Вредно для нас, полезно Орбану. Зеленский должен прекратить "кормить" венгерскую пропаганду
Чинний угорський уряд, який веде неприховану інформаційну війну не лише проти України, а й проти Євросоюзу, проти спільних європейських правил та цінностей, давно перестав бути лише нашою проблемою.
У керівництві ЄС склався практично консенсус у негативному ставленні до Віктора Орбана та його уряду. І ці почуття – взаємні, адже антиєвропейська риторика є провідною в агітації угорської партії влади "Фідес" вже кілька виборчих циклів поспіль.
На цьому тлі примітним є мовчання європейців у відповідь. А в євроінституціях є навіть рішення утриматися від критики Орбана аж до дня виборів, які заплановані на 12 квітня.
Київ обрав зовсім іншу лінію. Чесну, але геть недипломатичну – як часто буває у Зеленського.
Часом видається, що український лідер свідомо взявся спалити мости зі своїм угорським колегою – хоча на це можна резонно заперечити, що цих мостів вже не існує. Тому заяви Володимира Зеленського про Орбана – влучні, часом смішні, персоналізовані, і вони не зважають на існування жодних червоних ліній.
Та проблема у тому, що самому Орбану ці заяви з України йдуть на користь. В Угорщині, яка готується до виборів, від них виграє виключно він. Кожне висловлювання Зеленського про те, що Орбан має програти вибори, підживлює аргументацію чинного уряду Угорщини і не дає жодних плюсів Україні.
А ще дії Києва не враховують сценарію (досі цілком можливого!), за якого Віктор Орбан збереже владу в Угорщині.
Ця стаття пояснює, чому від цієї тактики необхідно відмовитися. Причому якнайшвидше. Також ми опублікували дискусію на цю тему у відеоформаті:
Пузо Орбана, яке має програти вибори
Україна та орбанівська Угорщина давно не є дружніми державами.
У цьому реченні не дарма йдеться саме про Угорщину Орбана, адже політику, яку Київ вважає відверто антиукраїнською, формують саме його уряди. Натомість Україна за цей період пройшла повне перезавантаження влади у 2019 році, і це ніяк не допомогло вийти з кризи в угорсько-українських відносинах.
Цей текст не має на меті визначити, "хто перший почав", тобто з чиєї вини стосунки погіршилися. Немає навіть якоїсь точки, коли "все поламалося": у Будапешті колись казали про 2017 рік – і наполягали, що до ухвалення "освітнього закону" у відносинах все було добре. Але це і близько не так, бо дії угорського уряду на Закарпатті, починаючи з роздавання паспортів, і до того викликали у Києві багато запитань. Та й угорський уряд згодом змінив свою міфологію і тепер вимагає "повернення до законів 2014 року".
Але фактом є те, що ця суперечка має несиметричний характер і б'є саме по Києву: Угорщина, зловживаючи своїм членством в ЄС і НАТО, вже багато років поспіль блокує рішення цих союзів щодо України.
Від 2022 року в НАТО вирішили, що з них досить, і надалі просто ігнорують угорське вето щодо України, оформлюючи за потреби усі необхідні дії через рішення генсека. У ЄС правила інші й там так зробити не виходить, тож Орбан концентрується на вето саме за європейським треком, де він час від часу щось виторговує у Брюсселя і послаблює тиск, а потім відновлює його.
Напруження у відносинах також змінюється хвилями.
Після кризи на початку 2022 року, коли Орбан йшов на чергові вибори з антиукраїнськими гаслами, було послаблення влітку 2022-го, коли Будапешт дав згоду на статус кандидата для України.
Далі – ще одне вето восени 2023-го, і послаблення у грудні, коли Шольц і Мелоні змусили Орбана "вийти на каву" під час голосування щодо України...
Але після ще кількох таких хвиль напруження між Києвом та Брюсселем дійшло нового максимуму. І зараз український президент неприховано спалює мости у відносинах з угорським колегою.
Жорсткість риторики Києва щодо угорського керівництва загострюється від початку 2026 року (тут варто нагадати про очевидну, але все ж знеособлену згадку у промові у Давосі про "Віктора, який заслуговує на потиличник").
А потім був Мюнхен, де пролунав жарт президента України про "Віктора, який думає, як виростити собі живіт, замість того, щоби збільшувати армію", і це заслуговує на увагу не лише через перетин чергової червоної лінії у комунікації. Володимир Зеленський сказав це у виступі на головній сцені Мюнхенської конференції, за присутності інших глав держав та європейських "топів". Попри те, що цей вислів є явно неполіткоректним за європейськими мірками (бодішеймінг вважають невдалим прийомом), зала у Мюнхені зустріла слова Зеленського оплесками.
Це можна зрозуміти – президент України сказав вголос те, що багато хто з них думає.
Можна лише припускати, чи надихнула ця реакція Зеленського на продовження – але воно мало місце. Там же, у Мюнхені, він в'їдливо (та цілком влучно) "подякував Орбану" за приклад того, яким може бити поганий керівник країни.
А вже цього тижня, тобто у березні, Зеленський заявив у інтерв'ю про впевненість, що "Орбан зазнає поразки на виборах".
Але чому ж від європейських колег не лунає те саме?
Критика, якої прагне Орбан
Вище вже йшлося, що майже для всіх європейських лідерів Орбан та його політика є серйозною проблемою.
