Война на троих: что означает противостояние между Турцией, Россией и Сирией

Пятница, 28 февраля 2020, 15:30 — , , Европейская правда
Фото orf.at

Туреччина і Росія знову опинилися на порозі конфлікту через події в Сирії. Загострення у їхніх відносинах дещо нагадує події 2015 року, коли турки збили російський літак на сирійському кордоні, а Москва у відповідь запровадила економічні санкції проти Анкари.

Тоді дві держави на кілька років перейшли у режим "неоголошеної холодної війни", але за кілька років несподівано помирилися та не просто відновили співпрацю, а й вивели її на вищий рівень, ніж до конфлікту. Тепер турки навіть купують російське високотехнологічне озброєння, ігноруючи протести США та інших членів НАТО.

Нова причина для конфронтації з’явилася цього тижня. В четвер кілька десятків турецьких військових загинули в сирійській провінції Ідліб під ударами сирійської авіації, які щонайменше координувалися з росіянами.

Президент Ердоган не може залишити цю ситуацію без відповіді.

Між тим загострення ситуації в Сирії загрожує не лише військовими втратами для ворогуючих сторін, але й поновленням міграційної хвилі в Європі. 

Що сталося?

У четвер пізно ввечері турецькі підрозділи в провінції Ідліб потрапили під авіаудари, внаслідок яких, за офіційною інформацією Анкари, загинули 33 турецьких військовослужбовців і ще 39 були поранені.

Атака сталася між містами Аль-Бара і Балюн, на південь від міста Ідліб. Турецькі війська були розміщені на одному з 12 спостережних постів, створених в рамках угоди з Росією про деескалацію, узгодженої понад рік тому.

Спочатку під авіаудар потрапив турецький військовий конвой, який прямував до посту для поповнення запасів, а потім було завдано удару по будівлі, де базувалися військові безпосередньо на посту. 

Відразу стало зрозуміло, що йдеться про значні жертви – причому не серед "протурецьких військ", створених із громадян Сирії (ті нерідко потраплять під обстріли), а серед кадрових турецьких військових. 

У відповідь Туреччина почала масований обстріл сирійських позицій в Ідлібі.

Турецькі офіційні особи у п’ятницю вранці заявили, що авіаудар здійснили війська сирійського президента Башара Асада, додавши, що у відповідь "нейтралізовано 309 прихильників Башара Асада".

І хоча в заявах Анкара ані словом не згадувала слово "Росія", відразу виникли запитання про роль РФ у нападі. Адже відомо, що в останні тижні російські літаки завдавали більшість авіаударів у цьому районі, та й дії асадівських сил значною мірою узгоджуються з росіянами.

Знайома тактика "іхтамнєт"

Росія цілковито заперечує свою участь у вчорашніх авіаударах. Міноборони РФ заявило, що російські літаки не брали участі в операції. В офіційній версії Кремля також йдеться про те, що турецькі військові, які потрапили під удари, "перебували серед терористів", які нібито готували наступ проти сил Асада. Саме "терористів" і атакувала сирійська армія.

Однак навіть з офіційного повідомлення РФ випливає, що вона не була аж зовсім в стороні від цього загострення.

Росіяни підтвердили, що протягом усього дня координували дії сирійських військ через свій Центр із примирення ворогуючих сторін і запитували у Туреччини про розташування її військових, щоби вони не потрапили під удар.

У відповідь Міністерство оборони Туреччини категорично спростувало пояснення РФ. В Анкарі заявили, що у момент повітряного удару у визначеному секторі не перебували жодні збройні угруповання сирійської опозиції, а тільки турецькі військові, і росіяни про це знали – та все одно авіаудар відбувся.

"Удари по позиціях турецьких військових в Ідлібі тривали попри попередження Анкари. Ударів завдавали навіть по військових машинах швидкої допомоги", – сказав міністр оборони Хулусі Акар.

Примітно, що цього тижня в Туреччині перебуває російська делегація, котра приїхала на переговори щодо ситуації в Ідлібі, а турецький президент Реджеп Таїп Ердоган нещодавно заявляв про можливу зустріч із Путіним на початку березня, хоча сам російський лідер це заперечував.

Простого виходу із цієї ситуації немає.

