: право на доступ суспільства до інформації, включаючи архіви ЗМІ, у таких випадках не повинно порушуватися. - Тобто Суд схиляється до захисту прав мас-медіа? - Не в усьому. Розвиток права на репутацію - а він також пов’язаний з медіа - йде у принципово іншому напрямку. Як відомо, у статті 8 Європейської конвенції з прав людини, де йдеться про повагу до приватного і сімейного життя, немає згадки про захист права на репутацію. Батьки Конвенції навмисно його туди не включили. Тому багато років ЄСПЛ відхиляв усі скарги на кшталт "тут мою репутацію зачепили", "тут мене образили, обмовили". Але у 2007 році позиція суду з цього питання почала змінюватися. Суд повільно схиляється до того, що репутацію людини також варто гарантувати. Чому відбуваються ці зміни? Бо ми живемо в цифрову епоху, коли уникнути свого минулого, реального чи спотвореного, стає неможливим: все, що ми колись сказали, все, що колись про нас сказали, всі наші фотографії в памперсах і без них, які наші батьки колись запостили в інтернеті - будуть з нами постійно. За цих умов Суд схильний все більше і більше захищати право особи на хоч якусь приватність, захищати можливість контролювати, яким чином вона постає перед зовнішнім світом. Саме тому сьогодні ЄСПЛ все більше наголошує на "відповідальній журналістиці", responsible journalism. Я спілкувалася нещодавно з групою медійних юристів з великих європейських видань, і вони нас критикували за те, що суд взагалі ввів це поняття у свою практику. Але воно з’явилося через нові реалії, в яких ми живемо - через поширення фейкових новин, створення "фабрик тролів", через появу свідомих маніпулятивних технологій для спотворення суспільної думки. Отже, з одного боку, Суд намагається захистити права журналістів, право людей отримувати альтернативну інформацію - але з іншого боку, ЄСПЛ накладає на журналістів певні вимоги. - І чим далі, я так розумію, тим ці вимоги ставатимуть жорсткішими? - Поки що йде саме так. До слова, ближчим часом ми в Суді розглядаємо справу (не проти України, проти іншої держави) про те, що одна людина надрукувала "викривальну" статтю про тамтешнього політика. У відповідь депутат звернувся з позовом про захист честі й гідності, і автор статті був вимушений сплатити штраф. Він звернувся до ЄСПЛ, заявивши про порушення 10-ї статті про свободу вираження поглядів. Я вам чесно скажу, якби така справа розглядалася п'ять-сім років тому, то навряд чи викликала би дискусії - за сталою практикою, Суд встановив би порушення. А сьогодні доповідач у справі пропонує для обговорення два альтернативних рішення. І ми будемо більш прискіпливо вивчати обставини справи, розбиратися, що поставлено на карту для особи, чия репутація була безпідставно порушена. - Навіть якщо це публічна особа? - Саме так. В даному разі йдеться про депутата парламенту. І він також заслуговує на повагу до його прав, зокрема права захистити власну репутацію. Інтерв'ю взяв Сергій Сидоренко, редактор "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/interview/2018/11/20/7089551/ Від Криму до криміналу: репортаж з антиурядових протестів у Чехії https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/11/19/7089530/ Статті Європейська правда, з Праги Mon, 19 Nov 2018 12:25:00 +0200 "Кримський скандал" сколихнув Чехію – відставки прем'єра Андрея Бабіша вимагають десятки тисяч людей. Втім, ані він, ані президент Мілош Земан не збираються йти на поступки, а лише піднімають ставки у протистоянні. Багатотисячні мітинги, кинуті у смітник квіти від прем'єра і президента та навіть великий український прапор посеред натовпу - Чехію знову охопили акції протесту. Старт протестам дало журналістське розслідування про те, як прем’єр-міністр Андрей Бабіш ховав сина від слідства в анексованому Криму. Розповідь про те, як минулої осені, за дорученням батька, Андрея Бабіша-молодшого вивіз до Криму (та ще й нібито проти волі хлопця!) його охоронець росіянин Петро Протопопов, шокувала багатьох чехів. [L] "Ніхто не розуміє, що це було. Навіщо Крим? Невже його не можна було сховати у безпечному місці? Хто цей росіянин, якому прем’єр довірив свого сина?" - усі ці запитання звучать у Чехії, та відповіді на них немає. Сам прем’єр воліє уникати запитань, визнавши лише факт відвідання його сином анексованого Криму. Доходить до абсурду: давши декілька прес-конференцій (одну - о шостій ранку), Бабіш кожного разу обмежувався експресивною промовою, звинувачуючи журналістів у переслідуванні психічно хворого сина, вимагав залишити його родину у спокої, а далі - на нервах покидав зустріч, не давши відповіді на жодне запитання. Тим більше чехів розлютила заява Бабіша-старшого про те, що він нізащо не піде з посади. "Я тільки хотів сказати, що ніколи не піду у відставку. Ніколи. І нехай усі про це знають. Ніколи", - повторював він на спеціально скликаному брифінгу. У цьому його підтримав добре знайомий українцям президент Чехії Мілош Земан, пообіцявши у разі потреби знову призначити Бабіша прем’єром. "Моментом істини" мала стати субота 17 листопада, на яку призначили головний мітинг противників скандального прем’єра. "Європейська правда" вирішила стежити за подіями з їх епіцентру. "Ніхто не хоче читати, що сказав Земан" "Це не Чехія, а якийсь Абсурдистан", - дідусь із такою табличкою поважно йде в суботу центром Праги. Цього дня тут і без Бабіша мали зібратися тисячі людей. Тут і далі - фото Aktuality.cz та ЄвроПравди 17 листопада - особливий день в історії Чехії. Саме тоді у 1989 році розпочалися протести проти радянської влади, які згодом отримали назву Оксамитової революції. Кожну річницю у багатьох чеських містах проводиться Фестиваль свободи, причому його організатором є не влада, а громадські організації. На Фестиваль свободи йдемо разом із журналісткою Петрою Прохазковою. Нещодавно вона й інші журналісти, які пішли з видань, що належать прем’єр-міністру, заснували незалежне видання denikN.cz, який фінансується за рахунок краудфандінга і вже незабаром планує випустити друковану версію. А наразі Петра разом із сином та племінниками вирішила роздати учасникам фестивалю його сигнальний примірник. Ті, хто відзначає річницю революції, як правило, негативно налаштовані і щодо Бабиша, і щодо одіозного президента Земана. "Коли ти говориш, що у газеті є інтерв’ю з президентом - обов’язково уточнюй, що з президентом (Словаччини Андреєм) Кіскою. Ніхто не захоче читати, що сказав Земан", - інструктує Петра сина. "Здається, я бачив вас у телевізорі", - впізнає журналістку один із протестувальників, який тримає у руках плакат із зображенням Бабіша за ґратами. Він приїхав до Праги з міста Табор та привіз замовлені значки. На них портрети Бабіша та Земана супроводжує напис: "Йди геть, сатана". "Дуже боявся, що мій заказ не встигнуть зробити до мітингу. Але заради такої справи мені пішли назустріч", - розповідає він. На підході до Вацлавської площі є й нечисленні альтернативні мітинги. Наприклад, десь біля 30 прихильників лівої ідеології з червоними прапорами мітингують за один квартал. "Ми вимагаємо не лише відставки Бабіша, а повного очищення від усіх олігархів", - скандує хтось у мікрофон. А ще цього дня був і мітинг на підтримку Бабіша. Вранці біля станції метро "Малостранська" два десятки людей встановили свічки у вигляді серця, запалили їх, а потім пояснювали перехожим, що це робиться на знак підтримки прем’єр-міністра. Труси "тюремного кольору" Втім, найнепримиренніші опоненти Бабіша зібралися в іншому місці. В останній момент вони вирішили не змішувати історію та політику та провести окремий протестний мітинг. Суто політичний протест розпочався біля Празького граду, звідти протестувальники пішли колоною до Старомєстської площі. Там, у самому центрі старої Праги, зібралося близько 20 тисяч людей - за чеськими мірками, дуже багато. У натовпі - багато саморобних транспарантів. А ті, хто не встиг зробити собі креативний плакат, кріплять до одягу прості листи паперу з одним лише словом: "Відставка" - і всі розуміють, кого саме стосується цей заклик. Є і великий український прапор. Його принесли активісти "Празького майдану" - українці, які живуть у чеській столиці та щонеділі влаштовують інформаційний пікет на Старомєстській площі. А ще звертають на себе увагу… величезні труси. Така деталь гардеробу, червоного кольору, вже стала офіційним символом