Дональд Трамп объединяет НАТО. Как Альянс меняет помощь Украине до смены власти в США

Пятница, 16 февраля 2024, 11:02 — , Европейская правда, из Брюсселя
Дональд Трамп вже готується висувати нові вимоги до союзників по НАТО. Фото Associated Press/East News

НАТО – це оборонний союз рівних одна з одною держав. Таким є принцип роботи Альянсу. Утім, почути про це можна хіба що в урочистих заявах.

Реальність – інша, і її не приховують.

У Північноатлантичному альянсі є безумовний лідер – це Сполучені Штати Америки. А керівником НАТО іноді жартома називають не генсека, а президента США, і цей жарт відображає вплив Білого дому на Альянс.

Події останніх днів наочно це підтвердили.

Редактор "Європейської правди" слідкував за дискусіями, що точилися у Брюсселі після скандальних заяв Дональда Трампа. І якщо ви віддаєте перевагу відеоконтенту, то ми підготували для вас пояснювальне відео про те, що ж відбувається.

Якщо ж вам до душі детальніші та глибші пояснення – запрошуємо до прочитання цього тексту.

Цього тижня проходила планова зустріч міністрів оборони держав-членів Альянсу. Але тон дискусії неочікувано задали заяви Дональда Трампа – найрейтинговішого кандидата та ймовірного наступного президента США.

Він попередив союзників про свій намір зламати традиції та правила НАТО щодо захисту Америкою усіх членів Альянсу. В Брюсселі його попередження поспішили відкинути – але водночас почали готуватися до нової реальності.

Готуватися до ери Трампа.

Ці зміни неодмінно зачеплять і Україну.

Хоча "дипломатична війна" між нашими союзниками – не те, чому варто радіти, цього разу її наслідки можуть бути позитивними для нашої держави.

Тиск змін, що насуваються, вже дозволив Альянсу подолати червоні лінії у підтримці України. До того ж вимоги Трампа до держав-союзників про збільшення їхніх оборонних витрат стратегічно грають на користь нашій державі, навіть якщо епатажний американський політик не мав на меті саме такий результат своїх вимог.

Так, ключові економіки ЄС вже оголосили про збільшення обсягів закупівлі зброї, значна частина якої піде на потреби ЗСУ.

А новим генсеком Альянсу тепер майже напевно стане проукраїнський політик, перед яким стоятиме задача переконати Трампа у потребі стати на бік добра у цій війні.

Лідерство за гроші

Цікава деталь: всупереч стереотипам, американський внесок у бюджет НАТО як організації не є визначальним.

Річний бюджет НАТО складає 3,3 млрд євро, і американці наповнюють лише 16% – далеко від "контрольного пакета". До речі, рівно стільки ж за функціонування НАТО платить Німеччина; понад 10% складають внески Британії або Франції.

Але зовсім інша картина складається, якщо оцінити не витрати на НАТО як організацію, а прямі оборонні бюджети, тобто витрати держав-союзниць на свої збройні сили.

Тут витрати США – більш ніж удесятеро вищі за витрати будь-якого іншого союзника. У 2015 році бюджет Пентагону в 2,5 раза перевищував суму оборонних бюджетів усіх інших членів НАТО.

Багато років поспіль саме американська військова потуга та ядерні сили стримування виконували роль основного гаранта безпеки європейських членів Альянсу.

А той, хто платить за оборону – замовляє музику.

Тому твердження, що США є лідером НАТО – не перебільшення. Наприклад, саме пресконференція американського президента зазвичай завершує саміти Альянсу. Перед ключовими зустрічами брифінги-анонси у штаб-квартирі НАТО зазвичай дають генсек та посол США.

Хоча за останні роки (а точніше, за першого президентства Трампа) це почало змінюватися. Наприклад, із зустрічі лідерів НАТО 2019 року Трамп поїхав, скасувавши пресконференцію, і це тоді вважали ознакою, що переговори не принесли успіху.

