Запад ищет очертания мировой войны. Почему Мюнхен-2024 стал тревожным звонком для Украины

Понедельник, 19 февраля 2024, 09:55 — , Европейская правда, из Мюнхена
Фото пресслужби президента України

Мюнхенська конференція – найавторитетніший у світі форум, що присвячений безпековим питанням. Він збирає разом лідерів держав з усього світу та визначає, як західний світ сприймає міжнародні безпекові події, а часом навіть задає тренди їхнього розвитку.

На жаль, для України цьогорічне зібрання містило не тільки позитивні сигнали.

Іронічно, але це відбулося на тлі того, що західні дипломати нарешті почули та почали активно підтримувати думку, що російська агресія проти нашої держави – не ізольована, а є війною "вісі зла" проти колективного Заходу.

Дехто навіть почав відкрито говорити, що йдеться про новий тип світової війни, яку західні партнери донедавна заперечували.

Утім, визнавши, що йдеться про глобальну кризу, чимало партнерів роблять висновки, на які Київ не розраховував. Замість того, щоб оголосити про збільшення безумовної підтримки до рівня, який дозволить Україні перемогти і пригнітити одне з ключових джерел світової кризи, лунають поради про протилежне – розпорошення зусиль на усі регіони світу замість сконцентрованого опору Путіну.

"Просто ніхто не хоче вірити у те, що ми бачимо на власні очі", – визнала причини такої короткозорості Гілларі Клінтон.

Утім, треба застерегти і від занадто катастрофічного сприйняття цих подій. У Мюнхені доволі гучними були також голоси тих, хто намагався переконати колег прокинутися.

"Європейська правда" слідкувала за дискусіями у місті, що минулого тижня перетворилося на світову безпекову столицю.

Програють усі

Мюнхенська безпекова конференція (МБК) 2024 року була особливою для організаторів, ювілейною: лідери світової політики зібралися у Мюнхені у 60-й раз.

Тоді, у 1960-х роках, МБК створили як майданчик для обговорення загрози, яку колективний Захід відчував з боку агресивного Радянського Союзу. "Історія розвивається по спіралі, адже 60 років тому збиралися чоловіки, які курили сигари і обговорювали лише одне питання: як стримати совєти", – поділився роздумами Вольфганг Ішингер, що донедавна був багаторічним керівником конференції.

Утім, попри очевидні історичні аналогії, відчувалося, що у 2024 році організатори МБК були не в захваті від потреби знову говорити про стримування Росії.

Програма конференції наочно підтвердила, що для багатьох світових політиків і дипломатів війна Росії проти України поволі відходить на другий план. Ізраїль, Китай, США, глобальна нестабільність, проблеми Глобального Півдня – всі ці безпекові теми видаються не менше або й більше пріоритетними за російську загрозу.

Було складно повірити, що за якісь 800 км від місця безпекової конференції розташована Україна, проти якої точиться агресивна війна.

Треба підкреслити, що позиція щодо підтримки України не змінилася.

Дії РФ і далі називають незаконними, офіційні документи МБК і далі підкреслюють, що світ повинен лишатися на боці України... Але на тлі інших криз це перестало бути пріоритетом.

Так званий "Мюнхенський звіт", який щороку готують до МБК і який є своєрідним аудитом ситуації у міжнародній безпеці, навіть не містить окремого розділу, присвяченого суто Україні. Він не виділяє російську агресію як окремий виклик, а натомість заводить дії РФ у загальну матрицю подій у світі. Мовляв, світ заходить у період боротьби всіх проти всіх, і російська агресія є лише елементом та ілюстрацією цієї проблеми.

А ще на Мюнхенській конференції з’явилося набагато більше фаталізму. Готовність Заходу вигравати не відчувалася.

Навіть офіційним девізом конференції стала фраза "Lose-lose", тобто "У програші лишаються усі"; логіка конфлікту. Замість пошуку того, як Захід може взяти гору у глобальному протистоянні, організатори МБК взялися доводити, що сторони усіх протистоянь у світі йдуть до спільного програшу.

На щастя, ця логіка спільної поразки здалася неприйнятною не лише нам.

Чимало європейських лідерів присвятили свою участь у МБК тому, щоб повернути Україну та агресію РФ до центру уваги. Щоб довести, що Росію цілком можливо перемогти. Далі у тексті ми розповімо, хто і як намагався відновити увагу та віру в Україну, але спершу – детальніше про проблеми.

Складні Штати Америки

Напевно, головним розчаруванням стала позиція чинної влади США.

До Мюнхена з-за океану прибула потужна делегація і з Конгресу, і з американської адміністрації, на чолі з віцепрезиденткою Камалою Гарріс, як провела окрему зустріч і спільну пресконференцію з президентом України.

Тобто знаків формальної підтримки не бракувало. Офіційна позиція щодо України також не змінилася. Але в переліку пріоритетів США ми явно втратили позиції.