несприйняття Мілоша Земана. Цього разу разом із червоними площею носять такі ж самі величезні труси, але у чорно-білу смужку. "Ми вирішили, що Бабіш теж заслужив собі труселя, проте довго думали - якого кольору. А потім вирішили, що тюремний стиль йому пасуватиме найкраще", - жартують трусо-носії. Тема кримінального переслідування Бабіша - одна з ключових. На багатьох плакатах великими літерами написано "БАБІША ДО КРИМУ" або "БУРЕША ДО КРИМУ" (це - позивний, під яким Бабіш за радянських часів співпрацював зі спецслужбами). Тут гра слів - чеською мовою Крим та кримінал звучать однаково. Також багато хто обігрує назви партії прем’єра ANO ("Так") та інформаційного порталу iDnes ("Сьогодні"), який належить Бабішу та висвітлює цей конфлікт у вигідному для власника руслі. "Чи брехав Бабіш вчора? Ano, i dnes! (Так, і сьогодні також!)", - один із таких плакатів. Нова тема для обурення - покладання квітів Бабішем та лідером ультраправої партії "Свобода та пряма демократія" Томіо Окамурою до монументу на Національному проспекті. Прем’єр вирішив покласти квіти вночі, бо потім мав вилетіти до сина у Швейцарію. Згодом активісти викинули ці букети на смітник. Втім, чехів перш за все образило саме нічне покладання квітів. "Він що, тепер і працювати буде лише ночами, щоб не перетинатися з народом?" - "Він більш ніж рік не бажав бачити сина, а тепер чомусь має терміново летіти до нього, навіть не чекаючи ранку?" - говорять зі сцени. Відповідь на друге питання незабаром стає відомою. Річ у тім, що журналісти, які розкопали історію з кримським турне сина прем’єра, саме 17 листопада мали летіти до нього у Швейцарію на нове інтерв’ю. Як виявилося, зробити це їм завадили охоронці чеського прем’єра. Опозиційний мітинг тривав недовго - близько години. А після, створивши колону, протестувальники пішли до Вацлавської площі та доєдналися до Фестивалю свободи. Там, чергуючи промови проти чинної влади з виступами рок-гуртів, мітинг-концерт тривав до опівночі. "КДБіст найвищого ґатунку" Мітинг 17 листопада показав масове обурення чехів діями голови уряду. Проте чи стане цей протест довгостроковим? Чи на радість Земану та Бабішу чехи втратять волю до протистояння? Варто визнати, попри масштабність протестів, відставка Бабіша поки видається малоймовірною. Навіть у разі виходу з коаліції соціал-демократів (у середи чи п'ятницю ця партія має провести з’їзд та нарешті визначитися зі своєю позицією). До того ж частина партійців, зокрема лідер партії Ян Гамачек, виступають проти виходу з коаліції. Водночас безумовна підтримка з боку Мілоша Земана може дозволити Бабішу навіть за сценарію розпаду чинної коаліції сформувати новий уряд, нехай навіть і меншості, зберігши за собою посаду її очільника. І це - одна з причин, чому влада категорично відмовляється від будь-яких поступок. Більше того, Бабіш показав, що готовий йти на підвищення ставок. Поки що - політичних. Поклавши квіти разом із Томіо Окамурою, він послав сигнал соціал-демократам - у разі їхнього виходу із коаліції він вже має заміну. У такому разі замість корупційного, проте в цілому проєвропейського, Чехія може отримати відверто проросійський уряд. [L] Але найголовніша проблема - такий сценарій відверто вигідний президенту Мілошу Земану, який наразі найбільше виграв від політичної кризи. Загроза відставки прем’єра знову збільшує політичну вагу найбільш пропутінського голови держави ЄС. І це може стати проблемою для всіх, і для України також. Зрештою, своїм кримським скандалом Бабіш-старший показав своє справжнє ставлення до міжнародного права. Тепер, коли скандал вийшов назовні, сенсу прикидатися у прем’єра Чехії більше немає. Втім, такі розклади не надто лякають противників Бабіша. "Так, ми знаємо, що буде дуже важко. Нам протистоїть КДБіст вищого ґатунку. Але виходу вже немає - треба боротися", - сказав один із протестувальників. Автор: Юрій Панченко, редактор "Європейської правди", з Праги https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/11/19/7089530/ Голосування як сервіс: погляд з України на вибори в США https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/11/19/7089470/ Експертна думка "ЦИФРА" Mon, 19 Nov 2018 08:35:00 +0200 На виборчій дільниці не можуть відмовити у можливості проголосувати. Навіть якщо виборець відсутній у списку або зареєстрований на іншій дільниці. Інакше він може втратити інтерес до виборів. 6 листопада в Сполучених Штатах відбулися проміжні вибори. Американці голосували за кандидатів до Палати представників, Сенату, за губернаторів, а також, залежно від штату, за десятки інших кандидатів на місцеві посади. Як американці голосують? Наскільки швидко і ефективно вирішуються проблеми у день виборів? Який досвід пересічний американець одержує на виборчій дільниці? [L] День голосування автор провів на одній із дільниць у Вашингтоні, округ Колумбія, як спостерігач від місцевої ініціативи Observe DC. Окрім поточних спостережницьких завдань, було цікаво уявити себе американським виборцем і оцінити, наскільки комфортним для мене є процес голосування. Вибори в Америці відбуваються у вівторок. Якщо цей день не влаштовує виборця, він може скористатися раннім голосуванням або голосуванням поштою. У першому випадку протягом дванадцяти днів - з 22 жовтня по 2 листопада - він може проголосувати на одній із восьми спеціально визначених дільниць. У другому випадку виборчий бюлетень приходить поштою. Його заповнюють і знову ж таки поштою надсилають на вказану адресу. В окрузі Колумбія, на відміну від деяких інших штатів, не потрібно навіть жодної офіційної причини або пояснення, щоби скористатись однією із цих опцій. На виборчій дільниці не можуть відмовити у можливості проголосувати. Навіть якщо виборець відсутній у списку, не може підтвердити своє місце проживання або зареєстрований на іншій дільниці. Звісно, його попередять про те, що, швидше за все, голос не зарахують, але бюлетень все ж таки видадуть. Бо інакше він може втратити інтерес до виборів та ігнорувати їх у майбутньому. А знову повернути його на виборчу дільницю коштуватиме набагато дорожче, ніж папірець, на якому надрукований бюлетень. [L] Потрапивши на свою дільницю і пройшовши ідентифікацію, виборець обирає спосіб голосування. Можна проголосувати традиційно, заповнивши паперовий бюлетень. А можна заповнити бюлетень, скориставшись електронною машиною з тач-скріном. Паперовий бюлетень економить час, оскільки на дільниці обладнано двадцять місць для його заповнення. Електронних машин тільки дві, і час від часу доводиться вистояти невелику чергу. Якщо виборець все ж вирішить скористатись електронікою, члени комісії завжди допоможуть йому і підкажуть, як заповнити бюлетень без помилок. Якщо в нього проблеми із зором чи слухом, то на дільниці є збільшувальне скло для паперового бюлетеня і набір навушників для електронних машин. А тепер про допомогу виборцям з інвалідністю. Для них на дільниці передбачено два способи волевиявлення. Можна проголосувати, як решта виборців. Для цього дільниця не лише розташована на першому поверсі школи і обладнана пандусом, але й перед входом постійно чергує один із членів комісії, щоб надати будь-яку необхідну допомогу. Якщо виборець не може самостійно пересуватися, можна скористатися "бордюрним голосуванням". На моїй дільниці такою опцією скористалися тридцять виборців. Як це виглядає? Перед виборчою дільницею облаштована спеціальна паркувальна зона, розрахована на три авто. Як тільки хтось заїде в цю зону, до нього одразу ж підійде член виборчої комісії і, привітавшись, поцікавиться, чи бажає людина проголосувати, не виходячи з машини. Цей співробітник ідентифікує виборця, принесе список виборців для підпису й бюлетень і навіть після успішного голосування подарує дрібну виборчу атрибутику - наклейку "I voted", торбинку і пластикову фляжку. І ось результат - виборець задоволений і, швидше за все, знову приїде голосувати. Після голосування можна заповнити форму, в якій виборець оцінює одержаний досвід. Виборчу раду Вашингтона цікавить, що громадяни думають про організацію виборів на дільниці. Ця інстанція врахує зауваження і побажання, щоб наступного разу голосувалося ще зручніше і комфортніше. [L] Що ще здивувало? Вже за двадцять хвилин після закінчення голосування виборці можуть зайти на виборчу дільницю і ознайомитися з результатами. Виборчий