Головна причина розбіжності – ті самі гроші, тобто фінансування військових бюджетів держав Альянсу. Трамп жорстко, недипломатично та ультимативно вимагав від усіх союзників збільшити витрати на "оборонку". Мовляв, США набридло фінансувати безпеку Європи, цей тягар мають взяти на себе держави ЄС.

І попри всю епатажність Трампа, треба визнати, що його вимоги були не позбавлені сенсу. Особливо для американського виборця.

Відтоді ситуація дещо змінилася. Хоч Байден і перестав шантажувати партнерів так, як його попередник, європейські держави-члени НАТО почали інвестувати у свої збройні сили, а повномасштабна війна прискорила цей процес. За вісім років (з 2015 по 2023) витрати Європи на оборону зросли у півтора раза.

Але лідерство США це не підважило: навіть за підсумками 2023 року оборонний бюджет США у понад два рази перевищує сумарний оборонний бюджет усіх інших членів НАТО.

Аж тут настав рік виборів-2024.

Дональд Трамп може повернутися у Білий дім, і опитування прогнозують його перемогу. І разом з ним до НАТО повертається епоха шантажу та тиску.

Альянс без поваги

Показова деталь: у період президентства Трампа "офіційний керівник" НАТО, тобто генсек Єнс Столтенберг, був змушений підтримати вимогу "неофіційного керівника", тобто чинного президента США, до європейських союзників. Столтенберг тоді став модератором у переговорах між ним та іншими союзниками

Він намагався згладити жорсткість трампівських заяв, але жодного разу не поставив їх під сумнів.

Але у 2024 році, коли Трамп не є чинним президентом США, відповідь з Брюсселя виявилася принципово іншою.

Нагадаємо, нещодавно Дональд Трамп під час своїх передвиборчих виступів кілька разів зробив заяви про те, що США не захищатимуть тих європейських союзників, які витрачають на оборону менше 2% ВВП. А для того, щоб додатково запевнити, що це не обмовка експрезидента, а його реальна позиція – цю ж думку повторив один з ключових безпекових радників Трампа.

Ці заяви пролунали напередодні зустрічі міністрів оборони Альянсу, що відбувалася цього тижня. Ця зустріч планова і мала бути присвячена питанням допомоги Україні, але кандидат у президенти США задав інший тон дискусії у Брюсселі, змусивши союзників реагувати.

Міністри, втім, були стриманими у відповідях, а дехто навіть поставив погрози Трампа під сумнів. "Я живу поруч із США і я вже навчився ігнорувати те, що звучить у передвиборчій політичній риториці. Треба оцінювати американських партнерів за їхніми діями", – заявив канадський міністр оборони Білл Брер. Хоча більшість коментаторів казали про те, що це – цілком серйозна заява Трампа, і зважаючи на високі шанси його обрання, недооцінювати його попередження точно не варто.

А найжорсткішою стала реакція Єнса Столтенберга.

Генсек НАТО у відповідь "наїхав" на Трампа, звинуватив його у "підриві системи стримування", а потім додатково запевнив, що альянс у жодному разі не підтримає американського політика і захищатиме усіх своїх членів.

Різка риторика чинного генсека цим не обмежилася.

Протягом усіх публічних виступів у ці дні він з різних сторін обґрунтовував тезу про те, що роль США у роботі НАТО переоцінена, що вона вже не є визначальною. Наприклад, коли йдеться про допомогу членів НАТО Україні, то ключові високотехнологічні озброєння першими передають не США, а європейські партнери. І це до певної міри правда. Починаючи від дронів та танків і закінчуючи літаками F-16, перші постачання для України справді надавали європейські донори, а не США.

А ще Столтенберг пояснював, що обсяг допомоги європейців Україні зараз зростає. І обсяг інвестицій Європи в оборонку також збільшується. І ці пояснення контрастували зі звичним станом речей, коли роль Сполучених Штатів, навпаки, підкреслюється і наголошується.