Війні Росії проти України у промові Гарріс був присвячений лише необхідний мінімум. Без жодних позитивних меседжів як про подальшу підтримку, так і про перемогу. Навпаки у її виступі читався натяк на те, що головну перемогу Україна вже здобула, відстоявши Київ у 2022 році. Немов нам не потрібна інша, реальна перемога над РФ!

Словом, класичний приклад, як працює логіка "lose-lose".

У переліку узгоджених запитань, які ставили Гарріс, також не знайшлося місця для України. І так само нас обійшов у пріоритетах держсекретар Блінкен, який теж був одним зі спікерів на конференції.

Обережність США можна було б пояснити невизначеністю щодо фінансової допомоги, яку досі не схвалив Конгрес, але це – занадто слабке пояснення. Простір для твердих запевнень у підтримці є за будь-якої ситуації, але керівництво США вирішило не використовувати його у Мюнхені. А до того ж – віддало пріоритет іншим конфліктам у світі.

До слова, щодо допомоги США.

У закритих дискусіях з конгресменами на полях конференції Україна, за даними "ЄвроПравди", отримала змішані сигнали.

Члени Палати представників, куди передали український пакет, запевняли українських колег та посадовців, що пакет військової допомоги США хоч і з затримкою, але буде ухвалений. Утім, домінувала думка, що його схвалять без макрофінансової складової для бюджету, лише військову підтримку.

І Україна до цього загалом вже готова.

Понад те, уряд вже дискутує з європейськими партнерами, що робити, якщо фінансування з США додатково затримається. "Найчастіше мене питають, що станеться, якщо США не нададуть військову та фінансову підтримку. Моя відповідь: Україна переможе у будь-якому разі. Бо Європа має перемогти. Європа не може програти. Саме такий сигнал почула в останні дні", – заявила віцепрем’єрка Ольга Стефанішина, відкриваючи виставку фонду Пінчука Deciding Your Tomorrow на полях Мюнхенської конференції.

"Але ми запам’ятаємо ту допомогу, яку все ж надали наші партнери", – додала вона.

Відчуття світової війни

Попри те, що нам хотілося би побачити краще розуміння реальності з боку наших західних партнерів, треба визнати, що щонайменше глобальність наслідків дій Росії у них не викликає сумнівів.

Це звучало навіть від тих посадовців, виступи яких у Мюнхені радше розчарували – як-от від Камали Гарріс. Вона, зокрема, запевнила присутніх, що США всерйоз оцінюють можливість розширення війни РФ за межі України. У тому числі на територію держав НАТО.

"Історія доводить, що якщо ми не реагуємо, коли агресор безкарно вторгається до свого сусіда – він продовжить йти далі. А у випадку Путіна це означає, що вся Європа буде під загрозою", – пояснила віцепрезидентка США.

А от про те, що нинішня російська війна вже вийшла за межі України принаймні у вигляді гібридного конфлікту, світовий мейнстрим поки не готовий говорити. Лише окремі учасники МБК підкреслювали це, та й то переважно не політики.

А добре відомий українцям історик Тімоті Снайдер у своїх висновках виявився настільки сміливим, що заявив про початок третьої світової війни. А також пояснив, що ця війна має інший перебіг, аніж звикли українці – тому багато хто її заперечує. Снайдер звернув увагу на велику кількість конфліктів, які розпочалися один за одним за ініціативою держав так званої "вісі зла". Ці конфлікти пов’язані один з одним, їх не можна сприймати окремо.

По суті, це – фрагментована світова війна, пояснив Тимоті Снайдер.

"Це дуже дивна міжнародна війна з міжнародним впливом, яка має вплив у Європі, Північній Америці, Азії, у якій при цьому бойові дії ведуться тільки на території однієї держави. За багатьма ознаками це світова війна, але це світова війна, в якій опір чинить тільки одна країна", – заявив він на "Українському ланчі" Yalta European Strategy.

Важлива деталь: історик виступав після українських військових, розповіді яких вразили та розчулили, без перебільшення, усіх присутніх. І на цьому фоні його сміливий висновок щодо світової війни знайшов відгук.

Навіть ексдержсекретарка США Гілларі Клінтон визнала коректність цієї характеристики та погодилися, що Штати (а отже, її однопартійці у чинній адміністрації) відмовляються визнавати очевидне:

 "Ми боїмося того, що вже бачили у минулому і до чого не хочемо повернутися. Ми пам’ятаємо про Другу світову та холодну війни, пам’ятаємо інші війни, дезінтеграцію Радянського Союзу і не хочемо знову через це пройти. Тому ми просто не хочемо вірити у реальність того, що бачимо на власні очі – бо визнавати це дуже розчаровуюче. Цю реальність важко прийняти. Але ми маємо це зробити".

"Нам треба визначитися, яку відповідь ми даємо на екзистенційну кризу, яку вже зараз цілком коректно називати світовою війною", – підсумувала вона.