протокол висітиме на стіні над виборчою скринькою. Які проблеми виникали на дільниці? Протягом перших півгодини після відкриття працювала лише одна електронна машина для заповнення бюлетеня. Після зауваження члени комісії одразу ж підключили і налаштували другу машину. Деколи виникали невеликі черги, і виборцям доводилось чекати десять-п'ятнадцять хвилин. Час від часу на дільницю заходили агітатори кандидатів з виборчою атрибутикою на верхньому одязі. Знову ж таки, після зауваження атрибутику одразу або знімали, або ховали. Жодних спроб навмисного порушення правил або процедур з метою вплинути на волевиявлення виборців зафіксовано не було. За подібні речі в окрузі Колумбія передбачено п’ять років позбавлення волі і/або до десяти тисяч доларів штрафу. Бажаючих перевірити дієвість покарання на моїй дільниці не виявилось. Враховуючи досвід спостереження на американських виборах у 2008, 2016 і 2018 роках, склалося стійке враження, що до голосування у США ставляться як до надання послуги. Процедури, правила, середовище сконструйовані таким чином, щоби клієнт-виборець отримав якнайкращий сервіс і залишився задоволений. Але найбільше дивує розуміння того, що американська виборча дільниця - поза політикою. Це "святая святих", куди для політики вхід табуйований. Під входом мається на увазі будь-яка свідома дія з метою впливу на волю виборця або результат голосування. Місце політики - на вулиці, в медіа, в соціальних мережах. На виборчій дільниці - тільки сервіс та бажання догодити виборцю. Щоб він повернувся. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/11/19/7089470/ Шанс для партії Саакашвілі: президентські вибори у Грузії пішли не за сценарієм влади https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/11/16/7089448/ Статті Європейська правда Fri, 16 Nov 2018 13:52:00 +0200 Президентські вибори у Грузії стали особливими не лише тому, що це останнє пряме обрання голови держави. Ці вибори можуть стати початком докорінної зміни влади та шансом на реванш для команди Саакашвілі. Менше ніж за два тижні в Грузії завершиться остання президентська кампанія, де голову держави обирають прямим загальнонаціональним голосуванням - надалі країна має перейти до його обрання у парламенті. Втім, ці вибори стали особливими і з інших причин. Вперше президента країни не вдалося визначити у першому турі. А найголовніше - ці вибори у Грузії можуть стати початком докорінної зміни влади та шансом на реванш для команди Саакашвілі. Найзручніший кандидат Напередодні виборів правляча партія "Грузинська мрія" була настільки впевнена у своїх позиціях, що пішла на специфічний крок. Не виставляючи свого кандидата, у партії вирішили підтримати формально незалежного - колишнього міністра закордонних справ Саломе Зурабішвілі. Такий крок дав можливість фінансувати виборчий фонд кандидатки, адже обмеження стосувалися лише фінансування з боку рідної політсили. Водночас у правлячій партії недооцінили контроверсійність її фігури. Громадянка Франції, запрошена Міхеілом Саакашвілі на посаду головного дипломата, Зурабішвілі досить швидко стала його опонентом. Настільки, що заявила, що у серпневій війні 2008 року першою почала не Росія, а саме Грузія. Останнє - такий саме важливий індикатор для грузинського суспільства, як для українців питання "чий Крим". Звичайно, що після цього значна частина суспільства бачили у ній лише агента Кремля. Втім, у "Грузинській мрії" вважали, що навіть такий контроверсійний кандидат здатен перемогти опозицію. Підстави для такого висновку - невтішні результати партії екс-президента Міхеіла Саакашвілі "Національний рух". Нагадаємо, що під час парламентських виборів 2016 року, коли "колишні" всерйоз сподівалися на реванш, їм вдалося отримати лише 27% та повністю провалитися на мажоритарці. Більше того, незабаром у партії відбувся розкол - 21 з 27 депутатів створили нову фракцію "Європейська Грузія". Зрештою, не варто забувати й про адміністративний ресурс. Те, як він працював у день голосування, описала віце-спікер українського парламенту, яка була спостерігачем на виборах: "Біля кожної сільської дільниці стоять діти і підлітки з табличками "48". Це номер з агітаційних плакатів кандидатки Саломе Зурабішвілі. Запитала в поліцейських, що спостерігають поряд, чи це не прихована агітація і порушення. "Какое нарушение, дарагая?" - весело відповіли ті". Хто винний? Попередники! Саме тому результати першого туру виявилися шоком для влади. Попри оцінки екзит-полу, який проводився "близькою" до уряду компанією, першим туром справа не завершиться. Хоча центрвиборчком нарахував Зурабішвілі перше місце з підтримкою 38,6%, відрив її конкурента - менше ніж 1%. У другому турі за посаду президента побореться й інший колишній міністр закордонних справ Григол Вашадзе. За кандидата від коаліції "Сила в єдності", ключову роль у якій відіграє "Національний рух", віддали голоси 37,7%. Зважаючи, що третє місце із підтримкою 10,9% здобув висуванець "Європейської Грузії" Давід Бакрадзе, який відразу ж підтримав Вашадзе у другому турі, шанси опозиціонера на перемогу видаються набагато вищими. Кумедний епізод: одразу після завершення голосування у правлячій партії, посилаючись на "дружній" екзит-пол, привітали Зурабішвілі з перемогою. Потім довелося уточнювати, мовляв, екзит-пол помилився через те, що значна кількість респондентів відмовилася від відповіді. Що дозволило опозиції зробити таку вагому заявку на успіх? Окрім, звичайно, невдалої кандидатури претендентки від влади. [L] Вперше з часів парламентських виборів 2012 року - першої перемоги "Грузинської мрії" над Саакашвілі - аргумент "краще будь-хто, але не колишня влада" не спрацював. Екс-президент та його партія досі мають у Грузії своїх прихильників, але разом із тим - величезний антирейтинг, який "мрійники" активно підгодовували. Останнє помітила і ЄвроПравда у 2016 році, готуючи репортаж про парламентські вибори. "Нинішні мене розчарували, але буду голосувати за них, щоб не перемогли колишні", - приблизно таку відповідь можна було часто почути два роки тому. Дуже схоже, що за два роки цей аргумент став істотно слабшим. "Грузинська мрія" традиційно робила ставку на соціальні обіцянки, часто виголошуючи популістські (та відверто нереалістичні) плани. Деякий час виборці воліли не помічати різниці між попередніми обіцянками та реальністю. Однак не можна шість років пояснювати всі проблеми у країні лише попередниками. Що і показав перший тур президентських виборів. Робота над політичними помилками Ситуація виглядала близькою до патової. Ілюстрація цього - відмова кандидатки Зурабішвілі від спілкування з пресою. [L] А коли за два дні журналісти дочекалися її під домом, вона відповіла, що коли буде готова відповідати на запитання, "вас покличуть". Грузинські ЗМІ, посилаючись на свої джерела, передавали й про вкрай нервову розмову кандидатки з лідером правлячої партії Бідзіною Іванішвілі. В якій Зурабішвілі нібито пригрозила вийти з перегонів, адже у випадку доведення виборів до кінця вона остаточно втратить французьке громадянство. Як би там не було, виборча кампанія продовжилася. І партії влади, яка потребувала корекції своєї виборчої політики, була необхідна якомога пізніша дата проведення другого туру. Перший тур відбувся 28 жовтня. Старт підготовці до другого туру має дати центрвиборчком - не пізніше ніж за 20 днів після проведення першого туру. А на саму підготовку, за грузинським законодавством, потрібно ще два тижні. Саме тому в опозиції очікували, що вибори пройдуть у максимально пізню дату - 2 грудня. Втім, у владі вирішили вчинити ще хитріше. Другий тур було призначено не на вихідний день, а на робочий - 28 листопада. Такий крок дозволить мінімізувати участь у виборах грузинів, які живуть за кордоном і не мають можливості їхати у посольства голосувати в робочий час. Всередині країни день голосування має стати вихідним. Показовий момент: ще до того, як центрвиборчком оголосив завершення підрахунків, про проведення другого туру саме 28 листопада заявив мер Тбілісі Каха Каладзе. Фото newsgeorgia.ge У партії влади пообіцяли зробити висновки із неприємного для них результату першого туру, відреагувавши на незадоволення громадян. Втім, у правлячій команді лише посилили критику "попередників", обіцяючи, що можлива перемога опозиціонера викличе громадянське