Утім, причина була очевидна. В Альянсі пам’ятають про попереднє президентство Трампа і розуміють, що він не блефує.

А у разі його перемоги попереду – нова ера відносин США з Альянсом.

Підготовка до Трампа

Впадало в очі також те, що Єнс Столтенберг коментував слова Трампа доволі жорстко, не лишаючи простору для можливого діалогу з ним. Але тут – нічого дивного.

Чинний генеральний секретар допрацьовує останні місяці у Брюсселі і навіть у разі перемоги Трампа не буде зобов’язаний комунікувати з ним. А 1 жовтня 2024 року має заступити на роботу новий генеральний секретар, перед яким, дуже імовірно, стоятиме задача побудувати відносини Альянсу з Трампом з нинішнього стану – тобто практично з нуля.

Кандидатура нового генсека вже визначена.

Численні джерела "ЄвроПравди" кажуть, що союзники зупинили свій вибір на чинному прем’єрові Нідерландів Марку Рютте, який ближчим часом має піти у відставку. І одним з ключових аргументів на його користь стало те, що Рютте має непогані шанси налагодити відносини з Трампом.

І він вже цим займається.

Рютте вже зробив кілька публічних заяв з компліментами на адресу Трампа, стверджуючи, що "він мав рацію", коли жорстко шантажував європейців щодо оборонних витрат. Також налагодити контакти допоможе те, що обидва політики мають консервативні погляди і знайомі один з одним ще з часів президентства Трампа.

А для України тут важливо те, що Марк Рютте останніми роками був послідовним та відкритим прибічником нашої держави; він підтримував рух України на Захід, включно з майбутнім членством в НАТО. І на посаді генсека перед ним стоятиме також непроста задача переконати Трампа у тому, що інтеграція Києва з Альянсом буде вигідна і для трансатлантичної безпеки, і для Дональда Трампа як політика.

Зважаючи на те, що Рютте має імідж політика, що вміє віртуозно домовлятися і знаходити компроміси – ця задача не є непідйомною (до речі, про його кандидування у НАТО "Європейська правда" вже розповідала детально).

Очевидно, що навіть нідерландська харизма сама по собі не здолає суперечності з Трампом.

Але і тут є добрі новини.

Навіть заперечуючи вимоги імовірного американського президента, альянс готується до того, щоби задовольнити їх і дати Трампові козирі в руки, дати йому змогу показати виборцям, що він "переміг Європу" і змусив її витрачати на оборону більше – як він і вимагав.

На початку 2025 року – приблизно тоді, коли Дональд Трамп може знову переїхати до Білого дому, – Альянс готується оголосити про досягнення рекордного рівні оборонних витрат у Європі. Єнс Столтенберг прогнозує, що 18 держав-союзників витрачатимуть на оборону визначену НАТО норму у 2% ВВП, і це дуже значне зростання (за останніми даними, норматив виконують лише 11). Від деяких членів Альянсу лунає також думка, що це – консервативний прогноз.

Міністр оборони Естонії Ханно Певкур у Брюсселі цими днями поділився оцінками про те, що таких держав має бути 19-20. Усього в НАТО 31 держава, тож певна кількість і далі не відповідатиме вимогам Трампа. Але навіть якщо він вирішить втілити свою погрозу і оголосить, що США не захищатимуть ті держави, які не досягають показника у 2% ВВП – це не матиме багато практичного впливу на захищеність Альянсу від потенційного нападу РФ.

Усі держави східного флангу НАТО (за винятком хіба що Чехії, яку можна зарахувати до східного флангу лише умовно) вже зараз відповідають вимозі про 2% (на диво, навіть Угорщина сягнула майже 2,5%). А наступного року і чехи можуть потенційно подолати цей бар’єр.

Тож Трампу "на покарання" лишаться хіба що Іспанія, Португалія, Бельгія або Люксембург. Але оголошувати, що США не будуть захищати ці західноєвропейські країни, для яких загроза і без того є невисокою – це навіть не смішно.

