Киев заигрался в месть: как можно восстановить утраченное доверие к Украине в ЕС

Пятница, 30 марта 2018, 12:25 — , Европейская правда

В середу ввечері комісар Йоганнес Ган зробив заяву, яка буквально перевернула наші відносини з ЄС. Він відійшов від звичних для Брюсселя дипломатичних виразів та напряму звинуватив Київ у порушенні "основних елементів Угоди про асоціацію", у відхиленні від безвізових рекомендацій та у "невиконанні українською владою своїх зобов'язань"

Від часів зміни влади в Україні від ЄС ще не лунало таких жорстких публічних заяв. Часом у схожому тоні говорили США (згадаймо "серіал" зі звільненням Шокіна), але Євросоюз – ніколи.

Однак зараз терпець урвався і в Брюсселі.

Звісно ж, це не сталося одномоментно. Тональність Брюсселя змінювалася вже тривалий час. ЄС визнавав, що реформи в Україні йдуть (і це правда!), але водночас – шаленів від того, як Україна імітує найважливіші зміни, таких, як судова реформа та боротьба з корупцією.

При чому в Києві чудово знали, що прямують до скандалу. ЄС неодноразово попереджав: якщо вимога про е-декларування громадських активістів не буде скасована до кінця березня, вона стане водорозділом. Саме це відбулося.

Важливо зауважити: відносини ще можливо оживити. Звичайно, в Брюсселі не забудуть пусті обіцянки та маніпуляції, які лунали з Києва. Там зважатимуть, що і президент, і парламент готові ризикувати інтересами держави заради банальної помсти.

Але точка неповернення ще не пройдена. Україна повинна зупинитися, доки не пізно. Відновити довіру до прийнятного рівня і досі можливо. Перший крок для цього був зроблений в четвер, але його недостатньо.

Проблема, якої чекали

Про те, що е-декларування для членів підрядників антикорупційних ГО стає серйозною проблемою, відомо вже понад рік.

Відразу після схвалення закону, у березні-2017, комісар Ган переказав Україні: ця норма має бути скасована. Вже тоді – в порушення стандартних підходів ЄС – заява комісара звучала у формі вимоги, а не прохання. Аналогічні заяви тоді пролунали від Великої Британії, США, Канади, Німеччини, спільно від G7 тощо.

Коли стало ясно, що Київ не поспішає зі змінами, тиск поновився. В Раді Європи опублікували публічне звернення до української влади, пояснивши, що чинне законодавство суперечить європейським стандартам. Щоби пояснити Україні, що це не жарт, а серйозна проблема, 1 червня комісар Ган особисто попрямував до Києва.

Поїхав він із позитивними новинами: Порошенко запевнив його, що проблема невдовзі буде вирішена. Звучало навіть побажання щодо дат: комісар рекомендував закрити проблему до липневого саміту Україна-ЄС.

Але минув липень, новий рік, настав березень, а вирішувати проблему ніхто і не збирався.

Точніше, Порошенко все ж подав свій законопроект про "зміну правил декларування", але він і близько не був сумісний зі стандартами Ради Європи. І це не наша оцінка, а офіційна позиція Венеціанської комісії.

До речі, президент, подавши спірний проект, сам не звернувся у "Венеціанку". Це довелося робити моніторинговому комітету ПАРЄ, що забрало додатковий час. І це не лишилося непоміченим.

Навесні 2018 року ЄС зробив останню спробу переконати Україну: в Київ приїхала Федеріка Могеріні. За словами джерел ЄП у дипкорпусі, вона піднімала питання е-декларацій (разом із проблемою Антикорупційного суду) з усіма співрозмовниками. Далі були нові заяви G7, ЄС, проукраїнських євро депутатів – але все марно. Київ наполегливо йшов до конфлікту з Євросоюзом і зрештою дістався цієї мети.

Хто винний?

У заяві єврокомісара немає згадок ані про персоналії, ані про органи влади, і це зроблене не випадково. Ган наголосив, що покладає відповідальність на "українську владу" в цілому. Так само, програти у підсумку може вся держава, а не якийсь конкретний орган.

Справді, можна констатувати, що до створення нинішньої кризи у відносинах з ЄС доклалися щонайменше три гравці: президент, Верховна рада та НАЗК в особі її колишньої голови Наталії Корчак. Найяскравішу ролі відіграли президент та депутати; та й пані Корчак за підсумками двох років її роботи навряд чи хтось ризикне назвати "незалежною" особою.

У європейських лідерів найбільше запитань до Порошенка.

Саме він їм обіцяв виправити помилку (принаймні, в Брюсселі про це кажуть із впевненістю!) і не виконав обіцянку.

А також (і це не заперечити!) саме він їх обманув, коли подав у парламент законопроект про запровадження додаткової звітності для ГО. Оцінюючи його, Венеціанка навіть зважилася процитувати, що цей проект схожий на "помсту" антикорупційним активістам.