протистояння - ледь не громадянську війну - у країні. Єдиною реальною зміною стала... корекція передвиборчих білбордів. Відразу після оголошення другого туру на рекламних афішах провладної кандидатки її фотографії були замінені портретами лідерів "Грузинської мрії" - зі збереженням її прізвища, гасел та виборчого номеру. А отже, результат другого туру тепер напевно стане вотумом довіри нинішній владі. І не виключено, що влада його провалить. Згідно з останнім екзит-полом, проведеним Edison Research, у другому турі за Вашадзе готові проголосувати 56% опитуваних, а за Зурабішвілі - 44%. * * * * * Що зміниться у країні у випадку перемоги Вашадзе? Згідно зі скорегованою конституцією, президент позбавлений більшості повноважень. Втім, він має право помилування засуджених - і це особливо важливо в контексті арештів багатьох представників команди Саакашвілі. Та ключова проблема - саме у партії влади. За останні шість років "мрійники" звикли до необмеженої влади та слабкої критики. І тому здобуття опозиціонером нехай і дещо символічної посади може викликати масштабні процеси - аж до повної зміни влади. Автор: Юрій Панченко, редактор "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/11/16/7089448/ Brexit між популізмом та економікою: уроки та перестороги для України https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/11/16/7089455/ Експертна думка МІЖНАРОДНИЙ ФОНД "ВІДРОДЖЕННЯ" Fri, 16 Nov 2018 10:50:00 +0200 Британська індустрія страшенно боїться хаосу. І десятки сторінок, присвячених у проекті Brexit питанням руху товарів – це захист британського бізнесу. Наш бізнес заслуговує на таку саму підтримку в інтеграції з ЄС. Тереза Мей мала складний вибір - або потурати політично привабливим гаслам, або втрачати популярність і таки пропонувати щось раціональне. Проект угоди про Brexit не подобається фактично всім. Соцопитування показали, що більше 70% населення - проти угоди. Але при цьому на сьогодні немає політика, який готовий був би замінити Мей на посту прем‘єра і впровадити "жорсткий Brexit", бо керувати цим хаосом було б зовсім неможливо. Проект угоди це наглядно показує - розірвати в один момент весь гамуз соціальних та економічних зв‘язків, відмовившись від ЄС-івських норм, правил, процедур та баз даних, неможливо. Особливо якщо вони на рівні ДНК проникли в систему національного державного управління. Як не парадоксально, Тереза Мей насправді обрала політично легший формат. Цю угоду справді буде складно продати. Надзвичайно складно. Майже неможливо. Проте, якщо їй це вдасться, то у Британії буде час та усвідомлення того, що і як треба врегулювати у відносинах з ЄС. Якщо коротко - головне, що стосується України в угоді про Brexit, записано в статтях 3 та 4 Додатку 2 Протоколу щодо Ірландії та Північної Ірландії, який додано до угоди про Brexit. [L] Стаття 3 говорить, що Британія застосовує митний тариф та інші митні правила Союзу і не має права надавати додаткових мит і тарифних квот для третіх держав. Стаття 4 говорить, що Британія повністю дотримується торговельної політики Союзу. Тобто жодної ЗВТ з Британією не буде, поки діє Угода про Brexit. Тобто щонайменше до 1 січня 2021 року, а насправді довше, бо в проекті угоди передбачена можливість продовження перехідного періоду. Але ця інформація матиме сенс, лише якщо угода про Brexit стане угодою. Тобто якщо парламент Британії її ратифікує. В усій історії переговорів про умови виходу з ЄС питання ратифікації будь-якої угоди було і лишається головним. Бо параметри були заздалегідь відомі - або суперм‘який вихід (як запропоновано в проекті угоди), або хаотичне і повне припинення економічних відносин і переговори з нуля. Політично привабливим є другий варіант, економічно - те, що прописано в оприлюдненому проекті угоді. Що це означає для України? По-перше, ви можете ненавидіти ЄС, але якщо ви з ним межуєте, вам потрібно врегулювати усі найдрібніші питання торгівлі з ними - мита, технічне регулювання, транспорт, рух осіб. Усі найдрібніші бюрократичні питання. Якщо ви просто ігноруєте ЄС і вважаєте їх зарозумілими бюрократами - ви просто будуєте економічну китайську стіну на кордоні з ЄС і перетворюєте себе на економічну татарську пустелю. Це розуміють у Норвегії, у Швейцарії. Тепер це розуміють і в Британії. Було би добре, якби розуміли і в Україні. По-друге, будувати політичну підтримку для угод з ЄС на національному рівні складно, але потрібно. Можна як завгодно ставитися до Мей, але в Україні приклади такої проактивної політичної еквілібристики і роботи з парламентарями з просування раціональної угоди з ЄС відсутні. Усі випадки торгу "щось для євроінтеграції в обмін на схеми" не рахуються. [L] По-третє, ідеї, концепції, плани, позиційні документи, промови - все це добре, але другорядне. Важить одне - або ви маєте домовленість з усіх практичних аспектів відносин з ЄС, або ні. Або ваші митники мають доступ до всіх потрібних баз даних (в тому числі до потрібної нам NTCS), або ні. По-четверте, ЄС - це дуже складно і технократично. Продертися крізь складну архітектуру угоди, крізь перелік актів ЄС, яких Британія буде дотримуватися і далі, крізь усі нюанси і винятки руху осіб, торгівлі товарами та фінансові питання - це виклик для будь-кого. Але саме це і є ЄС - сторінки і сторінки правил. Тому з цим просто треба вміти працювати. Не віддавати на аутсорс чиновникам, технічним експертам чи, не дай Боже, зовнішнім консультантам, а розбиратися на політичному рівні. І, нарешті, угода про умови Brexit ілюструє, скільки всього нам треба зробити у митній сфері і нетарифних питаннях, аби інтегрувати нашу промисловість в економічний простір ЄС. Британська індустрія страшенно боїться хаосу дезінтеграції. І десятки сторінок, присвячених у проекті угоди питанням руху товарів - це захист британського бізнесу. Наш бізнес заслуговує на таку саму підтримку в інтеграції з ЄС. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/11/16/7089455/ Три дороги для Британії: чому на шляху до Brexit немає виграшної стратегії https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/11/16/7089453/ Статті для Європейської правди Fri, 16 Nov 2018 09:22:00 +0200 Уряд Великої Британії затвердив угоду про Brexit. Два міністри і держсекретар у справах Північної Ірландії вже подали у відставку, з різних причин вважаючи угоду неприйнятною... Уряд Великої Британії затвердив угоду про Brexit. Два міністри і держсекретар міністерства у справах Північної Ірландії вже подали у відставку, з різних причин вважаючи угоду неприйнятною. Консерватори збирають листи недовіри до прем’єр-міністра. Так виглядає на практиці реалізація надскладного завдання, яке 17,4 мільйони британців - майже 52% з тих, хто проголосував - поставили перед своїм урядом, підтримавши рішення про вихід країни з Європейського Союзу на референдумі 23 червня 2016 року. Велика Британія приєдналася до Європейських співтовариств у 1973 році. Більше сорока років поспіль поглиблення і поширення інтеграційних процесів в Європі тривало за участі Лондона. І хоча свого часу шлях Британії до вступу в ЄС був нелегким, вийти з союзу сьогодні виявляється не простіше. Однак те, що колись здавалося лише гіпотетичною можливістю - реалізація права виходу з ЄС однією з країн-членів, - зрештою стало реальністю, і ця реальність невпинно наближається, створюючи нову розстановку сил в Європі. Позиції уряду Терези Мей від початку були слабкими. У Лондона надто мало козирів у порівнянні з несподівано єдиним фронтом, який формує решта 27 держав-членів ЄС. Економіка Британії - це 15% економіки ЄС. Але це Лондону, а не решті 27 учасників, потрібно було дбати про умови виходу з Євросоюзу, докладати зусиль і йти на поступки. Бо навіть якщо ці умови не будуть узгоджені до дедлайна, вихід все одно відбудеться. А Brexit без угоди найбільше вдарить саме по Британії. Та й вже сьогодні втрати економіки країни від наслідків рішення про майбутній вихід з ЄС оцінюються у 2,5-3% ВНП щорічно. Процедура виходу створила ідеальні умови для кризи. Час для прийняття рішень - жорстко обмежений. Після активації в березні 2017 року статті 50 Договору про Європейський Союз розпочався зворотній відлік часу, і завершиться він 29 березня 2019 року. Британія вийде з ЄС, з угодою чи без неї. Тому Тереза Мей, захищаючи в Лондоні узгоджені з Брюсселем умови, абсолютно права: простір можливих рішень для Британії звузився до трьох. 