Ердоган із ситуацією в Ідлібі загнав себе у цугцванг – ситуацію, коли кожен наступний крок лише погіршуватиме ситуацію, вважає експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу "Українського інституту майбутнього" Ілія Куса. На його думку, турецький президент зобов'язаний відповідати на загибель такої кількості своїх солдатів, але загострення протистояння та збільшення кількості жертв може йому нашкодити, змінивши тріумфально-патріотичний настрій у Туреччині на почуття сум'яття і невизначеності.

"Не реагує – втрачає обличчя і популярність, а можливо, і політичну легітимність. Реагує як зазвичай або слабо – те ж саме плюс дає привід ворогам і далі його щемити. Реагує – ризикує розв'язати повноцінну війну, яку не факт, що зможе виграти, а наслідки її можуть стати катастрофою для регіону", – написав Куса на своїй сторінці у Facebook.

НАТО для оборони, а не нападу

Після масштабного авіаудару по турецьких військових в українському фейсбуці постало питання: то що ж із НАТО?

Туреччина – член Альянсу. То чи означає ця атака, що Сирія за підтримки Росії здійснила напад на весь блок, і тепер їй мають оголосити війну всі держави Альянсу – від Туреччини до США? А якщо ні, то чи не означає це, що Альянс відмовляється виконувати свої зобов’язання?

Коротка відповідь на обидва ці запитання: ні.

І жодної несподіванки для турків тут немає.

Бо хоча Ердоган і доводить, що Туреччина воює в Ідлібі "для самозахисту", з точки зору міжнародного права турецькі війська у сусідній Сирії наразі є окупантами. Ця військова операція проводиться без санкції ООН і навіть без підтримки НАТО.

А головне – те, що будь-які атаки на члена НАТО поза його територією не є приводом для активації колективної оборони, тобто для того, щоби задіяти відому Статтю 5 Вашингтонського договору НАТО.

Це обмеження чітко прописане в цьому договорі, і воно є цілком логічним: адже НАТО за своєю сутністю є оборонним альянсом, його задекларована мета – "розвиток індивідуальної та колективної здатності протистояти збройним нападам". А тому і сама Туреччина навіть не ставить питання про застосування статті про спільну оборону.

Звісно, це не означає, що Альянс стоятиме осторонь збройної суперечки за участю свого союзника.

Для цього у договорі НАТО є ще також Стаття 4, яку держава-член Альянсу може задіяти "будь-коли, якщо, на думку будь-якого Союзника, виникає загроза територіальній цілісності, політичній незалежності або безпеці".

Ця стаття не дає союзникам жодних гарантій, але дозволяє їм заручитися підтримкою всього Альянсу для своїх наступних дій. І саме це Туреччина спробувала зробити у п’ятницю. У відповідь отримала одностайну заяву союзників про засудження дій РФ та Сирії та про підтримку мирних переговорів, якщо ті почнуться – але не більше.

Як і очікувалося, надання військової допомоги Туреччині для війни за її межами Альянс і не розглядає.

Туреччина не зупиняється

Офіційно про це ніхто не говорить, але схоже, що додатковою підставою для обережності союзників є політика Ердогана, який останнім часом намагався балансувати між Росією та Альянсом, почавши військо-технічну співпрацю з Москвою та, по суті, шантажуючи цим своїх західних партнерів.

Американський посол в Альянсі Кей Бейлі Гатчісон навіть заявила, що турецький президент тепер зрозуміє, що собою являє Росія, і "побачить, хто є надійним партнером, а хто ні". 

"Це велика подія, і ми перебуваємо в альянсі з Туреччиною. Не з Росією, а з Туреччиною. Ми хочемо, щоб Туреччина зрозуміла, що ми є її союзником", – сказала вона, додавши, що Туреччина повинна позбутися російських систем С-400 для відновлення повноцінної довіри.

Попри очікувану відсутність військової підтримки від союзників, схоже на те, що Туреччина готується до серйозної відповіді. 

За інформацією турецьких ЗМІ, до Ідлібу вже вирушила армійська колона з 22 одиниць бронетехніки і транспортних засобів.

Турецький віцепрезидент Фуат Октай пообіцяв, що "Анкара змусить Асада і його прихильників заплатити високу ціну" за загибель турецьких військових у Сирії, а спікер парламенту Мустафа Сентоп заявив, що "яка б влада чи союз не протистояли Туреччині, вона відповість на будь-які напади".

Тим часом світ в один голос закликає усіх до припинення ескалації. 

Генсек ООН заявив, що існує тільки дипломатичний шлях вирішення конфлікту, а в ЄС попередили про "ризик великої відкритої міжнародної військової конфронтації".