Єдина держава, що випадає із загальної картини – це Туреччина, яка, на диво, витрачає на оборону дуже мало, і останні роки через економічну кризу урізає витрати.

А от до протистояння з турками Трамп готовий, і займався цим ще за свого минулого президентства. Але це зовсім інша історія.

Що змінюється для України?

Хай як у Європі ставляться до вимог і до шантажу з боку Трампа, але не враховувати його європейські столиці не можуть. Бо, як вже йшлося вище, оборонні спроможності США досі складають левову частку спільних спроможностей НАТО, і вони особливо потрібні європейцям зараз, коли загрозу російського нападу на Альянс почали сприймати у багатьох столицях як цілком реальний сценарій.

А Трамп під час минулого президентського терміну довів, що може бути наполегливим. І ніхто напевно не розуміє, як далеко він може зайти.

Усе це робить дедалі гучнішими голоси тих європейських політиків, які закликають Європу бути готовими до стратегічної автономії та здатності захистити себе за найгіршого розвитку подій навіть самостійно. Це та ідея, яку здавна просував президент Франції Макрон і до якої віднедавна схвально ставляться у Німеччині. А після зустрічі та дискусії у Брюсселі цього тижня про це вголос заговорили й інші міністри.

Але найголовніший наслідок – те, що тиск Трампа та історичних обставин змусив збільшити оборонні бюджети також держав-лідерів Європи, Франції та Німеччини. Остання особливо важлива, адже донедавна Берлін опирався досягненню показника у 2% і був серед аутсайдерів Альянсу (останні публічні дані НАТО кажуть про німецький оборонний бюджет у розмірі 1,5% ВВП, тож стрибок до 2% означає масштабне, багатомільярдне зростання).

І у столицях не приховують, що значна частина цих коштів піде на озброєння для України.

По суті, європейські члени Альянсу готуються також до того, що у разі негативного розвитку подій у США їм доведеться підтримувати ЗСУ самотужки. Хоча наразі усі без винятку повторюють, що все ж розраховують на збереження американської підтримки.

Але й це не всі зміни.

Зважаючи на непередбачуваність подальшого розвитку подій у разі зміни влади у США, Альянс зміг подолати важливу червону лінію щодо захисту України. А точніше, цю лінію подолала адміністрація Байдена.

Досі в НАТО всіляко дистанціювалися від постачання зброї чи іншої підтримки ЗСУ. Це була вимога Вашингтона, де ще на початку повномасштабної війни придумали міф про те, що втручання НАТО може "спровокувати Росію". Саме через це був створений формат "Рамштайн", який штучно розширили за межі Альянсу (наприклад, його учасником є Молдова, яка сама потребує військової підтримки і не має чим ділитися з ЗСУ). І навіть коли зустрічі у форматі "Рамштайн" проходили у штаб-квартирі НАТО, то щоразу підкреслювалося, що Альянс тут ні до чого, що приміщення та організаційну підтримку забезпечують США, просто їм зручніше проводити зустрічі тут.

Нарешті ці міркування пішли у минуле.

За даними кількох джерел, зараз проговорюється можливість того, щоб Альянс перебрав на себе координацію військової допомоги ЗСУ. Це має убезпечити процес у тому разі, якщо адміністрація Трампа не буде зацікавлена продовжувати таку координацію.

А на цьому міністерському засіданні Альянс також вирішив взяти на себе координацію навчання українських військових.

Про застереження щодо "втягування НАТО у конфлікт з РФ" тепер не згадують. Це дорослішання у Вашингтоні та у Брюсселі, на жаль, забрало забагато часу – але краще пізно, ніж ніколи. А те, що це відбулося під тиском "загрози Трампа", є цікавою деталлю, яка вкотре свідчить, що у міжнародній політиці наслідки великих змін бувають дуже несподіваними. І президентство Трампа може принести нам дуже різні "сюрпризи", не обов’язково негативні.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди", з Брюсселя

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.