1) Вихід без угоди 2) Вихід з тією угодою, яку вдасться укласти на основі досягнутої на експертному рівні 3) Відмова від Brexit. При цьому жодне з цих рішень не є простим. Вийти без угоди - означає втратити всі переваги інтегрованості до європейського економічного простору, залишившись із рівнем, який надається умовами СОТ, і базовим рівнем доступу до фінансових ринків. Покращити умови поточного варіанта угоди, яку представила Мей і яка спровокувала настільки гостру реакцію в Лондоні, буде важко - у Британії бракує переговорних важелів в діалозі з ЄС. Доказом цього стало те, як швидко й одноголосно влітку відкинули план Чекерс. М’який Brexit, якщо взагалі відбудеться, то на умовах ЄС, а не Британії. Це нерадісна новина для Лондона, але це - реальність. Поки що за умовами угоди Британія погодилася на перехідний період тривалістю 21 місяць, а також виплату в бюджет ЄС 39 млрд фунтів в якості "рахунку за розлучення", що багато хто вважає поразкою. Крім того, залишаються далекими від оптимального врегулювання питання безпеки. Якщо з Гібралтаром ситуація простіша, то питання Північної Ірландії стоїть так само гостро. Якщо Британія вийде з ЄС без угоди і відновить контроль над кордоном, то цей кордон фізично з’явиться між Північною Ірландією та Ірландією, чого не хочуть ані в ЄС, ані в Британії. А якщо Лондон, як і обіцяє, залишить прозорий кордон - то це означатиме, що Північна Ірландія буде відірвана від британського митного простору, що, знову ж таки, є неприйнятним для британських політиків. Додатковий політичний тиск, пов’язаний із збереженням територіальної цілісності країни та уникненням ескалації історичних конфліктів, не покращує переговорні позиції британського уряду. І, нарешті, третій варіант, із повторним референдумом містить надто багато ризиків. Чи готові консерватори брати на себе відповідальність за те, що не змогли втілити в життя прагнення більшості, висловлене прямим голосуванням? Що тоді вважати демократією? І головне - чи погодиться Євросоюз зупинити процедуру виходу Британії? Адже Договір про ЄС такої можливості не дає. За ним процедура виходу має завершитися 29 березня 2019 року, без варіантів. "Brexit означає Brexit", - не втомлюється повторювати на брифінгах з цього приводу президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер. До того ж євроскептичні настрої, традиційно сильні у Британії, нікуди не зникають, і якщо створити прецедент повторного референдуму, це може закласти міну уповільненої дії під політичну систему країни. Права Тереза Мей і в тому, що справа стосується національних інтересів. Хоча, як і більшість політиків, вона спекулює цим красивим поняттям. Уявлення про те, що відповідає національним інтересам у ситуації, що склалася, суттєво розходяться. М’який Brexit із збереженням членства у спільному ринку ЄС та свободи пересування залишає більше економічних й торговельних можливостей, в той час як жорсткий - надає максимум свободи у світі, де, схоже, знову зростає попит на односторонні дії. Перед ЄС теж стоїть непросте завдання: зробити так, щоб ціна, яку заплатить Британія за вихід, виявилася достатньо великою для попередження подальшого розпаду Союзу, і водночас - зберегти рівень співпраці, який відповідає ступеню реальної інтеграції Єдиної Європи з Великою Британією. Вихід без угоди, схоже, стає грою з негативною сумою, де у підсумку програють всі. Тому шанси на те, що позиційна, важка боротьба за умови угоди триватиме до останнього, залишаються високими. Документи, що супроводжують Brexit, виглядають часом як привезені з далекого минулого. В них можна побачити, з одного боку, обережні сподівання на співпрацю там, де ще вчора панував принцип наднаціональності, а з іншого - традиційну для століть європейської дипломатії взаємну недовіру. Європа, до якої ми прагнемо, стає іншою. Автор: Микола Капітоненко, Міжнародний центр перспективних досліджень, со-редактор UA: Ukraine Analytica для "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/11/16/7089453/ П'ять газових міфів: погляд із ЄС на українські енергетичні реформи https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/11/15/7089381/ Експертна думка енергетичний експерт, Словаччина Thu, 15 Nov 2018 15:12:00 +0200 Парадоксально, але "Газпрому" допомагає і відмова Польщі від закупівлі його газу – у російського монополіста з'являються зайві 10-12 млрд кубометрів для інших покупців в ЄС. Коли зовнішній спостерігач роками стежить за публічними дискусіями в Україні щодо енергетики, найбільше його дивує живучість міфів. Багато аргументів, які раз за разом виголошують українські політики, абсолютно не відповідають дійсності. Однак ці міфи, схоже, влаштовують усіх. І тому ніхто не поспішає їх спростовувати. Варто розглянути шість найпоширеніших і найбільш живучих міфів. Міф 1. В Україні видобувають достатньо свого газу, щоб покрити потреби населення [L] Якщо подивимося на дані видобутку і споживання газу в Україні за останні роки, то побачимо, що внутрішній видобуток становить приблизно 20 млрд кубометрів, тоді як населення (безпосередньо і через центральне опалення) споживає майже 18 млрд. Але проблема в тому, що з 20 млрд кубометрів внутрішнього видобутку приблизно 20% (5 млрд) видобувають приватні компанії, в тому числі з іноземним капіталом. Продукції "Укргазвидобування" на рівні менше 15 млрд кубометрів не вистачить, щоби цілком покрити потреби населення. Чому це важливо? Хоча б тому, що змушувати приватний бізнес продавати свій газ за ціною нижчою, ніж на ринку, держава не має права. Інакше треба забути про реформи і знову будувати централізовану радянську економіку. Міф 2. Газ українського видобутку дешевий Як запевняють громадян України, справедлива і рентабельна ціна для населення - на рівні $90 (2500 грн) за тисячу кубометрів. Якщо це правда, то варто поставити дуже просте запитання: чому ж тоді ми не спостерігаємо в Україні газову лихоманку? Чому "Укргазвидобування" довгі роки не показують добрих прибутків? Чому українські та зарубіжні інвестори не розвивають свій видобуток до тієї міри, щоби повністю забезпечити країну власним газом? І чому всі ці компанії не конкурують за ринок збуту - адже за справедливої ​​вартості газу в $90 ці продажі мали би бути дуже прибутковими. Якщо ми не бачимо і натяку на такий бум, отже, аргумент про дешевий газ не дуже-то й правдивий. Що ж насправді? Ми знаємо, що витрати на видобуток різко знижуються, тільки коли родовище досягне свого піку. При цьому українські родовища - малі або середні, у них складна геологія, а поклади - глибокі. Тому пік настає досить швидко, і його тривалість набагато коротша, ніж, скажімо, на гігантських полях Сибіру. Так, на старих родовищах, які вже знаходяться в стадії зниження видобутку, економічна ефективність цілком досяжна і за ціною в $90. Але якщо ми хочемо бурити нові свердловини, інвестувати в збереження чи збільшення видобутку, якщо хочемо проводити роботи з інтенсифікації видобутку на старих родовищах, то це різко збільшує собівартість видобутку. І тоді середній показник витрат (старі й нові свердловини) сягає рівня близько $200 за тисячу кубометрів. Додамо до цього витрати на кондицію газу, його транспортування і розподіл, всі ренти і податки - і отримаємо ціну, співставною з імпортним газом, але лише стосовно тарифів для промисловості, де ціна - набагато вища, ніж на регульованому закритому ринку для населення. Міф 3. Ціна для промисловості має бути вища, ніж для населення У всіх стандартних економіках (а отже, і в таких, де немає впливу Міжнародного валютного фонду) ціна одиниці енергоносія (кубометра або кіловат-години) для населення вища, і набагато, ніж для промислових споживачів. Це має дуже просту логіку. Як і з усіма товарами, купуючи більше, клієнт отримує нижчу ціну. Якщо ми маємо в Україні те, що кубометр газу або кіловат-година для населення коштують набагато менше, ніж для промислового споживача, то це нестандартна ситуація. Виходить, що бізнес має доплачувати за населення. І тим самим він втрачає свою конкурентоспроможність, скорочує робочі місця і зарплати. Міф 4. Європа (і "Газпром") потребуватиме українського транзиту і після 2020 року Доля української "труби" остаточно вирішиться вже наступного року. [L] Якщо "Газпрому" вдасться