Європравда публікувала дане рішення Венеціанської комісії, можете із ним ознайомитися ("Помста до Венеції доведе: Порошенко та ВР створюють нову проблему у відносинах з Європою").

Зрештою, Порошенко так і не підтримав безумовне скасування норм про е-декларування активістів; а це, очевидно вплинуло на голосування його однопартійців у Раді. Президенту довелося висловитися з цього приводу лише після нищівної критики з Брюсселя – але й у цій заяві йдеться не про скасування звітності, а про її заміну на новий порядок, розкритикований "Венеціанкою"...

Але покладати відповідальність лише на президента – хибний шлях. Остаточне рішення було за Радою, і вона його не ухвалила.

При чому в зриві голосувань брали участь майже всі фракції.

Минулого тижня Рада двічі намагалася проголосувати за скасування спірних норм. У вівторок "за" проголосувало 173 нардепи, у четвер – лише 153. І лише Народний Фронт (у вівторок) та Самопоміч (у четвер) забезпечили понад дві третини власних голосів. Натомість, "Батьківшина", лідер якої так активно виступає в ефірах за скасування декларацій, у вівторок дала лише 5 з 20(!) голосів за, а у четвер – 12.

Рік тому, на початку історії, депутати у розмовах не під запис визнавали: все це справді є помстою антикорупційникам за запровадження системи е-декларування. Те, що ця система є вимогою ЄС в рамках безвізу, на той момент було не дуже важливо. Бо коли аргументом законодавців стає особиста помста, логіка відходить на другий план...

Що не так із деклараціями?

Питання е-декларацій для активістів настільки оповите міфами, що варто окремо описати, що саме так роздратувало ЄС у цій реформі.

Головний міф: мовляв, декларування – це загальний обов’язок, про нього навіть в конституції згадано. А отже – це нормальний процес.

У Конституції справді є стаття 67, яка каже наступне: "Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом" Але річ у тім, що попри схожість назви, податкова декларація та е-декларація – це принципово різні документи!

Податкові декларації, всупереч поширеній думці, заперечень не викликають. Громадські організації, а також ФОПи, долучені до їх роботи, вже зараз подають у ДПІ щорічні звіти на вимогу закону.

Натомість, е-декларації взагалі не стосуються податкової! Їх збирає і обробляє інший орган (НАЗК), вони мають іншу мету (запобігання корупції), містять інший обсяг даних про особу, та є публічними. А головне – те, що звичний нам скорочений термін "е-декларація" в законодавстві взагалі не згадується, а юридична назва цього документу звучить так: "декларація особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування".

В цій назві – вся сутність е-декларування.

Яку саме "функцію держави" виконують активісти і навіщо їх прирівнювати до держслужбовців – Рада, звісно ж, не пояснила.

Цим зауваження ЄС та G7 до е-декларування активістів не вичерпуються. Дві наступні претензії – дискримінація антикорупційних організацій і спроба влади зупинити їх діяльність за допомогою е-декларування.

Справді, доволі дивним є те, що Рада хоче покласти додаткові зобов’язання на активістів лише з антикорупційних організацій, а не, припустимо, тих, хто лобіює зміни промислової, продовольчої, аграрної політики тощо. Хоча рівень впливу на рішення держави у останніх – значно вищий.

Саме це дає Заходу підстави говорити про банальну помсту антикорупційникам з боку влади.

Варто додати: є сенс у декларуванні тих активістів, які отримують бюджетні кошти (адже в такому разі громада має право контролювати їх використання!). Але закон не встановлює такого обмеження. Навпаки: декларуватися зобов’язали саме тих, хто отримав гроші за кордоном. А, приміром, фінансування виключно олігархами залишає організацію без додаткового клопоту.

І остання причина. Вона, мабуть, є найважливішою. Минулорічні зміни до закону про запобігання корупції включили до декларантів усіх, хто отримував хоч якийсь зиск із закордонних грантів, спрямований на протидію корупції в Україні. Так і написано: декларуватися мають ті, хто "отримують кошти, майно в рамках реалізації в Україні програм (проектів) технічної або іншої, в тому числі безповоротної, допомоги у сфері запобігання, протидії корупції, як безпосередньо, так і через третіх осіб або будь-яким іншим способом, передбаченим відповідною програмою (проектом)".

Нещодавнє роз'яснення голови НАЗК про те, хто має декларуватися

Взяв на розкладці ручку з логотипом "stop corruption"? Заповнюй е-декларацію. Був на семінарі, пив там каву, і це зафіксовано у фотозвіті? Чудово, у поліції є навіть доказ.