Він ламає європейську єдність, нерідко використовуючи вето у ключових питаннях; він плює на спільну політику ЄС і часом робить неефективними спільні дії. І йдеться не лише про Росію та Україну. США, Китай, а тим більше питання спільних європейських цінностей – напрямів, за якими Угорщина має особливу позицію в ЄС, давно стало забагато.
А з деякими державами Орбан увійшов у пряме протистояння.
Показовий приклад – Польща.
Рівень протистояння між урядами у Варшаві та в Будапешті подібний до українсько-угорського. Угорщина надала притулок кільком польським експосадовцям, звинуваченим у корупції. Орбан здавна дозволяє собі жорсткі заяви щодо польської влади, та й там не шкодують шпильок.
Але зараз, у розпал кампанії, це віртуальне протистояння помітно стихло.
А тим більше від Дональда Туска (та навіть від гострого на язик міністра закордонних справ Сікорського) не звучали речі, подібні до тих, що ми почули від українського президента. Навіть коли Туск пішов на важливий символічний крок і зустрівся з противником Орбана на виборах – він утримався від будь-яких заяв, які можна було би трактувати як втручання у вибори.
Та й поза Польщею ви не знайдете жодної європейської країни, лідер якої публічно повторює, що влада в Угорщині має змінитися.
Ще жорсткіша лінія поведінки – в інституціях ЄС: там діє рішення до дня виборів утриматися від критики Орбана, наскільки це є можливим. Причина цієї обережності – не абстрактне прагнення "невтручання" і не "повага до правил", яких сам Орбан і не намагається дотримуватися.
Причина у тому, що критика з Брюсселя, Варшави тощо потрібна самому Орбану. Саме так побудована його машина пропаганди та його виборча стратегія. Орбан заводить своїх виборців у пропагандистську матрицю "навколо нас – вороги, треба об'єднуватися і захищати Угорщину".
Показова історія: один з європейських топпосадовців у другій половині 2025 року розповідав, як він намагався переконати Орбана переглянути його вето щодо України і в якийсь момент став натякати на санкції проти Угорщини, якщо вето збережеться. Орбан у відповідь зрадів:
"Так, карайте! Санкції, а ще краще – фінансове покарання!" – заохотив він.
Бо саме публічний тиск з-за кордону на Угорщину дає паливо угорській пропаганді і дозволяє Орбану мобілізувати тих зі своїх прибічників, хто за спокійних умов не пішов би на виборчу дільницю.
Саме це відбувається і зараз, завдяки заявам Зеленського.
В останні тижні, коли президент України відновив публічні "наїзди" на Віктора Орбана (а за ним ці тези почали повторювати й інші посадовці) – українська тематика, дещо призабута в Угорщині, повернулася до новин. Орбан та його вірний проросійський міністр Петер Сійярто не пропускають жодної нагоди зробити чергову заяву про "українське втручання". А угорська пропаганда це з готовністю поширює.
Та й це ще не вся шкода.
Україна без "плану Б"
Треба особливо наголосити: від критики на адресу угорського авторитарного лідера Україна як держава та Володимир Зеленський як президент не здобувають жодних плюсів.
Звісно, можна говорити про певний плюс у вигляді аплодисментів у Мюнхені та перепостів з цитатами Зеленського в українських медіа – але це навряд чи те, що є (або має бути) метою українського керівництва.
Поразку Орбана це не наближає, а лише може віддалити, бо ці заяви дають паливо для антиукраїнської державної пропаганди.
Становище українців, які знайшли прихисток у Будапешті або подорожують через Угорщину транзитом, це не поліпшує, бо підживлює антиукраїнські настрої у суспільстві.
Також критика Орбана ніяк не допоможе Києву налагодити відносини з потенційним майбутнім прем'єром Угорщини Петером Мадяром, партія якого цілком може перемогти на виборах. Команда Мадяра і так знає, що Зеленський має негативне ставлення до Орбана та чинного угорського режиму, додатковий обмін звинуваченнями не змінить тут абсолютно нічного.
До того ж на одній лише логіці "ворог Орбана – мій друг" відносини не побудувати.
У разі зміни влади в Угорщині Києву і Будапешту ще доведеться шукати компроміси з чутливих питань, і цей процес обіцяє бути непростим. Бо Мадяр точно буде не проукраїнським, а проугорським лідером.
Але найголовніше – те, що перемога Мадяра не гарантована.
За викривленої виборчої системи в Угорщині Орбан зберігає шанси знову перемогти на виборах. Та й за місяць, що лишився до дня голосування, ще може відбутися щось надзвичайне.
У цьому разі старим-новим прем'єром сусідньої держави стане політик, з яким Зеленський перед виборами особисто спалив мости.
Так, є підстави говорити, що Орбан вже давно втратив шанси стати другом України. Так, на його прихильність не варто розраховувати незалежно від жартів про "живіт". Так, можливість примусити Орбана до дій лишиться хіба що завдяки тиску Трампа. Але чим більше особистих образ пролунає зараз – тим складніше це буде зробити.
Принцип "гірше вже не буде" – хибний за своєю суттю. Завжди може бути гірше.
Тому нинішню тактику Києва щодо антиорбанівських заяв треба якнайшвидше змінити. Плюсів для України від неї – жодних. Самі лише мінуси.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор "Європейської правди"