повністю збудувати "Північний потік-2" і другу гілку "Турецького потоку", підготувавши і внутрішньоєвропейську систему розподілу, транзит через Україну вже не буде потрібний взагалі. Парадоксально, але в цьому "Газпрому" допомагає і відмова Польщі від закупівлі його газу - у російського монополіста з'являться зайві 10-12 млрд кубометрів для інших покупців в Центральній і Північно-Західній Європі. Також на ринок вплинуть нові поставки з Азербайджану і з чорноморського шельфу Румунії (Болгарія вже заявила про зниження транзиту через Україну). Якщо до цього додамо нові поставки скрапленого газу із США та інших країн, то європейський ринок буде без проблем забезпечений і без українського транзиту. Тому в керівництва України й "Нафтогазу" часу для дискусії вже немає. "Вікно можливостей" закривається, і Україні треба найближчими місяцями запропонувати своїм європейським партнерам, окрім критики "Північного потоку-2", реальне рішення щодо транзиту, яке вони зможуть підтримати. В іншому випадку економічно доцільний транзит газу через Україну залишиться в минулому. Міф 5. Європі, особливо сусідам України, будуть потрібні її газові сховища У Європі, в тому числі Центральної, особливо після газової кризи 2009 року, з'явилися нові потужності в газосховищах. Сам "Газпром" орендував або брав участь у будівництві деяких з них. Тому сусіди України, за винятком Польщі, вже мають досить газосховищ, щоб не залежати від України. Більше того, після побудови трубопровідного з'єднання Польща-Словаччина і Варшава отримає альтернативу українським сховищам. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/11/15/7089381/ Боротьба за Крим та в’язнів: п’ять основних фактів про нову кримську резолюцію в ООН https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/11/15/7089406/ Статті заступник глави МЗС, з Нью-Йорка Thu, 15 Nov 2018 13:00:00 +0200 За останні роки, попри відчайдушну протидію росіян, держави-члени ООН пробили в російському кораблі, що намагається жити за своїми законами, три невеликих, але важливих отвори... Вже третій рік поспіль - починаючи з 2016-го - Генасамблея ООН схвалює резолюцію з ідентичною назвою "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна". Цей рік не стане винятком. Наша держава у співавторстві з кількома десятками інших країн знову внесла на розгляд кримське рішення. Його назва знову та сама, але зміст цього разу - дещо інший. Рік, що минув, не обійшовся без змін в окупованому Криму, на які ООН просто зобов’язана звернути увагу. За цей рік стало зрозуміло, як Росія прагне досягти "непрямого визнання" анексії - і ми розраховуємо, що ООН зупинить ці спроби. Та головне інше. Минулий рік підкреслив проблему політв’язнів, зробив її наднагальною. Не лише Україна, а й світ прагне врятувати бранців Кремля, тому ця резолюція також - про конкретних людей із конкретними історіями, і в цьому її унікальність навіть для Організації Об’єднаних Націй. У четвер, в обідню пору у Нью-Йорку та ввечері за київським часом, резолюцію розглядатиме профільний Третій комітет Генасамблеї ООН. І хоча її остаточне затвердження відбудеться в грудні на пленарному засіданні Генасамблеї, саме нинішнє голосування є визначальним. Ми ще не знаємо, скільки держав проголосує за цьогорічний проект, та віримо, що світ підтримає Україну. А наразі є сенс детальніше пояснити, у чому полягає новизна цьогорічного документа. 1. Бранці Кремля Цього року основна увага резолюції приділяється питанню, щодо якого, на жаль, ми практично не маємо прогресу в перемовинах з Росією. Це питання - звільнення політичних в’язнів. Зокрема, у проекті резолюції йдеться, що з 2014 року російська влада застосовує тортури, вибиваючи неправдиві свідчення у політично мотивованих справах, а також здійснює незаконні затримання та арешти громадян України. Документ називає конкретні імена. Він згадує Олега Сенцова, Володимира Балуха, Еміра-Усейна Куку, які на знак протесту проти російського свавілля були змушені оголошувати голодування. Звісно, резолюція не перераховує всіх заручників-українців, що перебувають у російських в’язницях. Їх значно більше, від Кольченка до Сущенка і далі... Та поза тим, поіменне включення хоча б кількох політичних бранців Кремля в офіційний документ ООН є надзвичайно важливим елементом боротьби за визволення всіх наших співвітчизників. Особисто я пригадую лише два випадки в історії ООН, коли в резолюціях ГА засуджували переслідування конкретних осіб - йдеться про лідера боротьби з апартеїдом Нельсона Манделу та м’янмарську опозиціонерку Аун Сан Су Чжи. Ці люди вписали свої імена у світову історію, а їхнього звільнення вимагав увесь світ. Включення в цьогорічну резолюцію Сенцова, Балуха та Куку є "охоронною грамотою" для них, а також для десятків інших незаконно затриманих Росією громадян України. Допоки їхні імена лунають на міжнародних майданчиках, лишається надія на їхнє безпечне повернення на Батьківщину. 2. Зв'язок із затриманими українцями Друга особливість резолюції стосується всіх українців, ув’язнених на контрольованих росіянами територіях. Документ закликає Російську Федерацію надати міжнародним експертам з Європейського комітету з питань запобігання катуванням та Міжнародного комітету Червоного хреста, а також українським консульським посадовим особам інформацію про стан здоров’я і умови утримання та доступ до співвітчизників. Резолюція також вимагає дозволити Уповноваженому Верховної ради з прав людини відвідувати політичних заручників у Криму та на російській території. Не менш важливим елементом є заклик до Росії гарантувати українським ув’язненим дотримання їхніх прав відповідно до норм міжнародного права (це стосується і тих, хто оголосив голодування), а також поважати Мінімальні стандартні правила ООН щодо поводження з в'язнями (так звані "Правила Нельсона Мандели"). І це не пуста вимога. Всім добре відомо, як російська репресивна машина може ламати людей, застосовуючи проти них фізичне та моральне насильство. Фото: 5.ua 3. Основоположні права кримчан Резолюція вимагає від Російської Федерації припинити практику залучення жителів Криму до участі у її військових операціях, а також зупинити депортації українських громадян з Кримського півострова за те, що вони не набули російського громадянства. Окремо робиться наголос на гарантуванні права на свободу висловлювання та мирного зібрання на контрольованій росіянами території, в тому числі під час одиночних пікетів громадян. Наголошується, що російська сторона повинна утриматися від дискримінації та покарання тих, хто висловлюється проти російської окупації. 4. Статус Криму Анексія Криму незаконна, жодних змін його статусу не відбулося, і це - не новина для ООН. Та цьогорічна резолюція йде далі. У ній міститься вимога до міжнародних організацій та спеціалізованих установ ООН позначати в офіційних документах український півострів лише як "Автономна Республіка Крим та місто Севастополь (Україна), які є тимчасово окупованими Російською Федерацією". Цей новий елемент у рішенні ООН має привести міжнародні інструменти у відповідність до українського законодавства щодо статусу АР Крим та міста Севастополь. Для Росії звужується можливість маніпуляцій з наданням національних статистичних даних, з урахуванням інформації з Кримського півострова, з намаганням таким чином легітимізувати незаконну анексію. Нове формулювання є також своєрідним дороговказом для інших держав. Тут не може бути місця для "території з невизначеним статусом". Документ чітко зазначає, яка територія є жовто-блакитною, а яка - триколорною, і щодо Криму немає жодних різночитань. Тому, коли наступного разу в шкільних підручниках або атласі умовної "держави ікс" Крим буде позначений "не українським", можна буде правомірно посилатися на положення резолюції. Звісно, після того, як цей документ схвалить Генасамблея ООН. 5. Посилення ролі ООН та її генерального секретаря Від очільника ООН вимагається підготувати на наступну, 74-ту сесію Генеральної Асамблеї звіт про виконання цієї резолюції та розробити рекомендації для подальших дій. Україна бере активну участь в реалізації цілей і завдань Організації Об’єднаних Націй. Прагнемо, щоб і ООН відчувала свою відповідальність. * * * * * Чому це все важливо? Україна обрала політико-дипломатичний шлях врегулювання конфлікту з Росією. Цьогорічна