Але навіть тим у Мюнхені, хто (можливо, підсвідомо) прагнув зменшувати небезпеку російської війни та її наслідки, довелося повернутися до українського питання. У другий день конференції.

З України надійшло повідомлення про те, що ЗСУ залишили Авдіївку. Тобто Росія отримала важливі територіальні здобутки, уперше за багато місяців. Причому сталося це саме через неготовність Заходу бачити очевидне та допомагати Україні так, як вона того потребує. Про це далі протягом дня говорив багато хто – починаючи з Володимира Зеленського.

І щойно українське питання актуалізувалося – стало зрозуміло, що у нас є чимало союзників. Передусім – серед лідерів європейських держав.

Європа прокидається

Ще на початку тексту йшлося про те, що Мюнхенська конференція стала для України сигналом тривоги, але не сигналом про катастрофу.

Всупереч плануванню та ідеї організаторів конференції, чимало політиків, які виступали або робили заяви у Мюнхені, повертали колег до реальності.

І тут треба віддати належне канцлеру Німеччини.

Олаф Шольц став першим топовим учасником МБК, хто присвятив майже увесь свій виступ Україні, коректно визначивши, що російська агресія є головним безпековим викликом. Ба більше: особливо цінним є те, що він відверто визнав, що Захід робить недостатньо для допомоги ЗСУ, і саме це є найбільшою проблемою.

Так, держави Заходу від початку були у програшному становищі, бо "Росія готувалася до цієї війни багато років", у той час як західні держави не розуміли цього і продовжували жити в парадигмі миру. Через це Путін отримав перевагу в часі.

Однак це є поясненням, але не є виправданням.

Бо принаймні зараз треба надолужити це відставання. Для цього Берлін різко нарощує військові витрати, як включають також витрати на допомогу Україні.

"Німеччина інвестуватиме понад 2% ВВП в оборону цього року, наступного і в подальші роки – у 2020-х, 2030-х і далі", – пояснив він. Тому вже ближчим часом Київ отримає з Берліна пакет озброєння на суму 1,1 млрд євро, а до кінця року вартість німецьких безпекових пакетів складе 7,1 млрд євро.

І хоча офіційно цього не кажуть, та є розуміння, що таке різке зростання оборонних бюджетів пов’язане також із тим, що у Берліні намагаються компенсувати втрату стабільності постачань США. Адже американська допомога досі під питанням.

Та й не лише у Шольці питання. Загалом увага європейців до української тематики позитивно вражала (і контрастувала з браком уваги США). Достатньо згадати, що на український ланч прийшли президенти або прем'єри п'яти держав ЄС! А на виступі Зеленського зал МБК був забитий під зав'язку (до слова, виступ Камали Гарріс взагалі не викликав ажіотажу, це було дуже показово). Тож серед політиків пресловутої втоми від України не відчувалося.

Але, на жаль, не всі європейські політики готові визнавати серйозність ситуації.

І це не наша оцінка. Про це відкрито говорять проукраїнські європейські лідери. "Здається, в Європі бракує відчуття терміновості – попри те, що ситуація на лінії фронту є дуже складною", – заявила, зокрема, данська прем’єрка Метте Фредеріксен на початку зустрічі з президентом Зеленським, що відбулася на полях МБК. Вона пообіцяла зробити все, щоби "проштовхнути надання необхідної допомоги саме зараз, а не за рік чи пів року".

І Фредеріксен дійсно виконала цю обіцянку.

Очільниця уряду Данії стала зіркою дискусій щодо України у Мюнхені. Бо їй справді було чим тиснути на партнерів.

Ґрунтуючись на прикладі своєї держави, вона жорстко і недипломатично закликала не ховатися за "браком виробничих потужностей" у постачанні зброї в Україну: "Ми, Данія, вирішили передати Україні всю свою артилерію. Тому вибачте, але питання не лише у виробництві. В Європі досі є військове обладнання. Його необхідно передати Україні".

Цю тезу вона повторила кілька разів у різних форматах – на "Українському ланчі", на головній сцені МБК. І є всі підстави припускати, що цей приклад вона наводила також у діалозі з партнерами тет-а-тет.

І, звісно, про це ж говорили й українські посадовці.

Дуже яскравою та наочною стала порада міністра Дмитра Кулеби. За його словами, для того щоб знайти снаряди та озброєння для ЗСУ, Європа насправді має зрозуміти головне: те, що Росія не планує зупиняти свою агресію в Україні. Тим більше, що західна розвідки робить точно такі прогнози, і це вже стало публічним.

"Тому кожного разу, коли ЗСУ через брак снарядів облишають чергове місто – думайте про те, що це означає, що російські солдати стали на кілька кілометрів ближче до ваших домівок і ваших дітей. І якщо ви подивитеся з цього кута – то знайдете гроші", – дохідливо пояснив міністр закордонних справ.

Аплодисменти в залі МБК засвідчили, що багатьом учасникам конференції його логіка близька та зрозуміла.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор "Європейської правди",
з Мюнхена

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.