І про поліцію йдеться не дарма. Проти особи яка невчасно подала декларацію, можна порушити адмінсправу. На перший раз штраф складе від 650 до 1700 гривень, а "рецидивістів" суд зобов’язаний "позбавити права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік" (стаття 172-6 КУАП). 

Цей закон робить грантові антикорупційні ГО токсичними.

 З ними стає небезпечно вести бізнес.

Постачаєте "антикорупційникам" інтернет? Здаєте в оренду офіс? Возите для них обіди? Вітаємо, якщо ці кошти надходять від грантів, оформлених як "міжнародна технічна допомога", то ви також підпадаєте під вимогу про е-декларування.

Із відповідними штрафами та відповідальністю постачальника, включаючи кримінальну, якщо декларація так і не буде подана, або ж буде, та в ній знайдуть помилку (стаття 366-1 КК)

Звісно ж, для представників бізнесу це лише зайвий клопіт їм легше відмовити такій ГОшці у співпраці. Особливо – коли йдеться про ті організації, які реально "заважають владі спокійно жити" і можуть першими потрапити під прес.

Крок від прірви

Після заяви Гана в Києві нарешті зрозуміли, що запахло смаженим.

Варто ще раз наголосити: висловлювання комісара справді є безпрецедентними, за роки після Євромайдану топ-посадовці ЄС ніколи не дозволяли собі публічних припущень про те, що Україна відходить від задекларованих європейських прагнень. Тому після неї з’явилася заява президента про те, що е-декларування активістів потрібно скасувати, а керівництво ВР домовилося повернутися до розгляду цього питання наступного тижня.

Але ключове рішення для того, щоби бодай не звалитися у прірву, було ухвалене в четвер у стінах НАЗК.

Національне агентство з питань запобігання корупції на позачерговому засіданні схвалило роз’яснення про те, які учасники антикорупційних громадських організацій мають подавати електронні декларації, а які – ні. Цей документ суттєво звузив коло декларантів, на яких звертатиме увагу саме НАЗК, дозволивши не декларуватися прибиральникам, програмістам, офіс-менеджерам антикорупційних організацій тощо (ці три категорії зазначені у роз’ясненні).

У критичній ситуації, що склалася, це – правильний крок, хоч і запізнілий.

Та він лише зменшує проблему, а не вирішує її.

По-перше, це роз’яснення суперечить вимогам чинного закону (і до того ж, суперечить попереднім роз’ясненням від керівника Агентства) Тому не має впевненості, що згодом підхід не буде переглянутий. По-друге, НАЗК не має повноважень трактувати законодавство, тому для інших органів цей документ просо не має ваги. А отже, нацполіція чи прокуратура і надалі мають право принягнути людину до відповідальності за "каву від антикорупціонерів". І по-третє, інші претензії ЄС до закону нікуди не зникли

Саме тому вже після рішення НАЗК заявилася нова заява "Великої сімки". Посли G7 знову закликали Верховну Раду "під час найближчого засідання скасувати ці вимоги".

"Поточні вимоги щодо е-декларування не відповідають міжнародним зобов’язанням України і кращим міжнародним практикам. Вони перешкоджають залученню та збереженню кваліфікованих міжнародних членів наглядових рад державних компаній, що є необхідним для покращення корпоративного управління в Україні та покращення економічного зростання.

Поточні вимоги суттєво ускладнять боротьбу з корупцією в Україні", – підкреслюється у заяві.

Як діяти далі?

Отже, вже найближче засідання ВР повинно показати, чи хоче нинішнє скликання Верховної Ради зберегти імідж противників боротьби з корупцією. Без скасування минулорічних норм позбавитися цього ярлика на Заході – не вийде. Дрібна помста Ради зайшла надто далеко.

Та й загалом, українській владі треба нарешті усвідомити, що питання протидії корупції стало ключовим у наших відносинах зі світом.

Після вирішення проблеми е-декларуванням на порядку денному постане ще важливіше питання – про Антикорупційний суд. Розраховувати на поступки ЄС у цьому питанні і до того було даремно, а зараз – і поготів.

Це мають зрештою зрозуміти також на Банковій.

Порошенко планує побудувати свою наступну президентську кампанію на лозунгах про інтеграцію України до ЄС та НАТО. Що ж, вибір непоганий, особливо якщо не давати нереальних обіцянок щодо дати вступу.

Але така кампанія буде вкрай вразливою, якщо реальні дії і надалі не будуть відповідати обіцянкам. Щоб зруйнувати її, буде достатньо однієї заяви Гана на кшталт нинішньої, або ж одного листа від НАТО про те, що президентський проект ключового закону про нацбезпеку суперечить практикам ЄС і НАТО.

Хотілося би, щоб ці рядки прочитав особисто Порошенко – та замислився над тим, у яку пастку нинішня політика заганяє і особисто його, і заодно – всю країну.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.