резолюція є одним із інструментів, який ми використовуємо в цьому процесі. Із цим документом Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні матиме більше можливостей. Положення документа також будуть враховані під час просування наших позовів проти Росії в міжнародних судах. Будемо відверті: негайного дива не станеться. Ця резолюція не призведе до деокупації Криму "вже сьогодні". Генеральна Асамблея та ООН - не поле для моментальних тріумфів. Тут триває гра в довгу, в якій один документ готує ґрунт для наступного. Якби не було в 2014 році резолюції про територіальну цілісність України, то не з’явилися би в 2016-2017 роках резолюції про права людини в окупованому Криму. За останні чотири з половиною роки, попри відчайдушну протидію росіян, держави-члени ООН пробили в умовній міжнародній космічній станції - у російському кораблі, що намагається жити за своїми законами, - три невеликих, але важливих отвори. Один з них - для захисту територіальної цілісності України та два - для захисту прав людини на Кримському півострові. Жоден із цих ударів не є смертельним для країни-агресора, але кожен з них має наслідки, які згодом неминуче стануть фатальними. Тож ми будемо лупати цю стіну й надалі. Схвалювати нові документи та підтримувати міжнародний тиск на Росію, допоки українські бранці не повернуться на Батьківщину, а український Крим не возз’єднається з рештою України. Бо, як би хто не мріяв у Кремлі, питання Криму не закрите ані для України, ані для міжнародної спільноти. І, до речі, цього року ми не будемо обмежуватися лише правозахисною тематикою. Плануємо відкрити новий політичний фронт боротьби з мілітаризацією Криму. Проект відповідної резолюції вже готовий і буде представлений ближчим часом. Автор: Сергій Кислиця, заступник міністра закордонних справ України, з Нью-Йорка, для "Європейської правди" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/11/15/7089406/ Партнерство, але не інтеграція: що не так із рухом України до ЄС https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/11/15/7089403/ Експертна думка МІЖНАРОДНИЙ ФОНД "ВІДРОДЖЕННЯ" Thu, 15 Nov 2018 09:33:00 +0200 2018 рік мав стати роком прискорення. Та звіт про виконання Угоди, оприлюднений зараз, не містить ані натяку на такі плани. Їх практична реалізація відкладається на потім... Одразу відповім на запитання у заголовку. З інтеграцією України в ЄС досить погано все. Але це - не зрада. Це просто твереза оцінка ситуації. У будь-якій дискусії про наші відносини з Євросоюзом відправною точкою є факт, що ЄС для нас - надзвичайно важливий партнер. А зараз і поготів, адже ми маємо неймовірно високий рівень підтримки України, інтенсивність діалогу і обсяги торгівлі. Тут політикам є про що рапортувати, що вони і роблять. Та попри ці досягнення, у наших відносинах з ЄС не відбувається головного: їхній характер не перетворюється з партнерства на інтеграцію. Тобто ідея нашої Угоди з ЄС - "політична асоціація та економічна інтеграція" - реалізується лише в частині політики. А от в інтеграційній частині в нас застій. Ви самі можете це відчути, згадавши динаміку у відносинах з ЄС ще два роки тому. Укладення Угоди про асоціацію, безвіз, допуск продукції тваринного походження на ринок ЄС... Усі ці завдання були одночасно і політичними, і технократичними - потребували ухвалення багатьох законів, візитів оціночних місій, переговорів тощо. Це було складно, супроводжувалося купою проблем, скандалів та безліччю скептиків у ЄС, яких треба було переконувати. Україні тоді вдалося досягти справді крутих результатів по кожному з пріоритетів. Та на сьогодні у нас немає жодного такого подібного проекту. І не треба казати, що ми просто виконали всі завдання, досяжні на даному етапі. Ні, лишилося чимало. Якщо ми хочемо бути привабливими для розміщення європейських виробничих потужностей, то маємо спростити митні процедури у торгівлі з ЄС. Для цього потрібно прийняти спільне з ЄС рішення про взаємне визнання статусу авторизованих економічних операторів, доєднатися до системи NTCS і узгодити митні процедури. Якщо ми хочемо, аби нашій промисловій продукції довіряли в ЄС, нам потрібна укладена АСАА, яка підтверджує визнання Євросоюзом нашої системи технічного регулювання. Список можна продовжувати. Йдеться про конкретні спільні рішення, ухвалення яких потрібне Україні. Саме ці процеси і означатимуть виконання Україною Угоди про асоціацію - не "потроху" і "абияк", а по суті. Але їх - немає. Добре відоме твердження про нашу економіку, мовляв, "з таким темпом зростання ми все одно лишатимемося найбіднішими в Європі", так само можна застосувати і до нашої євроінтеграції: з такими темпами виконання Угоди ми рік від року будемо лише віддалятися від ЄС. В Києві чудово усвідомлювали цю небезпеку. 2018 рік мав стати роком прискорення. Україна активно пропонувала ЄС інакше підійти до пріоритетних напрямів. Говорити не лише про відсотки прогресу, а й про те, як нам досягти необхідних двосторонніх рішень. Саме такий зміст вкладався в ідеї митного, цифрового, енергетичного та шенгенського союзів, висунуті торік президентом Петром Порошенком. Цього року саміт Україна-ЄС трансформував ці ідеї в практичне річище - інтегруватися у цих сферах будемо в рамках чинної Угоди про асоціацію. Певні практичні кроки задля того, щоби ця інтеграція розпочалася, мали бути зроблені в грудні, на Раді асоціації. Але - не склалося. Звіт про виконання УА, оприлюднений за місяць до цього засідання, не містить ані натяку на такі плани. Їх практична реалізація відкладається на потім. Причин цього є кілька. Та головна з них - те, що Україна не виконує свої зобов‘язання за Угодою. То чому ж гальмується наша євроінтеграція? У відповідь на це запитання в Україні зазвичай посилаються на погану роботу парламенту. Але ж часом, коли це потрібно урядові, ВР нормально працює! Ця ж Рада ухвалила усі закони, потрібні для безвізу; вона і надалі ухвалює важливі й складні реформи. Тому гальмування України не можна зводити до Верховної ради. Проблема комплексніша. По-перше, надто велику вагу має політична роздратованість ЄС через торговельні питання. Заборона експорту лісу надто запам‘яталася політичному керівництву ЄС. Причому йдеться радше не про заборону як таку - а про багаторазові обіцянки Києва, які залишилися не виконані. Це - політична помилка України. Ми постійно надсилали Брюсселю суперечливі сигнали про те, що ж ми плануємо робити. Натомість треба було або всім посадовцям займати позицію, що Україні вкрай потрібна заборона експорту лісу - або ж виконувати політичну обіцянку, дану ЄС, і скасувати цю заборону. Не забуваймо і про другу ініціативу, що руйнує імідж України як передбачуваного партнера - так званий закон "Купуй українське". Про нього теж досить детально згадано у звіті. Не виключено, що голоси за бюджет-2019 знайдуться лише за умови схвалення цього законопроекту в другому читанні - так само, як було з першим читанням рік тому. Реакція ЄС буде очевидною. Розуміють це і в Брюсселі - і тому "не купують" наші ідеї. ЄС не готовий до нових масштабних домовленостей з Україною за умов, коли Київ порушує вже підписані угоди. По-друге, є розбіжність у бюрократичному підході. Ми пропонуємо ЄС дорожні карти виконання Угоди, думаючи, що ЄС вони якось зобов‘язують. Але для ЄС це - підкреслено односторонні документи України, яка сама собі малює плани. Такий підхід прибирає саму Угоду з фокусу чиновників. Спільна реалізація цілей Угоди Україною та Євросоюзом перетворилася на наше одностороннє звітування про виконання наших власних бюрократичних планів. По-третє, ще однією бідою України є невміння переконувати інституції ЄС. Точніше - виразна відмінність між зусиллями в одних напрямах і браком зусиль в інших. Для прикладу, якщо нам потрібна підтримка ЄС в міжнародних і безпекових питаннях - ми кидаємо на це всі сили і досягаємо мети. Заяви ЄС щодо територіальної цілісності і санкції - чудовий приклад нашої результативності. Якщо урядові потрібна макрофінансова допомога від ЄС, то всі працюють на цю перемогу і досягають результатів. Та щойно доходить до реалізації цілей Угоди про асоціацію - ми бачимо абсолютну протилежність. Історія з угодою АСАА, яка вкрай потрібна нашим промисловим виробникам, вже просто набридла. Вже котрий рік ми чуємо з Брюсселя "от-от, скоро" - але угода ніяк не з‘явиться