Україна також виступила з офіційної заявою, в якій підтримала позицію НАТО та світової спільноти, закликавши "до негайного припинення насильства і виконання попередньо досягнутих домовленостей у рамках врегулювання сирійського питання".

Як обмежити Росію?

Зараз Туреччина вимагає запровадити безполітну зону в Сирії, мотивуючи це необхідністю захистити сотні тисяч людей, які покинули домівки внаслідок бойових дій. Насправді такий крок має і військову мету: РФ не зможе поставляти зброю транспортними літаками на свою базу в Латакії.

І це – не єдиний варіант, як Туреччина може обмежити росіян. 

У Ердогана є унікальна "зброя", яка має назву Босфор.

У турецьких ЗМІ вже з'явилася інформація, що Туреччина після загострення в Ідлібі розглядає можливість перекриття проток Босфор і Дарданелли для проходу російських військових кораблів. І вона має на це право.

"У Конвенції Монтре, яка регулює правила проходу через Босфор, є чітка норма: коли Туреччина вважає, що вона під загрозою, вона може обмежувати прохід військових кораблів, ухвалюючи рішення індивідуально. І те, що Росія є чорноморською державою, не дає їй додаткових прав", – пояснює Ганна Шелест, член правління Ради зовнішньої політики "Українська призма".

Єдине, що має зробити Туреччина, щоби запровадити таке обмеження – повідомити інші держави, в тому числі Росію, про цей намір.

Для Москви такий крок Анкари був би неймовірно болючим. Шлях через Босфор, Мармурове море та Дарданелли дозволяє РФ постачати Сирії озброєння, оновлювати особовий склад тощо. Наприклад, сьогодні Росія цим шляхом відправила до узбережжя Сирії два своїх корвети (хоча й невідомо, чи була це планова ротація, чи реакція на загострення в Ідлібі).

Розуміння цього підштовхує РФ до переговорів із турками.

Шантаж мігрантами

Між тим у розпорядженні Анкари є інструменти шантажу не тільки росіян.

Наслідки ескалації в Сирії загрожують новою міграційною кризою для ЄС. І цього разу штучність міграційного потоку буде очевидною, та й Анкара це не дуже приховує. Турецька державна агенція Anadolu заявила, що більше не буде стримувати новий потік біженців, яких на турецькому кордоні накопичилося вже більше мільйона.

Причому турецька влада зробила все для того, щоби ЄС відчув серйозність намірів "тут і зараз".

Турецькі медіа ще від вечора четверга рясніли "заявами джерел" про відкриття кордонів. Проурядова агенція DHA забезпечила інформаційний супровід навіть невеликих груп мігрантів: знімала відео, як вони сідають до автобусів і таксі (!!!) у Стамбулі, щоби їхати у напрямку кордону із Грецією, як люди вночі йдуть полем – також нібито до кордону, як чекають на когось біля моря, як сідають у човни...

І хоча уряд після цих чуток оголосив, що, мовляв, політика щодо біженців не змінилася, ситуація на кордоні свідчила про інше. Грекам довелося перекрити ключові пункти пропуску та надіслати підкріплення на кордон.

Наразі не зрозуміло, наскільки масштабною може бути нова хвиля.

Схоже, цією інформкампанією Ердоган шантажує ЄС, але чіткі вимоги від нього поки не пролунали.

Президент Туреччини вже давно заявляв, що ЄС не виконує своїх зобов’язань за підписаною у 2016 році угодою, за якою Туреччина пообіцяла утримувати сирійських біженців на своїй території в обмін на фінансову допомогу в кілька мільярдів євро. Брюссель відкидає претензії та каже, що виплачує ці кошти.

Хоча не виключено, що складовою нинішньої інформкампанії є бажання президента Туреччини не лише натиснути на європейців, а й зіграти на настроях власних виборців. У Туреччині вже кілька років поспіль перебувають близько 3,6 мільйона біженців з охопленої війною Сирії. Частина з них живе у тимчасових таборах поблизу сирійського кордону, частина – роз’їхалася територією країни. 

Сьогодні в Анкарі відбудеться черговий раунд російсько-турецьких переговорів, але загострення конфлікту в Сирії не дає підстав сподіватися, що ці люди скоро повернуться додому.

Автори:

Юрій Онищенко, Сергій Сидоренко, 

"Європейська правда"

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
powered by lun.ua