на обрії. Щороку ми схвалюємо останній потрібний закон і щороку з‘являється нове пояснення, чому формальний процес укладення цієї угоди відкладається. Складається враження, що нас відверто обдурюють. Але чому ж Україна не докладе співмірних зусиль, щоби нарешті закрити цю проблему і підписати справді потрібну нам угоду? Звіт ЄС ґречно і дипломатично перераховує наявні проблеми. Та його головний висновок - ЄС не дуже готовий інтегрувати Україну, доки вона демонструє таке ставлення до своїх євроінтеграційних завдань. Для переговорів з ЄС наявність такого звіту - це дуже погана річ. Тепер кожна наша ідея про спільні кроки буде наштовхуватися на аргумент: "Ви ж бачите звіт, Україна не виконує своїх завдань, то про які нові кроки може йтися?". Гіркоти додає те, що 2019, рік виборів і в ЄС, і в Україні, об‘єктивно не зможе стати роком прориву у євроінтеграції. Чи означає це, що все пропало? Точно ні. До Ради асоціації ще місяць. І ще можна спробувати щось зробити. Та й після 17 грудня євроінтеграція не закінчиться. Після виборів Угода про асоціацію залишиться актуальною. Але без зміни підходів і принципово іншої швидкості у виконанні Угоди ми і надалі не зможемо навіть думати про реальну інтеграцію з ЄС. А отже, не матимемо шансу реалізувати далеку та амбітну мету вступу до ЄС, яку президент пропонує закріпити в Конституції України. Публікації в рубриці "Експертна думка" не є редакційними статтями і відображають винятково точку зору автора https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/11/15/7089403/ Жовта картка для Молдови: у ЄС заговорили про можливість призупинення безвізу https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/11/14/7089371/ Статті Центр "Нова Європа" Wed, 14 Nov 2018 16:10:00 +0200 На кону – по суті, все, чого Кишинів досяг від 2010 року, включно з безвізом та Угодою про асоціацію. Текст рішення ЄП окремо наголошує, що "геополітичні аргументи" більше не працюють... Європейський парламент ухвалив резолюцію щодо ситуації в Молдові, яка стала знаковим документом для країни, асоційованої з ЄС. Після довгих коливань, після тривалого періоду терпіння у відносинах з Кишиневом Євросоюз вирішив "показати жовту картку" молдовській правлячій еліті. При цьому в депутатів не виклика сумніву той факт, що Молдова вже "напрацювала" на жорстке ставлення до себе. Європарламент ухвалив рішення абсолютною більшістю голосів: 396 депутатів проголосували за, 76 - проти. І у європейських депутатів, і у дипломатів є чимало причин піддавати сумніву дотримання Молдовою своїх зобов’язань - як тих, що прописані в Угоді про асоціацію, так і тих, які Кишинів взяв на шляху до отримання безвізу. І хоча рішення Європарламенту відзначає деякий прогрес у торгівлі з ЄС, причиною безпрецедентної критики стало інше: відкат у дотриманні базових європейських цінностей. Серед найбільших проблем - відсутність належного розслідування "крадіжки сторіччя", під час якої з молдовських банків вивели $1 млрд, а також відсутність покарання причетних; зміна закону про вибори і перехід на змішану виборчу систему "українського типу", всупереч негативному висновку Венеціанської комісії; визнання недійсними виборів мера Кишинева 5 липня 2018 року за дуже сумнівними підставами; брак незалежності та неупередженості антикорупційних органів і системи судочинства; а також висилка до Туреччини турецьких громадян, нібито пов'язаних із рухом Гюлена, без дотримання юридичної процедури. Список проблем, складений Європарламентом, дав ЄС можливість нагадати Молдові, що вона може багато чого втратити. На кону - по суті, все, чого Кишинів досяг від 2010 року, включно з безвізом та Угодою про асоціацію. Звісно не йдеться про негайну відмову від цих досягнень. Насправді проект рішення Європарламенту не містить навіть рекомендацій до Єврокомісії про призупинення асоціації чи безвізового режиму. Цей документ ставить іншу мету: позначити, якими можуть бути наступні кроки з боку ЄС, якщо Молдова продовжить політику, що суперечить документально зафіксованим домовленостям між Брюсселем і Кишиневом. Резолюція встановлює чітке спрямування політики ЄС щодо Молдови - з одного боку, підкреслюючи, що Кишинів вже втратив (зокрема, макрофінансову допомогу на суму 100 млн доларів, а також фінансування програм бюджетної підтримки), а з іншого боку - наголошуючи на тому, що він ризикує додатково втратити. Час, відведений Молдові для того, щоби повернутися на шлях реформ, спливає дуже швидко. Європейський парламент вказує на парламентські вибори 24 лютого 2019 року як на "сигнальну дату", коли оцінюватиметься майбутнє відносин. Якщо наступного року Молдові вдасться провести вільні й справедливі вибори і реанімувати реформи - то ЄС може розблокувати як фінансування Кишинева, так і політичний діалог. Якщо ж ні - Брюссель розглядає можливість запуску безпрецедентних заходів тиску на Молдову, які мають змусити політичне керівництво держави відчути ціну своїх дій, а також підштовхнути його привести свої дії у відповідність зі своїми зобов'язаннями перед ЄС. Текст рішення ЄП окремо наголошує, що "геополітичні аргументи" не спрацюють. А отже, звична гра на тому, що, мовляв, Брюссель попри все має підтримувати Молдову, бо інакше штовхне її в руки Росії - не має сенсу. Такі пояснення не розглядатимуть. Попередження від ЄС надійшло саме в той час, коли Кишинів знову взяв у роботу свій улюблений геополітичний аргумент. Молдовські політики - як свого часу і українські - часто намагаються шантажувати Брюссель цим, запевняючи ЄС, що критика нинішньої влади лише розширює можливості проросійського табору і гарантує його представникам кращі результати на виборах. Ця думка небезпідставна. Захід надто довго закривав очі на проблеми з демократією в Молдові, аби лише зупинити "російську загрозу". Приклад - парламентська кампанія 2014 року, під час якої було чимало порушень, що не викликали реального спротиву західних партнерів, адже перемогли сили, що називали себе проєвропейськими та демократичними. Та й після виборів ЄС системно підтримував Молдову та надавав уряду фінансову допомогу, навіть попри очевидні проблеми із проведенням реформ. Події останнього року, насамперед скасування виборів мера столиці після перемоги опозиційного кандидата, переповнили чашу терпіння у Євросоюзу. Та у молдовській політичній еліти досі поширена думка, що ЄС - це такий собі "банкомат", який дає гроші за клятву в любові до Європи. У Брюсселі прагнуть покласти край таким судженням - і резолюція Європарламенту має в цьому допомогти. Вона чітко наголошує, що заяви та обіцянки надалі не братимуть до уваги. Прогрес оцінюватимуть за конкретними діями, а не за намірами. Враховуючи фінансові реалії, це означає, що Молдова нині - на роздоріжжі. Або їй доведеться повернутися до проведення критичних реформ, або вона буде змушена покладатися на фінансування з інших джерел. По суті, єдиним таким джерелом є Росія. А її гроші - як довів приклад кредитування України у схожих умовах у 2013 році - супроводжуються дуже болючими поступками і надвисокою політичною ціною, яку неможливо порівняти з обсягами запропонованого фінансування. Є ще один сигнал, який Євросоюз передає Молдові цією резолюцією: правлячі партії вже не можуть використовувати ЄС для легітимізації своїх дій чи рішень. Багато років поспіль політики прикривалися Євросоюзом, щоб додати легітимності своїм діям, а також фліртували з ЄС, щоб отримати підтримку проєвропейського електорату. Наразі можливості для цього у них зникають. Що далі? В гіршому випадку "жовта картка" від ЄС може перетворитися на "червону". Тобто погрози санкціями перетворяться власне на санкції. І якщо парламентські вибори наступного року не будуть визнані вільними та чесними, імовірність цього суттєво зросте. Однак цей шлях не є неуникним. Попри нинішню кризу, Молдова має всі передумови поліпшити відносини з ЄС навіть до виборів. Для цього знадобиться вирішити ключові питання, окреслені ЄС, та забезпечити рівні умови для всіх учасників на майбутніх виборах. Звісно, якщо Кишинів сприйме резолюцію Європарламенту як можливість відновити відносини з ЄС - а не обере шлях подальшої конфронтації і не буде й надалі погіршувати свої відносини з Брюсселем. Автор: Леонід Літра, старший аналітик Центру "Нова Європа" https://www.eurointegration.com.ua/articles/2018/11/14/7089371/